Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 240/11501/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо; забезпечення права особи на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів.
Надіслано для оприлюднення: 15.10.2020. Зареєстровано: 18.10.2020. Забезпечено надання загального доступу: 19.10.2020.
Дата набрання законної сили: 15.10.2020
Номер судового провадження: К/9901/8271/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		15 жовтня 2020 року 
		 
		м. Київ
		справа № 240/11501/19
		адміністративне провадження № К/9901/8271/20
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		головуючого - Губської О. А.,
		суддів: Білак М.В., Калашнікова О.В., 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу
		за позовом  ОСОБА_1 до Міністерства соціальної політики України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито
		за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2019 року, прийняте у складі судді Гуріна Д.М. та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2020 року, прийняту у складі колегії суддів: Франовської К.С. (головуючий), Кузьменко Л.В., Совгири Д.І.
		І. Суть спору:
		1.  ОСОБА_1  (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Міністерства соціальної політики України, в якому просив:
		1.1. визнати протиправними дії Міністерства соціальної політики України, що виявилися у відмові надати відповідь ОСОБА_1 на звернення;
		1.3. зобов`язати Міністерство соціальної політики України надати протягом п`яти робочих днів із дня набрання чинності рішенням суду ОСОБА_1 інформацію щодо виконання постанови Житомирського окружного адміністративного суду від 28 січня 2011 року в адміністративній справі №2а-7873/10/0670 про зобов`язання Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи перерахувати кошти на рахунок Черкаської обласної державної адміністрації для придбання ОСОБА_1 житла;
		1.4. відшкодувати з Міністерства соціальної політики України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 100000 гривень, заподіяну неправомірними діями.
		2. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що   звернувся до відповідача з інформаційним запитом на отримання інформації, однак з отриманої на вказаний запит відповіді встановив, що вона є неповною, у відповіді не зазначено конкретної інформації, з повідомленням про те, що листування з ОСОБА_1  припинено, надіслано копію листа Мінсоцполітики від 27 березня 2019 року №1356/0/5-19, роз`яснено право на оскарження рішення суду. Вважає протиправними дії відповідача щодо надання неповної, недостовірної та неточної інформації на його запит.
		3. Відповідач позов не визнав та просив відмовити в його задоволенні.
		ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
		4.    ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС І категорії та інвалідом І групи.
		5. Довідкою до акту огляду МСЕК серії ЖИА № 109509 від 25.02.2009 року    підтверджено, що перша група інвалідності позивача є причиною захворювання пов`язаного з виконанням службових обов`язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
		6. Довідка № 32255 А від 10.02.2002 свідчить про те, що станом на 26 квітня 1986 року ОСОБА_1 проживав у м. Прип`ять Київської області і відповідно до Порядку був евакуйований у м. Коростень Житомирської області, яке, відповідно до  Постанови КМ УРСР № 106 від 23.07.1991 року, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
		7. У 2010 році      ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, у якому просив визнати протиправною бездіяльність посадових осіб Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, стягнути з відповідача на його користь 357 300 гривень для придбання однокімнатної квартири в місті Черкаси. Вимоги мотивував тим, що він, як ліквідатор аварії на ЧАЕС І категорії та інвалід І групи має право на отримання житла по переселенню протягом одного року з дня подання заяви, згідно з п.10  ст.20 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Вважає, що однокімнатну квартиру мав отримати протягом одного року від 20.08.2008, однак у зв`язку з бездіяльністю відповідача, а саме невиконанням посадовими особами відповідача своїх управлінських функцій у сфері забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на час звернення до суду, не отримав. У зв`язку з чим просить стягнути з відповідача кошти на придбання житла    (справа № 2а-7873/10/0670) .
		8. Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 28 січня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2011 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано бездіяльність Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи щодо незабезпечення житлом ОСОБА_1 неправомірною, зобов`язано Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи перерахувати цільовим призначенням кошти на рахунок Черкаської обласної державної адміністрації для придбання житла ОСОБА_1 відповідно до положень  ст. 20 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
		9. Вказана постанова набрала законної сили, на її виконання видано виконавчий лист №2357/2011, який в подальшому пред`явлено ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України для примусового виконання.
		10. Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 21 березня 2016 року у справі № 2а-7873/10/0670 здійснено заміну відповідача у справі правонаступником - Міністерством соціальної політики України. Дана ухвала набрала чинності 06 травня 2016 року.
		11. У відкритті апеляційного та касаційного провадження за поданими Міністерством соціальної політики скаргами, відмовлено .
		12. У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою, в якій просив змінити спосіб виконання судового рішення Житомирського окружного адміністративного суду по справі № 2а-7873/10/0670 від 28 січня 2011 року з "зобов`язання" відповідача - Міністерства соціальної політики України перерахувати за цільовим призначенням кошти в сумі 357300 грн. на рахунок Черкаської ОДА для придбання йому житла на "примусове стягнення" з відповідача - Міністерства соціальної політики України коштів в сумі 357300 грн., які перерахувати цільовим призначенням на рахунок Черкаської ОДА для придбання йому житла, відповідно до положень  ст. 20 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". В обґрунтування заяви вказував, що виконавчий лист № 2357 від 28.01.2011, виданий на виконання постанови суду в справі № 2а-7873/10/0670, неодноразово направлявся ним до відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України для виконання, проте до цього часу рішення суду не виконано. Заявник вважає, що постанова суду не виконується впродовж значного часу через те, що носить зобов`язальний характер, а тому просить суд змінити спосіб виконання судового рішення Житомирського окружного адміністративного суду по справі № 2а-7873/10/0670 на "примусове стягнення".
		13. Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2018 року ОСОБА_1 у задоволенні заяви - відмовлено.
		14. Згідно листа Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 12.12.17 № П-29765, П-29839 слідує, що боржником - Міністерством соціальної політики України постанова суду в повному обсязі не виконана.
		15. Невиконання судового рішення, зумовило численні звернення позивача до відповідача, -    Міністерства соціальної політики України, з вимогою надати інформацію щодо виконання постанови Житомирського окружного адміністративного суду від 28.01.2011.
		16. Так, ОСОБА_1 28 жовтня 2019 року надіслав на ім`я Соколовської Ю.С. - міністра соціальної політики України інформаційний запит про отримання інформації щодо виконання постанови Житомирського окружного адміністративного суду від 28 січня 2011 року в адміністративній справі №2а-7873/10/0670, якою було зобов`язано Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи перерахувати кошти на рахунок Черкаської обласної державної адміністрації для придбання ОСОБА_1 житла.
		17. У запиті, ОСОБА_1  просив надати йому наступну інформацію, а саме: щодо перерахування коштів Черкаській обласній державній адміністрації на виконання постанови Житомирського окружного адміністративного суду для придбання ОСОБА_1 житла, оскільки в останнього змінились сімейні обставини, його сина ОСОБА_1 визнано інвалідом ІІІ групи АТО.
		18. На вказаний запит ОСОБА_1 отримав лист-відповідь, датовану 12 вересня 2019 року за №819/0/243-19 за підписом директора Департаменту Вишневської Н.
		19. На думку позивача, зазначеним листом йому було відмовлено у наданні запитуваної інформації, конкретної інформації на запит надано не було, повідомлено його, що листування з ним Міністерством соціальної політики України припинено, надіслано копію листа Мінсоцполітики від 27 березня 2019 року за №1356/0/5-19, роз`яснено право на оскарження рішення до суду.
		20. Вважаючи вказану відмову відповідача у наданні запитуваної інформації протиправною, та такою, що суперечить вимогам чинного законодавства України і порушує право позивача на отримання інформації, позивач звернувся до суду з цим позовом.
		ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
		21. Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 12 грудня 2019 року, у задоволенні позову відмовив.
		22. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивач повторно звернувся із запитом, який повторював зміст попереднього запита, тому відповідач правомірно не надав на нього відповідь, а роз`яснив, що відповідь із поставлених питань була надана 27 березня 2019 року.
		23. Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 27 лютого 2020 року рішення    Житомирського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2019 року  змінив  в частині мотивів відмови в задоволенні позову відповідно до мотивувальної частини постанови апеляційного суду.
		24. Таке рішення апеляційного суду ґрунтується на тому, що суть поданої позивачем позовної заяви у даній справі щодо оскарження дій відповідача в частині відмови надати інформацію щодо виконання судового рішення,    відповідає вимогам заяви, що подається в порядку  ст. 383 КАС України, оскільки стосується оскарження рішення суб`єкта владних повноважень - відповідача на виконання рішення суду у справі №2а-7873/10/0670, яке набрало законної сили. Таким чином, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку  ст. 383 КАС України    із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не пред`являти новий адміністративний позов.
		IV. Провадження в суді касаційної інстанції 
		25. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій,  посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
		26. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що відмовляючи йому у задоволенні позовної заяви, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про не публічність запитуваної ним інформації згідно ЗУ «Про доступ до публічної інформації» та про повторність його звернення згідно ЗУ «Про звернення громадян». Так, ненадання відповіді на його звернення порушує його права згідно ЗУ «Про доступ до публічної інформації» та ЗУ «Про звернення громадян», оскільки у відповідача існує обов`язок виконати судове рішення, а тому інформація, яка виникає внаслідок його виконання/невиконання є публічною та підпадає під визначення публічної інформації у ст. 1 ЗУ «Про доступ до публічної інформації». Крім того, позивач вказує, що судове рішення продовжує бути невиконаним, а тому його наступне (останнє) звернення ніяк не стосувалося і не могло стосуватися попередніх звернень, якими запрошувалася інформація про виконання рішення суду станом на іншу (попередню) дату та наразі щоденно існує зобов`язання для відповідача по виконанню рішення суду, адже кожний день рішення суду в часині перерахування коштів Черкаській ОДА для придбання йому житла може бути виконане. Також скаржник зазначає, що йому не надана інформація за попередніми зверненнями у повній мірі про причини невиконання рішення суду, а тому попередні звернення не вирішені по суті.
		26.1. Крім того, позивач вказує про помилковість висновків суду апеляційної інстанції про необхідність йому звертатися до суду в порядку  ст. 383 КАС України    із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не пред`являти новий адміністративний позов, оскільки він не оскаржував бездіяльність відповідача в частині невиконання судового рішення, а оскаржував бездіяльність в частині ненадання йому відповіді на заяву щодо виконання судового рішення.
		27. Відповідач своїм правом подати відзив на касаційну скаргу не скористався, що відповідно до  статті 338 КАС України  не перешкоджає касаційному перегляду справи.
		V. Джерела права й акти їх застосування
		28. Завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно, у випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду, адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб`єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його відповідність критеріям правомірності, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та які закріплені у  статті 2 КАС України.
		29.  Так, відповідно до частини третьої  статті 2 КАС України  у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені  Конституцією  та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		30. За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		31.  Статтею 32 Конституції України  передбачено, що кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною  законом таємницею.
		32. Відповідно до  статті 40 Конституції України  усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
		33.  Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм  Конституцією України  права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів врегульовано  Законом України «Про звернення громадян». Вказаний Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.
		34.  Вказані конституційні положення, а також положення  Закону України «Про звернення громадян»  містять правову процедуру розгляду звернень особи, зокрема, до суб`єктів владних повноважень, яка гарантує доступ особи до інформації, обов`язок розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
		35. Положеннями  статті 1 вказаного Закону  передбачено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
		36. Відповідно до частини третьої  статті 3 Закону України «Про звернення громадян»  заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених  Конституцією  та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
		37. Частиною першою  статті 7 Закону «Про звернення громадян»  встановлено, що звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду. А у випадку, якщо    питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями (частина третя  статті 7 цього Закону).
		38. Згідно з частиною другою  статті 8 Закону України «Про звернення громадян»  не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті, а також ті звернення, терміни розгляду яких передбачено  статтею 17 цього Закону, та звернення осіб, визнаних судом недієздатними.
		39. Органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки (частини перша, третя  статті 15 Закону України «Про звернення громадян»).
		40. За правилами частини першої  статті 20 цього Закону  звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення,- невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.
		41. Закон України від 13.01.2011 № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації» визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим  Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.
		42. Відповідно до частин 1 та 2  статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації»   публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
		Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
		43. Відповідно до частини 1  статті 2 Закону України «Про доступ до публічної інформації»  метою цього  Закону  є забезпечення прозорості та відкритості суб`єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації.
		44. Згідно з  статтею 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації»  доступ до інформації забезпечується шляхом, зокрема, надання інформації за запитами на інформацію.
		VI. Висновок Верховного Суду
		45. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених  статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства  (далі -  КАС України), вважає за необхідне зазначити наступне.
		46. Суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції  в частині мотивів відмови в задоволенні позову вважав, що зі змісту позовної заяви вимог вбачається, що суть поданої позивачем позовної заяви у даній справі щодо оскарження дій відповідача в частині відмови надати інформацію щодо виконання судового рішення,    відповідає вимогам заяви, що подається в порядку  ст. 383 КАС України, оскільки стосується оскарження рішення суб`єкта владних повноважень - відповідача на виконання рішення суду у справі №2а-7873/10/0670, яке набрало законної сили. Таким чином, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку  ст. 383 КАС України    із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не пред`являти новий адміністративний позов.
		47. Відповідно до  статті 370 КАС України  судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
		Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
		48.  Частиною першою статті 383 КАС України  передбачено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
		49.  За приписами частини четвертої  статті 383 КАС України  встановлено, що заяву, зазначену у частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред`явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду.
		50.  Частиною шостої  статті 383 КАС України  визначено, що за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому  статтею 249 цього Кодексу.
		51. Ці норми  КАС України  мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення і підставами для їх застосування є невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
		52.  Наявність у  КАС України  спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому  КАС  (статті 382 КАС України), який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення; не передбачає такої можливості і положення  статті 383 КАС України.
		53.  Відповідно до  статті 129-1 Конституції України  судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. З огляду на вищенаведене, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, за  КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.
		54. Суд апеляційної інстанції встановив, що зі змісту позовної заяви вимог вбачається, що суть поданої позивачем позовної заяви у даній справі щодо оскарження дій відповідача в частині відмови надати інформацію щодо виконання судового рішення,    відповідає вимогам заяви, що подається в порядку  ст. 383 КАС України, оскільки стосується оскарження рішення суб`єкта владних повноважень - відповідача на виконання рішення суду у справі №2а-7873/10/0670, яке набрало законної сили.
		55.  Водночас, Суд зазначає, що як вбачається з адміністративного позову,  позивач не оскаржує бездіяльність відповідача в частині невиконання судового рішення, а оскаржує бездіяльність в частині ненадання йому відповіді на заяву щодо виконання судового рішення у відповідності до вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації» та Закону України «Про звернення громадян».
		56. Такі вимоги ОСОБА_1 не свідчать про його намір оскаржити дії чи бездіяльність, учинену відповідачем на виконання постанови Житомирського окружного адміністративного суду від 28 січня 2011 року в адміністративній справі №2а-7873/10/0670 для забезпечення фактичного виконання у повному обсязі відповідного судового рішення.
		57.  Разом з тим, вимоги позивача свідчать про наявність між ним і Міністерством соціальної політики України самостійного спору, предмет якого не пов`язаний із предметом спору, вирішеного по суті постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 28 січня 2011 року в адміністративній справі №2а-7873/10/0670, адже в своїй заяві ОСОБА_1 просить визнати протиправними дії Міністерства соціальної політики України, що виявилися у відмові надати відповідь ОСОБА_1 на його звернення у відповідності до вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації» та Закону України «Про звернення громадян».
		58. При цьому, вимоги позивача також утримують в собі самостійний предмет позову в частині заявленої до стягнення моральної шкоди, що не може бути також вирішене в порядку  статті 383 КАС України.
		59. Таким чином, Суд не може погодитися з висновками суду апеляційної інстанції, що позивач обрав невірний спосіб захисту своїх прав та законних інтересів шляхом подачі окремого адміністративного позову.
		60. Відповідно до частин другої та третьої  статті 242 КАС України  законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		61. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (стаття 244 Кодексу адміністративного судочинства України).
		62. Оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції вказаним вимогам не відповідає.
		63. В касаційній скарзі відповідач посилається на те, що відмовляючи йому у задоволенні позовної заяви, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про не публічність запитуваної ним інформації згідно ЗУ «Про доступ до публічної інформації» та про повторність його звернення згідно ЗУ «Про звернення громадян». Так, ненадання відповіді на його звернення порушує його права згідно ЗУ «Про доступ до публічної інформації» та ЗУ «Про звернення громадян», оскільки у відповідача існує обов`язок виконати судове рішення, а тому інформація, яка виникає внаслідок його виконання/невиконання є публічною та підпадає під визначення публічної інформації у ст. 1 ЗУ «Про доступ до публічної інформації». Крім того, позивач вказує, що судове рішення продовжує бути невиконаним, а тому його наступне (останнє) звернення ніяк не стосувалося і не могло стосуватися попередніх звернень, якими запрошувалася інформація про виконання рішення суду станом на іншу (попередню) дату та наразі щоденно існує зобов`язання для відповідача по виконанню рішення суду, адже кожний день рішення суду в часині перерахування коштів Черкаській ОДА для придбання йому житла може бути виконане. Також скаржник зазначає, що йому не надана інформація за попередніми зверненнями у повній мірі про причини невиконання рішення суду, а тому попередні звернення не вирішені по суті.
		64. Разом з тим, вказані обставини судом апеляційної інстанції взагалі не досліджені, зокрема не надана оцінка твердженням та доводам позивача,    що позбавляє суд касаційної інстанції можливості надати правову оцінку висновкам суду у цій частині.
		65. Наведене дає підстави стверджувати про невжиття належних заходів щодо офіційного з`ясування обставин справи.
		66. Оскільки вказані вище обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження суду апеляційної інстанції, тому з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні) відсутня можливість перевірити Верховним Судом правильність його висновків в цілому по суті спору.
		67. Згідно з частинами першою, другою  статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України  (в чинній редакції) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		68. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		69. Під час нового розгляду справи суду слід дати юридичну оцінку вказаним обставинам та в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та постановити рішення відповідно до вимог  статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
		70. Відповідно до частини другої  статті 353 КАС України  підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
		71. Підсумовуючи наведене Суд приходить до висновку, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, не встановив фактичні обставини, що мають значення для справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		VII. Судові витрати
		72. З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.
		Керуючись статтями  341,  345,  349,  353,  355,  356 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		1. Касаційну скаргу ОСОБА_1  задовольнити частково.
		2.     Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2020 року у справі № 240/8271/20 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
		 
		Головуючий                                                                                          О. А. Губська
		 
		Судді                                                                                                    М. В. Білак
		 
		                                                                                                      О.В. Калашнікова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...