Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 347/1644/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про право власності та інші речові права; Спори про право власності та інші речові права про приватну власність.
Надіслано для оприлюднення: 20.11.2020. Зареєстровано: 22.11.2020. Забезпечено надання загального доступу: 23.11.2020.
Дата набрання законної сили: 17.03.2021
Результат оскарження 17.03.2021 Івано-Франківський апеляційний суд: залишено рішення без змін
Номер судового провадження: 2/347/6/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 347/1644/17
		Провадження № 2/347/6/20
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		12 листопада 2020 року                        м. Косів
		 
		Косівський районний суд Івано-Франківської області в складі
		головуючого  судді Гордія В.І., 
		з секретарем  Корбутяк Н.М., 
		з участю представників позивача - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
		представника відповідача  адвоката Лазоришина І.І.,
		розглянувши у відкритому судовому засідання в залі суду в м. Косові справу за позовом ОСОБА_3 до Кутської селищної ради, ОСОБА_4 , державного реєстратора Коломийської районної державної адміністрації Полюка Василя Михайловича про визнання права власності на майно та скасування державної реєстрації речового права на нерухоме майно,
		 
		                в с т а н о в и в :
		 
		ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Кутської селищної ради, ОСОБА_4 , державного реєстратора Коломийської районної державної адміністрації Полюка Василя Михайловича про визнання права власності на майно та скасування державної реєстрації речового права на нерухоме майно.
		Позовну заяву, а також уточнену і змінену заяву, ОСОБА_3 мотивує тим, що він був власником і засновником приватного малого підприємства «Ніно» з 16.06.1994 року, яке згодом, у 2006 році перейменоване на приватне підприємство «Ніно» із внесенням відповідних змін до установчих документів.
		Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 19.11.2002 року за проведеною процедурою санації ВАТ «Кутський лісокомбінат» затверджено акт приймання - передачі майна, будівель та обладнання укладений між ПМП «Ніно» та керуючим санацією ВАТ «Кутський лісокомбінат» від 29.03.2002 року визнано право власності ПМП «Ніно» на частину майна колишнього ВАТ «Кутський лісокомбінат» згідно акту приймання - передачі від 29.03.2002 року. І з цього часу ПМН «Ніно», як юридична особа, здійснювало господарську діяльність у селищі Кути по вул. Павлика, Косівського району, Івано-Франківської області, а він був директором зазначеного підприємства. 
		Для здійснення своєї діяльності ПМП «Ніно» користувалося земельною ділянкою комунальної власності із земель промисловості площею 4,6939 га орендуючи її терміном на 49 років з правом викупу у відповідності до договору оренди від 22.07.2005 року укладеного між ПМП «Ніно» у особі - ОСОБА_3 та Кутською селищною радою в особі селищного голови ОСОБА_5 . 
		За наступним рішенням Кутської селищної ради від 04.04.2008 року ПП «Ніно» було передано в користування на умовах оренди земельну ділянку у меншій площі  2,0802 га, по угіддях: під спорудами - 0,3635 га та під проїздами, проходами, площадками  1,7167 га для обслуговування нежитлових будівель, терміном на 49 років за рахунок земель промисловості. 26.05.2008 року між ПП «Ніно» у особі директора ОСОБА_3 та Кутської селищної ради в особі селищного голови ОСОБА_6 було укладено договір оренди вищевказаної земельної ділянки.
		Далі, упродовж 2005-2006 років, позивач, як фізична особа, за рахунок власних коштів і сил, особисто і за допомогою найманих працівників, на орендованій земельній ділянці, здійснив будівництво двох окремих закритих нежитлових будівель - павільйонів та навісу до нежитлової будівлі - виробничого цеху. Будівельні роботи завершилися до кінця 2006 року включно. При побудові павільйонів був закладений стрічковий бетонний фундамент, площа кожного з павільйонів по периметру складає понад 30 кв.м. Кошти ПМП «Ніно» (чи ПП «Ніно») на будівництво зазначених об`єктів не виділялися і не витрачалися. Ці ж об`єкти у той час були обгороджені ним дерев`яною огорожею. Право власності на два павільйони, навіс до нежитлової будівлі, дерев`яну огорожу ним оформлено не було через складне майнове становище, хоча він і мав намір це зробити. Таким чином, ці об`єкти будівництва перебували у стані самочинного будівництва в силу положень, передбачених ст.376 ЦК України.
		Вважає, що ці два павільйони, навіс, огорожа не рахувалися за власністю ПП (ПМП) « ОСОБА_7 » ні згідно рішення Господарського суду, ні згідно акту приймання - передачі від 29.03.2002 року, ні за договором про виділення частки в натурі нерухомого майна (поділу) від 21.04.2008 року. 
		В подальшому, об`єкти нерухомості ПП «Ніно» було продано ОСОБА_4 , мешканцю АДРЕСА_1 , згідно договору - купівлі продажу за №344 від 07.04.2016 року, у якому не зазначено як об`єкти продажу два павільйони, навіс до нежитлового приміщення та огорожу.
		Як йому стало відомо у кінці літа 2016 року, збудовані ним два павільйони, навіс до нежитлової будівлі та огорожа у АДРЕСА_2 , використовуються ОСОБА_4 та його дружиною ОСОБА_8 для проведення урочистих подій, весіль, святкувань, надання послуг як закладу проведення дозвілля і громадського харчування під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».
		Вважає, що будівлі двох закритих павільйонів, навісу до виробничого цеху, огорожі на земельній ділянці комунальної власності у АДРЕСА_2 є його власними і не відчужувалися згідно договорів купівлі - продажу ОСОБА_4 . Вищевказана нерухомість не була передана ПП «Ніно», не знаходилася у власності чи користуванні ПМП «Ніно», інших юридичних чи фізичних осіб, і відповідно не могла бути відчужена іншим особам (зокрема ОСОБА_4 ) у встановленому законом порядку. Жодної його письмової чи усної домовленості з будь-ким про відчуження належних йому павільйонів, навісу, огорожі чи їх складових - будівельних матеріалів та обладнання не укладалося і не існує. Земельна ділянка на якій розташовані побудовані ним до кінця 2006 року об`єкти нерухомості, перебувала на той час, у його користуванні належала до комунальної власності територіальної громади селища Кути. Ця земля і по даний час остаточно не передана в оренду чи право користування іншим особам, не викуплена та не набута у власність фізичними чи юридичними особами.
		А тому просить визнати за ним право власності на майно, а саме, будівельні матеріали і обладнання використані для будівництва двох будівель павільйонів, навісу до нежитлової будівлі, дерев?яної огорожі прилеглої території, що знаходяться в АДРЕСА_2 , та скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на вказані об?єкти за ОСОБА_4 .
		В судовому засіданні позивач ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_2 і ОСОБА_1 позовні вимоги та уточнені позовні вимоги підтримали з наведених у позові підстав, та просять їх задоволити.
		Представник Кутської селищної ради в судове засідання не з?явився, в матеріалах справи є повідомлення селищного голови про розгляд справи без участі представника селищної ради. У попередніх судових засіданнях селищний голова Вардзаль Я.І. позов не визнав та вважає його безпідставним.
		Відповідач ОСОБА_4 та його представник ОСОБА_9 , в судовому засіданні позов не визнали, суду пояснили, та у відзиві на позов відповідач зазначив, що ПМП «Ніно» через борги віддало все майно цієї юридичної особи фізичній особі ОСОБА_10 , який бачачи явну знищеність придбаного ним майна, за договором купівлі-продажу від 07.04.2016 року №344 продав йому нерухоме майно в межах земельної ділянки, яка була огороджена. На цій огородженій території знаходився будівельний хлам від допоміжних господарських споруд, які існували раніше, і були непридатні для користування на час покупки. Ціна на покупку ним такого майна визначалася, в тому числі, і з врахуванням затрат на прибирання огородженої території від цього будівельного хламу. Маючи намір влаштувати на цій території ресторанно-відпочинковий комплекс, він відремонтував основне приміщення, очистив територію від будівельного хламу та побудував ряд господарських будівель і споруд заново. Для цього йому приходилося повністю провести будівельно-монтажні роботи. Провівши всі будівельно-монтажні роботи, в тому числі побудовані допоміжні господарські споруди, з дотриманням всіх вимог законодавства була проведена інвентаризація належного йому майна, включена до його власності, як не капітальна будова, та належним чином зареєстрована. Коли позивач побачив в теперішньому стані відбудовані та відремонтовані приміщення та територію, він вирішив отримати відповідний з цього зиск для себе, а тому звернувся з цим позовом до суду. Якщо особисто ОСОБА_3 примножив майно ПМП «Ніно» з дотриманням чи без дотримання будівельних норм, то питання про правовий статус такого майна, в тому числі і по визнання права власності на будівельні матеріали він повинен вирішувати з ПМП «Ніно». Зазначені ним обставини і докази свідчать про те, що ОСОБА_11 як фізична особа, не має будь-якого відношення до ніби-то наявності в минулому самочинного будівництва. Відсутність правового документа, який би свідчив про так звану переуступку майна ПМП «Ніно» до ОСОБА_10 , а також відсутність навіть згадки про наявність окремих закритих нежитлових будівель (павільйону та навісу до нежитлової будівлі - виробничого цеху), свідчить про фізичну відсутність таких будівель на спірній території на момент вчинення ним договору купівлі-продажу нерухомого майна. Якщо б такі об?єкти були в наявності вони мали б якусь грошову цінність і належали б не ОСОБА_3 , як фізичній особі, не ПМП «Ніно», як юридичній особі, а тільки ОСОБА_10 . Якщо ОСОБА_3 як фізична особа здійснював якусь господарську діяльні на території із об?єктами, які належали ПМП «Ніно», то вона повинна була здійснюватися тільки з дозволу ПМП «Ніно» та власника земельної ділянки - Кутської селищної ради. Вважають поданий позов безпідставним та просять у його задоволенні відмовити.
		Державний реєстратор Коломийської районної державної адміністрації Полюк В.М. в судове засідання не з?явився, в матеріалах справи є заява голови Коломийської РДА про розгляд справи без участі представника районної державної адміністрації. Однак у попередніх судових засіданнях Полюк В.М. позов не визнав, суду пояснив, що у реєстраційній службі діє заявний принцип, і позивач не звертався у службу з заявою про скасування права власності на спірні об?єкти. Також, коли реєструвалися зміни у право власності відповідач надавав документи, де були експертні висновки, що такі будівлі не підлягають узаконенню, тобто їх не потрібно реєструвати.
		Вислухавши сторони, їх представників, та вивчивши матеріали справи, суд вважає, що в позові слід відмовити з наступних підстав.
		У відповідності до вимог ст.ст. 12, 13 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		Згідно вимог ст.ст.15-16 ЦК України, кожна особамає правона захистсвого цивільногоправа уразі йогопорушення,невизнання абооспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Відповідно до ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Також, згідно до вимог ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
		Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
		У відповідності до ст. 386 ЦК України, держава забезпечуєрівний захистправ усіхсуб`єктівправа власності. Статтею392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
		Як встановлено судом, 29.03.2002 року в смт. Кути, Косівського району між керівником МПП «Ніно» Зрайком В.В. та керуючим санацією ВАТ «Кутський лісокомбінат» Постоловським Д.О.  було складено (погоджено та затверджено) акт приймання/передачі майна, будівель та обладнання, згідно якого, МПП «Ніно» було передано частину нерухомого майна та обладнання ВАТ «Кутський лісокомбінат» (а.с.20-22).
		Вказаний акт було затверджено ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 19.11.2002 року, і одночасно судом було ухвалено визнати право власності ПМП «Ніно» на частину майна згідно акту приймання-передачі від 29.03.2002 року (а.с.23). 
		Водночас, 28.07.2005 року із земель Кутської селищної ради МПП «Ніно» було передано в оренду земельну ділянку площею 4,6939 га в натурі, яка знаходиться в АДРЕСА_2 , та призначена для обслуговування майнового комплексу мебельного цеху №2, що підтверджується актом прийому-передачі земельної ділянки від 28.07.2005 року (а.с.24).
		Далі, 21.04.2008 року між Приватним підприємством «Ніно» та Спортивним клубом одноборств «Беркут» ім. В.Олійника, було укладено договір про виділення частки в натурі з нерухомого майна (поділ), посвідчений приватним нотаріусом Косівського РНО Маркуц У.М. та зареєстрований в реєстрі за №1298 (а.с.29-30). Відповідно до умов цього договору, належне вказаним юридичним особам на праві спільної часткової власності майно, було між ними поділено за домовленістю сторін, а спільна часткова власність на нежитлові будівлі, що знаходяться в АДРЕСА_3 та СКО «Беркут» припиняється, і за кожною із сторін реєструється право власності на частину житлових будівель як на окремий виділений в натурі об?єкт нерухомого майна.
		Відтак, 07.04.2016 року право власності на нежитлову будівлю (виробничий цех) за адресою АДРЕСА_2  було зареєстровано за ОСОБА_4 , жителем смт. Кути, Косівського району, Івано-Франківської області, що стверджується копією інформаційної довідки щодо відомостей з реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с.17-19). Складовими частинами об?єкта нерухомого майна зареєстровані: виробничий цех (А) площею 433,7 кв.м., насосна (Б) площею 52,9 кв.м., дворова вбиральня (В), альтанка (Г), навіс (Д), альтанка (Е), огорожа №1, огорожа №2 (а.с.19).
		Положеннями ст. 331 ЦК України передбачено набуття права власності на новостворене майно та об`єкти незавершеного будівництва. Зокрема, право власностіна новостворененерухоме майно(житловібудинки,будівлі,споруди тощо)виникає змоменту завершеннябудівництва (створеннямайна). Якщодоговором абозаконом передбаченоприйняття нерухомогомайна доексплуатації,право власностівиникає змоменту йогоприйняття доексплуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
		До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
		Позивач, в судовому засіданні та поданих до суду позовних і змінених позовних вимогах настоював на тому, що два павільйони, навіс та огорожі, що розташовані в АДРЕСА_2 , були побудовані ним особисто, за його власні кошти протягом 2005-2006 років. А відповідач ОСОБА_4 вказані об?єкти нерухомості зареєстрував як складові частини придбаного ним у ОСОБА_10 нежитлового приміщення (виробничого цеху). Позивач також не заперечував, що вказані об?єкти ним були побудовані самочинно, без належних на те документів, які мав намір виготовити пізніше.
		В зв?язку із цим просив визнати за ним право власності на майно, а саме, на будівельні матеріали (дерев?яні балки та каркаси, дерев?яну вагонку, електрокабель, цемент, дерев?яні дошки огорожі, тощо) і обладнання використані ним для будівництва. 
		Однак,на підтвердженнясвоїх позовнихвимог,позивачем небуло наданосуду належнихдоказів.Тобто,доказів напідтвердження фактіввикладених упозовній заяві,які ббули встановленіта підтвердженіхоча бодним іззасобів передбаченихст.76ЦПУ України,а саме: 1)письмовими,речовими іелектронними доказами; 2)висновками експертів; 3) показаннями свідків. Водночас, протягом всього часу розгляду справи, яка поступила до суду 31.08.2017 року, за клопотанням сторони позивача, судом 4 рази призначалась по справі судова будівельно-технічна експертиза, яка двічі виконана не була у зв?язку із несвоєчасною її оплатою покладеною на позивача, та не наданням експерту сторонами необхідних документів. 
		В ході розгляду справи, судом також встановлено, що відповідач ОСОБА_4 набув у власність нерухоме майно за вказаною адресою на підставі договору купівлі-продажу від 07.04.2016 року (а.с.232-233 Т.2).
		Момент набуття права власності за договором передбачено ст. 334 ЦК України, а саме,право власностіу набувачамайна задоговором виникаєз моментупередання майна,якщо іншене встановленодоговором абозаконом. Право власностіна майноза договором,який підлягаєнотаріальному посвідченню,виникає унабувача змоменту такогопосвідчення абоз моментунабрання законноїсили рішеннямсуду провизнання договору,не посвідченогонотаріально,дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
		І в даному випадку, право власності на куплене майно відповідач набув 07.04.2016 року, що стверджується копією інформаційної довідкищодо відомостейз реєструправ власностіна нерухомемайно,в якійвказано,дату тачас державної реєстрації  07.04.2016 року.
		При цьому, згідно вказаного договору купівлі-продажу, продавцем виступає ПП «Ніно» в особі директора ОСОБА_10 , а покупцем  ОСОБА_4 .
		Згідно п.1.1 та п.1.2 Договору  Покупець купив нежитлові будівлі, а саме: виробничий цех, загальною площею 433,7 кв.м., позначений на плані літерою А, насосна станція, загальною площею 52,9 кв.м., позначена на плані літерою Б, дворова вбиральня, позначена на плані літерою В, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 .
		Нежитлові будівлі, що відчужуються за цим договором, належать Продавцю на праві приватної власності на підставі: Свідоцтва про право власності на нерухоме майно видане державним реєстратором прав на нерухоме майно ОСОБА_12 , Реєстраційної служби Косівського районного управління юстиції Івано-Франківської області 11 листопада 2015 року, індексний номер:47342854. 
		Крім того, в п.4.4 Договору вказано, що нежитлові будівлі розташовані на земельній ділянці площею 2,0802 га, кадастровий номер 2623655400:02:003:0062, яка перебуває в користуванні згідно договору оренди землі від 26 травня 2008 року зареєстрованого у Косівському районному відділі Івано-Франківської регіональної філії центру ДЗК про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за№040830600003 10 червня 2008 року.
		Лише з огляду на фактичні дані вказані у договорі купівлі-продажу, очевидним є той факт, що власне у продавця ПП «Ніно» право власності на нерухоме майно, що підлягало продажу, - було зареєстроване 10.11.2015 року, що вказує на те, що у разі наявності в натурі спірних об?єктів нерухомості, вони були б зареєстровані та вказані у договорі. І, більше того, як вказано у висновку експерта (а.с.145 Т.2), будівництво об?єктів дослідження (альтанки (Г), альтанки (Е), навісу (Д), огорожі №1, №2, - станом на 2005 рік не потребувало жодних дозвільних документів. Крім того, з огляду на пункт договору, в якому вказано, що продажу підлягають нежитлові будівлі розташовані на земельній ділянці площею 2,0802 га, - суд приходить до переконання, що продавець володів повною інформацією щодо наявного у нього майна на вказаній земельній ділянці, площа якої є чималою. 
		Далі, за заявою ОСОБА_4 від 07.08.2017 року про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, було внесено відповідні зміни, і до складу нежитлових будівель (виробничого цеху), що в АДРЕСА_2 , було зараховано наступні споруди: альтанка, навіс, альтанка, огорожа, огорожа, які згідно виписки з інвентаризаційних матеріалів  є некапітальними будівлями і спорудами, не являються об?єктами самочинного будівництва, і для їх спорудження не потрібно отримувати відповідних дозволів і рішень, а також виготовляти проектну документацію (а.с.234 Т.2).
		Твердження сторони позивача щодо мотивів та підстав скасування рішення про державну реєстрацію у частині внесення відомостей до Державного реєстру речових прав про такі складові частини об?єкта нерухомого майна нежитлової будівлі (виробничого цеху), як альтанка, навіс, альтанка,огорожа, огорожа, - суд не вважає способом захисту цивільних прав та інтересів власне позивача, оскільки ні реєстрація права на спірні об?єкти, ні її скасування, ніяким чином не порушує прав позивача, оскільки згідно поданих ним в судовому засіданні пояснень, після скасування державної реєстрації прав власності на вказане майно, він не має наміру реєструвати таке право за собою. А також не бажає отримання від відповідача будь-якої компенсації за використані для будівництва будівельні матеріали. 
		Тобто, позивач, наполягаючи на порушенні своїх майнових прав, не потребує і не бажає їх захисту шляхом відшкодування понесених ним фінансових затрат. Натомість, він бажає визнання за ним права власності на будівельні матеріали та обладнання використані ним для будівництва спірних об?єктів, вартість та кількість яких він бажав установити призначеною судом будівельно-технічною експертизою, так як згідно його розрахунків, на їх будівництво він витратив близько 100 тисяч гривень.
		Згідно вимог ст. 120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. 
		У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду фізичними або юридичними особами, які не можуть мати у власності земельних ділянок, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташований жилий будинок, будівля або споруда, на умовах оренди.
		При цьому, нормами ст. 376 ЦК України дано визначення самочинного будівництва. Так, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
		Особа,яка здійснилаабо здійснюєсамочинне будівництвонерухомого майна,не набуваєправа власностіна нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
		В ході розгляду справи, судом були також заслухані покази свідків та експерта. 
		Так, свідки ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 підтвердили факт будівництва в 2005 році на території ПП «Ніно» двох дерев?яних споруд за рахунок коштів ОСОБА_3 . При цьому, ОСОБА_13 показав, що працював на підприємстві начальником цеху і після закінчення робочого часу на територію підприємства приходили робітники (не працівники підприємства), які зводили дві будівлі, а він видавав їм із цеху необхідний інструмент. Свідок ОСОБА_14 показав, що приблизно в 2006 році ОСОБА_3 купив у нього дерево в кількості близько 10 м.куб., які залишились у нього після будівництва хати сину. Свідок ОСОБА_15 показав, що із двома бригадами в кількості близько 15 чоловік в 2005 році в смт. Кути, на замовлення ОСОБА_3 здійснював будівництво двох будівель загальною площею 400 кв.м., так як саме за таку площу з ним розраховувався замовник (готівкою). Будували конструкції з дерева, накриття було з дерева (гонти, дранка), каркас будівлі весь був здійснений з дерев?яних балок, стіни з пінопласту. Зовнішній вигляд будівель тепер такий самий, лиш вони з?єднані спільним навісом.
		Свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_16 підтвердили факт наявності критого приміщення на території підприємства, в 2008 та 2011 році ( ОСОБА_6 в 2008 році брав з приміщення килим для залу будинку культури, а також був запрошений туди на поминки, ОСОБА_16 в 2011 році справляв весілля сина).
		Свідок ОСОБА_17 в судовому засіданні показав, що на земельній ділянці бувшого Кутського лісокомбінату позивачем за власні кошти були побудовані два об?єкти нерухомості досить великої площі. То не були альтанки, то були великі споруди, і не можуть називатися альтанками, так як вони були закритого типу, мали вікна, стіни, і були побудовані на бетоні. Призначені вони були для відпочинку, тобто там мала бути зона відпочинку підприємства. При будівництві були виконані всі умови, аби споруда була капітальною, а не допоміжною чи альтанкою. Проте офіційно зареєструвати вказане майно не було можливості.
		Свідок ОСОБА_18 суду показав, що він є інженером з інвентаризації нерухомого майна, і на нерухоме майно, що розташоване в АДРЕСА_2 , складав технічний паспорт. На вказане місце він приходив двічі: першого разу ніяких допоміжних споруд не було, там було все у чагарниках і напіврозвалені будівлі (аварійні, відновити їх було неможливо, лиш знести і збудувати нові), які не вносяться у технічний паспорт. Через деякий час він приходив туди ще раз, і вніс у технічний паспорт всі наявні на території будівлі. Додатково суду пояснив, що не всі будівлі вносяться у технічний паспорт і не всі будівлі внесені до нього потребують обов?язкову наявність на них дозвільних документів (дозволу на будівництво).
		Експерт ОСОБА_19 в судовому засіданні підтвердив факти викладені ним у його висновку будівельно-технічної експертизи.
		Водночас, суд звертає увагу на те, що хоч досліджений в судовому засіданні висновок експерта від 16.12.2019 року, дав відповіді не на всі поставлені судом питання, однак, наведені у ньому висновки достатні для розгляду даного спору (а.с.138-146 Т.2).
		Проаналізувавши покази надані суду вищеназваними свідками в сукупності із наявними в матеріалах справи доказами, суд приходить до переконання про безпідставність заявленого ОСОБА_3 позову. Зокрема, з пояснень самого позивача та свідків слідує, що позивач на час побудови ним спірних об?єктів був директором ПП «Ніно». Однак, із матеріалів, які надійшли з експертної установи після проведення експертизи, видно, що позивач станом на 2005 рік був не лише директором підприємства, але одночасно і його власником, і засновником, що підтверджує копія статуту ПП «Ніно» (матеріали реєстраційної справи №26). Крім того, з того ж статуту видно, що вказане підприємство займалося різними видами господарської діяльності, в тому числі: заготівля і переробка деревини, виготовлення деталей та комплектів дерев?яних будинків, капітальне будівництво, будівельно-монтажні, ремонтні роботи, реконструкція будівель і споруд, тощо. Чистий прибуток підприємства після необхідних розрахунків по сплаті обов`язкових платежів, використовується за рішенням власника на його розсуд (п.3.2 Статуту).
		Тобто, твердження позивача про те, що будівля спірних об?єктів нерухомості велася за його власні кошти і тому не може вважатися власністю підприємства, є голослівними та не підтверджені жодним доказом. А покази свідків лише підтвердили факт ведення такого будівництва. А, оскільки позивач в одній особі був і власником, і директором підприємства, і як власник мав право на власний розсуд розпоряджатися прибутком підприємства, то навіть зі слів свідків неможливо точно встановити факт, що позивач проводив вказане будівництво як приватна фізична особа за власні кошти.
		Крім того, з огляду на досить об?ємний перелік використаних позивачем для будівництва будівельних матеріалів і засобів, суду не надано жодного доказу здійснення покупки таких матеріалів: накладних, чеків, тощо.
		В зв?язку із недоведеністю позовних вимог щодо визнання за позивачем права власності на перелічені ним у позові будівельні матеріали та обладнання, суд не бачить підстав для скасування рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно за ОСОБА_4 .
		На підставі наведеного, ст.ст. 15-16, 317-319, 328, 331, 376, 392, 655-656, 669 ЦК України, ст.120 ЗК України та керуючись ст.ст. 12-13, 263-265, 268 ЦПК України, суд ,-
		 
		                    В И Р І Ш И В :
		 
		В позові ОСОБА_3 до Кутської селищної ради, ОСОБА_4 , державного реєстратора Коломийської районної державної адміністрації Полюка Василя Михайловича про визнання права власності на майно та скасування державної реєстрації речового права на нерухоме майно  відмовити.
		Апеляційна скарга на рішення суду до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи може бути подана до Івано-Франківського апеляційного суду через Косівський районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. 
		 
		Суддя:                                В.І. Гордій

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...