Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 340/244/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано судом: 03.11.2020. Зареєстровано: 03.11.2020. Забезпечено надання загального доступу: 04.11.2020.
Дата набрання законної сили: 26.01.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		30 жовтня 2020 року                м. Кропивницький               справа № 340/244/20
		 
		Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Жука Р.В., за участю секретаря Бондар Я.Г. та представників:
		позивача :            Лінчевського Д.Ю.;
		відповідачів:          Волошиної Н.Л.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
		за позовомОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 )до   таГоловного територіального управління юстиції у Кіровоградській області (25006, Кіровоградська область, м. Кропивницький, вул. Дворцова, 6/7, код ЄДРПОУ - 34894735) Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (49027, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 21-А, код ЄДРПОУ - 43314918)проскасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
		В С Т А Н О В И В:
		 
		І. Зміст позовних вимог.
		ОСОБА_1 звернулась до Кіровоградського окружного адміністративного суду, в якому з урахуванням заяви про зміну предмету позову просить:
		- визнати протиправним та скасувати наказ Голови ліквідаційної комісії Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області від 26.12.2019 р. №929/к "Про звільнення ОСОБА_1 ";
		- поновити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на посаді провідного спеціаліста відділу державної реєстрації нормативно-правових актів, правової роботи та правової освіти Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області з 29.12.2019 р. із збереженням рангу державного службовця;
		- стягнути з Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області (код ЄДРПОУ - 34894735) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29.12.2019 р. по день набрання законної сили рішенням у справі.
		 
		ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
		В обґрунтування заявлених вимог позивачкою    зазначено, що звільнення відбулось з порушенням законодавства про працю та про державну службу. 26.12.2019 року головою ліквідаційної комісії ГТУЮ у Кіровоградській області видано наказ №929/к, яким на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" її звільнено з посади з 28.12.2019 року у зв`язку з ліквідацією державного органу, з припиненням державної служби. Позивачка наголошує, що відбулась реорганізація органу, в якому вона працювала, шляхом передачі до Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро), в тому числі, функцій Головного територіального управління юстиції в Кіровоградській області. Крім того позивачка вказала, що її попередили про наступне вивільнення, але не запропонували подальшої роботи у новоствореному органі. Відповідачами не з`ясовувалось наявність у ОСОБА_1 переважного права на залишення на роботі і переважного права на подальше проходження державної служби, чим порушено  статтю 42 Кодексу законів про працю України.
		З наведених підстав позивачка просила    поновити її на посаді та стягнути суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		Відповідач-1 - Головне територіальне управління юстиції у Кіровоградській області подав відзив на позовну заяву (а.с.94-102, т.1), в якому просив в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування позиції зазначив, що  постановою Кабінету Міністрів України від 09 жовтня 2019 року № 870 передбачено ліквідувати територіальні органи Міністерства юстиції, серед яких і Головне територіальне управління юстиції у Кіровоградській області. Цією ж постановою передбачено створення міжрегіональних управлінь. Повноваження Головного управління перейшли до Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро). Отже відповідач наголошує, що відбулась не реорганізація територіальних органів юстиції, а їх ліквідація з переходом функцій та повноважень від одного суб`єкта владних повноважень до іншого. Тому, відповідач не мав обов`язку пропонувати позивачці посаду в новоутвореному Південно-Східному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Дніпро), оскільки воно є іншою юридичною особою публічного права, а норми частин 1, 2 статті 49-2 КЗпП України до спірних правовідносин не застосовуються.
		Відповідач-1 вказав, що 23 жовтня 2019 року позивачку попереджена про наступне звільнення у зв`язку з ліквідацією. В порядку визначеному законом Головним управлінням дотримано порядок проведення повного розрахунку з працівником при звільненні та видано трудову книжку.
		Крім того Головне управління не наділено повноваженнями пропонувати роботу в іншому органі.
		Відповідач-2 - Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) у відзиві на позовну заяву (а.с.214-225, т.1) просив відмовити в його задоволені. Представником зазначено, що відбулася ліквідація територіальних органів Міністерства юстиції. Оскільки Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) є новоствореним органом, то вакансії в ньому повинні заповнюватись тільки за заявою працівника.
		Обов`язок надання працівнику пропозицій іншої роботи при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва, законодавцем покладено саме на власника або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації з яким працівник перебуває у трудових відносинах. Виплата сум середнього заробітку за час вимушеного прогулу законодавцем також покладається на те підприємство (установу, організацію), з якого особу було звільнено, і лише у випадку незаконного звільнення та прийняття рішення про поновлення такої особи на роботі.
		Відтак відповідач вважає, що звільнення позивача відбулося з дотриманням вимог законодавства, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
		Позивачка подала відповідь на відзиви, в якій наголошувала на тому, що оскільки постановою Кабінету Міністрів України №870 від 09.10.2019 року "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції", виконання функцій ГТУЮ у Кіровоградській області, що ліквідується, покладено на Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), тому відмови держави від виконання функцій органів юстиції не відбулося, а отже мала місце саме реорганізація територіальних органів юстиції. Позивачка зазначає, що до спірних правовідносин, пов`язаних з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, підлягають застосуванню норми трудового законодавства, зокрема положення статті 49-2 КЗпП України, що підтверджується також листом Національного агентства України з питань державної служби від 30.10.2019 року №7750/13-19 "Щодо застосування законодавства з питань державної служби та служби в органах місцевого самоврядування" (а.с.9-13, т.2).
		У відповідь Відповідачі подали заперечення, в яких вказують на абз.2 ч.6 ст.49-2 КЗпП України, яким визначено, що у разі вивільнення на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу", положення частини 2 статті 40 та частини 2 статті 49-2 цього Кодексу не застосовуються (а.с.62-72, т.2). 
		 
		ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи інші процесуальні дій у справі.
		Ухвалою суду від 30.01.2020 року справу прийнято до провадження та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання (т.1, а.с.1-2).
		18.02.2020 року до суду від відповідачів надійшли  відзиви на позовну заяву (а.с.84-102, 214-225, т.1).
		24.02.2020 року до суду подано відповідь на відзив (а.с.194). 
		Позивачкою 10.03.2020 року подано клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва у справі №640/24538/19 (т.1, а.с.1-3).
		Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12.03.2020 року клопотання про зупинення провадження у справі - задоволено. Зупинено провадження у справі №340/244/20 до набрання законної сили судовим рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва у справі №640/24538/19.
		13.03.2020 року та 16.03.2020 року відповідачами подані заперечення відповіді на відзив (а.с.62-72).
		Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 25.06.2020 року ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суд від 25.02.2020 року скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду. 
		14.09.2020 року позивачем подано заву про зміну позовних вимог(а.с.142, т.2).
		Протокольною ухвалою суду від 29.09.2020 року закрито підготовче провадження у справі №340/244/20 та розпочато розгляд справи по суті.
		Інших заяв чи клопотань учасниками справи до суду не подано.
		Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. 
		Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
		З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважав можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.
		 
		ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
		Розглянувши подані сторонами документи, з`ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням зібраних доказів, судом встановлені наступні обставини. 
		ОСОБА_1 на підставі наказу Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області №1017/к від 26.04.2016 призначена на посаду провідного спеціаліста відділу державної реєстрації нормативно-правових актів, правової роботи та правової освіти Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області (а.с.15,т.1).
		Пунктом 1 постановою Кабінетом Міністрів України №870 від 09.10.2019 року "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції", постановлено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 1, зокрема Головне територіальне управління юстиції у Кіровоградській області (а.с.103, т.1). 
		На виконання цієї постанови наказом Міністерства юстиції України "Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України" №3173/5 від 16.10.2019 року наказано ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції згідно з переліком, зокрема Головне територіальне управління юстиції у Кіровоградській області. 
		Цим наказом затверджено список голів ліквідаційних комісій з ліквідації головних територіальних управлінь юстиції, яких зобов`язано, зокрема: забезпечити дотримання порядку звільнення працівників, повідомлення територіальних органів Державної служби зайнятості про звільнення працівників із зазначенням їх чисельності, звільнення працівників та своєчасний розрахунок з ними під час звільнення, видачу відповідних наказів та підписання необхідних документів; забезпечити письмове персональне попередження працівників не пізніше ніж за два місяці до їх звільнення, надати первинним профспілковим організаціям інформацію про звільнення працівників у зв`язку з ліквідацією територіальних органів Міністерства юстиції.
		Головою ліквідаційної комісії ГТУЮ у Кіровоградській області видано накази №129/07 від 17.10.2019 року "Про створення ліквідаційної комісії" та №135/07 від 18.10.2019 року "Про затвердження плану заходів", яким затверджено план заходів, пов`язаних з ліквідацією ГТУЮ в Кіровоградській області. Планом передбачено письмово повідомити працівників про ліквідацію ГТУЮ у Кіровоградській області та попередити державних службовців про наступне припинення державної служби та вивільнення (статті 83, 87 Закону України "Про державну службу", статті 40, 49-2 КЗпП України).
		Головою ліквідаційної комісії ГТУЮ у Кіровоградській області позивачці вручено персональне попередження №08-1106/01-41/1726 від 23.10.2019 року, яким позивачку повідомлено про те, що по закінченню двомісячного терміну з моменту попередження вона підлягає звільненню з роботи відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу". (а.с.9, т.1)
		Наказом голови ліквідаційної комісії ГТУЮ у Кіровоградській області "Про звільнення ОСОБА_1 " №929/к від 26.12.2019 року ОСОБА_1 звільнено з посади провідного спеціаліста відділу державної реєстрації нормативно-правових актів, правової роботи та правової освіти Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області з 29.12.2019 року, у зв`язку з ліквідацією державного органу відповідно до 1-1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу", з припиненням державної служби (а.с.10, т.1).
		Також судом встановлено і не заперечується сторонами, що позивачу не пропонувалася інша робота, в тому числі у новоствореному Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), до якого перейшли функції Головного територіального управління юстиції у Кіровоградської області.
		Інша робота за відповідною професією чи спеціальністю позивачу не пропонувалася.
		Станом на день розгляду справи Головне територіальне управління юстиції у Кіровоградській області перебуває в стані припинення, з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не виключено (код ЄДРПОУ 34894735).
		Не погодившись з наказом про звільнення, вважаючи його протиправним та прийнятим із порушенням норм чинного законодавства, позивачка звернулася за захистом порушеного права.
		 
		V. Оцінка суду.
		Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов наступних висновків. 
		Вирішуючи спір, суд виходить з того, що принципи, правові та організаційні засади державної служби, умови та порядок реалізації громадянами України права на державну службу визначені Законом України "Про державну службу".
		Згідно з частинами 1, 2, 3 статті 5 Закону України "Про державну службу" правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
		Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
		Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. 
		Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 83 Закону України "Про державну службу" державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).
		Підстави припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення визначені статтею 87 Закону України "Про державну службу".
		Так, частиною 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" (в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" №117-IX від 19.09.2019 року, який набрав чинності 25.09.2019 року) передбачено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; 1-1) ліквідація державного органу; 2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування; 3)отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності; 4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.
		Отже, звільнення державного службовця за ініціативою суб`єкта призначення у зв`язку з реорганізацією державного органу (п.1 ч.1 ст.87 Закону України "Про державну службу") та у зв`язку з ліквідацією державного органу (п.1-1 ч.1 ст.28 Закону України "Про державну службу") є різними підставами припинення державної служби. 
		Законом України "Про державну службу", зокрема його статтею 87, у редакції, чинній на час звільнення позивача, не були врегульовані порядок та процедура вивільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби на підставі пунктів 1 та 1-1 частини 1 цієї статті. Відповідні зміни були внесені Законом України від 14.01.2020 року №440-IX "Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи" та набрали чинності з 13.02.2020 року. До внесення вказаних законодавчих змін на ці правовідносини за правилами частини 3 статті 5 Закону України "Про державну службу" поширювалася дія норм законодавства про працю.
		Статтями 1, 4 Кодексу законів про працю України передбачено, що цей Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників.
		Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
		Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
		Відповідно до частини 1 статті 21 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
		Пунктом 4 частини 1 статті 36 КЗпП України передбачено, що підставою припинення трудового договору є зокрема розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41). 
		Згідно з частиною 3 статті 36 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).
		Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. 
		Частиною 2 статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. 
		Статтею 49-2 КЗпП України установлений порядок вивільнення працівників. 
		Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 49-2 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. 
		При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. 
		Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників. 
		Згідно з частиною 1 статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40 пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.
		У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" наголошено, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.
		Суд не в праві визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов`язували звільнення. Якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі (розпорядженні) дана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю.
		Відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
		У випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (ч.3 ст.36 КЗпП в редакції від 19 січня 1995 року). При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п.1 ст. 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де зберіглося його попереднє місце роботи. 
		При ліквідації підприємства (установи, організації) правила п. 1 ст. 40 КЗпП можуть застосовуватись і в тих випадках, коли після припинення його діяльності одночасно утворюється нове підприємство. В цих випадках працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку. 
		В усіх випадках звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП провадиться з наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених главою III-А КЗпП.
		Верховний Суд України у постановах від 01.04.2015 року (справа №6-40цс15), від  18.10.2017 року (справа №6-1723цс17) висловив правову позицію, згідно з якою власник є таким, що належно виконав вимоги частини 2 статті 40, частини 3 статті 49-2 КЗпП щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працював працівник, який вивільнюється. Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини 3 статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
		Така правова позиція підтримана Верховним Судом у постановах від 10.10.2018 року (справа №816/979/17), від 04.10.2019 року (справа №818/292/16), від 22.10.2019 року (справа №819/1827/17), від 11.03.2020 року (№813/1220/16), від 24.04.2020 року (справа №824/168/19-а) у справах про звільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу". 
		Досліджуючи спірні правовідносини судом установлено, що позивачка перед звільненням займала посаду державної служби в Управлінні державної реєстрації ГТУЮ у Кіровоградській області - територіальному органі Міністерства юстиції України. Про наступне вивільнення позивачку було персонально попереджено за два місяці, як це передбачено частиною 1 статті 49-2 КЗпП України. При цьому інша робота за відповідною професією чи спеціальністю позивачу не пропонувалася. Позивачку звільнено з роботи у зв`язку з ліквідацією цього державного органу, проведеною на підставі постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції" №870 від 09.10.2019 року. 
		Досліджуючи обставини припинення юридичної особи відповідача, суд виходить з того, що відповідно до частин 1, 2 статті 13 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" територіальні органи міністерства утворюються як юридичні особи публічного права в межах граничної чисельності державних службовців та працівників міністерства і коштів, передбачених на утримання міністерства, ліквідовуються, реорганізовуються за поданням міністра Кабінетом Міністрів України.
		Територіальні органи міністерства утворюються у випадках, коли їх створення передбачено положенням про міністерство, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
		Територіальні органи міністерства можуть утворюватися в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення та як міжрегіональні (повноваження яких поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць) територіальні органи (у разі їх утворення).
		Згідно з частиною 4 статті 13 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" територіальні органи міністерства набувають статусу юридичної особи з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про їх державну реєстрацію як юридичної особи. 
		Територіальні органи міністерства припиняються як юридичні особи з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію їх припинення.
		Відповідно до пунктів 1, 7 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 року №228, Міністерство юстиції України (Мін`юст) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
		Мін`юст є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику, державну політику з питань банкрутства, у сфері нотаріату, організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) (далі - виконання рішень), державної реєстрації актів цивільного стану, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державної реєстрації обтяжень рухомого майна, державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців, реєстрації статуту територіальної громади м. Києва, реєстрації статутів Національної академії наук та національних галузевих академій наук, державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб`єктів інформаційної діяльності, у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, у сфері правової освіти населення; забезпечує формування державної політики у сфері архівної справи і діловодства та створення і функціонування державної системи страхового фонду документації.
		Мін`юст здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи Мін`юсту.
		Наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2011 року №1707/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.2011 року за №759/19497, затверджено Положення про Головні територіальні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі. 
		Відповідно до пунктів 1, 3 цього Положення (в редакції наказу Міністерства юстиції України від 30.01.2015 року №115/5) Головні територіальні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі (далі - Головне територіальне управління юстиції) підпорядковуються Міністерству юстиції України та є його територіальними органами.
		Основними завданнями Головного територіального управління юстиції є: реалізація державної правової політики, державної політики з питань банкрутства, у сферах державної реєстрації актів цивільного стану, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців, державної реєстрації статутів територіальних громад сіл, селищ, міст, державної реєстрації, друкованих засобів масової інформації; забезпечення реалізації державної політики у сферах організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб); внесення на розгляд Мін`юсту пропозицій щодо формування та реалізації політики у зазначених сферах; забезпечення роботи нотаріату; експертне забезпечення правосуддя; протидія легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення (щодо нотаріусів, адвокатів, адвокатських бюро та об`єднань, суб`єктів господарювання, що надають юридичні послуги (крім осіб, що надають послуги в рамках трудових відносин)); здійснення в межах повноважень міжнародно-правового співробітництва.
		Як вже зазначалося судом, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції" №870 від 09.10.2019 року постановлено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 1, зокрема Головне територіальне управління юстиції у Кіровоградській області. 
		Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції" №870 від 09.10.2019 року постановлено утворити як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 2, зокрема Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро). 
		Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції" №870 від 09.10.2019 року установлено, що:
		- територіальні органи Міністерства юстиції, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до завершення здійснення заходів, пов`язаних з утворенням міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції;
		- здійснення заходів, пов`язаних з ліквідацією територіальних органів згідно з пунктом 1 цієї постанови та утворенням міжрегіональних територіальних органів згідно з пунктом 2 цієї постанови, покладається на Міністерство юстиції; 
		- міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції, що утворюються згідно з пунктом 2 цієї постанови, є правонаступниками територіальних органів Міністерства юстиції, які ліквідуються згідно з пунктом 1, зокрема Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) є правонаступником Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області. 
		За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) зареєстроване як юридична особа 29.10.2019 року. ГТУЮ у Кіровоградській області з 18.10.2019 року перебуває у стані припинення юридичної особи. (а.с.98, т.2)
		Частинами 2, 3 статті 81 Цивільного кодексу України передбачено, що юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. 
		Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу. Юридична особа приватного права може створюватися та діяти на підставі модельного статуту в порядку, визначеному законом. 
		Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. 
		Цим Кодексом встановлюються порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права. 
		Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом.
		Згідно зі статтею 82 Цивільного кодексу України на юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.
		Відповідно до частини 1 статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. 
		Частиною 2 статті 104 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. 
		Згідно зі статтею 106 Цивільного кодексу України злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 року №1074 затверджено Порядок здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, який визначає механізм здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - органи виконавчої влади) та їх територіальних органів.
		Пунктами 5,  6, 7, 8 цього Порядку передбачено, що орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. 
		Права та обов`язки органів виконавчої влади переходять:  разі злиття органів виконавчої влади - до органу виконавчої влади, утвореного внаслідок такого злиття; у разі приєднання одного або кількох органів виконавчої влади до іншого органу виконавчої влади - до органу виконавчої влади, до якого приєднано один або кілька органів виконавчої влади; у разі поділу органу виконавчої влади - до органів виконавчої влади, утворених внаслідок такого поділу; у разі перетворення органу виконавчої влади - до утвореного органу виконавчої влади; у разі ліквідації органу виконавчої влади і передачі його завдань та функцій іншим органам виконавчої влади - до органів виконавчої влади, визначених відповідним актом Кабінету Міністрів України.
		Майнові права та обов`язки органів виконавчої влади у разі їх злиття, приєднання або перетворення переходять правонаступникові на підставі передавального акта, а у разі їх поділу - згідно з розподільчим балансом. У разі ліквідації органу виконавчої влади складається ліквідаційний баланс. Кабінет Міністрів України приймає рішення щодо подальшого використання нерухомого майна органу виконавчої влади, що ліквідується, та визначає суб`єкта управління підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління такого органу.
		Внаслідок реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) органів виконавчої влади припиняється той орган виконавчої влади, майнові права та обов`язки якого переходять його правонаступникам.
		Верховний Суд України в постановах від 04.03.2014 року (справа №21-8а14), від 27.05.2014 року (справа №21-108а14) сформулював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім. У зв`язку з цим при вирішенні спорів щодо поновлення на роботі працівників юридичної особи публічного права, про ліквідацію яких було прийнято рішення, судам належить, крім перевірки дотримання трудового законодавства щодо таких працівників, з`ясовувати фактичність такої ліквідації (чи мала місце у цьому випадку реорганізація). При вирішенні зазначеної категорії спорів підлягає оцінці і правовий акт, що став підставою ліквідації, зокрема: припинено виконання функцій ліквідованого органу чи покладено виконання цих функцій на інший орган.
		У постановах від 17.10.2011 року (справа №21-237а11), від 16.10.2012 року (справа №21-267а12), від 28.10.2014 року (справа №21-484а14), від 19.01.2016 року (справа №810/1783/13-а) Верховний Суд України виклав правовий висновок, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.
		Ці правові висновки підтримані у постановах Верховного Суду від 17.07.2019 року (справа №820/2932/16), від 24.12.2019 року (справа № 591/3068/16-а). 
		У постанові Кабінету Міністрів України "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції" №870 від 09.10.2019 року, як у розпорядчому акті органу державної влади, не наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій територіальних органів Мін`юсту або передачі їх іншим органам виконавчої влади. Натомість передбачено об`єднання (злиття) кількох територіальних органів Мін`юсту, що припиняються, в новий (міжрегіональний) територіальний орган Мін`юсту, повноваження якого поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць (областей).
		Пунктом 3 цієї постанови Кабінету Міністрів України прямо передбачено, що Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) є правонаступником Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, що спростовує доводи відповідача про ліквідацію цієї юридичної особи публічного права без правонаступництва. 
		Наказом Міністерства юстиції України від 23.10.2019 року №3228/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.10.2019 року за №1126/34097, затверджено Зміни до Положення про Головні територіальні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2011 року №1707/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.2011 року за №759/19497, внаслідок яких у тексті Положення слова "Головне територіальне управління юстиції" в усіх відмінках і числах замінено словами "міжрегіональне управління" у відповідних відмінках і числах. Зміни щодо повноважень, завдань та функцій, які покладаються на міжрегіональні територіальні органи Мін`юсту, до цього Положення не вносилися.
		Наказом Міністерства юстиції України від 28.12.2019 року №4362/5 "Про можливість забезпечення здійснення повноважень та виконання функцій" погоджено пропозицію Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) щодо можливості забезпечення здійснення ним повноважень та виконання функцій, визначених Положенням про міжрегіональні управління Міністерства юстиції України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2011 року №1707/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.2011 року за №759/19497, та іншими нормативно-правовими актами, з 28.12.2019 року. 
		Судом встановлено, що в процесі припинення юридичної особи ГТУЮ у Кіровоградській області його рухоме та нерухоме майно, майнові права та обов`язки, фінансові зобов`язання передані до Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (а.с.199-202, т.1).
		Крім того, надаючи в межах заявленого позову оцінку обставинам зазначеним представником позивачки в судовому засіданні під час розгляду справи про те, що призначення до Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) в порядку переведення з Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області певної кількості службовців та наявності вакантних посад на час звільнення (а.с.78-84, т.1, 152-162, т.2), суд зауважує, що  статтею 4 Закону № 889-VIII закріплені принципи державної служби. До вказаних принципів, зокрема, відносяться:
		забезпечення рівного доступу до державної служби - заборона всіх форм та проявів дискримінації, відсутність необґрунтованих обмежень або надання необґрунтованих переваг певним категоріям громадян під час вступу на державну службу та її проходження;
		стабільності - призначення державних службовців безстроково, крім випадків, визначених  законом, незалежність персонального складу державної служби від змін політичного керівництва держави та державних органів.
		Відповідачами не доведено належними та допустимими доказами дотримання вказаних принципів стосовно позивача в процесі формування кадрового складу Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).
		Верховний Суд в постанові від 17 липня 2019 року в справі №820/2932/16 зазначив, що якщо ліквідовано орган з одночасним створенням іншого органу, який буде виконувати повноваження (завдання) органу, що ліквідується, то зобов`язанням роботодавця (держави) є вжиття заходів щодо працевлаштування працівників ліквідованого у такий спосіб органу.
		В розпорядчому акті органу державної влади в  постанові Кабінету Міністрів України від 09 жовтня 2019 року № 870 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції»  не наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій Головного територіального управління юстиції у Донецькій області.
		Разом з тим функції вказаного органу, що ліквідується, покладено на інший орган - Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), який визначено його правонаступником.
		Вказані обставини підтверджують доводи позивача, що фактично відбулася реорганізація територіального органу Мін`юсту - ГТУЮ у Кіровоградській області як юридичної особи публічного права, а не його ліквідація. До правонаступника - новоствореної юридичної особи - Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) - перейшли як функції та повноваження щодо реалізації державної політики у відповідних сферах, що виконувалися ГТУЮ у Кіровоградській області, так і майнові права та обов`язки цієї юридичної особи, що припиняється.
		Тож оскільки в ГТУЮ у Кіровоградській області фактично відбулася не ліквідація, а реорганізація, яка супроводжувалася змінами в організації виробництва і праці, роботодавець зобов`язаний був дотриматися процедури вивільнення працівників у зв`язку з реорганізацією, визначеною законодавством про працю. 
		Згідно з частиною 5 статті 40  КЗпП України (в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" №117-IX від 19.09.2019 року) особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
		На час звільнення позивачки зі служби Законом України "Про державну службу" не були передбачені особливості застосування до державних службовців, які звільняються з державної служби з підстав скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації  державного органу чи його ліквідації, положень частини 2 статті 40, статей 42, частин 1, 2 і 3 статті 49-2 КЗпП України. Тому на звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби з підстав, передбачених пунктами 1 та 1-1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу", поширювалися положення законодавства про працю щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі. 
		Таким чином, реорганізація державного органу, яка супроводжувалася змінами в організації виробництва і праці, зумовлювала обов`язок відповідача як роботодавця відповідно до вимог частини 2 статті 40, статті 43, частин 2, 3 статті 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням позивача про звільнення запропонувати йому іншу рівноцінну посаду державної служби або іншу роботу (посаду державної служби) у новоствореному державному органі, виконати вимоги щодо визначення працівників, що мають переважне право на залишення на роботі, та отримати згоду виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення, у разі якщо працівник є її членом.
		Проте ці вимоги при звільненні позивача відповідач не виконав та не дотримався процедури вивільнення державних службовців, визначеної законодавством про працю.
		Судом установлено, що попередження позивачки про наступне вивільнення, припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення не містить пропозиції позивачці про зайняття іншої вакантної посади. Крім того, відповідачем не надано суду будь-яких доказів на підтвердження пропозиції позивачу зайняти інші вакантні посади, які були наявними на момент попередження працівника про звільнення чи з`явилися протягом періоду з дня попередження до дня звільнення, а також існували безпосередньо станом на день звільнення, та які вона може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Крім того, відповідачем не надано доказів виконання вимог щодо визначення працівників, що мають переважне право на залишення на роботі, яке враховувалося при переведенні їх до новоствореного органу.
		Суд відхиляє посилання відповідача на частину 6 статті 49-2 КЗпП України, якою передбачені особливості вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу" та якою установлено, що у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини 2 статті 40 та частини 2 статті 49-2 КЗпП України. Оскільки ця норма введена Законом України від 12.12.2019 року №378-IX "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України", який набрав чинності 02.02.2020 року, тому не може застосовуватися до спірних правовідносин. 
		Відповідно до частини 6 статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
		Відповідачами не доведено належними та допустимими доказами дотримання вказаних принципів стосовно позивача в процесі формування кадрового складу Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).
		Вказані обставини свідчать про те, що звільнення позивача проведено з порушенням вимог законодавства.
		Отже, суд прийшов до висновку, що звільнення позивача відбулося без законної підстави та з порушенням передбаченого законом порядку, що свідчить про протиправність наказу голови ліквідаційної комісії ГТУЮ у Кіровоградській області "Про звільнення ОСОБА_1 " №929/к від 26.12.2019 року. Відтак спірний наказ слід скасувати, а позов у цій частині вимог - задовольнити. 
		Відповідно до частини 1  статті 235 КЗпП України  у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог  Закону України «Про запобігання корупції»  іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
		Верховний Суд в постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 815/436/17 з подібними правовідносинами виклав правову позицію, що при реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за пунктом 1  статті 40 КЗпП України  може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де зберіглось його попереднє місце роботи.
		При ліквідації підприємства (установи, організації) правила пункту 1  статті 40 КЗпП України  можуть застосовуватися і в тих випадках, коли після припинення його діяльності одночасно утворюється нове підприємство. В цих випадках працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку.
		З огляду на наведене, оскільки права позивача порушені, то вони підлягають відновленню шляхом скасування оскарженого наказу та поновлення позивача на посаді, з якої його було незаконно звільнено.
		За приписами частини 2  статті 235 КЗпП України  при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
		Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений  постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.
		Відповідно до абзацу 3 пункту 2 вказаного Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
		У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
		Пунктом 8 Порядку встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
		Такий заробіток підлягає стягненню з установи, в якій працювала позивач, тобто з Головного територіального управління юстиції у Донецькій області.
		Аналогічна правова позиція в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу висловлена Верховним Судом в постанові від 12 грудня 2018 року у справі №826/25887/15.
		Разом з тим, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
		У постанові від 21.05.2014 року у справі №6-33цс14 Верховний Суд України зазначив, що у разі встановлення факту звільнення без законної підстави або з порушенням передбаченого законом порядку суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.
		Зважаючи на те, що позивачку протиправно звільнено з посади 28.12.2019 року, тому вона має бути поновлена на цій посаді з 29.12.2019 року.
		Відповідно до пунктів 2, 5, 8 Порядок обчислення середньої заробітної плати, який застосовується зокрема у випадках вимушеного прогулу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. 
		Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
		Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
		Відповідачем до суду надано довідку б/н про заробітну плату позивача за останні 2 календарні місяці роботи перед звільненням (а.с.212,т.1), відповідно до якої розмір заробітку ОСОБА_1 у жовтні 2019 року склав 5725,12 грн., у листопаді 2019 року - 5833,75 грн., усього - 11558,87 грн. Середньоденна заробітна плата, розрахована із кількості робочих днів за ці 2 місяці (30 днів) та становить 385,30 грн.
		Вимушений прогул позивача у період з 29.12.2019 року по 20.10.2020 року складає 201 робочих дні, тому середній заробіток за час вимушеного прогулу ОСОБА_2 становить 77 445,30 грн. (385,30 грн. х 201 днів).
		Відповідно до пунктів 2, 3 частини 1 статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
		 
		VI. Судові витрати.
		Відповідно до вимог  статті 139 КАС України  судові витрати відшкодуванню не підлягають, оскільки вони не були понесені позивачем, яка звільнена від їх сплати.
		 
		Керуючись статтями 132, 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
		 
		В    И    Р    І    Ш   И   В:
		 
		Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) - задовольнити.
		Визнати протиправним та скасувати наказ Голови ліквідаційної комісії Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області від 26.12.2019 р. № 929/к "Про звільнення ОСОБА_1 ".
		Поновити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) на посаді провідного спеціаліста відділу державної реєстрації нормативно-правових актів, правової роботи та правової освіти Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області з 29.12.2019 р. із збереженням рангу державного службовця.
		Стягнути з Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області (25006, Кіровоградська область, м. Кропивницький, вул. Дворцова, 6/7, код ЄДРПОУ - 34894735) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 77 445,30 грн. (сімдесят сім тисяч чотириста сорок п`ять гривень тридцять копійок) з подальшим вирахуванням обов`язкових податків та зборів.
		Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 5779,44 грн. (п`ять тисяч сімсот сімдесят дев`ять гривень сорок чотири копійки), з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства допустити до негайного виконання.
		 
		Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення. 
		Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
		Повний текст рішення складено та підписано 30 жовтня 2020 року.
		 
		    Суддя 
		Кіровоградського окружного 
		    адміністративного суду                                                         Р.В. Жук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...