Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 330/1332/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про захист немайнових прав фізичних осіб; Спори про захист честі, гідності та ділової репутації.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 20.10.2020. Забезпечено надання загального доступу: 20.10.2020.
Дата набрання законної сили: 15.10.2020
Номер судового провадження: 61-10649ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова 
		Іменем України     
		       
		15 жовтня 2020 року
		м. Київ
		справа № 330/1132/18
		провадження № 61-10649св19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		Яремка В. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 , 
		відповідач - ОСОБА_2 , 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 18 січня 2019 року у складі судді Куценка О. О. та постанову Запорізького апеляційного суду від 17 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Бєлки В. Ю., Воробйової І. А., Онищенко Е. А.,
		 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
		У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недостовірною інформації, захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.
		На обґрунтування позовних вимог посилався на таке. З 2015 року він займає посаду голови Якимівської районної ради. 16 квітня 2018 року Якимівський районний суд Запорізької області у відкритому судовому засіданні розглядав щодо нього справу № 3/330/80/2018 про адміністративне правопорушення за статтею 212-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП). Під час судових дебатів у справі ОСОБА_2 публічно заявив, що ОСОБА_1 здійснює керівництво всією злочинністю Якимівського району і що за його наказом невідомими особами було вчинено злочин щодо відповідача, а саме здійснено крадіжку майна з належного ОСОБА_2 гаража. Публічний виступ відповідача в судовому засіданні містить чітке і недвозначне твердження про те, що ОСОБА_1 систематично займається злочинною діяльністю, яка, зі слів відповідача, полягає у виконанні функцій керівника при вчиненні злочинів на території Якимівського району, у тому числі в крадіжці майна з гаража ОСОБА_2 , здійсненої 03 квітня 2018 року.
		Поширена відповідачем інформація є недостовірною та завдала йому моральних страждань, які полягають у тому, що через безпідставні звинувачення його у вчиненні злочинів він тривалий час мав погіршений настрій, поганий сон. Поширення інформації про те, що він злочинець, завдало йому сильних душевних страждань через усвідомлення їх несправедливості та підступності.
		У зв`язку з викладеним, з урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь 50 000 грн на відшкодування моральної шкоди, визнати недостовірною та такою, що принижує його честь і гідність, інформацію, яку розповсюдив ОСОБА_2 шляхом публічного виступу на засіданні Якимівського районного суду Запорізької області у справі № 3/330/80/2018 від 16 квітня 2018 року, а саме: «всією у нас кримінальною злочинністю Якимівського району керує саме ОСОБА_1 ».
		Рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 18 січня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
		Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено факту поширення відповідачем недостовірної інформації стосовно позивача.
		Постановою Запорізького апеляційного суду від 17 квітня 2019 року рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 18 січня 2019 року змінено в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позову.
		Змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем не доведено факту завдання шкоди його особистим немайновим благам, яка вплинула на його ділову репутацію, та яким чином ця інформація перешкоджає повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Слова відповідача не є викладенням фактів, а лише виражають власну думку відповідача щодо особистості ОСОБА_1 . 
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
		У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
		Відзив на касаційну скаргу не надходив.
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Позиція Верховного Суду
		Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
		Касаційна скарга у цій справі подана у травні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
		Відповідно до частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Суди встановили, що 16 квітня 2018 року в Якимівському районному суді Запорізької області під час судового засідання у справі про адміністративне правопорушення під час судових дебатів громадянин ОСОБА_2 допустив публічне висловлювання щодо позивача, а саме зазначив таке: «всією у нас кримінальною злочинністю Якимівського району керує саме ОСОБА_1 ». 
		Цей вислів позивач розцінив як такий, що порушує його честь, гідність та ділову репутацію.
		Відповідно до статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
		Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
		Кожен має право на свободу вираження поглядів в розумінні статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
		За змістом частини першої статті 302 ЦК України фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію.
		Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.
		Беручи до уваги положення статей 32, 34 Конституції України, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.
		Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
		Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
		Таким чином, згідно зі статтею 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ)при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛу справі «Лінгенс проти Австрії»).
		Відповідно до частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
		Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
		Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
		Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
		У своїй практиці ЄСПЛ розрізняє факти та оціночні судження. Якщо існування фактів може бути підтверджене, то правдивість оціночних суджень не піддається доведенню. Вимога довести правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлювання думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення у справі «Лінгенс проти Австрії» від 08 липня 1986 року). Однак, навіть якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя (рішення у справі «Де Хаес і Гійселс проти Бельгії» від 24 лютого 1997 року, пункт 47).
		У разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, також повинен враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація) та рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998 рік) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція).
		Зокрема, у Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).
		У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.
		Тобто публічна особа, державний службовець, повинен бути готовим до підвищеного рівня критики, в тому числі у різкій формі, до прискіпливої уваги суспільства та підвищеної зацікавленості до його діяльності та/або особистого життя, адже вони, обираючи кар`єру публічної особи, погодилися на таку увагу.
		Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Встановивши, що наведені слова відповідача не є викладенням фактів, а лише виражають власну думку відповідача щодо особистості ОСОБА_1 та є оціночними судженнями дій позивача як публічної особи, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у зв`язку з тим, що вислови відповідача є оціночними судженнями.
		Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
		Доводи касаційної скарги про те, що апеляційним судом не досліджено CD-Rдиск із звукозаписом судового засідання Якимівського районного суду Запорізької області у справі про адміністративне правопорушення № 3/330/80/2018 від 16 квітня 2018 року, в якому відповідач поширив інформацію: «всією у нас кримінальною злочинністю Якимівського району керує саме ОСОБА_1 », є необґрунтованими, оскільки спору про зміст висловлювання між сторонами немає, а відповідно необхідності у дослідженні доказу не було, оскільки його досліджував суд першої інстанції.
		ЄСПЛ вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) рішення від 10 лютого 2010 року).
		Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є достатньо мотивованими та такими, що відповідають нормам закону.
		Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		З огляду на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
		Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 18 січня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 17 квітня 2019 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                                             В. В. Яремко
		 
		                                                                                                                        І. Ю. Гулейков
		 
		                                                                                                                        О. В. Ступак

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...