Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 158/1182/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 21.10.2020. Забезпечено надання загального доступу: 21.10.2020.
Дата набрання законної сили: 19.10.2020
Номер судового провадження: 61-4350ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		19 жовтня 2020 року 
		м. Київ
		 
		справа № 158/1182/19
		провадження № 61-4350св20 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Релігійна організація «Свято-Іллінська релігійна громада Православної Церкви України села Клепачів Ківерцівського району Волинської області»,
		 
		провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Сидун Олени Степанівни на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 13 вересня 2019 року у складі судді Костюкевича О. К. та постанову Волинського апеляційного суду від 16 січня 2020 року у складі колегії суддів: Здрилюк О. І., Бовчалюк З. А., Карпук А. К.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
		 
		У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до Релігійної організації «Свято-Іллінська релігійна громада Православної Церкви України села Клепачів Ківерцівського району Волинської області» (далі - Релігійна організація «Свято-Іллінська релігійна громада ПЦУ села Клепачів») про скасування рішення про звільнення з роботи, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, посилаючись на те, що з 2006 року він був керівником Релігійної організації «Свято-Іллінська релігійна громада Української Православної Церкви села Клепачів Ківерцівського району Волинської області» (далі - Релігійна організація «Свято-Іллінська релігійна громада УПЦ села Клепачів»). Між ним та релігійною громадою фактично існували трудові відносини, оскільки він здійснював усі обов`язки священнослужителя та за виконану роботу отримував щомісячну заробітну плату у розмірі 300 грн. Рішенням Загальних зборів відповідача від 17 лютого 2019 року № 1, оформленим у вигляді протоколу, було вирішено припинити його повноваження як настоятеля вчиняти дії від імені громади. У березні 2019 року йому стало відомо про те, що на підставі рішення Управління культури, релігії та національностей Волинської обласної державної адміністрації від 11 березня 2019 року № 11841070004000297 було проведено державну реєстрацію змін до установчих документів юридичної особи - змінено повне і скорочене найменування релігійної організації на «Свято-Іллінська релігійна громада ПЦУ села Клепачів» та призначено її керівником ОСОБА_2 . Вважає, що його відсторонили від посади настоятеля храму з грубим порушенням норм трудового законодавства, оскільки він не отримував будь-яких повідомлень про припинення трудових відносин з відповідачем та не подавав заяв про звільнення за власним бажанням чи за угодою сторін. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив: скасувати вищевказане рішення загальних зборів про звільнення з роботи; поновити його на посаді керівника Релігійної громади «Свято-Іллінська релігійна громада ПЦУ села Клепачів»; стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.  
		 
		Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 13 вересня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
		 
		Рішення місцевого суду мотивоване тим, що релігійні громади діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно зі своїми статутами (положеннями). Правовий статус священнослужителя в парафії визначається церковним правом. Таким чином, наявність трудових відносин між релігійною організацією та працівником підтверджується укладеним у письмовій формі трудовим договором, зареєстрованим у встановленому порядку. Оскільки між сторонами не укладався трудовий договір, позивач був призначений на посаду священнослужителя єпархіальним архієреєм УПЦ, то відсутні підстави для задоволення позову.
		 
		Постановою Волинського апеляційного суду від 16 січня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сидун О. С. залишено без задоволення, а рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 13 вересня 2019 року - без змін.
		 
		Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Оскільки між сторонами в цій справі не укладався трудовий договір, священнослужитель ОСОБА_1 не виконував трудові функції в Релігійній громаді ПЦУ в розумінні законодавства про працю, а перебував під юрисдикцією правлячого архієрея УПЦ, то відсутні підстави для задоволення позову.
		 
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
		 
		У березні 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Сидун О. С.подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, з урахуванням уточнень, просила скасувати рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 13 вересня 2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 16 січня 2020 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не сприяли всебічному і повному з`ясуванню обставин справи та не встановили достатньо повно фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору. Фактичний доступ до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене.  ОСОБА_1 здійснював усі обов`язки священнослужителя та за виконану роботу отримував заробітну плату, а отже, між сторонами існували трудові відносини. Таким чином, оскільки позивач не отримував будь-яких повідомлень про припинення трудових відносин з відповідачем та не подавав заяв про звільнення за власним бажанням чи за угодою сторін, то його відсторонення від посади настоятеля храму було здійснене з грубим порушенням норм трудового законодавства.
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 13 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Ківерцівського районного суду Волинської області.
		 
		12 травня 2020 року справа № 158/1182/19 надійшла до Верховного Суду.
		 
		Позиція Верховного Суду.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		 
		Відповідно до пункту 1 частини першої, пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
		 
		Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		 
		Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
		 
		Статтею 21 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
		 
		Відповідно до частини четвертої статті 24 КЗпП України, яка була чинною на час призначення позивача керівником Релігійної організації «Свято-Іллінська релігійна громада УПЦ села Клепачів», трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.
		 
		Судами встановлено, що з 2006 року  ОСОБА_1 був настоятелем Релігійної організації «Свято-Іллінська релігійна громада УПЦ села Клепачів».
		 
		Згідно з пунктом 1.5 Статуту Релігійної організації «Свято-Іллінська релігійна громада УПЦ села Клепачів» релігійна громада у своїй діяльності керується цим Статутом, Статутом про управління Української Православної Церкви, Статутом Управління Волинської єпархії, постановами Соборів УПЦ, Священного Синоду УПЦ, указами та розпорядженнями єпархіального архієрея, визначеннями Помісного та Архієрейського Соборів, рішеннями Єпархіальних зборів, Єпархіальної ради, рішеннями загальних (парафіяльних) зборів та Парафіяльної ради.
		 
		Релігійну громаду очолює настоятель, який призначається єпархіальним архієреєм для духовної опіки віруючих та керування причтом і релігійною громадою. У своїй діяльності настоятель підзвітний єпархіальному архієрею (пункт 2.15 вказаного Статуту).
		 
		17 лютого 2019 року відбулися Загальні збори Релігійної організації «Свято-Іллінська релігійна громада ПЦУ села Клепачів», на яких було, зокрема вирішено: змінити підлеглість Релігійної організації «Свято-Іллінська громада УПЦ села Клепачів» у канонічних та організаційних питаннях та перейти до складу ПЦУ під канонічне підпорядкування Управління Волинської єпархії; змінити назву релігійної громади на: Релігійна організація «Свято-Іллінська релігійна громада ПЦУ села Клепачів»; внести відповідні зміни до Статуту; до 03 березня 2019 року ініціативній групі, яка діє від імені релігійної громади, зустрітися із настоятелем храму ОСОБА_1 для отримання його кінцевого рішення про перехід разом з релігійною громадою до ПЦУ. Якщо ОСОБА_1 залишиться в підпорядкуванні УПЦ (Московського Патріархату), то з 04 березня 2019 року припинити його повноваження як настоятеля громади УПЦ (Московського Патріархату) вчиняти дії від імені громади ПЦУ.
		 
		Рішення Загальних зборів від 17 лютого 2019 року було оформлене у вигляді протоколу № 1. 
		 
		Разом з тим згідно з відомостями про трудові відносини осіб від 07 травня 2019 року на підставі указу від 31 січня 2019 року № 1 з  ОСОБА_1 як з настоятелем храму були припинені відносини.
		 
		Розпорядженням Митрополита Луцького і Волинського ПЦУ від 18 лютого 2019 року № 38 релігійну громаду (Парафію) села Клепачів прийнято в клір Волинської єпархії ПЦУ.
		 
		Указом Митрополита Луцького і Волинського ПЦУ від 06 березня 2019 року № 67 настоятелем Парафії храму пророка Іллі села Клепачів Ківерцівського деканату призначено ОСОБА_2 . 
		 
		Відповідно до статті 35 Конституції України, частини другої статті 5 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави.
		 
		Частиною четвертою статті 5 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій.
		 
		Релігійна громада (Парафія) є юридичною особою згідно із законодавством України та у своїй діяльності керується, крім іншого законодавства, Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації».
		 
		Відповідно до частин першої, другої статті 7 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати й поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно зі своїми статутами (положеннями). Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями).
		 
		Згідно зі статтею 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб. Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням). Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. Зміна підлеглості релігійної громади не впливає на зміст права власності та інших речових прав такої релігійної громади, крім випадку, встановленого статтею 18 цього Закону. Частина громади, не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем). Повідомлення державних органів про утворення релігійної громади не є обов`язковим.
		 
		Відповідно до статті 25 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» передбачено право релігійних організацій приймати на роботу громадян, укладаючи з ними трудові договори, які укладаються у письмовій формі. Релігійна організація зобов`язана у встановленому порядку зареєструвати трудовий договір. У такому ж порядку реєструються документи, що визначають умови оплати праці священнослужителів, церковнослужителів і осіб, які працюють у релігійній організації на виборних посадах.
		 
		Тобто наявність трудових відносин між релігійною організацією та працівником підтверджується укладеним у письмовій формі трудовим договором, зареєстрованим у встановленому порядку.
		 
		Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
		 
		Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, встановивши, що між сторонами в цій справі не укладався трудовий договір, священнослужитель ОСОБА_1 не виконував трудові функції в Релігійній громаді ПЦУ в розумінні законодавства про працю, а перебував під юрисдикцією правлячого архієрея УПЦ, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
		 
		Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що  ОСОБА_1 здійснював усі обов`язки священнослужителя та за виконану роботу отримував заробітну плату, а отже, між сторонами в цій справі існували трудові відносини, не заслуговують на увагу.
		 
		У справі, яка переглядається,  ОСОБА_1 не було надано належних та допустимих доказів того, що він, будучи священнослужителем, перебував у трудових правовідносинах з релігійною організацією з дотриманням вимог, визначених статтею 25 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». 
		 
		Крім того, оскільки Загальними зборами релігійної громадисела Клепачівбуло прийнято рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін до статуту, позивач, відмовившись перейти разом з парафією в підпорядкування ПЦУ, продовжив перебувати під управлінням правлячого архієрея УПЦ, то відсутні підстави для його поновлення на посаді керівника Релігійної організації «Свято-Іллінська релігійна громада ПЦУ села Клепачів», на яку юрисдикція УПЦ не поширюється.
		 
		Інші наведені в касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
		 
		Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
		 
		Обставини справи встановлені судами попередніх інстанцій на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суди дотрималися принципу оцінки доказів, згідно з яким суди на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сидун Олени Степанівни залишити без задоволення.
		 
		Рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 13 вересня 2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 16 січня 2020 рокузалишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:В. А. Стрільчук   С. О. Карпенко   М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...