Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 400/376/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 13.10.2020. Зареєстровано: 14.10.2020. Забезпечено надання загального доступу: 15.10.2020.
Дата набрання законної сили: 13.10.2020
Номер судового провадження: К/9901/20786/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		13 жовтня 2020 року 
		м. Київ
		справа №400/376/20
		адміністративне провадження №К/9901/20786/20
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача Шевцової Н.В.,
		суддів: Смоковича М.І., Жука А.В., 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу № 400/376/20
		за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
		за касаційною скаргою ОСОБА_1 
		на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2020 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді Шляхтицького О.І., суддів Семенюка Г.В., Домусчі С.Д.,
		 
		І. Суть спору
		 
		1.  ОСОБА_1 (далі  позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі-відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), в якому після уточнення позовних вимог просив: 
		1.1 визнати протиправними дії відповідача щодо ненадання позивачу в період 2016-2019 років додаткової соціальної відпустки, як одинокій матері, що виховує неповнолітню дитину; 
		1.2 зобов`язати відповідача надати позивачу невикористані додаткові щорічні соціальні відпустки за 2016  2020 роки, терміном 10 календарних діб без урахування неробочих та святкових діб кожна.
		2. На обґрунтування позовних вимог зазначає, що вона звернулась до командира військової частини НОМЕР_1 з рапортом щодо невикористаних соціальних відпусток. 16 січня 2020 року позивачка отримала відповідь про те, що дану додаткову відпустку надати немає можливості у зв`язку із особливим періодом у державі. Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивачка звернулась з цим позовом до суду.
		3. Представник відповідача проти задоволення позову заперечив та зазначив, що відповідно до пунктів 17, 19 статті 10-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей додаткові відпустки в особливий період не надаються.
		 
		ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
		 
		4. ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді начальника інфекційного відділення.
		5. 24 грудня 2019 року позивач звернулась до відповідача з рапортом про надання довідки щодо невикористаної нею соціальної відпустки за 2016  2019 роки, які належать їй, як одинокій матері, що виховує неповнолітню дитину згідно з Законом України «Про відпустки» та Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
		6. За результатами розгляду рапорту, відповідач повідомив позивача про те, що надання відпусток військовослужбовцям здійснюється на підставі та у відповідності до положень Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та інших нормативно-правових актів, зокрема, і «Положення про проходження військової служби військовослужбовцями СБУ», затвердженого Указом Президента України від 27 грудня 2007 року № 1262. 
		6.1. Згідно з пунктом 19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» надання військовослужбовцям в особливий період інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного (шестирічного) віку, а також відпусток (будь-яким військовослужбовцям) у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється. 
		6.2. Відтак, відповідач вказав на відсутність правових підстав для надання позивачу додаткової щорічної соціальної відпустки за 2016  2019 роки під час дії особливого періоду, який на сьогодні триває.
		 
		ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
		 
		7. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2020 року позов задоволено:
		7.1 визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання ОСОБА_1 в період 2016-2019 років додаткової соціальної відпустки, як одинокій матері, що виховує неповнолітню дитину.
		7.2 зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 надати ОСОБА_1 невикористані додаткові щорічні соціальні відпустки за 2016  2020 роки, терміном 10 календарних діб без урахування неробочих та святкових діб кожна.
		7.3 стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 840 грн 80 коп.
		8. Задовольняючи позов суд першої інстанції дійшов висновку, що на момент виникнення спірних правовідносин, а саме з 23 серпня 2015 року особливий період не діє, а тому відповідачем протиправно не було надано позивачу в період 2016-2019 років додаткової соціальної відпустки, як одинокій матері, що виховує неповнолітню дитину.
		9. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2020 року рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2020 року скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову відмовлено.
		10. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що станом на момент виникнення спірних правовідносин у цій справі в Україні діяв особливий період, а отже відсутні правові підстави для надання позивачу додаткових відпусток.
		 
		IV. Касаційне оскарження 
		 
		11. Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач подала до Верховного Суду касаційну скаргу, яку зареєстровано 17 серпня 2020 року.
		12. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати його рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		13. В обґрунтування касаційної скарги позивач покликається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права про надання додаткової соціальної відпустки військовослужбовцю у період дії особливого періоду в Україні у подібних правовідносинах. 
		13.1. Позивача зазначає, що висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 25 квітня 2018 року у справі № 205/1993/17-ц, від 14 лютого 2018 року у справі № 131/1449/16-ц, від 14 лютого 2018 року у справі № 727/2187/16-ц, від 20 лютого 2018 року у справі № 640/4439/16-ц, від 21 лютого 2018 року у справі № 211/1546/16-ц, на які послався суд апеляційної інстанції, щодо тлумачення поняття «особливий період» не можна вважати прийнятими у подібних правовідносинах, оскільки вказані правові висновки прийняті у справах щодо незаконних звільнень з підприємств у зв`язку з призовом до Збройних Сил України, поновленні на роботі та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, а не у справах про визнання протиправними дій військової частини щодо надання додаткової соціальної відпустки військовослужбовцю.
		14. 09 вересня 2020 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів: головуючого судді Шевцової Н.В., суддів Смоковича М.І., Жука А.В. відкрито касаційне провадження та витребувано із Миколаївського окружного адміністративного суду справу №400/376/20.
		15. 22 вересня 2020 року справа № 400/376/20 надійшла до Верховного Суду.
		16. 28 вересня 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ВЧ НОМЕР_1 на касаційну скаргу позивача, в який відповідач спростовуючи доводи касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.
		 
		V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
		 
		17. Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі  КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
		18. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		19. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		20. Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
		21. Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
		22. Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
		22.1.У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
		23. Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
		24. Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
		25. Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
		26. Відповідно до пункту 19 статті 10 Закону № 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 (в особливий період) і 18 (в особливий період під час дії воєнного стану) цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово- лікарської комісії, припиняється.
		27. Згідно з статтею 1 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року №1932-ХІІ (далі - Закон № 1932-ХІІ) особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
		28. Значення та період особливого періоду також визначено Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
		29. Так, відповідно до статті 1 Закону України від 21 жовтня 1993 року №3543-ХІІ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543-ХІІ) особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
		30. Указом Президента України від 17 березня 2014 року №303/2014, затвердженим Законом України від 17 березня 2014 року №1126-VI, в Україні було оголошено часткову мобілізацію.
		 
		VI. Позиція Верховного Суду
		 
		31. Переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає наступне.
		32. За змістом вищенаведених Законів № 1932-ХІІ та № 3543-ХІІ особливий період продовжується з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудований період після закінчення воєнних дій.
		33. Закінчення періодів мобілізацій, не є самостійною підставою для припинення особливого періоду. 
		33.1. Отже, враховуючи вищевикладене, особливий період в Україні розпочався 17 березня 2014 року та діє по теперішній час.
		34. Аналогічна правова позиція щодо дії особливого періоду в України з 17 березня 2014 року викладена у постанові Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 810/3476/16 і Верховний Суд у цій справі не вбачає підстав відступати від неї.
		35. Аналіз зазначених норм Закону № 2011-ХІІ свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
		36. Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі. 
		37. Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо, яке може буте реалізоване після закінчення особливого періоду. 
		38. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 24 грудня 2019 року позивач звернулась до відповідача із рапортом про надання довідки щодо невикористаної нею соціальної відпустки за 2016  2019 роки, які належать їй, як одинокій матері, що виховує неповнолітню дитину згідно з Законом України «Про відпустки» та Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
		39. За результатами розгляду вказаного рапорту, відповідач, посилаючись на приписи пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ, вказав на відсутність правових підстав для надання позивачу додаткової щорічної соціальної відпустки за 2016  2019 роки під час дії особливого періоду, який на сьогодні триває.
		40. Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що станом на момент виникнення спірних правовідносин у цій справі в Україні діяв особливий період, а отже відсутні правові підстави для надання позивачу за період 2016-2019 років додаткової соціальної відпустки, як одинокій матері, що виховує неповнолітню дитину.
		41. Щодо доводів касаційної скарги стосовно помилковості, на думку позивача, посилання суду апеляційної інстанції на висновки Верховного Суду, висловленні в постановах від 25 квітня 2018 року у справі № 205/1993/17-ц, від 14 лютого 2018 року у справі № 131/1449/16-ц, від 14 лютого 2018 року у справі № 727/2187/16-ц, від 20 лютого 2018 року у справі № 640/4439/16-ц, від 21 лютого 2018 року у справі № 211/1546/16-ц (у частині тлумачення поняття «особливий період»), оскільки вказані правові висновки прийняті у справах щодо незаконних звільнень з підприємств у зв`язку з призовом до Збройних Сил України, поновленні на роботі та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, а не у справах про визнання протиправними дій військової частини щодо надання додаткової соціальної відпустки військовослужбовцю, Верховний Суд у цій справі зазначає.
		42. Судом апеляційної інстанції при постановлені оскаржуваного рішення враховано правову позицію викладену у зазначених вище постановах Верховного Суду лише у частині тлумачення поняття «особливий період», а не позиції Верховного Суду вцілому щодо подібності правовідносин.
		43. Верховний Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
		44. Враховуючи зазначену позицію Європейського суду з прав людини, Верховний Суд надав відповідь на всі аргументи позивача, наведені в касаційній скарзі, які мають значення для правильного вирішення справи.
		45. Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		46. Ураховуючи вищенаведене, відповідно до частини першої статті 350 КАС України Верховний Суд уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції  без змін, оскільки судом не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.
		 
		Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		2. Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2020 року у справі 400/376/20 залишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач:Н.В. Шевцова
		 
		Судді:М.І. Смокович
		 
		А.В. Жук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...