Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 127/34597/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них.
Надіслано для оприлюднення: 03.11.2020. Зареєстровано: 04.11.2020. Забезпечено надання загального доступу: 06.11.2020.
Дата набрання законної сили: 29.10.2020
Номер судового провадження: 22-ц/801/1635/2020

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 127/34597/19
		Провадження № 22-ц/801/1635/2020
		Категорія: 60
		Головуючий у суді 1-ї інстанції Дернова В. В.
		Доповідач:Береговий О. Ю.
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		29 жовтня 2020 рокуСправа № 127/34597/19м. Вінниця
		 
		 
		Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
		головуючого - Берегового О.Ю. (суддя-доповідач),
		суддів: Панасюка О.С., Сала Т.Б.,
		за участю секретаря судового засідання Куленко О.В.,
		учасники справи:
		позивач: ОСОБА_1 ,
		відповідач: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		розглянув цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в особі законного представника ОСОБА_2 про визначення частки у спільній частковій власності за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 липня 2020 року, постановлене в залі судових засідань місцевого суду під головуванням судді Дернової В.В., дата виготовлення повного тексту рішення 20 липня 2020 року,
		 
		встановив:
		 
		В грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в особі законного представника ОСОБА_2 про визначення частки у спільній частковій власності.
		       Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зареєстрували шлюб 13 червня 1965 року та в 1976 році закінчили будівництво будинку з господарськими будівлями в АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , після якого відкрилася спадщина на Ѕ частину майна, яке складається з будинку з прибудовами та земельної ділянки на якій вони розташовані. Спадкоємцями вказаної спадщини є дружина ОСОБА_5 (обов`язкової частки) та ОСОБА_6 (за заповітом). Вважала, що оскільки частка у спільній сумісній власності на майно подружжя є рівною, тому спадкуванню підлягає Ѕ частки належного кожному із подружжя, а відтак ОСОБА_5 після спадкування обов`язкової Ѕ частки належить ѕ частки майна, тоді як ОСОБА_10. ОСОБА_6 звернулась в нотаріальну контору з заявою про прийняття спадщини, але не оформивши спадщини померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , внаслідок чого, після неї відкрилась спадщина, яку прийняли відповідачі, а саме її чоловік ОСОБА_2 та неповнолітній син ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_5 , внаслідок чого, після неї відкрилась спадщина на її частку майна, яке на підставі заповіту від 01 листопада 2018 року отримала позивач ОСОБА_1 . 
		Поряд з цим, підготовці документів нотаріусу позивачу стало відомо що в інформаційній довідці речових прав на нерухоме майно№ 55224360 на спадкодавця ОСОБА_5 зареєстровано Ѕ частину власності на садибу, розташовану по АДРЕСА_1 , а не ѕ частки. Так як, визначити частку у спільній власності у позасудовому порядку неможливо у зв`язку зі смертю співвласників, вказане стало підставою для звернення до суду з даним позовом, в якому просила суд визначити, що на день смерті ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 її частка у спільній частковій власності, якою є будинок з господарськими будівлями та присадибною земельною ділянкою, розташований в АДРЕСА_1 ; та, що частка ОСОБА_6 у спільній частковій власності на будинок з господарськими будівлями та присадибною земельною ділянкою, розташований в АДРЕСА_1 .
		Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 13 липня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в особі законного представника ОСОБА_2 про визначення частки у спільній частковій власності відмовлено. 
		Рішення Вінницького міського суду Вінницької області мотивоване тим, що позивачем не може ставитися питання про визначення частки померлої у спільній власності, оскільки в такому разі судом буде вирішено питання про право особи, яка не є стороною процесу та у зв`язку із смертю не має цивільної процесуальної правоздатності і дієздатності. Разом з тим, для оформлення права на спадщину закон не вимагає рішення суду про визначення частки спадкодавця. Крім того, свідоцтва про право на спадщину за законом, як на будівлі і на присадибну земельну ділянку на даний час є чинними, в судовому порядку не оспорювались, а тому частки не можуть бути перераховані. Поряд з цим, земельна ділянка на якій побудовано житловий будинок з господарськими будівлями належала ОСОБА_4 відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку, тобто в порядку приватизації.
		Не погоджуючись з таким рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилалась на порушення норм матеріального і процесуального права та невідповідність висновків суду першої інстанції дійсним обставинам справи, просила оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про задоволенні позову в повному обсязі.
		Апеляційна скарга мотивована тим, що на її думку, нотаріус фактично позбавив ОСОБА_5 права на Ѕ частки майна у спільній сумісній власності подружжя, оскільки остання окрім своєї Ѕ частки майна мала успадкувати ще Ѕ частку спадкового майна після смерті її чоловіка ОСОБА_4 . Вважає, що суд попередньої інстанції помилково прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки позивачем не ставиться питання про визначення права власності померлому, а лиш про визначення частки в спадковому майні, яке належало спадкодавцю на день його смерті та його дружині, як співвласнику спільної сумісної власності подружжя. Крім того, вважає, що ОСОБА_5 не відмовилась від власності, а тільки не претендувала на отримання документу, який засвідчує її право власності. Поряд з цим, на думку позивача висновок суду щодо належності ОСОБА_4 на праві особистої приватної власності, земельної ділянки, згідно державного акту про право власності від 16 березня 2007 року є помилковим, оскільки на момент видачі вказаного акту Сімейним кодексом України не було передбачено права на особисту приватну власність на приватизовану земельну ділянку.
		11 вересня 2020 року представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Лещенко С.В. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечила аргументи позивача викладені в апеляційній скарзі вказавши, що суд попередньої інстанції вірно встановив належність ОСОБА_4 на праві особистої приватної власності, земельної ділянки, згідно державного акту про право власності від 16 березня 2007 року. Вважає, що вимоги позовної заяви про визначення розміру частки за померлими не узгоджується із позицією Верховного Суду викладену в постанові від 22 квітня 2020 року в справі № 127/23809/18. 
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з огляду на наступне.
		Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.
		Судом достовірно встановлено, що відповідно до свідоцтва про право особистої власності на будівлі № 9 від 03 червня 1985 року, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Ленінської районної Ради народних депутатів від 24 квітня 1985 року № 176, зареєстрованого «ВООБТІ» 25 червня 1985 року і записаного в реєстрову книгу за реєстровим № 18887, ОСОБА_4 на праві особистої власності належав житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с. 97).
		Відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 724176 від 16 березня 2007 року, земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, загальною площею 0,0644 га (кадастровий номер 0510136600:02:096:0104), розташована по АДРЕСА_1 , належала на праві власності ОСОБА_4 на підставі рішення Вінницької міської ради від 04 липня 2006 року № 237 (а.с. 102).
		Згідно заповіту, посвідченого 16 жовтня 2010 року державним нотаріусом Першої вінницької державної нотаріальної контори Гречко Ж.Б. за реєстровим № 3-2856, ОСОБА_4 все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що йому буде належати на день смерті і на що він за законом матиме право заповів ОСОБА_6 (а.с. 92).
		ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 11 жовтня 2013 року, актовий запис № 2672 (а.с. 94).
		ОСОБА_6 прийняла спадщину, подавши у передбачений законодавством строк для прийняття спадщини відповідну заяву про прийняття спадщини за заповітом від 21 листопада 2013 року до Першої вінницької державної нотаріальної контори (а.с. 88).
		ОСОБА_5 (дружина спадкодавця, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_2 від 13 червня 1965 року, (а.с. 96) та рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21 травня 2019 року у цивільній справі № 127/11078/19, (а.с. 25-26)) прийняла спадщину, подавши у передбачений законодавством строк для прийняття спадщини відповідну заяву про прийняття спадщини за законом (обов`язкової частки) від 21 листопада 2013 року до Першої вінницької державної нотаріальної контори (а.с. 87), у якій зазначила, що на видачу свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя не претендує.
		ОСОБА_5 на підставі ст. 1241 ЦК України отримала свідоцтво про право на спадщину за законом від 16 березня 2016 року на Ѕ частку житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , посвідчене державним нотаріусом Першої вінницької державної нотаріальної контори Шарко О.В. за реєстровим № 1-562 (а.с. 113).
		ОСОБА_5 на підставі ст. 1241 ЦК України отримала свідоцтво про право на спадщину за законом від 16 березня 2016 року на Ѕ частку земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,0644 га (кадастровий номер 0510136600:02:096:0104) по АДРЕСА_1 , посвідчене державним нотаріусом Першої вінницької державної нотаріальної контори Шарко О.В. за реєстровим № 1-565 (а.с. 114).
		В свою чергу, ОСОБА_6 свідоцтво про право на спадщину за заповітом не отримала, оскільки померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 04 березня 2015 року , актовий запис № 49 (а.с. 81).
		Відповідач ОСОБА_2 (чоловік спадкодавця ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_4 від 20 квітня 1993 року, (а.с. 82)) прийняв спадщину, подавши у передбачений законодавством строк для прийняття спадщини (18 серпня 2015 року) відповідну заяву про прийняття спадщини від 12 серпня 2015 року до Калинівської державної нотаріальної контори (а.с. 73).
		Відповідач ОСОБА_3 (син спадкодавця ОСОБА_6 ) прийняв спадщину відповідно до положень ч. 4 ст. 1268 ЦК України як малолітня особа, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5 від 18 лютого 2011 року (а.с. 83).
		ОСОБА_7 (син спадкодавця ОСОБА_6 ) відмовився від прийняття спадщини за законом на користь чоловіка померлої ОСОБА_2 , подавши до Калинівської державної нотаріальної контори у передбачений законодавством строк відповідну заяву від 18 серпня 2015 року (а.с. 74).
		ОСОБА_8 (дочка спадкодавця ОСОБА_6 ) відмовилася від прийняття спадщини за законом на користь чоловіка померлої ОСОБА_2 , подавши до Калинівської державної нотаріальної контори у передбачений законодавством строк відповідну заяву від 18 серпня 2015 року (а.с. 76).
		ОСОБА_9 (мати спадкодавця ОСОБА_6 ) відмовилася від прийняття спадщини за законом на користь чоловіка померлої ОСОБА_2 , подавши до Калинівської державної нотаріальної контори у передбачений законодавством строк відповідну заяву від 18 серпня 2015 року (а.с. 75).
		ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_6 від 26 листопада 2019 року, актовий запис № 3379 (а.с. 64).
		Як вбачається із заповіту, посвідченого 01 листопада 2018 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Лавреновим І.А. за реєстровим № 1660, ОСОБА_5 все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось, в тому числі все те, що їй буде належати на день смерті і на що вона за законом матиме право заповіла ОСОБА_1 (а.с. 66).
		Позивач ОСОБА_1 прийняла спадщину, подавши у передбачений законодавством строк для прийняття спадщини відповідну заяву про прийняття спадщини від 19 грудня 2019 року до приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Лавренова І.А. (а.с. 59).
		Таким чином, позивач ОСОБА_1 є спадкоємцем за заповітом ОСОБА_5 , а відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є спадкоємцями за законом ОСОБА_6 .
		Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 20 березня 2019 року № 1173/02-31 державним нотаріусом Першої вінницької державної нотаріальної контори Марценюк С.А. було відмовлено у видачі на ім`я ОСОБА_5 свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя на житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,0644 га, кадастровий номер 0510136600:02:096:0104 по АДРЕСА_1 (а.с. 117-118).
		Звернення до суду з даним позовом про визначення частки у спільній частковій власності обумовлене саме відсутністю свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя.
		Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
		Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
		Розглядаючи спір, суд повинен з`ясувати усі обставини справи відповідно до обґрунтування позову, зміст позовних вимог та зв`язок між обґрунтуванням, вимогою та вибраним способом захисту.
		Згідно ст. 370 ЦК України учасник спільної сумісної власності має право припинити для себе відносини спільної власності шляхом виділу в натурі із спільного майна. Згідно ч . 3 ст. 370 ЦК України виділ частки із майна, що є об`єктом спільної сумісної власності здійснюється на тих же засадах, що і виділ із майна, що є у спільній частковій власності. Разом з тим, оскільки у спільній сумісній власності, на відміну від спільної часткової, частки учасників не є визначеними, виділ здійснюється в два етапи: 1) визначення часток учасників у спільному майні, тобто перетворення спільної сумісної власності на спільну часткову. При цьому, ч. 2 ст. 370 ЦК виходить з презумпції рівності часток кожного із співвласників, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
		Юридичне значення визначення частки подружжя у спільній сумісній власності полягає в тому, що остання трансформується у спільну часткову власність. При цьому, згідно ст. 361 ЦК будь-який учасник спільної часткової власності має право розпоряджатися своєю часткою на свій розсуд: без необхідності одержання згоди другого співвласника, будь яким способом і на користь будь-якого суб`єкта. Проте, зі змісту ч. 1 ст. 67 СК випливає, що обсяг прав чоловіка, дружини, які визначили свої частки у спільному майні, є обмеженим порівняно з іншими учасниками права спільної сумісної власності, які не є подружжям, адже право розпоряджатися вони набувають за умови попереднього виділення частки в натурі, або визначення порядку користування майном.
		Визначення частки у спільному майні подружжя регулюється ст. ст. 70, 71 Закону України «Про нотаріат» та главою 24 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Аналіз цих норм дозволяє стверджувати, що свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя може видаватися як за життя обох з подружжя за їх бажанням, так і після смерті одного з подружжя за заявою другого з подружжя, який пережив.
		Таким чином, частка померлого у спільній власності може бути визначена за заявою спадкоємців, за згодою другого з подружжя, що є живим, тобто поділ частки померлого у спільному сумісному майні можливий лише за умови наявності згоди іншого з подружжя.
		Поряд з цим, оскільки, відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 16 березня 2016 року на Ѕ частку житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , посвідченого державним нотаріусом Першої Вінницької державної нотаріальної контори Шарко О.В. за реєстровим № 1-562 (а.с. 113) та свідоцтва про право на спадщину за законом від 16.03.2016 року на Ѕ частку земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,0644 га (кадастровий номер 0510136600:02:096:0104) по АДРЕСА_1 , посвідченого державним нотаріусом Першої Вінницької державної нотаріальної контори Шарко О.В. за реєстровим № 1-565 (а.с. 114), частки щодо спадкового майна після смерті ОСОБА_4 вже визначені, на даний час є чинними, у судовому порядку не оспорювалися, тому відповідні частки не можуть бути перераховані.
		Крім того слід зазначити, що визначення судом частки співвласника у праві спільної сумісної власності за померлим не узгоджуються з вимогами чинного законодавства, оскільки у такому разі судом буде вирішено питання про права особи, яка не є стороною процесу та у зв`язку зі смертю не має цивільної процесуальної правоздатності і дієздатності.
		Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 22 квітня 2020 року в справі № 127/23809/18, провадження № 61-11210св19
		Не заслуговують на увагу також доводи апеляційної скарги щодо належності спірної земельної ділянки подружжю на праві спільної сумісної власності, з огляду на наступне.
		Відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 724176 від 16 березня 2007 року, виданого на підставі рішення Вінницької міської ради від 04.07.2006 року № 237 (а.с. 102), земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,0644 га (кадастровий номер 0510136600:02:096:0104) по АДРЕСА_1 належала ОСОБА_4 та була отримана ним у порядку приватизації.
		Відповідно до ч. 5 ст. 61 СК України у редакції від 11 січня 2011 року «2913-VI «Про внесення змін до ст. 61 Сімейного кодексу України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя», який набрав чинності 08 лютого 2011 року, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя була земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному із подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації.
		Законом України від 17 травня 2012 року №4766-VI «Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини. Чоловіка», який набрав чинності з 13 червня 2012 року, режим майна подружжя, набутого внаслідок приватизації, було змінено. Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 57 СК України земельна ділянка, набута на час шлюбу внаслідок приватизації, є особистою приватною власністю дружини, чоловіка. Ч. 5 ст. 61 СК України виключено.
		Отже, з урахуванням змін до СК України правовий режим приватизованої земельної ділянки змінювався. Виключно протягом періоду з 08 лютого 2011 року до 13 червня 2012 року приватизована одним із подружжя земельна ділянка вважалася об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. До 08 лютого 2011 року та після 12 червня 2012 року така земельна ділянка належала до особистої приватної власності чоловіка або дружини, яка використала своє право на безоплатне отримання частини земельного фонду.
		Аналогічний висновок по застосуванню норм Закону України «Про внесення зміни до статті 61 СК України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя» від 11 січня 2011 року зроблений в постанові Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 626/4/17 (провадження № 61-29004св18).
		За приписами ч. 1 ст. 125 ЗК України право власності та право постійного користування земельною ділянкою виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. 
		За встановлених обставин, враховуючи час набуття у власність нерухомого майна, місцевий суд дійшов правильного висновку, що спірна земельна ділянка передана у власність   ОСОБА_4 безоплатно відповідно до положень ЗК України, тому режим спільного сумісного майна подружжя на цю земельну ділянку не поширюється.
		Поряд з цим, судом першої інстанції вірно взято до уваги також п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» в якому роз`яснено, що для оформлення права на спадщину закон не вимагає рішення суду про визначення частки спадкодавця.
		Інші доводи скарги, щодо необґрунтованого висновку суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни судового рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що ухвала відповідає вимогам ст. 153, 263, 264 ЦПК України, і її слід залишити без змін.
		Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
		Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
		Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
		На підставі ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-
		 
		постановив:
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 липня 2020 року залишити без змін.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
		 
		Головуючий                                                 О.Ю. Береговий
		 
		Судді                                                                 О.С. Панасюк
		 
		                                                                       Т.Б. Сало

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...