Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 478/2164/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про спадкове право.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 14.10.2020. Забезпечено надання загального доступу: 15.10.2020.
Дата набрання законної сили: 12.10.2020
Номер судового провадження: 61-19541ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		12 жовтня 2020 року
		м. Київ
		 
		справа № 478/2164/18
		провадження № 61-19541св19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач -ОСОБА_1,
		відповідачі: Казанківська селищна рада Казанківського району Миколаївської області, ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 10 червня 2019 року у складі судді Іщенко Х. В. та постанову Миколаївського апеляційного суду 
		від 24 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Крамаренко Т. В., 
		Бондаренко Т. З., Темнікової В. І.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Казанківської селищної ради Казанківського району Миколаївської області, ОСОБА_2 про тлумачення змісту заповіту.
		 
		На обгрунтування позовних вимог зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилася спадщина на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 13,03 га, кадастровий номер 4823683900:06:000:0170, що розташована на території Миколаївської сільської ради Казанківського району Миколаївської області.
		 
		За життя ОСОБА_3 склав заповіт, посвідчений 05 грудня 2007 року секретарем виконавчого комітету Миколаївської сільської ради Казанківського району Миколаївської області Беспалько С. І., зареєстрований у реєстрі за № 226, яким заповів зазначену земельну ділянку їй, як своїй внучці.
		 
		У строк, визначений частиною першою статті 1270 ЦК України, вона прийняла спадщину, звернувшись до приватного нотаріуса Казанківського районного нотаріального округу Рожко О. О. з відповідною заявою, однак постановою 
		від 11 грудня 2018 року № 565/02-31 нотаріус відмовила їй у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, з посиланням на те, що за змістом заповіту, складеного ОСОБА_3 , вона визначена заповідачем його онукою, але не надала документів на підтвердження родинних зв'язків з померлим, як діда та онуки.
		 
		З 1991 року та на момент її народження, ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 проживав однією сім`єю без реєстрації шлюбу з її рідною бабусею 
		ОСОБА_4 у будинку АДРЕСА_1 , а тому вона з дитинства вважала ОСОБА_3 своїм дідусем та навпаки.
		 
		Посилаючись на те, що за своїм змістом розпорядження спадкодавця було спрямоване на те, щоб заповісти спадкове майно саме їй, позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог, на підставі статті 1256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), просила здійснити тлумачення заповіту, посвідченого 05 грудня 2007 року секретарем виконавчого комітету Миколаївської сільської ради Казанківського району Миколаївської області Беспалько С. І., зареєстрованого у реєстрі за № 226, відповідно до якого 
		ОСОБА_3 заповів земельну ділянку площею 13,03 га, кадастровий номер 4823683900:06:000:0170, що розташована на території Миколаївської сільської ради Казанківського району Миколаївської області, їй - ОСОБА_1 . 
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 10 червня
		2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.
		 
		Здійснено тлумачення заповіту, посвідченого 05 грудня 2007 року секретарем виконавчого комітету Миколаївської сільської ради Казанківського району Миколаївської області Беспалько С. І., зареєстрованого у реєстрі за № 226, відомості про який внесено до Спадкового реєстру відповідно до витягу про реєстрацію від 25 березня 2008 року № 13775299, наступним чином: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , заповів належну йому, відповідно до державного акта на право приватної власності на землю серії ІІ-МК № 023223, виданого 26 серпня 2003 року Казанківською районною державною адміністрацією, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю № 562, земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 13,03 га, кадастровий номер 4823683900:06:000:0170, що розташована на території Миколаївської сільської ради Казанківського району Миколаївської області, ОСОБА_1 .
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що встановлені судом обставини у їх сукупності підтверджують волю спадкодавця ОСОБА_3 на те, щоб саме спадкоємець ОСОБА_1 після його смерті успадкувала належну йому земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 13,03 га, кадастровий номер 4823683900:06:000:0170, що розташована на території Миколаївської сільської ради Казанківського району Миколаївської області. Оскільки позивач позбавлена можливості у інший спосіб, ніж тлумачення заповіту, підтвердити дійсну волю спадкодавця на спадкування нею спадкового майна, суд вважав наявними підстави для захисту її невизнаних відповідачами прав шляхом тлумачення заповіту.
		 
		Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції 
		 
		Постановою Миколаївського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року апеляційні скарги  ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_5 задоволено частково. Рішення Казанківського районного суду Миколаївської області 
		від 10 червня 2019 року у частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до Казанківської селищної ради Казанківського району Миколаївської області про тлумачення змісту заповіту скасовано, та ухвалено у цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 10 червня 2019 року у частині вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про тлумачення заповіту змінено шляхом викладення його резолютивної частини у наступній редакції: «Здійснити тлумачення заповіту ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , складеного та посвідченого 05 грудня 2007 року секретарем виконавчого комітету Миколаївської сільської ради Казанківського району Миколаївської області Беспалько С. І., зареєстрованого у реєстрі за № 226, як вираження волі 
		ОСОБА_3 заповісти ОСОБА_1 земельну ділянку площею 13,03 га, що розташована на території Миколаївської сільської ради Казанківського району Миколаївської області, що належить йому на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ІІ-МК № 023223, виданого 26 серпня 
		2003 року Казанківською районною державною адміністрацією, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю № 562».
		 
		Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи щодо складення і посвідчення заповіту ОСОБА_3 від 05 грудня 2007 року, та дійшов обгрунтованого висновку про доведеність вираження волі ОСОБА_3 заповісти належну йому земельну ділянку площею 13,03 га, що розташована на території Миколаївської сільської ради Казанківського району Миколаївської області ОСОБА_1 , яку фактично вважав своєю онукою. При цьому апеляційний суд вказав, що доводи апеляційних скарг ОСОБА_2 та його представника про те, що на час складення заповіту у ОСОБА_3 були й інші внучки: ОСОБА_6 , 
		ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки іншої внучки, яка б мала прізвище « ОСОБА_7 » не існує. Водночас, розтлумачивши заповіт, суд першої інстанції, на порушення вимог статті 213 ЦК України, доповнив його зміст, зазначивши про те, що належна заповідачеві земельна ділянка, що розташована на території Миколаївської сільської ради Казанківського району Миколаївської області, має цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що є підставою для зміни його резолютивної частини.
		 
		Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 до Казанківської селищної ради Казанківського району Миколаївської області, суд першої інстанції не урахував, що спадкоємцем, який прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3 є його син - ОСОБА_2 , а тому саме він є належним відповідачем у справі, що є підставою для скасування у цій частині рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Казанківської селищної ради Казанківського району Миколаївської області, у зв`язку з їх необгрунтованістю.
		 
		Узагальнені доводи касаційної скарги та позицій інших учасників справи
		 
		У листопаді 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга 
		ОСОБА_2 , у якій він просив скасувати рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 10 червня 2019 року і постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року, та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		 
		Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що задовольняючи вимоги ОСОБА_1 про тлумачення змісту заповіту ОСОБА_3 від 05 грудня 
		2007 року, суди попередніх інстанцій не урахували, що згідно з положеннями частини третьої статті 213 ЦК України не допускається, щоб при тлумаченні правочину здійснювався пошук волі учасника правочину, який не знайшов відображення у тексті самого правочину. Так, померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 за життя мав лише одну дитину - сина ОСОБА_2 , який у свою чергу має 8 дітей, серед яких три рідні дочки ( ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ), які відповідно до діючого законодавства і Великого тлумачного словника української мови є внучками померлого ОСОБА_3 . Ураховуючи, що зі змісту заповіту від 05 грудня 2007 року вбачається бажання спадкодавця залишити спадкове майно саме «своїй внучці», а не просто «внучці», суди надаючи тлумачення заповіту фактично внесли до нього зміни шляхом видалення словосполучення «своїй внучці», яке відображає дійсне волевиявлення заповідача та вказує на наявність родинних зв`язків з особою, якій він заповідає належне йому майно. Воля заповідача направлена на наявність ступеня спорідненості на рівні діда та онуки, з особою якій заповідається спадкове майно. 
		 
		Переглядаючи законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не урахував, що: спадкодавець ОСОБА_3 за життя мав онкологічне захворювання, а тому з метою полегшення болю отримував наркотично вмісні препарати, що могло впливати на стан його свідомості; у провадженні Казанківського районного суду Миколаївської області перебуває цивільна справа № 478/1642/19 за його позовом до  ОСОБА_1 та Казанківської селищної об`єднаної територіальної громади про визнання заповіту недійсним; згідно з довідкою голови Казанківської селищної ради Казанківського району Миколаївської області від 04 липня 2018 року вих. 
		№ 62/03-15-18, другий примірник заповіту ОСОБА_3 від 05 грудня 2007 року, який мав зберігатися у спадковій справі, відсутній.
		 
		У лютому 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 , у якому вона просила поновити строк на подання відзиву, посилаючись на те, що копію ухвали про відкриття касаційного провадження та копію касаційної скарги отримала 07 лютого 2020 року, а тому об'єктивно не мала можливості надати відзив у встановлений судом строк, до 20 січня 
		2020 року. 
		 
		Наведені відповідачем обставини є поважними причинами несвоєчасного подання відзиву на касаційну скаргу, а тому суд касаційної інстанції вважає можливим продовжити ОСОБА_1 строк для подання відзиву на касаційну скаргу  ОСОБА_2 , та приєднати його до матеріалів справи.
		 
		Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили фактичні обставини справи та правильно застосували норми матеріального права. При вирішенні спору суди не змінили волю спадкодавця ОСОБА_3 , а лише надали тлумачення складеному ним заповіту, зокрема, що призначеним спадкоємцем за заповітом є вона - ОСОБА_1 , прізвище, ім`я, та по батькові якої у заповіті записано повністю і без помилок, тоді як уточнююче слово «внучці» не несе змістовного навантаження. 
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		 
		Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу з місцевого суду .
		 
		Матеріали справи надійшли до Верховного Суду у січні 2020 року.
		 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
		 
		Судами попередніх інстанцій установлено, що за життя  ОСОБА_3 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії II-МК №023223, виданого 26 серпня 2003 року Казанківського районною державною адміністрацією, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №562, належала земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 13,03 га, що розташована на території Миколаївської сільської ради Казанківського району Миколаївської області. 
		 
		05 грудня 2007 року ОСОБА_3 склав заповіт, посвідчений секретарем виконавчого комітету Миколаївської сільської ради Казанківського району Миколаївської області Беспалько С. І., зареєстрований у реєстрі № 226, яким заповідав своїй внучці ОСОБА_1 земельну ділянку площею 13,03 га, яка розташована на території Миколаївської сільської ради Казанківського району Миколаївської області, що належить йому на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії II-МК № 023223, виданого 26 серпня 
		2003 року Казанківського районною державною адміністрацією, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 562.
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, після його смерті відкрилася спадщина на зазначену вище земельну ділянку.
		 
		Згідно з матеріалами спадкової справи № 59/2018, заведеної 03 липня 2018 року приватним нотаріусом Казанківського районного нотаріального округу Миколаївської області Рожко О. О., після смерті ОСОБА_3 спадщину прийняли: його син - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 . 
		 
		Постановою приватного нотаріуса Казанківського районного нотаріального округу Миколаївської області від 11 грудня 2018 року № 565/02-31 
		ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченим 05 грудня 2007 року секретарем виконавчого комітету Миколаївської сільської ради Казанківського району Миколаївської області Беспалько С. І., зареєстрованим у реєстрі № 226, з посиланням на не надання спадкоємцем документів на підтвердження родинних зв`язки на рівні діда та онуки. 
		 
		Відповідно до довідки виконавчого комітету Казанківської селищної ради Казанківського району Миколаївської області від 20 грудня 2018 року вих. 
		№ 1324/03-15, померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , з 1991 року та по день смерті був зареєстрований у будинку  АДРЕСА_1 , у якому проживав однією сім`єю без реєстрації шлюбу з бабусею  ОСОБА_1 - 
		ОСОБА_4 . Зазначені обставини у суді першої інстанції підтвердили допитані як свідки: ОСОБА_4 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 
		-          
		Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування 
		 
		Установлено і це вбачається з матеріалів справи, що рішення суду першої інстанції, у незміненій після апеляційного перегляду частині, та судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги ОСОБА_2 висновків судів не спростовують.
		 
		Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини від фізичної особи), яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. 
		 
		Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України)
		 
		Відповідно до частин першої, другої статті 213 ЦК України зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину.
		 
		Відповідно до статті 1256 ЦК України тлумачення заповіту може бути здійснене після відкриття спадщини самими спадкоємцями. У разі спору між спадкоємцями тлумачення заповіту здійснюється судом відповідно до статті 213 цього Кодексу.
		 
		Тлумачення заповіту судом не повинно змінювати волі заповідача, тобто підміняти собою сам заповіт. Суд не може брати на себе права власника щодо розпоряджання його майном на випадок смерті. Тлумачення заповіту є лише інструментом з`ясування волі заповідача після його смерті. Отже, суд, здійснюючи тлумачення заповіту, не повинен виходити за межі цього процесу та змінювати (доповнювати) зміст заповіту, що може спотворити волю заповідача.
		 
		Неточне відтворення в заповіті власної волі заповідача щодо долі спадщини може бути зумовлене, перш за все, неоднаковим використанням у ньому слів, понять та термінів, які є загальноприйнятими у сфері речових, зобов`язальних, спадкових відносин тощо. Цьому також можуть сприяти й певні неузгодженості між змістом окремих частин заповіту і змістом заповіту в цілому, що ускладнюють розуміння волі заповідача щодо долі спадщини.
		 
		Системний аналіз положень статей 213, 1256 ЦК України дає підстави для висновку, що при тлумаченні змісту заповіту не допускається пошук волі заповідача, яка не знайшла відображення у тексті самого заповіту, а також не допускається внесення змін у зміст заповіту, який є особистим розпорядженням фізичної особи щодо належного їй майна, яким вона відповідно до законодавства має право розпоряджатися на момент укладення заповіту.
		 
		У заповіті ОСОБА_3 від 05 грудня 2007 рокузазначено, що він заповідає належну йому на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії II-МК №023223, виданого 26 серпня 2003 року Казанківською районною державною адміністрацією і зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 562, земельну ділянку площею 13,03 га, що розташована на території Миколаївської сільської ради Казанківського району Миколаївської області, своїй внучці ОСОБА_1 .
		 
		Установивши, що у складеному  ОСОБА_3 заповіті, спадкодавець на випадок його смерті висловив свою волю на перехід права власності на належну йому земельну ділянку площею 13,03 га, що розташована на території Миколаївської сільської ради Казанківського району Миколаївської області, конкретно до ОСОБА_1 , вказавши чітко, без помилок її прізвище, ім`я та по батькові, суд першої інстанції, з яким у частині задоволення позовних вимог  ОСОБА_1 до ОСОБА_2 погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про обгрунтованість позовних вимог  ОСОБА_1 . Висновки судів грунтуються на встановлених судами обставинах справи, зокрема, що за життя ОСОБА_3 , незважаючи на факт відсутності кровного споріднення, вважав ОСОБА_1 своєю внучкою, оскільки понад двадцять п`ять років проживав однією сім`єю та вів спільне господарство з її бабусею ОСОБА_4 . Його вказівка у заповіті «своїй внучці» не має визначального значення з огляду на конкретну вказівку ним особи спадкоємця -  ОСОБА_1 .
		 
		Доводи заявника про те, що суди першої та апеляційної інстанції, надаючи тлумачення заповіту, належним чином не урахували, що визначаючи спадкоємця на випадок своєї смерті, заповідач першочергове значення надавав саме факту кровної спорідненості, що відображено у словосполученні «своїй внучці», не є обгрунтованими, зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 400 ЦПК України.
		 
		Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитовність, відповідно до якого суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, у межах заявлених нею позовних вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Оскільки 
		 ОСОБА_2 у зазначеній справі не заявляв позов про визнання заповіту недійсним, доводи касаційної скарги про те, що суди вирішуючи спір не перевірили здатність спадкодавця усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними під час складання заповіту, є необгрунтованими.  
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Узагальнюючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скаргиОСОБА_2 . 
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 415, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 10 червня 2019 року, у незміненій після апеляційного перегляду частині, та постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року залишити без змін.
		 
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:                                                                                    Г. І. Усик
		І. Ю. Гулейков
		О. В. Ступак

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...