Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/6399/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо.
Надіслано для оприлюднення: 18.11.2020. Зареєстровано: 19.11.2020. Забезпечено надання загального доступу: 20.11.2020.
Дата набрання законної сили: 18.11.2020
Номер судового провадження: A/855/14052/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/6399/20                                        Суддя (судді) першої інстанції: Аблов Є.В.
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		18 листопада 2020 року                                                                      м. Київ
		          Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
		головуючого - судді Земляної Г. В.
		суддів: Мєзєнцева Є.І., Парінова А.Б.
		за участю секретаря Скидан С.В. 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 
		на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 червня 2020року
		у справі №640/6399/20 (розглянуто у відкритому судовому засіданні)
		за позовом              ОСОБА_1 
		до відповідача Міністерства юстиції України 
		про визнання протиправним та скасування наказу від 11 лютого 2020 року №607/к, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
		 
		В С Т А Н О В И Л А :
		У березні 2020 року до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України (надалі-відповідач), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 29 квітня 2020 року, просить: 
		- визнати протиправним та скасувати наказ Мін?юсту від 11 лютого 2020 року №607/к "Про звільнення";
		- поновити ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту з питань судової роботи та банкрутства Міністерства юстиції України;
		- стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що працював на посаді директора Департаменту з питань судової роботи та банкрутства Мін?юсту. 11 лютого 2020 року Мін?юстом видано наказ №607/к, який його звільнено із займаної посади у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису без скорочення чисельності або штату державних службовців з припиненням державної служби відповідно до пункту 4 частини першої статті 83 Закону України "Про державну службу", пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу". Підставою для звільнення позивача слугувало попередження про наступне вивільнення від 10 грудня 2019 року з відміткою про ознайомлення. Позивач не погоджується зі спірним наказом, оскільки вважає, що разом з попередженням про наступне вивільнення відповідач повинен був запропонувати йому усі вакантні посади, які з`явились на підприємстві протягом цього періоду та які існували на день звільнення. Одночасно з попередженням позивачу були запропоновані 43 посади спеціалістів в різних структурних підрозділах апарату Мін?юсту, які не відносяться до керівних посад (посад категорії Б), у той час коли в Міністерстві були наявні й інші вакантні посади, які йому не були запропоновані одночасно з попередженням, у тому числі і посади директорів департаментів, які є рівнозначними щодо посади, з якої його було звільнено з припиненням державної служби. Крім того, позивач зазначив, що він є членом Первинної профспілкової організації Міністерства юстиції України та членом виборного профспілкового органу, проте відповідач не врахував цю обставину при його звільненні та, усупереч положенням статті 22 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", не отримав згоду виборного органу, членом якого є позивач, а також вищестоящого органу цією профспілки. 
		Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва  від 16 червня 2020 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.
		Не погодившись з зазначеним судовим рішенням суду першої інстанції, позивачем (надалі - апелянт) подано апеляційну скаргу, в якій останній просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 червня 2020 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
		В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ`єктивність рішення суду, порушення судом норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права. Зокрема зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги, що судом всупереч наявних в матеріалах справи доказам, не встановлено, що Міністерством юстиції України було здійснено саме скорочення штату працівників та вчиненні дії щодо скорочення штату працівників апарату Міністерства юстиції України та, як наслідок, ОСОБА_1 звільнено з посади.
		В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи викладені у апеляційній скарзі та просив її задовольнити, а рішення суду просив скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги, так як відповідачем порушено вимоги ст. 49-2 КЗпП України.
		Представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги у повному обсязі, а рішення суду першої інстанції просив залишити без змін. Відповідачем надано відзив на апеляційну скаргу та додаткові пояснення до відзиву.
		Відповідно до положень статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 315, статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального права або порушено норми процесуального права.
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга апелянта підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню, з наступних підстав.
		Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_1 з 08 лютого 2018 року працював на посаді директора Департаменту з питань судової роботи та банкрутства Мін?юсту, що підтверджується наказом Мін?юсту від 07 лютого 2018 року №423/к "Про переведення".
		У зв`язку зі зміною структури апарату Мін?юсту та внесенням змін до штатного розпису апарату Мін?юсту, позивачу 10 грудня 2019 року вручено попередження про майбутнє звільнення із займаної посади та припинення державної служби відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу". 
		Разом з попередженням позивачу було надано перелік вакантних посад в апараті Мін?юсту станом на 10 грудня 2019 року.
		Наказом Мін?юсту від 11 лютого 2020 року №607/к "Про звільнення" ОСОБА_1 звільнено з посади директора Департаменту з питань судової роботи та банкрутства 12 лютого 2020 року у зв`язку зі скороченням посади державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців з припиненням державної служби відповідно до пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу".
		Вважаючи наказ про звільнення протиправним та таким, що не відповідає Конституції України та законам України, позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.
		Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що в трудових відносинах з позивачем, Мін?юст діяв у відповідності до вимог чинного трудового законодавства, а тому суд вважає позовні вимоги безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
		Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для  відмови у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне.
		Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно частини першої та другої статті 1 Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року №889-VIII (надалі - Закон №889-VIII) державна служба - це публічна служба, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань та функцій держави. Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримання принципів державної служби.
		В пункті 3, 7 статті 2 Закону №889-VIII наведені терміни, які вживаються в такому значенні, зокрема: керівник державної служби в державному органі (надалі- керівник державної служби) - посадова особа, яка займає вищу посаду державної служби в державному органі, до посадових обов`язків якої належить здійснення повноважень з питань державної служби та організації роботи інших  працівників у цьому органі; суб`єкт призначення -  державний орган або посадова особа, яким відповідно до законодавства надано повноважень від імені  держави призначати на відповідну посаду державної служби в державному органі та звільняти з такої посади.
		Відповідно до пункту 4 частини першої статті 17 Закону України "Про державну службу" повноваження керівника державної служби здійснюють у  державних органах, посади керівників яких належать до посад державної служби - керівник відповідного органу.
		Керівник державної служби призначає громадян України, які пройшли конкурсний відбір, на посади державної служби категорії "Б" і "В", звільняє з таких посад, відповідно до цього Закону (пункт 4 частини 2 статті 17 зазначеного Закону).
		Пунктом 2 частини другої статті 31 Закону України "Про державну службу" встановлено, що прийняття рішення про призначення на посади державної служби категорії "Б", які здійснюють повноваження керівників державної служби в державних органах, - суб`єктом призначення, визначених законом.
		Відповідно до статті 87 Закону України "Про державну службу" (у редакції, чинній на час попередження позивачки про можливе наступне звільнення 10.12.2019): підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі (пункт 1 частини першої); процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення (частина третя).
		Частиною другою статті 40 КЗпП України (у редакції, чинній на час попередження позивачки про можливе наступне звільнення 10.12.2019) встановлено, що звільнення з підстав змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
		Тобто на роботодавця покладався обов`язок вчинити дії для працевлаштування працівника за його згодою на рівнозначну посаду або в разі відсутності такої на іншу посаду державної служби. Крім того, звільнення за наведених підстав допускалося в разі скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідації державного органу, реорганізації державного органу.
		Згідно зі статтею 49-2 КЗпП України: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці (частина перша); при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством (частина друга); одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників (частина третя).
		Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 25.01.2019 року по справі №826/3806/17, від 19.03.2020 року по справі №804/1542/16, від 18.06.2020 року по справі №826/25065/15, власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі наявні вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював, оскільки обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися в установі протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
		Так, наказом Мін?юсту від 05 квітня 2019 року №912/к "Про затвердження структури та штатної чисельності працівників апарату Міністерства юстиції України", затверджено структуру апарату Мін?юсту штатною чисельністю 1227 посад згідно з додатком.
		Відповідно до зазначеного наказу, в структурі апарату Мін?юсту функціонував Департамент з питань судової роботи та банкрутства з чисельністю 71 посада.
		Мін?юстом 07 листопада 2019 року прийнято Наказ №3252/к "Про затвердження структури та штатної чисельності працівників апарату Міністерства юстиції України" затверджено структуру апарату Мін?юсту штатною чисельністю 1227 посад, згідно з додатком. Пунктом 2 цього наказу, наказ від 05 квітня 2019 року №912/к втратив чинність.
		Згідно додатку до наказу Мін?юсту від 07 листопада 2019 року №3252/к у структурі апарату Мін?юсту функціонують, зокрема, Департамент з питань судової роботи зі штатною чисельністю 61 посада, та Департамент з питань банкрутства зі штатною чисельністю 23 посади.
		Суд першої інстанції звернув увагу, що Департамент з питань судової роботи та банкрутства було ліквідовано зі структури апарату Мін?юсту, як і посаду директора цього Департаменту, що не заперечується і позивачем в даній справі.
		Проте колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, що Департамент з питань судової роботи та банкрутства було ліквідовано, з наступних підстав.
		Згідно частини 4 статті 36 КЗпП України в разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).
		Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується апелянтом, що 10 грудня 2019 року позивача було попереджено про наступне вивільнення та запропоновано переведення на іншу вакантну посаду. Зокрема, в день попередження про вивільнення позивачу було запропоновано наступні посади:
		- головного спеціаліста Відділу з питань діяльності органів виконавчої влади та правового забезпечення адміністративної процедури Управління конституційного та адміністративного законодавства;
		- головного спеціаліста Відділу з питань діяльності місцевих органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та адміністративно - територіального устрою Управління конституційного та адміністративного законодавства;
		- головного спеціаліста Відділу конституційного права та державного будівництва Управління конституційного та адміністративного законодавства;
		- головного спеціаліста Відділу правового забезпечення державного управління Управління конституційного та адміністративного законодавства;
		- головного спеціаліста Відділу з питань праці Управління соціального, трудового та гуманітарного законодавства;
		- головного спеціаліста Відділу з питань гуманітарного законодавства Управління соціального, трудового та гуманітарного законодавства;
		- головного спеціаліста Відділу з питань законодавства про інформацію Управління соціального, трудового та гуманітарного законодавства;
		- головного спеціаліста Відділу з правового регулювання публічних закупівель Управління фінансового законодавства;
		- головного спеціаліста Відділу податкового законодавства Управління фінансового законодавства;
		- провідного спеціаліста Відділу бюджетного законодавства Управління фінансового законодавства;
		- головного спеціаліста Відділу зовнішньоекономічного законодавства Управління фінансового законодавства;
		- головного спеціаліста Відділу цін і ціноутворення Управління фінансового законодавства ;
		- головного спеціаліста Відділу цивільного права Управління цивільного та комерційного права;
		- головного спеціаліста Відділу сімейного та житлового права Управління цивільного та комерційного права;
		- головного спеціаліста Відділу комерційного права Управління цивільного та комерційного права;
		- головного спеціаліста Відділу транспортного права та містобудування Управління цивільного та комерційного права;
		- головного спеціаліста Відділу стратегічного права та захисту прав споживачів Управління цивільного та комерційного права;
		- головного спеціаліста Відділу аграрного та земельного права Управління земельного, аграрного, екологічного та ядерного права;
		- головного спеціаліста Відділу законодавства з питань використання природних ресурсів Управління земельного, аграрного, екологічного та ядерного права;
		- головного спеціаліста Відділу цивільного захисту, використання ядерної енергії та охорони довкілля Управління земельного, аграрного, екологічного та ядерного права;
		- головного спеціаліста Відділу з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Управління нормативно - правового забезпечення державної реєстрації;
		- головного спеціаліста Відділу з питань державної реєстрації актів цивільного стану Управління нормативно - правового забезпечення державної реєстрації;
		- головного спеціаліста Відділу з питань забезпечення обтяжень рухомого майна Управління нормативно - правового забезпечення державної реєстрації;
		- головного спеціаліста Відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Управління нормативно - правового забезпечення державної реєстрації;
		- головного спеціаліста Відділу по роботі з персоналом центрального апарату та статистичної роботи Управління персоналу;
		- головного спеціаліста Відділу організації добору персоналу Управління персоналу;
		- головного спеціаліста Відділу по роботі з персоналом територіальних органів та установ юстиції Управління персоналу;
		- головного спеціаліста Відділу по роботі з персоналом державних підприємств та установ юстиції Управління персоналу;
		- головного спеціаліста Відділу професійної підготовки персоналу Управління персоналу;
		- головного спеціаліста Відділу планування та фінансування видатків органів виконавчої влади Управління планування та фінансування видатків органів та установ юстиції;
		- головного спеціаліста Відділу планування та фінансування видатків інших бюджетних програм Управління планування та фінансування видатків органів та установ юстиції;
		- головного спеціаліста Відділу бухгалтерського обліку центрального апарату Управління бухгалтерського обліку та звітності;
		- головного спеціаліста Відділу оплати праці працівників апарату Управління бухгалтерського обліку та звітності;
		- головного спеціаліста Відділу консолідованої звітності Управління бухгалтерського обліку та звітності;
		- головного спеціаліста Відділу планово - фінансової діяльності Управління планово - фінансової діяльності і соціально - трудових відносин кримінально - виконавчої служби та пробації;
		- головного спеціаліста Відділу соціально - трудових відносин Управління планово - фінансової діяльності і соціально - трудових відносин кримінально - виконавчої служби та пробації;
		- головного спеціаліста Відділу управління якістю і методологічного забезпечення діяльності з внутрішнього аудиту Управління внутрішнього аудиту;
		- головного спеціаліста Відділу аудиту діяльності органів та установ у системі кримінально - виконавчої служби та пробації Управління внутрішнього аудиту;
		- головного спеціаліста Відділу аудиту апарату Міністерства юстиції України, міжрегіональних управлінь юстиції, навчальних закладів та державних установ, що належать до сфери управління Мін?юсту Управління внутрішнього аудиту;
		- головного спеціаліста Відділу планування діяльності з внутрішнього аудиту, моніторингу та звітування Управління внутрішнього аудиту;
		- головного спеціаліста Відділу державних закупівель Управління державних закупівель, договірної роботи та взаємовідносин з державними підприємствами;
		- головного спеціаліста Відділу договірної роботи Управління державних закупівель, договірної роботи та взаємовідносин з державними підприємствами;
		- головного спеціаліста Відділу організації та аналізу фінансово - економічної діяльності підприємств Державної кримінально - виконавчої служби України Управління державних закупівель, договірної роботи та взаємовідносин з державними підприємствами.
		Однак, ОСОБА_1 не надав згоди на переведення ні на одну із запропонованих посад. При цьому стверджував, що такі посади не відповідають його освіті, кваліфікації, спеціалізації та досвіду роботи. Між тим, серед запропонованих позивачу посад наявні посади, що відносяться до нижчих посад згідно статті 41 Закону про державну службу.
		Щодо наявності інших посад, які відповідали освіті, кваліфікаційному рівню та досвіду роботи позивача, колегія суддів зазначає наступне.
		Так, згідно наказу Мін?юсту від 09 грудня 2019 року №3616/к оголошено конкурс на зайняття посад державної служби категорії "Б" і "В" апарату Мін?юсту:
		1) директора Департаменту з питань судової роботи;
		2) директора Департаменту з питань банкрутства;
		3) директора Департаменту експертного забезпечення правосуддя;
		4) заступника директора департаменту - начальника відділу організаційно - управлінського забезпечення діяльності НДУСЕ Департаменту експертного забезпечення правосуддя;
		5) заступника директора департаменту - начальника відділу організації роботи Центральної експертно - кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції Департаменту експертного забезпечення правосуддя;
		6) начальника Управління внутрішнього аудиту та інші посади, в кількості 19 штук.
		З аналізу матеріалів справи колегія суддів доходить висновку, що відповідачем не доведено та документально не спростовано, що у новостворених Департаментах з питань судової роботи та з питань банкрутства, який раніше об`єднувався в один департамент, зменшився штат працівників та пройшов реорганізацію в розумінні Закону України "Про державну службу" та КЗпП України та відсутня посаду, яку міг обіймати позивач.
		Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що відповідачем, в супереч вимогам законодавства, не дотримано порядку про попередження позивача про звільнення, шляхом надання останньому усіх вакантних посад та не враховано його досвід, що суперечить вимогам законодавства.
		Щодо посилання відповідача, що посаду яку раніше обіймав позивач є конкурсною, а тому не можливо було перевести позивача, колегія суддів не бере до уваги, з наступних підстав.
		Відповідно до частини 5 статті 22 Закону України "Про державну службу" (в редакції, чинній на час попередження позивачки про можливе наступне звільнення 10.12.2019) у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу. 
		З аналізу вищезазначеної норми колегія суддів доходить висновку, що відповідач не був позбавлений права перевести позивача одну із посад (директора) в новоствореному Департаменті без проведення конкурсу, а отже твердження відповідача в даній частині є необґрунтованими.
		Крім того, колегія суддів звертає увагу, що згідно наказу Мін?юсту від 07 лютого 2018 року №423/к з 08 лютого 2018 року ОСОБА_1 переведено на посаду директора Департаменту з питань судової роботи та банкрутства Мін?юсту, а отже у розумінні вищезазначеного Закону можливо переведення державного службовця на рівнозначну посаду.
		Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування Наказу Мін?юсту від 11 лютого 2020 року №607/к "Про звільнення ОСОБА_1 " з посади директора Департаменту з питань судової роботи та банкрутства 12 лютого 2020 рокує обґрунтованими та такими, щопідлягають задоволенню.
		Колегія суддів звертає увагу, що зміни, які внесені 02.02.2020 року в КЗпП України дійсно не передбачають запропонування усіх вакантних посад працівнику при попередженні про звільнення, проте у даній справі попередження винесено 10.12.2019 року, а отже подальші зміни в законодавстві не слід застосовувати до спірних правовідносин. 
		Щодо позовних вимог про поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту з питань судової роботи та банкрутства Міністерства юстиції України, колегія суддів зазначає наступне.
		Так, Законом України "Про державну службу" не визначено процедури поновлення незаконно звільненого працівника, застосуванню підлягають норми КЗпП України.
		Відповідно до частини 1 статті 235 КЗпП України в разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
		З аналізу вищезазначеної норми вбачається, що суд може поновити особу в разі звільнення без законної підстави на попередній роботі. 
		Крім того, частиною п`ятою статті 55 Закону України "Про комітети Верховної Ради України" встановлено, що пропозиція щодо кандидатури заступника (заступників) керівника секретаріату комітету вносяться керівником секретаріату комітету на розгляд комітету з дотриманням Закону України "Про державну службу".
		Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, шляхом поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту з питань судової роботи та банкрутства Міністерства юстиції України.
		Щодо позовних вимог позивача про стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, колегія суддів зазначає наступне.
		Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
		Отже, підлягає задоволенню вимога про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 12 лютого 2020 (наступний день за днем звільнення) по 18 листопада 2020 (день ухвалення судом рішення).
		В матеріалах справи міститься довідка від 05.05.2020 року видана Міністерством юстиції України щодо заробітної плати позивача, в якій зазначено, що за грудень 2019, січень 2020 року нараховано 16775,00 грн та 65121,57 грн заробітної плати. Кількість робочих днів у грудні 2019, січені 2020 року становила 21 та 21. Розмір середньоденної заробітної плати складає 2726,45 грн. Розмір середньомісячної заробітної плати складає 57255,45 грн (стор. 242 том І).
		Таким чином, середньоденний заробіток становив - 2726,45 грн. З урахуванням 193 днів вимушеного прогулу, розмір середнього заробітку з 12.02.2020 року по 18.11.2020 року склав 526204,85 грн., який підлягає стягненню на користь позивача за виключенням податків та обов`язкових внесків.
		Згідно з частиною першою статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць (пункт 2); поновлення на посаді у відносинах публічної служби (пункт 3). Отже, негайному виконанню підлягає рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 57255,45 грн., за виключенням податків та обов`язкових внесків.
		Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, з прийняттям нового про задоволення позовних вимог позивача.
		Частиною 1 ст. 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
		За змістом частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		Таким чином, апеляційна скарга апелянта підлягає задоволенню частково, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення у справі про задоволення позовних вимог. 
		Керуючись статями 9, 34, 242, 243, 246, 250, 308, 310, 316, 321,322, 325, 328, 329, 331  Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,  
		 
		П О С Т А Н О В И Л А:
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
		Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 червня 2020 року - скасувати та прийняти нове.
		Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) - задовольнити.
		Визнати протиправним та скасувати Наказ Мін?юсту від 11 лютого 2020 року №607/к "Про звільнення" ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з посади директора Департаменту з питань судової роботи та банкрутства 12 лютого 2020 року.
		Поновити ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту з питань судової роботи та банкрутства.
		Стягнути з Міністерства юстиції України (адреса: 01001, Київ, вул. Городецького, 13, код ЄДРПОУ 00015622) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12 лютого 2020 року по 18 листопад 2020 року в розмірі 526204 (п`ятсот двадцять шість тисяч двісті чотири) гривні 85 копійок з відрахуванням з цієї суми податків та обов`язкових платежів.
		Виконати негайно постанову суду в частині:
		- поновлення ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на посаді директора Департаменту з питань судової роботи та банкрутства, з 12 лютого 2020 року;
		- стягнення з Міністерства юстиції України (адреса: 01001, Київ, вул. Городецького, 13, код ЄДРПОУ 00015622) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 12 лютого 2020 року по 18 листопада 2020 року в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 57255,45 (п`ятдесят сім тисяч двісті п`ятдесят п`ять гривень) 45 копійок з відрахуванням з цієї суми податків та обов`язкових платежів.
		Позивач:  ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
		Відповідач: Міністерство юстиції України (адреса: 01001, Київ, вул. Городецького, 13, код ЄДРПОУ 00015622).
		Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів із дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо у порядку ст. ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Повний текст постанови буде складено протягом п`яти днів з моменту його проголошення.
		Головуючий суддя:                                                                                Г. В. Земляна
		 
		Судді:                                                                                                    Є. І. Мєзєнцев
		                                                                                          
		                                                                                                              А. Б. Парінов 
		 
		Повний текст постанови складено 18 листопада 2020 року.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...