Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 130/2907/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про недоговірні зобов`язання; Спори про відшкодування шкоди.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 22.10.2020. Забезпечено надання загального доступу: 22.10.2020.
Дата набрання законної сили: 19.10.2020
Номер судового провадження: 61-43134ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Ухвала
		 
		19 жовтня 2020 року
		м. Київ
		 
		справа № 130/2907/16-ц
		провадження № 61-43134сво18 
		 
		Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),
		суддів: Гулька Б. І., Луспеника Д. Д., Синельникова Є. В., Червинської М. Є.
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 , 
		третя особа - публічне акціонерне товариство «Страхова компанія «Універсальна»,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 03 травня 2018 року у складі судді: Верніка В. М. та постанову апеляційного суду Вінницької області від 27 липня 2018 року у складі колегії суддів: Міхасішина І. В., Стадника І. М., Войтка Ю. Б.,
		 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - ПАТ «Страхова компанія «Універсальна», про відшкодування шкоди.
		 
		Позовні вимоги мотивовані тим, що 21 серпня 2013 року з вини водія ОСОБА_2 сталася ДТП. Вироком Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 23 січня 2014 року у кримінальному провадженні № 12013010130000899 відповідача визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 286 КК України. Внаслідок аварії позивачу заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння, що потягло тривале лікування та процес реабілітації. Висновком МСЕК від 18 листопада 2013 року їй встановлено першу Б групу інвалідності загального захворювання з ураженням опорно-рухового апарату безстроково та визначено потребу в сторонньому догляді. На момент заподіяння шкоди позивач не працювала. Відповідно до висновку комісійної судово-медичної експертизи від 04 листопада 2017 року № 90-к травми, отримані 21 серпня 2013 року, спричинили стійку втрату загальної працездатності ОСОБА_1 в розмірі 60 % та втрату професійної працездатності бухгалтера - 80 %. Втрачений заробіток, унаслідок зменшення загальної працездатності на 60 % з дня втрати працездатності, починаючи з 21 серпня 2013 року і до дня звернення з позовом 12 грудня 2016 року становить 30 705 грн, а з дня звернення до суду з позовом 12 грудня 2016 року і безстроково суми відшкодування повинні стягуватися щомісячними платежами. Цивільна відповідальність ОСОБА_2 застрахована ПАТ «Страхова компанія «Універсальна», яка виплатила їй страхове відшкодування за втрату стійкої працездатності в розмірі 36 мінімальних заробітних плат в сумі 41 292 грн.
		 
		ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просила:
		стягнути з ОСОБА_2 на свою користь щомісячними платежами з урахуванням виплаченого страхового відшкодування, втрачений заробіток внаслідок зменшення загальної працездатності на 60 % в розмірі: за червень 2017 року 1 472 грн, з 01 липня 2017 року по 31 грудня 2017 року щомісячно 1 920 грн, з 01 січня 2018 року і довічно 2 233,00 грн;
		стягнути з відповідача понесені судові витрати.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 03 травня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
		 
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 втрачений внаслідок втрати загальної працездатності в розмірі 60 % заробіток (дохід) в сумі 688,20 грн щомісячно, починаючи з 21 серпня 2013 року до закінчення такого права, за вирахуванням сплаченого ПАТ «СК «Універсальна» страхового відшкодування в сумі 41 292 грн.
		 
		У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що внаслідок ДТП з вини відповідача ОСОБА_1 заподіяно шкоду каліцтвом, яка виявилася у втраченому заробітку внаслідок втрати 60 % загальної працездатності, при цьому досягнення позивачем пенсійного віку на момент заподіяння шкоди не позбавляє останню гарантованого частиною третьою статті 1195 ЦК України права на такий вид відшкодування. Судом розраховано суму щомісячних платежів, починаючи з 21 серпня 2013 року, дати скоєння ДТП, виходячи з встановленого законом на той час розміру мінімальної заробітної плати 1 147 грн.
		 
		Суд першої інстанції визнав необґрунтованими вимоги позивача щодо послідовного розрахунку заявленого відшкодування відповідно до визначених законом змін розмірів мінімальної заробітної плати, з підстав, що такий перерахунок розміру шкоди не передбачений чинним законодавством, а достатнім захистом прав позивача в межах заявлених вимог є індексація сум відшкодування шкоди, завданої каліцтвом на підставі Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 27 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
		 
		Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 03 травня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково.
		 
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 втрачений заробіток (дохід) внаслідок втрати загальної працездатності в розмірі 60 %, за період з 18 листопада 2013 року по 27 липня 2018 року в сумі 26 310,78 грн.
		 
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 щомісячні платежі втраченого заробітку (доходу) внаслідок втрати загальної працездатності в розмірі 60 %, починаючи з 27 липня 2018 року до закінчення такого права по 2 233,80 грн щомісячно.
		 
		У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
		 
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції зробив правильний висновок, що внаслідок заподіяної ОСОБА_1 шкоди завданої каліцтвом, позивач втратила можливість отримувати заробіток незалежно від власного волевиявлення. Водночас апеляційний суд зазначив, що суми на відшкодування втраченого заробітку повинні присуджуватися з дня втрати працездатності, а не з моменту завдання шкоди здоров`ю внаслідок ДТП. Втрачений заробіток повинен розраховуватися виходячи з розміру мінімальної заробітної плати з урахуванням її зростання за весь період відшкодування, а розмір одноразового відшкодування втраченого заробітку внаслідок втрати працездатності суд визначає станом на дату ухвалення відповідного судового рішення.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		У серпні 2018 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій просив оскаржені рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. При цьому посилався на те, що суди неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що у судів відсутні підстави для застосування статті 1195 ЦК України, оскільки на момент заподіяння шкоди позивач досягла пенсійного віку, отримувала пенсію за віком та не працювала. Доказів того, що на час скоєння ДТП позивач працювала і отримувала дохід, який втратила у зв`язку із отриманими травмами не надано. Посилається на постанову Верховного Суду № 61-3527св18, у якій викладено висновок про відсутність у особи, яка досягла пенсійного віку і не працювала на момент заподіяння шкоди, права на відшкодування втраченого заробітку.
		 
		У листопаді 2018 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить постанову апеляційного суду залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.  Відзив мотивований тим, що оскільки досягнення особою пенсійного віку не позбавляє її конституційного права на працю та не позбавляє права на отримання відшкодування втраченого заробітку незалежно від того чи отримує ця особа пенсію.
		 
		Рух справи
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2018 року: відкрито касаційне провадження у справі; клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання постанови суду задоволено; зупинено виконання постанови апеляційного суду Вінницької області від 27 липня 2018 року до закінчення касаційного провадження.
		 
		У пункті 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 вересня 2020 року справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. 
		 
		Ухвала суду касаційної інстанції мотивована необхідністю відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду (у складі суддів: Висоцької В. С., Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Фаловської І. М., Штелик С. П., які на даний час входять до складу колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду) від 08 серпня 2018 року у справі № 523/19818/14-ц (провадження № 61-3527св18).
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив, що:
		«у постанові Верховного Суду від 08 серпня 2018 року у справі № 523/19818/14-ц (провадження № 61-3527св18) колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду (у складі суддів: Висоцької В. С., Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Фаловської І. М., Штелик С. П., які на даний час входять до складу колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду) врахувала, що ушкодження здоров`я ОСОБА_3 мало місце 26 жовтня 1995 року, тобто до набрання чинності ЦК України 2003 року, тому питання про відшкодування втраченого внаслідок каліцтва заробітку вирішувала за ЦК Української PCP 1963 року.
		Згідно статті 455 ЦК Української PCP 1963 року в разі заподіяння каліцтва або іншого ушкодження здоров`я організація чи громадянин, відповідальні за шкоду, зобов`язані відшкодувати потерпілому заробіток, втрачений ним внаслідок втрати або зменшення працездатності, а також відшкодувати витрати, викликані ушкодженням здоров`я (посилене харчування, протезування, сторонній догляд тощо).
		Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 523/19818/14-ц дійшла висновків про те, що стягнення на користь ОСОБА_3 заробітку у розмірі мінімальної заробітної плати за період із вересня 2012 року по липень 2015 року та з липня 2015 року - довічно, не узгоджуються із правильним застосуванням статті 455 ЦК Української PCP 1963 року, а тому в цій частині судові рішення підлягають скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову у позові. 
		Верховний Суд у цій справі (№ 523/19818/14-ц) виходив з того, що на момент завдання шкоди ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , досягла пенсійного віку, тобто була непрацездатною. Доказів продовження нею праці за трудовим договором після досягнення пенсійного віку, яку вона не могла виконувати внаслідок ушкодження здоров`я, матеріали справи не містять. 
		Однак, на думку колегії суддів Другої палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду така позиція не враховує наступне.
		У справі, що переглядається суду слід вирішити питання чи має фізична особа, яка перебуває на пенсії за віком, і яка на момент завдання шкоди не працює за трудовим договором, не є фізичною особою-підприємцем, творчим працівником чи іншою самозайнятою особою, право на відшкодування завданої внаслідок стійкої втрати (зменшення) її працездатності шкоди у виді втраченого заробітку (доходу). Також слід визначити яка правова норма поширюється на такі правовідносини та чи підлягає застосуванню до цих правовідносин частина друга статті 1195 ЦК України. 
		Наказ Міністерства охорони здоров`я України від 05 червня 2012 року № 420 «Про затвердження Порядку та Критеріїв встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням трудових обов`язків» (далі - Порядок № 420), який хоча й поширюється на дещо інші правовідносини, надає визначення ряду важливих для справи, що переглядається понять.
		Наприклад, обмеження життєдіяльності - помірно виражена, виражена або значно виражена втрата особою внаслідок захворювання, травми (її наслідків) або вроджених вад здатності до самообслуговування, пересування, орієнтації, контролю своєї поведінки, спілкування, навчання, виконання трудової діяльності нарівні з іншими громадянами; професійна працездатність - здатність даного працівника до роботи за своєю професією (фахом) і кваліфікацією чи за іншою адекватною їй професією (фахом) (п.2.1.).
		Ступінь втрати професійної працездатності у відсотках встановлюється, виходячи з наслідків ушкодження здоров`я внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання з урахуванням професійних здібностей, що є у потерпілого, клініко-функціональних можливостей і важливих професійних якостей, які дозволяють продовжувати виконання роботи за попередньою професією до нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання. Враховуються зниження кваліфікації, зменшення обсягу виконуваної роботи та важкість праці в звичайних, спеціально створених виробничих або інших умовах, ступінь втрати професійної працездатності встановлюється в межах від 5 до 100 відсотків (п.2.1.).
		При визначенні ступеня втрати професійної працездатності у відсотках враховуються такі професійні чинники: здатність потерпілого після нещасного випадку на виробництві або виникнення професійного захворювання виконувати роботу в повному обсязі за попередньою професією, роботою, під час якої стався нещасний випадок або встановлено професійне захворювання (до нещасного випадку або професійного захворювання), чи іншою рівноцінною їй за кваліфікацією (п. 2.2.2.).
		Потерпілому некваліфікованої фізичної праці ступінь втрати професійної працездатності встановлюється залежно від його клініко-функціональних можливостей, фізичної здатності виконувати просту фізичну працю і пов`язаний з оцінкою класів умов праці за показником важкості праці (п.2.6.). При встановленні ступеня втрати професійної працездатності потерпілого у відсотках визначається потреба його в медичній, соціальній та професійній реабілітації (п.2.12.).
		Закон України «Про зайнятість населення» дає визначення наступним категоріям осіб та понять: 
		безробітним є особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи (пункт 2 частити першої статті 1);
		особи працездатного віку - особи віком від 16 років, які не досягли встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсійного віку (пункт 13 частити першої статті 1);
		працездатні особи - особи віком від 16 років, які проживають на території України і за станом здоров`я здатні до активної трудової діяльності (пункт 16 частини першої статті 1);
		продуктивна зайнятість - зайнятість, що дає змогу забезпечити ефективне суспільне виробництво та задовольнити потреби працівника на рівні не менше встановлених законодавством гарантій (пункт 17 частити першої статті 1).
		До зайнятого населення належать особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, особи, які забезпечують себе роботою самостійно (у тому числі члени особистих селянських господарств), проходять військову чи альтернативну (невійськову) службу, на законних підставах працюють за кордоном та які мають доходи від такої зайнятості, а також особи, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти у закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти та поєднують навчання з роботою (частина перша статті 4 Закон України «Про зайнятість населення»).
		Вказана стаття містить перелік осіб, які також вважаються належними до зайнятого населення.
		Вказується, що держава гарантує особі право на захист від будь-яких проявів дискримінації у сфері зайнятості населення за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, членства у професійних спілках або інших об`єднаннях громадян, статі, віку, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (частина перша статті 11 Закон України «Про зайнятість населення»).
		Відповідно до статті 10 цього Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» громадянами похилого віку визнаються особи, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а також особи, яким до досягнення зазначеного пенсійного віку залишилося не більш як півтора року.
		Зазначається, що громадяни похилого віку мають право на працю нарівні з іншими громадянами, яке додатково гарантується державними цільовими програмами, територіальними та місцевими програмами зайнятості населення (стаття 11 цього Закону); право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь-якими обставинами, включаючи наявність інших доходів (стаття 18).
		При цьому основами правового становища ветеранів праці та громадян похилого віку є те, що громадяни похилого віку користуються всіма соціально-економічними і особистими правами і свободами, закріпленими Конституцією України, іншими законодавчими актами. Дискримінація громадян похилого віку в галузі праці, охорони здоров`я, соціального забезпечення, користування житлом та в інших сферах забороняється, а посадові особи, які порушують ці гарантії, притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством. Законодавством України встановлюється необхідний рівень гарантій прав громадян похилого віку в усіх сферах життя суспільства (стаття 2 зазначеного Закону).
		Отже, Верховний Суд складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що законодавство не обмежує фізичну особу, яка перебуває на пенсії за віком, й яка на момент завдання шкоди не працює за трудовим договором, не є фізичною особою-підприємцем, творчим працівником чи іншою самозайнятою особою, у праві на відшкодування завданої внаслідок стійкої втрати (зменшення) її працездатності шкоди у виді втраченого заробітку (доходу).
		Правовою підставою для вказаного є стаття 1195 ЦК України. Така шкода обчислюється у відсотках, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати з урахуванням ступеня втрати потерпілим працездатності (вірогідно саме загальної працездатності).
		Колегія суддів Другої палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду також враховує те, що статтею 43 Конституції України передбачено право кожного право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Досягнення особою пенсійного віку не припиняє її конституційного права на працю та не позбавляє права на отримання відшкодування втраченого заробітку незалежно від того чи отримувала ця особа пенсію.
		Частина третя статті 1195 ЦК України не містить обмежень щодо непрацюючих осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, на отримання такої шкоди, тому суд касаційної інстанції приходить до висновку, що ОСОБА_1 має право на відшкодування втраченого заробітку.
		Крім того, з огляду на те, що стаття 1195 ЦК України не містить обмежень щодо кола осіб, які мають право на відшкодування шкоди, суд приходить до висновку, що відшкодування шкоди ОСОБА_2 ОСОБА_1 , яка на момент її заподіяння досягла пенсійного віку, відповідатиме принципу верховенства права».
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		У частині другій статті 403 ЦПК України встановлено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
		 
		Тлумачення наведеної норми процесуального права свідчить про те, що на розгляд об`єднаної палати може бути передана справа, якщо в аналогічній (подібній) справі викладено інший висновок щодо застосування норми права. Подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за їх елементами: суб`єктами, об`єктами та змістом (правами й обов`язками суб`єктів правовідносин).
		 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду порушив питання про відступ від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 серпня 2018 року у справі № 523/19818/14-ц (провадження № 61-3527св18).
		 
		Як свідчить аналіз постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 серпня 2018 року у справі № 523/19818/14-ц (провадження № 61-3527св18) у цій справі колегія суддів зазначила:
		«враховуючи те, що ушкодження здоров`я ОСОБА_3 мало місце 26 жовтня 1995 року, тобто до набрання чинності ЦК України 2003 року, питання про відшкодування втраченого внаслідок каліцтва заробітку має вирішуватися за ЦК Української PCP 1963 року. 
		Відповідно до статті 441 ЦК Української PCP 1963 року організація повинна відшкодувати шкоду, заподіяну з вини її працівників під час виконання ними своїх трудових (службових) обов`язків.
		Згідно статті 455 цього Кодексув разі заподіяння каліцтва або іншого ушкодження здоров`я організація чи громадянин, відповідальні за шкоду, зобов`язані відшкодувати потерпілому заробіток, втрачений ним внаслідок втрати або зменшення працездатності, а також відшкодувати витрати, викликані ушкодженням здоров`я (посилене харчування, протезування, сторонній догляд тощо).
		Підставою відшкодування заробітку за статтею 455 ЦК Української PCP 1963 року є ушкодження здоров`я, яке спричинило втрату або зниження здатності потерпілого до праці. 
		Суди встановили, що на момент завдання шкоди ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , досягла пенсійного віку, тобто була непрацездатною. Доказів продовження нею праці за трудовим договором після досягнення пенсійного віку, яку вона не могла виконувати внаслідок ушкодження здоров`я, матеріали справи не містять. 
		З урахуванням викладеного висновки судів про стягнення на користь ОСОБА_3 заробітку у розмірі мінімальної заробітної плати за період із вересня 2012 року по липень 2015 року та з липня 2015 року - довічно, не узгоджуються із правильним застосуванням статті 455 ЦК Української PCP 1963 року, а тому в цій частині судові рішення підлягають скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову у позові».
		 
		Таким чином у справі № 523/19818/14-ц (провадження № 61-3527св18) нормою матеріального права, яка була застосована, є стаття 455 ЦК Української PCP 1963 року.
		 
		Як свідчить аналіз оскаржених рішень у справі, що переглядається, нормою матеріального права, яка була застосована, і на необхідності застосуванні якої акцентувала увагу колегія суддів, є стаття 1195 ЦК України.
		 
		Об`єднана палата вважає, що у цій справі відсутній предмет (об`єкт) для розгляду справи Об`єднаною палатою, оскільки у справі № 523/19818/14-ц (провадження № 61-3527св18) зроблено висновок про застосуванню іншої норми матеріального права (статті 455 ЦК Української PCP 1963 року), а не статті 1195 ЦК України, яка застосована у справі, що переглядається.
		 
		У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.
		 
		ЄСПЛ вважає, що вислів «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу існування суду, а й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Правильно мають застосовуватися і функціональні повноваження суду. Зокрема, порушення було визнане у справах проти України, коли при перегляді постанов Вищого господарського суду України Верховний Суд України, який міг або скасувати постанову Вищого господарського суду України та повернути справу на новий розгляд до нижчого суду, або ж припинити провадження у справі, залишив у силі постанову апеляційного суду, перевищивши свої повноваження» (FIRMA VERITAS, TOV v. UKRAINE, ЄСПЛ, № 2217/07, § 26-30, від 15 травня 2012 року).
		 
		Тому Об`єднана палата Касаційного цивільного суду вважає, що справа підлягає поверненню на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у зв`язку відсутністю предмета (об`єкта) для перегляду. У такому випадку суд (Об`єднана палата) не буде вважатися судом, встановленим законом.
		 
		Керуючись статтями 7, 260, 402, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду,
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		Повернути справу № 130/2907/16-ц на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
		 
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                            В. І. Крат
		 
		Судді:                                                                                     Б. І. Гулько
		 
		Д. Д. Луспеник
		 
		Є. В. Синельников
		 
		                                      М. Є. Червинська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...