Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 487/8206/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 20.11.2020. Забезпечено надання загального доступу: 20.11.2020.
Дата набрання законної сили: 11.11.2020
Номер судового провадження: 61-14305ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Ухвала
		 
		11 листопада 2020 року
		м. Київ
		 
		справа № 487/8206/18
		провадження № 61-14305св19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),
		суддів: Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., Стрільчука В. А., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Амальгама Люкс»,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Амальгама Люкс» на постанову Миколаївського апеляційного суду від 10 липня 2019 року у складі суддів: Ямкової О. О., Колосовського С. Ю., Коломієць В. В.,
		 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до ТОВ «Амальгама Люкс» про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі.
		 
		Позовні вимоги мотивовані тим, що  ОСОБА_1 , починаючи з 12 січня 2009 року, працювала економістом зі збуту відділу збуту у ТОВ «Амальгама Люкс» за строковим трудовим договором, строком до 29 грудня 2010 року.
		 
		За наказами по підприємству позивачу були надані відпустки по догляду за дітьми до досягненням ними трьох років, у тому числі з 03 грудня 2015 року по 07 жовтня 2018 року.
		 
		Разом з тим до закінчення відпустки, 26 вересня 2018 року позивачем отримана довідка ЛКК про потребу доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у домашньому догляді, починаючи з 08 жовтня 2018 року.
		 
		Оригінал вказаної довідки та заяву з проханням надати їй відпустку по догляду за дитиною ОСОБА_2 тривалістю, зазначеною у медичному висновку, але не більше, ніж до досягнення дитиною шестирічного віку, позивач 04 жовтня 2018 року надала своєму безпосередньому керівнику - начальнику відділу збуту ТОВ «Амальгама Люкс» для подальшої передачі генеральному директору та видачі наказу.
		 
		У подальшому позивач цікавилася розглядом своєї заяви у телефонному режимі, але не дочекавшись копії наказу про надання відпустки, вона 16 жовтня 2018 року надіслала на ім`я генерального директора повторну заяву з питанням щодо вирішення попередньо поданої нею заяви з додатком до копії довідки, яка отримана підприємством 18 жовтня 2018 року.
		 
		Проте замість отримання відповіді від ТОВ «Амальгама Люкс» щодо надання відпустки, позивач отримала повідомлення про звільнення з роботи за прогули.
		 
		Копію наказу про звільнення позивачем ОСОБА_1 отримано на підприємстві 23 листопада 2018 року без відібрання від неї пояснень з приводу причин здійснення нею прогулів.
		 
		ОСОБА_1 просила:
		скасувати наказ № 389-к від 23 жовтня 2018 року про її звільнення з посади економіста зі збуту відділу збуту ТОВ «Амальгама Люкс» за вчинення прогулів;
		поновити на посаді економіста зі збуту відділу збуту ТОВ «Амальгама Люкс».
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 02 травня 2019 року у складі судді Щербини С. В., у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:
		згідно частини шостої статті 179 КЗпП і пункту 3 частини першої статті 25 Закону «Про відпустки» у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, жінці в обов`язковому порядку надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше ніж до досягнення дитиною шестирічного віку. Відповідно до частини першої статті 181 КЗпП відпустка без збереження заробітної плати (частини третя і шоста статті 179 цього Кодексу) надаються за заявою жінки або осіб, зазначених у частині сьомій статті 179 цього Кодексу, повністю або частково в межах установленого періоду та оформляються наказом (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу;
		щоб скористатися своїм правом на відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, працівник подає роботодавцеві заяву та довідку, встановленого зразку ЛКК про стан здоров`я дитини та у ній вона вказує дати початку і закінчення відпустки, які повинні вписуватися в період, указаний в медичному висновку про необхідність у домашньому догляді за дитиною. Проте в судовому за засіданні позивач визнала і не заперечувала, що вона заяву про продовження відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку і довідку встановленого зразку ЛКК, не подавала роботавцю, в особі керівника ТОВ «Амальгами люкс» генерального директора Ярмощук О. В., з наказом про продовження їй відпустки по догляду за дитиною не ознайомлювалась та не отримувала його, а самовільно продовжила відпустку по догляду за дитиною;
		згідно висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1412цс17, що невихід на роботу у зв`язку із самовільним використанням працівником відпустки, відгулів за відпрацьовані раніше дні, залишення роботи без попередження власника чи уповноваженого ним органу визнаються прогулом і можуть бути причиною звільнення працівника;
		у судовому засіданні не знайшло свого підтвердження посилання позивача на те, що вона подала заяву та довідку ЛКК начальнику відділу збуту ОСОБА_3 для візування та подальшої передачі генеральному директору товариства ОСОБА_4 , та вказані обставини заперечувала ОСОБА_3 у своїй пояснювальній записці від 18 жовтня 2019 року на ім`я генерального директора ОСОБА_4 ;
		суд першої інстанції критично оцінив посилання позивача на те, що іншої процедури подання заяв їй не відомо та не повідомлялась іншими працівниками, оскільки в товаристві, відповідно до Інструкції з діловодства, існує загально визначений порядок отримання вхідної кореспонденції та передачі її керівництву, на підтвердження чого в судовому засіданні оглянуто «Журнал вхідної кореспонденції»;
		надані позивачем аудіо записи телефонних розмов, суд першої інстанції визнав недопустимим доказом, оскільки не підтверджують, що розмова позивача відбувалась саме з ОСОБА_3 та позивач не попереджала особу, що здійснюється запис їхньої розмови;
		тому ОСОБА_1 самовільно, без погодження з відповідачем в особі генерального директора товариства, не вийшла на роботу з 08 жовтня 2018 року, тобто, вчинила прогул, тому її звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України є законним.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Миколаївського апеляційного суду від 10 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
		 
		Рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 2 травня 2019 року скасовано та ухвалено нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
		 
		Наказ ТОВ «Амальгама Люкс» від 23 жовтня 2018 року № 389-к про звільнення ОСОБА_1 , економіста зі збуту відділу збуту з 08 жовтня 2018 року за прогули вчинені без поважних причин згідно пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП скасовано.
		 
		Поновлено ОСОБА_1 на посаді економіста зі збуту відділу збуту ТОВ «Амальгама Люкс» з0 8 жовтня 2018 року.
		 
		Стягнуто з ТОВ «Амальгама Люкс» на користь держави 4 802,50 грн судового збору за розгляд справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
		 
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
		згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП звільнення працівника з роботи з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається у разі прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин. Звільнення працівника за зазначеною статтею є одним з видів дисциплінарного стягнення. При накладені дисциплінарних стягнень відповідачем повинні бути дотримані процедура та порядок, передбачені статями 147-149 КЗпП, а саме: проведені відповідні перевірки фактів порушення дисципліни, відібрані пояснення від позивача як порушника дисципліни, та застосовані види стягнень з урахуванням його попередньої роботи та інших обставин;
		відповідно до матеріалів, проведеної ТОВ «Амальгама Люкс» перевірки, відповідач не тільки не відібрав пояснення від позивача щодо причин її неявки на роботу, але ще отримавши від неї 18 жовтня 2018 року повторну заяву про з`ясування наслідків розгляду попередньо поданої позивачем заяви про надання відпустки, продовжив складати однотипні акти про відсутність без поважних причин ОСОБА_1 на роботі. Наказом № 389-к від 23 жовтня 2018 року ОСОБА_1 , економіста зі збуту відділу збуту звільнено з ТОВ «Амальгама Люкс» з 08 жовтня 2018 року за прогули вчинені без поважних причин згідно пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України. На намагання позивача з`ясувати причини щодо не розгляду її заяви про надання відпустки, відповідач посилався на недотримання нею процедури подачі таких заяв та використання відпустки без отримання відповідного наказу. Копію наказу про звільнення позивачем ОСОБА_1 отримано на підприємстві 23 листопада 2018 року без відібрання від неї пояснень;
		суд першої інстанції не звернув увагу на те, що положеннями КЗпП в частині надання відпусток і змістом Закону України «Про відпустки» урегульований порядок щодо подачі заяв та надання щорічних, додаткових та соціальних відпусток. Порядок надання відпусток без збереження заробітної плати у відповідності до статті 179 КЗпП та статті 25 Закону України «Про відпустки» відноситься виключно до забезпечення гарантій праці жінок. Такий вид відпустки надається в обов`язковому порядку та виключно за бажанням жінки, а тому не може залежати від бажання власника чи уповноваженого органу підприємства. Тому твердження відповідача та висновок суду щодо самовільного використання позивачем права на відпустку по догляду за дитиною є помилковими, а доводи стосовно того, що позивачем здійснені прогули без поважних причин при наявності довідки ЛКК - безпідставними;
		судом першої інстанції долучені до справи докази, надані позивачем у вигляді флеш-накопичувача аудіо-розмов з працівниками ТОВ «Амальгама Люкс», але безпідставно, з порушенням положень статей 100-101 ЦПК України такі докази визнані ним недопустимими, та не враховані при ухваленні рішення. Відповідно до цих доказів позивач своєчасно подавала заяву про надання відпустки, але керівництво підприємства не бажало з нею продовжувати в такому режимі трудові відносини;
		допитана у судовому засіданні апеляційної інстанції як свідок - начальник відділу збуту ОСОБА_3 пояснила, що особисто від позивача заяву з довідкою не отримувала, разом з тим, вислухавши аудіозапис телефонної розмови, яка відбулася з позивачем 09 жовтня 2018 року в частини передачі документів ОСОБА_1 на розгляд генеральному директору ТОВ «Амальгама Люкс» та пораду звільнитися з роботи за будь-якою іншою підставою, пояснила, що точно не пам`ятає змісту такої розмови за давністю часу;
		за таких обставин звільнення позивача здійснено адміністрацією в порушення норм трудового законодавства.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		У липні 2019 року ТОВ «Амальгама Люкс» подало касаційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржену постанову та залишити в силі рішення суду першої інстанції. При цьому посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що:
		згідно висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1412цс17, невихід на роботу в зв`язку з самовільним використанням працівником відпустки, відгулів за відпрацьовані раніше дні, вихід на пенсію без попередження власника або уповноваженого ним органу визнаються прогулом і можуть бути причиною звільнення працівника;
		в ухвалі Миколаївського апеляційного суду від 25 червня 2019 року не враховано позицію ТОВ «Амальгама Люкс» стосовно клопотання позивача про виклик свідка. У суді першої інстанції позивач не заявляла клопотань про допит свідка ОСОБА_5 ;
		позивач не надала відповідачу медичного висновку виданого відповідальною компетентною установою, тому у роботодавця не виник обов`язок із видачі наказу про надання відпустки. У матеріалах справи наявна лише фотокопія довідки № 12.11.9 від 26 серпня 2018 року, оригінал цієї довідки позивачем не надано. Суд першої інстанції зобов`язав позивача надати або дублікат довідки № 12.11.9, виданої 26 серпня 2018 року, або виписку з журналу обліку довідок про потребу дитини (дитини-інваліда) у домашньому догляді, однак позивач не надала суду будь-яких документів;
		відпустка не надається працівнику автоматично, а зобов`язує роботодавця видати відповідний наказ про надання такої відпустки;
		пояснення осіб, отримані не за процедурою допиту свідків, не можуть використовуватися як засіб доказування. Свідок ОСОБА_3 у судовому засіданні пояснила, що жодних заяв, довідок чи інших документів від позивача не отримувала, оскільки не уповноважена на такі дії;
		суд апеляційної інстанції неправильно застосував статтю 4 Закону України «Про судових збір» та допустився порушень статті 141 ЦПК України.
		 
		У жовтні 2019 року  ОСОБА_1 надала відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, оскаржену постанову апеляційного суду залишити без змін.
		 
		Відзив мотивований тим, що:
		відсутність на робочому місці з 08 до 23 жовтня 2018 року обумовлена наявністю поважних причин;
		клопотання про допит ОСОБА_3 як свідка було подане завчасно до дати підготовчого судового засідання, проте суд першої інстанції відмовив у його задоволенні;
		суд першої інстанції послався на інструкцію з діловодства, проте такий документ відсутній у матеріалах справи;
		відповідач не відібрав пояснень щодо причин неявки на роботу і після отримання 18 жовтня 2018 року повторної заяви про з`ясування наслідків розгляду попередньо поданої заяви про надання відпустки, продовжив складати однотипні акти про відсутність позивача без поважних причин на роботі; копію наказу про звільнення отримано 23 листопада 20188 року без відібрання пояснень;
		суд першої інстанції безпідставно послався на пункт 4 частини першої статті 40, статтю 147 КЗпП, оскільки ці норми не підлягають застосуванню. Також необґрунтованим є посилання на висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1412цс17;
		для цілей пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП неповажною причиною відсутності на роботі, яка може бути розцінена як прогул, є самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом саме чергової відпустки. Відпустка по догляду за дитиною, яка потребує домашнього догляду, до досягнення нею шести років, не потребує погодження з власником або уповноваженим ним органом. Власник або уповноважений ним орган не вправі відмовити працівнику у реалізації права на таку відпустку. Саме на відповідача покладається обов`язок доведення правомірності звільнення за нібито вчинені прогули;
		згідно частини першої статті 149 КЗпП до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. Проте відповідач цього обов`язку не виконав.
		 
		Рух справи
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2019 року: відкрито касаційне провадження у справі; у задоволенні заяви ТОВ «Амальгама Люкс» про зупинення виконання постанови Миколаївського апеляційного суду від 10 липня 2019 року відмовлено.
		 
		У пункті 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду заслухав суддю-доповідача, перевірив наведені у касаційній скарзі доводи, за результатами чого робить висновок про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з таких мотивів.
		 
		Суди встановили, що ОСОБА_1 працювала, починаючи з 12 січня 2009 року економістом зі збуту відділу збуту у ТОВ «Амальгама Люкс» за строковим трудовим договором, строком до 29 грудня 2010 року.
		 
		До закінчення строкового трудового договору, 23 червня 2010 року позивачу була надана відпустка по догляду за дитиною тривалістю до 04 травня 2013 року, без її звільнення за закінченням строкового договору, та фактичним продовженням трудового договору безстроково.
		 
		У подальшому за наказами по підприємству ОСОБА_1 , у зв`язку з народженням ще двох дітей, були надані відпустки по догляду за дітьми до досягненням ними трьох років, у тому числі по догляду за донькою ОСОБА_2 , тривалістю з 03 грудня 2015 року по 7 жовтня 2018 року.
		 
		Згідно матеріалів справи, у всіх випадках, у наказах є посиланням на подачу позивачем особистих заяв про надання відпусток завчасно, тобто, до дня видачі наказів по підприємству.
		 
		Тому до закінчення відпустки, наданої позивачу на підприємстві, завчасно, а саме - 26 вересня 2018 року ОСОБА_1 отримана довідка ЛКК про потребу доньці ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у домашньому догляді, починаючи з 08 жовтня 2018 року.
		 
		Оригінал довідки ЛКК та заяву з проханням надати їй відпустку по догляду за дитиною ОСОБА_2 тривалістю, зазначеною у медичному висновку, але не більше, ніж до досягнення дитиною шестирічного віку, за твердженням позивача, вона завчасно, а саме - 04 жовтня 2018 року надала через співробітників відділу збуту своєму безпосередньому керівнику - начальнику відділу збуту ТОВ «Амальгама Люкс» для подальшої передачі генеральному директору для видачі наказу.
		 
		У подальшому позивач цікавилася долею своєї заяви у телефонному режимі, але не дочекавшись копії наказу про надання відпустки, вона 16 жовтня 2018 року надіслала на ім`я генерального директора повторну заяву з питанням щодо вирішення долі попередньо наданої нею заяви з додатком довідки, яка отримана відповідачем 18 жовтня 2018 року.
		 
		На підтвердження таких обставин справи позивач надала копії довідки ЛКК від 26 вересня 2018 року і повторної заяви від 16 жовтня 2018 року, зворотнє повідомлення від 18 жовтня 2018 року, а також флеш-накопичувач із записом телефонних розмов 09 жовтня 2018 року з працівниками ТОВ «Амальгама Люкс», оригінал яких міститься у її мобільному телефоні, та підтверджує передачу поданих нею завчасно документів через співробітників безпосередньо генеральному директору.
		 
		Заперечуючи проти подачі заяви про надання відпустки та у додатку до неї довідки ЛКК, відповідач надав суду копію журналу вхідної кореспонденції та доповідну записку начальника відділу збуту ТОВ «Амальгама Люкс» про те, що нею не отримувалася від позивача такого роду кореспонденція для передачі генеральному директору. 
		 
		Згідно частини шостої статті 179 КЗпП у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, жінці в обов`язковому порядку надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку.
		 
		Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) надаються за заявою жінки або осіб, зазначених у частині сьомій статті 179 цього Кодексу, повністю або частково в межах установленого періоду та оформляються наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу (частина перша статті 181 КЗпП)
		 
		Трудове право по своїй суті є невід`ємною частиною приватного права. Саме в межах приватного права воно виникло, розвивалось, а згодом і відокремилось в окрему галузь. В трудовому праві домінує диспозитивний метод правового регулювання, а імперативні норми виконують радше функцію гарантій соціально-трудових прав та компенсацій за їх порушення. З цих підстав, правовому регулюванню у сфері праці непритаманна надмірна зарегульованість відносин, на відміну від публічно-правових відносин, де кожен крок суб`єктів останніх визначається імперативними нормами. 
		Системний аналіз правового регулювання спірних відносин дає можливість зробити висновок, що законом не просто передбачено, а гарантовано право на такі види соціальної відпустки: (1) у зв`язку з вагітність та пологами, (2) доглядом за дитиною до досягнення нею трьох років, у окремих випадках (3) доглядом за дитиною до досягнення нею шести років (якщо це пов`язано із хворобою дитини). Останні є соціальною гарантією для жінки. Ці відпустки мають «послідовний» характер, тобто, закінчення першої, автоматично, якщо на це є воля матері (заява), виникає право на другу, у окремих випадках на третю, якщо є належним чином підтвердження (медична довідка) факту хвороби дитини і що це захворювання потребує додаткового материнського догляду. Законодавцем не передбачено окремого погодження цих різновидів відпустки, а відповідно роботодавець її зобов`язаний надати, після подання відповідних документів, що підтверджують право на таку відпустку. Конструкція цих відносин не передбачає іншого алгоритму дій для роботодавця, як тільки один, видати наказ про відпустку. Якщо ж роботодавець цього не робить, це пряме порушення норм трудового законодавства. 
		 
		Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня (постанова Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 761/30967/15-ц).
		 
		У постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1412цс17 зроблено висновок, що:
		«відповідно до частини третьої статті 179 КЗпП України за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з виплатою за ці періоди допомоги відповідно до законодавства. Відпустки для догляду за дитиною, передбачені частинами третьою, четвертою та шостою цієї статті, можуть бути використані повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною (частина сьома статті 179 КЗпП України). Згідно із частиною четвертою статті 20 Закону України «Про відпустки», особам, зазначеним у частині третій статті 18 цього Закону (крім осіб, які усиновили чи взяли дитину під опіку у встановленому законодавством порядку, прийомних батьків), відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається на підставі довідки з місця роботи (навчання, служби) матері дитини про те, що вона вийшла на роботу до закінчення терміну цієї відпустки і виплату допомоги по догляду за дитиною їй припинено (із зазначенням дати). На підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір у випадку здійснення працівником прогулу без поважних причин. Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня. Невихід на роботу у зв`язку із самовільним використанням працівником відпустки, відгулів за відпрацьовані раніше дні, залишення роботи без попередження власника чи уповноваженого ним органу визнаються прогулом і можуть бути причиною звільнення працівника. З огляду на зазначені обставини у справі, яка переглядається, суди апеляційної та касаційної інстанції дійшли помилкового висновку про незаконність звільнення позивача у зв`язку з тим, що позивач вчинив прогул з поважних причин, оскільки надання соціальної відпустки є обов`язком роботодавця, а не є його правом».
		 
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 826/9317/14 (адміністративне провадження № К/9901/10519/18) зазначено, що:
		«приписи частини 6 статті 179 КЗпП України щодо надання жінці відпустки без збереження заробітної плати у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, підтвердженим медичним висновком, є імперативними для роботодавця та є для останнього обов`язком, а не правом. Водночас, Суд також вважає вірними висновки судів попередніх інстанцій, що вказані приписи частини 6 статті 179 КЗпП України реалізовуються лише за наявності існуючих трудових правовідносин. Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що заява ОСОБА_1 про надання з 27 травня 2014 року відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку була зареєстрована Департаментом забезпечення документообігу Секретаріату Кабінету Міністрів України 27 травня 2014 року о 15 год. 51 хв, тобто після закінчення засідання Уряду, на якому було прийнято рішення про прийняття відставки ОСОБА_1. Дата та час реєстрації не оспорюється позивачкою. Суд також підкреслює, що згідно пункту першого параграфу 17 Регламенту Кабінету Міністрів України, матеріали з кадрових питань (включаючи і заяву позивачки про надання відпсутки) надаються учасникам засідання в день засідання саме перед його початком, а не під час його проведення, чи, більше того - після його завершення. Тому, враховуючи подання позивачкою заяви про надання відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку 27 травня 2014 року о 15 год. 51 хв, тобто, безпосередньо в день проведення засідання Кабінету Міністрів України та після прийняття рішення про відставку скаржниці, що фактично було припиненням трудових правовідносин з останньою, Суд вважає правомірними висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для надання позивачці вказаного виду відпустки».
		 
		У пунктах 44-49 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 09 липня 2020 року у справі № 803/1883/17 (адміністративне провадження № К/9901/53376/18) вказано, що:
		«частиною першою статті 181 Кодексу законів про працю України визначено, що відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) надаються за заявою жінки або осіб, зазначених у частині сьомій статті 179 цього Кодексу, повністю або частково в межах установленого періоду та оформляються наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу. За змістом зазначених норм убачається, що роботодавець за заявою осіб, визначених законом, повинен надати відповідну відпустку по догляду за дитиною, яка повинна бути оформлена відповідним наказом чи розпорядженням. Така заява за змістом указаних норм повинна подаватися завчасно до дати з якої особа просить надати таку відпустку, з можливістю власнику вирішити питання пов`язані із наданням особі відпустки. Сам по собі факт подачі заяви роботодавцю про надання відпустки не є підставою для того, щоб працівник перебував у такій відпустці, оскільки таке право особи повинно бути належним чином підтверджено (наказом або розпорядженням). Будь-якого наказу чи розпорядження про надання ОСОБА_1 відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трьохрічного віку відповідачем не приймалося, а тому невихід на роботу позивача за таких обставин слід уважати протиправним та таким, що суперечить нормам трудового законодавства, вчиненого ним без достатніх правових підстав, самовільно, без поважних причин та є прогулом. Крім того, після поновлення на роботі позивачем керівництву не подано жодної заяви чи рапорту про надання такої відпустки».
		 
		У пунктах 54-57 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 07 листопада 2019 року у справі № 1740/2481/18 (адміністративне провадження № К/9901/16548/19) зазначено, що:
		«згідно частини першої статті 181 Кодексу законів про працю України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (частина третя статті 179 цього Кодексу) надаються за заявою жінки або осіб, зазначених у частині сьомій статті 179 цього Кодексу, повністю або частково в межах установленого періоду та оформляються наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу. З аналізу наведених норм вбачається, що відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається, зокрема, і батькові дитини на підставі рапорту (заяви) та довідки з місця роботи (навчання, служби) матері дитини про те, що вона вийшла на роботу до закінчення терміну цієї відпустки і виплату допомоги по догляду за дитиною їй припинено (із зазначенням дати). Разом з тим, судами попередніх інстанцій відзначено, що наказ про надання позивачу відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку не був прийнятий. Виходячи з наведеного, Суд також приходить до висновку, що сам по собі факт подачі рапорту про надання відпустки не є підставою для того, щоб позивач перебував у такій відпустці, оскільки таке право особи повинно бути належним чином реалізовано та підтверджено (наказом або розпорядженням відповідним органом)».
		 
		Таким чином у справах № 803/1883/17 та № 1740/2481/18 Верховний Суд зробив висновок про те, що сам факт подання рапорту (заяви) про відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку не є підставою для того, щоб працівник перебував у такій відпустці, без винесення наказу про надання такої відпустки. І в такому разі можливе звільнення працівника за прогул.
		 
		Разом із тим у пунктах 2-4, 31-39 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25 жовтня 2019 року у справі № 804/3146/18 (адміністративне провадження №К/9901/11133/19) зазначено, що:
		«позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач направила поштою до Криворізького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області рапорт на відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Однак, не зважаючи на те, що рапорт був доставлений до Криворізького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, наказом Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області було звільнено позивача за пунктом 6 частини 1 статті 77 Закону України «Про національну поліцію». Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.06.2018 у справі №804/3146/18 адміністративний позов задоволено частково, скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області №269 о/с від 28.08.2017 в частині звільнення старшого лейтенанта поліції, слідчого відділення Саксаганського відділу поліції Криворізького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області ОСОБА_2, поновлено старшого лейтенанта поліції ОСОБА_2 на посаді слідчого відділення Саксаганського відділу поліції Криворізького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області з 29.08.2017, зобов`язано Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області розглянути рапорт ОСОБА_2 про відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, який доставлений до Криворізького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області 07.07.2017, і іншій частині позовних вимог відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що в порушення вимог ч. 2 ст. 77 КАС України відповідачем не було доведено правомірність прийняття ним рішення про звільнення позивача - наказу №269 о/с від 28.08.2017. […] Як правильно встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивач звернулась із відповідним рапортом (заявою), який був погоджений т.в.о. заступника начальника ВП начальника СВ Саксаганського ВП КВП Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області підполковником поліції Цимбаленко В.В., т.в.о. начальника Саксаганського ВП КВП Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області підполковником поліції Грідіним С.В., заступника начальника-начальника СВ КВП Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області підполковника поліції Гоптаревим О.І . У зв`язку із відсутністю т.в.о. начальника СКЗ КВП Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області капітана поліції Коробського Р.В., позивачем направлено рапорт службою кур`єрської доставки. На підтвердження надходження рапорту до Криворізького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області позивачем надано накладну № 602350 з відміткою про отримання, яка посвідчена печаткою. Судом першої інстанції встановлено, що відповідач проти отримання рапорту заперечує, посилаючись на акт від 07.07.2017, складений про те, що у пакеті, який був отриманий діловодом ОСОБА_5 відсутні документи. Допитана у судовому засіданні судом першої інстанції ОСОБА_5 пояснила, що вона 07.07.2017 отримала пакет та розписалась за його отримання у накладній. Через деякий проміжок часу відкрила пакет та виявила, що у пакеті відсутні будь-які документи, про що було складено акт. Верховний Суд погоджується з висновками суду першої інстанції, який критично поставився до наданих свідком пояснень та наданого відповідачем акта від 07.07.2017, вказавши, що відповідачем не надано належних доказів, направлення примірника акту від 07.07.2017 відправнику. Відповідно до пункту 25 пункту 4 розділу II. Організація роботи з документами Інструкції з діловодства в системі Національної поліції затвердженої наказом Національної поліції України від 20.05.2016 №414, якщо виявлено відсутність або нецілісність вкладень, пошкодження конверта, упакування, що призвело до неможливості прочитання тексту документа, складається акт у двох примірниках, один з яких надсилають відправникові, а інший зберігається в службі діловодства. При цьому документ не реєструється та не розглядається. Крім цього судом першої інстанції правильно встановлено, що у акті службового розслідування відсутні будь-які посилання на зазначений акт та пояснення з приводу отримання від ОСОБА_1 поштового відправлення без вкладення. Судом першої інстанції встановлено, що зазначені обставини, взагалі не описувались та не встановлювались при проведенні службового розслідування, що ставить під сумнів існування такого факту. Таким чином, Верховний Суд погоджується з судами першої та апеляційної інстанцій, які дійшли висновку, що позивачем 07.07.2017 було подано до Криворізького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області рапорт (заяву) про відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку».
		 
		Таким чином у справі № 804/3146/18 Верховний Суд зробив висновок про те, що сам факт подання рапорту (заяви) про відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку без винесення наказу про надання такої відпустки унеможливлює звільнення працівника за прогул.
		 
		У пунктах 47-48 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10 травня 2019 року у справі № 802/4030/15-а (адміністративне провадження №К/9901/10621/18) вказано, що:
		«судами попередніх інстанцій встановлено та не оспорюється сторонами щодо наявності медичного висновку, а саме - рішення Лікарсько - консультативної комісії поліклініки УМВС України у Вінницькій області, яким затверджено протокол № 100 від 17.06.2015 про продовження позивачу відпустки для догляду за дитиною на 6 місяців до 28.12.2015. Відтак, винесення 06.11.2015 відповідачем 2 наказу про звільнення ОСОБА_1 в період дії медичного висновку про необхідність домашнього догляду дитини позивача є таким, що суперечить нормами трудового законодавства в частині соціальних гарантій матерів дітей віком до 6 років».
		 
		Таким чином у справі № 802/4030/15-а Верховний Суд зробив висновок про те, що звільнення працівника в період дії медичного висновку про необхідність домашнього догляду дитини є неправомірним. 
		 
		Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року). 
		 
		Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, ЄСПЛ, від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2013 року).
		 
		З урахуванням того, що положення частини 6 статті 179 КЗпП щодо надання жінці відпустки без збереження заробітної плати у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, підтвердженим медичним висновком, є імперативними для роботодавця та є для цього обов`язком, а не правом, колегія суддів вважає, що сам факт подання заяви про надання відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку без винесення наказу про надання такої відпустки унеможливлює звільнення працівника за прогул.
		 
		Тому колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 09 липня 2020 року у справі № 803/1883/17 (адміністративне провадження № К/9901/53376/18) та від 07 листопада 2019 року у справі № 1740/2481/18 (адміністративне провадження № К/9901/16548/19).
		 
		Керуючись статтями 260, 403, 404, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		Передати справу № 487/8206/18 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		 
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                     В. І. Крат
		 
		Судді:                                                                                               І. О. Дундар
		 
		Є. В. Краснощоков
		 
		М. М. Русинчук
		 
		В. А. Стрільчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...