Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 440/16/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; збору та обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та інших зборів.
Надіслано судом: 11.11.2020. Зареєстровано: 13.11.2020. Забезпечено надання загального доступу: 16.11.2020.
Дата набрання законної сили: 04.11.2020
Номер судового провадження: 4641/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		04 листопада 2020 р. Справа № 440/16/20Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
		Головуючого судді: Спаскіна О.А.,
		Суддів: Рєзнікової С.С. , Любчич Л.В. ,
		за участю секретаря судового засідання Медяник А.О., 
		представника позивача Зємцової А.В.,
		представника відповідача Тур Н.І.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Віларіс" на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.03.2020 року, головуючий суддя І інстанції: С.С. Бойко, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 13.03.20 року по справі № 440/16/20
		за позовом Приватного підприємства "Віларіс" 
		до Головного управління ДПС у Полтавській області 
		про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,
		ВСТАНОВИВ:
		Позивач, Приватне підприємство "Віларіс", звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13.12.2019 №0004940501 №0004930501.
		Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 12.03.2020 відмовлено в задоволенні адміністративного позову.
		Позивач, не погодившись з даним рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
		В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що приймаючи зазначене рішення суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків, які призвели до неправильного вирішення справи, неповно з`ясував всі обставини справи, що мають значення при вирішенні спору, невірно застосував до спірних правовідносин вимоги матеріального та процесуального права. Вважає, що встановлені відповідачем за наслідком проведеної перевірки порушення позивачем вимог діючого законодавства не знайшли свого підтвердження. Отже нарахована податковим органом сума грошового зобов`язання є необґрунтованою, а спірні податкові повідомлення-рішення від 13.12.2019 №0004940501 №0004930501 підлягають скасуванню. 
		Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
		Представник позивача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, посилаючись на мотиви та доводи, викладені в апеляційній скарзі.
		Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти апеляційної скарги та зазначив, що рішення суду першої інстанції є правомірним та обґрунтованим і підстав для його скасування не вбачає.
		Суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до вимог ст.308 КАС України та керуючись ст.229 КАС України.
		Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши доводи та вимоги апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. 
		Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 20.01.2019 Головним управлінням Державної податкової служби України у Полтавській області проведено документальну планову виїзну перевірку ПП "Віларіс" податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. 
		За результатами перевірки складено акт від 22.11.2019 №1454/16-31-05-01-10/32946278, яким зафіксовано порушення п.п. 187.1, ст. 187, ст. 188, п. 201.1, 201.7, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, у результаті чого встановлено заниження податкового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 5509150,00 грн та п.п. 1201.2 ст. 1201, п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, у результаті чого встановлено не реєстрацію податкових накладних у ЄРПН в терміни встановлені пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України в сумі 5509150,00 грн.
		За результатами розгляду вказаного акту відповідачем 13.12.2019 винесено податкові повідомлення-рішення №0004930501, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану на загальну суму 5509150,00 грн та застосовано штраф у розмірі 1377287,50 грн та №0004940501, яким до позивача застосовано штраф в сумі 2754 575,00 грн.
		Не погодившись з зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом.
		Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для їх задоволення.
		Суд апеляційної інстанції з даним висновком суду не погоджується з огляду на наступне.
		Як вбачається з матеріалів справи, фактичною підставою для визначення позивачу суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість, слугували висновки податкового органу про те, що у позивача після отримання коштів від ТОВ "СЛ Ойл Транс", ТОВ "Торговельний дім "Світанок" та ПП "Мегаполіс-ХХІ" виник обов`язок по складанню податкових накладних, їх реєстрації в ЄРПН та нарахуванню податкового зобов`язання на отриману передплату, що позивачем зроблено не було. 
		Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема порядок їх адміністрування, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України (далі  ПК України, Кодекс).
		Відповідно до п. 188.1. ст. 188 ПК України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку -л спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).
		Згідно з п. 187.1. ст. 187 ПК України, датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
		а)дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої  дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
		б)дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
		Згідно з п. 192.1 ст. 192 вказаного Кодексу якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов`язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, складеному в порядку, встановленому для податкових накладних, та зареєстрованому в Єдиному реєстрі податкових накладних.
		Пунктами 201.1, 201.7 та 201.10 статті 207 Податкового кодексу України визначено, що на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. 
		Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
		При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
		Як вбачається з матеріалів справи, ПП «Віларіс» мало господарські взаємовідносини з контрагентами - ТОВ "СЛ Ойл Транс", ТОВ "Торговельний дім "Світанок" та ПП "Мегаполіс-ХХІ". 
		Так, щодо взаємовідносин між ПП «ВІЛАРІС» та його контрагентами за 2017-2019рр. встановлено наступне.
		ТОВ "СЛ Ойл Транс", ТОВ "Торговельний дім "Світанок" та ПП "Мегаполіс-ХХІ" шляхом безготівкового розрахунку здійснювали оплату на розрахунковий рахунок ПП «ВІЛАРІС» нібито за оплату товару. 
		При цьому слід зазначити, що укладеного договору між ТОВ "Торговельний дім "Світанок" та позивачем у 2017р. та 2019р. не було. 
		У 2018р. між ПП «ВІЛАРІС» та TОB «ТД «СВІТАНОК» укладено договір № 03/18-Б поставки нафтопродуктів від 15.01.2018р. 
		Згідно з умовами договору - п. 4.1. Поставка товару здійснюється на підставі підписаної сторонами відповідної додаткової угоди, оплата за товар (п. 5.1.) - після укладення та на умовах додаткової угоди. 
		Між ПП «ВІЛАРІС» та ПП "Мегаполіс-ХХІ" протягом 2017-2019р. було укладено договори поставки нафтопродуктів № 15/17-Б від 12.04.2017р., № 02/18-Б від 12.01.2018р. та № 05/19-Б від 22.03.2019р. 
		Згідно з умовами вказаних вище договорів - п. 4.1. Поставка товару здійснюється на підставі підписаної сторонами відповідної додаткової угоди, оплата за товар (п. 5.1.) - після укладення та на умовах додаткової угоди. 
		Між ПП «ВІЛАРІС» та TOB «СЛ ОЙЛ ТРАНС» укладено договір поставки нафтопродуктів № 30/17-Б від 31.10.2017р. та № 01/18-Б від 03.01.2018р. 
		Згідно з умовами договорів - п. 4.1. Поставка товару здійснюється на підставі підписаної сторонами відповідної додаткової угоди, оплата за товар (п. 5.1.) - після укладення та на умовах додаткової угоди. 
		При цьому слід зазначити, що жодна додаткова угода за вищезазначеними договорами з усіма контрагентами укладена не була. 
		ПП «ВІЛАРІС» не отримувало від даних підприємств жодних заявок на поставку товару та як слідує із цього, рахунки на оплату не формувалися та не передавалися ТОВ "СЛ Ойл Транс", ТОВ "Торговельний дім "Світанок" та ПП "Мегаполіс-ХХІ". Грошові кошти, які були перераховані, в той же день поверталися платнику із призначенням платежу «повернення за бітум згідно листа».
		Аналізуючи вищенаведені банківські операції, судова колегія дійшла висновку, що в рахунок отриманих коштів жодні товари/послуги не поставлялися та не будуть поставлені в майбутньому. Грошові кошти жодним чином не можуть розглядатися як попередня оплата. 
		Висновки відповідача, що будь-які кошти, що надходять платнику податку від особи, з якою існують договірні відносини, необхідно розглядати як попередню оплату (отримання авансу) за товари та послуги погодитися, судова колегія оцінює критично та зазначає, що для нарахування податкових зобов`язань з ПДВ насамперед необхідна наявність об`єкта оподаткування цим податком. 
		А як відомо, такий об`єкт оподаткування виникає, зокрема, тоді, коли відбувається постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю (п. 185.1 ст. 185 ПКУ). І лише після того, як буде визначено, що операція з поставки товарів/послуг є об`єктом оподаткування ПДВ, платнику цього податку необхідно визначити базу оподаткування та нарахувати податкові зобов`язання. 
		Дата виникнення податкових зобов`язань залежить від того, яка подія відбулася раніше: чи дата зарахування коштів від покупця, чи дата відвантаження товарів/надання послуг. Якщо ж надходження коштів на банківський рахунок платника податку ніяк не пов`язане із поставкою товарів/послуг, то об`єкт оподаткування ПДВ не виникає і, відповідно, нараховувати податкові зобов`язання немає потреби.
		Крім того, необхідно звернути увагу на те, що до складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг (п. 1881. ст. 1988 ПКУ). 
		Тобто кошти на банківський рахунок мають поступати саме як компенсація вартості товарів/послуг. Якщо вони такою компенсацією не вважаються, то, відповідно, до бази оподаткування їх не включають.
		ДФС України в ІПК від 14.06.2019 р. № 2742/6/99-99-15-03-02-15/ІПК зазначає, що грошові кошти, що помилково зараховані на банківський рахунок платника податку, не включаються до бази оподаткування ПДВ. При цьому кошти, помилково зараховані на рахунок неналежного одержувача, мають бути повернуті ним у строки, встановлені законодавством України, за порушення яких неналежний одержувач несе відповідальність відповідно до законодавства України. 
		На сьогодні законодавчо визначений строк повернення коштів передбачений лише у разі банківської помилки  неналежний одержувач зобов`язаний ініціювати повернення коштів протягом трьох робочих днів від надходження повідомлення про вчинення помилкового переказу (п. 35.1 ст. 35 Закону України від 05.04.2001 р. №2346-111 «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»),
		Також ДФС України в ІПК від 26.07.2019 р №3507/6/99-99-15-03-02-15/ІПК зазначає, що платник «при отриманні коштів (у тому числі помилково) від іншої особи, з якою у такого платника наявні договірні відносини на предмет постачання товарів/послуг, зобов`язаний визначити податкові зобов`язання з ПДВ та скласти і зареєструвати в ЄРПН податкову накладну за такою операцією. А потім на дату повернення помилково отриманих коштів контрагенту цей платник податку має скласти розрахунок коригування до податкової накладної. Після реєстрації розрахунку коригування в ЄРПН платник ПДВ матиме право зменшити нараховані раніше податкові зобов`язання. Тобто у цьому випадку застосовуються звичайні «коригувальні» правила з п. 192.1 ст. 192 ПКУ. 
		Отже, в нашому випадку отримання грошових коштів та повернення відбулося протягом одного банківського дня, тому ніяким чином не може йти мова визначення податкових зобов`язань та реєстрацію податкової накладної в ЄРПН. Відсутня база оподаткування в розумінні вимог ПКУ.
		Застосування штрафних санкцій за не реєстрацію та порушення строків реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН), які не видаються покупцю згідно законодавства, є неприпустимим, оскільки підприємство жодних порушень діючого законодавства не допустило.
		Діючими нормами Податкового кодексу України не передбачено штрафних санкцій за несвоєчасну реєстрацію або нереєстрацію податкових накладних, які не видаються покупцю. 
		Так, в п.120-1.1 та п. 120-1.2 ПКУ в якості окремого виключення з переліку податкових накладних, на які поширюється відповідальність за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних, вказано «податкову накладну, що не надається отримувачу (покупцю)». Варіант тлумачення відповідачем статті 120-1 ПКУ є буквальним без врахування контексту правової норми та її внутрішньої логіки, зв`язку із іншими нормами ПКУ, а також сенсу ведення Системи електронного адміністрування ПДВ. Факт накладення штрафу за відсутність реєстрації або несвоєчасну реєстрацію податкових накладних, які не надаються покупцю, не впливають на результати податкового обліку контрагентів, не призводять до негативних наслідків для бюджету чи будь-яких третіх осіб. 
		З урахуванням практики Європейського Суду з прав людини стосовно пропорційності співвідношення між засобами державного втручання та метою, яку прагнуть досягти, а також п.56.21 ПКУ відносно дій в разі можливості неоднозначного (множинного) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, колегія суддів вважає, що рішення має бути прийнято на користь платника податків. 
		З даною позицією щодо прийняття рішень на користь платника податків, неодноразово погоджувався і Європейський суд з прав людини, що знайшло своє відображення зокрема у рішенні від 26.04.1979 р. у справі «Сайді Тайме» проти Сполученого Королівства.
		Як свідчать матеріали справи, грошові кошти, що були зараховані на розрахунковий рахунок ПП «ВІЛАРІС», того ж дня були повернуті платнику. Жодних податкових зобов`язань між сторонами не виникло. Відсутня база для нарахування штрафу, оскільки сума ПДВ у таких податкових накладних, незалежно від того, чи надаються вони чи не надаються покупцю, дорівнюватиме нулю.
		Передбачений діючим законодавством штраф запроваджувався з метою захисту бюджету та платників податків від зловживань та недобросовісних дій їх контрагентів, зокрема, мав дисциплінувати постачальника своєчасно реєструвати податкові накладні, щоб покупець мав законне право відобразити податковий кредит. При відсутності реєстрації (несвоєчасній реєстрації) податкових накладних, які не надаються покупцю державний бюджет жодним чином не зазнає негативних наслідків, оскільки згідно п.201.10 ПК України відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів (послуг) податкових накладних в ЄРПН не звільняє продавця від обов`язку включення суми ПДВ, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період, тобто не відбувається впливу на податковий облік платника податку чи його контрагентів, отже накладення штрафу за відсутність реєстрації (несвоєчасну реєстрацію) податкових накладних, які не надаються покупцю, зі стимулюючої функції перетворюється на каральну, оскільки за наведених обставин вбачається очевидним, що мету дисциплінувати постачальників - платників ПДВ не можна досягнути щодо податкових накладних, які не надаються покупцю.
		Спірні податкові накладні не підлягали наданню отримувачу (покупцю), а тому жоден з контрагентів не зазнав і не міг зазнати шкоди через невключення сум ПДВ до податкового кредиту. Про факт відсутності шкоди також свідчить той факт, що жоден контрагент не подав скаргу щодо відсутності реєстрації податкової накладної.
		Штраф за пунктом 120-1.1 ст. 120-1 ПК України не повинен бути застосований для податкових накладних, що не надаються отримувачу (покупцю).
		Згідно зі статтею 120-1 Податкового кодексу України штрафи не накладаються за порушення граничного строку для реєстрації або відсутність реєстрації протягом граничного строку тільки: 1) податкових накладних, що не надаються отримувачу (покупцю) та складених на операції з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування; 2) податкових накладних, що не надаються отримувачу (покупцю) та складених на операції з постачання товарів/послуг, які оподатковуються за нульовою ставкою - робить це виключення/виняток таким, що не має сенсу.
		По-перше, відповідно до статті 120-1 Податкового кодексу України розмір штрафу за порушення строків реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних обчислюється у відсотках від суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування. 
		Відтак, якщо податкова накладна складається на операції з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування або на операції з постачання товарів/послуг, які оподатковуються за нульовою ставкою - то сума податку на додану вартість у таких випадках дорівнює нулю (0,00 грн.), отже й розмір штрафу за неподання такої податкової декларації має дорівнювати нулю (0,00 грн).
		По-друге, всі податкові накладні, що складаються на операції з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування - не надаються отримувачам (покупцям). 
		Отже, не має сенсу робити додаткове уточнення стосовно того, що податкові накладні, складені на операції з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування - не надаються отримувачам (покупцям).
		По-третє, якщо виняток стосується податкових накладних, що не надаються отримувачу (покупцю) та складені на операції з постачання товарів/послуг, які оподатковуються за нульовою ставкою, то - стосовно податкових накладних, складених на операції з постачання товарів/послуг, які оподатковуються за нульовою ставкою, але надаються отримувачу (покупцю) - розмір штрафу, як зазначено раніше (див.: по-перше), так само буде дорівнювати нулю (0,00 грн). Тому, втрачається доцільність, логічність, обґрунтованість та сенс саме такого винятку, об`єднання двох обставин («що не надаються отримувачу (покупцю) та складені на операції з постачання товарів/послуг, які оподатковуються за нульовою ставкою»), адже в будь якому випадку (як при наданні, так і при не наданні отримувачу (покупцю) податкових накладних), у разі складання податкових накладних на операції з постачання товарів/послуг, які оподатковуються за нульовою ставкою - розмір штрафу буде дорівнювати нулю (0,00 грн).
		Відтак, в силу підпункту 4.1.4 пункту 4Л статті 4 Податкового кодексу України має діяти презумпція правомірності рішень платника податку. Тобто, норми пунктів 120-1.1,120-1.2 статті 120-1 Податкового кодексу України в частині вказаної фрази мають тлумачитись на користь платника податків».
		Даний принцип in dubio pro tributario закріплений у пункті 4.1.4 Податкового кодексу України  презумпція правомірності дій платника податків у разі, якщо норма закону чи нормативно-правового акта припускає множинне трактування. 
		Зважаючи на численні випадки низької якості нормотворчої діяльності, правило вирішення сумнівів на користь платника податків набуло дуже важливого практичного значення. Адже належне застосування цього принципу забезпечує реалізацію однієї з ознак верховенства права  правової визначеності. Саме можливість платника податків чітко розуміти та передбачати правові наслідки вчинюваних дій має фундаментальне значення для правильності його застосування. Практичне застосування цього принципу є важливим у контексті забезпечення верховенства права при здійсненні правосуддя. ЄСПЛ неодноразово зазначав у своїх рішеннях, що «якість закону» є складовим елементом верховенства права. Активне застосування судами цього принципу, з одного боку, сприятиме захисту прав конкретних платників податків, а з іншого  підвищуватиме стандарти законодавчої та нормотворчої роботи і сприятиме підвищенню якості регуляторного середовища та інвестиційного клімату. Закон чи нормативно-правовий акт має бути настільки чітким, щоб особа мала можливість точно розуміти правові наслідки своїх дій. Цей принцип  це потужний інструмент для розвитку верховенства права в Україні у різних його аспектах.
		Загальний розмір оскаржуваних позивачем штрафів за несвоєчасну реєстрацію та нереєстрацію податкових накладних становить за рішенням форми «ПН» становить 2 754 575 грн. та за формою «Р» збільшено суму грошового зобов`язання на 6 886 437,50грн, що є досить значною сумою. 
		Згідно з нормами статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. 
		Дані висновки містяться у низці рішень Європейського суду з прав людини, а саме: «Щокін проти України», «Сєрков проти України», «Колишній король Греції та інші проти Греції», «East/West Alliance Limited» проти України» тощо. У цих рішеннях ЄСПЛ визначив три критерії, які треба оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним, чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес, чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б одного критерію не буде додержано (постанова ВС від 6 березня 2019 року у справі № 524/3375/13-а). 
		Аналізуючи вказані рішення ЄСПЛ, суд зазначає, що збільшення податковим органом зобов`язань особи з податку є втручанням до його майнових прав. Отже, за практикою ЄСПЛ вимога про визнання протиправним рішення суб`єкта владних повноважень, яке впливає на склад майна позивача, у тому числі шляхом безпідставного стягнення податків, зборів, штрафних санкцій тощо, є майновою.
		У зв`язку з викладеним, протиправне винесення податковим органом спірних податкових повідомлень-рішень становить втручання у мирне володіння майном суб`єкта господарювання, що порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції...» Також слід додати Рішення ЄСПЛ по справі ВАТ «Нефтяная компания ЮКОС» проти РФ (Заява Ns14092/04), у п. 559 якого зазначено, що перша і сама важлива вимога статті 1 Протоколу М2 до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в безперешкодне користування власністю повинне бути законним, тобто втручання має відповідати національному законодавству і бути достатньо зрозумілим, щоб дозволити заявнику передбачати наслідки своїх дій.
		У постанові від 05.03.2019 у справі №806/2975/16 Верховний Суд вказав, що помилково виписана податкова накладна не тягне жодних правових наслідків. У постанові Верховного Суду від 06.08.2018 у справі №802/1198/16-а міститься правовий висновок: «За змістом пункту 120-1.1 статті 120-1 Податкового кодексу України штрафні санкції за порушення платниками податку на додану вартість граничних термінів реєстрації податкових накладних накладаються на платників податку на додану вартість, на яких відповідно до вимог статей 192 та 201 цього Кодексу покладено обов`язок щодо такої реєстрації. Враховуючи те, що поставка товару фактично не відбулася відповідно і обов`язку щодо реєстрації податкової накладної в ЄРПН у платника податку не виникає, а відтак, відсутні і підстави для застосування штрафних санкцій за недотримання покладеного на платників податку обов`язку».
		Аналогічного змісту висновки щодо неможливості застосування штрафних санкцій за несвоєчасну реєстрацію помилково виписаних податкових накладних міститься в постановах Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №813/4556/16, від 22.08.2018 у справі №804/1366/17, від 27.11.2018 у справі №821/676/17, від 29.01.2019 року у справі №825/2102/18, від 28.03.2019 у справі №809/1420/17.
		Оцінюючи дії відповідача на відповідність критеріям зазначеним в ч. 2 ст. 2 КАС України, колегія суддів прийшла до висновку, що приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення про нарахування позивачу суми грошового зобов`язання, податковий орган дійшов до неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства, а тому воно є незаконним та підлягає скасуванню.
		Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.
		Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб`єкт владних повноважень, на якого покладено обов`язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, колегія суддів вважає, що правочин відповідає положенням норм чинного законодавства України.
		Натомість позивач, на виконання вимог ч.1 ст. 77 КАС України, довів обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.
		Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку щодо необґрунтованості заявлених позовних вимог.
		Твердження відповідача у відзиві на апеляційну скаргу про те, що підприємством допущено порушення податкового законодавства не знайшли свого підтвердження під час апеляційного провадження. 
		Ухвалюючи дане судове рішення колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. 
		Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі Северянін та інші проти України(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
		Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
		Враховуючи вище зазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
		З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що наявні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги.
		З огляду на вищезазначене, колегія суддів прийшла до висновку про скасування рішення суду першої інстанції, на підставі ст.317 КАС України, як такого, що ухвалене з порушенням норм матеріального права та ухвалення нової постанови про задоволення адміністративного позову. 
		Керуючись ч. 4 ст. 241, ч. 3 ст. 243, ст.ст. 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -
		П О С Т А Н О В И В:
		Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Віларіс" - задовольнити.
		Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.03.2020 року по справі № 440/16/20 - скасувати.
		Прийняти нову постанову, якою позов Приватного підприємства "Віларіс" задовольнити.
		Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, прийняте Головним управлінням ДПС у Полтавській області від 13.12.2019 р. №0004940501. 
		Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, прийняте Головним управлінням ДПС у Полтавській області від 13.12.2019 р. №0004930501.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
		 
		Головуючий суддя Спаскін О.А.Судді    Рєзнікова С.С.   Любчич Л.В.  Повний текст постанови виготовлений 11.11.2020 року

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...