Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 0240/2802/18-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; управління, нагляду, контролю та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, з них; загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них.
Надіслано для оприлюднення: 21.10.2020. Зареєстровано: 22.10.2020. Забезпечено надання загального доступу: 23.10.2020.
Дата набрання законної сили: 21.10.2020
Номер судового провадження: К/9901/3006/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		21 жовтня 2020 року 
		м. Київ
		справа № 0240/2802/18-а
		адміністративне провадження № К/9901/3006/19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Желєзного І.В. та Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 0240/2802/18-а
		за позовом ОСОБА_1 
		до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області 
		про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,
		за касаційною скаргою ОСОБА_1 
		на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 24 вересня 2018 року (у складі судді Жданкіної Н.В.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08 січня 2019 року (у складі колегії суддів Кузьменко Л.В., Шидловського В.Б., Іваненко Т.В.),
		В С Т А Н О В И В :
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		У серпні 2018 року ОСОБА_1 (далі також  позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі також  відповідач, Управління), в якому просив:
		- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо зменшення основного розміру пенсії за вислугу років при її перерахунку з 90 відсотків від відповідних сум грошового забезпечення на 70 відсотків від відповідних сум грошового забезпечення;
		- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити з 01 січня 2018 року перерахунок пенсії за вислугу років в розмірі 90 відсотків від відповідних сум грошового забезпечення;
		- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, які полягають у зменшенні розміру пенсії за рахунок виплати лише 50 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01 березня 2018 року з 01 січня 2018 року;
		- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області перерахувати та виплатити позивачу пенсію у розмірі з урахуванням 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01 березня 2018 року з 01 січня 2018 року;
		- здійснити виплату ОСОБА_1 суму недоплаченої частини основного розміру пенсії з 01 січня 2018 року однією сумою;
		- визнати протиправними дії Головного управління пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо проведення на виконання постанови Кабінету Міністрів України "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" від 21 лютого 2018 року № 103 (далі  постанова КМУ № 103) перерахунку ОСОБА_1 з 01 січня 2018 року пенсії без врахування раніше сплачуваних до перерахунку пенсій додаткових видів грошового забезпечення: надбавки льотному складу при виконанні польотів, надбавки за кваліфікацію (1 клас), надбавки за умови режимних обмежень допуск Ф.2, надбавки за особливо важливі завдання, премії;
		- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити перерахунок та виплачувати позивачу з 01 січня 2018 року пенсію з врахуванням раніше сплачуваних до перерахунку пенсій додаткових видів грошового забезпечення: надбавки льотному складу при виконанні польотів, надбавки за кваліфікацію (1 клас), надбавки за умови режимних обмежень допуск Ф.2, надбавки за особливо важливі завдання, премії.
		В обґрунтування позову позивач зазначив, що він перебуває на обліку в пенсійному фонді та отримує пенсію, яка призначена йому довічно відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09 квітня 1992 року № 2262-XII (далі  Закон № 2262-XII), при розрахунку розміру пенсії до грошового забезпечення включено надбавку за виконання особливо важливих завдань в розмірі  50 відсотків грошового забезпечення, і в такому розмірі виплачувалась до 01 січня 2018 року. У зв`язку зі змінами в законодавстві позивач набув право на перерахунок пенсії. Пенсію позивачу було перераховано з 01 січня 2018 року, виходячи з 70 відсотків грошового забезпечення та без урахування суми додаткових видів грошового забезпечення. Крім того, пенсія виплачується з 01 січня 2018 року у розмірі 50 відсотків від нарахованої суми. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними.
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 24 вересня 2018 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо зменшення основного розміру пенсії за вислугу років під час її перерахунку з 90 відсотків від відповідних сум грошового забезпечення на 70 відсотків від відповідних сум грошового забезпечення. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити з 01 січня 2018 року перерахунок пенсії за вислугу років в розмірі 90 відсотків від відповідних сум грошового забезпечення. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, які полягають у зменшенні розміру пенсії за рахунок виплати лише 50 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01 березня 2018 року з 01 січня 2018 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області перерахувати та виплатити пенсію у розмірі з урахуванням 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01 березня 2018 року з 01 січня 2018 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
		Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що для перерахунку пенсії особам, які проходили військову службу, має застосовуватись норма, що визначає розмір грошового забезпечення у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії. Внесені законами зміни до частини другої статті 13 Закону № 2262-XII щодо встановлення граничного розміру пенсії за вислугу років у розмірі 80 відсотків, а потім 70 відсотків грошового забезпечення не стосуються перерахунку вже призначеної пенсії.
		Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області задоволено частково. Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 24 вересня 2018 року в частині задоволення позовних вимог щодо визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, які полягають у зменшенні розміру пенсії за рахунок виплати лише 50 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01 березня 2018 року з 01 січня 2018 року та в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області перерахувати та виплатити пенсію у розмірі з урахуванням 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01 березня 2018 року з 01 січня 2018 року скасовано, прийнято в цій частині постанову про відмову в задоволенні позовних вимог. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. 
		Частково задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що право позивача на отримання перерахованого розміру пенсії за період з 01 січня 2018 року, з урахуванням вже сплачених сум, має визначатися та визначається безпосередньо Законом № 2262-XII, отже підпадає під дію статті 1 Першого протоколу до Конвенції "Захист прав власності" і що відповідні суми доплати до пенсії за результатом проведення перерахунку слід вважати "майном" у значенні цього положення, оскільки позивач отримав право на вказані суми виплат, яке до прийняття постанови КМУ № 103 було передбачено Законом № 2262-XII, отже, невиплата вказаних сум є втручанням у право позивача на мирне володіння майном.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		Не погоджуючись з рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 24 вересня 2018 року та постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08 січня 2019 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції в частині відмовлених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким у відповідній частині позовні вимоги задовольнити.
		ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Касаційна скарга подана 21 січня 2019 року.
		Ухвалою Верховного Суду від 09 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 0240/2802/18-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.
		СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач проходив військову службу в Збройних Силах України та 10 вересня 1986 року був звільнений у запас. З 11 вересня 1986 року позивачу призначена пенсія за вислугою років як особі, звільненій з військової служби, в розмірі 90 відсотків грошового забезпечення.
		Так, позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Вінницькій області.
		На виконання постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704 (далі  Постанова КМУ № 704) та керуючись положеннями постанови КМУ №103 Головним управління Пенсійного фонду у Вінницькій області здійснено перерахунок пенсії позивача з 01 січня 2018 року у розмірі 50 відсотків, виходячи з 70 відсотків грошового забезпечення, з виключенням з розміру пенсії середньомісячної суми додаткових видів грошового забезпечення: надбавки льотному складу при виконанні польотів, надбавки за кваліфікацію (1 клас), надбавки за умови режимних обмежень допуск Ф.2, надбавки за особливо важливі завдання, премії.
		Не погоджуючись із такими діями відповідача позивач звернувся до суду із даним позовом.
		ДОВОДИ УАСНИКІВ СПРАВИ
		У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що оскаржувані рішення у частині відмовлених у задоволенні позовних вимог ухвалені з порушенням норм матеріального права. Скаржник зазначає, що Законом № 2262-ХІІ встановлено повноваження КМУ визначати порядок перерахунку пенсії, проте саме строки перерахунку та виплати пенсії регулюються тільки частиною другою статті 51 Закону № 2262-ХІІ. Крім того, скаржник наголошує, що перелік щомісячних додаткових видів грошового забезпечення визначається виключно Законом № 2262-ХІІ. Таким чином, доводи касаційної скарги зводяться до того, що заявник мав «законні сподівання» отримати пенсію у більшому розмірі після її перерахунку, а тому пункти 1, 2 Постанови КМУ № 103, що, на думку скаржника, обмежують строки та розміри виплати, не можуть бути застосовані.
		06 травня 2019 року від Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області надійшов відзив на касаційну скаргу, де зазначено, що саме КМУ делеговано право встановлювати умови, порядок, розміри пенсійних виплат при перерахунку пенсій військовослужбовців. Тому, керуючись нормами постанови КМУ № 103, Управлінням, на підставі наданої довідки про розмір грошового забезпечення було здійснено перерахунок пенсії позивачу.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
		Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних 
		Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08 січня 2019 року відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є неприйнятними з огляду на наступне.
		Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України. 
		Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
		Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували, зокрема, на військовій службі, визначає Закон № 2262-ХІІ. Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
		Відповідно до частини четвертої статті 63 Закону № 2262-XII (у редакції Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі  Закон № 1774-VIII)) усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.
		Зазначеною нормою закону Кабінету Міністрів України (далі  КМУ) делеговані повноваження для встановлення умов, порядку та розміру перерахунку пенсій у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ, що узгоджується з приписами статей 19, 113, 116, 117 Конституції України.
		Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (частина перша статті 6 Конституції України).
		Статус Кабінету Міністрів України визначений у статті 113 Основного Закону України як вищого органу у системі органів виконавчої влади, що відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених цією Конституцією.
		Відповідно до статей 116, 117 Конституції України Кабінет Міністрів України, зокрема, забезпечує виконання законів України, вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, забезпечує проведення фінансової політики та політики у сфері соціального захисту, розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади, видає в межах своєї компетенції постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.
		Зазначені повноваження Уряду деталізовані у частині першій статті 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» та полягають у забезпеченні проведення державної соціальної політики шляхом вжиття заходів щодо підвищення реальних доходів населення та забезпечення соціального захисту громадян; забезпеченні підготовки проектів законів щодо державних соціальних стандартів і соціальних гарантій; забезпеченні розробки та виконання державних програм соціальної допомоги, зокрема, особам з інвалідністю, пенсіонерам та іншим непрацездатним і малозабезпеченим верствам населення.
		Згідно із статтею 1 зазначеного Закону Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених Конституцією України.
		Відповідно до статей 3, 4 цього ж Закону діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах верховенства права, законності, поділу державної влади, безперервності, колегіальності, солідарної відповідальності, відкритості та прозорості. Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Кабінет Міністрів України є колегіальним органом. Кабінет Міністрів України приймає рішення після обговорення питань на його засіданнях; Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України. Організація, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України. Кабінет Міністрів України відповідно до Конституції України та цього Закону затверджує Регламент Кабінету Міністрів України, який визначає порядок проведення засідань Кабінету Міністрів України, підготовки та прийняття рішень, інші процедурні питання його діяльності.
		Колегія суддів звертає увагу, що в рішенні Конституційного Суду України № 3-рп від 25 січня 2012 року зазначено, що надання Верховною Радою України права Кабінету Міністрів України встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, пов`язується з його функціями, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України. Отже, Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.
		Крім того, Конституційний Суд України неодноразово надавав тлумачення статтям 116 та 117 Конституції України, зокрема, у Рішенні від 02 березня 1999 року № 2-рп/99 у справі про комунальні послуги Конституційний Суд України звернув увагу на те, що здійснення в цілому політики соціального захисту не належить до виключних повноважень Верховної Ради України; політика соціального захисту є складовою частиною внутрішньої соціальної політики держави, забезпечення її проведення, відповідно до пункту 3 статті 116 Конституції України, здійснюється Кабінетом Міністрів України. Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади наділений конституційними повноваженнями спрямовувати і координувати діяльність міністерств, інших органів виконавчої влади. 
		У пункті 2.1 Рішення від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Водночас зміст основного права не може бути порушений, що є загальновизнаним правилом, на що вказав Конституційний Суд України у Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 у справі про постійне користування земельними ділянками. Неприпустимим також є встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в частині третій статті 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме статті 21 Конституції України.
		У пункті 2.2 цього ж Рішення Конституційний Суд України вказав, що Кабінет Міністрів України повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту (пункти 2, 3 статті 116 Конституції України).
		Велика Палата Верховного Суду також неодноразово висловлювала позицію стосовно застосування статей 116, 117 Конституції України у спорах, пов`язаних із пенсійним забезпеченням, зокрема в постановах від 12 грудня 2018 року у справі № 802/2196/17-а, від 23 жовтня 2019 року у справі № 825/506/18 та від 19 лютого 2020 року у справі № 240/6263/18. Таку позицію також висловлював і Верховний Суд, зокрема в постановах від 18 жовтня 2018 року у справі №534/843/17, від 07 лютого 2019 року у справі №750/6379/16-а.
		Порядок проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII, затверджений Постановою КМУ № 45. 
		21 лютого 2018 року Кабінетом Міністрів України ухвалено постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», пунктом 1 якої постановлено перерахувати пенсії, призначені згідно із Законом № 2262-ХІІ до 01 березня 2018 року (крім пенсій, призначених згідно із Законом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським), з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, організації, вищі навчальні заклади), що визначені станом на 01 березня 2018 року відповідно до постанови КМУ № 704.
		Пунктом 2 Постанови КМУ № 103 визначено, що виплату перерахованих відповідно до пункту 1 цієї постанови підвищених пенсій (з урахуванням доплат до попереднього розміру пенсій, підвищень, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством (крім підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, що визначені законом) проводити з 01 січня 2018 року у таких розмірах: з 1 січня 2018 року  50 відсотків; з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - 75 відсотків; з 01 січня 2020 року  100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01 березня 2018 року.
		З огляду на таке, Суд вважає за необхідне звернути увагу, що Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року, визначає у статті 12 «Право на соціальне забезпечення», що з метою забезпечення ефективного здійснення права на соціальне забезпечення Сторони зобов`язуються, зокрема, докладати зусиль для поступового піднесення системи соціального забезпечення на більш високий рівень.
		Згідно з положеннями пунктів 1-5 Порядку №45 зі змінами, внесеними згідно з Постановою КМУ №103, пенсії, призначені відповідно до Закону №2262-XII, у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію згідно із цим Законом, перераховуються на умовах та в розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України.
		Пенсійний фонд України (далі  ПФУ), відповідно до Положення затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року №280, є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.
		ПФУ після прийняття Кабінетом Міністрів України рішення щодо перерахунку пенсій та отримання відповідного повідомлення від Мінсоцполітики повідомляє своїм головним управлінням в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі про підстави для проведення перерахунку пенсій та про необхідність підготовки списків осіб, пенсії яких підлягають перерахунку, та надсилає відповідну інформацію Міноборони, МВС, Національній поліції, Мін`юсту, Мінінфраструктури, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, ДФС, Управлінню державної охорони, Адміністрації Держспецзв`язку, Адміністрації Держприкордонслужби, ДСНС (далі  державні органи). Головні управління ПФУ у десятиденний строк з моменту надходження зазначеного повідомлення складають списки за формою згідно з додатком 1 та подають їх органам, які уповноважені рішеннями керівників державних органів видавати довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії.
		На підставі списків уповноважені органи готують довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій, для кожної особи, зазначеної в списку, за формою згідно з додатками 2 і 3 (далі  довідки) та у місячний строк подають їх головним управлінням ПФУ. Довідки видаються державним органом, з якого особи були звільнені із служби, якщо інше не передбачено цим Порядком.
		Перерахунок пенсії здійснюється на момент виникнення такого права і проводиться у строки, передбачені частинами другою і третьою статті 51 Закону № 2262-XII. Якщо внаслідок перерахунку розмір зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі.
		Під час перерахунку пенсій використовуються такі види грошового забезпечення, як посадовий оклад, оклад за військовим (спеціальним) званням та відсоткова надбавка за вислугу років на момент виникнення права на перерахунок пенсії за відповідною або аналогічною посадою та військовим (спеціальним) званням.
		Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 12 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2019 року, в адміністративній справі № 826/3858/18 визнав протиправними та нечинними пункти 1, 2 Постанови № 103 та зміни до пункту 5 і додатка 2 до Порядку № 45; зобов`язав Кабінет Міністрів України невідкладно після набрання рішенням суду законної сили опублікувати резолютивну частину рішення суду про визнання нормативно-правового акта протиправним і нечинним в окремій його частині у виданні, в якому було офіційно оприлюднено нормативно-правовий акт.
		Відповідно до частини другої статті 255 КАС України рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2018 року набрало законної сили 05 березня 2019 року.
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що з урахуванням змін, внесених Постановою КМУ № 103, відповідно до довідки від 16 березня 2018 року № ХЛ42855, виданої Вінницьким обласним військовим комісаріатом про розмір грошового забезпечення, Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області провело перерахунок пенсії позивача з урахуванням розміру посадового окладу 3520 грн, окладу за військовим (спеціальним) званням - 1340 грн, відсоткової надбавки за вислугу років 50 відсотків - 2430 грн. Суд апеляційної інстанції зазначив, що такий перерахунок було здійснено у відповідності до чинних на момент його здійснення норм законодавства.
		Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що перерахунок пенсії позивача здійснений на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України, зокрема постановою КМУ № 103, яка прийнята у межах повноважень та у спосіб, що встановлені Основним Законом і була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.
		Аналогічного висновку стосовно порядку застосування пунктів 1, 2 постанови КМУ № 103 за схожих правовідносин дійшов Верховний Суд у постановах від 09 квітня 2020 року у справі №640/19928/18, від 24 липня 2020 року у справі № 823/2442/18 та від 21 вересня 2020 року у справі №520/2990/19.
		У касаційній скарзі заявник просить суд визнати рішення відповідача протиправним та зобов`язати вчинити дії щодо виплати пенсії з врахуванням раніше сплачуваних до перерахунку пенсій додаткових видів грошового забезпечення: надбавки льотному складу при виконанні польотів, надбавки за кваліфікацію (1 клас), надбавки за умови режимних обмежень допуск Ф.2, надбавки за особливо важливі завдання, премії з урахуванням 100% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01 березня 2018 року з 01 січня 2018 року.
		З огляду на такі вимоги касаційної скарги колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
		Суд в порядку адміністративного судочинства оцінює оскаржуване рішення органу Пенсійного фонду на предмет відповідності, зокрема, статті 19 Конституції України та частині другій статті 2 КАС України, згідно з якими органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, перевіряє, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України; з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення тощо.
		Так, підпунктом 3 пункту 10 розділу І Закону № 1774-VIII частина четверта статті 63 Закону № 2262-XII викладена у новій редакції, відповідно до якої усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.
		Системний аналіз зазначених вище положень актів законодавства дає змогу стверджувати, що Верховна Рада України, шляхом прийняття Закону № 1774-VIII делегувала Кабінету Міністрів України повноваження визначати засади та порядок реалізації права на перерахунок призначених пенсій військовослужбовцям, що узгоджується з повноваженнями Уряду України, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України. Кабінет Міністрів України, так само шляхом прийняття Постанови КМУ № 103, визначив порядок проведення перерахунку пенсій військовослужбовцям з 01 січня 2018 року, призначених відповідно до Закону № 2262-XII.
		Зазначені положення Закону №1774-VIII (які передбачають внесення змін до Закону № 2262-ХІІ), які набрали чинності з 1 січня 2017 року рішенням Конституційного Суду України не визнавались такими, що суперечать Конституції України, тобто є конституційними.
		Відповідно до статей 147, 151-2 та 152 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України; рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
		Сьогодні Конституційний Суд України у своїх рішеннях сформував чітку позицію стосовно запровадження, шляхом ухвалення законів, нових механізмів перерозподілу Державного бюджету України та використання бюджету Пенсійного фонду України у соціальній сфері, спрямованих на досягнення розумного балансу між інтересами окремих осіб, суспільства та держави.
		Колегія суддів враховує, що у Рішенні від 08 жовтня 2008 року № 20-рп/2008 (пункт 5) Конституційний Суд України вказав, що згідно зі статтею 22 Загальної декларації прав людини кожна людина має право на соціальне забезпечення відповідно до структури та ресурсів держави. Тому види і розміри соціальних послуг та виплат встановлюються державою з урахуванням її фінансових можливостей.
		У Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 (пункт 2.1) Конституційний Суд України зазначив, що розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави, проте мають забезпечувати конституційне право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, гарантоване статтею 48 Конституції України. 
		Конституційний Суд України в рішенні від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 визначив, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян зокрема керуються принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, у тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України (пункт 4 мотивувальної частини). Однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов`язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги  принципам пропорційності і справедливості (пункт 1 резолютивної частини).
		Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави. Неприпустимим є встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в частині третій статті 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме статті 21 Конституції України. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими не ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
		Такі зміни нормативного регулювання перерахунку пенсії військовослужбовцям узгоджується із змістом статей 21, 22 Конституції України, позицією Конституційного Суду України викладеною у рішеннях від 08 жовтня 2008 року № 20-рп/2008, 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, 25 січня 2012 року № 3-рп/2012, 22 травня 2018 № 5-р/2018, практикою Європейського суду з прав людини викладеною у рішеннях від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (№ 29458/04 та №29465/04), від 26 червня 2014 року у справі «Суханов та Ільченко проти України» (№ 68385/10), від 09 жовтня 1979 року у справі «Airey v. Ireland» (№ 6289/73), від 12 жовтня 2004 року у справі «Kjartan Аsundsson v. Iceland» (№ 60669/00), від 14 лютого 2012 року у справі «Arras and Others v. Italy» (№ 17972/07) та практикою Суду Європейського Союзу у рішенні від 13 червня 2017 року у справі «Eugenia Florescu and Others v Casa Judeteana de Pensii Sibiu and Others» (№ C-258/14).
		Зокрема, у рішенні Конституційного Суду від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 зазначено, що звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини є їх обмеженням. Верховна Рада України повноважна ухвалювати закони, що встановлюють обмеження, відповідно до таких критеріїв: «обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов`язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права«. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини, гарантії цих прав і свобод. Але, визначаючи їх, законодавець може лише розширювати, а не звужувати, зміст конституційних прав і свобод та встановлювати механізми їх здійснення. Отже, положення частини третьої статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності (пункт 2.2).
		На думку Конституційного Суду України, держава, виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей, має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо, держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов`язана з обов`язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю (пункт 2.3).
		Конституцією України (частина перша статті 8 та частина перша статті 129) гарантується, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права; суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права.
		Крім того, Закон України «Про судоустрій і статус суддів« (статті 2, 6, 48) встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
		Згідно з частиною першою статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
		Статтею 19 Закону України «Про міжнародні договори України» встановлено, що чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства; якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, установлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
		Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (ратифікована згідно із Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР та набрала чинності для України 11 вересня 1997 року; далі  Конвенція) Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, передбачені цією Конвенцією.
		Як закріплено у статті 32 Конвенції, її положення тлумачаться і конкретизуються в рішеннях Європейського суду з прав людини («Юрисдикція Суду поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, подані йому на розгляд).
		Відповідно до статті 31 Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року (Україна приєдналась до цієї Конвенції згідно з Указом від 14 квітня 1986 року № 2077-XI) договір повинен тлумачитись добросовісно відповідно до звичайного значення, яке слід надавати термінам договору в їхньому контексті, а також у світлі об`єкта і цілей договору; для цілей тлумачення договору контекст охоплює, крім тексту, преамбулу й додатки; поряд з контекстом враховуються, зокрема, наступна практика застосування договору, яка встановлює угоду учасників щодо його тлумачення.
		Конституційний Суд України у своїх рішеннях постійно наголошує на необхідності врахування приписів чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та практики тлумачення і застосування цих договорів міжнародними органами, юрисдикцію яких визнала Україна (абзац третій підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 1 червня 2016 року № 2-рп/2016, абзац перший підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 4 квітня 2018 року № 3-р/2018, абзац перший пункту 2.8 мотивувальної частини Рішення від 11 жовтня 2018 року № 7-р/2018).
		Законом України «Про внесення змін до Конституції України» від 7 лютого 2019 року Основний Закон України (Преамбула, статті 85, 102 та 106) доповнено, зокрема, положеннями про європейську ідентичність Українського народу і незворотність європейського курсу України.
		Частиною другою статті 6 та частиною першої статті 7 КАС України передбачено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
		Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини« (метою цього Закону є впровадження в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини) суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
		Зважаючи на зазначені положення Конституції та законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також правову природу спору у цій справі, Верховним Судом з метою забезпечення дії в Україні принципу верховенства права враховано судову практику Європейського суду з прав людини. 
		У пунктах 26, 28 рішення Європейського суду з прав людини «Валентина Ніканорівна Великода проти України« від 03 червня 2014 року (заява № 43331/12) зазначено про те, що першою і найважливішою вимогою статті 1 Протоколу № 1 є те, що будь-яке втручання з боку державних органів в мирне володіння майном, повинно бути законним і що воно повинне переслідувати законну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним переслідуваній меті. Інакше кажучи, повинен бути досягнутий «справедливий баланс» між вимогами загальних інтересів громади та вимогами захисту основних прав людини. Необхідного балансу не буде віднайдено, якщо особа чи особи, яких це стосується, повинні були нести індивідуальний та надмірний тягар. Зменшення пенсії заявника, очевидно, було здійснено внаслідок міркувань економічної політики та фінансових труднощів, з якими зіткнулася Україна.
		Відповідно до пункту 36 Рішення від 03 червня 2014 року у справі «Серебрянський проти України» (№54704/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що не погоджується з тим, що вимога заявника щодо виплати разової щорічної грошової допомоги до Дня перемоги у розмірі, рівному п`яти мінімальним пенсіям за віком, становила «законі сподівання» у значенні судової практики із цього питання на той час. Національний суд розглянув твердження заявника та навів підстави свого рішення, яке не може вважатися свавільним або необґрунтованим. Дійсно, закони України про державний бюджет на 2007 та 2008 роки вплинули на заявника, але національний суд, посилаючись на відсутність зворотної дії рішень Конституційного Суду України, чітко постановив, що заявник отримав виплату, на яку він мав право відповідно до національного законодавства станом на момент виплати.
		Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91, пункт 29).
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Здійснивши аналіз наведених норм законодавства, колегія суддів зазначає, що перерахунок призначеної пенсії може бути здійснено на підставі тих норм, які діють на час виникнення обставин для такого перерахунку.
		З огляду на таке, Суд дійшов висновку, що в період дії пунктів 1, 2 Постанови КМУ № 103 (з моменту набрання нею чинності  24 лютого 2018 року до моменту набрання законної сили рішенням у справі № 826/3858/18  05 березня 2019 року) вказані норми підлягали безумовному виконанню усіма суб`єктами владних повноважень, зокрема у частині забезпечення реалізації права особи на проведення з 01 січня 2018 року перерахунку та виплати пенсії у передбаченому цими пунктами порядку (складові, які враховуються для перерахунку пенсії, та поетапність виплати підвищення такої пенсії). При цьому, розміри складових грошового забезпечення, що враховуються при видачі відповідних довідок регулюється Постановою КМУ № 704, яка набрала чинності 01 березня 2018 року. Незастосування пунктів 1, 2 Постанови КМУ № 103 у період їх дії допускається винятково у ситуації, за якої всупереч імперативним вимогам статті 22 Конституції України відбулося звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод особи в частині зменшення розміру пенсії, яку особа вже отримувала. 
		Отже, рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскарженому судовому рішенні повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
		Зважаючи на те, що касаційний суд залишає в силі рішення суду апеляційної інстанції, то в силу частини шостої статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 24 вересня 2018 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08 січня 2019 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
		 
		 
		ГоловуючийЯ.О. Берназюк
		Судді:І.В. Желєзний
		Н.В. Коваленко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...