Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 805/2452/17-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 17.11.2020. Зареєстровано: 19.11.2020. Забезпечено надання загального доступу: 20.11.2020.
Дата набрання законної сили: 17.11.2020
Номер судового провадження: 850/7529/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		ПОСТАНОВА
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		17 листопада 2020 року           справа №805/2452/17-а 
		 
		приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
		 
		Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді доповідача Казначеєв Е.Г., суддів Гайдара А.В., Компанієць І.Д., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1  та Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 серпня 2020 р. у справі № 805/2452/17-а (головуючий І інстанції Мозговая Н.А.) за позовом   ОСОБА_1 до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,- 
		                                                          ВСТАНОВИВ:
		ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (далі - відповідач), в якому просив: зобов`язати відповідача  нарахувати та виплатити на користь позивача, грошове забезпечення за час вимушеного прогулу, в розмірі 93875 грн. 15 коп. (а.с.4-9).
		Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 28.09.2017 задоволено частково адміністративний позов, а саме: стягнуто з Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19.01.2009 по 20.07.2010, з 24.08.2012 по 06.09.2012 в сумі 11296,64 грн.
		Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 22.11.2017 скасовано постанову Донецького окружного адміністративного суду від 28.09.2017 року, позовні вимоги задоволено частково, а саме: стягнуто з Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24.08.2012 по 06.09.2012 у сумі 668,88 грн.
		Постановою Верховного Суду від 10.03.2020 задоволено частково касаційну скаргу, скасовано Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 28.09.2017 та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 22.11.2017, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, Верховний Суд, зокрема,  зазначив, що виходячи зі змісту постанови Донецького окружного адміністративного суду від 24.05.2016 року, позивачу залишився не відшкодований середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19 січня по 27 жовтня 2011 року, з 04 січня 2012 року по 10 лютого 2015 року. Допущені судами попередніх інстанцій порушення норм матеріального права призвели до неправильного визначення періодів вимушеного прогулу позивача. Крім того, судами не надано оцінку наказу ГТУЮ у Донецькій області від 26 червня 2017 року №1639/1, яким ОСОБА_1 поновлено на посаді, в контексті спірних правовідносин.
		Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 21.05.2020 повернуто без розгляду заяву позивача про збільшення позовних вимог в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 .
		Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 21.05.2020, яка залишена без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 21.07.2020, задоволено заяву позивача про заміну відповідача в адміністративній справі, замінено відповідача - Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області на його правонаступника - Східне міжрегіональне управління міністерства юстиції (м. Харків).
		Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 15.06.2020 повернуто без розгляду заяву позивача про збільшення позовних вимог в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків).
		Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 03 серпня 2020 року задоволено частково адміністративний позов, а саме суд: стягнув зі Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Харків) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19.01.2011 по 27.10.2011, з 04.01.2012 по 10.02.2015 у розмірі 72313 грн. 36 коп.; стягнув  за рахунок бюджетних асигнувань зі Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Харків) на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 723 грн. 14 коп. У задоволенні решти частини позовних вимог відмови.
		Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19.12.2009 по 20.07.2010, з 19.01.2011 по 27.10.2011, з 04.01.2012 по 10.02.2015, також вжити передбачені законом заходи для з`ясування всіх обставин у справі стосовно усього періоду. 
		Обґрунтовано апеляційну скаргу тим, що суд першої інстанції міг вийти за межи заявлених періодів для повного захисту прав та інтересів позивача, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19.12.2009 по 20.07.2010, з 19.01.2011 по 27.10.2011, з 04.01.2012 по 10.02.2015. Також, суд не вжив передбачені законом заходи для з`ясування всіх обставин у справі стосовно усього періоду вимушеного прогулу. Суд неправильно застосував норми процесуального та матеріального права, проігнорував постанову Верховного Суду від 10.03.2020 якою суд визначив період вимушеного прогулу з 19.12.2009 по 26.06.2017.  Суд посилаючись на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 24.05.2016 року в справі №2а/0570/17817/2011 з якої вбачається, що позивачу нарахована сума за період з 18.12.2009 по 21.07.2010 у розмірі 8157,00 грн., яка після утримання податків виплачена у січні 2011 року, не врахував, що ухвалою Вищонго спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.09.2011 скасовано рішення Совєтського районного суду міста Макіївка Донецької області від 21.07.2010 та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 13.12.2010 у справі за позовом про поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 08.12.2009 по 21.07.2010 у розмірі 8157,60 грн. та провадження у справі закрито.
		Відповідач, також не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, просив скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог. 
		Обґрунтовано апеляційну скаргу тим, що вказана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи. В апеляційній скарзі зазначено, що судом у справі № 2а/0570/17817/2011 встановлено, що 18.01.2011 ОСОБА_1 поновлений на посаді на підставі судового рішення, яке набрало законної сили та внесено відповідний запис до трудової книжки; 27.10.2011 ОСОБА_1 звільнено з займаної посади, при цьому здійснено розрахунок при звільнені та нарахована компенсація за невикористані дні основної відпустки, що не оскаржується позивачем. Позивач у період з 19.01.2011 по 27.10.2011 не був позбавлений права працювати, навпаки працював на посаді за рішенням суду, отримуючи при цьому заробітну плату. Приймаючи рішення про стягнення середньої заробітної плати, судом не зазначено які права позивача порушено у період з 19.01.2011 по 27.10.2011 які відповідач повинен відшкодувати та чому у період, коли позивач отримував заробітну плату відповідач повинен йому виплатити відшкодування, які в розумінні Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника. Апелянт зазначає, що виключена частини 3 статті 117 КЗпП України не встановлювала розміру та виплати середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу. Суд не врахував постанову Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 з внесеними змінами, в тому числі і до пункту 32 є чинною та давала роз`яснення щодо застосування ст. 235 КЗпП України стосовно вимушеного прогулу при незаконному звільненні. Судом першої інстанції при прийнятті рішення не враховано рішення Донецького апеляційного адміністративного суду від 22.11.2017 у справі № 805/2452/17-а яким стягнуто з Головного територіального управління юстиції у Донецькій області 668,88 грн., нарахований за період з 24.08.2012 по 06.09.2012, тобто в межах періоду з 04.01.2012 по 10.02.2015. Також апелянт зазначає, що суд ухвалою від 21.05.2020, яка залишена без змін апеляційним судом, по заяві позивача замінив відповідача - Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області на правонаступника - Східне територіальне управління Міністерства юстиції (м. Харків). Проте, Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області є юридичною особою, на даний час не ліквідовано, знаходиться у стані ліквідації та отримує відповідні кошти, пов`язані з ліквідацією. Суд першої інстанції стягнув на користь позивача грошові кошти за час вимушеного прогулу зі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) при тому, що Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області є діючою юридичною особою, а також може особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді, суд першої інстанції прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі при тому, що позивач не перебував у трудових відносинах зі Східним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Харків). Позивач знаходився у трудових відносинах з Головним територіальним управлінням юстиції у Донецькій області, тобто зобов`язання по виплаті грошових сум, пов`язаних з трудовими відносинами лежить саме на Головному управлінні.
		Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
		Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
		З 10 січня 2008 року позивач перебував на державній службі, обіймав посаду державного виконавця Совєтського відділу державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції (далі - Совєтський ВДВС Макіївського МУЮ).
		Наказом ГУЮ в Донецькій області від 15 червня 2009 року № 566 тимчасово, на період знаходження основного працівника у відпустці для догляду за дитиною, ОСОБА_1 призначений на посаду головного державного виконавця Совєтського ВДВС Макіївського МУЮ.
		Наказом Головного управління юстиції України у Донецькій області від 18 грудня 2009 року № 1290 ОСОБА_1 , головного державного виконавця Совєтського відділу державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції, звільнено із займаної посади 18 грудня 2009 року за власним бажанням згідно статті 38 КЗпП України.
		Рішенням Совєтського районного суду міста Макіївки Донецької області від 21 липня 2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 13 грудня 2010 року, ОСОБА_1 поновлено на посаді головного державного виконавця Совєтського відділу державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції з 18 грудня 2009 року. Стягнуто з Головного управління юстиції у Донецькій області на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 18 грудня 2009 року по 21 липня 2010 року у розмірі 8157,60 гривень.
		Наказом Головного управління юстиції України у Донецькій області від 18 січня 2011 року № 83 ОСОБА_1 поновлено на посаді головного державного виконавця Совєтського відділу державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції, тимчасово, на період відпустки по догляду за дитиною до фактичного виходу ОСОБА_2 , з 18 січня 2011 року. Наказано виплатити позивачеві середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 18 грудня 2009 року по 21 липня 2010 року у розмірі 8157,60 гривень.
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 вересня 2011 року рішення Совєтського районного суду міста Макіївки Донецької області від 21 липня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 13 грудня 2010 року скасовано, провадження у справі закрито, оскільки така справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
		Наказом Головного управління юстиції України у Донецькій області від 27 жовтня 2011 року № 1820 ОСОБА_1 , державного виконавця Совєтського відділу державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції, звільнено із займаної посади 27 жовтня 2011 року. Підстава: подання заступника начальника Макіївського міського управління юстиції - начальника Совєтського відділу державної виконавчої служби Невзорова В.В.; ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 вересня 2011 року.
		Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 24 травня 2016 року у справі № 2а/0570/17817/2011 скасовано наказ Головного управління юстиції у Донецькій області від 18 грудня 2009 року № 1290 "Про звільнення ОСОБА_1 "; скасовано наказ Головного управління юстиції у Донецькій області від 27 жовтня 2010 року № 1820 "Про звільнення ОСОБА_1 "; поновлено ОСОБА_1 на посаді головного державного виконавця Совєтського відділу державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції з 19 грудня 2009 року; зобов`язано ГТУЮ у Донецькій області внести до трудової книжки ОСОБА_1 запис про визнання недійсним запису № 10 " 27 жовтня 2011 року звільнено з займаної посади у зв`язку із скасуванням рішення про поновлення на посаді від 21 липня 2010 року на підставі наказу від 27 жовтня 2011 року № 1820"; стягнуто з ГТУЮ у Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 33   444 гривні за періоди з 21 липня 2010 року по 18 січня 2011 року, з 28 жовтня 2011 року по 03 січня 2012 року, з 11 лютого 2015 року по 24 травня 2016 року. 
		Наказом відповідача від 26 червня 2017 року № 1639/1 поновлено ОСОБА_1 на посаді головного державного виконавця Совєтського відділу державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції з 19 грудня 2009 року. Підстава: постанова Донецького окружного адміністративного суду від 24 травня 2016 року у справі № 2а/0570/17817/2011.
		Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що період з 19.01.2011 року по 27.10.2011 року та з 04.01.2012 року по 10.02.2015 року є періодом вимушеного прогулу, за який відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток. Позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 19.12.2009 року по 20.07.2010 року є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
		Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
		Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
		Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
		Відповідно до статті 1 КЗпП України вказаний Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
		Статтею 2-1 КЗпП України визначено, що Україна забезпечує рівність трудових прав усіх громадян незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.
		Відповідно до ст. 3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
		Згідно ст. 4 КЗпП України, законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
		Відповідно до частини 1, 2 статті 235 КЗпП України (у редакції, чинній на момент спірних відносин), у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
		За правилами частини 6 статті 235 КЗпП України, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
		Відповідно до ст.236 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
		Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10.10.2019 у справі № 369/10046/18 зазначено, що вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати. Виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь незаконно звільненого працівника, у тому числі середній заробіток за час вимушеного прогулу або різниця у заробітку за час виконання нежчеоплачуваної роботи, не можуть вважатись заробітною платою та не витікають із трудового договору як підстави для виплат. Ці виплати не можуть кваліфікуватись як плата за виконану роботу. Середній заробіток за час вимушеного прогулу не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника.
		Матеріали справи свідчать, що наказом від 18.12.2019 № 1290 позивача було звільнено із займаної посади 18 грудня 2009 року за власним бажанням згідно статті 38 КЗпП України.
		Наказом Головного управління юстиції України у Донецькій області від 18 січня 2011 року № 83 позивача поновлено на посаді та наказано виплатити позивачеві середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 18 грудня 2009 року по 21 липня 2010 року у розмірі 8157,60 гривень. 
		Також, з постанови Донецького окружного адміністративного суду від 24.05.2016 року в справі №2а/0570/17817/2011 вбачається, що позивачу нарахована середня заробітна плата за час вимушеного прогулу за період з 18.12.2009 по 21.07.2010 у розмірі 8157,00 грн., яка після утримання податків виплачена позивачу у січні 2011 року. 
		Відповідачем та позивачем вказані обставини не спростовуються та підтверджуються матеріалами справи. 
		Відповідно до ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановленні рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно встановлені ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		Отже, враховуючи, що вимушений прогул є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 19.12.2009 по 20.07.2010 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
		Суд не приймає посилання позивача на скасування судових рішень, якими позивача було поновлено на посаді та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу за вказаний період, оскільки, як вже зазначалось, відповідач право позивача на отримання належних сум середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 18.12.2009 по 21.07.2010 не заперечує та сплатила позивачу. Стягнення таких же сум за цей же період призведе до повторного застосування до відповідача спеціального виду відповідальності, що не передбачено нормами діючого законодавства.
		Також, матеріали справи свідчать, що позивача, наказом від 27 жовтня 2011 року № 1820, було звільнено із займаної посади 27 жовтня 2011 року.
		Також, з постанови Донецького окружного адміністративного суду від 24.05.2016 року в справі №2а/0570/17817/2011 вбачається, гідно з довідкою ГУЮ в області від 24 січня 2012 року № 33/06.3-31, на підставі наказу ГУЮ в області від 27 жовтня 2011 року № 1820 позивачу нарахована компенсація за невикористані дні основної відпустки за період з 18 січня 2011 року по 27 жовтня 2011 року у розмірі 604,62 грн., а також проведений перерахунок заробітної плати за жовтень 2011 року. Загальна сума перерахованих коштів становила 388,81 грн. і була виплачена у листопаді 2011 року.
		Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 24 травня 2016 року у справі № 2а/0570/17817/2011 скасовано наказ Головного управління юстиції у Донецькій області від 18 грудня 2009 року № 1290 "Про звільнення ОСОБА_1 "; скасовано наказ Головного управління юстиції у Донецькій області від 27 жовтня 2010 року № 1820 "Про звільнення ОСОБА_1 "; поновлено позивача на посаді головного державного виконавця Совєтського відділу державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції з 19 грудня 2009 року; зобов`язано ГТУЮ у Донецькій області внести до трудової книжки ОСОБА_1 запис про визнання недійсним запису № 10 " 27 жовтня 2011 року звільнено з займаної посади у зв`язку із скасуванням рішення про поновлення на посаді від 21 липня 2010 року на підставі наказу від 27 жовтня 2011 року № 1820"; стягнуто з ГТУЮ у Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 33   444 гривні за періоди з 21 липня 2010 року по 18 січня 2011 року, з 28 жовтня 2011 року по 03 січня 2012 року, з 11 лютого 2015 року по 24 травня 2016 року. 
		Також, суд зазначив, що постанова в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць 1 597,88 (одна тисяча пятсот девяносто сім) гривень 88 копійок підлягає негайному виконанню.
		Наказом Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 26.06.2017 №1639/1, на підставі постанови Донецького окружного адміністративного суду від 24.05.2016 у справі №2а/0570/17817/2011, позивача поновлено на посаді головного державного виконавця Совєтського відділу державної виконавчої служби  Макіївського міського управління юстиції з 19.12.2009 року (а.с.246).
		Отже, враховуючи, що вимушений прогул є часом протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, період з 19 січня 2011 по 27 жовтня 2011 року, коли позивач перебував у трудових відносинах з Головним управлінням юстиції України у Донецькій області правонаступником якого є відповідач, не може вважатися вимушеним прогулом, що не враховано судом першої інстанції. 
		Відповідно, позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за вказаний період також є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
		Таким чином, з огляду на вищевикладене, враховуючи періоди вимушеного прогулу за які відповідачем виплачено суми середнього заробітку та задоволені за рішенням суду період, позивачу залишився не відшкодований середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04 січня 2012 року по 10 лютого 2015 року. Доказів перебування позивача у трудових відносинах з у вказаний період, матеріали справи не містять.
		Суд не приймає посилання відповідача, що за рішенням Донецького апеляційного адміністративного суду від 22.11.2017 у справі № 805/2452/17-а стягнуто з Головного територіального управління юстиції у Донецькій області середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24.08.2012 по 06.09.2012 у суму 668,88 грн., тобто в межах періоду з 04.01.2012 по 10.02.2015, оскільки вказане судове рішення було скасовано, доказів виплати відповідачем вказаних сум позивачу матеріали справи не містять. 
		Вирішуючи питання щодо розміру суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка підлягає стягненню на користь позивача, суд виходить з наступного.
		Відповідно до частини 1  статті 27 Закону України "Про оплату праці"  порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
		Таким нормативно-правовим актом є постанова Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 "Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати" (далі - Порядок № 100). Відповідно до пункту 2 зазначеної постанови середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.
		Відповідно до пункту 8 розділу 4 Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
		Згідно з частиною 2 пункту 2 Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
		Для обчислення суми заробітку, що підлягає виплаті працівникові за час вимушеного прогулу, за основу беруться робочі дні.
		Заробітна плата позивача за жовтень 2009 року становила 1742,93 грн., за листопад 2009 року - 1452,72 грн. Отже, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить (1742,93 грн.+1452,72 грн.) / (22 робочі дні + 21 робочий день) = 74,32 грн. на день. Кількість робочих днів за період з 04.01.2012 по 10.02.2015, становить 779 днів.
		Таким чином, невідшкодований розмір суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача з відрахуванням з неї податків і обов`язкових платежів, складає 57895,28 грн. (779 днів * 74,32 грн.).
		Стосовно посилання апелянта на те, що Східне територіальне управління Міністерства юстиції (м. Харків) не є належним відповідачем, оскільки зобов`язання по виплаті грошових сум, пов`язаних з трудовими відносинами, лежить саме на Головному територіальному управлінні юстиції у Донецькій області, суд зазначає, що питання про заміну відповідача розглянуто ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 21.05.2020, яка залишена без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 21.07.2020.
		Відповідно до положень ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
		На підставі викладеного, суд вважає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права та дійшов помилкового висновку в частині задоволення позовних вимог про стягнення  середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 19.01.2011 по 27.10.2011, що відповідно до вимог ст. 317 КАС України є підставою для скасування судового рішення в цій частині.
		Керуючись ст. 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
		                                                            ПОСТАНОВИВ:
		Апеляційні скарги ОСОБА_1  та Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 серпня 2020 р. у справі № 805/2452/17-а - задовольнити частково.
		Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 серпня 2020 р. у справі № 805/2452/17-а - скасувати в частині задоволення позову про стягнення зі Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Харків) на користь ОСОБА_1  середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19.01.2011 по 27.10.2011 у розмірі 14418 грн. 08 коп.
		Прийняти нове рішення у цій частині, яким відмовити у задоволенні цих позовних вимог.
		Змінити абзац 2 резолютивної частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 серпня 2020 р. у справі № 805/2452/17-а виклавши в наступній редакції:
		«Стягнути зі Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Харків) (код ЄДРПОУ:43315445, юридична адреса: м. Харків, вулиця Ярослава Мудрого, 16) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04.01.2012 по 10.02.2015 у розмірі 57895 (п`ятдесят сім тисяч вісімсот дев`яносто п`ять) грн. 28 коп.»
		В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 серпня 2020 р. у справі № 805/2452/17-а залишити без змін.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 17 листопада 2020 року.
		 
		 
		Суддя-доповідач:                                                                           Е.Г. Казначеєв
		 
		Судді:                                                                                        А.В. Гайдар
		 
		                                                                                                     І.Д. Компанієць

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...