Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 755/11585/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів надання послуг.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 21.10.2020. Забезпечено надання загального доступу: 21.10.2020.
Дата набрання законної сили: 23.09.2020
Номер судового провадження: 61-446ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова                                      
		Іменем України                                 
		 
		23 вересня 2020 року
		м. Київ
		 
		справа № 755/11585/16-ц
		провадження № 61-446св20
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Синельникова Є. В.,
		суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач),                 Шиповича В. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Ліко-житлосервіс»,
		відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 , 
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 03 квітня 2019 року у складі судді Арапіної Н. Є. та постанову Київського апеляційного суду від 30 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Суханової Є. М., Ігнатченко Н. В., Сержанюка А. С.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1. Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У липні 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю «Ліко-житлосервіс» (далі - ТОВ «Ліко-житлосервіс») звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за отримані послуги.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до укладеного між сторонами договору № 49 від 23 червня 2008 року про участь у витратах на обслуговування підземної автостоянки і обслуговуючої території   ОСОБА_1 зобов`язався сплачувати грошові кошти у розмірі                      287 грн за утримання та експлуатацію стоянки. 
		Проте, відповідач свої зобов`язання, передбачені вказаним договором, належним чином не виконав, внаслідок чого за період з 01 лютого 2012 року по 31 червня 2016 року виникла заборгованість у розмірі 3 623 грн, яку просило стягнути суд ТОВ «Ліко-житлосервіс».
		 
		03 листопада 2016 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до ТОВ «Ліко-житлосервіс» про захист прав споживача прийнято до спільного розгляду з первісним позовом.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 23 червня 2008 року між сторонами укладено договір № 49 про участь у витратах на обслуговування підземної автостоянки і обслуговуючої території. 
		Вказував, що протягом строку дії договору не здійснюється ремонт приміщень, внаслідок чого на стінах обсипалась штукатурка та утворився грибок, зіпсувалось покриття проїжджої частини стоянки та утворились ями.
		Зазначав, що протягом року (з серпня 2015 року) не усунуті наслідки прориву каналізації при в'їзді на стоянку та другого пд'їзду до будинку 60/5 по             вул. Ломоносова у м. Києві.
		Також відповідач не надає послуги по здійсненню паркування та видачі транспортних засобів, касове обслуговування, водопостачання, належне прибирання і ремонт.
		Крім того, посилався на порушення ТОВ «Ліко-житлосервіс» Правил зберігання транспортних засобів на автостоянках, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року № 115, а саме пунктів 5.1, 15, 30. 
		Враховуючи вищевикладене просив захистити права споживача шляхом зобов`язання ТОВ «Ліко-житлосервіс»усунути порушення умов договору про участь у витратах на обслуговування підземної автостоянки і обслуговуючої території.
		 
		Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 01 листопада 2017 року позовну заяву ТОВ «Ліко-житлосервіс» про стягнення заборгованості за отримані послуги залишено без розгляду.
		 
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 03 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 03 серпня 2019 року, у задоволенні позовних вимог  ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовано тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що будь-які акти-претензії про неналежне надання або ненадання послуг ТОВ «Ліко-житлосервіс» складалися відповідно до статті 18 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», а тому факт неналежного надання послуг є недоведеним.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		 
		У січні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верхового Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 .
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 13 січня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
		 
		Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 вересня 2020 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У касаційній скарзі  ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
		Узагальнені доводи касаційної скарги зводяться до того, що судами було немотивовано відхилено аргументи та докази, надані ним, а тому вони безпідставно відмовили у судовому захисті прав споживачу. Також вказує, що місцевий суд проводив виклик свідків із порушенням статей 128, 130 ЦПК України.
		 
		Відзив на касаційну скаргу сторонами не подано
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		ОСОБА_1 є власником машино-місця № 10 ( Блок Б) , яке розташовано на підземній автостоянці по АДРЕСА_1 (т. 2, а. с. 1).
		 
		Згідно акта прийому-передачі підземної автостоянки від 01 вересня                2008 року товариство з обмеженою відповідальністю «ТМО «Ліко-Холдінг» передало в обслуговування ТОВ «Ліко-житлосервіс»  підземну автостоянку на 44 машиномісця, загальною площею 2 226,8 кв. м по АДРЕСА_1 (т. 3, а. с. 68-83).
		 
		23 червня 2008 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Ліко-житлосервіс» укладено договір про участь у витратах на обслуговування підземної автостоянки і обслуговуючої території (т. 1, а. с. 6-8, 9).
		 
		2. Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		 
		08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року                № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
		 
		Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		 
		За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону  від 03 жовтня 2017 року  № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
		 
		Положенням частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Касаційна скарга  ОСОБА_1   підлягає залишенню без задоволенню.
		 
		 
		 
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
		 
		Звертаючись до суду, заявник просив захистити права споживача шляхом зобов`язання ТОВ «Ліко-житлосервіс» усунути порушення умов договору                 від 23 червня 2008 року № 49 про участь у витратах на обслуговування підземної автостоянки і обслуговуючої території, оскільки останній неналежним чином виконує взяті на себе зобов`язання.
		 
		Пунктом 6 частини першої статті 4 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено право споживача під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб на звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав.
		 
		Частиною першою статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
		 
		Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).
		 
		Статтею 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
		 
		Згідно із частиною першою статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
		 
		Статтею 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
		 
		Відповідно до пунктів 1, 3-5, 8 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг; на відшкодування збитків, завданих його майну та/або приміщенню, шкоди, заподіяної його життю чи здоров'ю внаслідок неналежного надання або ненадання житлово-комунальних послуг; на усунення протягом строку, встановленого договором або законодавством, виявлених недоліків у наданні житлово-комунальних послуг; на зменшення розміру плати за надані послуги в разі їх ненадання або надання не в повному обсязі, зниження їх якості в порядку, визначеному договором або законодавством; на перевірку кількості та якості житлово-комунальних послуг в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		 
		Статтею 18 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що
		у разі порушення виконавцем умов договору споживач має право викликати його представника для складення та підписання акта-претензії споживача, в якому зазначаються строки, види, показники порушень тощо.
		Представник виконавця повинен з`явитися на виклик споживача не пізніше строку, визначеного договором.
		Акт-претензія складається споживачем та представником виконавця і скріплюється їхніми підписами. У разі неприбуття представника виконавця в погоджений умовами договору строк або необґрунтованої відмови від підписання акта-претензії він вважається дійсним, якщо його підписали не менш як два споживачі.
		Акт-претензія споживача подається виконавцю, який протягом трьох робочих днів вирішує питання про перерахунок платежів або видає письмово споживачу обґрунтовану письмову відмову в задоволенні його претензій.
		Спори щодо задоволення претензій споживачів вирішуються в суді. Споживач має право на досудове вирішення спору шляхом задоволення пред`явленої претензії.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, обґрунтовано виходив із відсутності підстав для задоволення позовних вимог, оскільки ОСОБА_1 не надано належних доказів звернення до виконавця послуг з метою складання акту-претензії щодо неналежного виконання ним умов договору.
		 
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди правомірно зазначили, що ОСОБА_1 під час звернення до суду не було виконано вимог, передбачених статтею 18 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», а заяви про порушення умов договору, на які посилався заявник, не є тотожними актам-претензіям. 
		 
		Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що Закон України «Про житлово-комунальні послуги» не поширюється на спірні правовідносини, не можуть бути прийняті судом, оскільки вказаний закон регулює відносини між споживачем та особою, яка надає житлово-комунальні послуги, в тому числі й щодо нежитлових приміщень, до яких відноситься підземна автостоянка, розташована по АДРЕСА_1 , а тому суди попередніх інстанцій правомірно застосували його положення під час вирішення справи. При цьому, оскільки Правила зберігання транспортних засобів на автостоянках й укладений між сторонами договір не встановлюють виключень щодо врегулювання спорів, то слід керуватись загальними положеннями, встановленими законом.
		 
		Посилання у касаційній скарзі на те, що суд першої інстанції проводив виклик свідків з порушенням вимог статей 128, 130 ЦПК України, не можуть бути прийняті судом, оскільки ОСОБА_1 03 квітня 2019 року подав до суду заяву відповідно до статті 43 ЦПК України, у якій вказував, що не наполягає на виклику свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 . Крім того, свідок ОСОБА_6 був допитаний у судовому засіданні 19 березня              2019 року й його поясненням було надано відповідну оцінку судами попередніх інстанцій.
		 
		Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
		 
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення          від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58). 
		 
		Отже, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій з дотриманням вимог              статей 263-265, 382 ЦПК України повно, всебічно та об`єктивно з`ясували обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, вірно встановили правовідносини, що склалися між сторонами, й обґрунтовано відмовили у задоволенні позову ОСОБА_1 .
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.
		 
		Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 03 квітня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 серпня 2019 року залишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                  Є. В. Синельников
		 
		Судді:                                                                                            О. В. Білоконь
		 
		                                                                                                        О. М. Осіян
		 
		                                                                                                        Н. Ю. Сакара
		                                                                                                       
		                                                                                                        В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...