Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 400/3514/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 30.10.2020. Зареєстровано: 01.11.2020. Забезпечено надання загального доступу: 02.11.2020.
Дата набрання законної сили: 04.03.2021
Результат оскарження 04.03.2021 П'ятий апеляційний адміністративний суд: залишено судове рішення без змін
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		30 жовтня 2020 р. справа № 400/3514/20 м. Миколаїв
		Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., у спрощеному позовному провадженні з повідомленням учасників справи, в письмовому провадженні, розглянув адміністративну справу
		за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 
		до відповідачаУправління Державної казначейської служби України у м. Миколаєві Миколаївської області, пр. Центральний, 97, м. Миколаїв, 54055 
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачаТериторіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, вул. Фалеєвська, 14, м. Миколаїв, 54001 
		простягнення матеріальної шкоди у розмірі 261 000,0 грн., зобов`язання вчинити певні дії
		ВСТАНОВИВ:
		ОСОБА_1 (надалі - позивач або ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до Управління Державної казначейської служби України у м. Миколаєві Миколаївської області (надалі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області (надалі - третя особа або ТУ ДСА), в якому просить суд:
		- стягнути з Держави Україна матеріальну шкоду в розмірі 261 000,0 грн., завдану невиплатою вихідної допомоги судді у відставці, внаслідок прийняття Верховною Радою України неконституційного закону, а саме підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 р. № 1166-VІІ (надалі - Закон № 1166-VІІ);
		- зобов`язати відповідачів перерахувати зазначені грошові кошти на особистий пенсійний рахунок позивача № НОМЕР_1 в АТ КБ "Приватбанк".
		В обґрунтування вимог позивач зазначив, що норма, яка надавала йому право на отримання вихідної допомоги при виході у відставку виключена із Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 р. № 2453-VI Законом № 1166-VII, відповідно, позивач не мав законних підстав для отримання такої допомоги на момент виходу у відставку. Разом з тим, Конституційним Судом України (надалі - КСУ) рішенням від 15 квітня 2020 р. визнано неконституційним виключення вищезазначеної норми. З огляду на це позивач вважає, що згідно з ч. 3 ст. 152 Конституції України має право на відшкодування матеріальної шкоди, завданої актом, що визнаний неконституційним. На думку позивача, суд має застосувати статтю 1175 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), оскільки окремий порядок відшкодування шкоди законом не встановлений.
		Відповідач подав відзив, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог. На думку відповідача, так як норми Закону № 1166-VII в частині виключення статті 136 з Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 р. № 2453-VI, яка регулювала питання виплати судді вихідної допомоги, визнані неконституційними тільки в квітні 2020 р., то його неможливо застосувати до спірних правовідносин (а. с. 22-27).
		Позивач подав відповідь на відзив.
		Ухвалою від 2 вересня 2020 р. судом відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.
		В судове засідання сторони не прибули, позивач у позові клопотав про розгляд справи за його відсутності. 
		Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
		На підставі вищезазначеної норми, суд розглядає справу в порядку письмового провадження.
		Як вбачається з матеріалів справи, 22 вересня 2016 р. постановою Верховної Ради України, ОСОБА_1 звільнений у відставку з посади судді Корабельного районного суду м. Миколаєва (а. с. 6-8).
		В реалізацію цього, 7 жовтня 2016 р. в. о. голови Корабельного районного суду м. Миколаєва видано наказ № 46-О, яким ОСОБА_1 звільнено у відставку з 7 жовтня 2016 р. (а. с. 9).
		Стаття 136 ч. 1 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 р. № 2453-VI (в редакції від 19 березня 2014 р.) передбачала, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
		Як стверджує позивач, ТУ ДСА таку вихідну допомогу йому на час виходу у відставку в жовтні 2016 р. не нарахував та не виплатив.
		Розділом ІІ п. 28 пп. 1 Закону від 27 березня 2014 р. № 1166-VII, який набрав чинності 1 квітня 2014 р. до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 р. № 2453-VI були внесені зміни, а саме виключено статтю 136.
		Таким чином, на момент виходу ОСОБА_1 у відставку в жовтні 2016 р., ст. 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 р. № 2453-VI, яка передбачала право отримання суддею, який йде у відставку, вихідної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, була виключена Законом № 1166-VII, який набрав чинності 1 квітня 2014 р.
		Отже, ТУ ДСА не мало підстав для нарахування та виплати позивачу вихідної допомоги на підставі виключеної норми Закону.
		15 квітня 2020 р. Рішенням КСУ № 2-р(ІІ)/2020 у справі за конституційними скаргами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 р. № 1166-VII.
		Також, КСУ у своєму Рішенні зазначив, що положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону № 1166-VII, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення КСУ цього Рішення.
		Як встановлено ст. 91 Закону України "Про Конституційний Суд України", закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
		Таким чином, положення розділу ІІ п. 28 пп. 1 Закону № 1166-VII втратили чинність з 15 квітня 2020 р.
		В п. 3.2 Рішення від 15 квітня 2020 р. № 2-р(ІІ)/2020 КСУ наголосив на юридичній позиції, викладеній в його Рішенні від 19 листопада 2013 р. № 10-рп/2013, відповідно до якої право на отримання вихідної допомоги суддя набуває з моменту реалізації ним права на відставку. За своєю юридичною природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов`язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов`язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв`язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір.
		Отже, з урахуванням часових меж дії рішення КСУ, воно не може бути застосовано до правовідносин, які виникли до набрання ним чинності.
		Щодо доводів позивача, що прийняттям закону, який визнано неконституційним, а саме пп. 1 п. 28 розділу ІІ Закону № 1166-VII, йому завдано матеріальної шкоди у вигляді невиплаченої вихідної допомоги, суд зазначає наступне.
		Стаття 56 Конституції України визначає право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		Крім того, в ч. 3 ст. 152 Конституції України закріплено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
		Позивач, обґрунтовуючи вимоги позову, зазначає, що прийняттям закону, який визнано неконституційним, йому завдано збитки, які підлягають стягненню за рахунок коштів з Державного бюджету України відповідно до ст. 1175 ЦК України.
		Згідно з ч. 1 ст. 1175 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.
		Отже, положення цієї статті підлягають застосуванню тільки у випадках, коли нормативно-правовий акт органу державної влади визнається незаконним і скасовується. У випадках, коли закони чи інші нормативно-правові акти або їх окремі положення визнаються Конституційним судом України неконституційними та у зв`язку з цим втрачають чинність, вказана норма не підлягає застосуванню.
		Визнання Конституційним Судом України окремих положень закону неконституційними не вважається тотожним визнанню нормативно-правового акту незаконним.
		Так, визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування врегульовано в статті 21 ЦК України. В частині 2 цієї статті зазначено, що суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
		В даному випадку положення розділу ІІ п. 28 пп. 1 Закону № 1166-VII, не були визнані незаконними та не скасовані в судовому порядку. Отже, положення ст. 1175 ЦК України не можуть бути застосовані.
		Відповідно до ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
		Аналіз наведених вище правових норм та фактично встановлені обставини у справі вказують на те, що недоотриманий позивачем дохід у вигляді вихідної допомоги при виході у відставку не може вважатися матеріальною шкодою (збитками) у розумінні статей 22 та 1175 ЦК України.
		Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
		Враховуючи відсутність судових витрат у справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.
		Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246, 262 КАС України, суд, -
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		1. У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Управління Державної казначейської служби України у м. Миколаєві Миколаївської області (пр-т Центральний, 97, м. Миколаїв, 54055, ЄДРПОУ 37992781), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області (вул. Фалеєвська, 14, м. Миколаїв, 54001, ЄДРПОУ 26299835) - відмовити.
		2. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		 
		 
		Суддя А. О. Мороз

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...