Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/3009/18 : Господарські справи (до 01.01.2019); Інші позадоговірні немайнові спори; Спонукання виконати певні дії, що не випливають з договірних зобов’язань.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 06.11.2020. Забезпечено надання загального доступу: 09.11.2020.
Дата набрання законної сили: 06.11.2020
Номер судового провадження: 12-204гс19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ОКРЕМА ДУМКА
		судді Великої Палати Верховного Суду Ситнік О. М. на постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19)
		у господарській справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» Славкіної Марини Анатоліївни (далі - уповноважена особа Фонду, Фонд та ПАТ «ВіЕйБі Банк», Банк відповідно) до Національного банку України (далі - НБУ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання дій протиправними, скасування постанови та зобов`язання вчинити дії 
		за касаційною скаргою уповноваженої особи Фонду на рішення Господарського суду міста Києва від 30 січня 2019 року у складі судді Літвінова М. Є. та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22 травня 2019 року у складі колегії суддів: Калатай Н. Ф., Мартюк А. І., Пашкіна С. А. 
		У березні 2018 року уповноважена особа Фонду звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до НБУ, з урахуванням уточненої позовної заяви, про:
		- визнання протиправними дій правління НБУ щодо прийняття постанови від 31 березня 2016 року № 219 «Про звернення стягнення на цінні папери, передані Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк» у заставу Національному банку України»;
		- скасування постанови правління НБУ від 31 березня 2016 року № 219 «Про звернення стягнення на цінні папери, передані Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк» у заставу Національному банку України» (далі - постанова № 219);
		- зобов`язання НБУ повернути на рахунок ПАТ «ВіЕйБі Банк» у цінних паперах непогашені цінні папери, а саме: державні облігації UA4000172271 у кількості 92 038 штук, державні облігації UA4000185557 у кількості 23 082 штук, державні облігації UA4000186159 у кількості 153 047 штук.
		Позов обґрунтовано тим, що відповідач не мав права на безспірне списання та безспірне відчуження майна, що перебувало в заставі (цінні папери), оскільки відповідно до частини четвертої статті 73 Закону України «Про Національний банк України» вказане право відповідача не поширюється на банки, віднесені до категорії неплатоспроможних. Відповідач у порушення норм статей 24, 27 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» не повідомив позивача про намір звернути стягнення, не надіслав повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання та не зареєстрував у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.
		Зазначала, що відповідач не відшкодував третій особі витрати у розмірі 0,05 % від суми реалізації, чим порушив норми спеціального законодавства, а саме Порядку здійснення та розрахунку витрат Фонду на утримання та 
		продаж заставленого майна. Перелік документів, на підставі яких 
		здійснюються безумовні операції, є вичерпним, тому безумовне списання відповідачем цінних паперів з рахунку позивача є неправомірним. Строк дії звіту про оцінку цінних паперів станом на дату звернення стягнення закінчився.
		Позивач вважає, що пункт 4 оскаржуваної постанови Правління НБУ суперечить нормам статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», якою встановлено черговість задоволення вимог кредиторів. Згідно з умовами спірних кредитних договорів та договорів застави відповідач мав право залишити у своїй власності цінні папери виключно за умови, що вони не були продані третім особам, а відтак, відповідач мав прийняти постанову щодо звернення стягнення на заставні цінні папери шляхом їх продажу відповідно до вимог чинного законодавства, договірних умов та за рахунок отриманих від продажу коштів задовольнити свої вимоги або звернути стягнення в судовому порядку. 
		30 січня 2019 року рішенням Господарського суду міста Києва, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22 травня 2019 року, у позові відмовлено.
		Що стосується позовної вимоги про визнання протиправними дій НБУ щодо прийняття постанови правління НБУ № 219 «Про звернення стягнення на цінні папери, передані ПАТ «ВіЕйБі Банк» у заставу Національному банку України», суди першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» та від 05 квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України» дійшли висновку, що такий спосіб захисту є ефективним, оскільки спрямований на реальне відновлення порушеного права. Водночас такий спосіб захисту як визнання дій НБУ протиправними у цьому випадку не може поновити порушені права позивача, оскільки такі дії були реалізовані у формі оскаржуваної постанови Правління НБУ, а тому саме остання підлягає оскарженню.
		Відносно позовної вимоги про визнання протиправною та скасування постанови № 219 суди попередніх інстанцій зазначили, що відповідачем при прийнятті оспорювальної постанови не було порушено порядок (черговість) задоволення вимог кредиторів, встановлений у статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки цією постановою визначено внутрішній порядок спрямування коштів, отриманих НБУ від реалізації права на набуття права власності на цінні папери. 
		Суди зазначили, що звернення стягнення на цінні папери відбулось у порядку, передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а не згідно із частинами першою та другою статті 73 Закону України «Про Національний банк України». Вважали, що ефективним способом захисту в цьому випадку є скасування постанови № 219 (визнання її недійсною), проте відсутні підстави для скасування цієї постанови.
		Щодо позовної вимоги ПАТ «ВіЕйБі Банк» про зобов`язання НБУ повернути на рахунок ПАТ «ВіЕйБі Банк» у цінних паперах непогашені цінні папери, суди дійшли висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині, оскільки такі вимоги є похідними від позовних вимог про скасування постанови № 219, у задоволенні яких відмовлено.
		У липні 2019 року уповноважена особа Фонду подала до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 30 січня 2019 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22 травня 2019 року, у якій просила скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
		У касаційній скарзі уповноважена особа Фонду зазначає, що дії НБУ щодо списання з рахунку ПАТ «ВіЕйБі Банк» державних облігацій України є неправомірними, такими, що вчинені з порушенням вимог діючого законодавства та умов укладених договорів, а постанова № 219 є незаконною  та такою, що підлягає скасуванню.
		Зазначає, що НБУ порушив умови підпунктів 2.2.2 договорів застави, не мав права на безспірне списання та безспірне відчуження майна, що перебувало в заставі (цінні папери), оскільки відповідно до частини четвертої статті 73 Закону України «Про Національний банк України» вказане право відповідача не поширюється на банки, віднесені до категорії неплатоспроможних. Відповідач повинен був вжити заходів щодо списання коштів, а лише у випадку відсутності такої можливості - переводити облігації у свою власність.
		Крім того, НБУ в порушення норм статтей 24, 27 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» не повідомив позивача про намір звернути стягнення, не надіслав повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання та не зареєстрував у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомості про звернення стягнення на предмет обтяження. Зазначає, що оскаржувані судові рішення прийняті всупереч статті 238 та частини третьої статті 282 Господарського процесуального кодексу України, оскільки судами попередніх інстанцій не було надано мотивованої оцінки кожному аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.
		НБУ подав до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу посилаючись на те, що позивач не наводить жодної норми матеріального права, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин, просив залишити касаційну скаргу ПАТ «ВіЕйБі Банк» без задоволення, а судові рішення- без змін.
		Зазначає, що спірна постанова, яка прийнята правлінням НБУ на реалізацію своїх повноважень, є розпорядчим актом з питань організаційно-розпорядчого характеру, який не є нормативно-правовим актом, або актом індивідуальної дії, адже таке рішення у формі постанови врегульовано Регламентом Правління НБУ (у редакції від 24 грудня 2015 року). Невиконання чи неналежне виконання зобов`язання не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним (скасування постанови).
		22 вересня 2020 року постановою Великої Палати Верховного Суду касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду задоволено частково. Рішення Господарського суду міста Києва від З0 січня 2019 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22 травня 2019 року змінено, викладено мотивувальну частину в редакції своєї постанови. В іншій частині судові рішення - залишено без змін.
		Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту).
		Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про те, що визнання протиправними дій правління НБУ щодо прийняття спірної постанови не є ефективним способом захисту, є правильними, оскільки задоволення цієї позовної вимоги не здатне поновити майнову сферу позивача, а тому вимога не відповідає ефективному способу захисту.
		Велика Палата Верховного Суду вважала, що правова оцінка судом постанови № 219 як неправомірної може бути однією з підстав обґрунтування судового рішення про задоволення позовної вимоги, яка відповідає належному способу захисту (зокрема, про стягнення цінних паперів), але не може відображатися в резолютивній частині судового рішення як висновок про задоволення вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту, а тому зазначена позовна вимога задоволенню також не підлягає. 
		Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про те, що положення частини четвертої статті 73 Закону України «Про Національний банк України», відповідно до якої частини перша та друга цієї статті не поширюється на банки, віднесені до категорії неплатоспроможних, які виводяться Фондом з ринку відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
		Зазначила, що банк, який ліквідується в порядку, визначеному Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», НБУ взагалі не має переважного й безумовного права, передбаченого частинами першою та другою статті 73 Закону України «Про Національний банк України».
		Велика Палата Верховного Суду виходила з того, якщо банк не перебуває в процедурі ліквідації, то правові передумови для застосування положень статті 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» відсутні, а НБУ володіє стосовно такого банку правом, визначеним частинами першою та другою статті 73 Закону України «Про Національний банк України».
		У разі ж якщо банк є таким, що ліквідується відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», то застосуються норми цього Закону, у тому числі правила продажу активів такого банку визначаються 
		статтею 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а положення частин першої та другої статті 73 Закону України «Про Національний банк України» до відповідних відносин застосуванню не підлягають.
		Зазначила, що такі узгоджені дії відповідача і позивача свідчать про погодження позивачем звернення стягнення на заставлені цінні папери в порядку, встановленому договором застави. Тому питання про обов`язковість погодження Фондом способу, порядку, складу та умов відчуження майна банку, включеного до ліквідаційної маси, для реалізації заставодержателем права на звернення стягнення Великою Палатою Верховного Суду не розглядається.
		Велика Палата Верховного Суду вважає, що в разі якщо позивач був неправомірно, без достатньої правової підстави позбавлений цінних паперів, які обліковувалися на рахунку позивача, на користь відповідача, то належному способу захисту відповідає позовна вимога про стягнення цінних паперів з відповідача на користь позивача.
		Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що виконавчий документ, виданий на виконання судового рішення про стягнення з відповідача (боржника) на користь позивача (стягувача) цінних паперів, є підставою для відкриття виконавчого провадження (частина перша статті 26 Закону України «Про виконавче провадження»), у межах якого виконавець накладає арешт на цінні папери (частина сьома статті 26, частини перша, четверта, п`ята статті 56 Закону України «Про виконавче провадження»).
		Якщо ж цінні папери у відповідача відсутні (були відчужені іншій особі, погашені тощо), то належному способу захисту відповідає позовна вимога про стягнення вартості цінних паперів. Позивач може також вимагати стягнення коштів на відшкодування доходів, які відповідач одержав або міг одержати від цінних паперів з часу, коли відповідач дізнався або мав дізнатися про володіння без достатньої правової підстави (стаття 1214 Цивільного кодексу України). Якщо незаконне заволодіння майном відбулося внаслідок порушення вимог закону, то відповідач вважається таким, що знав або мав знати про володіння ним майном без достатньої правової підстави з моменту заволодіння майном.
		Крім того, вимога про зобов`язання НБУ повернути на рахунок ПАТ «ВіЕйБі Банк» у цінних паперах непогашені цінні папери не відповідає ефективному способу захисту, оскільки в разі задоволення цієї позовної вимоги вона не може бути виконана примусово, а майнова сфера позивача не буде відновлена. 
		Велика Палата Верховного Суду в пункті 144 постанови від 04 листопада                     2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) зазначила, що у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Такий висновок є правильним  і у випадку, коли предметом спору є звернення стягнення на рухоме майно.
		З наведеними мотивами Великої Палати Верховного Суду погодитися не можна.
		Суди попередніх інстанцій установили, що 26 лютого 2014 року по 19 вересня 2014 року  між НБУ (кредитор) та ПАТ «ВіЕйБі Банк» (позичальник) укладено шість  кредитних договорів, а саме: від 26 лютого 2014 року № 33/02-14/СТ 
		(далі - кредитний договір 1), відповідно до умов якого відповідач надав позивачу кредит на суму 63 180 000 грн 00 коп. на термін з 26 лютого 2014 року до 18 лютого 2015 року зі сплатою 19,5 % річних; 
		27 травня 2014 року укладено кредитний договір № 155/05-14/КТ (далі - кредитний договір 2), відповідно до умов якого відповідач надав позивачу кредит на суму 500 000 000 грн 00 коп. на термін з  27 травня 2014 року до 21 листопада 2014 року зі сплатою 10 % річних; 
		11 червня 2014 року  кредитний договір № 159/06-14/КТ (далі - кредитний договір 3), відповідно до умов якого відповідач надає позивачу кредит на суму                 600 000 000 грн 00 коп. на строк з 11 червня 2014 року до 16 лютого 2015 року з оплатою 10 % річних;
		20 червня 2014 року  кредитний договір № 169/06-14/КТ (далі - кредитний договір 4), відповідно до умов якого відповідач надає позивачу кредит на суму 900 000 000,00 грн на строк з 20 червня 2014 року до 26 січня 2015 року з оплатою 14,25 % річних;
		13 серпня 2014 року кредитний договір № 194/08-14/КТ (далі - кредитний договір 5), відповідно до умов якого відповідач надає позивачу кредит на суму 29 200 000,00 грн на термін з 13 серпня 2014 року до 10 листопада 2014 року зі сплатою 17 % річних;
		19 вересня 2014 року кредитний договір № 214/09-14/КТ (далі - кредитний договір 6), відповідно до умов якого відповідач надав позивачу кредит на суму 300 000 000 грн 00 коп на термін з 19 вересня 2014 року до 17 грудня 2014 року зі сплатою 18,75 % річних та встановлено графік погашення заборгованості за кожним з них.
		Відповідно до пунктів 1.2, 1.3  кожного кредитного договору, з метою забезпечення виконання зобов`язань за цим договором, позивач надав відповідачу в заставу державні облігації України, про що укладалися окремі договори застави.
		На виконання пункту 1.2 кредитних  договорів  між НБУ (заставодержатель) та ПАТ «ВіЕйБі Банк» (заставодавець) 2укладені договори застави державних облігацій України: 
		26 лютого 2014 року -  № 33/02-14/ДОУ (далі - договір застави 1), відповідно до умов якого заставодавець передав у заставу заставодержателю державні облігації України загальною вартістю 75 348 000 грн 00 коп. (міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA4000173371, кількість цінних паперів - 75 348 штук, номінальна вартість за 1 штуку - 1 000 грн 00 коп.; балансова вартість за 1 штуку - 1 048 грн 08 коп.; дата погашення - 23 серпня 2023 року).
		27 травня 2014 року -  № 155/05-14/ДОУ (далі - договір застави 2), відповідно до умов якого заставодавець передав у заставу заставодержателю державні облігації України загальною вартістю 524 658 000 грн 00 коп. (міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA4000180582, кількість цінних паперів - 524 658 штук, номінальна вартість за 1 штуку- 1 000 грн 00 коп., балансова вартість за 1 штуку - 1 012 грн 61 коп., дата погашення - 27 квітня 2016 року).
		11 червня 2014 року - України № 159/06-14/ДОУ (далі - договір застави 
		3) відповідно до умов якого заставодавець передав у заставу заставодержателю державні облігації України загальною вартістю 
		641 261 000, грн 00 коп. (міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA4000180582, кількість цінних паперів - 641 261 штук, номінальна вартість за 1 штуку - 1 000 грн 00 коп.; балансова вартість за 1 штуку- 1 019 грн 61 коп.; дата погашення - 27 квітня 2016 року).
		20 червня 2014 року - № 169/06-14/ДОУ (далі - договір застави 4), відповідно до умов якого заставодавець передав у заставу заставодержателю державні облігації України загальною вартістю 977 653 000,00 грн (міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA4000181275, кількість цінних паперів - 977 489 штук, номінальна вартість за 1 штуку - 1 000 грн 00 коп., балансова вартість за 1 штуку - 1 007 грн 46 коп., дата погашення - 01 червня 2016 року; міжнародний ідентифікаційний номер цінний паперів UA4000180582, кількість цінних паперів - 164 штук, номінальна вартість за 1 штуку - 1 000 грн 00 коп., балансова вартість за 1 штуку -   1 023 грн 82 коп., дата погашення - 27 квітня 2016 року).
		13 серпня 2014 року - № 194/08-14/ДОУ (далі - договір застави 5), відповідно до умов якого заставодавець передав в заставу заставодержателю державні облігації України загальною вартістю  30 515 000 грн 00 коп. (міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA4000185557, кількість цінних паперів - 50 515 штук, номінальна вартість за 1 штуку - 1 000 грн 00 коп., балансова вартість за 1 штуку - 1 004 грн18 коп., дата погашення - 22 липня 2019 року).
		19 вересня 2014 року - № 214/09-14/ДОУ (далі - договір застави 6), відповідно до умов якого заставодавець передав в заставу заставодержателю державні облігації України загальною вартістю 353 288 000,00 грн (міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA4000173371, кількість цінних паперів - 62 326 штук, номінальна вартість за 1 штуку - 1 000 грн 00 коп., балансова вартість за 1 штуку - 1 004 грн 40 коп., дата погашення - 23 серпня 2023 року; міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA4000185557, кількість цінних паперів - 1 539 шт., номінальна вартість за 1 штуку - 1 000 грн 00 коп., балансова вартість за 1 штуку -1 013 грн 83 коп., дата погашення - 22 липня 2019 року; міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA4000186159, кількість цінних паперів - 153 047 штук, номінальна вартість за 1 штуку - 1 000 грн 00 коп., балансова вартість за 1 штуку - 
		1 007 грн 83 коп., дата погашення - 14 серпня 2019 року; міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA4000181275, кількість цінних паперів - 136 376 штук, номінальна вартість за 1 штуку -  1 000 грн 00 коп., балансова вартість за 1 штуку - 1 049 грн 91 коп., дата погашення - 01 червня 2016 року).
		20 листопада 2014 року постановою правління НБУ № 733 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 20 листопада 2014 року № 123 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «ВіЕйБі Банк», згідно з яким з 21 листопада 2014 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на тимчасову адміністрацію в ПАТ «ВіЕйБі Банк». Тимчасову адміністрацію в ПАТ «ВіЕйБі Банк» запроваджено строком на три місяці з 21 листопада 2014 року до 20 лютого 2015 року.
		На забезпечення збереження активів неплатоспроможного банку ПАТ «ВіЕйБі Банк», запобігання втраті майна та збиткам банку і Фонду, відповідно до  частини четвертої статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», виконавча дирекція Фонду ухвалила рішення від 17 лютого 2015 року № 35 «Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «ВіЕйБі Банк» до 20 березня 2015 року включно та продовження повноважень уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «ВіЕйБі Банк» Славкіної Марини Анатоліївни.
		19 березня 2015 року постановою правління НБУ від № 188 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк», виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 20 березня 2015 року № 63 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», розпочато процедуру ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк» та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Славкіну Марину Анатоліївну терміном на 1 рік з 20 березня 2015 року до 19 березня 2016 року включно.
		31 березня 2016 року Правлінням НБУ прийнято постанову № 219 «Про звернення стягнення на цінні папери, передані Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк» у заставу НБУ, якою погоджено звернення стягнення НБУ на цінні папери, передані позивачем у заставу відповідачу відповідно до таких договорів застави державних облігацій України: від 26 лютого 2014 року № 33/02-14/ДОУ, від 27 травня 2014 року № 155/05-14/ДОУ, від 11 червня 2014 року № 159/06-14/ДОУ, від 20 червня 2014 року 
		№ 169/06-14/ДОУ, від 13 серпня 2014 року № 194/08-14/ДОУ, від 19 вересня 
		2014 року № 214/09-14/ДОУ, у рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами шляхом набуття НБУ права власності на цінні папери.
		У зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за кредитними договорами,               01 квітня 2016 року з рахунку ПАТ «ВіЕйБі Банк» у цінних паперах НБУ було проведено безумовну операцію щодо переведення у власність таких цінних паперів: UA4000186159 у кількості 153 047 штук загальною номінальною вартістю 107 132 900,00 грн, UA4000173371 у кількості 92 038 штук загальною номінальною вартістю 92 038 000 грн 00 коп., UA4000185557 у кількості               23 082 штук загальною номінальною вартістю 16 157 400 грн 00 коп., UA4000180582 кількістю 1 060 113 штук загальною номінальною вартістю 1 060 113 000 грн 00 коп., UA4000181275 кількістю 743 412 штук загальною номінальною вартістю 743 412 000 грн 00 коп., номінальна вартість яких разом становить 2 018 853 300 грн 00 коп., що підтверджується довідкою про рух цінних паперів та довідкою про стан рахунку в цінних паперах, копії яких долучені позивачем до позовної заяви.
		Вважаю, що висновок про те, що є не ефективним способом захисту визнання протиправними дій правління НБУ щодо прийняття спірної постанови № 219 порушують право заявника на судовий захист  з огляду на таке.
		Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. 
		Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
		Поняття «суд, встановлений законом» стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення ЄСПЛ від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України», заяви № 29458/04 та № 29465/04).
		Доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
		У своїх рішеннях ЄСПЛ указав, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France)).
		Крім того, у розумінні частини першої статті 6 Конвенції право кожного на судовий розгляд справи означає як право кожної особи на звернення до суду так і право на те, що її справа буде розглянута і вирішена судом. 
		Водночас особі, яка звернулася до суду за захистом свого права, повинна бути забезпечена можливість реалізувати вказані  права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист визначає зміст права на доступ до суду.
		Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року у справі № 9-зп щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України, частини першої статті 55 Конституції України, кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.
		Зміст цього права полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов`язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв чи скарг, що відповідають встановленим законом вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до статті 64 Конституції України не може бути обмежене (пункт 2 цього Рішення Конституційного Суду України).
		Крім того, унеможливлення оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких органів тягне за собою унеможливлення для особи захисту своїх порушених прав у наступному, оскільки держава, у межах своїх повноважень, як законодавця, встановила у процесуальному законодавстві певні часові проміжки, протягом яких особа може реалізувати своє право на судовий захист та його отримати реально.
		Визнання судом рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових осіб є підставою для можливості звернення у подальшому про відшкодування шкоди, спричиненої такими діями, рішеннями чи бездіяльністю.
		Необхідно наголосити, що і статтею 79 Закону України «Про банки і банківську діяльність», і статтею 52 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено право на оскарження рішень, дій або бездіяльності вказаних органів і це право не обумовлене жодними досудовими процедурами. Тому особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. 
		У той же час такі правила в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту (пункт 45 рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії», заява №28090/95). 
		У статті 4, частина першій-четвертій  ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
		Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
		 До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
		Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.
		Коли питання стосується ефективного засобу правового захисту, цей засіб правового захисту має існувати з достатньою мірою певності.
		Порушенням прав є позбавлення його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
		У статті 5 ГПК України вказано, що  здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
		У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
		Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
		За вимогами статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
		Виникнення спірних правовідносин обумовлено незгодою позивача з постановою № 219 про звернення стягнення на цінні папери, передані 
		ПАТ «ВіЕйБі банк» у заставу, внаслідок невиконання умов цивільно-правових договорів (кредитного та застави), що випливає з договірних відносин. Тобто позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушеного цивільного (майнового) права ПАТ «ВіЕйБі банк», представником якого є Фонд як самостійно, так і в особі уповноваженої особи, у разі делегування їй таких прав.
		Тому висновки, що задоволення вимоги про скасування постанови № 219 не здатне поновити майнову сферу позивача, а тому не відповідає ефективному способу захисту, є спірним, оскільки обрання способу захисту порушеного права є виключним правом позивача відповідно до принципу диспозитивності, який передбачає, що саме особи, які звертаються до суду за захистом порушених, оспорених чи невизнаних прав, наділені правом визначати межі позовних вимог та обрати спосіб їх захисту. У цьому випадку таким способом є визнання протиправними дій НБУ з прийняття  постанови № 219 та її скасування. 
		Втручання у таке право можливе лише у тому разі, якщо суд вважає, що це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, чи застосовує інший, ефективний спосіб захисту права.
		Вважаю, що відмовляти у позові з підстави обрання позивачем неефективного способу захисту суд будь-якої інстанції не має повноважень. Лише якщо суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту не відповідає, протирічить вимогам закону, він у рішенні  визначає інший спосіб захисту, який не протирічить вимогам закону.
		Відповідно до статті 1 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI) цим Законом установлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, НБУ, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
		Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.
		Згідно з пунктом 16 статті 2 Закону № 4452-VI тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом щодо неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.
		Відповідно до пункту 6 статті 2 цього Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. 
		Отже, у спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону № 4452-VI є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.
		За частиною другою статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Фонд є суб`єктом управління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії (у тому числі відчуження, передача в оренду, ліквідація), що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду.
		З аналізу статті 4 Закону № 4452-VI вбачається, що Фонд здійснює як владні повноваження відносно банків, виконуючи регуляторну діяльність, перебравши на себе частину повноважень НБУ, передбачених статтями 99, 100 Конституції України та статтями 6, 7 Закону України від 20 травня 1999 року № 679-XIV «Про Національний банк України», так і повноваження, які не можна віднести до владних. 
		Такий висновок підтверджується положеннями частин третьої та п`ятої статті 34 та частини першої статті 36 Закону № 4452-VI, відповідно до яких з початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку, а Фонд набуває усі права органів управління та органів контролю банку з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення. Такі повноваження Фонд делегує уповноваженій особі Фонду.
		Аналогічні повноваження Фонду та його уповноваженої особи зазначені у статтях 47, 48 Закону № 4452-VI.
		Функції Фонду при ліквідації полягають у здійсненні повноважень з управління банком як органу управління цього банку так і  владних функцій як ліквідатора банку.
		Згідно з вимогами частини першої статті 50 Закону № 4452-VI з дня початку процедури ліквідації банку Фонд приступає до інвентаризації та оцінки майна банку з метою формування ліквідаційної маси банку.
		Отже, формування ліквідаційної маси банку, як і приймання вимог кредиторів, визнання розміру заборгованості та складання реєстру акцептованих вимог кредиторів є функціями Фонду як ліквідатора неплатоспроможного банку, а не органу управління банку.
		Тому у даному випадку позов має розглядатися не з точки зору повноважень і вимог Фонду як ліквідатора, а з точки зору вимог банку як сторони господарських правовідносин.
		Відповідно до статті 14 Закону України «Про Національний банк України» правління Національного банку згідно з Основними засадами грошово-кредитної політики через відповідні монетарні інструменти та інші засоби банківського регулювання забезпечує реалізацію грошово-кредитної політики, організує виконання інших функцій відповідно до статей 6 і 7 цього Закону та здійснює управління діяльністю Національного банку.
		Згідно із частиною першою статті 73 Закону України «Про Національний банк України» НБУ має переважне і безумовне право задовольняти будь-яку основану на здійсненому рефінансуванні банку вимогу, оформлену у встановленому законом порядку, за якою настав строк погашення.
		Частиною другою статті 73 Закону України «Про Національний банк України» передбачене переважне і безумовне право, яке реалізується НБУ шляхом списання у безспірному порядку заборгованості з рахунків банку і відчуження майна, що перебуває у заставі як забезпечення вимог НБУ, та задоволення вимог за рахунок чистого доходу від їх відчуження. НБУ здійснює відчуження майна, набутого у власність, у рахунок погашення боргу за наданими банкам кредитами для підтримки ліквідності у визначеному ним порядку, без погодження з іншими органами державної влади.
		У частині четвертій статті 73 Закону України «Про Національний банк України» зазначено, що частини перша і друга цієї статті не поширюються на банки, віднесені до категорії неплатоспроможних, які виводяться Фондом з ринку відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
		Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що положення частини четвертої статті 73 Закону України «Про Національний банк України», відповідно до якої частини перша та друга цієї статті не поширюється на банки, віднесені до категорії неплатоспроможних, які виводяться Фондом з ринку відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
		При цьому за змістом частини другої статті 39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» ліквідація банку є одним із способів виведення неплатоспроможного банку з ринку.
		При вирішенні вказаного спору необхідно керуватися наступним:
		У статті 6 Закону України «Про Національний банк України» за №  679-XIV передбачено, що  відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України.
		При виконанні своєї основної функції Національний банк має виходити із пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності в державі.
		Національний банк у межах своїх повноважень сприяє фінансовій стабільності, в тому числі стабільності банківської системи за умови, що це не перешкоджає досягненню цілі, визначеної у частині другій цієї статті.
		Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина друга статті 11 ЦК України).
		Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України визначено, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
		Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуваннями вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).
		Згідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		Частиною першою статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
		За своєю правовою природою  ці  договори є кредитними договорами, хоча і специфічними, укладаючи які НБУ реалізував свої повноваження як регулятора банківської системи, оскільки такі кредити мали на меті рефінансування банку, тобто сприяння його стабільності та платоспроможності.
		Згідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
		Правовою підставою забезпечення виконання зобов`язань заставою цінних паперів є частина перша статті 576 ЦК України, відповідно до якої предметом застави, серед іншого, можуть бути цінні папери, що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.
		Разом із тим, при використанні цього способу забезпечення виконання зобов`язань виникають питання реалізації права заставодержателя на звернення стягнення на предмет застави у випадку, коли боржник не виконує основного зобов`язання.
		Відповідно до пункту 1.2 договорів застави 1 - 6 за рахунок застави вимоги заставодержателя задовольняються повністю, включаючи суму боргу за кредитом та нараховані проценти, штраф, пеню, інші витрати заставодержателя, пов`язані з виконанням грошового зобов`язання заставодавця у повному обсязі.
		Згідно з підпунктом 2.2.2 договорів застави 1 - 6 заставодержатель має право у разі невиконання заставодавцем умов, що передбачені кредитним договором (неповернення, часткове неповернення або несвоєчасне неповернення), та неможливості списання відповідно до статті 73 Закону України «Про Національний банк України» у безспірному порядку заборгованості з кореспондентського рахунку заставодавця та його філій, які працюють у СЕП за окремими кореспондентськими рахунками, до її повного погашення через 10 робочих днів з дня виникнення простроченої заборгованості здійснити продаж державних облігацій України третім особам або переведення державних облігацій України у власність заставодержателя і за рахунок отриманих коштів задовольнити всі свої вимоги відповідно до цього договору.
		Таким чином, у договорах застави  передбачені наслідки невиконання кредитних договорів та порядок звернення стягнення у разі неможливості такого у порядку, передбаченому статтею 73 Закону України «Про Національний Банк України» та  визначено умови звернення стягнення на цінні папери, передані позивачем у заставу НБУ відповідно до цих договорів застави.
		Продаж активів (майна) банків, що ліквідуються, здійснюється згідно зі статтею 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
		Відповідно до частин третьої та четвертої статті 51 цього Закону Фонд затверджує способи, порядок, склад та умови відчуження майна банку, включеного до ліквідаційної маси, у разі потреби організовує консолідований продаж майна кількох банків, що одночасно перебувають у процедурі ліквідації. Фонду заборонено відчужувати майно банку до затвердження виконавчою дирекцією Фонду способу, порядку, складу та умов відчуження майна такого банку, крім випадків надання виконавчою дирекцією Фонду дозволу на реалізацію окремого майна з метою запобігання збиткам або ризикам його втрати чи пошкодження, а також у випадках, передбачених цим Законом.
		Згідно з частиною першою  статті 52 Закону № 4452-VI кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів у встановленій черговості.
		Вимоги до банку, незадоволені за недостатністю його майна, вважаються погашеними, що не позбавляє Фонд або уповноважену особу Фонду права звертатися з вимогами до пов`язаної з банком особи у порядку, визначеному частиною п`ятою цієї статті.
		Відповідно до частини третьої статті 52 Закону № 4452-VI майно банку, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для позачергового задоволення вимог заставодержателя. Заставодержатель має право звернути стягнення на заставлене майно у порядку, встановленому законодавством або договором застави, та отримати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна за ціною, визначеною суб`єктом оціночної діяльності, який визначений Фондом.
		Тобто у цій статті передбачена можливість кредитора звернути стягнення на заставлене майно, передане банком, навіть у період ліквідації цього банку, не лише у порядку здійснення ліквідаційної процедури Фондом, але і самостійно, у порядку, передбаченому договором застави.
		У статті 13 Закону України «Про депозитарну систему України» № 5178-VI до виключної компетенції Національного банку України належить здійснення депозитарного обліку державних цінних паперів та облігацій місцевих позик. 
		У статті 53 Закону України «Про заставу» № 2654-XII зазначено, що застава цінного паперу, який не передається шляхом індосаменту, здійснюється за угодою заставодержателя і особи, на ім`я якої було видано цінний папір.
		Відповідно до Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» № 1255-IV обтяження рухомого майна реєструються в Державному реєстрі в порядку, встановленому цим Законом.
		Правові наслідки реєстрації обтяження передбачені у статті 12 названого закону. 
		Взаємні права та обов`язки за правочином, на підставі якого виникло обтяження, виникають у відносинах між обтяжувачем і боржником з моменту набрання чинності цим правочином, якщо інше не встановлено законом.
		Реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом.
		На підставі реєстрації встановлюється пріоритет обтяження, якщо інші підстави для виникнення пріоритету не визначені цим Законом. Задоволення прав чи вимог декількох обтяжувачів, на користь яких встановлено обтяження одного й того ж рухомого майна, здійснюється згідно з пріоритетом, який визначається в порядку, встановленому цим Законом.
		У статті 14 цього закону, якщо інше не встановлено цим Законом, зареєстроване обтяження має вищий пріоритет над незареєстрованими обтяженнями. Пріоритет зареєстрованих обтяжень визначається у черговості їх реєстрації, за винятками, встановленими цим Законом. Обтяжувачі, які зареєстрували обтяження одного і того ж рухомого майна одночасно, мають рівні права на задоволення своїх вимог.
		Обтяжувач з вищим пріоритетом має переважне право на звернення стягнення на предмет обтяження.
		Згідно зі статтею 22 Закону  № 1255-IV обтяження може забезпечувати виконання боржником дійсної існуючої вимоги або вимоги, яка може виникнути в майбутньому. Обтяжувач та боржник повинні досягти згоди про максимальний розмір вимоги, яка забезпечується обтяженням.
		За рахунок предмета обтяження обтяжувач має право задовольнити свою вимогу за забезпеченим обтяженням зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій договором. Розмір забезпеченої обтяженням вимоги визначається на момент її задоволення і включає:
		1) відшкодування витрат, пов`язаних з пред`явленням вимоги і зверненням стягнення на предмет обтяження;
		2) сплату процентів і неустойки;
		3) сплату основної суми боргу;
		4) відшкодування збитків, завданих порушенням боржником забезпеченого зобов`язання або умов обтяження;
		5) відшкодування витрат на утримання і збереження предмета обтяження.
		У договорі застави НБУ забезпечив вимоги щодо сплати процентів і неустойки;  сплату основної суми боргу.
		У статті 23  Закону  № 1255-IVвідповідно до забезпечувального обтяження обтяжувач має право в разі порушення боржником забезпеченого обтяженням зобов`язання або договору, на підставі якого виникло забезпечувальне обтяження, якщо інше не передбачено законом чи договором, одержати задоволення своєї вимоги за рахунок предмета обтяження в черговості згідно із встановленим пріоритетом.
		Обтяжувач набуває права вимагати виконання забезпеченої обтяженням вимоги незалежно від настання строку виконання в разі настання однієї з таких обставин:
		 порушено провадження у справі про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом;
		прийнято рішення про ліквідацію юридичної особи, рухоме майно якої є предметом забезпечувального обтяження.
		Якщо предметом забезпечувального обтяження є два або більше об`єктів, обтяжувач отримує задоволення за рахунок такої їх кількості, яка достатня для повного задоволення забезпеченої обтяженням вимоги. У цьому разі обтяжувач самостійно визначає рухоме майно, на яке звертається стягнення.
		Також у статті 24 цього закону передбачено порядок звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження
		Звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.
		Використання позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження не позбавляє права боржника, обтяжувача або третіх осіб звернутися до суду.
		Такі позасудові способи звернення стягнення вказані у статті 26 Закону  
		№ 1255-IV, а саме, обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження:
		1) передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов`язання в порядку, встановленому цим Законом;
		2) продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах;
		3) відступлення обтяжувачу права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги;
		4) переказ обтяжувачу відповідної грошової суми, у тому числі в порядку договірного списання, у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші, майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку, або цінні папери.
		5) реалізація заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса.
		У разі звернення стягнення на рухоме майно, яке є предметом декількох обтяжень, переважне право на проведення процедури звернення стягнення належить обтяжувачу з вищим пріоритетом. 
		Тобто, звернення стягнення на заставлене майно, незалежно від способу реалізації заставленого майна, здійснюється одним із таких способів: 1) за рішенням суду на підставі виконавчого листа суду або наказу господарського суду; 2) за рішенням третейського суду, на виконання якого згідно Закону України «Про третейські суди», також видається виконавчий лист суду або наказ господарського суду; 3) на підставі виконавчого напису нотаріуса, який відповідно до статті 90 Закону України «Про нотаріат» виконується в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження»; 4) в інший спосіб передбачений законом; 5) в інший спосіб передбачений договором.
		У випадку звернення стягнення на заставлені цінні папери одним із трьох перших вищезазначених способів, депозитарною установою виконується безумовна операція відповідно до пункту 12 глави 2 розділу V Положення про депозитарну діяльність (надалі - Положення) затвердженого Рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку № 735 від 23 квітня 2013 року.
		Закони України не містять спеціальних вимог щодо звернення стягнення на цінні папери.
		Згідно зі статтею  29 Закону  № 1255-IV обтяжувач має право після одержання предмета обтяження у володіння задовольнити свою вимогу за забезпеченим обтяженням зобов`язанням шляхом набуття права власності на предмет забезпечувального обтяження, якщо інше не встановлено законом або договором. При цьому обтяжувач зобов`язаний повідомити боржника та інших обтяжувачів відповідного рухомого майна про свій намір набути право власності на предмет забезпечувального обтяження в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону.
		Боржник або інші обтяжувачі, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження відповідного рухомого майна, протягом строку, вказаного в частині другій статті 28 цього Закону, можуть заперечити проти переходу права власності на предмет забезпечувального обтяження до обтяжувача, який ініціює звернення стягнення. Таке заперечення надсилається в письмовій формі обтяжувачу, який ініціює звернення стягнення, та іншим обтяжувачам, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження відповідного рухомого майна. За таких умов обтяжувач, який ініціює звернення стягнення, повинен задовольнити забезпечену обтяженням вимогу шляхом продажу предмета забезпечувального обтяження в порядку, встановленому статтею 30 цього Закону.
		Якщо заперечення проти переходу права власності на предмет забезпечувального обтяження надійшло від іншого обтяжувача, на користь якого встановлено зареєстроване обтяження, обтяжувач, який ініціює звернення стягнення, може набути право власності на предмет забезпечувального обтяження лише в разі задоволення ним забезпеченої вимоги обтяжувача, який заперечує проти цього. Якщо відповідне заперечення надійшло від боржника, набуття обтяжувачем, який ініціює звернення стягнення, права власності на предмет забезпечувального обтяження можливе на підставі рішення суду.
		У разі набуття обтяжувачем права власності на предмет забезпечувального обтяження відповідне зобов`язання, забезпечене обтяженням, вважається повністю виконаним і обтяжувач не вправі пред`являти боржнику інші вимоги у зв`язку з виконанням цього зобов`язання.
		Отже НБУ звернув стягнення на цінні папери відповідно до договорів застави і у межах, встановлених законом.
		Як установлено, НБУ звернувся до позивача із заявою про кредиторські вимоги від 07 квітня 2015 року, у якій повідомив, що заборгованість ПАТ «ВіЕйБі Банк» станом на 07 квітня 2015 року за кредитним договором 1 становить 
		31 930 045 грн 40 коп., за кредитним договором 2 - 511 303 111 грн 27  коп., за кредитним договором 3 - 621 511 568 грн 96 коп., за кредитним договором 4 - 
		20 164 080 грн 37 коп., за кредитним договором 5 - 304 906 855 грн 63 коп., за кредитним договором 6 - 613 563 733 грн 53 коп.
		17 вересня 2015 року листом НБУ № 12-00020/66650 повідомлено ПАТ «ВіЕйБі Банк» про намір звернути стягнення на предмет застави за договорами застави; уповноважену особу Фонду організувати проведення оцінки заставлених цінних паперів. 
		У зв`язку з отриманням позивачем відповідного повідомлення відповідача, на замовлення позивача була проведена оцінка цінних паперів.
		25 березня 2016 року ПАТ «ВіЕйБі Банк» направив НБУ електронне повідомлення № 13/1-42, у якому повідомив останнього про те, що його кредиторські вимоги на загальну суму 5 245 065 575 грн 10 коп. включені до Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «ВіЕйБі Банк», зокрема, заборгованість у розмірі 32 020 045 грн 40 коп. за кредитним договором 1, заборгованість у розмірі 511 363 111 грн 27 коп. за кредитним договором 2, заборгованість у розмірі 613 623 733 грн 53 коп. за кредитним договором 3, заборгованість у розмірі 621 571 568 грн 96 коп. за кредитним договором 4, заборгованість у розмірі 20 284 080 грн 37 коп. за кредитним договором 5 та заборгованість у розмірі 304 966 855 грн 63 коп. за кредитним договором 6. Розмір вказаної заборгованості складається із заборгованості за кредитом, заборгованості за відсотками, заборгованості за пенею, заборгованості за штрафом.
		Вимоги НБУ на суму 5 245 065 575 грн 10 коп. за вказаними кредитними договорами були визнані уповноваженою особою Фонду та внесені до Реєстру акцептованих вимог кредиторів і затверджені Фондом.
		31 березня 2016 року Правлінням НБУ прийнято постанову № 219 «Про звернення стягнення на цінні папери, передані Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк» у заставу НБУ, якою погоджено звернення стягнення НБУ на цінні папери, передані позивачем у заставу відповідачу відповідно до таких договорів застави державних облігацій України: від 26 лютого 2014 року № 33/02-14/ДОУ, від 27 травня 2014 року № 155/05-14/ДОУ, від 11 червня 2014 року № 159/06-14/ДОУ, від 20 червня 2014 року 
		№ 169/06-14/ДОУ, від 13 серпня 2014 року № 194/08-14/ДОУ, від 19 вересня 2014 року № 214/09-14/ДОУ, у рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами шляхом набуття НБУ права власності на цінні папери.
		У зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за кредитними договорами,               01 квітня 2016 року з рахунку ПАТ «ВіЕйБі Банк» у цінних паперах НБУ  проведено безумовну операцію щодо переведення у власність таких цінних паперів: UA4000186159 у кількості 153 047 штук загальною номінальною вартістю 107 132 900,00 грн, UA4000173371 у кількості 92 038 штук загальною номінальною вартістю 92 038 000 грн 00 коп., UA4000185557 у кількості               23 082 штук загальною номінальною вартістю 16 157 400 грн 00 коп., UA4000180582 кількістю 1 060 113 штук загальною номінальною вартістю 1 060 113 000 грн 00 коп., UA4000181275 кількістю 743 412 штук загальною номінальною вартістю 743 412 000 грн 00 коп., номінальна вартість яких разом становить 2 018 853 300 грн 00 коп., що підтверджується довідкою про рух цінних паперів та довідкою про стан рахунку в цінних паперах, копії яких долучені позивачем до позовної заяви.
		У справі, яка переглядається, договори застави містять прямі вказівки, що заставлені цінні папери переходять у власність заставодержателя при невиконанні боржником - ПАТ «ВіЕйБі Банк» основного зобов`язання, що підтверджується документами, визначеними договором, або спливу строку встановленого кредитором для боржника на виконання основного зобов`язання, встановленого для його виконання. 
		01 квітня 2016 з рахунку позивача у цінних паперах відповідачем проведено безумовну операцію щодо переведення новому власнику (Національному банку України) наступних цінних паперів: UA4000186159 у кількості 
		153 047 штук загальною номінальною вартістю 107 132 900 грн 00 коп., UA4000173371 у кількості 92 038 штук загальною номінальною вартістю 
		92 038 000 грн 00 коп., UA4000185557 у кількості 23 082 штук загальною номінальною вартістю 16 157 400 грн 00 коп., UA4000180582 кількістю 
		1 060 113 штук загальною номінальною вартістю 1 060 113 000,00 грн., UA4000181275 кількістю 743 412 штук загальною номінальною вартістю 743 412 000 грн 00 коп., що разом становить (номінальна вартість) 
		2 018 853 300 грн 00 коп., що підтверджується довідкою про рух цінних паперів та довідкою про стан рахунку у цінних паперах.
		Тому суди дійшли правильного висновку, що відповідач як єдиний обтяжувач цінних паперів за спірними договорами застави державних облігацій України,  не зобов`язаний надсилати повідомлення в порядку статті 27 Закон № 1206-VII іншим обтяжувачам, оскільки у нього наявні підстави вищого пріоритету перед іншими.
		НБУ як заставодержатель мав право звернути стягнення на цінні папери і ним  не порушено порядок звернення стягнення на цінні папери, встановлений договорами застави та порядок (черговість) задоволення вимог кредиторів, встановлений Законом № 4452-VI, оскільки постановою № 219 визначено порядок спрямування коштів, отриманих відповідачем від реалізації права на набуття права власності на цінні папери. Тому відсутні підстави і для скасування постанови № 219.
		Оскільки у задоволенні вимог позивача про визнання протиправними дій відповідача щодо прийняття постанови № 219 та відповідно її скасування відмовлено, а тому відсутні підстави й для задоволення вимоги про зобов`язання НБУ повернути на рахунок позивача у цінних паперах непогашені цінні папери - державні облігації України.
		Вважаю, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволені позовних вимог про визнання дій протиправними, скасування постанови та зобов`язання вчинити дії є законними і обґрунтованими.
		 
		Суддя                                                                                         О. М. Ситнік

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...