Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 331/6312/18 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти власності; Шахрайство.
Надіслано для оприлюднення: 16.10.2020. Зареєстровано: 18.10.2020. Забезпечено надання загального доступу: 19.10.2020.
Дата набрання законної сили: 22.04.2021
Результат оскарження 22.04.2021 Дніпровський апеляційний суд: скасовано вирок повністю з поверненням справи на новий судовий розгляд у суд першої інстанції
Номер судового провадження: 1-кп/336/153/2020
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12018080020001469

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		331/6312/18
		1-кп/336/153/2020
		ВИРОК
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		16 жовтня 2020 року
		Колегія суддів Шевченківського районного суду м.Запоріжжя у складі головуючого судді ОСОБА_1 ,суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,з участю секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,прокурора Запорізької обласної прокуратури ОСОБА_5 ,представника потерпілого адвоката ОСОБА_6 ,обвинуваченого ОСОБА_7 ,захисника ОСОБА_8 ,розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження по обвинуваченню 
		ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.27 ч.4 ст.190 КК України ,-
		 
		В С Т А Н О В И Л А:
		 
		Згідно обвинувального акту, ОСОБА_7 пред`явлено обвинувачення наступного змісту.
		В період з 25 жовтня 2016 року по 24 листопада 2016 року, ОСОБА_7 ,за попередньою змовою з невстановленими в ході досудового розслідування особами, діючи умисно, з корисливих мотивів, відповідно до підготовленого злочинного плану з розподіленням ролей, відповідно до яких ОСОБА_7 , будучи довіреною особою організатора групи, з метою вчинення злочину повинен надати свій транспортний засіб Тоуоtа Саmrу державний номерний знак НОМЕР_1 , використовуючи який він повинен перевозити підроблені документи, та інших співучасників, чим сприяти вчиненню злочину, згідно заздалегідь узгодженого злочинного плану, а невстановлені в ході досудового розслідування особи, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, діючи за попередньою змовою з останнім,реалізуючи свій злочинний намір,направлений на незаконне заволодіння чужим майном шляхом шахрайства, у особливо великих розмірах, повинні виготовити підроблений паспорт громадянина України на ім`я ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , скласти та оформити підроблену довіреність від імені ОСОБА_9 , в якій остання уповноважує ОСОБА_10 представляти її інтереси зі всіма необхідними повноваженнями в усіх компетентних органах, подарувати ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , квартиру АДРЕСА_1 , а ОСОБА_7 , відповідно до своєї ролі, повинен ,користуючись своїми навичками водіння, за допомогою зазначеного транспортного засобу, привезти ОСОБА_11 до м. Ялта, Автономної Республіки Крим, для відчуження ОСОБА_10 квартири, належної ОСОБА_9 , шляхом підписання договору дарування вказаного нерухомого майна з обдарованим - ОСОБА_11 , після чого відвезти ОСОБА_11 та ОСОБА_10 з м. Ялта Автономної Республіки Крим до м. Запоріжжя.
		При невстановлених слідством обставинах, невстановлені особи, виготовили підроблений паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який,згідно відомостей УДМС України в Запорізькій області, виданий Чернігівським РВ УМВС в Запорізькій області іншій особі, який не відповідає фотокартці та персональним даним ОСОБА_9 , значиться втраченим, містить суперечності та невідповідності у підписах посадових осіб.
		Після цього ОСОБА_12 та невстановлені в ході досудового розслідування особи, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, реалізуючи свій злочинний намір, 08.11.2016 року, знаходячись в нотаріальній конторі нотаріуса ОСОБА_13 , за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_12 , видаючи себе за ОСОБА_9 та маючи при собі підроблений паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зі своєю власною вклеєною фотокарткою в ньому, достовірно знаючи, що ОСОБА_9 не має наміру відчужувати своє нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 , ввівши приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_13 в оману, оформила довіреність зареєстровану в реєстрі нотаріальних дій під №1444, згідно якої, ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уповноважує ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , представляти інтереси ОСОБА_9 зі всіма необхідними повноваженнями в усіх компетентних органах, підприємствах, установах, організаціях Російської Федерації, незалежно від їх форми власності, галузевої приналежності, порядку підпорядкування, в тому числі в органах нотаріату, Державному комітеті по державній реєстрації і кадастру Автономної Республіки Крим, в будь-яких інших органах, що здійснюють державну реєстрацію прав на нерухоме майно і угод з ним, в бюро технічної інвентаризації, в місцевій адміністрації, в будь-якій експертній організації, в органах влади та їх виконавчих органах, в органах місцевого самоврядування, в багатофункціональних центрах, будь-яких банках та інших компетентних органах, з будь-яких питань, що стосуватимуться належної ОСОБА_9 квартири АДРЕСА_1 ; подарувати ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , квартиру АДРЕСА_1 .
		В подальшому, 23 листопада 2016 року, ОСОБА_10 ,отримав від ОСОБА_7 довіреність, у якій ,згідно висновку експерта №410-17 від 07.09.2017 року, підпис, виконаний від імені ОСОБА_9 та розміщений в графі «Підпис» оригіналу другого екземпляра довіреності від імені ОСОБА_9 , бланк НВА 943677, реєстраційний номер 44699332 від 08.11.2016 року, номер у реєстрі нотаріальних дій: 1444, посвідченої нотаріусом ОСОБА_13 , виконаний не ОСОБА_9 , а ОСОБА_12 , з наслідуванням її справжнього підпису.
		Після чого, на наступний день, 24.11.2016 р., у невстановлений досудовим слідством час та місці, ОСОБА_7 , діючи за попередньою змовою з невстановленими особами, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, надав власний транспортний засіб, користуючись своїми навичками водіння транспортного засобу Тоуоtа Саmrу державний номерний знак НОМЕР_1 , який перебуває у власності останнього, шляхом перевезення ОСОБА_11 до м. Ялта, Автономної Республіки Крим, для укладення договору дарування нерухомого майна обдарованому, будучи довіреною особою організатора групи, сприяв ОСОБА_10 та іншим невстановленим особам в оформленні всіх необхідних реєстраційних документів для відчуження нерухомого майна, з метою вчинити злочин, а саме: шахрайським шляхом заволодіти майном ОСОБА_9 , а саме квартири АДРЕСА_1 .
		Надалі, ОСОБА_10 , використовуючи підроблений документ, а саме: довіреність №1444 від 08.11.2016 року, яку він попередньо отримав від ОСОБА_7 , згідно якої ОСОБА_10 , уповноважений розпоряджатися майном ОСОБА_9 , завідомо і достовірно знаючи, що вказана довіреність на право розпорядження майном ОСОБА_9 , підроблена та оформлена без її відома, з метою заволодіння шахрайським шляхом в особливо великих розмірах, належним останній об`єктом нерухомості, усвідомлюючи, що він не має законних прав розпоряджатися майном, що належить ОСОБА_9 , перебуваючи на території Автономної Республіки Крим в невстановлений в ході досудового розслідування час та місці, уклав з ОСОБА_11 , договір дарування з відображенням власного підпису, згідно якого ОСОБА_10 подарував ОСОБА_11 належну ОСОБА_9 квартиру АДРЕСА_1 .
		Таким чином, ОСОБА_7 , діючи за попередньою змовою з невстановленими в ході досудового розслідування особами, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, заволодів майном ОСОБА_9 , шляхом обману, спричинивши потерпілій матеріальну шкоду на суму 11069258 гривень без урахування ПДВ, що в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян і за цим критерієм є особливо великим розміром.
		Дії ОСОБА_7 кваліфіковані як злочин, передбачений ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 190 КК України, а саме: співучасть (пособник) у заволодінні чужим майном шляхом обману, вчинене за попередньою змовою групою осіб, в особливо великих розмірах.
		В період з 15 січня 2017 року по 20 лютого 2017 року, ОСОБА_7 , за попередньою змовою з невстановленими в ході досудового розслідування особами, діючи повторно, умисно, з корисливих мотивів, відповідно до підготовленого злочинного плану з розподіленням ролей, відповідно до яких ОСОБА_7 , будучи довіреною особою організатора групи, з метою вчинення злочину повинен надати свій транспортний засіб Тоуоtа Саmrу державний номерний знак НОМЕР_1 , використовуючи який він повинен перевозити підроблені документи, та інших співучасників, чим сприяти вчиненню злочину,згідно заздалегідь узгодженого злочинного плану, а невстановлені в ході досудового розслідування особи, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, діючи за попередньою змовою з останнім реалізуючи свій злочинний намір направлений на незаконне заволодіння чужим майном, шляхом шахрайства, у особливо великих розмірах, повинні виготовити підроблений паспорт громадянина України на ім`я ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , скласти та оформити підроблену довіреність від імені ОСОБА_9 , в якій остання уповноважує ОСОБА_14 розпоряджатися належним їй майном, а саме: нежитловим приміщенням- апартаментами №40, розташованим за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Ялта, вулиця Свердлова, будинок 13/2, а ОСОБА_7 , відповідно до своєї ролі, повинен користуючись своїми навичками водіння, за допомогою зазначеного транспортного засобу, привезти до м. Ялта, Автономної Республіки Крим, ОСОБА_14 для відчуження ним нежитлового приміщення-апартаментів, належних ОСОБА_9 , шляхом підписання договору купівлі-продажу вказаного нерухомого майна з його покупцем, попередньо з ним домовившись про час та місце укладання договору.
		При невстановлених слідством обставинах, невстановлені особи, виготовили підроблений паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який згідно відомостей УДМС України в Запорізькій області виданий Чернігівським РВ УМВС в Запорізькій області іншій особі, який не відповідає фотокартці та персональним даним ОСОБА_9 , значиться втраченим, містить суперечності та невідповідності у підписах посадових осіб.
		Після цього ОСОБА_12 та невстановлені в ході досудового розслідування особи, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, реалізуючи свій злочинний намір,20.02.2017 року, знаходячись в нотаріальній конторі нотаріуса ОСОБА_15 , за адресою: АДРЕСА_3 , видаючи ОСОБА_12 за ОСОБА_9 та маючи при собі підроблений паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зі своєю власною вклеєною фотокарткою в ньому, достовірно знаючи, що ОСОБА_9 не має наміру відчужувати своє нерухоме майно, а саме нежитлове приміщення-апартамент № НОМЕР_3 , розташоване за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Ялта, вулиця Свердлова, будинок 13/2, ввівши приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_15 в оману, оформила довіреність зареєстровану в реєстрі нотаріальних дій під №175, згідно якої, ОСОБА_9 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , уповноважує ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , підготувати документи для відчуження та продати за ціною та на умовах на його власний розсуд нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення-апартамент № НОМЕР_3 , розташоване за адресою: АДРЕСА_4 .
		В подальшому, 22 березня 2017 року, ОСОБА_14 , отримав від ОСОБА_7 довіреність, у якій згідно висновку експерта №412-17 від 20.02.2017 р. підпис, виконаний від імені ОСОБА_9 та розміщений в графі «Підпис» оригіналу другого екземпляра довіреності від імені ОСОБА_9 , бланк НВХ 515637, реєстраційний номер 45131693 від 20.02.2017 року, номер у реєстрі нотаріальних дій: 175, посвідченої нотаріусом ОСОБА_15 , виконаний не ОСОБА_9 , а іншою особою з наслідуванням її справжнього підпису.
		Після чого, в цей день, 22.03.2017 року, у невстановлений досудовим слідством час, та місці, ОСОБА_7 діючи повторно, за попередньою змовою з невстановленими особами, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, надав власний транспортний засіб, користуючись своїми навичками водіння, транспортного засобу Тоуоtа Саmrу державний номерний знак НОМЕР_1 , який перебуває у власності останнього, шляхом перевезення ОСОБА_14 , разом з підробленими документами до м. Ялта, Автономної Республіки Крим для укладення ним договору купівлі-продажу нерухомого майна з його покупцем, будучи довіреною особою організатора групи, сприяв ОСОБА_14 , та іншим невстановленим особам в оформленні всіх необхідних реєстраційних документів, для відчуження нерухомого майна, з метою вчинити злочин, а саме: шахрайським шляхом заволодіти майном ОСОБА_9 , а саме приміщенням-апартаментами № НОМЕР_3 , яке розташоване за адресою: АДРЕСА_4 .
		Надалі ОСОБА_14 , використовуючи підроблений документ, а саме: довіреність №175 від 22.02.2017 року, яку він попередньо отримав від ОСОБА_7 згідно якої ОСОБА_14 уповноважений розпоряджатися майном ОСОБА_9 , завідомо і достовірно знаючи, що вказана довіреність на право розпорядження майном ОСОБА_9 , підроблена та оформлена без її відома, з метою заволодіння шахрайським шляхом в особливо великих розмірах, належним останній об`єктом нерухомості, усвідомлюючи, що вони не мають законних прав розпоряджатися майном, що належить ОСОБА_9 , перебуваючи на території Автономної Республіки Крим в невстановлений в ході досудового розслідування час та місці, уклав з ОСОБА_16 , договір купівлі-продажу з відображенням власного підпису, згідно якого ОСОБА_14 продав, а ОСОБА_16 придбав належне ОСОБА_9 нежитлове приміщення-апартамент № НОМЕР_3 , розташоване за адресою: АДРЕСА_4 .
		Таким чином ОСОБА_7 діючи повторно, за попередньою змовою з невстановленими в ході досудового розслідування особами, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, заволодів майном ОСОБА_9 , шляхом обману, спричинивши потерпілій матеріальну шкоду на суму 8076458 гривень без урахування ПДВ, що в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян і за цим критерієм є особливо великим розміром.
		Дії ОСОБА_7 кваліфіковані як злочин, передбачений ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 190 КК України,а саме: співучасть (пособник) у заволодінні чужим майном шляхом обману, вчинене за попередньою змовою групою осіб, в особливо великих розмірах.
		 
		Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 не визнав себе винуватим у вчиненні інкримінованого злочину та пояснив,що йому нічого невідомо з приводу вчинення правочинів щодо майна ОСОБА_9 та він немає ніякого відношення до кримінальних правопорушень,які ставляться йому за провину.
		Зазначив,що приблизно з 2000 р.він знайомий з особою,відносно якого кримінальне провадження закрито у зв`язку із смертю,працював на належному останньому підприємстві протягом 12-14 років,між ними склалися нормальні відносини,також знайомий з ОСОБА_9 ,з якою до 2016 р.перебував у ділових відносинах. ОСОБА_7 було відомо,що у АР Крим сім`я особи,відносно якого кримінальне провадження закрито у зв`язку із смертю,володіла нерухомістю,куди обвинувачений під час ремонту завозив будівельні матеріали,меблі,хто являвся власником нерухомості по документам,обвинувачений не знав,по всім питанням щодо цієї нерухомості потерпіла ОСОБА_9 адресувала його звертатись до особи,відносно якого кримінальне провадження закрито у зв`язку із смертю.Приблизно у 2016 р.між особою,відносно якого кримінальне провадження закрито у зв`язку із смертю,та членами його сім`ї, виник конфлікт,чоловік потерпілої ОСОБА_9 запропонував ОСОБА_7 у особи,відносно якого кримінальне провадження закрито у зв`язку із смертю,угнати автомобіль Тойота,після відмовити вчинити ці дії у обвинуваченого виник конфлікт з потерпілою та ОСОБА_7 з роботи на підприємстві звільнили.Приблизно у жовтні-листопаді 2016 р. особа,відносно якого кримінальне провадження закрито у зв`язку із смертю,звернувся до ОСОБА_7 з проханням відвезти до АР Крим раніше не знайомого ОСОБА_14 ,з яким обвинувачений на власному автомобілі Тойота білого кольору р.н. НОМЕР_1 кілька разів їздив до м.Ялта,один раз з ним у АР Крим та назад до Запоріжжя їхав особа,відносно якого кримінальне провадження закрито у зв`язку із смертю та до Запоріжжя вони підвозили раніше незнайомого обвинуваченому чоловіка,як з`ясувалось в подальшому, ОСОБА_10 .В присутності обвинуваченого пасажири не обговорювали мету поїздки,він висаджував їх у потрібному їм місці та очікував повернення, разом з пасажирами до будь-яких установ не звертався,документів будь-якого змісту нікому не передавав та в їх оформленні участі не брав. Про те,що відбулося порушення закону,він вперше дізнався,коли до нього додому працівники правоохоронних органів прийшли з метою проведення обшуку,проте свої дії не вважає незаконними,так як під час поїздок до АР Крим не був обізнаний про їх мету та лише фактично виконував прохання особи,відносно якого кримінальне провадження закрито у зв`язку із смертю,відвезти знайомих останнього до АР Крим.Просив суд виправдати його по пред`явленому обвинуваченню з підстав,передбачених п.2 ч.1 ст.373 КПК України.
		Всебічно вивчивши всі обставини кримінального провадження та оцінивши кожний наданий доказ з точки зору належності,допустимості,достовірності,а сукупність зібраних доказів-з точки зору достатності та взаємозв`язку,суд прийшов до висновку про недоведеність вчинення обвинуваченим інкримінованого йому кримінального правопорушення,виходячи з такого.
		Статтею 7КПК України закріплені загальні засади кримінального провадження,серед яких є верховенство права,презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини.
		Відповідно до вимог ст.8КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
		Згідно ч. ч. 1, 2, 5 ст. 9КПК України під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.
		Прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов`язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом`якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
		Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
		Як випливає із ст.6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р., кожна людина, звинувачена в скоєнні кримінального злочину, вважається невинуватою до тих пір, поки його провина не доведена відповідно до закону. Кожна людина при визначенні його громадянських прав і обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і неупередженим судом.
		Обов`язком суду є забезпечення презумпції невинуватості і права на справедливий судовий розгляд, які передбачені ст.62 Конституції України, відповідно до якої особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
		Зазначені конституційні гарантії поєднуються з такими ж положеннями ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Конституції України, ратифікована 17 липня 1997 року Законом України "Про ратифікацію Конвенції прозахист праві основнихсвобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції". 
		Стаття 17Закону України"Провиконання рішеньта застосуванняпрактики ЄвропейськогоСуду зправ людини" передбачає, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права. 
		Згідно ст.9 Конституції України,ст.19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
		Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВРратифікована Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод.(далі - Конвенція).
		Таким чином, з моменту ратифікації Конвенції Держава Україна та її органи влади взяли на себе зобов`язання визнати юрисдикцію Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), керуватись його рішеннями та при вирішенні будь-якого питання діяти через призму визнання людини та її прав та свобод найвищою цінністю.
		З наведеного витікає,що рішення суду буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду.
		У справі "Барбера, Мессеґе і Хабардо проти Іспанії" від 6 грудня 1988 року Європейський Суд з прав людини встановив, що "принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не розпочинали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний вчинив злочин, який йому ставиться в вину, обов`язок доказування лежить на обвинуваченні, і будь-який сумнів має тлумачитися на користь обвинуваченого (підсудного). 
		Тягар доведення факту вчинення обвинуваченим (підсудним) злочину покладений на сторону обвинувачення і не може перекладатися на захист, чітко та недвозначно висловлено у низці рішень Європейського Суду з прав людини, зокрема, у Рішенні по справі "Капо проти Бельгії" від 13 січня 2005 року.
		Згідно з положеннями ст. 17КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.Підозра, обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на користь такої особи.
		При вирішенні питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою,суди мають керуватися стандартом доведення (стандартом переконання) «поза розумним сумнівом»,який означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду,виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
		Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону. Зокрема, у справах, в яких наявність та/або характер умислу має значення для правової кваліфікації діяння, суд у своєму рішення має пояснити, яким чином встановлені ним обставини справи доводять наявність умислу саме такого характеру, який є необхідним елементом складу злочину, і виключають можливу відсутність умислу або інший характер умислу.
		Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
		Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
		Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді,  є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.
		Подібне роз`яснення зазначеного принципу надає у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини,зокрема,у п.54 рішення від 06.12.2007 р.у справі «Козинець проти України»,та Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду ,висловлене у постанові від 04.07.2018 р.у справі № 688/788/15-к провадження № 51-597км17.
		Судовий вирок, який проголошується ім`ям держави, має бути законним, обгрунтованим і справедливим.
		У правовій державі при ухваленні судового рішення не допускається звинувачувальний ухил, по суті якого кожен, хто з`явився перед судом, має бути визнаний винуватим.
		Відповідно до роз`яснень, що містяться в п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01 листопада 1996 року «Про застосування Конституції при здійснені правосуддя» визнання особи винуватою у вчиненні злочину можливо лише за умови доведеності її вини.
		За змістомрішення Конституційного Суду України № 12 рп/2011 від 20 жовтня 2011 року, визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.
		Відповідно до ст.370 КПК України, вирок суду має бути законним і обгрунтованим тими доказами, які були досліджені під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до ст.94 цього Кодексу.
		Згідно ст.373 КПК України,обвинувальний вирок не може грунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.
		Статтею 84 КПК України передбачено, що доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані,отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, суддя і суд встановлюють наявність або відсутність фактів та обставин,що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
		Процесуальними джерелами доказів є показання,речові докази,документи,висновки експертів.
		Висновку про недоведеність винуватості у вчиненні кримінального правопорушення,передбаченого ч.5 ст.27 ч.4 ст.190 КК України,колегія судів дійшла,виходячи з такого.
		Згідно ч.1 ст. 2 КК України, єдиною підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.
		Частиною 4 ст.190 КК України передбачено кримінальну відповідальність за умисні дії, вчинені з метою заволодіння чужим майном шляхом обману чи зловживання довірою(шахрайство),повторно або за попередньою змовою групою осіб,що спричинило матеріальну шкоду у особливо великих розмірах(на суму,що в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян)або вчинене організованою групою.
		Суб`єктивна сторона даного злочину, передбачає наявність прямого умислу,корисливі мотиви і мету-незаконне збагачення за рахунок чужого майна самої особи або інших осіб,в долі яких зацікавлений винний.
		Зміст прямого умислу злочину, передбаченого ст. 190 КК України, у формі дій, вчинених з метою заволодіння чужим майном,утворюють інтелектуальний та вольовий моменти.
		Інтелектуальний та вольовий моменти даного кримінального правопорушення передбачають, що суб`єкт злочину має усвідомлювати, що його дії спрямовані на незаконне,поза волею власника,безвідплатне вилучення чужого майна,на яке особа не має ніякого права,суб`єкт злочину має передбачати суспільно небезпечні наслідки своїх дій, тобто той факт, що потерпілому буде спричинена матеріальна шкода у певному розмірі,не відшкодована у жодний спосіб,та бажає настання таких суспільно небезпечних наслідків.
		У кримінальному провадженні відповідно до положень ст. 91КПК України підлягають доказуванню:
		1)подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення);
		2)винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення тощо.
		Відповідно до ч.1 ст.92КПК України обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього кодексу (обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні) покладається на слідчого, прокурора.
		Суд визнає, що стороною обвинувачення не доведено належними, допустимими та достатніми доказами винуватості ОСОБА_7 ,як того вимагає закон. 
		В судовому засіданні не встановлено факту вчинення ОСОБА_7 дій,метою яких є незаконне,поза волею потерпілої ,безвідплатне вилучення майна ОСОБА_9 , жодним чином не доведено наявності прямого умисла,як обов`язкової складової складу злочину, спрямованого на настання відповідних наслідків, наявності кваліфікуючої ознаки,передбаченої ст.190 КК України,яка йому інкримінована-попередньої змови групою осіб, так само як і корисливого мотиву-збагатитися особисто або вчинити такі в інтересах інших осіб і кого саме.
		Версія обвинувачення зводиться до того,що ОСОБА_17 в період з 25 жовтня по 24 листопада 2016 р.,та у період з 25 січня 2017 р.по 20 лютого 2017 р.за невстановлених обставин змовився з невстановленими особами вчинити умисні дії з метою незаконного заволодіння майном ОСОБА_9 ,розташованим на території АР Крим.
		Зі змісту цього обвинувачення вбачається,що роль ОСОБА_7 як співучасника цих домовленостей полягала у здійсненні ним як пособником наступних дій:надання транспортного засобу TOYOTA Camry р.н. НОМЕР_1 для перевезення підроблених документів,інших співучасників з метою сприяння вчиненню злочину,внаслідок чого ОСОБА_7 за попередньою змовою з невстановленими особами заволодів у шахрайський спосіб майном ОСОБА_9 ,спричинивши їй матеріальну шкоду в особливо великих розмірах.
		На підтвердження винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину,сторона обвинувачення посилалася на безпосередньо досліджені в судовому засіданні докази,а саме протоколи проведення слідчих та процесуальних дій,показання потерпілої ОСОБА_9 ,свідків ОСОБА_18 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 ,висновки експертів,документи та речові докази.
		Потерпіла ОСОБА_9 в судовому засіданні показала,що вона є падчеркою особи,відносно якого кримінальне провадження закрито у зв`язку із смертю,відносин з ним в останні кілька років не підтримувала,а з обвинуваченим ОСОБА_7 знайома з 2005 р.з часу,коли він був працевлаштований у неї на підприємстві водієм.Потерпілій на праві власності належали об`єкти нерухомості у АР Крим,розташовані за адресами: АДРЕСА_5 ,а також АДРЕСА_6 ,які у 2015-2016 р.вона зареєструвала як свою власність і по законодавству Російської Федерації,вносила оплату по їх утриманню,протягом 2-х років до АР Крим не їздила.У червні 2017 р.від голови ОСМД будинку по АДРЕСА_7 дізналася,що квартира № 15 з лютого 2017 р.належить іншій особі,все майно з квартири вивіз особа, відносно якого кримінальне провадження закрито у зв`язку із смертю.Також у цей період потерпілій стало відомо,що і нежитлове приміщення по АДРЕСА_4 належить іншій особі.Відчуження нерухомості відбулося на підставі довіреностей,нотаріально посвідчених в м.Дніпро від її імені на незнайомих їй осіб ОСОБА_19 та ОСОБА_20 , з наданням їм повноважень розпоряджатись усім належним потерпілій майном,проте вона до нотаріуса у м.Дніпро не зверталась,довіреностей ОСОБА_19 та ОСОБА_20 не оформлювала,відчужувати власність у м.Ялта нікого не уповноважувала.В процесі досудового розслідування кримінального провадження,яке було розпочато за її заявою до органів прокуратури,потерпіла дізналась про те,що інша особа у нотаріуса в м.Дніпро, з використанням підробленого паспорту громадина України, від її імені видала довіреність ОСОБА_19 ,який на підставі цієї довіреності подарував квартиру АДРЕСА_1 особі,відносно якого кримінальне провадження закрито у зв`язку із смертю,а надалі останній цю квартиру продав. У аналогічний спосіб,на підставі довіреності від її імені ОСОБА_20 ,останнім був відчужений об`єкт нерухомості по АДРЕСА_4 ,внаслідок чого вона у незаконний спосіб була позбавлена власності. Вважає причетним до цього злочину особу,відносно якого кримінальне провадження закрито у зв`язку із смертю,оскільки він знав місце розташування та мав доступ до цих об`єктів нерухомості,після виникнення конфлікту між ними багато разів погрожував потерпілій відібрати у неї все,а також ОСОБА_7 ,який після звільнення у 2016 р.з підприємства співпрацював з особою,відносно якого кримінальне провадження закрито у зв`язку із смертю,з метою позбавити потерпілу власності.
		Звітом № 02-01-2018 від 09.01.2018 р.ФОП ОСОБА_21 визначено ринкова вартість нежитлового приміщення-апартаменту № НОМЕР_3 ,розташованого за адресою: АДРЕСА_4 у сумі 8076458 гр.(а.с.206-250 т.2)
		Звітом № 01-04-2018 від 03.04.2018 р.ФОП ОСОБА_21 визначено ринкова вартість житлової трикімнатної квартири,розташованої за адресою: АДРЕСА_5 , у сумі 11069 258 гр.(а.с.179-201 т.3)
		Свідок ОСОБА_18 в судовому засіданні показав,що він мешкає в одному будинку з ОСОБА_22 ,інші анкетні дані якого свідку невідомі, мав перед ним борг у розмірі 17000 гр.,який не міг повернути через відсутність коштів. Наприкінці 2016 р. або на початку 2017 р.,більш точний час свідок не пригадує через давність подій, ОСОБА_23 запропонував ОСОБА_14 відпрацювати борг ,а саме поїхати у АР Крим та на підставі довіреності підписати документи про продаж нерухомості,після чого його борг буде вважатись повернутим,на що свідок погодився. Свідок передав ОСОБА_24 свій паспорт громадянина України,для оформлення довіреності до нотаріуса в м.Дніпро ОСОБА_14 особисто не їздив,за яких обставин на його ім`я була оформлена довіреність від ОСОБА_9 ,свідку невідомо.В той же період ОСОБА_23 познайомив ОСОБА_14 з ОСОБА_25 ,на автомобілі якого Toyota білого кольору р.н. НОМЕР_1 вони кілька разів їздили до АР Крим ,де відвідували БТІ,нотаріуса,два об`єкти-один на березі моря,який їм відчиняв консьєрж, другий у висотному будинку,куди свідок не заходив. Під час поїздок обговорювався маршрут,в загальних рисах ОСОБА_23 розповідав,що вони роблять добру справу-повертають майно законному власнику, ОСОБА_7 про квартири зі свідком або з ОСОБА_22 не розмовляв. ОСОБА_14 не мав на руках жодних документів,змісту їх не читав,вважав,що діяв законно,підписавши документи з покупцем на продаж нерухомості,грошей на руки не отримував ані він,ані ті особи,що його супроводжували. З особою,відносно якого кримінальне провадження закрито у зв`язку із смертю,свідок не знайомий,лише бачив його один раз у АР Крим,проте особисто з ним не спілкувався. В подальшому свідку стало відомо,що довіреність на його ім`я від ОСОБА_9 була підроблена,а підписавши документи щодо продажу нерухомості на підставі цієї довіреності, він вчинив злочин,за що був засуджений.
		Свідок ОСОБА_10 в суді показав,що в період 2016 р.,більш точний час не пригадує за давністю подій,до нього звернувся нині покійний тесть ОСОБА_26 та попросив допомогти його знайомому,а саме за винагороду у 200 доларів США відвезти документи у АР Крим,для чого вони були призначені,свідку невідомо.До свідка додому приїздив незнайомий чоловік,якому він передав свій паспорт громадянина України,через певний час цей чоловік передав ОСОБА_10 запечатаний конверт з документами,зміст яких свідку невідомий,автобусом свідок відвіз пакет з документами у АР Крим,де його зустрічав інший незнайомий чоловік,якому він ці документи віддав. Під час другої поїздки у Крим чоловік,який зустрічав свідка на автомобілі,надавав ОСОБА_10 на підпис документи,які останній підписав,не читаючи, вважав,що оскільки він допомагає знайомим,то все відбувається законно.Після підписання документів він повертався з м.Ялта до м.Запоріжжя на автомобілі Toyota білого кольору р.н. НОМЕР_1 з двома раніше незнайомими чоловіками,які запропонували його підвезти,про квартири вони між собою не розмовляли,на той час ОСОБА_10 був випивши,зовнішності своїх попутчиків не пам`ятає,одному років 50,другий більш старшого віку,можливо,що це були ОСОБА_7 та особа,відносно якого кримінальне провадження закрито у зв`язку із смертю,проте свідок у цьому не впевнений,оскільки раніше з ними ніколи не зустрічався.З потерпілою ОСОБА_9 свідок незнайомий,чи оформлювала вона на його ім`я довіреність,свідок не знає,про те,що він порушив закон,підписавши документа у АР Крим,свідок дізнався від слідчого ,коли відносно нього було розпочато кримінальне провадження,яке наразі розглядається Комунарським районним судом м.Запоріжжя.
		Аналізуючи зміст показань свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_10 ,суд встановив,що вони по суті узгоджуються з показаннями обвинуваченого ОСОБА_7 про фактичні обставини та не містять обвинувальних фактів,які б доводили пред`явлене ОСОБА_7 обвинувачення.
		Крім того,показання зазначених свідків суд оцінює як недопустимі докази на підставі п.1 ч.3 ст.87 КПК України.
		Такі висновки суду ґрунтуються на наступному.
		Відповідно положень ст.2 КПК України,завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура,тобто захист прав,насамперед, підозрюваного чи обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, а у випадку їх безпідставного порушення - захист шляхом відновлення в правах.
		Європейський суд з прав людини у рішенні "Коем проти Бельгії" від 22.06.2000 р. зазначив,що основне призначення процесуальних норм-захистити обвинуваченого від будь-яких проявів зловживання владою.
		Згідно п.1 ч.3 ст.87 КПК України,недопустими є докази,що були отримані з показань свідка,який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні.
		Як вбачається з Реєстру матеріалів досудового розслідування,13.07.2017 р. до ЄРДР було внесено відомості про розпочате досудове розслідування кримінального провадження № 12017080020002092 за заявою ОСОБА_9 про вчинення злочину,за ознаками кримінального правопорушення,передбаченого ч.4 ст.358,ч.2 ст.27 ч.4 ст.190 КК України,під час досудового розслідування якого 20.12.2017 р. ОСОБА_14 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення,передбаченого ч.4 ст.358,ч.2 ст.27 ч.4 ст.190 КК України.
		Постановою прокурора Запорізької місцевої прокуратури № 1 ОСОБА_27 від 29.01.2018 р.з кримінального провадження № 12017080020002092 за заявою ОСОБА_9 про вчинення злочину, було виділено матеріали досудового розслідування ,які 29.01.2018 р.внесено до ЄРДР за № 12018080020000257 за ознаками кримінального правопорушення, ч.4 ст.358,ч.2 ст.27 ч.4 ст.190 КК України,у якому 14.05.2018 р. ОСОБА_10 було повідомлено про підозру у вчиненні злочинів,передбачених передбаченого ч.4 ст.358,ч.2 ст.27 ч.4 ст.190 КК України.
		Вироком Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 22.02.2018 р. ОСОБА_14 було визнано винуватим за засуджено завчинення злочинів, передбачених ч.4 ст.358,ч.2 ст.27 ч.4 ст.190 КК України,за фактом заволодіння майном потерпілої ОСОБА_9 шляхом обману,що спричинило потерпілій матеріальну шкоду в особливо великому розмірі.
		Як повідомив суду свідок ОСОБА_10 ,відносно нього кримінальне провадження перебуває на розгляді у Комунарському районному суді м.Запоріжжя.
		Постановою прокурора Запорізької місцевої прокуратури № 1 ОСОБА_27 від 18.06.2018 р.з кримінального провадження № 12017080020002092 за заявою ОСОБА_9 про вчинення злочину, було виділено матеріали досудового розслідування ,які 19.06.2018 р.внесено до ЄРДР за № 12018080020001469 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.27 ч.4 ст.190 КК України,у якому 29.06.2018 р. ОСОБА_7 було повідомлено про підозру у вчиненні злочинів,передбачених ч.5 ст.27 ч.4 ст.190 КК України.
		З наведеного суд встановив,що шляхом штучного дроблення первісного кримінального провадження № 12017080020002092 від 13.07.2017 р.за заявою ОСОБА_9 про вчинення злочину,за ознаками кримінального правопорушення,передбаченого ч.4 ст.358,ч.2 ст.27 ч.4 ст.190 КК України,прокурором до ЄРДР вносились відомості про розпочате досудове розслідування щодо кожного з підозрюваних окремо,які завершувались пред`явленням обвинувачення про вчинення злочину за попередньою змовою з невстановленими особами,які на той час фактично були відомі слідству та кожен з них отримав статус підозрюваного,а надалі обвинуваченого у виділеному кримінальному провадженні.
		Таке маніпулювання нормами процесуального законодавства є порушенням вимог ст.2 КПК України,фактично показання ОСОБА_14 та ОСОБА_10 у цьому кримінальному провадженні були отримані як від свідків,які були визнані підозрюваними та обвинуваченими у кримінальних провадженнях формально з іншими реєстраційним номером,проте ці кримінальні провадження стосуються одних і тих самих обставин заволодіння майном потерпілої ОСОБА_9 ,а прийняття таких процесуальних рішень мало на меті саме штучне створення доказової бази в обхід приписів п.1 ч.3 ст.87 КПК України.
		Показання свідків ОСОБА_18 та ОСОБА_10 ,отримані в порядку,передбаченому ст..225 КПК України,та дослідженні в судовому засіданні на вимогу сторони обвинувачення,судом до уваги не приймаються,оскільки показання цих свідків,допитаних в судовому засіданні,були досліджені судом безпосередньо. 
		Свідок ОСОБА_15 ,допитана в судовому засіданні в режимі відео конференції,показала,що у 2017 р.вона працювала приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу, її офіс був розташований на пр.Богдана Хмельницького,3 у м.Дніпро. 07.02.2017 р.до неї звернулись раніше незнайомі чоловік та жінка,яка пред`явила паспорт громадянина України на ім`я ОСОБА_9 ,та висловила бажання оформити довіреність на іншу особу з правом останнього на відчуження її майна у АР Крим. Під час перевірки паспорту у свідка не виникло сумнівів щодо особи ОСОБА_9 ,підстав відмовити у вчиненні нотаріальної дії не було,тому нею була посвідчена довіреність від імені ОСОБА_9 на іншу особу з правом останнього відчужувати майно ОСОБА_9 ,яке розташоване в АДРЕСА_4 (апартамент 40).20.02.2017 р.до неї звернулась та сама особа з паспортом на ім`я ОСОБА_9 та повідомила про необхідність внести уточнення у зміст довіреності,а саме замість АР Крим зазначити Республіка Крим,що свідком і було зроблено.Через деякий час свідку стало відомо,що з паспортом на ім`я ОСОБА_9 до неї зверталась підставна особа,за фотознімками свідок впізнавала жінку та чоловіка,який приходив до неї з цією жінкою,впізнання проводилось в приміщенні її офісу в присутності понятих,обвинуваченого ОСОБА_7 раніше не бачила.
		Ухвалою слідчого судді від 25.07.2017 р.було надано дозвіл на тимчасовий доступ з подальшим вилученням оригіналу довіреності від імені ОСОБА_9 від 07.02.2017 р.та всіх інших документів,на підставі яких вона була посвідчена приватним нотаріусом ОСОБА_15 (а.с.74-75 т.2).
		Згідно протоколу тимчасового доступу до речей і документів,07.08.2017 р.слідчим у приватного нотаріуса ОСОБА_15 було вилучено довіреність від імені ОСОБА_9 від 07.02.2017 р.,копія паспорту на ім`я ОСОБА_9 ,копія ІПН-коду,витяг про реєстрацію(а.с.76-78 т.2).
		Висновком експерта № 413-17 від 08.09.2017 р.встановлено,що підпис,виконаний від імені ОСОБА_9 та розміщений в графі «Підпис» оригіналу другого екземпляра довіреності від імені ОСОБА_9 ,бланк НВХ 515603,реєстраційний номер 45075104 від 07.02.2017 р.,номер у реєстрі нотаріальних дій:108,посвідченої нотаріусом ОСОБА_15 ,виконаний не ОСОБА_9 ,а іншою особою,з наслідуванням її справжнього підпису(а.с.80-82 т.2)
		Ухвалою слідчого судді від 25.07.2017 р.було надано дозвіл на тимчасовий доступ з подальшим вилученням оригіналу довіреності від імені ОСОБА_9 від 20.02.2017 р.та всіх інших документів,на підставі яких вона була посвідчена приватним нотаріусом ОСОБА_15 (а.с.83-85 т.2).
		Згідно протоколу тимчасового доступу до речей і документів,07.08.2017 р.слідчим у приватного нотаріуса ОСОБА_15 було вилучено довіреність від імені ОСОБА_9 від 20.02.2017 р.,копія паспорту на ім`я ОСОБА_9 ,копія ІПН-коду,витяг про реєстрацію(а.с.86-89 т.2).
		Висновком експерта № 412-17 від 08.09.2017 р.встановлено,що підпис,виконаний від імені ОСОБА_9 та розміщений в графі «Підпис» оригіналу другого екземпляра довіреності від імені ОСОБА_9 ,бланк НВХ 515637,реєстраційний номер 45131693 від 20.02.2017 р.,номер у реєстрі нотаріальних дій:175,посвідченої нотаріусом ОСОБА_15 ,виконаний не ОСОБА_9 ,а іншою особою,з наслідуванням її справжнього підпису(а.с.92-94 т.2)
		Ухвалою слідчого судді від 25.07.2017 р.було надано дозвіл на тимчасовий доступ з подальшим вилученням оригіналу довіреності від імені ОСОБА_9 від 08.11.2016 р.та всіх інших документів,на підставі яких вона була посвідчена ,у нотаріальній конторі за адресою АДРЕСА_2 (а.с.95-97 т.2).
		Згідно протоколу тимчасового доступу до речей і документів,23.08.2017 р.слідчим у нотаріальній конторі за адресою АДРЕСА_2 ,було вилучено довіреність від імені ОСОБА_9 НВА 943659 № 1409,копія паспорту на ім`я ОСОБА_9 , витяг про реєстрацію(а.с.98-103 т.2).
		Висновком експерта № 410-17 від 07.09.2017р.встановлено,що підпис,виконаний від імені ОСОБА_9 та розміщений в графі «Підпис» оригіналу другого екземпляра довіреності від імені ОСОБА_9 ,бланк НВА 943677 ,реєстраційний номер 44699332 від 08.11.2016 р.,номер у реєстрі нотаріальних дій:1404,посвідченої нотаріусом ОСОБА_13 ,виконаний не ОСОБА_9 ,а іншою особою,з наслідуванням її справжнього підпису(а.с.106-110 т.2)
		Ухвалою слідчого судді від 25.07.2017 р.було надано дозвіл на тимчасовий доступ з подальшим вилученням оригіналу довіреності від імені ОСОБА_9 від 25.10.2016 р.та всіх інших документів,на підставі яких вона була посвідчена ,у нотаріальній конторі за адресою АДРЕСА_2 (а.с.111-113 т.2).
		Згідно протоколу тимчасового доступу до речей і документів,23.08.2017 р.слідчим у нотаріальній конторі за адресою АДРЕСА_2 ,було вилучено довіреність від імені ОСОБА_9 № 1404,копія паспорту на ім`я ОСОБА_9 ,копія ІПН-коду, витяг про реєстрацію(а.с.114-119 т.2).
		Висновком експерта № 411-17 від 07.09.2017р.встановлено,що підпис,виконаний від імені ОСОБА_9 та розміщений в графі «Підпис» оригіналу другого екземпляра довіреності від імені ОСОБА_9 ,бланк НВА 943659 ,реєстраційний номер 44633170 від 25.10.2016 р.,номер у реєстрі нотаріальних дій:1409,посвідченої нотаріусом ОСОБА_13 ,виконаний не ОСОБА_9 ,а іншою особою,з наслідуванням її справжнього підпису(а.с.122-126 т.2)
		Як встановлено з протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками,20.04.2018 р.слідчий в присутності понятих пред`явив свідку ОСОБА_15 для впізнання осіб на чотирьох фотознімках,серед яких ОСОБА_15 вказала на фото під № 3 та пояснила,що впізнає на цьому фото жінку,яка представилась та надала паспорт на ім`я ОСОБА_9 з метою складання двох довіреностей № 108 та № 175.
		Згідно довідки до протоколу впізнання,на фото № 3 зображена ОСОБА_12 ,1973 р.н.(а.с.130-132 т.2).
		Як встановлено з протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками,20.04.2018 р.слідчий в присутності понятих пред`явив свідку ОСОБА_15 для впізнання осіб на чотирьох фотознімках,серед яких ОСОБА_15 вказала на фото під № 2 та пояснила,що на цьому фото знаходиться чоловік,схожий на особу,який знаходився разом з ОСОБА_9 (яка представилась так) у нотаріуса 20.02.2017 р.
		Згідно довідки до протоколу впізнання,на фото № 2 зображений ОСОБА_28 ,1991 р.н.(а.с.133-135 т.2).
		Постановою слідчого від 13.11.2018 р.довіреність бланк НВХ 515637,реєстраційний номер 45131693 від 20.02.2017 р.,номер у реєстрі нотаріальних дій: 175,посвідчена нотаріусом ОСОБА_15 ,копія паспорту серії НОМЕР_4 ,витяг про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей,копія картки платника податків на ім`я ОСОБА_29 ;висновок експерта №412-17 від 08.09.2017 року,довіреність бланк НВХ 515603, реєстрацшний номер 45075104 від 07.02.2017 р.номер у peecтpi нотаріальних дій: 108, посвідченої нотаріусом ОСОБА_15 ;витяг про реєстрацію в Сдиному peєcтpi довіреностей;копія картки платника податків на ім`я ОСОБА_29 ,висновок експерта №413-17 від 08.09.2017 року визнані речовими доказами по кримінальному провадженню (а.с.70-72 т.3).
		Свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні відмовилась давати показання,скориставшись правом,передбаченим п.3 ч.1 ст.66 КПК України.
		На вимогу сторони обвинувачення судом були досліджені показання свідка ОСОБА_12 ,отримані в порядку,передбаченому ст.225 КПК України.
		Відповідно до ч.3 ст.225 КПК України,суд при ухваленні судового рішення за результатами розгляду кримінального провадження не враховує показання свідка ОСОБА_12 ,отримані в порядку ст.225 КПК України,керуючись наступним.
		В силу ст.95 КПК України,показання-це відомості,які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним,обвинуваченим,свідком,потерпілим,експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні,що мають значення для цього кримінального провадження. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях,які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих в порядку ст.225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судове рішення показаннями,наданими слідчому,прокурору,або посилатися на них.
		Допит свідка під час досудового розслідування в порядку, передбаченому ст.225 КПК України,проводиться у виняткових випадках,через існування обставин,що можуть унеможливити його допит в суді або вплинути на повноту чи достовірність показань,а згідно частини 4 цієї ж статті,суд під час судового розгляду має право допитати свідка,який допитувався відповідно до правил цієї статті,зокрема ,у випадках,якщо такий допит проведений за відсутності сторони захисту або якщо є необхідність уточнення показань чи отримання показань щодо обставин,які не були з`ясовані в результаті допиту під час досудового розслідування.
		Відтак,безпосередність дослідження показань свідка є визначальним обов`язком суду під час судового розгляду кримінального провадження для можливості в подальшому обґрунтувати судове рішення з посиланням на такий доказ.
		Висновки суду повністю узгоджуються з роз`ясненнями Верховного Суду України про порядок застосування зазначеної норми процесуального права у постанові від 21.01.2016 року по справі № 5-249кс15,правовий висновок якого в силу ст.458КПКУкраїни є обов`язковим для застосування всіх судів загальної юрисдикції. 
		Відповідно до вказаної постанови Верховного Суду України,суд вважає за необхідне зазначити, що безпосередність дослідження доказів означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним всіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів шляхом допиту обвинувачених, потерпілих, свідків, експерта, огляду речових доказів, оголошення документів, відтворення звукозапису і відеозапису тощо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у частині 1 статті 94 КПК, і сформувати повне та об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.
		Недотримання принципу безпосередності призводить до порушення інших засад кримінального провадження: презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, змагальності сторін та свободи в поданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пункти 10, 13, 15 статті 7 КПК). Тому засада безпосередності виступає необхідним елементом процесуальної форми судового розгляду, недотримання її судом, виходячи зі змісту частини другої статті 23 та статті 86 цього Кодексу, означає, що докази, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, не можуть бути визнані допустимими і враховані при постановленні судового рішення судом.
		Крім того,з огляду на положення ч. 1 ст. 20, частин 1,4 ст. 42 КПК України обвинувачений, поміж іншого, має право брати участь у кримінальному провадженні, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом, а також має право брати участь під час судового розгляду у допиті свідків обвинувачення або вимагати їхнього допиту.
		Захисту такого права вимагає і Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція) (п.1, підп. «d»п. 3 ст. 6), ратифікована Україною. Про обов`язковість застосування положень цієї Конвенції та порушення її положень неодноразово зазначалося в рішеннях Європейського суду з прав людини за позовами проти держави Україна.
		Згідно з ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. 
		Положення п. 1 та підп. «d» п. 3 ст. 6 Конвенції, яка відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України ратифікована 17 липня 1997 року Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», передбачають, що:
		«1. Кожен має право на справедливий… розгляд його справи… судом… який… встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
		3. Кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права:
		d) допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали, а також вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення…» 
		Як визначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 24 квітня 2008 року у справі «Жогло проти України» (пункти 38-40), усі докази зазвичай мають бути представлені у відкритому слуханні справи в присутності обвинуваченого для забезпечення можливості надати аргументи іншій стороні. Існують винятки з цього правила, але вони не повинні порушувати права захисту. Як загальне правило, пункти 1 та 3 (d) ст. 6 вимагають надання підсудному відповідної та належної можливості заперечити, а також ставити запитання свідкові обвинувачення, або під час давання показань, або на пізнішому етапі (див. «Люді проти Швейцарії» (Ludi v. Switzerland), рішення від 15 червня 1992 року, п. 49). Обвинувачення не повинно ґрунтуватись виключно чи вирішальною мірою на тих показаннях, які сторона захисту не могла оскаржити (див. «Дурсон проти Нідерландів» (Doorson v. the Netherlands), рішення від 26 березня 1996 року, п. 76). 
		Якщо обвинуваченому було надано відповідну та належну можливість заперечувати такі показання - або під час їх надання, або на пізнішому етапі - прийнятність їх як доказів як така не суперечить вимогам пунктів 1 та 3 (d) ст. 6.
		Відповідно, якщо засудження ґрунтується виключно або вирішальною мірою на показаннях свідків, яких обвинувачений не мав можливості допитати або вимагати їхнього допиту - як під час розслідування, так і під час судового розгляду - право на захист настільки обмежене, що стає не сумісним з гарантіями, передбаченими ст. 6 Конвенції (див. «Унтерпертінджер проти Австрії» (Unterpertinger v. Austria), рішення від 24 листопада 1986 року, пункти 31-33; «Саїді проти Франції» (Saidi v. France), рішення від 20 вересня 1993 року, пункти 43-44; «Лука проти Італії» (Luca v. Italy), п. 40, 27 лютого 2001 року). 
		Стосовно показань свідків, яких неможливо допитати в присутності підсудного чи його адвоката, Суд нагадує, що п. 1 ст. 6 в поєднанні з п. 3 вимагає від держав-учасниць дій з надання підсудному реальної можливості допитати або вимагати допиту свідків обвинувачення (див. рішення у справі «Садак та інші проти Туреччини» (Sadak and Others v. Turkey), №№ 29900/96, 29901/96, 29902/96 та 29903/96, п. 67, ECHR 2001-VIII). 
		Аналогічні висновки щодо порушення права обвинуваченого на допит свідків викладені також у рішеннях «Олег Колесник проти України» від 19 листопада 2009 року (пункти 42,43), «Жуковський проти України» від 15 вересня 2011 року (пункти 40-42).
		Враховуючи,що обвинувачений ОСОБА_7 як під час досудового розслідування в порядку ст.225 КПК України,так і в процесі розгляду справи в суді не мав можливості допитати свідка ОСОБА_12 заперечити її показання як свідка обвинувачення,прийняття судом до уваги показань свідка ОСОБА_12 в порядку ст.225 КПК України як доказу порушує право обвинуваченого на захист та межує з несправедливістю,що не є сумісним з гарантіями,передбаченими ст.6 Конвенції.
		Крім того,показання ОСОБА_12 містять ознаки недопустимості з підстав,передбачених п.1 ч.3 ст.87 КПК України,аналогічні викладеним вище щодо свідків ОСОБА_18 та ОСОБА_10 .
		З протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками вбачається,що 27.07.2017 р.слідчий СВ Олександрівського ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області у присутності понятих провів пред`явлення для впізнання наступних прошитих та скріплених печаткою Олександрівського ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області № 42 фотознімків громадян(чотири фотознімки) свідку ОСОБА_12 .
		Оскільки в судовому засіданні свідок ОСОБА_12 скористалася правом не свідчити проти себе та взагалі відмовилася надавити суду показання, це унеможливило перевірку судом порядку, процедури та результатів проведення впізнання за її участі.
		При оцінці форми та змісту вказаного протоколу впізнання,суд встановив таке.
		Як передбачено ст. 103 КПК України, процесуальні дії під час кримінального провадження можуть фіксуватися у протоколі,на носії інформації, на якому за допомогою технічних засобів зафіксовані процесуальні дії,у журналі судового засідання.
		Згідно п. 1 ч.3ст. 104 КПК України, протокол складається з вступної частини, яка повинна містити відомості про: місце, час проведення та назву процесуальної дії; особу, яка проводить процесуальну дію (прізвище, ім`я, по батькові, посада); всіх осіб, які присутні під час проведення процесуальної дії (прізвища, імена, по батькові, дати народження, місця проживання);інформацію про те, що особи, які беруть участь у процесуальній дії, заздалегідь повідомлені про застосування технічних засобів фіксації, характеристики технічних засобів фіксації та носіїв інформації, які застосовуються при проведенні процесуальної дії, умови та порядок їх використання.
		Відповідно до ч. 1, 2ст. 104 КПК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, хід і результати проведення процесуальної дії фіксуються у протоколі.
		Згідно п. 2 ч.3ст. 104 КПК України, протокол складається з описової частини, яка повинна містити відомості про: послідовність дій та отримані в результаті процесуальної дії відомості, важливі для цього кримінального провадження.
		Згідно ч.1ст.228 КПК Україниперед тим, як пред`явити особу для впізнання, слідчий, прокурор попередньо з`ясовує, чи може особа, яка впізнає, впізнати цю особу, опитує її про зовнішній вигляд і прикмети цієї особи, а також про обставини, за яких вона бачила цю особу, про що складає протокол.
		В силу ч. 3ст. 223 КПК Україниперед проведенням слідчої (розшукової) дії особам, які беруть у ній участь, роз`яснюються їх права і обов`язки, передбачені цим Кодексом, а також відповідальність, встановлена законом. 
		В протоколі впізнання від 27.07.2027 р.,яке проводилось в присутності понятих та за участю свідка ОСОБА_12 ,останній її права та обов`язки не були роз`яснені, про що свідчить відсутність відповідної графі у протоколі та підпису свідка. 
		Також зі змісту протоколу вбачається, що свідку ОСОБА_12 спочатку було пред`явлено фотознімки чотирьох осіб, про що свідчить спосіб їх розміщення в протоколі, після огляду яких свідок відповів, що зможе впізнати певну особу, тобто надав відповідь,користуючись вже оглянутими фотознімками, ще до початку процедури впізнання, однак без зазначення про те,за якими ознаками зовнішності чи іншими прикметами впізнає цю особу, що є порушенням вимог ч.1ст.228 КПК України. 
		Крім того, слідчий попередив свідка про кримінальну відповідальність за ст. 385 та ст. 384 КК України, вже після того, як пред`явив фотознімки осіб та з`ясував чи зможе впізнати особу, про що свідчить спосіб їх розміщення в протоколі, що є грубим порушення порядку проведення слідчої дії.
		В порушення вимог п. 1 ч.3ст.104КПК України у протоколі проведення впізнання за участі ОСОБА_12 , у вступній частині, відсутня вказівкана прізвище, ім`я, по батькові, дату народження та місце проживання ОСОБА_12 . 
		За таких обставин слід констатувати порушення порядку та процедури проведення впізнання, що порушує також право обвинуваченого на захист, та на підставі ч.1 ст.86, ч.1, п.3 ч.2 ст.87 КПК України, суд визнає зазначений протокол впізнання недопустимим доказом.
		Крім того, відповідно до ч.5ст. 105 КПК Українидодатки до протоколів повинні бути належним чином виготовлені, упаковані з метою надійного збереження, а також посвідчені підписами слідчого, прокурора, спеціаліста, інших осіб, які брали участь у виготовленні та/або вилученні таких додатків.
		Але додана довідка до протоколу впізнання взагалі не містить відомості щодо належності і допустимі доказівтого, - де, коли і за яких обставин виготовлені, здобуті або вилучені фотознімки осіб,яких пред`являли на впізнання. 
		На запит слідчого Головний центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України надав інформацію про перетинання державного кордону України ОСОБА_7 :23.11.2016 р.о 14:15 виїзд,24.11.2016 р.о 17.06 в`їзд; 21.03.2017 р.о 14:15 виїзд,22.03.2017 р.о 15.53 в`їзд(а.с.14-15 т.3)
		На підставі ухвали слідчого судді від 20.08.2018 р.(а.с.20-22 т.3)за місцем проживання обвинуваченого ОСОБА_7 проводився обшук ,в процесі якого було виявлено та вилучено закордонний паспорт серії НОМЕР_5 від 02.04.2018 р.на ім`я ОСОБА_30 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ,про що був складений протокол від 17.09.2018 р. з додатком(а.с.23-28 т.3)
		Як вбачається з протоколу огляду від 18.09.2018 р.,закордонний паспорт серії НОМЕР_5 від 02.04.2018 р.на ім`я ОСОБА_30 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ,містить інформацію про перетинання державного кордону України ОСОБА_7 в період з 16.02.2017 р.по 17.03.2017 р.(а.с.29-31 т.3)
		Постановою слідчого від 17.09.2018 р. закордонний паспорт серії НОМЕР_5 від 02.04.2018 р.на ім`я ОСОБА_30 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ,визнаний речовим доказом по кримінальному провадженню та переданий за зберігання власнику(а.с.32-33,37 т.3)
		На запит слідчого територіальний сервісний центр № 2342 Регіонального сервісного центру в Запорізькій області МВС України надав інформацію про те,що станом на 03.10.2018 р.за ОСОБА_7 було зареєстровано транспортний засіб TOYOTA CAMRY д.н. НОМЕР_1 (а.с.97 т.3)
		Аналізучи у сукупності всі досліджені в судовому засіданні докази,суд дійшов висновку,що вони не доводять пред`явленого ОСОБА_7 обвинувачення за стандартом доказування «поза розумним сумнівом».
		Показання потерпілої ОСОБА_9 констатують факт вибуття з її власності поза її волею нерухомого майна,розташованого на території АР Крим,що відбулося на підставі нотаріально посвідчених довіреностей,виданих від її імені іншою особою,до чого вона вважала причетним ОСОБА_7 та особу,відносно якого кримінальне провадження закрито у зв`язку із смертю.
		Водночас,нотаріус ОСОБА_15 в судовому засіданні пояснила,що ОСОБА_7 раніше не бачила,а при пред`явленні осіб для впізнання за фотознімками вказала на іншу особу чоловічої статі,який супроводжував жінку,що діяла від імені ОСОБА_9 при оформленні довіреностей 07.02.2017 р.та 20.02.2017 р.за підробленим паспортом.
		Відомості про перетинання ОСОБА_7 на власному автомобілі державного кордону у листопаді 2016 р.та в період 2017 р.,в тому числі з особою,відносно якого кримінальне провадження закрито у зв`язку із смертю,та свідками ОСОБА_14 і ОСОБА_10 ,чого він не оспорював в судовому засіданні, не охоплюються диспозицією ст.190 КК України,що характеризується прямим умислом та корисливим мотивом і метою,обвинуваченням не спростовано його показання про виконання під час цих поїздок функцій водія та не доведено,що ОСОБА_7 у такий спосіб виступив співучасником(пособником)у вчиненні злочину.
		Не впливають на висновки суду фактичні дані ,отримані під час дослідження в судовому засіданні речових доказів-закордонного паспорту, який був вилучений під час обшуку за місцем мешкання обвинуваченого,довіреностей від імені ОСОБА_9 на ОСОБА_10 і ОСОБА_14 ,підробленого паспорту на її ім`я,оскільки вони як кожен окремо,так і сукупності з іншими дослідженими доказами не містять інформації щодо предмету доказування у цій справі по обвинуваченню ОСОБА_7 . 
		Аналізуючи наведене,суд дійшов висновку,що стороною обвинувачення не надано суду жодних доказів, які б свідчили, що ОСОБА_7 свідомо спрямував свої дії,інкриміновані йому за змістом обвинувачення,на співучасть у заволодінні майном потерпілої ОСОБА_9 шляхом шахрайства, безпосередньо діяв саме з цією метою,та що такі його дії призвели до настання відповідних наслідків.
		Згідно ст. 26 КК України, співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб`єктів злочину у вчиненні умисного злочину.
		Співучасть можлива на всіх стадіях умисного злочину  готування, замаху, безпосереднього виконання об`єктивної сторони злочину (як приєднання до злочинної діяльності). Дії співучасників (як при співвиконавстві, так і у складній формі співучасті) можуть збігатися у часі, а можуть вчинюватися у певній послідовності.
		ОСОБА_7 інкримінується вчинення злочину,передбаченого ч.4 ст.190 КК України,за кваліфікуючою ознакою: за попередньою змовою групою осіб.
		Водночас,всупереч вимогам ст.91 КПК України органом досудового розслідування не встановлено та прокурором під час судового розгляду справи не підтверджено доказами викладених в обвинувальному акті обставин про те,що між ОСОБА_7 та іншими особами дійсно відбулися певні домовленості,метою яких було заволодіння майном потерпілої ОСОБА_9 у шахрайський спосіб, в чому полягав зміст цієї змови,зокрема,щодо обсягу дій ОСОБА_7 та його корисливий мотив і мета.
		Саме формулювання пред`явленого ОСОБА_7 обвинувачення вказує на те,що всі ці обставини органом досудового розслідування не встановлені,а відтак,сам факт їх існування має характер лише припущення. 
		При цьому стороною обвинувачення під час судового розгляду справи доведено лише те, що ОСОБА_7 як власник транспортного засобу TOYOTA CAMRY р.н. НОМЕР_1 здійснив на ньому кілька поїздок у АР Крим в період 2016 р.та на початку 2017 р.
		Відповідно до п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.06.1990 р.№ 5 (зі змінами) "Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постанови вироку", якщо зібрані у справі докази не підтверджують звинувачення і усі можливості збирання доказів вичерпані, суд зобов`язаний ухвалити виправдувальний вирок.
		Відповідно до п.2 ч. 1ст. 373 КПК України,якщо не доведено, що кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим,ухвалюється виправдувальний вирок.
		За таких обставин суд зобов`язаний виправдати ОСОБА_7 по пред`явленому обвинуваченню у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.27 ч.4 ст. 190 КК України у зв`язку з недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим ( п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України).
		Інші досліджені в судовому засіданні докази судом не оцінюються,оскільки вони містять інформацію про особу,відносно якого кримінальне провадження закрито у зв`язку зі смертю.
		Цивільний позов потерпілої за її заявою залишено без розгляду.
		Долю речових доказів суд вирішує відповідно до ст.100 КПК України.
		Арешт на автомобіль TOYOTA CAMRY р.н. НОМЕР_1 ,накладений ухвалою слідчого судді від 15.11.2018 р.,підлягає скасуванню.
		Ухвалою слідчого судді від 27.09.2018 р.до ОСОБА_7 був застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою з визначенням розміру застави 528600 гривень,яка була внесена 11.10.2018 р.Після набрання вироком законної сили застава підлягає поверненню заставодавцю.
		На підставі ст.368,373,374,392 КПК України,суд-
		 
		У Х В А Л И В:
		 
		Виправдати ОСОБА_7 по обвинуваченню в скоєні злочину, передбаченого ч.5 ст.27 ч.4 ст.190 1 КК України,в зв`язку з недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим.
		Речові докази:
		-закордонний паспорт громадянина України на ім`я ОСОБА_7 ,переданий йому на зберігання,залишити власнику;
		-довіреність бланк НВХ 515637,реєстраційний номер 45131693 від 20.02.2017 р.,номер у реєстрі нотаріальних дій: 175,посвідчена нотаріусом ОСОБА_15 ,копія паспорту серії НОМЕР_4 ,витяг про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей,копія картки платника податків на ім`я ОСОБА_29 довіреність бланк НВХ 515603, реєстрацшний номер 45075104 від 07.02.2017 р.номер у peecтpi нотаріальних дій: 108, посвідченої нотаріусом ОСОБА_15 ;витяг про реєстрацію в Сдиному peєcтpi довіреностей;копія картки платника податків на ім`я ОСОБА_29 ,залишити у кримінальному провадженні протягом часу його зберігання.
		Арешт на автомобіль TOYOTA CAMRY р.н. НОМЕР_1 ,накладений ухвалою слідчого судді від 15.11.2018 р.ЄУН 331/4389/18 провадження № 1-кс/331/5306/2018-скасувати.
		Запобіжний захід відносно обвинуваченого ОСОБА_7 -скасувати.
		Після набрання вироком законної сили застава у розмірі 528600 (п`ятсот двадцять вісім тисяч шістсот )гривень,внесена на р/р 37319085001205,відкритий в ДКСУ у м.Київ,МФО 820172,отримувач платежу-ТУ ДСА України в Запорізькій області,ЄДРПОУ 26316700,призначення платежу:застава за підозрюваного ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ,провадження по справі № 1-кс/331/4634/2018,ЄУН 331/4389/18 від 27.09.2018 р., підлягає поверненню заставодавцю. Запорізького апеляційного суду через Шевченківський районний суд м.Запоріжжя шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів після його проголошення.
		Учасники кримінального провадження мають право отримати копію вироку негайно після його проголошення,особам,які не були присутні при проголошенні вироку,його копія не пізніше наступного дня буде направлена поштою.
		 
		Головуючий суддя ОСОБА_1 
		Судді ОСОБА_3 
		ОСОБА_2

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...