Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 200/7240/19-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо; реєстрації та обмеження пересування і вільного вибору місця проживання, з них:.
Надіслано для оприлюднення: 23.11.2020. Зареєстровано: 24.11.2020. Забезпечено надання загального доступу: 25.11.2020.
Дата набрання законної сили: 23.11.2020
Номер судового провадження: 850/8003/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		ПОСТАНОВА
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		23 листопада 2020 року справа №200/7240/19-а 
		 
		приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
		 
		Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: 
		головуючого Геращенка І.В., суддів: Компанієць І.Д., Міронової Г.М.,
		секретар судового засідання  Мирошниченко О.М.,
		за участю: позивача  не з`явився, 
		представника позивача  Бірюч О.В., діючої згідно ордеру серії АН № 1018241
		представника відповідача  Ставицького О.В.,
		діючого відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань шляхом самопредставництва,
		розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційні скарги адвоката Бірюч Олени Володимирівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12 серпня 2020 року у справі № 200/7240/19-а (головуючий І інстанції Молочна І.С., повний текст складений у м. Слов`янську Донецької області) за позовом  ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення про відмову в оформлені та видачі паспорту громадянина України,-
		 
		В С Т А Н О В И В :
		 
		ОСОБА_1 (далі  позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області (далі  ГУДМС в Донецькій області, відповідач) про визнання незаконним та скасування рішення від 22.05.2019 року про відмову в оформленні та видачі паспорта громадянина України ОСОБА_1 , зобов`язання ГУДМС в Донецькій області повторно розглянути заяву-анкету ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 №3236346 від 25.04.2019 року. 
		Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 12 серпня 2020 року позов задоволений: 
		- визнано протиправним та скасовано рішення ГУДМС в Донецькій області від 22 травня 2019 року про відмову в оформленні та видачі паспорту громадянина України ОСОБА_1 ;
		- зобов`язано ГУДМС в Донецькій області повторно розглянути заяву-анкету № 3236346 від 25.04.2019 року з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні (т. 4 а.с. 195-207).
		Представник позивача не погодився з рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просив змінити рішення суду першої інстанції в мотивувальній частині, через недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм матеріального, процесуального права (т. 5 а.с. 1-13).
		Апелянт вважає помилковим твердження суду, що для визначення питання чи є позивач громадянином України, необхідно дослідити законодавство України з моменту встановлення опіки до моменту видачі паспорта громадянина РФ, оскільки питання встановлення піклування над позивачем по досягненню 15-річного віку, як підстави набуття громадянства України, не було предметом розгляду у цій справі, такі обставини не досліджувались під час судового розгляду. Обставини, з якими позивач пов`язує факт своєї належності до громадянства України, станом на 1997 рік (досягнення останнім 15-річчя) щодо постійного проживання на території України на момент набуття незалежності 24.08.1991 року або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» 13.12.1991 року вже відбулися, тому з`ясування обставин щодо встановлення піклування над позивачем не має значення для спірних відносин. 
		Апелянт наполягає, що з урахуванням вимог законодавства, що діяло на момент прийняття спірного рішення відповідача про відмову у видачі позивачу паспорта громадянина України, необхідно застосовувати норми Закону України «Про громадянство України» станом на березень-травень 2019 року (період видачі позивачу посвідчення на повернення в Україну як громадянину України).
		Враховуючи викладене, апелянт просить виключити з мотивувальної частини рішення відомості з посиланням на Закон України «Про громадянство України» від 08.01.1991 року з подальшою редакцією станом на 20.05.1997 року, а також висновок суду, що по досягненню позивачем 15-річного віку над ним не встановлювалась опіка, оскільки такі висновки суду не мають відношення до справи та мають використовуватися при повторному розгляді питання видачі позивачу паспорта громадянина України.
		Також, на думку апелянта, необхідно виключити з мотивувальної частини рішення положення законодавства, які встановлюють підстави втрати громадянства України та висновки суду, що відносно позивача такі підстави настали, що дає право органам ДМС України враховувати висновки суду у подальших рішеннях відносно позивача. Апелянт зазначає, що позивач набув громадянство РФ в силу закону, а не за заявою про вступ до громадянства. Крім того, позивач набув громадянство України з 24.08.1991 року, як встановлено постановою Першого апеляційного адміністративного суду у справі № 263/7633/19 від 01.04.2020 року, а законодавство РФ, на підставі якого в подальшому особу ОСОБА_1 документовано паспортом громадянина РФ, набрало чинності лише 06.02.1992 року, тобто після набуття позивачем громадянства України.
		Також, є помилковим висновок суду, що аналіз вказаних положень закону не дає підстав суду стверджувати про автоматичність встановлення належності до громадянства України та що юридично значимих дій для встановлення належності до громадянства України позивачем у досліджуваний період не вчинялось.
		Факт належності позивача до громадянства України з 24.08.1991 року підтверджується видачою останньому посвідчення на повернення в Україну, відповіддю консульського відділу посольства України в РФ від 15.01.2020 року та судовими рішеннями, що набрали законної сили: постановою Першого апеляційного адміністративного суду у справі № 263/7633/19 від 01.04.2020 року, рішенням Вознесенського міськрайонного суду від 10.04.2020 року у справі № 473/4795/19, Першого апеляційного адміністративного суду у справі № 200/13120/19-а від 21.04.2020 року.
		Щодо відсутності, на думку суду, юридично значущих дій з боку позивача на підтвердження належності до громадянства України, то в позові та судових засіданнях увага суду акцентувалася на участі позивача у приватизації житла в 1997 році. Згідно ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19 червня 1992 року N 2482-XII (в редакції станом на 20.02.1997 року) приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Отже, законодавством не передбачалося приватизацію об`єктів житлового фонду іноземцями. Таким чином, наявні підстави для виключення з мотивувальної частини рішення відомостей про відсутність юридично значущих дій з боку позивача з набуття громадянства України.
		Не зрозумілим є зазначення в рішенні суду ст.ст. 6, 8 Закону України «Про громадянство України» в редакції від 18.01.2001 року, якими визначені підстави набуття громадянства та набуття громадянства за територіальним походженням, адже спірні правовідносини пов`язані з належністю позивача до громадянства України, а не процедурою набуття ним такого громадянства.
		Також, суд звертає увагу на вимоги Указу Президента України «Питання організації виконання Закону України «Про громадянство України» від 23.07.2001 року, оскільки, на думку суду, набуттю/встановленню належності до громадянства України обов`язково передує встановлена законодавством процедура, за результатами якої приймається відповідне рішення. Однак з відповіді Консульського відділу посольства України в РФ від 15.01.2020 року вбачається, що позивач звернувся до консульства з наданням документів, якими ідентифіковано його особу та визначено його належність до громадянства України, тому процедура встановлення належності до громадянства не проводилася. На підставі зазначеного, консульським відділом документовано позивача посвідченням на повернення в Україну саме як громадянина України. При цьому, рішення консульського відділу про видачу посвідчення на повернення в Україну не було оскаржено.
		Не відповідає дійсності твердження суду про те, що на момент звернення до відповідача позивач не підтримував та не мав наміру підтримувати правовий зв`язок з Україною протягом майже 21 року, оскільки позивач неодноразово приїздив в Україну, де перебуває належне йому на праві власності нерухоме майно. 
		Апелянт акцентує увагу на принципах громадянства України, зокрема, встановлених п.п. 1, 6, 7 ст. 2 Закону України «Про громадянство України».
		Крім того, суд проігнорував норму ст.10 Закону України «Про громадянство України», згідно якої посвідчення на повернення в Україну є документом, що посвідчує факт належності до громадянства України.
		Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову через порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи (т.5 а.с. 57-65). 
		В обґрунтування доводів посилався на те, що суд зазначив, що посвідчення на повернення в Україну э документом з фотокарткою та повинно бути прийнято до уваги при ідентифікації особи ОСОБА_1 , в той же час, суд не взяв до уваги, що таке посвідчення не оформлялось за допомогою Єдиного державного демографічного реєстру, орган, який його видав, не надав матеріали та відомості, на підставі яких було ідентифіковано особу ОСОБА_1 та не могло бути враховано при проведенні ідентифікації Покровським МВ ГУ ДМС в Донецькій області. В результаті здійснених заходів особу ОСОБА_1 не ідентифіковано, належність його до громадянства України не підтверджено та зареєстрованого місця проживання не встановлено. При ухваленні рішення судом взято до уваги покази свідків. Апелянт зазначив, що територіальний підрозділ ДМС не має права приймати до уваги свідчення будь-яких осіб, крім родичів та сусідів. В даному випадку відсутня можливість проведення процедури встановлення особи у зв`язку з відсутністю родичів або сусідів, якіб могли впізнати особу, яка назвалася ОСОБА_1 .
		Представником відповідача поданий відзив на апеляційну скаргу представника позивача, в якому просив залишити без задоволення апеляційну скаргу представника позивача, а судове рішення  скасувати та відмовити у задоволенні позову.
		Представником позивача подано відповідь на відзив відповідача на апеляційну скаргу, в якій просила задовольнити апеляційну скаргу представника позивача.
		Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи своєї апеляційної скарги та заперечував проти доводів апеляційної скарги представника позивача.
		Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи своєї апеляційної скарги та заперечував проти доводів апеляційної скарги представника відповідача.
		Суд апеляційної інстанції заслухав доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, вивчив доводи апеляційних скарг, відзиву та відповіді на відзив, перевірив їх за матеріалами справи і дійшов висновку про наявність підстав для зміни судового рішення, виходячи з наступного.
		Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі обставини справи. 
		ОСОБА_1 , народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у м.Кінешма Івановської області Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки (далі  РРФСР) згідно свідоцтва про народження від 23.03.1982 року серія НОМЕР_1 , виданого відділом ЗАЦС м.Кінешма Івановської області РРФСР (т. 1 а.с.14).
		11 квітня 2019 року ОСОБА_1 отримав посвідчення особи на повернення в Україну, тип IS, код держави UKR, документ № НОМЕР_2 , громадянство Україна, дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце народження РФ/RUS, дата видачі 11.04.2019 року, орган, що видав  2 RUS, дата закінчення строку дії 11.05.2019 року (т. 1 а.с.13).
		ОСОБА_1 звернувся до Покровського МВ ГУ ДМСУ в Донецькій області із заявою-анкетою від 25.04.2019 року №3236346 для внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру у зв`язку з оформленням паспорта громадянина України  первинно (т. 1 а.с.11).
		Листом Покровського МВ ГУ ДМСУ в Донецькій області від 22 травня 2019 року №51-2803 повідомлено заявника, що відповідно до поданих ним документів та відомостей щодо встановлення особи громадянина України, відповідно до пп.1, пп.6 п.100 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 року №302, прийнято рішення про відмову у документуванні паспортом громадянина України ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 15).
		Рішенням Покровського МВ ГУ ДМСУ в Донецькій області від 22.05.2019 року відмовлено в оформленні та видачі паспорту громадянина України ОСОБА_1 . Підставою для відмови в оформленні та видачі паспорту громадянина України визначено, що дані отримані від органу реєстрації Покровської міської ради не підтверджують надану заявником інформацію про його постійне проживання на території України станом на 24.08.1991 року та станом на 13.11.1991 року, що унеможливлює перевірку факту належності особи до громадянства України. Видача та зберігання картки прописки форми 16 та/або по-квартирні картки форми 17, або загальні господарські книги сільських/селищних рад чинним законодавством не регламентована. Зазначені форми карток не є документами, які в установленому порядку передаються на зберігання до Державного архіву, вони не можуть слугувати документальним підтвердженням факту постійного проживання тієї чи іншої особи на території України до 24.08.1991, натомість можуть слугувати додатковим аргументом для суду під час винесення рішення про встановлення факту постійного проживання на території України до вказаної дати. Крім того, не було можливості здійснити процедуру встановлення особи та скласти відповідний акт у відповідності до Порядку, у зв`язку із відсутністю родичів та осіб в якості сусідів, які б могли впізнати особу, яка назвалась ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 151, 234-235).
		Позивачем до матеріалів справи надано такі документи.
		Свідоцтво про народження від 23.03.1982 року серія НОМЕР_1 , видане відділом ЗАЦС м.Кінешма Іванівської області РРФСР, що посвідчує факт народження позивача ІНФОРМАЦІЯ_2 у м.Кінешма Івановської області РРФСР. Мати - ОСОБА_2 (національність  українка), батько ОСОБА_3 (національність  росіянин) (т. 1 а.с. 14). 
		Довідка про укладення шлюбу від 27.01.2015 року №62 свідчить про наявність запису в архіві відділу у м.Кінешма та Кінешемського району комітету Івановської області ЗАЦС по бюро ЗАЦС м. Кінешма Івановської області про укладення шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 26.06.1982 №322, після укладення шлюбу привласнено прізвища чоловіку  ОСОБА_4 , дружині  ОСОБА_4 . Даний шлюб розірвано (т. 1 а.с.24).
		Згідно виписки із судового рішення Кінешемського міського народного суду від 08.12.1988 шлюб, зареєстрований 26.06.1982 року (актовий запис 399) між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , які мають неповнолітнього сина, розірвано. Вказане рішення вступило в законну силу (т. 1 а.с. 23).
		Згідно Свідоцтва про смерть від 16.10.1990 серія НОМЕР_3 , посвідчено факт смерті громадянки ОСОБА_6 у віці 34 роки, про що у книзі реєстрації актів смерті 30.03.1990 зроблено запис № 618 (т. 1 а.с. 97).
		Перелічені вище документи, видані офіційними органами РФ та відповідно до положень Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів (укр/рос) від 05.10.1961, дата набуття чинності: 22.12.2003, Конвенції «Про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах» (укр/рос) від 21.01.1993, Конвенцію ратифіковано із застереженнями Законом № 240/94-ВР (240/94-ВР) від 10.11.94 (стан чинна), із врахуванням Листа-роз`яснення Міністерства юстиції України 21.01.2006 26-53/7 «Щодо застосування конвенцій про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах» не потребують легалізації.
		Відповідно до рішення виконавчого комітету Красноармійської міської ради народних депутатів від 18.07.1990 №420 «Про встановлення опіки над неповнолітнім ОСОБА_1 » заявнику призначено опікуна, рідну бабусю ОСОБА_7 (т. 1 а.с. 100).
		Згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження від 25.01.2015 року №00014975385 зазначено, що у відповідності до відомостей про актовий запис від ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася ОСОБА_8 28.05.1956 року, матір`ю вказана ОСОБА_7 , а батьком ОСОБА_9 (т. 1 а.с.148). 
		Свідоцтвом про право власності на житло від 14.05.1997 року, виданого Красноармійським представництвом Фонду державного майна України, посвідчено, що ОСОБА_1 приймав участь у приватизації житлової квартири та є власником 1/3 частини квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 16).
		Відповідно заповіту ОСОБА_7 від 08.07.2008 року, зареєстрованого у реєстрі нотаріальних дій за №66121, все належне їй майно заповідається ОСОБА_1 . Даний заповіт зареєстрований у Спадковому реєстрі 08.07.2008 за №45044887.(а.с.18, т.1 (згідно Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі)) (т.1 а.с. 18). 
		Свідоцтвом про смерть від 25.04.2018 року серія НОМЕР_4 , виданим Покровським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, посвідчено факт смерті ОСОБА_7 23.04.2018, про що складено актовий запис №311 (т. 1 а.с.20). 
		Довідкою від 23.05.2019 року №8202, виданою Сектором реєстрації місця проживання фізичних осіб ЦНАП м.Покровськ встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , був зареєстрований з 24.07.1990 року за адресою АДРЕСА_1 та знятий з обліку 11.06.1999 року (т. 1 а.с. 25). 
		В підтвердження факту навчання ОСОБА_1 у середній школі №2 м.Красноармійськ у період 1990-1992 роки надано: витяги з алфавітної книги №2, витяг із наказу від 28.05.1991 року №358 про переведення ОСОБА_1 із 2 до 3 класу, витяг із класного журналу 1991-1992 років, витяг із наказу від 17.05.1992 року №222 про переведення ОСОБА_1 із 3 до 5 класу. (т. 2 а.с. 3-12).
		Відповідачем до матеріалів справи надано:
		Рішення ДМС України «Про заборону в`їзду в Україну» від 09.04.2015 року, яким заборонено громадянину РФ ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 в`їзд в Україну терміном на 5 років. (т. 1 а.с.80).
		Фотокопія паспорту для виїзду за кордон громадянина РФ ОСОБА_1 (ASHUMOV GLEB) тип Р, код RUS, номер паспорта НОМЕР_5 , громадянство РФ, дата видачі 04.10.2012 року, орган ФМС 37003 (т. 1 а.с.73).
		Справа №3 по встановленню особи гр. ОСОБА_1 (т. 1 а.с.82-153).
		Заява ОСОБА_1 від 25.04.2019 року №3 на ім`я начальника Покровського МВ ГУ ДМС України в Донецькій області про видачу йому паспорта громадянина України, оскільки була відсутня можливість отримати його раніше (т. 1 а.с. 84).
		Пояснення ОСОБА_1 , про факт приналежності до громадянства України. Як причину набуття громадянства України називає бажання отримати спадщину (т. 1 а.с. 86-87). 
		Довідка від 14.01.2015 року №3, видана директором Красноармійського НВК ОСОБА_10 , про те, що ОСОБА_1 дійсно навчався з 01.09.1992 року по 11.06.1997 року у ЗОШ №10 м.Красноармійська, Донецької області. (т. 1 а.с. 92).
		Довідка від 15.01.2015 року №44, видана директором ОШ №2 ОСОБА_11 про те, що ОСОБА_1 навчався з 01.09.1990 року по 25.05.1992 року у середній школі №2 м.Красноармійська Донецької області у 2-3 класах у період з 01.09.1990 року по 25.05.1992 року (т. 1 а.с. 92).
		Довідка від 24.04.2019 року №6884, видана сектором реєстрації місця проживання фізичних осіб ЦНАП м. Покровськ, про те, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 був зареєстрований з 24.07.1990, знятий з обліку 11.06.1999 року (т. 1 а.с. 93). 
		Запити Покровського МВ ГУ ДМС України щодо ідентифікації та встановлення особи ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 102-109).
		Відповіді територіальних управлінь ДМС України, про те, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 за обліками не значиться, паспортом не документувався (т. 1 а.с. 110-132). 
		Запит ГУ ДМСУ в Донецькій області до Консульського відділу Посольства України в РФ щодо надання інформації про документи (утч з фотокартками) на підставі яких було встановлено особу ОСОБА_1 та копії таких. (т. 1 а.с. 139).
		Відповідь Посольства України в РФ від 22.05.2019 року № 6111/17-528-2987, за змістом якої підтверджено факт видачі посвідчення особи на повернення в Україну серії НОМЕР_2 від 11.04.2019 року на ім`я ОСОБА_12 ІНФОРМАЦІЯ_1 , з додатками (т. 1 а.с.140-150).
		9 липня 2019 року представником позивача надано заяву про долучення доказів до матеріалів справи, зокрема, таких доказів.
		Відповідь Покровської міської ради Донецької області від 08.04.2019 №вх.01-29-1207 на запит консульського відділу Посольства України в РФ, про те, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 24.07.1990, знятий з реєстраційного обліку 11.06.1999 року (т. 1 а.с. 165).
		Відповідачем надано доповідну записку начальника відділу УСР ГУНП в Донецькій області підполковника поліції А.Кесояна за змістом якої (в тезовому викладені) зазначено: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 прізвисько « ОСОБА_13 », неодружений, не працює, зареєстрований 07.08.2006 за адресою АДРЕСА_2 , мешкав АДРЕСА_3 ; паспорт гр-на РФ, виданий УВС Кінешемського р-ну Іванівської області 07.08.2009 серія НОМЕР_6 (код підрозділу 372-023). Неодноразово був засуджений (вбивство, нанесення тілесних ушкоджень з проникаючим пораненням в умовах ВК, незаконне придбання, зберігання, перевезення наркотичних засобів). Після звільнення з місць позбавлення волі отримав громадянство та вказаний паспорт РФ. «Коронований» у м. Стамбул. Наявна інформація про те, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 має статус у кримінальному середовищі «злодій в законі» (т. 2 а.с.15).
		Заява про видачу (заміну) паспорту форма № 1-П від 7 серпня 2006, у зв`язку із 20-річчям. Паспорт виданий на підставі паспорта № НОМЕР_7 від 14/09-98, м.Кінешма РФ. Отриманий паспорт 07.08.2006 року, серія НОМЕР_6 .
		Витяг з бази даний «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України» про факти в`їзду/виїзду на територію України ОСОБА_1 період 07.09.2014  24.03.2015 громадянство РФ, документ №721428349; 17.04.2019 в`їхав на території України на підставі св-ва на повернення в Україну НОМЕР_2 . 
		Документи надані на виконання судового доручення свідчать про таке.(т. 3 а.с.82-86):
		Відповідно даних заяви про видачу (заміну) паспорта (форма №1П) від 27.08.1998 року: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 народився у м.Кінешма Івановської області РРФСР, неодружений. Батько ОСОБА_3  росіянин, мати  ОСОБА_2  українка. Місце проживання  АДРЕСА_2 . Графа 8 (перебування у іноземному громадянстві) громадянин РФ. Просив видати паспорт у зв`язку із досягненням 16-річчя на підставі свідоцтва про народження від 23.03.1982 № НОМЕР_8 . Паспорт серії 2497 №024865 від 14.09.1999 оформлено та отримано особисто ОСОБА_1 15.09.1999.
		У службових примітках зазначено: засуджений 15.07.1999 року за ст.105 ч.1 (вбивство, прим.суду) до 6р. і 6м.
		Відповідно даних заяви про видачу (заміну) паспорта (форма №1П) від 07.08.2006 року: місце проживання ОСОБА_1 : АДРЕСА_2 . 
		Графа 8: чи перебував у іноземному громадянстві «ні», гр. РФ за п.«а» ст.5, ч.1 ст.13. 
		Просив видати паспорт у зв`язку із досягненням 20-річчя на підставі паспорту НОМЕР_9 . Паспорт серії НОМЕР_6 отримав особисто 07.08.2006 року. Службові відмітки: засуджений 26.06.2000 року за ст.111 ч.3 п.«б». (умисне тяжке тілесне ушкодження)
		Адресна довідка, видана відділом з питань міграції (далі  мовою оригіналу) «МО МВД России «Кинешемский» УМВД по Ивановской области» від 11.12.2019 свідчить, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрований з 04.08.2006 року за адресою: АДРЕСА_2 . 
		Також з наданих відомостей на виконання судового доручення  довідка від 18.12.2019 року (що не вказані вище) установлено: 
		15.12.2017 року ОСОБА_1 за ч.2 ст.228 Кримінального кодексу РФ засуджений до позбавлення волі на строк 3 роки, звільнений 22.04.2018. 30.08.2018 встановлено адміністративний нагляд, 30.09.2018  дата закінчення адміністративного нагляду.
		31.08.2018 року арештований за ст.314 прим.1 ч.1 Кримінального кодексу РФ, засуджений до позбавлення волі на строк 5 м. Дата звільнення 25.01.2019 року. Адміністративний нагляд установлено 25.01.2019 року, дата закінчення адміністративного нагляду  25.01.2022 року; 16.07.2019 року зник/переховується.
		На виконання ухвали суду від 29.09.2019 року МЗС України листом від 13.08.2019 №721/17-636-940 підтвердило факт видачі ОСОБА_1 посвідчення на повернення в Україну та надало перелік документів на підставі яких встановлено належність до громадянства України (т. 2 а.с. 113).
		На виконання ухвали суду від 09.07.2020 року МЗС України надано лист від 16.07.2020 року №721/7-636-596, де повідомлено, що за результатами перевірки проведеної Посольством України в РФ не виявлено фактів звернень ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 з питань набуття/перевірки належності до громадянства України (т. 4 а.с. 7).
		Водночас, з доданих до матеріалів справи адвокатських запитів представника позивача адвоката Бірюч О.В., зокрема, від 15.01.2020 року №6111/17-528-295 Консульський відділ Посольства України в РФ повідомлено, що Консульським відділом ПУ в Україні оформлено посвідчення на повернення в Україну серії НОМЕР_10 від 11.04.2019 року на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .. Також зазначено, що ОСОБА_14 є громадянином України з 24.08.1991 року. 
		Згідно відповіді МВС РФ від 05.02.2020 року №20/3501 відсутні підстави для реадмісії, у зв`язку з документуванням ОСОБА_1 посвідченням на повернення в Україну НОМЕР_10 (т. 3 а.с. 28).
		Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 01.04.2020 у справі №263/7633/19 рішення Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 24 травня 2019 року у справі № 263/7633/19 за позовом Головного управління Державної міграційної служби України у Донецькій області до ОСОБА_1 про затримання громадянина Російської Федерації з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні - скасовано. Прийнято нову постанову. У задоволенні позову Головного управління Державної міграційної служби України у Донецькій області до ОСОБА_1 про затримання громадянина Російської Федерації з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні - відмовлено.
		Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 21.04.2020 у справі №200/13120/19-а визнано протиправним та скасовано рішення від 31.05.2019 про заборону в`їзду в Україну ОСОБА_1 , за підписом начальника відділу організації запобігання нелегальної міграції, реадмісії та видворення управління у справах іноземців та осіб без громадянства Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області В.Курочкіна, затвердженого начальником Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області Є. Микитенко.
		ОСОБА_1 правовою підставою належності до громадянства України вважає факт постійного проживання на території України станом на 24.08.1991 року, що підтверджено консульським відділом Посольства України в РФ за результатами розгляду заяви-анкети, про що йому видано посвідчення на повернення в Україну від 11.04.2019 року номер НОМЕР_2 .
		В спірному рішенні від 22.05.2019 року про відмову в оформленні та видачі паспорта громадянина України ОСОБА_1 наведено перелік дій, які вчинялися та запитів, які направлялися Покровським МВ ГУ ДМСУ в Донецькій області для ідентифікації особи позивача, зазначено, що згідно даних отриманих від органу реєстрації Покровської міської ради не підтверджено надану заявником інформацію щодо його постійного проживання на території України станом на 24.08.1991 року та станом на 13.11.1991 року, що унеможливлює перевірку факту належності до громадянства України. Також у відповідача була відсутня можливість провести процедуру встановлення особи та скласти відповідний акт, згідно п. 43 Порядку № 302, у зв`язку із відсутністю родичів або осіб, в якості сусідів, які б могли впізнати особу, яка назвалася ОСОБА_1 (т.1 а.с. 151-152).
		В спірному рішенні відповідачем вказано дві підстави відмови в оформленні та видачі паспорта громадянина України ОСОБА_1 : пп. 1, пп.6 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення паспорта громадянина України.
		Згідно пп.1, пп.6 п.100 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 року № 302 (далі  Порядок № 302) територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС має право відмовити особі в оформленні або видачі паспорта, якщо: особа не є громадянином України; особу не встановлено за результатами проведення процедури встановлення особи.
		Згідно п. 43 Порядку № 302 у разі неподання особою, яка досягла 18-річного віку, документів з фотокартками, проводиться процедура встановлення особи шляхом надсилання запитів щодо перевірки документів та інформації, зазначеної заявником у письмовому зверненні, зокрема до МВС, Національної поліції, Мін`юсту, органів ДФС, навчальних закладів, військових частин, військових комісаріатів, установ виконання покарань, для отримання інформації з наявних державних та єдиних реєстрів, інших інформаційних баз, що перебувають у власності держави або підприємств, установ та організацій, у тому числі фотокартки особи, яка дасть змогу ідентифікувати особу. В процесі перевірки береться до уваги вся інформація, яку повідомив заявник. Одночасно проводиться перевірка за даними обліку територіальних органів та територіальних підрозділів ДМС. Перевірка стосовно осіб, які проживають на тимчасово окупованій території України проводиться, зокрема, за даними Державного реєстру виборців шляхом надсилання запитів до відповідних відділів ведення Державного реєстру виборців. Крім того, у виключних випадках за відсутності фотокартки особи та за результатами перевірок, за якими особу не ідентифіковано, з метою встановлення особи проводиться опитування родичів, сусідів, які були зазначені у письмовому зверненні. За результатами їх свідчень складається акт встановлення особи за формою, встановленою МВС. Строк проведення процедури встановлення особи не повинен перевищувати двох місяців.
		Відповідно до п. 44 Порядку № 302 за результатами проведення процедури встановлення особи, підтвердження факту видачі свідоцтва про народження, а також перевірки факту належності особи до громадянства України працівником територіального підрозділу ДМС складається висновок за встановленою МВС формою, який затверджується керівником територіального органу ДМС. Якщо за результатами проведення зазначеної процедури особу не встановлено, приймається рішення про відмову особі в оформленні паспорта, яке доводиться до відома заявника в порядку, передбаченому пунктами 100 і 101 цього Порядку.
		Судом першої інстанції заслухано свідків у справі, що викликані за ініціативою позивача.
		Свідок ОСОБА_15 підтвердила особу ОСОБА_1 зазначила, що знайома з позивачем, оскільки вони були сусідами, що позивач у 1990 роках разом зі своєю бабусею проживав у м. Красноармійську. 
		Свідок ОСОБА_16 підтвердив особу ОСОБА_1 зазначив, що навчався із позивачем у школі у м. Красноармійську.
		Також свідки зазначили, що відповідну інформацію вони повідомили співробітникам Покровського МВ ГУ ДМС України в Донецькій області під час бесіди у приміщенні цього органу.
		Спростування зазначеного факту відповідачем суду не надано. Надані відповідачем матеріали справи по встановленню особи позивача показів свідків не містять.
		ОСОБА_1 надав посвідчення на повернення в Україну, яке видано компетентним органом та містить фотозображення особи позивача, поряд із цим заходи передбачені п. 43 Порядку № 302 провадяться у разі неподання особою, яка досягла 18-річного віку, документів з фотокартками. Запит, який направлявся відповідачем на адресу Консульства України в РФ, безпосередньо стосується факту встановлення особи ОСОБА_1 та містить відповідне підтвердження особи заявника.
		Апеляційний суд вважає обгрунтованими посилання представника позивача на помилковість тверджень суду першої інстанції, що для визначення питання чи є позивач громадянином України, необхідно дослідити законодавство України з моменту встановлення опіки до моменту видачі паспорта громадянина РФ, оскільки питання встановлення піклування над позивачем по досягненню 15-річного віку, як підстави набуття громадянства України, не були предметом розгляду в цій справі, такі обставини не досліджувались під час судового розгляду. 
		Обставини, з якими позивач пов`язує факт своєї належності до громадянства України, станом на 1997 рік (досягнення останнім 15-річчя) щодо постійного проживання на території України на момент набуття незалежності 24.08.1991 року або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» вже відбулися, тому з`ясування обставин щодо встановлення піклування над позивачем не має значення для спірних відносин.
		Крім того, постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 01.04.2020 року у справі № 263/7633/19 за позовом ГУДМС у Донецькій області до  ОСОБА_1 про затримання громадянина Російської Федерації з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні встановлено наступні обставини та застосовані такі норми матеріального права.
		«Згідно п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року № 2235-III (далі  Закон № 2235) громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України.
		Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року, а у пункті 3, - з моменту внесення відмітки про громадянство України (ч. 2 ст. 3 Закону № 2235).
		Проаналізувавши вище зазначені докази, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вони підтверджують факт постійного проживання відповідача на території України з 24.08.1991 року, тобто з дня проголошення незалежності України, а отже, відповідач в розумінні ст. 3 Закону № 2235 є громадянином України.
		Враховуючи те, що відповідач є громадянином України на нього не розповсюджуються положення статті 289 КАС України.
		Зазначене підтверджується також листом Консульського відділу посольства України в Російській Федерації від 15.01.2020 року № 6111/17-528-295 на запит адвоката Бірюч О.В. повідомлено, що Консульським відділом посольства України в Російській Федерації оформлено посвідчення особи на повернення в Україну від 11.04.2019 року серії НОМЕР_10 на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до документів, наданих заявником та листа Покровського МВ ГУ ДМС України в Донецькій області громадянство ОСОБА_1 визначається згідно п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону № 2235, тому вимога щодо встановлення належності до громадянства України не проводиться, оскільки він є громадянином України з 24.08.1991 року. На момент оформлення посвідчення особи на повернення в Україну особу ОСОБА_1 підтверджено паспортом громадянина Р.Ф. При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2235, якщо громадянин України набув громадянство іншої держави, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України (т. 3 а.с. 82).
		Відповідно до п. 1, п. 7 ч. 1 ст. 2 Закону № 2235 законодавство України про громадянство ґрунтується на таких принципах: єдиного громадянства - громадянства держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України;: збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина України».Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		Таким чином, рішенням суду, яке набрало законної сили, встановлено, що ОСОБА_1 в розумінні ст. 3 Закону № 2235 є громадянином України.
		Обгрунтованими є доводи представника позивача про необхідність виключення з мотивувальної частини рішення положень законодавства, які встановлюють підстави втрати громадянства України та висновки суду, що відносно позивача такі підстави настали, що дає право органам ДМС України враховувати висновки суду у подальших рішеннях відносно позивача. 
		Представник позивача зазначає, що позивач набув громадянство РФ в силу закону, а не за заявою про вступ до громадянства. Крім того, позивач набув громадянство України з 24.08.1991 року, як встановлено постановою Першого апеляційного адміністративного суду у справі № 263/7633/19 від 01.04.2020 року, а законодавство РФ, на підставі якого в подальшому особу ОСОБА_1 документовано паспортом громадянина РФ, набрало чинності лише 06.02.1992 року, тобто після набуття позивачем громадянства України.
		Вищенаведене підтверджується листом Управління з питань міграції УМВС РФ по Іванівській області від 09.09.2020 року № 12/6002, в якому на запит адвоката Сапожникова Д.В. повідомлено, що (далі мовою оригіналу) согласно ч.1 ст. 13 Закона РФ от 28.11.1991 года № 1948-1 «О гражданстве Российской Федерации» гражданами Российской Федерации признаются все граждане бывшего СССР, постоянно проживающие на территории ОСОБА_17 на день вступления в силу настоящего Закона, если в течение одного года после этого дня они не заявят о своем нежелании состоять в гражданстве Российской Федерации. Согласно п. «а» ст. 5 Федерального Закона от 31.05.2002 года № 62-ФЗ «О гражданстве Российской Федерации» гражданами Российской Федерации являются лица, имеющие гражданство Российской Федерации на день вступления в силу настоящего закона. По учётам УМВД России по Ивановской области ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ур. г. Кинешма Ивановской области на 06.02.1992 года был зарегестрирован по месту жительства в г. Кинешма. Соответственно, ОСОБА_18 является гражданином РФ согласно ч.1 ст. 13 Закона РФ от 28.11.1991 года № 1948-1 «О гражданстве Российской Федерации» с применением п. «а» ст. 5 Федерального Закона от 31.05.2002 года № 62-ФЗ «О гражданстве Российской Федерации» (т. 5 а.с. 51).
		Також, апеляційний суд погоджується з аргументом представника позивача про помилковість висновку суду першої інстанції, що аналіз вказаних положень закону не дає підстав суду стверджувати про автоматичність встановлення належності до громадянства України та що юридично значущих дій для встановлення належності до громадянства України позивачем у досліджуваний період не вчинялось.
		Факт належності позивача до громадянства України з 24.08.1991 року підтверджується видачою останньому посвідчення на повернення в Україну, відповіддю консульського відділу посольства України в РФ від 15.01.2020 року та судовими рішеннями, що набрали законної сили: постановою Першого апеляційного адміністративного суду у справі № 263/7633/19 від 01.04.2020 року, рішенням Вознесенського міськрайонного суду від 10.04.2020 року у справі № 473/4795/19, Першого апеляційного адміністративного суду у справі № 200/13120/19-а від 21.04.2020 року.
		Апеляційний суд зазначає, що підтвердженням належності позивача до громадянства України є участь останнього в приватизації нерухомого майна в 1997 році. 
		Згідно ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19 червня 1992 року N 2482-XII (в редакції станом на 20.02.1997 року) приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. 
		Таким чином, законодавством не передбачено приватизацію об`єктів житлового фонду іноземцями. 
		Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність юридично значущих дій з боку позивача з набуття громадянства України.
		Також, є обгрунтованими доводи представника позивача про помилковість зазначення в рішенні суду першої інстанції ст.ст. 6, 8 Закону України «Про громадянство України» в редакції від 18.01.2001 року, якими визначені підстави набуття громадянства та набуття громадянства за територіальним походженням, з огляду на те, що спірні правовідносини пов`язані з належністю позивача до громадянства України, а не процедурою набуття ним такого громадянства.
		Також, суд першої інстанції звертає увагу на вимоги Указу Президента України «Питання організації виконання Закону України «Про громадянство України» від 23.07.2001 року, оскільки, на думку суду, набуттю/встановленню належності до громадянства України обов`язково передує встановлена законодавством процедура, за результатами якої приймається відповідне рішення. 
		Водночас, з відповіді Консульського відділу посольства України в РФ від 15.01.2020 року вбачається, що позивач звернувся до консульства з наданням документів, якими ідентифіковано його особу та визначено його належність до громадянства України, тому процедура встановлення належності до громадянства не проводилася. На підставі зазначеного, консульським відділом документовано позивача посвідченням на повернення в Україну саме як громадянина України. При цьому, рішення консульського відділу про видачу посвідчення на повернення в Україну не було оскаржено.
		Крім того, у відповідь на адвокатський запит МЗС України листом від 10.08.2020 року повідомлено про помилковість наданих відомостей щодо відсутності звернень позивача до дипломатичних установ України з інших питань. Також, зазначено, що Посольством України в РФ були проведені відповідні заходи з ідентифікації, перевірки, належності до громадянства України особи на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за результатами яких прийнято рішення про оформлення посвідчення особи на повернення в Україну. Зазначена вище інформація надсилалась до ДМС України та ГУ ДМС в Донецькій області (т. 5 а.с. 46).
		Згідно п. 10 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про громадянство України» 18 січня 2001 року
		№ 2235-III (далі  Закон № 2235, в редакції станом на дату звернення позивача із заявою про оформлення паспорта громадянина України) документами, що підтверджують громадянство України, є посвідчення особи на повернення в Україну.
		Відповідно до ст. 1 Закону № 2235 громадянин України - особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.
		Стаття 3 Закону № 2235 визначає належність до громадянства України. Відповідно до п. 1ч. 1 ст. 3 цього закону громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України.
		Таким чином, відповідач прийняв протиправне рішення про відмову в оформленні та видачі паспорта громадянина України ОСОБА_1 з підстав, які не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.
		На підставі викладеного, апеляційний суд дійшов висновку про задоволення позову шляхом визнання протиправним та скасування рішення ГУДМС в Донецькій області від 22 травня 2019 року про відмову в оформленні та видачі паспорту громадянина України ОСОБА_1 та зобов`язання ГУДМС в Донецькій області повторно розглянути заяву-анкету № 3236346 від 25.04.2019 року з урахуванням правової оцінки, наданої апеляційним судом у рішенні (т. 4 а.с. 195-207).
		Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції вірно вирішив справу по суті позовних вимог, проте з помилковим обгрунтуванням та висновками в мотивувальній частині, внаслідок чого мотивувальна частина рішення суду першої інстанції підлягає зміні.
		Щодо розподілу судових витрат.
		Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		З урахуванням сплаченого представником позивача судового збору за подання апеляційної скарги, з відповідача на користь представника позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 2523 грн.
		Керуючись ст. ст. 195, 271, 289, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
		 
		П О С Т А Н О В И В :
		 
		Апеляційну скаргу адвоката Бірюч Олени Володимирівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 - задовольнити.
		Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області - залишити без задоволення.
		Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12 серпня 2020 року у справі № 200/7240/19-а за позовом  ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення про відмову в оформлені та видачі паспорту громадянина України - змінити в мотивувальній частині.
		Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області на користь адвоката ОСОБА_19 судовий збір в сумі 2523 грн. (дві тисячі п`ятсот двадцять три гривні 00 копійок).
		Повний текст постанови складений та проголошений в судовому засіданні 23 листопада 2020 року.
		Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		 
		 
		Головуючий І.В. Геращенко
		 
		Судді: І.Д. Компанієць
		 
		Г.М. Міронова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...