Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 460/5261/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; управління, нагляду, контролю та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, з них; загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них; осіб, звільнених з публічної служби.
Надіслано для оприлюднення: 28.10.2020. Зареєстровано: 28.10.2020. Забезпечено надання загального доступу: 29.10.2020.

Номер судового провадження: 6020/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		Р І Ш Е Н Н Я
		і м е н е м У к р а ї н и
		 
		20 жовтня 2020 року м. Рівне№460/5261/20
		Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Друзенко Н.В. за участю секретаря судового засідання А.А. Головатчик та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі: позивача: представник не прибув, відповідача: представник Назаревич Т.В., третьої особи відповідача: представник Клімкович Я.Й.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
		 ОСОБА_1 доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Рівненській області  про стягнення збитків, -В С Т А Н О В И В:
		 
		ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про стягнення заподіяної шкоди, що спричинена неповним отриманням щомісячного довічного грошового утримання судді місцевого суду у відставці в сумі 1104317,21 грн. шляхом списання коштів з розрахункового рахунку відповідача в Головному управлінні Державної казначейської служби України в Рівненській області на рахунок ОСОБА_1 .
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем проводилось нарахування і виплата довічного грошового утримання у відповідності із Законом України Про судоустрій і статус суддів №2459-VI від 2010 року. В основу нарахування довічного грошового утримання бралась суддівська винагорода в розмірі посадового окладу судді, що визначалась в десяти мінімальних заробітних платах плюс надбавка за вислугу років у розмірі 80 відсотків, що підтверджується довідками за період з листопада 2015 року по 01.01.2019. З 01 січня 2017 року набув чинності Закон України Про судоустрій і статус суддів у новій редакції від 02.06.2016. Відповідно до Перехідних положень даного Закону (п.24) розмір посадового окладу судді, крім зазначеного в п.23 (п.23 визначав розмір суддівської винагороди для суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання) становить: з 01 січня 2017 року для судді місцевого суду 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, з 01 січня 2018 року для судді місцевого суду 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, з 01 січня 2019 року для судді місцевого суду 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, з 01 січня 2020 року для судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Нарахування довічного грошового утримання позивачу проводилося як судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання. Відповідно до рішення КС України від 04.12.2018 №11-р/2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України положення частини третьої статті 133 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 07.07.2010 №2453-VІ y редакції Закону України Про забезпечення права на справедливий суд від 12.02.2015 № 192-VІІІ. Це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно, зокрема з 1 січня 2015 року 15 мінімальних заробітних плат. У пункті 25 розділу XII Прикінцевих та Перехідних положень Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 № 1402-VІІІ передбачено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену до положень Закону України Про судоустрій і статус суддів. Тобто, позивач вказує, що йому як судді у відставці, який не проходив кваліфікаційного оцінювання, виплачувалось довічне грошове утримання без урахування вимог нового закону про зміну посадового окладу відповідно у 2017, 2018, 2019, 2020 роках, що визначалось у прожиткових мінімумах для працездатних осіб на 01 січня календарного року. Разом з тим пункт 25 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 та постанова правління ПФУ від 25.01.2008 № 3-1 (у редакції постанови ПФУ від 20.03.2017 №5-1) блокували виплату довічного грошового утримання на підставі рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11- р/2018. Позивач зазначає, що Рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 №2-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України положення пункту 25 розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про судоустрій та статус суддів від 02.06.2016 № 1402-ІІІ. Конституційний Суд України вважає, що запровадження згідно із положенням пункту 25 розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України №1402 різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечать положенням частини першої статті 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України. Конституційний Суд України вважає, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує повноважний суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності. Таким чином, позивач вважає, що йому до відшкодування підлягає неотримана частина щомісячного довічного утримання судді у відставці за період з грудня 2015 року по лютий 2020 року в розмірі 1104317,21 грн. На підставі викладеного, позивач просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
		Ухвалою суду від 21.07.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №460/5261/20.Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача  Головне управління Державної Казначейської служби України в Рівненській області. Вирішено розгляд справи провести за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 08.09.2020.
		Відповідач проти задоволення позову заперечив, у встановлений судом строк подав відзив на позовну заяву (а.с.36-39). На обґрунтування заперечення відповідач зазначає, що відшкодування шкоди передбачено нормами цивільного законодавства та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Також, позовні вимоги щодо стягнення шкоди шляхом списання пенсії з розрахункового рахунку відповідача в Головному управлінні Державної казначейської служби України в Рівненській області не може бути задоволена у зв`язку з його відсутністю. Відповідач зазначає, що 06.03.2020 позивач звернувся із заявою, про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання відповідно до Закону України Про судоустрій і статус суддів та надав довідку Територіального управління державної судової адміністрації України в Рівненській області від 04.03.2020 № 319-04/20. Відділом з питань перерахунків пенсій № 5 Управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області було розглянуто заяву позивача та 14.05.2020 за №Ш/03.6-21 відмовлено в проведенні перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці. Відповідач зазначає, що звернення за перерахунком щомісячного довічного утримання проводиться в разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Позивач надав довідку Територіального управління державної судової адміністрації України в Рівненській області від 04.03.2020 №319-04/20, яка не відповідає вимогам законодавства, зокрема, не зазначено підставу видачі довідки. Також, відповідач зазначає, що Конституційним Судом України 18.02.2020 прийнято рішення № 2-р/2020, яким визнано неконституційним, зокрема пункт 25 розділу XII Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2020 №1402. Рішення Конституційного Суду № 2- р/2020 не містить положень щодо порядку його виконання. Згідно з частиною першою статті 91 Закону України від 13.07.2017 № 2136-VIII Про Конституційний Суд України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про не неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. З 18.02.2020 порядок визначення розміру щомісячного довічного грошового утриманні суддям у відставці регулюється статтею 142 Закону №1402, згідно з якою розмір щомісячного довічного грошового утримання не залежить від факту проходження суддею кваліфікаційного оцінювання або призначення на посаду судді за результатами конкурсу. Питання щодо перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці вирішується відповідно до норм частини четвертої статті 142 Закону № 1402 - у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Відповідач зазначає, що автоматичне проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання, як зазначено в пункті 16 Рішення №2-р/2020, може бути розглянуто при збільшенні розміру суддівської винагороди після набрання чинності Рішення № 2-р/2020 виключно на підставі довідок про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання, наданих відповідними судами. Враховуючи вищенаведене, права на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання відповідно до Закону України Про судоустрій і статус суддів згідно з довідкою Територіального управління державної судової адміністрації України в Рівненській області від 04.03.2020 № 319-04/20 позивач не має. Дана позиція щодо механізму проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання погоджена з Міністерством соціальної політики України. Рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 у справі № 2-р/2020 (набрало чинності 18.02.2020) не має зворотної дії в часі, тобто позивач безпідставно повернувшись на 2015-2019 роки щодо правомірності нарахування довічного грошового утримання застосував норми, які втратили чинність з 18.02.2020. Спеціальним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій є Закон України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 № 1058-ІV. Статтею 58 цього Закону визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає та перераховує пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, уповноваженим органом для призначення (перерахунку) пенсії є Пенсійний фонд, до компетенції якого входить і розгляд документів, призначення та перерахунок довічного грошового утримання суддям у відставці. Позивач не може перебирати компетенцію суб`єктів владних повноважень та визначати самостійно розмір довічного грошового утримання. Вимога позивача щодо стягнення недоотриманого щомісячного довічного грошового утримання є помилковою, необґрунтованою та задоволенню не підлягає. Крім того, відповідач вказав, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовними вимогами про стягнення збитків за період з 2015 по 2019 роки. На підставі викладеного, відповідач просив відмовити в задоволенні позову повністю.
		Позивачем подано відповідь на відзив (а.с.59-60).
		Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача  Головне управління Державної Казначейської служби України в Рівненській області, подало письмове пояснення на позов (а.с.28-31), де зазначила, що позивач отримує щомісячне довічне грошове утримання, як суддя у відставці за Законом України Про судоустрій та статус суддів від 02.06.2016 № 1402-VІІІ. Положення вищевказаного закону не були визнані такими, що не відповідають Конституції України на момент виникнення спірних правовідносин, тому третя особа вважає, що Пенсійний фонд України, здійснюючи відповідні нарахування, діяв у відповідності до чинного законодавства.
		Ухвалою суду від 08.09.2020 закрито підготовче провадження у справі. Розгляд справи по суті призначено у відкритому судовому засіданні на 29.09.2020. 
		Позивач в судове засідання не прибув, подав клопотання про розгляд справи без його участі.
		Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечила з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та просила відмовити в задоволенні позову повністю.
		Представник третьої особи в судовому засіданні підтримала позицію відповідача та просила відмовити в задоволенні позову повністю. Додатково пояснила, що у відповідача відсутні рахунки, відкриті в ДКСУ. За загальним правилом, шкода заподіяна суб`єктом владних повноважень стягується з Державного бюджету України, і таке стягнення проводиться безпосередньо через органи ДКСУ. 
		Заслухавши думку учасників справи, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, суд встановив наступне. 
		Судом встановлено, що ОСОБА_1 працював на посаді судді з 1982 року. Постановою Верховної Ради України від 12.11.2015, відповідно до п. 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України звільнений з посади судді Дубенського міськрайонного суду Рівненської області, в зв`язку з подачею заяви про відставку.
		24.11.2015 наказом № 54-К по Дубенському міськрайонному суду рівненської області, ОСОБА_1 відраховано зі штату суду з посади судді 26.11.2015, в зв`язку з поданням заяви про відставку.
		Постановою Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 12.01.2016 у справі №559/3137/15-а, що набрала законної сили 10.02.2017, визнано протиправною відмову Управління Пенсійного фонду України в Дубенському районі Рівненської області від 07.12.2015 у призначенні та виплаті ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в Дубенському районі Рівненської області призначити та виплачувати ОСОБА_1 щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 90 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання, як судді, який на час виходу у відставку мав стаж роботи судді більше 35 років, з 27.11.2015 (http://reestr.court.gov.ua/Review/54944115).
		21.03.2018 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Дубенського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області, в якому просив суд зобов`язати здійснити перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці виходячи із вимог Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VII та його перехідних положень п.24 у якому базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду: з 01.01.2017 береться розмір 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; з 01.01.2018 береться розмір 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року, та у відповідності до постанови Дубенського міськрайонного суду від 12.01.2016.
		Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 05.05.2018 по справі №817/845/18, яке набрало законної сили 27.08.2018, в позові ОСОБА_1 відмовлено повністю (http://reestr.court.gov.ua/Review/73809936).
		16.04.2019 ОСОБА_1 звернувся до Дубенського міськрайонного суду Рівненської області з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області про стягнення невиплаченої суддівської винагороди, в якому покликаючись на рішення Конституційного суду України від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України, положення ч.3 ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року №2453-VІ у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року №192-VІІІ, просив стягнути з ТУ ДСА в Рівненській області невиплачену суддівську винагороду (з її індексацією), як судді місцевого суду за період : з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року з доплатою за вислугу більше як 30 років  70 відсотків; з 01 січня 2015 року по 26 листопада 2015 з доплатою за вислугу більше 35 років  80 відсотків, з 23 червня 2015 року. Ухвалою Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 26 квітня 2019 року задоволено самовідвід судді Ралець Р.В. у даній цивільній справі. 03.05.2019 розпорядженням голови Дубенського міськрайонного суду Рівненської області справу направлено до Млинівського районного суду Рівненської області . Ухвалою Млинівського районного суду Рівненської області від 31 жовтня 2019 року провадження у справі закрито, роз`яснено ОСОБА_1 , що розгляд даного спору віднесено до юрисдикції Рівненського окружного адміністративного суду. Зазначена ухвала набрала законної сили 26.12.2019  з дня ухвалення Рівненський апеляційним судом постанови у справі №559/828/19 про залишення ухвали суду першої інстанції без змін (http://reestr.court.gov.ua/Review/86728669).
		07.07.2020 ОСОБА_1 покликаючись на Рішення Конституційного Суду України №11-р/2018 від 04 грудня 2018 року, яким положення частини третьої статті 1ЗЗ Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VI від 07.07.2010 у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» №192-VIII від 12.02.2015 визнано такими, що не відповідають Конституції України та визначено, що це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 01 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2012 року  8 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат», звернувся в Рівненський окружний адміністративний суд з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області про стягнення невиплаченої суддівської винагороди (з її індексацією), як судді місцевого суду за період: з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року з доплатою за вислугу більше як 30 років - 70 відсотків; з 01 січня 2015 року по 26 листопада 2015 року з доплатою за вислугу більше 35 років - 80 відсотків, з 23 червня 2015 року шляхом списання коштів з розрахункового рахунку відповідача в Головному управлінні Державної казначейської служби України в Рівненській області. 
		Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 31.07.2020 по справі №460/4899/20 ОСОБА_1 в позові відмовлено повністю (http://reestr.court.gov.ua/ Review/90719379). 
		Згідно з долученими до матеріалів справи доказами ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області та отримує довічне грошове утримання судді у відставці. Перерахунок такого грошового утримання проводився на підставі довідок ТУ ДСА України в Рівненській області в 20.02.2017, 20.02.2018, 22.01.2019, 15.02.2019 (а.с.41-56). 
		06.03.2020 позивач звернулася до відповідача із заявою про перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці (а.с.58). До заяви позивач додав довідку Територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області від 04.03.2020 №319-04/20 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01.01.2020 (а.с.57).
		Рішенням від 14.05.2020 №182/03.6-21 відповідач відмовив позивачу, посилаючись на те, що після прийняття Конституційним Судом України рішення (18.02.2020) будь-яких змін розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, не відбувалося (а.с.10).
		Даючи правову оцінку спірним правовідносинам сторін суд зазначає таке.
		Згідно з частиною першою статті 126 Конституції України, незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.
		Також у статті 126 Конституції Українизазначено, що підставою для звільнення судді є, зокрема, подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.
		Частиною першою статті 141 Закону України Про судоустрій і статус суддів №2453-VI від 07.07.2010 ( в редакції на момент виходу позивача у відставку), судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 роки, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", виплачується пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України "Про державну службу", або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 60 років 6 місяців - які народилися з 1 січня 1953 року по 31 грудня 1953 року; 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року; 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.
		Частиною третьою статті 141 вказаного Закону визначено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 60 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. 
		Згідно з частиною п`ятою статті 141 даного Закону після звільнення з роботи щомісячне довічне грошове утримання виплачується у повному розмірі. 
		Максимальний розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
		Згідно з частиною третьою статті 129 Закону України Про судоустрій і статус суддів №2453-VI від 07.07.2010, в первинній редакції, посадовий оклад судді місцевого суду встановлювався у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджувався поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат.
		З урахуванням змін, внесених до частини третьої цієї статті, Законом України Про внесення зміни до Закону України Про судоустрій і статус суддів №716-VII від 19.12.2013, посадовий оклад судді місцевого суду встановлювався у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджувався поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат.
		Згідно із Законом України Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України №76-VIII від 28.12.2014 з частини третьої статті 129 Закону України Про судоустрій і статус суддів №2453-VI від 07.07.2010 виключено положення, яке з 1 січня 2015 року встановлювало посадовий оклад судді місцевого суду в розмірі 15 мінімальних заробітних плат. 
		Таким чином, посадовий оклад судді місцевого суду залишався на рівні - 10 мінімальних заробітних плат.
		Посадовий оклад судді місцевого суду в розмірі 10 мінімальних заробітних плат було закріплено і в частині третій статті 133 Закону України Про судоустрій і статус суддів №2453-VI від 07.07.2010 після викладення його у новій редакції Законом України Про забезпечення права на справедливий суд №192-VIII від 12.02.2015.
		Конституційним Судом України 4 грудня 2018 року прийнято рішення № 11-р/2018 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, десятої статті 133 Закону України Про судоустрій і статус суддів у редакції Закону України Про забезпечення права на справедливий суд (справа № 1-7/2018(4062/15).
		Пунктом 1 резолютивної частини вказаного Рішення визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини третьої статті 133 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України Про забезпечення права на справедливий суд від 12 лютого 2015 року №192-VIII. Це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат.
		А пунктом 3 закріплено, що положення частин третьої, десятої статті 133 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 7 липня 2010 року № 2453-VІ у редакції Закону України Про забезпечення права на справедливий суд від 12 лютого 2015 року № 192-VІII, які визнані неконституційними пунктами 1, 2 резолютивної частини цього Рішення, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
		Таким чином, дія частини третьої статті 133 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України Про забезпечення права на справедливий суд від 12 лютого 2015 року №192-VIII втратила чинність з 4 грудня 2018 року.
		За таких обставин, Рішення Конституційного Суду України №11-рп/2018 від 04.12.2018 на спірні правовідносини за період з грудня 2015 року по 04.12.2018 не могло вплинути, оскільки відповідні правовідносини виникли до прийняття такого рішення.
		Наведене в повній мірі відповідає правовій позиції Верховного Суду, що міститься, зокрема, в ухвалі від 16.06.2019 по справі № 820/2640/17, у постановах від 09.08.2019 по справі 826/9404/17, від 20.09.2018 по справі №804/2622/17, від 04.03.2020 по справі №809/1684/17. 
		За правилами частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Згідно з пунктом 2 розділу ХІІПрикінцевих та перехідних положень Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів(далі - Закон № 1402-VIII), визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом,Закон України від 07.07.2010 № 2453-VI Про судоустрій і статус суддів(далі -Закон № 2453-VI), крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу.
		Відповідно до частини першої статті 142 Закону № 1402-VIII судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку:
		1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року;
		2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.
		При цьому суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначенихЗаконом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (ч. 2ст. 142 Закону № 1402-VIII).
		За правилами частини третьоїстатті 142 Закону № 1402-VIII, щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
		Водночас частиною четвертою та п`ятою цієї ж статті передбачено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
		Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
		Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить:
		1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
		2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
		3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
		Разом з цим,Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 1402-VIII, були передбачені певні особливості визначення розміру суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.
		Так, пунктом 22 розділуХІІПрикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIIІ було визначено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цимЗаконом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
		Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 01.01.2017 отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положеньЗакону № 2453-VI.
		За пунктом 23 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII,- до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положеньЗакону № 2453-VI.
		Законом України Про внесення змін до Закону України Про судоустрій та статус суддів та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського самоврядування, який набрав чинності 07.11.2019, було виключено зазначені вище пункти 22, 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII, якими було передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цимЗаконом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом; і що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положеньЗакону №2453-VI.
		Пунктом 24 розділуХІІПрикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII визначено, що розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить з 1 січня 2020 року:
		а) для судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
		б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (
		Пунктом 25 розділуХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII встановлено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цимЗаконом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді), або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цимЗаконом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.
		В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цимЗаконом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положеньЗакону №2453-VI. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеногоЗакону.
		Досліджуючи поняття щомісячне довічне грошове утримання судді, Конституційний Суд України у мотивувальній частині рішення від 14.12.2011 № 18-рп/2011 зауважив, що це утримання є самостійною гарантією незалежності судді та складовою його правового статусу, а правова природа щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та щомісячного грошового утримання діючого судді однакова, а самі ці поняття однорідні та взаємопов`язані, ідентичні, відрізняються лише за способом фінансування: судді у відставці виплату одержують з Пенсійного фонду України за рахунок Державного бюджету, діючі судді - виключно з Державного бюджету України. У цьому ж рішенні Конституційний суд України також вказав про неможливість звуження змісту та об`єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.
		У рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 №3-рп/2013(справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.
		Крім того, Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення в інших своїх рішеннях, а саме: від 24.06.1999 № 6-рп/99, від 20.03.2002 № 5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 01.12.2004 № 19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11.10.2005 № 8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18.06.2007 № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів), від 22.05.2008 № 10-рп/2008 та у рішенні від 18.02.2020 № 2-р/2020.
		Так, рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 №2-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 25 розділуХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIIIзі змінами.
		У вказаному рішенні (пункти 15-17) зазначено, що згідно з положеннями пункту 25 розділуХІІПрикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIIIправо на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цимЗаконом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цимЗаконом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу
		В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону № 2453-VI. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.
		Право судді на відставку є конституційною гарантією незалежності суддів (п. 4 ч. 6ст. 126 Конституції України).
		Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді; наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуття права на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (абз.4 пп.3.1. п.3 мотивувальної частинирішення Конституційного Суду України від 19.11.2013 № 10-рп/2013).
		ВизначеніКонституцієюта законами України гарантії незалежності суддів є невід`єм-ним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці; право судді у відставці на пенсійне забезпечення або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості; щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу; конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя (абз.5-6 пп.2.2 п.2 мотивувальної частиниРішення Конституційного Суду України від 03.06.2013 № 3-рп/2013). Конституційний Суд України зазначив, що розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів, які не проходили оцінювання за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності та вийшли у відставку, відрізняється від розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які вийдуть у відставку після успішного проходження такого оцінювання.
		Отже, судді, які вже перебувають у відставці та досягли шістдесятип`ятирічного віку, з об`єктивних причин не мають можливості пройти кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді і пропрацювати після цього три роки, що є обов`язковою умовою для отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному Законом №1402-VIII.
		Конституційний Суд України вважає, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує діючий суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності. Запровадження згідно із положеннями пункту 25 розділуХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням частини першоїстатті 126 Основного Закону Українищодо гарантування незалежності суддів Конституцієюі законами України.
		У зв`язку з викладеним, Конституційний Суд України визнав неконституційним пункт 25 розділуХІІПрикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII, яким було передбачено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цимЗаконом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.
		Згідно з частиною першою статті 91 Закону України Про Конституційний Суд Українизакони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
		Статтею 152 Конституції Українипередбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідаютьКонституції України або якщо була порушена встановленаКонституцією Українипроцедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
		Отже, з дняухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 № 2-р/2020Закон № 1402-VIII не містить норм, які б по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.
		Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 06.03.2019 у справі № 638/12586/16-а та від 11.02.2020 у справі № 200/3958/19-а висловлював правовий висновок, відповідно до якого правовою підставою для перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є факт зміни грошового утримання/складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.
		Разом з цим, суд зазначає, що набрання чинності рішенням Конституційного Суду України, яким визнаються неконституційними відповідні норми законодавства, тягне за собою виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів правовідносин до яких застосовуються (застосовувалися) положення законодавства, яке згодом було визнано неконституційним. Відтак такі правовідносини безпосередньо пов`язуються з дією закону. Тобто, якщо це один день (втрата чинності повністю чи в окремій частині закону за рішенням Конституційного Суду України з дня його ухвалення), то цей строк закінчується о 23 години 59 хвилин цього дня. Відповідно, з 00 годин 00 хвилин наступного дня, з дати ухвалення відповідного рішення Конституційного Суду України, до правовідносин, що регулюється таким законодавством застосовується норма, що відповідає Конституції України, вступила у силу і діє.
		Таким чином, кошти які просить стягнути позивач, обумовлені відновленням порушених його прав з датиухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 у справі № 2-р/2020.
		Отже, саме з 19.02.2020, наступного дня з дати ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 у справі № 2-р/2020 у позивача виникло право (підстава) на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді.
		При цьому, на переконання суду, зміна розміру окладу судді, який є складовою суддівської винагороди, є підставою для перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці.
		Суд зауважує, що позивач має право на перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки від 04.03.2020 №319-04/20 з 19.02.2020, оскільки саме з цієї дати втратили чинність обмеження, встановлені пунктом 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII, згідно з якими право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цимЗаконом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.
		Суд зазначає, що забезпечення державою належної оплати праці судді є запорукою дотримання гарантій права особи на розгляд справи незалежним і безстороннім судом та збереження справедливого балансу між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права особи.
		ВизначеніКонституцієюта законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
		Такими гарантіями є надання суддям за рахунок держави матеріального забезпечення, зокрема суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, розмір якого повністю залежить від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Важливою є і послідовність дій законодавця, особливо з огляду на сферу суспільних відносин, у якій може проявлятись непослідовність.
		Різниця у правах суддів у відставці на перерахунок їх довічного грошового утримання судді в залежності від проходження ними кваліфікаційного оцінювання під час перебування на посаді судді та (або) необхідності пропрацювати на посаді судді три роки після проходження кваліфікаційного оцінювання, порушує статус суддів та гарантії їх незалежності.
		Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у зразковій справі № 620/1116/20.
		Враховуючи викладене, зважаючи на те, що ОСОБА_1 вийшов у відставку з посади судді і отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, яке має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує повноважний суддя, суд дійшов висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області відмовляючи у перерахунку позивачу (судді у відставці) щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 19.02.2020 діяло протиправно.
		За правилами частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. 
		А відповідно до положень частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		З огляду на встановлені обставин в їх сукупності суд вважає за доцільне вийти за межі позовних вимог та для повного та належного захисту порушених прав та інтересів позивача слід стягнути з відповідача майнову шкоду, що спричинена неповним отриманням щомісячного довічного грошового утримання судді місцевого суду у відставці за період з лютого по вересень 2020 року в розмірі 443815,20грн. (102157,20грн. (113508,00грн. (суддівська винагорода працюючого на відповідній посаді судді, а.с.37) х 90%) х 8 (кількість місяців не виплати грошового утримання у відповідному розмірі)  373442,40грн. (виплачене за лютий-вересень 2020 року грошове утримання судді у відставці)).
		Стосовно посилання відповідача на те, що спірні правовідносини підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства, слід зазначити таке.
		За змістом статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
		За загальним правилом у порядку цивільного судочинства загальні суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. 
		Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.
		Згідно з частиною першою статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
		У пункті 17 частини першої статті 4 КАС України визначено, що публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
		Законодавець урегулював питання, пов`язані з прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби (припиненням), спеціальними нормативно-правовими актами, в даному випадку Законом № 1402-VIII.
		Питання матеріального і соціально-побутового забезпечення суддів визначається Законом № 1402-VIII.
		У справі, що розглядається, ОСОБА_1 у позовній заяві просить відшкодувати йому збитки, завдані прийняттям неконституційного акта, у вигляді недоплаченого грошового утримання судді місцевого суду у відставці. 
		Отже, предметом спору є стягнення збитків у вигляді неотриманої частини грошового утримання, яке мало бути нараховане позивачу.
		З огляду на вказане можна зробити висновок, що спір, який виник між сторонами у справі, стосується звільнення позивача з публічної служби, до чого включається і виплата грошового утримання.
		Спори, пов`язані з проходженням публічної служби, розглядаються за правилами адміністративного судочинства.
		Аналогічний висновок у подібних правовідносинах зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 757/70264/17-ц та від 05 червня 2019 року у справі № 686/2344а/17.
		Щодо тверджень відповідача про порушення позивачем строку звернення до суду з даним адміністративним позовом, то суд вважає його необґрунтованим з огляду на наступне.
		В Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і дію принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).
		Основний Закон також встановлює, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46).
		Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).
		При цьому, Основний Закон містить імперативну норму, згідно з якою громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень, зокрема, за ознаками місця проживання або іншими ознаками (стаття 24).
		Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивач є пенсіонером.
		Суд зазначає, що адміністративний суд не може застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду у справах з вимогами, пов`язаними з виплатою інших складових доходу та доходу в цілому, до якого належить пенсія.
		Із зазначеного вбачається, що у разі порушення органом Пенсійного фонду України законодавства про пенсійне забезпечення застосування до адміністративного позову шестимісячного строку звернення до суду, встановленого частиною другою статті 122 КАС України, має наслідком неможливість реалізувати право пенсіонера на виплату сум пенсії за минулий час без обмеження будь-яким строком.
		З огляду на позицію Конституційного Суду України, що міститься в рішеннях №8-рп/2013 і № 9-рп/2013, а також на підставі аналізу положення частини першої статті 122 КАС України в системному зв`язку з положенням частини другої статті 46 Закону №1058 суд дійшов висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов`язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком.
		Таким чином, позивачем не порущено строк звернення до суду з даним адміністративним позовом.
		Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, суд приходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити частково. 
		При цьому суд також зауважує про відсутність підстав для задоволення позовних вимог шляхом списання коштів з розрахункового рахунку відповідача в ГУ ДКСУ в Рівненській області, як просить позивач, позаяк достеменно встановлено, що ГУ ПФУ в Рівненській області немає в ГУ ДКСУ в Рівненській області жодного відкритого рахунку. 
		Підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України відсутні. 
		Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- 
		В И Р І Ш И В :
		 
		Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (33028, місто Рівне, вулиця Короленка, 7; код ЄДРПОУ 21084076), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головне управління Державної Казначейської служби України в Рівненській області (33028, місто Рівне, вулиця С. Петлюри, 13; код ЄДРПОУ 38012494)  задовольнити частково.
		Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на користь ОСОБА_1 майнову шкоду, що спричинена неповним отриманням щомісячного довічного грошового утримання судді місцевого суду у відставці за період з лютого по вересень 2020 року в розмірі 443815,20грн. (чотириста сорок три тисячі вісімсот п`ятнадцять гривень 20 коп.).
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. 
		Повний текст рішення складений 29 жовтня 2020 року.
		 
		 
		Суддя Н.В. Друзенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...