Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 607/3693/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 03.11.2020. Забезпечено надання загального доступу: 03.11.2020.
Дата набрання законної сили: 20.10.2020
Номер судового провадження: 14-151цс20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Ухвала
		 
		20 жовтня 2020 року
		м. Київ
		 
		Справа № 607/3693/17
		Провадження № 14-151 цс 20
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		 
		судді-доповідачаПророка В. В.,
		 
		суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Уркевича В. Ю.
		перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи за позовом Державного вищого навчального закладу «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров`я України» до ОСОБА_1 про стягнення коштів за навчання
		за касаційною скаргою Державного вищого навчального закладу «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров`я України» на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 26 жовтня 2017 року та
		ВСТАНОВИЛА:
		1.          У березні 2017 року Державний вищий навчальний заклад «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров`я України» (нині - Тернопільський національний медичний університет імені І. Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров`я України) (далі - ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського МОЗ України») звернувся з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів за навчання.
		2.          Позовна заява мотивована тим, що 01 вересня 2006 року між сторонами укладено угоду № 06075 про підготовку фахівця з вищою освітою. Цією угодою передбачено обов`язок відповідача після закінчення навчання відпрацювати три роки в закладі охорони здоров`я, куди випускник буде направлений за розподілом, а у разі відмови їхати за призначенням відшкодувати до бюджету вартість навчання. Після закінчення навчання відповідача в університеті на підставі протоколу засідання комісії з персонального розподілу спеціалістів, які закінчують ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського МОЗ України», у червні 2012 року від 26 жовтня 2011 року відповідач направлений на роботу в Збаразьку центральну районну комунальну лікарню Управління охорони здоров`я Тернопільської обласної державної адміністрації на посаду лікаря-хірурга. Наказом ректора університету від 31 травня 2012 року відповідачу на підставі результатів державних екзаменів присвоєно кваліфікацію лікаря і видано диплом.
		3.          Згідно з наказом начальника Головного управління охорони здоров`я Тернопільської обласної державної адміністрації № 58-к від 21 червня 2012 року «Про зарахування в інтернатуру та направлення на роботу після закінчення інтернатури» відповідача було прийнято в інтернатуру на посаду лікаря-хірурга Збаразької центральної районної комунальної лікарні. У подальшому відповідно до наказу в.о. головного лікаря Збаразької центральної районної комунальної лікарні № 118-к від 04 серпня 2015 року відповідача було прийнято на роботу на посаду лікаря-хірурга Збаразької центральної районної комунальної лікарні, проте наказом в.о. головного лікаря Збаразької центральної районної комунальної лікарні відповідача звільнено із займаної посади за власним бажанням згідно зі статтею 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Відповідно до розрахунку фактичних затрат на навчання одного студента медичного факультету за державним замовленням випуску 2012 року вартість навчання відповідача становила 64 492,97 грн. Крім того, за період навчання в університет із вересня 2006 року по червень 2012 року відповідачу було нараховано та виплачено стипендію в розмірі 8 460,07 грн.
		4.          ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського МОЗ України» просив стягнути з ОСОБА_1 кошти в розмірі 72 953,04 грн.
		5.          Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 липня 2017 року у задоволенні позовних вимог ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського МОЗ України» відмовлено.
		6.          Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського МОЗ України» не доведено, що ОСОБА_1 не виконав умов угоди № 06075 від 01 вересня 2006 року, чим порушив свої зобов`язання перед навчальним закладом. Правових підстав для стягнення вартості навчання немає у зв`язку з тим, що норми законів, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог під час звернення до суду, втратили чинність, а чинний на день звернення з позовом Закон України «Про освіту» не містить умов про обов`язковість трирічного відпрацювання та відшкодування в установленому порядку до державного бюджету вартості навчання.
		7.          Суд першої інстанції вказав, що згідно з угодою № 06075, укладеною між сторонами 01 вересня 2006 року відповідач зобов`язується прибути після закінчення університету на місце працевлаштування і відпрацювати не менше трьох років по закінченню навчання в інтернатурі; у разі відмови їхати за призначенням - відшкодувати відповідно до державного бюджету вартість навчання в установленому порядку. Зміни та доповнення до цієї угоди вносяться шляхом підписання додаткових угод. Тобто умовами угоди передбачено відповідальність студента за відмову виїхати на місце працевлаштування за призначенням. Відповідач був зарахований в інтернатуру на посаду лікаря-хірурга Збаразької центральної районної комунальної лікарні 21 червня 2012 року, 04 серпня 2015 року прийнятий на роботу на вказану посаду та звільнений із займаної посади 04 листопада 2016 року. Таким чином, суд не встановив того факту, що відповідач відмовився виїхати на місце працевлаштування за призначенням після закінчення навчання у ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського МОЗ України». Матеріали справи не містять жодного письмового підтвердження цьому. Окрім того, угодою передбачено відшкодування вартості навчання в установленому порядку. Однак, як було зазначено вище, на теперішній час відсутній нормативно затверджений порядок визначення та відшкодування випускниками вартості навчання у разі порушення ними умов угоди про працевлаштування. До того ж положення угоди формувались відповідно до чинної на той час статті 52 Закону України «Про освіту», яка на сьогодні виключена із цього Закону і в силу статті 58 Конституції України втратила свою дію. Тому положення Цивільного кодексу України щодо відповідальності відповідача у формі відшкодування вартості навчання за невиконання договірних зобов`язань не можуть бути застосовані до спірних правовідносин. З урахуванням положень Конституції України, Міжнародної Конвенції про скасування примусової праці №105, Закону України «Про вищу освіту» суд вважає, що будь-які матеріальні претензії до випускника вищого навчального закладу, підготовка якого здійснювалась за державним замовленням, є неправомірними, оскільки не існує законних підстав, які б зобов`язали його відшкодувати вартість навчання.
		8.          Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 26 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського МОЗ України» відхилено. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 липня 2017 року залишено без змін.
		9.          Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що згідно з типовою угодою № 06075 від 01 вересня 2006 року відповідач зобов`язується прибути після закінчення вищого навчального закладу освіти на місце направлення і відпрацювати не менше трьох років; у разі відмови їхати за призначенням - відшкодувати відповідно до державного або місцевого бюджетів вартість навчання в установленому порядку. Зміни та доповнення до цієї угоди вносяться шляхом підписання додаткових угод. Тобто умовами угоди передбачено відповідальність студента лише за відмову їхати за призначенням. Відповідач не відмовлявся їхати за призначенням (дана обставина позивачем не заперечується і підтверджена матеріалами справи, де відповідач був зарахований в інтернатуру на посаду лікаря-хірурга Збаразької центральної районної лікарні 21 червня 2012 року , 04 серпня 2015 року прийнятий на роботу на вказану посаду та звільнений із займаної посади 04 листопада 2016 року). За невідпрацювання студентом трьох років за направленням жодної відповідальності угодою не передбачено. Змін та доповнень до угоди не вносилось. У Рішенні Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп-2004 зазначається, що справедливість - одна з основних засад права та є вирішальною у визначенні права як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Стягнення коштів за навчання ставить в істотні нерівні права студентів, які закінчили навчальні заклади до прийняття Закону України від 01 липня 2014 року № 1556-VІІ «Про вищу освіту» і які продовжують навчання після прийняття цього Закону, а також порушують норму конституційного права на вільний вибір місця подальшої роботи осіб, які закінчили вищі навчальні заклади. Позивачем не доведено, що відповідач ОСОБА_1 не виконав умови угоди № 06075 від 01 вересня 2006 року, чим порушив свої зобов`язання перед навчальним закладом.
		10.       У листопаді 2017 року ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського МОЗ України» подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 26 жовтня 2017 року та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
		11.       Касаційна скарга обґрунтована тим, що при ухваленні судових рішень суди не врахували норми частини третьої статті 5 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а тому суди дійшли помилкового висновку про те, що норма Закону (частина друга статті 52 Закону України від 23 травня 1991 року № 1060-XII «Про освіту»), на яку посилається позивач у позовній заяві, на час звернення із позовом до суду вже не була чинною. Також позивач не погоджується з висновком судів про неможливість застосування до спірних правовідносин положень Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25 грудня 1997 року № 367, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 квітня 1998 року за № 246/2686 (зокрема, пункту 21), як такого, що суперечить статтям 43, 53 Конституції України та статті 64 Закону України «Про вищу освіту».
		12.       Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
		13.       Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»  Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		14.       Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		15.       Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2019 року цивільну справу № 607/3693/17 призначено до судового розгляду.
		16.       Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		17.       Згідно із частиною п`ятою статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
		18.       Частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України визначено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному у частинах першій-четвертій статті 403 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 403 цього Кодексу.
		19.       07 жовтня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалив передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави, передбаченої частиною п`ятою статті 403 ЦПК України.
		20.       Ухвала обґрунтована наявністю виключної правової проблеми у справах про стягнення коштів за навчання, що пов`язана з вирішенням питання, чи входить стипендія до витрат на навчання, які особа зобов`язана компенсувати у випадку не виконання нею обов`язку відпрацювати протягом трьох років.
		21.       До структури всіх витрат, передбачених пунктом 21 Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25 грудня 1997 року № 367, отримана студентом стипендія не входить, - зазначається в ухвалі.
		22.       Стипендію не можна вважати ані витратами, ані вартістю навчання. Тому стягнути її з випускника, який не працював за направленням після закінчення вищого навчального закладу, не можливо. Тим більш неможливо стягнути персональну стипендію під час навчання, яка виплачується за особливі  досягнення студента і премією за результати навчання.
		23.       Підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, на думку Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, є наявність у судах першої та апеляційної інстанцій значної кількості справ про стягнення витрат за навчання (у тому числі й стипендії), які розглядаються як в порядку цивільної так і адміністративної юрисдикції, зокрема:
		-       справа № 274/2179/19 за позовом Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пироговапро стягнення вартості навчання; 
		-       справа № 522/14891/19за позовом Одеського національного медичного університету про стягнення витрат на навчання;
		-       справа № 522/13894/18 за позовом Одеського національного медичного університету про стягнення суми витрат на навчання;
		-       справа № 120/1660/20-а за позовом Харківського національного університету Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба про відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням;
		-       справа № 420/3880/20 за позовом Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» про стягнення витрат, пов`язаних з утриманням у вищому навчальному закладі;
		-       справа № 522/6088/19 за позовом Одеського національного медичного університету про стягнення витрат на навчання; 
		-       справа № 607/24181/19 за позовом Тернопільського національного медичного університету імені І.Я. Горбачевського МОЗ України про стягнення коштів на навчання;
		-       справа № 127/31395/19 за позовом Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова про стягнення коштів;
		-       справа № 607/1520/20 за позовом Тернопільського національного медичного університету імені І.Я. Горбачевського МОЗ України про стягнення коштів за навчання та інші.
		24.       У частині третій статті 389 ЦПК України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
		25.       Оскільки у переважній більшості випадків справи цієї категорії є малозначними в силу закону, то рішення Великої Палати Верховного Суду за наслідками вирішення цієї правової проблеми має стати орієнтиром при вирішенні подібних справ судами першої та апеляційної інстанцій.
		26.       Таким чином Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зазначає, що передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права з урахуванням таких аспектів розгляду справ про стягнення вартості навчання: визначення цивільно-правового режиму стипендії, розмежування вартості навчання та витрат на навчання; визначення того, чи входить стипендія до витрат на навчання, які особа зобов`язана компенсувати в разі невиконання обов`язку щодо відпрацювання. Тому справа містить виключну правову проблему і її вирішення необхідне для забезпечення розвитку права.
		27.       Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, мотиви, з яких справу передано для розгляду, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
		28.       Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, заява № 28342/95, пункт 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, заява № 76943/11, пункт 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).
		29.       Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, заява № 20372/11, пункт 65, ЄСПЛ, від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, заява № 42750/09, пункт 93, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2013 року).
		30.       З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про обґрунтованість підстав передачі цієї справи на її розгляд відповідно до частини п`ятої статті 403 ЦПК України та приймає цю справу до розгляду.
		31.       Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
		32.       Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
		33.       Необхідності викликати учасників справи для надання пояснень у справі немає.
		34.       Отже, справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).
		35.       Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 272 ЦПК України).
		Керуючись частиною тринадцятою статті 7, частиною першою статті 402, частиною третьою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
		 
		УХВАЛИЛА:
		Прийняти до розгляду справу за позовом Державного вищого навчального закладу «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров`я України» до ОСОБА_1 про стягнення коштів за навчання за касаційною скаргою Державного вищого навчального закладу «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров`я України» на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 26 жовтня 2017 року.
		Призначити справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку письмового провадження на 24 листопада 2020 року в приміщенні Верховного Суду за адресою: місто Київ, вулиця Пилипа Орлика, 8.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач  В. В. ПророкСудді: Н. О. Антонюк Ж. М. Єленіна Т. О. Анцупова О. С. Золотніков С. В. Бакуліна В. С. Князєв В. В. Британчук Л. М. Лобойко Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко М. І. Гриців Л. І. Рогач Д. А. Гудима В. Ю. Уркевич В. І. Данішевська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...