Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 210/343/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 25.10.2020. Забезпечено надання загального доступу: 26.10.2020.
Дата набрання законної сили: 22.10.2020
Номер судового провадження: 61-22247ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		Постанова
		Іменем України 
		                            
		22 жовтня 2020 року
		 
		м. Київ
		 
		справа № 210/343/19
		провадження № 61-22247св19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Фонд соціального страхування України в особі Криворізького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Фонду соціального страхування України в особі Криворізького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 травня 2019 року у складі судді Ступак С. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 листопада 2019 рокуу складі колегії суддів: Бондар Я. М., Барильської А. П., Зубакової В. П.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
		У січні 2019 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Фонду соціального страхування України в особі Криворізького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області (далі - Фонд соціального страхування України або Фонд) про встановлення факту перебування на утриманні.
		Позов обґрунтовано тим, що з 1967 року    ОСОБА_1 перебувала у шлюбі з  ОСОБА_3 , вони вели спільне господарство і проживали разом у квартирі   АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1   ОСОБА_3 помер. До смерті чоловіка   ОСОБА_1 знаходилась на його утриманні. Сама отримувала пенсію, але сукупний дохід чоловіка перевищував її дохід, оскільки він окрім пенсії також отримував соціальну допомогу, у зв`язку з тим, що за життя хворів на професійне захворювання. Посилалась на те, що за станом здоров`я потребує лікування, так як хворіє на хворобу крові. Вважала, що як утриманець має право на отримання соціальних виплат. З цього приводу зверталася до відповідача, але останній відмовив їй та запропонував звернутись до суду для встановлення факту перебування на утриманні.
		Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 травня 2019 року позов задоволено. Встановлено факт перебування ОСОБА_1 на утриманні чоловіка   ОСОБА_3 , померлого    ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що допомога, яка надавалась ОСОБА_1 , була для неї хоча і не єдиним, проте постійним і основним джерелом засобів до існування.
		Постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 листопада 2019 року апеляційну скаргу Фонду соціального страхування України залишено без задоволення. Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 травня 2019 року залишено без змін.
		Колегія суддів апеляційного суду погоджуючись із висновком апеляційного суду, відхилила доводи апеляційної скарги Фонду соціального страхування України як необґрунтовані, оскільки такі містять лише посилання на нормативно правові акти щодо підстав для відмови в переведенні на пенсію в разі годувальника, що не стосується предмету спору у цій справі.
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
		У грудні 2019 року Фонд соціального страхування України звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 травня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 листопада 2019 року у вищевказаній справі, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
		Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій проігноровано відсутність у матеріалах справи доказів, які б підтверджували перебування позивача на утриманні чоловіка. Крім того, ОСОБА_1 отримує пенсію за віком, яка забезпечує її прожитковий мінімум встановлений законом. 
		Заявник зазначив, що суди не взяли до уваги, що відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 05 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок), позивач мала надати усі необхідні документи для призначення їй пенсії у зв`язку із втратою годувальника. 
		На момент розгляду справи від позивача не надходило відзиву на касаційну скаргу Фонду соціального страхування України.
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2020 року, після усунення заявником недоліків касаційної скарги, відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи № 210/343/19 із суду першої інстанції та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
		 
		У лютому 2020 року матеріали справи № 210/343/19 надійшли до Верховного Суду.
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ).
		 
		Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону             № 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		 
		Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у грудні 2019 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
		 
		Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України(в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		За змістом частини першої статті 410 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм процесуального права.
		 
		 
		 
		Фактичні обставини справи
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 19 квітня 1967 року ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , про що відділом реєстрації актів цивільного стану Інгулецького району м. Кривого Рогу зроблений відповідний актовий запис за № 166, що підтверджується свідоцтвом про одруження від 19 квітня 1978 року серії НОМЕР_1 .
		 
		ОСОБА_3 та   ОСОБА_1 проживали разом у квартирі АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою Відділу реєстрації місця проживання громадян виконавчого комітету Покровської районної у місті ради від 06 грудня 2018 року № 17935. 
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_1  ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 виданого Покровським районним у місті Кривому Розі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області.
		Із довідки про причинний зв`язок смерті з професійним захворюванням або трудовим каліцтвом від 23 листопада 2018 року серії НОМЕР_3 убачається наявність зв`язку смерті ОСОБА_3 з професійним захворюванням від 17 березня 1994 року № 1459 та трудовим каліцтвом від 12 грудня 2017 року № 1481. 
		Крім того, відповідно до інформації заступника начальника відділу з питань виплати пенсії № 12 управління з питань виплати пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 25 березня 2019 року № 923/04-14/16, судом встановлено, що до смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 отримував пенсію, яка на момент смерті складала 5 344,04 грн.
		ОСОБА_1 є пенсіонером за віком і відповідно отримує пенсію. Зокрема з січня 2018 року розмір її пенсії становив - 1 719,95 грн, а з грудня 2018 року остання отримує пенсію у розмірі 2 713,34 грн, що підтверджується довідкою про доходи № 3129181966151173 виданою Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
		Нормативно-правове обґрунтування
		 
		Відповідно до частини першої статті 37 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні.
		 
		Непрацездатними членами сім`ї вважаються батьки та дружина (чоловік), якщо вони досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», або є особами з інвалідністю.
		 
		Статтею 37 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що при вирішенні заяв про встановлення факту перебування на утриманні необхідно враховувати, що за загальним правилом право на пенсію в разі смерті годувальника мають непрацездатні члени сім`ї годувальника, які були на його утриманні.
		 
		Згідно зі статтею 38 Закону України «Про пенсійне забезпечення» члени сім`ї померлого вважаються такими, що були на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім`ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували яку-небудь пенсію, мають право перейти на нову пенсію.
		 
		Отже, факт перебування фізичної особи на утриманні померлого, має значення для переходу на пенсію в разі втрати годувальника, яку може бути призначено за умови, що утримання було повним або допомога, яка надавалась утриманцю, була постійним і основним джерелом засобів до існування навіть, коли утриманець (заявник) мав заробіток, одержував пенсію, стипендію тощо.
		 
		Повне утримання означає відсутність у члена сім`ї інших джерел доходів, окрім допомоги померлого. Якщо крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то необхідно встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування. Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу і що померлий виконував обов`язок щодо утримання цього члена сім`ї. Основне значення допомоги необхідно з`ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів.
		 
		У пункті 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» роз`яснено, що перебування особи на утриманні померлого має значення для одержання спадщини, призначення пенсії або відшкодування шкоди, якщо допомога, яка надавалась, була для заявника постійним і основним джерелом засобів до існування. Одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Встановивши, що допомога яка надавалась   ОСОБА_1 померлим чоловіком, була для неї хоч і не єдиним, проте постійним та основним джерелом засобів до існування суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для встановлення факту перебування ОСОБА_1 на утриманні померлого чоловіка.
		Доводи касаційної скарги стосовно того, що ОСОБА_1 отримує пенсію за віком, яка забезпечує її прожитковий мінімум встановлений законом, не приймаються Верховним Судом до уваги, оскільки судами попередніх інстанцій зроблено правильний висновок, що сам по собі факт отримання позивачем пенсії, який забезпечував її прожитковий мінімум, не має правового значення для вирішення даного спору.
		Посилання заявника в касаційній скарзі на відсутність доказів про дохід померлого спростовуються матеріалами справи.
		Інші доводи касаційної скарги зводяться до цитування нормативних актів щодо підстав для відмови в переведенні на пенсію в разі втрати годувальника, які в свою чергу не мають правового значення для розгляду цієї справи, оскільки оцінка правомірності дій Фонду не є предметом розгляду цієї справи, з огляду на що ці доводи на правильність висновків рішень судів першої та апеляційної інстанцій не впливають.
		Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00).
		 
		При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30рішення ЄСПЛ у справі «Руїз Торія проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).
		 
		Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України(в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).
		 
		Щодо судових витрат
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 402, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Фонду соціального страхування України в особі Криворізького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області залишити без задоволення.
		 
		Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 травня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 листопада 2019 рокузалишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:І. Ю. Гулейков       О. В. Ступак       Г. І. Усик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...