Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 742/3786/17 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:; про приватну власність, з них:; визнання права власності.
Надіслано для оприлюднення: 27.10.2020. Зареєстровано: 28.10.2020. Забезпечено надання загального доступу: 29.10.2020.
Дата набрання законної сили: 23.10.2020
Номер судового провадження: 22-ц/4823/879/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		 
		П О С Т А Н О В А
		іменем України
		 
		23 жовтня 2020 року м. Чернігів
		 
		Унікальний номер справи № 742/3786/17
		Головуючий у першій інстанції - Циганко М. О.
		Апеляційне провадження № 22-ц/4823/879/20
		 
		Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
		 
		головуючого: Бечка Є.М.,
		суддів: Євстафіїва О.К., Шарапової О.Л.,
		секретар: Шапко В.М. 
		розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 06 травня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання спільною сумісною власністю та поділ майна, 
		дата та місце складання повного тексту рішення: 13 травня 2020 року, м.Прилуки,
		 
		                                    В С Т А Н О В И В :
		В листопаді 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 та, уточнивши свої позовні вимоги в травні 2019 року, просила визнати спільною сумісною власністю автомобіль Renault Trafic, д.н.з. НОМЕР_1 , визнати спільною сумісною власністю будинок АДРЕСА_1 , виділити їй в натурі 1/2 частину даного будинку; припинити її частку в праві власності на 1/2 частину автомобіля та стягнути з ОСОБА_1 на її користь компенсацію вартості даної 1/2 частини автомобіля.
		Свої позовні вимоги мотивувала тим, що з 28 лютого 2002 року перебувала з ОСОБА_1 в зареєстрованому шлюбі, який на даний час розірвано. Під час шлюбу ними було придбано автомобіль Renault Trafic, який був зареєстрований на ім`я відповідача ОСОБА_1 , а також побудований житловий будинок в АДРЕСА_1 . Зазначене майно є спільною сумісною власністю подружжя як таке, що придбано за спільні сімейні кошти та внаслідок спільної праці подружжя. Оскільки сторони не можуть дійти згоди щодо поділу вказаного майна, а позивач має намір реалізувати своє право власності на спільну сумісну власність, звернулась до суду з даним позовом.
		 
		Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 06 травня 2020 року позовну заяву ОСОБА_2 задоволено частково, визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 транспортний засіб автомобіль Renault Trafic, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 ; стягнуто з відповідача на користь позивачки грошову компенсацію, що становить 1/2 частину вартості автомобіля, а саме 57395 грн. та припинено частку ОСОБА_2 у праві власності на 1/2 частину даного транспортного засобу; визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 незавершений будівництвом житловий будинок АДРЕСА_1 та визнано за позивачкою право власності на 1/2 частину незавершеного будівництвом даного житлового будинку.
		Суд першої інстанції виходив з того, що будинок придбаний ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 25 липня 2001 року повністю знесений і на його місці за час шлюбу за спільні кошти подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 побудовано житловий будинок, який незавершений будівництвом і право власності на який не зареєстровано; докази, які б підтвердили, що спірний будинок побудований ним за власні кошти ОСОБА_1 до укладення шлюбу з ОСОБА_2 , чи то набутий за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування матеріали справи не містять, тому незавершений будівництвом житловий будинок є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, і 1/2 частина його має бути  виділена позивачці. Враховуючи, що право власності на новостворений будинок на час розгляду справи не зареєстровано за жодною із сторін, і він є об`єктом незавершеного будівництва, тому виділити в натурі 1/2 частини житлового будинку неможливо.
		За час перебування у шлюбі сторонами було також придбано автомобіль Renault Trafic, тобто даний транспортний засіб є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, і зазначені обставини сторони не спростовують і не заперечують та, беручи до уваги інтереси позивачки та відповідача, враховуючи що позивачка ОСОБА_2 погоджується на присудження судом сплати грошової компенсації замість своєї частки у праві спільної сумісної власності на спірний автомобіль, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
		 
		Не погоджуючись з даним рішенням представник ОСОБА_1 - адвокат Карпенко В.К., звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 в частині визнання права власності на незавершений будівництвом житловий будинок, розташований в АДРЕСА_1 та в частині стягнення грошової компенсації за 1/2 частину вартості автомобіль Renault Trafic. В частині визнання права власності на 1/2 частину автомобіля залишити без змін.
		Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що ОСОБА_1 заперечував та не бажав присудження грошової компенсації за автомобіль на користь позивачки. Відповідач посилається на правову позицію Верховного суду України від 07 червня 2017 року у справі №6-2670цс16 та від 18 січня 2017 року у справі №6-2565цс16, де зазначено, що вирішуючи питання про поділ неподільної речі, суди мають застосувати положення ч.4, 5 ст.71 СК України щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. Тому суд мав визнати ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу та залишити автомобіль Renault Trafic в спільній частковій власності, оскільки позивачка не внесла кошти на депозит суду.
		Особа, яка подає апеляційну скаргу вважає, що поза увагою суду першої інстанції залишилися правові висновки, викладені в постанові Верховного суду України від 16 грудня 2015 року у справі №6-2710цс15, постанові Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі №916/633/19, де зазначено, що право власності на новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації. Об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей, як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільна права та обов`язки та які підлягають поділу. Водночас визнання за судовим рішенням права власності особи на об`єкт незавершеного будівництва ні за яких умов не спричиняє правового наслідку у вигляді отримання таким майно статусу новоствореного нерухомого майна.
		Також особа, яка подає апеляційну скаргу зазначає, що суд не перевірив доходи позивачки в період будівництва будинку та доводи відповідача про те, що фактично спірний будинок зводився за кошти його матері, ОСОБА_3 , яка ці кошти пересилала з країни Ізраїль, де вона постійно проживає, а позивач не обґрунтувала свій позов доказами того, що даний будинок будувався за спільні кошти подружжя.
		 
		Відзив в письмовій формі на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надійшов. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
		 
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та перевіривши законність рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
		Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Даним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає. 
		 
		Судом встановлено, що 28 лютого 2002 року між сторонами було укладено шлюб, який зареєстрований у ВДРАЦС РС Прилуцького міськрайонного управління юстиції у Чернігівській обл., що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 (а.с.7 т.1).
		Сторони зареєстровані в АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою про склад сім`ї (а.с.8 т.1).
		За повідомленням РСЦ в Чернігівській області, згідно комп`ютерного обліку ТСЦ 7442 на ім`я ОСОБА_1 зареєстровано автомобіль RENAUL TRAFIC, д.н.з. НОМЕР_1 . Згідно облікової картки приватного транспортного засобу, наданої територіальним сервісним центром №7442 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстровано автомобіль RENAUL TRAFIC, д.н.з. НОМЕР_1 , 2004 року випуску (а.с.9, 30, 31 т.1).
		Згідно Звіту №037/18 експерта ОСОБА_4 про оцінку майна транспортного засобу автомобіля Renault Trafic, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , ринкова вартість даного автомобіля, визначена на засадах незалежної оцінки на 21 травня 2018 року становить 114790 грн (а.с.90 т.1).
		В матеріалах справи наявна копія технічного паспорту на житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с.10-17 т.1).
		Як вбачається із копії витягу із рішення виконавчого комітету Прилуцької міської ради №617 від 29 жовтня 2002 року ОСОБА_1 надано дозвіл на реконструкцію старого будинку та будівництво гаража розміром 6,30 х 8,30 м по АДРЕСА_1 (а.с.19 т.1).
		Згідно копії дозволу №125 від 01 листопада 2002 року вбачається, що ОСОБА_1 згідно рішення виконкому Прилуцької міської Ради від 29 жовтня 2002 року № 617 на своїй земельній ділянці дозволено реконструкцію старого будинку та будівництво гаража розміром 6,30х8,30 м по АДРЕСА_1 , дозвіл дійсний до 29.10.2004 року (а.с.20 т.1).
		Відповідно до копії договору купівлі-продажу жилого будинку від 25 липня 2001 року ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 продали, а ОСОБА_1 купив жилий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 (а.с.21 т.1).
		З повідомлення КП «Прилуцьке МБТІ» вбачається, що станом на  грудень 2012 року право власності на будинок під літ А-2 з господарськими будівлями за адресою АДРЕСА_1 не зареєстровано. Реконструкція старого будинку та будівництво гаража надано ОСОБА_1 на підставі рішення № 617 Прилуцької міської ради від 29 жовтня 2002 року. Згідно технічної інвентаризації станом на 19 грудня 2007 року було виявлено, що в будинку під літ А-2 повна заміна конструктивних елементів із збільшенням розмірів та надбудовою другого поверху. Будинок під літ А-1 з господарськими будівлями знесено. Старий будинок під літ. А-1 зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 25 липня 2001 року, зареєстрованого в реєстрі за № 4477 (а.с.50 т.1).
		Таким чином, вбачається, що будинок, який був придбаний ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 25 липня 2001 року повністю знесений і на його місці у період шлюбу побудований новий будинок, право власності на який не зареєстровано.
		З висновку спеціаліста Торгово-промислової палати ЧРТПП №ПК-36 за результатами проведення будівельно-технічної експертизи від 23 травня 2018 року ринкова вартість житлового будинку складає 26550 грн 16 коп. (а.с.84-89, 140-152 т.1).
		Частиною 1 статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Відповідно до ч.3 ст.3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно ч.ч.1, 2 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
		Відповідно ч.3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		Відповідно ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. При цьому частинами 1-4 статті 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
		Згідно ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 6 даної статті визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Відповідно ч.1 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		У пункті 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз`яснено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
		Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.
		Згідно статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і норма ст.368 ЦК України.
		Згідно ст.331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об`єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об`єкта нерухомого майна, проектно-кошторисної документації, а також документів, що містять опис об`єкта незавершеного будівництва.
		Правовий аналіз наведених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток.
		Така правова позиція наведена у постанові ВСУ від 30 листопада 2016 року по справі №6-1121цс16.
		Встановивши, що сторони за час шлюбу збудували спірний об`єкт незавершеного будівництва, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про визнання за позивачем права власності на 1/2 частину незавершеного будівництвом житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 . 
		Відповідно до вимог норм статей 70, 71 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності і у разі поділу такого майна, частки дружини та чоловіка є рівними і діляться між ними в натурі.
		При поділі майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, в разі, якщо речі є неподільними, присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою та за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (частини четверта, п`ята статті 71 СК України).
		У разі недосягнення такої згоди між подружжям може застосовуватися стаття 365 ЦК України за наявності для цього відповідних підстав і суд може присудити одному з подружжя річ у натурі, а іншому - грошову компенсацію з підстав, передбачених цією статтею.
		Посилання в апеляційній скарзі на те, що суди мають застосувати положення ч.4, 5 ст.71 СК України щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, не заслуговують на увагу, оскільки суд першої інстанції вірно встановив обставини справи та взяв до уваги те, що автомобіль, який є об`єктом поділу, є неподільною річчю, а позивач ОСОБА_2   висловила згоду на виплату їй грошової компенсації вартості його частки у праві власності із залишенням автомобіля у власності відповідача ОСОБА_1 . При цьому, сам по собі факт невнесення грошових коштів на депозитний рахунок суду не може бути підставою для відмови у поділі майна, оскільки за системним тлумаченням частин 4 та 5 статті 71 СК України згоду на отримання компенсації за частину майна при його поділі повинен надати той з подружжя, на чию користь така компенсація присуджується, оскільки іншому з подружжя присуджується майно. Вимога одного з подружжя (позивача) про стягнення з іншого з подружжя (відповідача) грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, не породжує обов`язку такого відповідача попередньо вносити відповідну грошову суму на депозитний рахунок суду.
		Доводи апеляційної скарги щодо того, що суд не перевірив доходи позивачки в період будівництва будинку, оскільки фактично спірний будинок зводився за кошти його матері, ОСОБА_3 , не можуть бути прийняті до уваги, оскільки згідно ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Тобто презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, має бути спростована тим з подружжя, хто оспорює правовий режим такого майна, однак, в розумінні ст.ст.76-81 ЦПК України відповідачем не було надано належних та допустимих доказів позашлюбного походження грошових коштів, за які був збудований житловий будинок.
		Інші доводи наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування вірного по суті рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки доказів. Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). 
		Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного рішення, то, відповідно до положень ст.375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
		Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384, 390 ЦПК України, апеляційний суд
		 
		                                     П О С Т А Н О В И В:
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 06 травня 2020 року - без змін.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
		Повний текст постанови складено 27 жовтня 2020 року.
		 
		Головуючий:                                   Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...