Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 264/2076/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із трудових правовідносин; Спори, що виникають із трудових правовідносин про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної працівниками державному підприємству, установі, організації.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 01.11.2020. Забезпечено надання загального доступу: 02.11.2020.
Дата набрання законної сили: 29.10.2020
Номер судового провадження: 61-1146ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова  
		Іменем  України
		 
		29 жовтня 2020 року
		м. Київ
		 
		справа № 264/2076/17
		провадження № 61-1146св19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - Донецький державний університет управління,
		відповідач -  ОСОБА_1 ,
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Донецького державного університету управління на рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 11 вересня 2018 року у складі судді Литвиненко Н. В. та постанову Донецького апеляційного суду від 12 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Мальцевої Є. Є., Биліни Т. І., Принцевської В. П.,
		ВСТАНОВИВ:
		1. Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		У травні 2017 року Донецький державний університет управління звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником.
		Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 знаходився у трудових відносинах з Донецьким державним університетом управління з 18 березня 2016 року до 01 вересня 2016 року та працював на посаді водія. 
		18 березня 2016 року між ОСОБА_1 та Донецьким державним університетом управління було укладено договір про повну матеріальну відповідальність, відповідно до пункту 1 якого працівник приймає на себе повну матеріальну відповідальність за збереження ввіреного йому майна - автомобіля марки ЗАЗ-DAEWOO TF698К, реєстраційний номер НОМЕР_1 . 
		07 липня 2016 року ОСОБА_1 , керуючи зазначеним автомобілем, скоїв дорожньо-транспортну пригоду (далі - ДТП), чим спричинив університету матеріальну шкоду у розмірі 47 839 грн. Наказом Донецького державного університету управління № 113 від 02 серпня 2016 року до ОСОБА_2 застосовано захід дисциплінарної відповідальності та покладено повну матеріальну відповідальність за заподіяну матеріальну шкоду, запропоновано покрити витрати на ремонт автомобіля або відремонтувати його самостійно. У момент ДТП службовий автомобіль використовувався ОСОБА_1 у власних цілях, без будь-яких письмових доручень з боку керівництва Донецького державного університету управління. 
		У добровільному порядку ОСОБА_2 не відшкодував заподіяну шкоду, у зв`язку з чим Донецький державний університет управління просив суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь матеріальну шкоду в розмірі 
		47 839 грн.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 11 вересня 2018 року позов Донецького державного університету управління задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Донецького державного університету управління матеріальну шкоду в розмірі 1 957,14 грн та витрати по сплаті судового збору в розмірі 58 грн.
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що договір про повну матеріальну відповідальність працівника від 18 березня 2016 року, укладений між Донецьким державним університетом управління та ОСОБА_1 , не може мати юридичної сили і не може бути підставою для матеріальної відповідальності, так як такий міг бути укладений лише із працівниками визначених категорій, до яких ОСОБА_1 не належить, та сам факт укладення із працівником договору про повну матеріальну відповідальність не є підставою для покладення матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди за пунктом 1 частиною першою статті 134 КЗпП України. Також суд не вбачав підстав для покладення на відповідача повної матеріальної відповідальності, передбачених пунктом 7 частини першої статті 134 КЗпП України.
		Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
		Постановою Донецького апеляційного суду від 12 грудня 2018 року  апеляційну скаргу Донецького державного університету управління залишено без задоволення. Рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 не належить до категорії працівників, з якими згідно з 
		статтею 135-1 КЗпП України може бути укладений договір про повну матеріальну відповідальність. Отже, договір про повну матеріальну відповідальність працівника від 18 березня 2016 року, укладений між Донецьким державним університетом управління та ОСОБА_1 за таких обставин не може мати юридичної сили і не може бути підставою для матеріальної відповідальності, так як такий можна укладати лише із працівниками визначених категорій та сам факт укладення із працівником договору про повну матеріальну відповідальність не є підставою для покладення матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди за пунктом 1 частини першої статті 134 КЗпП України.
		Також судом не встановлено підстав для покладення на відповідача повної матеріальної відповідальності, передбачених пунктом 7 частини першої статті 134 КЗпП України. Проаналізувавши надані сторонами докази, колегія суддів погодилась із висновком суду про те, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що на момент скоєння ДТП відповідач використовував належний позивачу автомобіль в своїх цілях чи не в його інтересах, отже не довів, що шкода була завдана ОСОБА_1 не при виконанні ним своїх трудових обов`язків.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У касаційній скарзі, поданій у січні 2019 року до Верховного Суду, 
		Донецький державний університет управління, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
		У лютому 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга мотивована тим, що судами при розгляді справ не було враховано те, що у Донецького державного університету управління відсутній укладений договір зі станцією технічного обслуговування «Айболит» (далі - СТО «Айболит») на обслуговування службового автомобіля та не взяті до уваги показання свідків. Судами не взято до уваги той факт, що в.о. начальника господарчого відділу ОСОБА_3 у день скоєння ДТП не давала водію ніяких доручень щодо ремонту, обслуговування автомобіля чи підбору фарби на нього. Місце скоєння ДТП не відповідає маршруту: Донецький державний університет управління - СТО «Айболит» та знаходиться на дуже великій відстані від зазначеного СТО. 
		У день скоєння ДТП жодна посадова особа - ректор, проректор, головний бухгалтер не користувались службовим автомобілем, так як знаходились у відпустці. Факт поїздки водія на службовому автомобілі завжди підтверджується підписом посадової особи університету (ініціатором поїздки) на подорожньому листі. 
		Судами підтверджено факт скоєння ОСОБА_1 . ДТП поза межами робочого часу водія, а саме о 17 год. 20 хв., але при винесенні рішень не зроблено вірних висновків, що матеріальна шкода завдана працівником ОСОБА_1 не при виконанні трудових обов`язків (робочий час університету становить з 8 год. 00 хв. до 16 год. 30 хв.). 
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		У лютому 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу Донецького державного університету управління, у якому він просив вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення - без змін. 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Наказом Донецького державного університету управління № 42-к 
		від 17 березня 2016 року ОСОБА_1 прийнято на посаду водія на повну ставку з 18 березня 2016 року, з двомісячним терміном випробування з посадовим окладом 1 383 грн на місяць (а. с. 8).
		18 березня 2016 року між Донецьким державним університетом управління та ОСОБА_1 укладено договір про повну матеріальну відповідальність працівника, згідно з пунктами 1, 3, 6 якого працівник приймає на себе повну матеріальну відповідальність за збереження ввіреного йому роботодавцем легкового автомобіля марки Сенс Е500, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та передані йому в установленому порядку роботодавцем під звіт товарно-матеріальні цінності та грошові засоби згідно з інвентаризаційними описами на день підписання цього договору, так і за всі ті, що будуть надходити йому під звіт протягом усього терміну дії договору. У випадку виявлення недостачі переданих працівнику під звіт товарно-матеріальних цінностей або грошових засобів в більше встановлених норм, зниження якості або псування з його вини товарів, він зобов`язується відшкодувати недостачу грошових засобів та вартість відсутніх або зіпсованих з його вини товарів/матеріалів. Вартість недостачі товарів стягується за цінами, що склалися на день виявлення недостачі або псування цінностей. Строк договору охоплює весь час роботи працівника (а. с. 11).
		Автомобіль марки ЗАЗ TF698К, реєстраційний номер НОМЕР_1 , належить Донецькому державному університету управління (а. с. 13).
		Постановою Приморського районного суду м. Маріуполя від 23 серпня 
		2016 року ОСОБА_1 визнано винним в скоєнні адміністративного правопорушення та накладено на нього стягнення за статтею 124 КУпАП на користь держави в розмірі 340 грн. Вказаною постановою встановлено, що 07 липня 2016 року о 17 год. 20 хв. у м. Маріуполі, рухаючись по Приморському бульвару водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «ЗАЗ», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під час зміни руху не впевнився в безпечності маневру, не врахував дорожньої обстановки, не обрав безпечну швидкість руху поблизу пішохідного переходу та скоїв наїзд на перешкоду (електричну опору) в результаті чого транспортний засіб отримав механічні пошкодження, завдано матеріальний збиток, чим порушив пункт 12.1 Правил дорожнього руху України (а. с. 14).
		Обставин скоєння ДТП, як і вини ОСОБА_1 , сторони не оспорювали.
		Директор СТО «Айболит» письмово підтвердив, що 07 липня 2016 року у період часу з 15 год. 30 хв. до 17 год. 00 хв. ОСОБА_1 знаходився на цьому СТО з питанням підбору фарби на службовий автомобіль університету. Були надані консультативні послуги і проведено підбір фарби по відповідному кольору автомобіля (а. с. 60).
		Згідно з висновком № 135 про експертну оцінку транспортного засобу 
		від 23 липня 2016 року, сума матеріальної шкоди, завданої володільцю легкового автомобіля ЗАЗ-DAEWOO TF698К, реєстраційний номер НОМЕР_1 , на момент проведення дослідження складає 47 839,34 грн (а. с. 15-45).
		На підставі акта службового розслідування ДТП від 29 липня 2016 року, на водія ОСОБА_1 покладено матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяною з його вини (а. с. 46-48).
		Наказом Донецького державного університету управління № 113-к 
		від 02 серпня 2016 року ОСОБА_1 оголошено догану, з покладенням на нього повної матеріальної відповідальності, заподіяної шкоди, зобов`язано повністю покрити витрати на ремонт автомобіля або добровільно поправити пошкоджений автомобіль (а. с. 9).
		Наказом Донецького державного університету управління № 131-к 
		від 01 вересня 2016 року ОСОБА_1 звільнено з посади водія за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України (а. с. 10).
		В. о. господарчого відділу ОСОБА_3 08 липня 2016 року склала службову записку, з якої вбачається, що 07 липня 2016 року водій ОСОБА_1 самостійно в неробочий час у власних цілях використовував службовий автомобіль марки ЗАЗ, реєстраційний номер НОМЕР_1 . І такі обставини ОСОБА_3 як свідок підтвердила в судовому засіданні, також пояснила, що ніяких доручень щодо використання автомобіля не було.
		Разом з тим, ОСОБА_1 надана суду фотокопія подорожнього листа службового автомобіля № 052 від 07 липня 2016 року, оформленого університетом.
		Так, з цього подорожнього листа вбачається, що він виписаний водієві ОСОБА_1 на автомобілі марки ЗАЗ СЕНС Е500, реєстраційний номер НОМЕР_1 , завдання водієві надані з 08 год. 00 хв. до 17 год. 00 хв., фактично робота водія та автомобіля з 07 год. 30 хв. до 17 год. 00 хв. В особливих відмітках значиться: гараж - Донецький державний університет 
		управління - медконтроль -  Донецький державний університет управління, Донецький державний університет управління - СТО «Айболит» - гараж 
		(а. с. 88).
		Гараж Донецького державного університету управління знаходиться у зруйнованому стані, без даху та однієї стіни (а. с. 90).
		2. Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Касаційна скарга Донецького державного університету управління задоволенню не підлягає.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
		Статтею 1166 ЦК України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
		Згідно зі статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
		За змістом частин першої, другої та четвертої статті 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику.
		У статті 131 КЗпП України зазначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний створити працівникам умови, необхідні для нормальної роботи, і забезпечення повного збереження дорученого їм майна. Працівники зобов`язані бережливо ставитися до майна підприємства, установи, організації і вживати заходів до запобігання шкоді.
		Відповідно до статті 132 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.
		Стаття 134 КЗпП України передбачає випадки, за наявності яких, відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації. Зокрема пункт 1 цієї статті зазначає, що між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.
		Згідно зі статтею 135-1 КЗпП України письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв`язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
		Як роз`яснено у пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України 
		від 29 грудня 1992 року «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, завданої підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», що розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору,   укладеного працівником з підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших   цінностей (недостача,   зіпсуття), переданих йому для зберігання або інших цілей (пункт 1 статті 134 КЗпП), суд зобов`язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно статті 135-1 КЗпП може бути укладено такий договір та чи був він укладений. При відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладена лише обмежена матеріальна відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди.
		Згідно з Переліком посад і робіт, які заміщуються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для зберігання, обробки, продажу, перевезення або застосування в процесі виробництва, затвердженим постановою Державного комітету Союзу Радянських Соціалістичних Республік по праці та соціальних питанням та ВЦРПС 
		від 28 грудня 1977 року № 447/24, посада водія не входить до цього Переліку.
		У листі Міністерства праці та соціальної політики України від 27 травня 
		2008 року № 146/06/186-88 зазначено, що наявність посади або роботи в Переліку посад і робіт, які заміщаються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва, не дає підстави для укладення договору про повну матеріальну відповідальність, якщо у змісті трудової функції працівника відсутні перелічені обов`язки.
		Однак такі трудові функції не передбачають таких дій як незабезпечення збереження цінностей, які були передані працівнику для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва, оскільки однією з умов укладення договору про повну матеріальну відповідальність є виконання працівником роботи, безпосередньо пов`язаної зі зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва цінностей.
		Враховуючи зазначені норми, суди першої та апеляційної інстанції обґрунтовано встановили, що ОСОБА_1 не належить до категорії працівників, з якими згідно зі статтею 135-1 КЗпП України може бути укладений такий договір.
		До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 29 січня 
		2018 року у справі № 743/1641/15-ц (провадження № 61-679св18).
		Отже, ОСОБА_1 не може нести матеріальну відповідальність у повному розмірі за завдання шкоди за договором про повну матеріальну відповідальність, як це передбачено пунктом 1 частини першої 
		статті 134 КЗпП України.
		Відповідно до пункту 7 частини першої статті 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли шкоди завдано не при виконанні трудових обов`язків.
		Підставою настання матеріальної відповідальності працівників є трудове майнове правопорушення, тобто невиконання або неналежне виконання працівником покладених на нього трудових обов`язків, в результаті чого підприємству, установі чи організації була завдана майнова шкода.
		Трудові обов`язки працівника визначаються законодавством, трудовим договором, посадовою інструкцією, наказами керівника тощо.
		Таким чином, до працівника може бути пред`явлений позов підприємством, установою, організацією про відшкодування шкоди у повному розмірі у випадку, коли працівник завдав таку шкоду підприємству не при виконанні ним трудових обов`язків.
		Судами при розгляді цієї справи враховано наступне.
		Відповідачем надана суду фотокопія подорожнього листа службового автомобіля № 052 від 07 липня 2016 року, оформленого університетом.
		Так, з цього подорожнього листа вбачається, що він виписаний водієві ОСОБА_1 на автомобілі марки ЗАЗ СЕНС Е500, реєстраційний номер НОМЕР_1 , завдання водієві надані з 08 год. 00 хв. до 17 год. 00 хв., фактично робота водія та автомобіля з 07 год. 30 хв. до 17- год. 00 хв. В особливих відмітках значиться: гараж - Донецький державний університет 
		управління - медконтроль -  Донецький державний університет управління, Донецький державний університет управління - СТО «Айболит» - гараж.
		Обставини, на які посилається відповідач, підтвердила в суді свідок 
		ОСОБА_4 , яка пояснила, що видавала подорожній лист ОСОБА_1 в день ДТП, і о 16-17.00 годині цього дня він його повернув. Чому лист відсутній в університеті, свідку було невідомо, вона його залишила на робочому місці. Також свідок підтвердила, що фотокопія листа, наданого відповідачем, співпадає з тим, який вона видавала.
		Відповідно до статті 138 КЗпП України для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених статтею 130 цього Кодексу.
		Враховуючи зазначене, суди першої та апеляційної інстанцій, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що на момент скоєння ДТП відповідач використовував належний позивачу автомобіль в своїх цілях або не в інтересах Донецького державного університету управління, чим не довів, що шкода була завдана 
		ОСОБА_1 не при виконанні ним своїх трудових обов`язків. Під час розгляду справи позивач не довів суду тієї обставини, що відповідач неправомірно заволодів належним йому транспортним засобом та завдав шкоду не при виконанні трудових обов`язків.
		Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Донецького державного університету управління залишити без задоволення.
		Рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області 
		від 11 вересня 2018 року та постанову Донецького апеляційного суду 
		від 12 грудня 2018 року залишити без змін. 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                               С. Ф. Хопта 
		Є. В. Синельников
		В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...