Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 120/2487/19-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них.
Надіслано для оприлюднення: 06.11.2020. Зареєстровано: 08.11.2020. Забезпечено надання загального доступу: 09.11.2020.
Дата набрання законної сили: 15.04.2021
Номер судового провадження: П/120/17/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		м. Вінниця
		 
		28 жовтня 2020 р. Справа № 120/2487/19-а
		 
		Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
		 
		головуючого судді:Вільчинського О.В., 
		за участю: 
		секретаря судового засідання: Непийводи В.Л.,
		представника позивача: Ткачука Б.О.,
		представників відповідача: Миколайчук Н.В., Тимошевської Н.В., 
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу
		за позовом: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 
		до: Головного управління ДПС у Вінницькій області 
		про: визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, вимоги про сплату боргу (недоїмки), рішення про застосування штрафних санкцій,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		02 липня 2019 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (позивач) звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Вінницькій області, правонаступником якого є Головне управління ДПС у Вінницькій області (відповідач). За змістом позовних вимог позивач просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 03 червня 2019 року № 0017991305, № 0018001305, № 0018131305, № 0018151305, № 00181171305, №0018181305, вимоги про сплату боргу від 03 червня 2019 року № Ф-00180011305 та від 05 липня 2019 року № Ф-75926-54, рішення від 24 липня 2019 року № 0018021305 про застосування штрафних санкцій за донарахування єдиного внеску.
		В обґрунтування позовних вимог вказано, що за результатами документальної планової виїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2018 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2018 року, складений акт № 1676/1305/ НОМЕР_1 від 15 травня 2019 року. На підставі висновків вказаного акта перевірки, як зазначив позивач, відповідачем винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення, вимогу про сплату боргу та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування єдиного внеску. Такі податкові повідомлення-рішення, вимогу про сплату боргу та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування єдиного внеску, на думку позивача, є протиправними та підлягають скасуванню. 
		Вінницький окружний адміністративний суд рішенням від 29 жовтня 2019 року адміністративний позов задовольнив частково: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 03 червня 2019 року № 0017991305, № 0018001305, визнав протиправними та скасував вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0018011305 від 03 червня 2019 року та від 05 липня 2019 року № Ф-75926-54, визнав протиправним та скасував рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 0018021305 від 24 липня 2019 року.
		Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 26 лютого 2020 року повністю задовольнив апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області, скасував рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2019 року, прийняв нову постанову, якою в задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відмовив.
		Не погодившись з рішенням апеляційної інстанції, позивач оскаржив його до Верховного Суду.
		Постановою від 16 червня 2020 року Верховний Суд касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнив частково: рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року скасував, а справу №120/2487/19-а направив на розгляд до суду першої інстанції.
		Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій у цій справі, Верховний Суд зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій не встановили види витрат, їх конкретні суми, які задекларовані позивачем відповідно до додатка Ф2 (розділ І "Дохід від провадження господарської діяльності") до податкової декларації про майновий стан і доходи, форма якої затверджена наказом Міністерства фінансів України від 02 жовтня 2015 року № 859, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26 жовтня 2015 року за № 1298/27743. Вказав, що не дослідженими судами попередніх інстанцій залишилися світлокопії первинних документів, долучених до матеріалів справи, надані позивачем до суду для підтвердження понесених ним витрат та їх зв`язку з його господарською діяльністю; суди не перевірили відповідність наданих позивачем письмових доказів вимогам, установленим статтею 94 КАС України.
		Верховний Суд наголосив, що для повного, об`єктивного та всебічного з`ясування цих обставин суди попередніх інстанцій повинні дати належну правову оцінку кожному окремому доказу та їх сукупності, які містяться в матеріалах справи або витребовуються, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, ураховуючи при цьому відповідні норми матеріального права, за умови дотримання норм процесуального права.
		Ухвалою від 26 червня 2020 року адміністративну справу №120/2487/19-а за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, вимоги про сплату боргу (недоїмки), рішення про застосування штрафних санкцій прийнято до свого провадження. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження з проведенням підготовчого засідання, яке призначено на 16 липня 2020 року.
		Крім того, встановлені сторонам строки для подачі відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечення.
		Ухвалами від 16 липня 2020 року та 06 серпня 2020 року підготовче засідання у справі відкладалося.
		Ухвалою від 26 серпня 2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 23 вересня 2020 року.
		Відповідно до ухвал від 23 вересня 2020 року та 30 вересня 2020 розгляд справи по суті відкладався.
		Ухвалою від 07 жовтня 2020 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, оголошено перерву в судовому засіданні. Розгляд справи призначено на 21 жовтня 2020 року, який ухвалою від 21 жовтня 2020 року відкладено на 28 жовтня 2020 року.
		У судовому засіданні 28 жовтня 2020 року представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини, що викладені у позовній заяві.
		Представники Головного управління ДПС у Вінницькій області проти задоволення позовних вимог заперечували та просили відмовити у задоволенні позову, зазначивши, що оскаржувані рішення та вимоги прийняті правомірно відповідно до вимогам чинного законодавства в результаті виявлених під час перевірки порушень.
		Розглянувши позовну заяву, заслухавши пояснення позивача, представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
		На підставі статті 77 Податкового кодексу України (далі - ПК України), пункту 2 статті 13 Закону України № 2464-VI від 08 липня 2010 року "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", наказу Головного управління ДФС у Вінницькій області № 1974 від 08.04.2019 та плану-графіка проведення документальних планових перевірок суб`єктів господарювання на 2019 рік проведена документальна планова виїзна перевірка діяльності ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2018 року, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01 cічня 2017 року по 31 грудня 2018 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2018 року, відповідно до затвердженого плану (переліку питань) документальної перевірки.
		За наслідками вказаної перевірки складений акт № 1676/1305/ НОМЕР_1 від 15 травня 2019 року про результати документальної планової виїзної перевірки позивача, в якому зафіксовані такі порушення:
		- пункту 177.4 статті 177, підпункту "а" пункту 176.1 статті 176, пункту 177.10 статті 177 ПК України, підпункту 3.6, 3.10 пункту 3 Порядку ведення Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, затвердженого наказом ДПА України № 1025 від 24 грудня 2010 року, підпункту 6, 9 пункту 6 Порядку ведення Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України № 481 від 16 вересня 2013 року, а саме неналежне ведення обліку доходів та витрат та включення до декларації про майновий стан і доходи перекручених даних, за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2018 року завищено валові витрати на загальну суму 1624580,00 грн., у тому числі за 2017 рік  на 385642,00 грн., за 2018 рік  1238938,00 грн., що призвело до заниження чистого оподатковуваного доходу всього на загальну суму 1624580,00 грн., у тому числі за 2017 рік  на 385642,00 грн., за 2018 рік  1238938,00 грн. та сум податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 292424,40 грн., у тому числі за 2017 рік на 69415,56, за 2018 рік  на 223008,84 грн.;
		- підпункту 1.2 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, статті 163 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено військовий збір на загальну суму 24368,70 грн., у тому числі за 2017 рік  на 5784,63 грн., за 2018 рік  на 18584,07 грн.;
		- пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України № 2464-VI від 08.07.2010 року "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", позивачем занижено базу нарахування єдиного внеску за період з 01 квітня 2014 року по 31 грудня 2016 року всього на суму 1028154,04 грн., внаслідок порушень описаних у пункті 2.1.2 перевірки, у результаті чого занижено суму єдиного внеску нарахованого з чистого оподатковуваного доходу всього на суму 226193,89 грн., у тому числі за 2017 рік  на 84841,24 грн., за 2018 рік  на 141352,65 грн.;
		- пункту 187.1 статті 187, пункту 198.1, 198.2 статті 198, статті 195 ПК України, у результаті чого занижено суму податкових зобов`язань на загальну суму 46688,05 грн., у тому числі за червень 2018 року на суму 2784,00 грн., за липень 2018 року  9327,00 грн., за листопад 2018 року  34577,00 грн., та завищено суму податкового кредиту на 12388,00 грн. за грудень 2018 року;
		- пункту 176.2 статті 176, пункту 119.1 статті 119 ПК України, а саме податкових розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма № 1ДФ) за періоди: 3, 4 квартал 2017 року та 1, 3 квартал 2018 року подані з недостовірними відомостями;
		- пункту 8.1, 8.4 Порядку обліку платників податків, затверджених Міністерством фінансів України № 462 від 22.04.2014 року.
		На підставі висновків вказаного акта відповідачем прийняті такі податкові повідомлення-рішення: 
		№ 0017991305 від 03 червня 2019 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем військовий збір; 
		№ 0018001305 від 03 червня 2019 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування;
		№ 0018131305 від 03 червня 2019 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг);
		№ 0018151305 від 03 червня 2019 року, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість із товарів вироблених в Україні ( робіт, послуг);
		№ 00181171305 від 03 червня 2019 року щодо недостовірних відомостей у податковій звітності про суми доходів, яким застосовано штрафні санкції за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами, із доходів платника податку;
		№ 0018181305 від 03 червня .2019 року, яким застосовано штрафні санкції за неподання або несвоєчасне подання податкової звітності. 
		Крім того, контролюючим органом винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0018011305 від 03 червня 2019 року, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 0018021305 від 03 червня 2019 року. 
		Не погоджуючись із прийнятими контролюючим органом вимогою про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0018011305 від 03 червня 2019 року та рішенням про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 0018021305 від 03 червня 2019 року, позивач звернувся зі скаргою до Державної фіскальної служби України. За результатами розгляду вказаної скарги прийнято рішення № 32203/6/99-99-11-05-02-25 від 11 липня 2019 року яким, у зв`язку з відсутністю реєстраційного номера облікової картки платника податків та посиланням на невірний номер акта перевірки, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 0018021305 від 03 червня 2019 року скасовано, вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0018011305 від 03 червня 2019 року  залишено без змін, а скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1  задоволено частково. Зобов`язано Головне управління ДФС у Вінницькій області винести та направити нове рішення, відповідно до вимог чинного законодавства. 
		З урахуванням висновків вказаного рішення, Головним управлінням ДФС у Вінницькій області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-75926-54 від 05 липня 2019 року та прийнято рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0018021305 від 24 липня 2019 року.
		Вважаючи вказані податкові рішення-повідомлення, вимоги про сплату боргу та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.
		Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходив з такого.
		Згідно зі статтею 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом
		Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає ПК України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).
		Грошове зобов`язання платника податків відповідно до підпункту 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України  це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
		Підпунктом 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що податкове зобов`язання  це сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).
		Порядок оподаткування доходів фізичних осіб - підприємців визначений статтею 177 ПК України.
		Відповідно до пункту 177.1 статті 177 ПК України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.
		Згідно з пунктом 177.2 статті 177 ПК України об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
		Пунктом 177.4 статті 177 ПК України встановлено, що до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать: витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат; витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу); обов`язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов`язкове страхування життя або здоров`я працівників у випадках, передбачених законодавством; суми податків, зборів, які пов`язані з проведенням господарської діяльності такої фізичної особи - підприємця (крім податку на додану вартість для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, та акцизного податку, податку на доходи фізичних осіб з доходу від господарської діяльності, податку на майно); суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; платежі, сплачені за одержання ліцензій на провадження певних видів господарської діяльності фізичною особою - підприємцем, одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, які пов`язані з господарською діяльністю фізичної особи - підприємця; інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.
		Згідно з підпунктом 177.4.6 пункту 174.4 статті 174 ПК України зазначені у цій статті підприємці мають право (за власним бажанням) включати до складу витрат, пов`язаних з провадженням їх господарської діяльності, амортизаційні відрахування з відповідним веденням окремого обліку таких витрат. При цьому амортизації підлягають: витрати на придбання основних засобів та нематеріальних активів; витрати на самостійне виготовлення основних засобів.
		Не підлягають амортизації та повністю включаються до складу витрат звітного періоду витрати на: проведення ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних засобів; ліквідацію основних засобів (у частині залишкової вартості).
		Не підлягають амортизації такі основні засоби подвійного призначення: земельні ділянки; об`єкти житлової нерухомості; легкові та вантажні автомобілі.
		Отже, об`єктом оподаткування фізичної особи - підприємця є чистий оподатковуваний дохід. Чистий оподатковуваний дохід визначається як різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними із проведенням господарської діяльності такої фізичної особи-підприємця. До витрат включаються, в тому числі, і вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей, що реалізовані або використані у виробництві продукції.
		За правилами ПК України підставою для віднесення до складу витрат сум витрат, понесених на придбання товарів (робіт, послуг), є сукупність таких умов, як реальне (фактичне) придбання товарів (робіт, послуг), використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності, а також документальне підтвердження понесених витрат. Такі витрати фізичної особи-підприємця мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому всі витрати мають бути здійснені в межах господарської діяльності такого платника.
		Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 05 липня 2019 року у справі №808/6038/15.
		Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність  діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
		Згідно з реєстраційними даними позивача видами його діяльності визначено:
		49.41 Вантажний автомобільний транспорт (основний);
		43.39 Інші роботи із завершення будівництва;
		45.20 Технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів;
		46.21 Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин;
		46.49 Оптова торгівля іншими товарами господарського призначення;
		52.29 Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту;
		45.32 Роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів;
		45.31 Оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів
		Перевіркою встановлено, що у період, який перевірявся, позивач здійснював такі види господарської діяльності: вантажний автомобільний транспорт на загальній системі оподаткування шляхом сплати авансових платежів.
		Згідно з інформацією, яка містяться в акті перевірки, позивач у господарській діяльності використовує транспортні засоби (у тому числі вантажні автомобілі), такі як: SCHMITZ SPR 24 свідоцтво НОМЕР_2 від 03.04.2018, RENAULT MAGNUM свідоцтво НОМЕР_3 від 28.05.2013, DAF XF 105.460 свідоцтво НОМЕР_4 від 17.01.2018, SCANIA R420 свідоцтво  НОМЕР_5 від 06.08.2013, DAF XF 105.460 свідоцтво НОМЕР_6 від 02.06.2018, MERSEDES-BENZ свідоцтво НОМЕР_7 від 28.01.2017, MERSEDES-BENZ свідоцтво НОМЕР_8 від 03.04.2018, MERSEDES-BENZ свідоцтво НОМЕР_9 від 18.10.2016, MERSEDES-BENZ свідоцтво НОМЕР_10 від 19.09.2018, DAF FT CF 85.460 свідоцтво НОМЕР_11 від 20.07.2017, DAF FT CF 85.460 свідоцтво НОМЕР_12 від 28.07.2018. 
		Контролюючим органом встановлено, що на формування показників "вартість документально підтверджених витрат, пов`язаних із господарською діяльністю" основний вплив мало, зокрема, здійснення операцій з придбання паливно-мастильних матеріалів, металу (листів, труб) для переобладнання транспортних засобів, запасних частин та інших витратних матеріалів, послуг по технічному та сервісному обслуговуванню автомобілів та напівпричепів.
		В акті перевірки зазначено, що проведеною перевіркою показника "вартість документально підтверджених витрат, пов`язаних із господарською діяльністю" за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2018 року встановлено завищення витрат, задекларованих суб`єктом господарювання на суму 1624580 грн., в тому числі за рахунок включення до складу витрат, які документально не підтверджені (відсутня оплата за дизельне паливо) в частині вартості придбаних товарно-матеріальних цінностей, що реалізовані або використані у господарській діяльності в сумі 116230 грн., в тому числі за 217 рік на 52311 грн., за 20108 рік - 63919 грн.; за рахунок включення до складу витрат витрат на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення (вантажні автомобілі) в сумі 1508350 грн., в тому числі за 2017 рік - 333331 грн., за 2018 рік - 1175019 грн. Вказане, на переконання відповідача, призвело до заниження чистого оподатковуваного доходу всього на загальну суму 1624580 грн., в тому числі за 2017 рік на 365642 грн., за 2018 рік - 1238938 грн. та сум податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 292424,40 грн., в тому числі за 2017 рік на 69415,56 грн., за 2018 рік на 223008,84 грн.
		Дослідивши задекларовані позивачем витрати з урахуванням висновків Верховного Суду, суд встановив, що відповідно до додатка Ф2 (розділ І "Дохід від провадження господарської діяльності") до податкової декларації про майновий стан і доходи за 2018 рік позивачем задекларовано такі витрати: вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей, що реалізовані або використані у виробництві продукції  6987823 грн., витрати на оплату праці та нарахування на заробітну плату  432203,07 грн. Відповідно до додатка Ф2 (розділ І "Дохід від провадження господарської діяльності") до податкової декларації про майновий стан і доходи за 2017 рік позивачем задекларовано такі витрати: вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей для використання при провадженні незалежної професійної діяльності  4015230 грн., витрати на оплату праці та нарахування на заробітну плату  170859,07 грн., інші витрати, включаючи вартість виконаних робіт, наданих послуг  198456 грн. Амортизаційні відрахування на основні засоби за 2017 та 2018 роки позивач не нараховував та не включав до складу витрат, пов`язаних з його господарською діяльністю.
		Слід зазначити, що норми ПК України не встановлюють переліку документів, якими повинні бути підтверджені витрати, враховані в податковому обліку. Не встановлює такого переліку і Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-XIV.
		Частиною першою статті 9 цього Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
		Документами, які підтверджують витрати для цілей податкового обліку, можуть бути первинні документи, які засвідчують факт оплати товарів (робіт, послуг) і які відповідають вимогам частини 2статті 9 Закону №996-XIV, зокрема, платіжне доручення, прибутковий касовий ордер, квитанція, фіскальний чек, акт закупівлі (виконаних робіт, наданих послуг).
		Право платника податку на включення витрат до витрат звітного періоду виникає, коли вони відповідають таким вимогам: документально підтверджені належним чином оформленими первинними документами; пов`язані із господарською діяльністю підприємця; безпосередньо пов`язані з отриманням доходів; мають бути фактично сплачені; товари (роботи, послуги), з придбанням яких пов`язані витрати, мають бути поставлені (отримані).
		Наявність первинних документів під час проведення перевірки є необхідною умовою для підтвердження правомірності декларування показників податкового обліку. Обов`язок платника податків зберігати такі первинні документи й надавати їх під час перевірки контролюючому органу кореспондує з обов`язком контролюючого органу здійснювати перевірку на підставі первинних документів.
		Суд враховує, що на підтвердження здійснення витрат відображених у звітності позивач надав первинні бухгалтерські документи, які містяться в матеріалах адміністративної справи. Зокрема, на підтвердження понесених витрат на пальне позивачем надано паливні чеки, реєстри паливних чеків, договори на перевезення з відповідними товарно-транспортними накладними.
		Як встановлено судом, витрати, які позивач відобразив у фінансово-бухгалтерській документації є реально понесені останнім, у зв`язку з провадженням господарської діяльності. Зазначені витрати у причинному зв`язку узгоджуються з фактом наявності у позивача транспортних засобів, а також відповідають меті здійснення такої діяльності.
		Крім того, у відповідності до п. 1 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків - фізичними особами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14 березня .2013 року № 395 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), результати документальних перевірок оформлюються у формі акта або довідки. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт.
		Акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.
		Згідно з п. 1.6, п.1.7 Розділу I Порядку за результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини діяльності платника податків, які стосуються фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та повною мірою, з посиланнями на первинні або інші документи, які зафіксовані в обліку та підтверджують наявність зазначених фактів.
		Відповідно до п.п.2.3.2.1-2.3.2.2 п.2.3.2 Розділу II Порядку результати документальної перевірки діяльності платника податків складаються таким чином: результати документальної перевірки дотримання податкового законодавства групуються за окремими видами податків і зборів та у розрізі податкових періодів. У цій частині акта (довідки) перевірки відображаються задекларовані платником податків у податковій та іншій звітності показники, результати перевірки цих показників та робиться відповідний запис щодо встановлення або невстановлення порушень. При цьому до акта (довідки) перевірки додаються відповідні аналітичні таблиці. Крім того, наводяться дані про наявність та результати перевірки пільг, наданих відповідно до законів (код пільги, на яку суму і на який податок отримано пільги з розбивкою за роками в межах звітних періодів, що перевіряються); у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) діяльності платника податків та операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи з обліку, та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання їх чи інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення; у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки.
		У висновку акта (довідки) документальної перевірки зазначається узагальнений опис виявлених перевіркою порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, з посиланням на підпункти, пункти, статті законодавчих актів або загальний висновок щодо відсутності таких порушень.
		Суд звертає увагу, що за епізодом порушення висновки акта перевірки викладені не в повній мірі та без посилань на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених порушень. Зі змісту акта перевірки неможливо встановити, які саме первинні документи досліджено відповідачем під час проведення перевірки та, відповідно, які підтверджуючі документи не взяті до уваги.
		У частині висновків відповідача про неправомірне віднесення позивачем за 2017 - 2018 роки до складу витрат витрати на утримання засобів подвійного призначення  вантажних автомобілів, то суд зазначає таке.
		Згідно з підпунктом 177.4.5 пункту 177.4 статті 177 ПК України не включаються до складу витрат підприємця витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею.
		Підпунктом 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 ПК України встановлено, що не підлягають амортизації такі основні засоби подвійного призначення, земельні ділянки; об`єкти житлової нерухомості; легкові та вантажні автомобілі.
		Із аналізу даних правових норм слідує, що основними засобами подвійного призначення вважаються легковий та вантажний автомобілі. 
		Суд звертає увагу на те, що до складу витрат фізичної особи-підприємця включаються, зокрема, витрати на паливо, запчастини та інші матеріали, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат відповідно до підпункту 177.4.1 пункту 177.4 статті177 ПК України. Водночас цей підпункт дозволяє включати до складу підприємницьких витрати на ремонт та експлуатацію майна (майно це в тому числі автомобіль), що використовується в господарській діяльності.
		Зазначені норми встановлюють загальні правила обліку витрат фізичної особи-підприємця, що перебуває на загальній системі.
		У свою чергу, підпункт 177.4.5 пункту 177.4 статті 177 ПК України є спеціальною нормою, що виключає із загального правила витрати на утримання основних засобів подвійного призначення.
		Згідно із підпунктом 14.1.138 пункту 14.1 статті 14 ПК України основні засоби - матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 6000 гривень, невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 6000 гривень і поступово зменшується у зв`язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік).
		Використання транспортних засобів у господарській діяльності позивача підтверджується долученими до матеріалів справи первинними документами та не заперечується відповідачем.
		Разом із тим, суд звертає увагу, що транспортна діяльність є специфічною, оскільки власне транспорт не створює нових матеріальних продуктів, а транспортні послуги споживаються одночасно із процесом їх надання; отже, структура експлуатаційних витрат транспорту значно відрізняється від структури виробничих витрат галузей матеріального виробництва, а витрачання матеріально-технічних ресурсів прямим чином залежить від дорожніх та природно-кліматичних умов.
		Виходячи із зазначених норм ПК України витрати на утримання засобів подвійного значення та витрати на проведення ремонту основних засобів мають різний податковий облік. 
		Податковий Кодекс України не містить визначення, що саме розуміється під терміном "утримання основних засобів", а що вважається "ремонтом" та "технічним обслуговуванням", які ж витрати слід вважати витратами на утримання автомобіля, а які витрати відносяться до його ремонту, оскільки наслідки понесення цих витрат в податковому обліку є різними, одні витрати відносяться до витрат підприємця, а інші ні.
		Визначення терміну "утримання автомобіля" надано у пункті 26 Правил експлуатації колісних транспортних засобів, затверджених Наказом Мінінфраструктури від 26 липня 2013 року №550, а саме - забезпечення державної реєстрації, дотримання умов безпечності технічного та санітарного стану, проведення обов`язкового технічного контролю, своєчасного виконання технічного обслуговування і ремонту, охорони, передання транспортного засобу та його швидкозношуваних складників на утилізацію або видалення відповідно до законодавства.
		Основними нормативними документами, що регламентують облік основних засобів, їх відображення у бухгалтерському обліку або міжнародній фінансовій звітності, є Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затверджене Наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 року № 92 (далі - П(С)БО 7), та Методичні рекомендації з бухгалтерського обліку основних засобів, затверджені Наказом Міністерства фінансів України від 30 вересня 2003 року №561 (далі - Методичні рекомендації №561).
		Відповідно до пунктів 14, 15 П(С)БО 7 первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов`язаних з поліпшенням об`єкта (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо), що призводить до збільшення майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання об`єкта. Залишкова вартість основних засобів зменшується у зв`язку з частковою ліквідацією об`єкта основних засобів. Витрати, що здійснюються для підтримання об`єкта в робочому стані (проведення технічного огляду, нагляду, обслуговування, ремонту тощо) та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигод від його використання, включаються до складу витрат.
		Зі змісту пункту 29 Методичних рекомендацій № 561 розуміємо, що проведення модернізації передбачає вдосконалення конструкції, що забезпечує підвищення продуктивності об`єкта, який модернізується, сприяє розширенню його технологічних можливостей, досягненню економії ресурсів, поліпшенню умов праці. Здійснення ж ремонту полягає у частковому відновленні окремих частин об`єкта для підтримання їх у робочому стані.
		При цьому, пункт 31 Методичних рекомендацій № 561 наводить такі приклади поліпшень: а) модифікація, модернізація об`єкта ОЗ з метою продовження строку його корисної експлуатації або збільшення його виробничої потужності; б) заміна окремих частин устаткування для підвищення якості продукції (робіт, послуг); в) упровадження ефективнішого технологічного процесу, який дозволить зменшити первісно оцінені виробничі витрати; г) добудова (надбудова) будівлі, яка збільшує кількість місць (площі) будівлі, обсяги та/або якість виконуваних робіт (послуг) або умови їх виконання.
		Відповідно до Положення про технічне обслуговування і ремонт дорожніх транспортних засобів автомобільного транспорту, затвердженого Наказом Міністерства транспорту України від 30 березня 1998 року №102 (далі - Положення №102) ремонт - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності виробів та відновлення ресурсів виробів чи їх складових частин; поточний ремонт (ПР) - ремонт, який виконується для забезпечення або відновлення роботоздатності виробу і полягає в заміні і (або) відновленні окремих частин (може виконуватись заявочно або за результатами діагностування агрегатним, знеособленим та іншими методами)
		Переліки робіт, які зазвичай здійснюють під час проведення ТО, наведено в пункті 3.5 згаданого Положення, які включають: перевірку технічного стану; виконання робіт щодо підтримування належного зовнішнього вигляду; заправлення експлуатаційними рідинами; усунення виявлених несправностей; санітарну обробку ТЗ. Крім того, прибирально-мийні роботи виконуються за потребою, але обов`язково перед технічним обслуговуванням чи ремонтом; оброблення кузовів автомобілів спеціального призначення здійснюється відповідно до вимог та інструкцій на перевезення даного виду вантажів.
		Але ні в акті перевірки, ні у відзиві відповідач не зазначив, яким чином контролюючий орган дійшов висновку, що придбані запасні частини (товар) є витратами за 2017-2018 роки на утримання вантажних автомобілів, а не на ремонт вантажних автомобілів, будь-якого правового обґрунтування відповідачем не наведено.
		Згідно з пп. 4.1.4. п. 4.1. ст. 4 ПК України податкове законодавство України ґрунтується на такому принципі, як презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
		Відтак, суд вважає, що вказані витрати не належать до витрат подвійного призначення, а є безпосередніми витратами позивача, пов`язаними із веденням господарської діяльності з метою отримання прибутку. А відтак, позивачем обґрунтовано такі витрати до складу витрат звітного періоду.
		Підсумовуючи все викладене, суд приходить висновку, що відповідачем протиправно збільшено позивачеві суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 292424,40 грн. та застосовано штрафні санкції в сумі 73106,10 грн. відповідно до податкового повідомлення-рішення №0018001305 від 03 червня 2019 року. Відтак, зазначене податкове повідомлення-рішення підлягає визнаванню протиправним та скасуванню. 
		Відносно податкового повідомлення-рішення № 0017991305 від 03 червня 2019 року, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов`язання за платежем військовий збір на 24368,70 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в суму 6092,18 грн., то суд зазначає таке.
		Відповідно до пп. 1.2 п. 161 Підрозділу 10 Розділу XX ПК України об`єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені статтею 163 ПК України.
		Тобто, по своїй правовій природі база військового збору для фізичної особи-підприємця визначається із суми доходу такого підприємця
		Податкове повідомлення № 0017991305 від 03 червня 2019 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем військовий збір, має похідний характер від податкового від податкового повідомлення-рішення № 0018001305 від 03 червня 2019 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, щодо якого суд дійшов висновку про протиправність, а тому підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
		Щодо вимог про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0018011305 від 03 червня 2019 року та №Ф-75926-54 від 05 липня 2019 року та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску за № 0018021305 від 24 липня 2019 року, то суд зазначає таке.
		Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування" базою нарахування єдиного внеску для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
		У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
		Частиною 5статті 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування" визначено, що єдиний внесок для платників, зазначених устатті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
		Згідно з частинами 2, 3 статті 9 вказаного Закону обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
		Суд зазначає, що вимоги та рішення про застосування фінансових санкцій є також похідними від податкового повідомлення-рішення № 0018001305 від 03 червня 2019 року. Оскільки, судом встановлено, що відповідач протиправно збільшив позивачеві зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, то як наслідок, неправомірно встановлено зобов`язання зі сплати єдиного внеску та застосовано штрафні санкції.
		Відтак, оскаржувані вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0018011305 від 03 червня 2019 року та № Ф-75926-54 від 05 липня 2019 року а також рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску за № 0018021305 від 24 липня 2019 року є протиправними та підлягають скасуванню.
		Надаючи оцінку податковим повідомленням-рішенням № 0018131305 від 03 червня 2019 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), № 0018151305 від 03 червня 2019 року, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість із товарів вироблених в Україні (робіт, послуг), № 00181171305 від 03 червня 2019 року, яким застосовано штрафні санкції за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами, із доходів платника податку та № 0018181305 від 03 червня 2019 року, яким застосовано штрафні санкції за неподання або несвоєчасне подання податкової звітності, суд виходив з такого.
		За результатами опрацювання відхилень сум податкового кредиту з ПДВ, виявлених системою автоматизованого співставлення податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, Головним управлінням ДФС у Вінницькій області встановлено заниження сум податкових зобов`язань та завищення сум податкового кредиту. Перевіркою дотримання позивачем обов`язків щодо подання податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку (форма № 1 ДФ) встановлено, що у період з 01 січня 2017 року по 31 грудня .2018 року позивачем податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (за вказаною формою) за періоди: 3, 4 квартал 2017 року та 1, 3 квартал 2018 року поданий з недостовірними відомостями. Також, контролюючим органом встановлено, що фізичною особою-підприємцем повідомлення за формою 20-ОПП до податкового органу не подано.
		Суд зазначає, що у позові відсутні будь-які доводи позивача щодо протиправності висновків відповідача у вказаній частині, а також позивачем не надано жодних доказів на обґрунтування позовних вимог у цій частині.
		Зі змісту адміністративного позову та наданих пояснень у судових засіданнях вбачається, що позивач оспорює висновки відповідача виключно щодо нарахування грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, військовий збір та заборгованість зі сплати єдиного внеску, проте будь-яких доводів щодо неправомірності висновків контролюючого органу щодо заниження сум податкових зобов`язань, завищення сум податкового кредиту та застосування штрафних санкцій у позовній заяві не наведено та письмових доказів на спростування висновків відповідача не додано.
		Суд наголошує, що відповідно до частини першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі  КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Частиною третьою статті 2 КАС України передбачено, що основними засадами (принципами) адміністративного судочинства, зокрема, є верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; забезпечення права на апеляційний перегляд справи та на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; неприпустимість зловживання процесуальними правами.
		Згідно зі статтею 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
		За приписами частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Частиною другою, третьою вказаної статті передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Так, вимоги до позовної заяви встановлено статтею 160 КАС України, відповідно до пункту 8 частини 5 якої в позовній заяві зазначається перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності), зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.
		Згідно з частиною четвертою статті 161 КАС України документи позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
		Суд звертає увагу, і це підтверджується матеріалами справи, що при зверненні до суду з адміністративним позовом, а також у ході розгляду справи позивачем не вказано на протиправність висновків відповідача щодо заниження сум податкових зобов`язань, завищення сум податкового кредиту та застосування штрафних санкцій, а також не було надано до суду доказів на обґрунтування позовних вимог у цій частині, а тому відсутні підстави для задоволення позову в цій частині.
		Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
		Згідно ізстаттею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року №3477-VI суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. А відповідно до частини 2статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
		У пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" висловлено позицію, відповідно до якої суд, при оцінці доказів, керується критерієм доведення "поза розумними сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
		У справі "Гешмен і Герруп проти Сполученого Королівства" (рішення від 25 листопада 1999 року) Європейський суд з прав людини вказав, що однією з вимог, яка випливає зі словосполучення "встановлений законом", є передбачуваність. Норму не можна вважати "законом", якщо вона не сформульована достатньо чітко, що дає особі можливість керуватися цією нормою у своїх діях. З іншого боку, хоча визначеність у законі надзвичайно бажана, забезпечення її може призвести до надмірної ригідності, тоді як закон ніколи не повинен відставати від обставин, що змінюються. Ступінь чіткості, яку мають забезпечувати формулювання національних законів і яка в жодному випадку не може охопити всі непередбачувані обставини, значною мірою залежить від змісту певного документа, сфери, на яку поширюється закон, а також від кількості та статусу тих, кому він адресований.
		Отже, особа, діючи у відповідності до встановленої законодавством України поведінки у рамках певних обставин, очікує досягнення певного результату та прогнозує конкретні ситуації у правовідносинах з контролюючим органом.
		З огляду на те, що висновки акта перевірки не знайшли свого повного підтвердження в ході розгляду справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДФС у Вінницькій області № 0017991305, № 018001305 від 03 червня 2019 року, вимог про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0018011305 від 03 червня 2019 року та № Ф-75926-54 від 05 липня 2019 року, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0018021305 від 24 липня 2019 року підлягають задоволенню.
		Відтак, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд доходить переконання, що позов належить задовольнити частково.
		Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з такого.
		Частиною 1 статті 139 КАС України передбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При цьому згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
		Встановлено, що позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 6400 грн., що документально підтверджується платіжним дорученням №2104 від 26 липня 2019 року.
		З огляду на часткове задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір за подачу адміністративного позову до суду підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області частково в сумі 4000 грн. 
		Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
		 
		ВИРІШИВ:
		Позов задовольнити частково.
		Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Вінницькій області № 0017991305, № 018001305 від 03 червня 2019 року.
		Визнати протиправними та скасувати вимоги Головного управління ДФС у Вінницькій області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0018011305 від 03 червня 2019 року та № Ф-75926-54 від 05 липня 2019 року.
		Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС у Вінницькій області про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 0018021305 від 24 липня 2019 року.
		У задоволенні решти позовних вимог відмовити. 
		Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області судові витрати зі сплати судового збору при звернені до суду у сумі 4000 грн. (чотири тисячі гривень).
		 
		Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
		Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		 
		Позивач: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
		Відповідач: Головне управління ДПС у Вінницькій області (21100, м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 7, код ЄДРПОУ 43142454)
		 
		Рішення у повному обсязі складено 06.11.2020
		 
		 
		Суддя Вільчинський Олександр Ванадійович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...