Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 1525/745/2012 : Окремі процесуальні питання; Заява про виправлення помилки у судовому рішенні.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 28.10.2020. Забезпечено надання загального доступу: 28.10.2020.
Дата набрання законної сили: 26.10.2020
Номер судового провадження: 61-23032ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		26 жовтня 2020 року
		м. Київ
		 
		справа № 1525/745/2012
		провадження № 61-23032св19
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., 
		учасники справи: 
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: ОСОБА_2 , Савранська селищна рада Савранського району Одеської області, відділ Держгеокадастру в Савранському районі Одеської області, 
		треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:  ОСОБА_3 , Головне управління Держгеокадастру в Одеській області,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Любашівського районного суду Одеської області від 11 березня 2019 року, ухвалене в складі судді Дармакуки Т. П., та постанову Одеського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року, прийняту в складі колегії суддів: Сегеди С. М., Гірняк Л. А., Цюри Т. В.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У серпні 2012 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до 
		ОСОБА_2 , Савранської селищної ради Савранського району Одеської області, відділу Держгеокадастру в Савранському районі Одеської області про усунення перешкод в користуванні присадибною ділянкою та визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку. 
		 
		Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що рішенням Савранської селищної ради від 16 травня 2006 року № 38-V їй передано безоплатно у приватну власність земельні ділянки загальною площею 0,54 га, із них для будівництва та обслуговування житлового будинку в розмірі 0,09 га і для ведення особистого селянського господарства в розмірі 0,45 га, за адресою: АДРЕСА_1 . Також вона євласником житлового будинку за цією ж адресою.
		 
		Межі її присадибної ділянки визначені в схемі виносу в натурі меж земельної ділянки. З одного боку її ділянка межує із ділянкою, що належить 
		ОСОБА_2 та розташована по АДРЕСА_2 , на якій розміщено житловий будинок із господарськими будівлями. 
		 
		Вказувала, що ОСОБА_2 постійно перешкоджав їй користуватися земельною ділянкою, зокрема, огорожа із металевої сітки нависає на її територію, гілки дерев, які він посадив проникають на її територію, літом падають та гниють яблука. Крім того, ОСОБА_2 самостійно здійснено переміщення огорожі за червону лінію зі сторони вулиці, дане порушення було встановлено у 2005 році, та рішенням Савранської селищної ради 
		від 17 грудня 2009 року його було зобов`язано в строк до 01 березня 
		2010 року перенести огорожу по червоній лінії із сторони вулиці, але ці порушення не усунуті.
		 
		Крім цих порушень, ОСОБА_2 самостійно здійснено переміщення огорожі на її земельну ділянку на 60 см, у результаті чого розміри її земельної ділянки зменшилися 0,0246 га. Із листа Савранської селищної ради 
		від 20 липня 2012 року № 76 їй стало відомо, що ОСОБА_2 належить на праві власності частина її земельної ділянки на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 124007. Вказувала, що виходячи із плану земельної ділянки, що внесений до державного акту на праві власності, при виносі в натурі меж земельної ділянки не було враховано межі її земельної ділянки, що призвело до накладання земельних ділянок одна на одну та порушення її права власності.
		 
		Посилаючись на порушення положень статті 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) статей 152, 155 Земельного кодексу України                              (далі - ЗК України), позивач просила суд зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у здійсненні права користування її присадибною ділянкою, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:
		            перемістити огорожу у відповідності з межами, встановленими будівельним паспортом на забудову її земельної ділянки за 1982 рік, тобто на 60 см у бік своєї земельної ділянки, звільнивши належні їй 0,0246 га земельної ділянки;
		            зробити ремонт огорожі з металевої сітки, встановленої на межі земельних ділянок так, щоб вона не нависала на її господарські будівлі та не заважала їй користуватися власністю, зокрема проводити ремонтні роботи господарських будівель;
		            зрізати гілки дерев, які ОСОБА_2 посадив вздовж їх спільної межі, і які проникають на її земельну ділянку;
		            перенести огорожу по червоній лінії зі сторони вулиці;
		            визнати недійсним державний акт серії ЯИ № 124007 на право власності на земельну ділянку розміром 0,079 га, яка розташована за адресою АДРЕСА_2 , виданий на ім`я ОСОБА_2 .
		 
		Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Любашівського районного суду Одеської області від 11 березня 2019 року, з урахуванням ухвали від 16 грудня 2019 року про виправлення описки, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що  всупереч вимогам статті 81 ЦПК України позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, викладених у позовній заяві, зокрема, щодо наявності підстав для скасування державного акту про право власності на земельну ділянку, переміщення огорожі у відповідності з межами, встановленими будівельним паспортом, перенесення огорожі по червоній лінії зі сторони вулиці, перенесення межових знаків, зобов`язання зрізати гілки дерев, які відповідачем посаджені вздовж межової лінії, про зобов`язання провести ремонт огорожі металевої сітки. 
		 
		Короткий зміст постанов суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Одеського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року, з урахуванням ухвали від 17 січня 2020 року про виправлення описки, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Любашівського районного суду Одеської області від 11 березня 2019 року залишено без змін.
		 
		Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку про те, що позивачем не надано суду достатніх, належних та допустимих доказів існування обставин, на які вона посилається, як на підставу своїх позовних вимог.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У грудні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Любашівського районного суду Одеської області 
		від 11 березня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду 
		від 31 жовтня 2019 року, справу направити на новий розгляд.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди не надали оцінку всім зібраним доказам та ухвалили незаконні рішення.
		 
		Заявник вказує, що в порушення статті 198 ЗК України межі земельних ділянок відповідача нею не погоджувалися, але незважаючи на це ОСОБА_2 було видано державний акт на землю.
		 
		Селищна рада, скасувавши своє рішення від 17 грудня 2009 року порушила вимоги частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини 14 статті 46, частин 1, 10 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування», оскільки це рішення могло бути скасовано лише в судовому порядку.
		 
		Стверджує, що суди не звернули уваги, що у позовній заяві вона вказувала на те, які докази слід витребувати. Крім того, існують ухвали суду першої інстанції від 08 жовтня 2012 року та від 24 серпня 2012 року про забезпечення доказів, які можуть знаходитися лише у відповідачів та інших осіб. 
		 
		Вважає порушенням її прав неотримання відповідей на заяви та клопотання, які не розглянуто судами першої та апеляційної інстанції, а судом першої інстанції також допущено порушення статей 27, 10, 64, 74, 130, 133, 137, 140, 157, 158, 159, 197, 198, 200 ЦПК України. 
		 
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу 
		 
		У березні 2020 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали відзиви на касаційну скаргу, в яких просять залишити без змін судові рішення судів першої та апеляційної інстанції, як такі, що ухвалено без порушень норм матеріального та процесуального права, а касаційну скаргу залишити без задоволення.
		Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали із Любашівського районного суду Одеської області.
		 
		У лютому 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		У березні 2020 року, на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу передано судді-доповідачу.
		 
		Фактичні обставини справи 
		 
		Судами встановлено, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 .
		 
		На підставі рішення Савранської селищної ради від 16 травня 2006 року ОСОБА_1 передано у власність земельні ділянки загальною                     площею 0,54 га по АДРЕСА_1 .
		 
		ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є сусідами.
		 
		ОСОБА_2 є власником земельної ділянки розміром 0,079 га, яка розташована за адресою АДРЕСА_2 , цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що підтверджено державним актом серії ЯИ № 124007.
		 
		Згідно архівного витягу із рішення Виконавчого комітету Савранської селищної ради від 24 лютого 1994 р № 35 ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянку для обслуговування будинку по 
		АДРЕСА_2 .
		 
		Із акту обстеження забудови земельних ділянок у АДРЕСА_2 
		від 08 вересня 2005 року комісія встановила, що існує порушення червоної лінії вулиці забудовником ОСОБА_2 . 
		 
		Рішенням Виконавчого комітету Савранської селищної ради від 17 грудня 2009 року № 13/23 зобов`язано ОСОБА_2 до 01 березня 2010 року перенести огорожу по червоній лінії із боку вулиці, однак це рішення скасовано рішенням Виконавчого комітету Савранської селищної ради 
		від 15 вересня 2016 року № 9/2.
		 
		Згідно акту орієнтовного встановлення меж земельних ділянок від 03 квітня 
		2017 року, погоджувальна комісія для розгляду справ з приводу суміжного землекористування при Виконавчому комітеті Савранської селищної ради, у присутності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 орієнтовно встановила, що межі земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_2 та ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 перебувають у межах відповідно до постійно визначених межових знаків. У присутності комісії власники суміжних земельних ділянок та домоволодінь по АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 ( ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ) домовилися, що на день проведення комісійного орієнтовного обстеження межа відповідає державному акту серії ЯИ № 124007, виданому ОСОБА_2 . Претензії між сторонами врегульовано, сторони обмінялися розписками. Зазначений акт підписано ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та членами комісії.
		 
		Із листа від 20 липня 2015 року, адресованого ОСОБА_2 , встановлено, що Савранська селищна ради підтвердила виконання припису від 15 липня 
		2015 року про обрізання гілля дерев, які перетинають межову лінію домоволодінь; щодо металевої сітки, то на даний час нахилу в сторону земельної ділянки ОСОБА_1 немає, проте сітка потребує ремонту .
		 
		Із листа від 07 червня 2016 року, адресованого ОСОБА_2 , встановлено, що Савранська селищна рада підтверджує факт обрізання гілля дерев, які перетинають межову лінію суміжної земельної ділянки, та проведення ремонту огорожі металевою сіткою.
		 
		Актом від 14 лютого 2018 року зафіксовано факт пошкодження огорожі внаслідок погодних умов та погоджувальна комісія для розгляду справ з приводу суміжного землекористування при виконавчому комітеті Савранської селищної ради рекомендувала зобов`язати ОСОБА_1 в найкоротший термін розібрати завалені споруди та усунути пошкодження огорожі.
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно з положенням частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) (тут і далі у редакції Кодексу, яка діяла на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог 
		і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
		 
		Статтею 91 ЗК України встановлено, що власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства.
		 
		Статтею 152 ЗК України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
		 
		Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).
		 
		Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
		 
		Відповідно до частини п`ятої статті 177 ЦПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
		 
		Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій встановили, що позивачем не доведено наявності порушень її права власності щодо будинку та земельної ділянки, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 внаслідок дій відповідачів.
		 
		Крім того судами встановлено, що відповідач в добровільному порядку зняв гілля дерев, що перетинають межові знаки, провів ремонт огорожі металевою сіткою.
		 
		Доводи позивача про те, що відповідач самовільно зайняв її земельну ділянку внаслідок чого відбулося накладення земельних ділянок та порушення її права власності визнані судами попередніх інстанцій такими, що не підтверджені належними та допустимими доказами. При цьому суди врахували, що сторони фактично відмовились від проведення судової земельно-технічної експертизи.
		 
		Доводи заявника про те, що при виготовленні технічної документації на земельну ділянку відповідач не погоджував із нею межі земельної ділянки та нею не підписувався акт погодження, тому технічна документація складена з порушенням вимог земельного законодавства, а державний акт є незаконним, підлягають відхиленню з огляду на наступне.
		 
		Стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною. При цьому стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами. Погодження меж полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акту, а з мотивів відмови. Підписання акту погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. 
		 
		Аналогічні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справах № 350/67/15-ц (провадження № 14-652цс18) та № 514/1571/14-ц (провадження 
		№ 14-552цс18). 
		 
		Таким чином, ухвалюючи судові рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що непогодження позивачем меж земельної ділянки не є само по собі підставою для прийняття компетентним органом рішення про відмову у затвердженні технічної документації та передачі земельної ділянки у власність, а також не є підставою для визнання недійсним державного акту про право власності на землю серії ЯИ №124007, виданого ОСОБА_2 .
		 
		Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 справа № 1-9/2009 в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР (з наступними змінами) стосовно права органу місцевого самоврядування скасовувати свої раніше прийняті рішення та вносити до них зміни необхідно розуміти так, що орган місцевого самоврядування має право приймати рішення, вносити до них зміни та/чи скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		 
		Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що судами першої та апеляційної інстанцій не розглянуті її клопотання, не отримано відповіді на заяви та клопотання підлягають відхиленню, як недоведені. Справа знаходилась на розгляді в суді першої інстанції із 2012 по 2019 рік, та за цей час ОСОБА_1 мала можливість в повній мірі реалізувати свої процесуальні права у тому числі на надання доказів. 
		 
		Загалом доводи касаційної скарги переважно зводяться до незгоди із обставинами встановленими судами та необхідністю переоцінки Верховним Судом доказів у справі, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) вказано, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у чинній редакції. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
		Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. 
		За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, оскільки суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, ухвалили судові рішення із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржених судових - без змін.
		Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
		Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ :
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Любашівського районного суду Одеської області від 11 березня 
		2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 31 жовтня 
		2019 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:   В. В. Шипович     Є. В. Синельников      С. Ф. Хопта

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...