Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 707/2425/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із житлових відносин, з них; про виселення (вселення).
Надіслано для оприлюднення: 16.11.2020. Зареєстровано: 17.11.2020. Забезпечено надання загального доступу: 18.11.2020.

Номер судового провадження: 2/703/458/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 707/2425/19
		2/703/458/20 .
		 
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		 
		11 листопада 2020 року Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:
		                      
		                  головуючого судді   Опалинської О.П.
		                  при   секретарі судового засідання   Холодняк Л.П.
		                  за участю позивача ОСОБА_1 
		                  представника позивача ОСОБА_2 
		                  
		розглянувши у режимі відеоконференції у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сміла цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні правом приватної власності шляхом виселення та зняття з реєстрації,-
		встановив:
		ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні правом приватної власності шляхом виселення та зняття з реєстрації.
		Позовні вимоги обґрунтовує тим, що він є власником житлового будинку з надвірними спорудами АДРЕСА_1 .
		В належному йому на праві власності будинковолодінні зареєстровані ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . 
		Підставою реєстрації  місця проживання у належному позивачу будинку у відповідача виникла під час перебування у зареєстрованому шлюбі та з часу виникнення у неї права члена сім`ї власника.
		02 квітня 2013 року між сторонами був укладений шлюб зареєстрований відділом ДРАЦС по Смілянському району Смілянського міськрайонного управління юстиції в Черкаській області.    Оскільки відповідач почала вживати алкогольні напої, тому 19 серпня 2014 року шлюб між сторонами був розірваний.
		Після розірвання шлюбу відповідач залишилися проживати у належному позивачу будинку, маючи місце реєстрації в ньому. Свою поведінку остання не змінила, продовжувала надалі вести аморальний спосіб життя. У травні 2018 року через постійні скандали, моральний буллінг та фізичне насилля, стан здоров`я позивача почав погіршуватися та 07 травня 2018 року він був госпіталізований до Черкаського обласного кардіологічного центру з явними симптомами погіршення стану здоров`я та ішемічної хвороби серця. 
		22 травня 2018 року йому було проведено оперативне лікування сердечних клапанів, протезування та шовну пластику, призначене тривале медикаментозне лікування.
		Проживання відповідача у належному будинку позивачу свідчить про вчинення йому перешкод у його утриманні та збереженні, сплаті комунальних платежів. За наявності реєстрації місця проживання відповідача у будинку він позбавлений права на отримання відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, утримувати будинок в період опалювального сезону він  не взмозі  через відсутність достатніх коштів на сплату газового опалення, а відповідач взагалі не бере участі у утриманні будинку та все господарство позивач веде самостійно.
		07 липня2019 року між сторонами виник конфлікт, який призвів до того, що ОСОБА_3 погрожувала позивачу фізичною розправою, тому він вимушений був викликати поліцію аби не стати жертвою сімейного насилля.
		Позивач зазначив, що не може далі продовжувати жити з відповідачем, яка  нехтує його правами та  інтересами. 
		Окрім того, позивач вказав, що відповідач може проживати у своєї рідної доньки та її сім`ї, яка живе в селі Білозір`я, неподалік від будинку позивача. При цьому відповідач не має наміру добровільно виселятися з будинку та умисно чинить позивачу перешкоди у правомочностях власника.
		Також зазначив, що відповідач має інше місце для проживання, а саме за відомостями Макіївської сільської ради Смілянського району Черкаської області ОСОБА_3 зареєстрована, але не проживає за адресою: АДРЕСА_2 , окрім того згідно погосподарської книги №5 номер погосподарського обліку 0070, будинок належить ОСОБА_3 . Також, зазначив, що вона має у власності земельну ділянку.
		Вважає,що маючи інше майно, яке належить відповідачу на праві приватної власності, має можливість забезпечити свої житлові права за рахунок свого майна, а не позивача. Тому вважає, що вимога про її примусове виселення без надання іншого житла являється абсолютно правомірною та законною, враховуючи неможливість їх спільного життя.
		Позивач не має можливості розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд, оскільки відповідач без правових підстав займає житлове приміщення в будинку та чинить перешкоди йому, як власнику будинку, у його праві користування та розпорядженні майном, між ними договору найму жилого приміщення не укладалося, будь-які домовленості, щодо проживання відповідача після розірвання шлюбу у спірному будинку між ними не досягнуто.
		Просив усунути йому перешкоди у здійсненні правом користування приватної власності шляхом виселення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з будинку АДРЕСА_1 та зняти її з реєстрації місця проживання.
		В судовому засіданні в режимі відеоконференції представник позивача та позивач позовні вимоги підтримали з підстав зазначених у позовній заяві, а також пояснили, що ОСОБА_1 є власником будинку АДРЕСА_1 . В даному будинку зареєстрована, як колишній член сім`ї та проживає відповідач, яка  добровільно виселитись і звільнити належне йому на праві власності будинковолодіння, категорично відмовляється, чим порушує його право на користування та розпорядження його власністю, порушує право на спокійне життя та завдає позивачу моральних страждань.
		Перешкоди у користуванні будинковолодінням відповідач чинить шляхом перекладання його особистих  речей у будинку та продуктів харчування. З приводу незаконних дій ОСОБА_3 позивач звертався до Черкаського районного відділення поліції Черкаського РВ ГУ НП в Черкаській області, оскільки ОСОБА_3 погрожувала йому фізичною розправою.
		Окрім того, зазначили, що відповідач має у власності будинковолодіння та земельну ділянку, а тому має власне житло, де може проживати.
		Просили суд усунути ОСОБА_1 перешкоди у здійсненні права приватної власності шляхом виселення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з будинку АДРЕСА_1 та зняти її з реєстрації місця проживання.
		Представник відповідача ОСОБА_4 та відповідач  в судове засідання не з`явилися, на електронну адресу суду представник відповідача подав заяву, в якій просив розгляд справи відкласти на іншу дату у зв`язку із поширенням пандемії COVID-19.
		Разом з тим, у відповідності до положень ст. 121 ЦПК України суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню цивільного судочинства.
		Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, Кримінальним процесуальним кодексом України, Кодексом України про адміністративні правопорушення, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію. Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК).
		Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
		Недотримання строків розгляду цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення порушує конституційне право на судовий захист, гарантований статтею 55 Конституції України, і негативно впливає на ефективність правосуддя та на авторитет судової влади.
		Як наголошує в своїх рішеннях Європейський суд, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. 
		Заборона зловживання правом знайшла своє закріплення у статті 17 Конвенції, згідно якої жодне з положень Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.
		Згідно з ст. 11 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" від 2 червня 2016 року № 1402-VIII учасникам судового процесу на підставі рішення суду забезпечується можливість брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у порядку, встановленому процесуальним законом.
		Разом з тим, представник відповідача та відповідач, з метою забезпечення оперативності розгляду справи у розумні строки, не скористався правом участі в судовому засіданні в дистанційному режимі відеоконференції. 
		Слід також зазначити, що на момент  подання заяви про відкладення розгляду справи у представника відповідача закінчився термін дії довіреності, яка була чинною до 07 листопада 2020 року.
		Таким чином, суд приходить до обґрунтованого висновку про можливість розгляду справи за відсутності відповідача та її представника.
		Суд вивчивши матеріали справи,  заслухавши позивача, представника позивача надані сторонами докази,  дослідивши їх всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи приходить до наступного висновку.
		Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
		Згідно  ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом свої порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Як передбачено ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
		Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Статтею 76 ЦПК України  визначено, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч. 1 ст. 95 ЦПК України).
		За правилами ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		У відповідності до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
		Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності з наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
		У відповідності до вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
		Як вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №93511799 від 02 серпня 2017 року ОСОБА_1 є власником будинковолодіння АДРЕСА_1 на підставі рішення Черкаського районного суду Черкаської області №703/494/17 виданого 29 травня 2017 року (а.с. 13).
		Як вбачається із свідоцтва про розірвання шлюбу серія НОМЕР_1 виданого 19 серпня 2014 року віддлом державної реєстрації актів цивільного стану по Смілянському району реєстраційної служби Смілянського міськрайонного управління юстиції у Черкаській області сміж ОСОБА_3 та ОСОБА_1 шлюб розірвано (а.с. 10).
		З довідки Білозірської сільської ради Черкаського району Черкаської області від 04 вересня 2018 року № 8723 вбачається, що в АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 9).
		Із довідки Управління праці та соціального захисту населення Черкаської районної державної адміністрації Черкаської області № 1472/06-25 від 29 серпня 2019 року вбачається, що ОСОБА_1 на обліку не перебуває, субсидію для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг не отримує (а.с. 12).
		Згідно виписки із історії хвороби № 1835 Черкаського обласного кардіологічного центру ОСОБА_1   має діагноз ревмокардит. Комбінована аортальна вада з перевагою недостатності ІІІ ст., недостатність МК ІІІ, недостатність ТК ІІІ ст., Протезування мітрального клапана, протезування аортального клапана та шовна пластика трикуспідального клапана 22  травня 2018 року (а.с. 11).
		З довідки Черкаського районного відділення поліції Черкаського відділу поліції ГУНП України в Черкаській області про результати звернення від 07 липня 2019 року вбачається, що ОСОБА_1 звернувся із заявою з приводу того, що його співмешканка ОСОБА_3 вчиняє відносно нього сімейне насильство. 16 липня 2019 року ОСОБА_1 звернувся із заявою в якій просив перевірку не проводити, оскільки  вони самостійно розібралися та претензій ні до кого не мають (а.с. 19).
		Із довідки Макіївської сільської ради Смілянського району Черкаської області № 199 від 30 серпня 2019 року вбачається, що ОСОБА_3 зареєстрована в АДРЕСА_2 , однак за вказаною адресою не проживає (а.с. 21). 
		Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
		Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
		За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
		Згідно зі статтею 109 ЖК УРСР виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду(частини перша, друга цієї статті).
		У статті 114 ЖК УРСР передбачено підстави виселення з наданням громадянам іншого жилого приміщення.
		Частиною третьою статті 116 ЖК УРСР передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.
		Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідно ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов`язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.
		Відповідно до статті 156 ЖК УРСР члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
		Крім того, при розгляді спорів, що не врегульовані житловим законодавством, суд застосовує норми цивільного законодавства.
		Згідно із частиною першою статті 405 ЦК Україничлени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
		Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.
		Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.
		Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
		За змістом статті 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім`ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім`ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно. До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу.
		Судом встановлено, що сторони  перебували в шлюбі до 19 серпня 2014 року та спільно проживають у будинковолодінні АДРЕСА_1 .
		Згідно зі статтею 157 ЖК УРСР членів сім`ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 ЖК УРСР.
		Відповідно частини першої статті 116 ЖК УРСР якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого житлового приміщення.
		Як роз`яснив судам пленум Верховного Суду України у пункті 17 постанови від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» при вирішенні справ про виселення на підставі статті 116 ЖК УРСР осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Серед таких визначені заходи попередження, що застосовуються судами, прокуратурами, органами внутрішніх справ тощо.
		Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
		Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
		Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
		У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом.      Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.
		Розглядаючи справу «Кривіцька та Кривіцький проти України» (№ 8863/06), ЄСПЛ у рішенні від 02 грудня 2010 року установив порушення статті 8 Конвенції, зазначивши, що в процесі прийняття рішення щодо права заявників на житло останні були позбавлені процесуальних гарантій. Установлено порушення національними судами прав заявників на житло, оскільки суди не надали адекватного обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства та не здійснили оцінку виселення в контексті пропорційності застосування такого заходу.
		Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
		Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
		Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.
		Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.
		У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
		Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа -добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (заява № 43768/07)).
		Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
		Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.
		Судом встановлено, що ОСОБА_1 на законних підставах та за згодою позивача набула право користування спірним будинком як член сім`ї позивача, у якому вона продовжує проживати.
		Відтак, суд дійшов наступного висновку, що ОСОБА_3 набула право користування спірним житлом згідно із законом, тобто набула охоронюване законом право на мирне володіння майном, як колишній  член сім`ї  позивача.
		Посилання позивача на те, що відповідач веде аморальний спосіб життя та зловживає спиртними напоями, не підтвердженні належними та допустимими доказами та спростовуються наданими доказами відповідачем.
		З довідки - характеристики наданою Білозірською сільською радою Черкаського району Черкаської області вбачається, що ОСОБА_3 за час проживання на території села сільська рада не має відносно неї компрометуючих матеріалів (а.с. 64).
		Як вбачається із характеристики  КНП «Черкаська обласна лікарня Черкаської обласної ради» ОСОБА_3 працює у відділенні судинної хірургії на посаді молодшої медичної сестри (санітарки-прибиральниці палатної) з 03 квітня 2017 року по теперішній час, має авторитет серед співробітників відділення, сумлінно та відповідально ставиться до виконання своїх функціональних обов`язків, дисциплінарних зауважень не має, зажди дотримується етичних норм поведінки (а.с. 65).
		Згідно сертифікату про проходження профілактичного наркологічного огляду від 05 грудня 2018 року вбачається, що наркологічних протипоказань до виконання роботи прибиральницею  службових приміщень не виявлено (а.с. 66).
		З довідки Макіївської сільської ради Смілянського району Черкаської області  № 116  вбачається, що, що згідно запису з погосподарської книги № 5 ОСОБА_3 належить будинок по АДРЕСА_2 . На даний час будинок знаходиться в занедбаному стані, стіни частково зруйновані, будинок непридатний для поживання (а.с. 68). 
		Таки чином, відповідач надала суду докази того, що будинковолодіння по АДРЕСА_2 , де вона значиться власником не придатний для проживання.
		Посилання позивача на погіршення стану його здоров`я, що призвело до оперативного лікування сердечних клапанів, протезування та шовної пластики, внаслідок протиправних дій відповідача не підтверджено належними та допустимими доказами. 
		Позивач та його представник в судовому засіданні не заявляли клопотання про проведення експертизи, що саме внаслідок протиправної поведінки відповідача у позивача виникло захворювання на яке він посилається.
		Також не заслуговують на увагу докази позивача щодо його звернення до ГУ НП в Черкаській області щодо протиправної поведінки відповідача, оскільки ОСОБА_1 відкликав свою заяву та просив не проводити перевірку по ній.
		Інших доказів на предмет вчинення відповідачем протиправних дій стосовно позивача суду не надано, що спростовує доводи останнього про чинення йому, як власнику будинковолодіння, перешкод у його користуванні, відповідачем.
		Окрім того, позивач не надав суду належних та допустимих доказів на предмет систематичного руйнування чи псування жилого приміщення, або  доказів того, що ОСОБА_3 використовує будинковолодіння не за призначенням, або систематично порушує правила соціалістичного співжиття чи робить неможливим для позивача проживання в одному будинку, або, що  заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними.
		Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 4 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій; стаття 5 цього Кодексу у редакції від 03 жовтня 2017 року).
		Як проголошено у статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
		Підстави для виселення особи без надання іншого жилого приміщення передбачені у статті 116 ЖК УРСР, позивачем не зазначено.
		Крім того, суд вважає, що права членів сім`ї власника житла також підлягають захисту і позбавлення права на житло не лише має ґрунтуватися на вимогах закону, але таке втручання повинно бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та не покладати надмірний тягар на відповідача.  
		Законність виселення, яке по факту є втручанням у право на житло та право на повагу до приватного життя у розумінні статті 8 Конвенції, має бути оцінено на предмет пропорційності такого втручання.
		Відтак, відповідач  як колишній член сім`ї позивача, яка не має іншого житла набула охоронюване законом право на мирне володіння майном у законний спосіб, оскільки ні у ЦК України, ні у ЖК УРСР не передбачена можливість виселення члена сім`ї колишнього власника без надання іншого жилого приміщення (стаття 116 ЖК УРСР та стаття 405 ЦК України).
		Посилання позивача на створення йому відповідачем перешкод у користуванні належним йому житловим будинком свого підтвердження в судовому засіданні не знайшли, оскільки доказів створення таких перешкод позивачем не надано. 
		Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідач не є такою, що самоправно вселилася до жилого приміщення, оскільки позивач зазначив, що підставою реєстрації місця проживання  у належному йому будинку у відповідача виникла під час перебування у зареєстрованому шлюбі та з часу виникнення  у неї прав  члена сім`ї власника,  тому підстави, передбачені у тому числі й статтею 116 ЖК УРСР, для її  виселення відсутні.
		Що стосується позовної вимоги позивача про зняття з реєстрації за вищезазначеною адресою, суд зазначає наступне.
		Відповідно до  ст. 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні"  №1382-IV від 11 грудня 2003 року зняття з реєстрації місця проживання здійснюється  на підставі, зокрема,  судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
		Оскільки, позовна вимога про зняття з реєстрації місця проживання відповідача  за адресою по АДРЕСА_1 є похідною від позовної вимоги про усунення перешкод у здійсненні правом приватної власності шляхом виселення у задоволенні якої судом відмовлено, відтак підстави для її задоволення також відсутні.
		Згідно зі ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст.1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної  вимоги щодо виселення  ОСОБА_3 із будинку АДРЕСА_1 .
		Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача.
		Частиною 6 ст. 141 ЦПК України передбачено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Як вбачається із посвідчення серія НОМЕР_2 ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи довічно.
		Відтак, суд вважає за необхідне судовий збір компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 41, 47 Коституції України, постановою від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст.ст. 64, 109, 114, 116, 156, 167 ЖК України, ст.ст. 319, 383, 391, 405 ЦК України, 4, 11, 12, 15, 16, 76, 89, 141, 263-265 ЦПК України, - 
		вирішив:
		У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про  усунення перешкод у здійсненні правом приватної власності шляхом виселення та зняття з реєстрації,  відмовити.
		Рішення може бути оскаржене в 30-денний строк з дня його отримання шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Черкаського апеляційного суду. 
		Рішення  набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження, а в разі оскарження  після розгляду справи апеляційним судом, якщо рішення не буде скасовано.  
		До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Смілянський міськрайонний суд Черкаської області.
		Повний текст рішення суду виготовлений  16 листопада 2020 року.
		 
		Сторони по справі :
		Позивач:  ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований та житель АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , паспорт серії НОМЕР_4 виданий Черкаським РВ УМВС України в Черкаській області 23 серпня 2000 року.
		Представник позивача ОСОБА_2 .
		Відповідач : ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована АДРЕСА_2 , а жителька АДРЕСА_1 .
		 
		Головуючий                                          О.П.Опалинська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...