Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/5349/18 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин.
Надіслано для оприлюднення: 24.11.2020. Зареєстровано: 24.11.2020. Забезпечено надання загального доступу: 26.11.2020.
Дата набрання законної сили: 16.11.2020
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		     ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД      
		вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"16" листопада 2020 р.           Справа№ 910/5349/18
		Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: 
		головуючого:           Мартюк  А.І.
		суддів:            Зубець  Л.П. 
		          Гаврилюка  О.М. 
		 
		при секретарі          Гуцал О.В.
		за участю представників
		від позивача: Кучерявий Д.В. (ордер АІ 1065958 від 03.11.20 року)
		Дацьків А.І. ( ордер КВ 313491 від 03.11.20)
		від відповідачів: не з`явилися
		від третіх осіб: не з`явилися
		 
		розглянувши у відкритому судовому 
		засіданні апеляційну 
		скаргу           ОСОБА_1 
		на рішення          Господарського суду міста Києва від 18.03.2020 р.
		у справі          № 910/5349/18 (суддя Лиськов М.О.,) 
		за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору                     ОСОБА_2 
		до                     1. ОСОБА_3 
		                     2. ОСОБА_4 
		                     3. ОСОБА_5 
		                     4. ОСОБА_6 
		                     5. ОСОБА_7 
		                     6. ОСОБА_1 
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів
		1.Приватне акціонерне товариство "Вестінтро" 
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1
		2. ОСОБА_8 
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-2 
		3. ОСОБА_9 
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-3
		4. ОСОБА_10 
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-4
		5. ОСОБА_11 
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-5
		6. ОСОБА_12 
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-6
		7. ОСОБА_13 
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів
		8. ОСОБА_14 
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів
		9. ОСОБА_15 
		про                    переведення прав та обов`язків покупця акцій
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_3 (надалі - відповідач 1), ОСОБА_4 (надалі - відповідач 2), ОСОБА_5 (надалі - відповідач 3), ОСОБА_6 (надалі - відповідач 4), ОСОБА_7 (надалі - відповідач 5), ОСОБА_1 (надалі - відповідач 6,) (разом - відповідачі) про переведення прав та обов`язків покупця простих іменних акцій.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що один із акціонерів Приватного акціонерного товариства "Вестінтро" (Ідентифікаційний код юридичної особи 39942600) (надалі - Товариство) ОСОБА_8 (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог у справі) відчужив на користь відповідачів 3 300 962 простих іменних акцій Товариства номінальною вартістю 825 240, 50 грн., що становить 54,202988% акцій у статутному капіталі Товариства, з порушенням переважного права, передбаченого ч. 2 ст. 7 Закону України "Про акціонерні товариства", а також п. 6.3 статуту Товариства. Внаслідок чого, інші акціонери та в тому числі ОСОБА_2 набули право вимоги відповідно до ч. 5 ст. 7 Закону України "Про акціонерні товариства" в судовому порядку переведення на них прав та обов`язків покупця акцій. 
		В ході розгляду справи  ОСОБА_2  в порядку, встановленому ч. 3 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) заявив вимоги про визнання недійсними додаткових угод від 06.03.2019 р. про розірвання договорів купівлі-продажу цінних паперів від 12.04.2018 р., укладених між  ОСОБА_8 з кожним із відповідачів щодо придбаної частини акцій. В обгрунтування поданої заяви ОСОБА_2 зазначив, що ці угоди укладені в порушення переважного права ОСОБА_2 та інших акціонерів Товариства, є проявом недобросовісної поведінки та діями, які порушують майнові права ОСОБА_2 , що в свою чергу є порушенням ст.ст. 3, 13 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), а також статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. 
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.03.2020 р. у справі № 910/5349/18 позов ОСОБА_2 задоволено повністю.
		Переведено на користь ОСОБА_2 права та обов`язки ОСОБА_3 , як покупця простих іменних акцій Приватного акціонерного товариства "ВЕСТІНТРО" за договором купівлі-продажу цінних паперів № БВ-18/04/12-15 від 12.04.2018, укладеним між ОСОБА_8 та ОСОБА_3 , пропорційно кількості належних ОСОБА_2 акцій у Статутному капіталі ПрАТ "Вестінтро" у розмірі 550 162 акцій загальною номінальною вартістю 137 540,5 грн.
		Переведено на користь ОСОБА_2 права та обов`язки ОСОБА_4 , як покупця простих іменних акцій Приватного акціонерного товариства "ВЕСТІНТРО" за договором купівлі-продажу цінних паперів № БВ-18/04/12-16 від 12.04.2018, укладеним між ОСОБА_8 та ОСОБА_4 , пропорційно кількості належних ОСОБА_2 акцій у Статутному капіталі ПрАТ "Вестінтро" у розмірі 550 160 акцій загальною номінальною вартістю 137 540 грн.
		Переведено на користь ОСОБА_2 права та обов`язки ОСОБА_5 , як покупця простих іменних акцій Приватного акціонерного товариства "ВЕСТІНТРО"  за договором купівлі-продажу цінних паперів № БВ-18/04/12-18 від 12.04.2018, укладеним між ОСОБА_8 та ОСОБА_5 , пропорційно кількості належних ОСОБА_2 акцій у Статутному капіталі ПрАТ "Вестінтро" у розмірі 550 160 акцій загальною номінальною вартістю 137 540 грн.
		Переведено на користь ОСОБА_2  права та обов`язки ОСОБА_6 , як покупця простих іменних акцій Приватного акціонерного товариства "ВЕСТІНТРО" за договором купівлі-продажу цінних паперів № БВ- БВ-18/04/12-20 від 12.04.2018, укладеним між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 , пропорційно кількості належних ОСОБА_2 акцій у Статутному капіталі ПрАТ "Вестінтро" у розмірі 550 160 акцій загальною номінальною вартістю 137 540 грн.
		Переведено на користь ОСОБА_2 права та обов`язки ОСОБА_7 , як покупця простих іменних акцій Приватного акціонерного товариства "ВЕСТІНТРО" за договором купівлі-продажу цінних паперів № БВ-18/04/12-17 від 12.04.2018, укладеним між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , пропорційно кількості належних ОСОБА_2  акцій у Статутному капіталі ПрАТ "Вестінтро"  у розмірі 550 160 акцій загальною номінальною вартістю 137 540 грн.
		Переведено на користь ОСОБА_2 права та обов`язки ОСОБА_1 , як покупця простих іменних акцій Приватного акціонерного товариства "ВЕСТІНТРО"  за договором купівлі-продажу цінних паперів № БВ-18/04/12-19 від 12.04.2018, укладеним між ОСОБА_8 та ОСОБА_1 , пропорційно кількості належних ОСОБА_2 акцій у Статутному капіталі ПрАТ "Вестінтро" у розмірі 550 160 акцій загальною номінальною вартістю 137 540 грн.
		Перераховано за заявою ОСОБА_8 з депозитного рахунку господарського суду міста Києва 5 364 063,25 грн. договірної вартості 3 300 962  простих іменних акцій ПрАТ "Вестінтро".
		Визнано недійсною Додаткову угоду від 06.03.2019 р. до договору купівлі-продажу цінних паперів № БВ-18/04/12-15 від 12.04.2018р., укладену між ОСОБА_8 та ОСОБА_3 , про розірвання договору купівлі-продажу цінних паперів № БВ-18/04/12-15 від 12.04.2018р., укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_3 ;
		Визнано недійсною Додаткову угоду від 06.03.2019 р. до договору купівлі-продажу цінних паперів № БВ-18/04/12-16 від 12.04.2018р., укладену між ОСОБА_8 та ОСОБА_4 , про розірвання договору купівлі-продажу цінних паперів № БВ-18/04/12-16 від 12.04.2018р.;укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_4 ;
		Визнано недійсною Додаткову угоду від 06.03.2019 р. до договору купівлі-продажу цінних паперів № БВ-18/04/12-18 від 12.04.2018р., укладену між ОСОБА_8 та ОСОБА_5 , про розірвання договору купівлі-продажу цінних паперів № БВ-18/04/12-18 від 12.04.2018р., укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_5 ;
		Визнано недійсною Додаткову угоду від 06.03.2019 р. до договору купівлі-продажу цінних паперів № БВ-18/04/12-20 від 12.04.2018р.,  укладену між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 , про розірвання договору купівлі-продажу цінних паперів № БВ-18/04/12-20 від 12.04.2018р.,  укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 ;
		Визнано недійсною Додаткову угоду від 06.03.2019 р. до договору купівлі-продажу цінних паперів № БВ-18/04/12-17 від 12.04.2018р., укладену між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , про розірвання договору купівлі-продажу цінних паперів № БВ-18/04/12-17 від 12.04.2018р., укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 .
		Визнано недійсною Додаткову угоду від 06.03.2019 р. до договору купівлі-продажу цінних паперів № БВ-18/04/12-19 від 12.04.2018р., укладену між ОСОБА_8 та ОСОБА_1 , про розірвання договору купівлі-продажу цінних паперів № БВ-18/04/12-19 від 12.04.2018р., укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_1 .
		Солідарно стягнуто з ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 ОСОБА_7 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму судового збору у розмірі 93 072,99 грн.
		Мотивуючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірні договори купівлі-продажу цінних паперів від 12.04.2018 р., укладені між акціонером Товариства  ОСОБА_8 та відповідачами, порушили переважне право ОСОБА_2 , передбачене ч. 2 ст. 7 Закону України "Про акціонерні товариства", а також п. 6.3 статуту Товариства. Внаслідок чого, останній набув право вимоги відповідно до ч. 5 ст. 7 Закону України "Про акціонерні товариства" в судовому порядку переведення на них прав та обов`язків покупця акцій. Поряд з цим, суд з урахуванням задоволення заяви про залишення без розгляду позову первісного позивача ОСОБА_15 , а також письмових пояснень акціонера Товариства ОСОБА_14 про відсутність наміру реалізувати переважне право купівлі акцій Товариства, а також з огляду на те, що іншими акціонерами у даній справі не заявлено вимог щодо переведення на них прав та обов`язків покупців усіх акцій Товариства, відчужених  ОСОБА_8  на користь третіх осіб,  ОСОБА_2  має право вимагати переведення на нього відповідних прав і обов`язків покупця усіх відчужених  ОСОБА_8 акцій і при цьому відповідна пропорція щодо акцій, переважним правом викупу яких володіє  ОСОБА_2 , становить сто відсотків.
		Також, за результатом аналізу додаткових угод від 06.03.2019 р. про розірвання договорів купівлі-продажу цінних паперів від 12.04.2018 р., суд дійшов висновку про їх недійсність та наявність підстав задоволення заяви  ОСОБА_2 . На переконання суду, укладенням оспорюваних додаткових угод про розірвання договорів купівлі-продажу акцій порушено вимоги ст. 203 ЦК України, оскільки такі додаткові угоди укладено на порушення переважного права  ОСОБА_2 , встановленого ст. 7 Закону України «Про акціонерні товариства». Також оспорювані правочини суперечать ст. 13 ЦК України, оскільки є за своєю суттю зловживанням правом, суперечать засадам добросовісності, визначеним ст. 3 ЦК України. Крім того, оскільки  ОСОБА_8  порушив порядок реалізації переважного права інших акціонерів на викуп акцій, то укладаючи як спірні договори купівлі-продажу, так і оспорювані додаткові угоди про розірвання договорів купівлі-продажу акцій від 06.03.2019 р., він діяв поза межами власної цивільної дієздатності, оскільки у даному випадку безумовне право розпоряджатись спірними акціями, у тому числі укладати стосовно них будь-які правочини, могло виникнути у  ОСОБА_8  тільки після відмови інших акціонерів від реалізації переважного права на придбання відповідних акцій.
		Також суд зауважив, що ані обставини укладення вказаних додаткових угод від 06.03.2019 р., ані повернення акцій на рахунок у цінних паперах  ОСОБА_8  не усуває порушень прав  ОСОБА_2 , та не свідчить про ефективне поновлення таких прав, оскільки спір виник не у зв`язку із укладенням договорів купівлі-продажу акцій від 12.04.2018 р., а у зв`язку із порушенням переважного права акціонерів (у тому числі  ОСОБА_2 ) на придбання акцій  ОСОБА_8 , яке може бути відновлене виключно у спосіб переведення на  ОСОБА_2  прав та обов`язків покупця за відповідними договорами купівлі-продажу акцій відповідно до положень ч. 5 ст. 7 Закону України «Про акціонерні товариства». 
		Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2020 р. у справі № 910/5349/18 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити повністю.
		Вимоги апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми процесуального та матеріального права, що призвело до прийняття невірного рішення. Зокрема, апелянт стверджує, що судом першої інстанції належним чином не досліджено обставини пропуску  ОСОБА_2  строку позовної давності. Також, на думку апелянта, задоволення судом позову про переведення прав покупця у розмірі більшому, ніж пропорційне володіння акціонером акціями, суперечить положенням ч. 3 ст. 7 Закону України "Про акціонерні товариства", та порушує права інших акціонерів на захист їх порушеного переважного права. Поряд з цим, апелянт зауважує, що  ОСОБА_2  порушено порядок пред`явлення позову на підставі ст. 362 ЦК України, оскільки внесення на депозитний рахунок  грошової суми, яку за договором повинен сплатити покупець, було здійснено  ОСОБА_2  лише під час збільшення позовних вимог. Щодо укладення угод від 06.03.2019 р. про розірвання договорів купівлі-продажу цінних паперів від 12.04.2018 р., апелянт вважає, що ці обставини, враховуючи дату звернення  ОСОБА_2  до суду із захистом свого права (14.03.2019), свідчать про повернення сторін у попередній стан та поновлення порушених прав  ОСОБА_2 , а також про припинення прав та обов`язків сторін за договором, внаслідок чого, переведення прав та обов`язків покупця є неможливим, а сам предмет спору взагалі відсутній. Поряд з цим, апелянт вважає безпідставним та таким, що суперечить ст. 203 ЦК України, ст. 7  Закону України "Про акціонерні товариства" визнання судом недійсними вказаних вище угод. Окрім цього, апелянт стверджує, що обставини переходу права власності на акції Товариства від ОСОБА_8 до покупців не підтверджені допустимими доказами, а реєстр власників іменних цінних паперів Товариства враховано судом безпідставно. І на кінець, апелянт стверджує, що новий розгляд справи повинен був здійснюватись колегіально, враховуючи чинну на дату розгляду справи ухвалу Господарського суду міста Києва від 31.05.2018 у справі № 910/5349/18.
		Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.08.2020 р. апеляційну скаргу ОСОБА_1 передано на розгляд колегії суддів у складі: Мартюк А.І. (головуючий суддя), Зубець Л.П., Алданова С.О. 
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.08.2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2020 р. у справі № 910/5349/18- залишено без руху. ОСОБА_1 було надано строк 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху для усунення недоліків шляхом надання до Північного апеляційного господарського суду заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення.
		26.08.2020р. через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від представника відповідача-6 надійшла заява про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2020 р. у справі № 910/5349/18.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.08.2020 року задоволено клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2020 р. у справі № 910/5349/18 та поновлено ОСОБА_1 зазначений строк. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та розгляд справи призначено на 07.10.2020 року. Зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2020 р. у справі № 910/5349/18.
		06.10.2020р. через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від представника третьої особи-1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
		06.10.2020р. через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від представника відповідача-6 на дійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
		Розпорядження № 09.1-08/3677/20 Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2020 р., у зв`язку з перебуванням судді Алданової С.О. на лікарняному призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/5349/18.
		Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2020 р апеляційну скаргу у справі №910/5349/18 передано на розгляд колегії суддів у складі: Мартюк А.І (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Гаврилюк О.М., Зубець Л.П.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2020 року прийнято справу №910/5349/18 до провадження колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Мартюк А.І., судді: Гаврилюк О.М., Зубець Л.П. Розгляд справи №910/5349/18 призначено на 04.11.2020 р. 
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2020 року розгляд апеляційної скарги відкладено на 11.11.2020 року. 
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2020 року у судовому засіданні по справі №910/5349/18  оголошено перерву до 16.11.2020.
		В судове засідання 16.11.2020 з`явилися представники  ОСОБА_2  та підтримали озвучені раніше (в судовому засіданні 04.11.2020) заперечення проти апеляційної скарги, просили залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін. 
		Представники апелянта, інших відповідачів та третіх осіб у судове засідання 16.11.2020 не з`явились.  
		13.11.2020 р. через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від ОСОБА_15 , де останній заперечує проти апеляційної скарги, просить її відхилити і залишити оскаржуване рішення без змін.
		Колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що учасники у справі належним чином повідомлені про дату, час і  місце проведення судового засідання, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштового відправлення.
		За приписами ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.
		 
		Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ) зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
		Передбачене ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення ЄСПЛ у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S. A. v. Spain") від 07.07.1989).
		Оскільки відповідачі, в тому числі апелянт, та треті особи належним чином повідомлені про дату, час і місце проведення судового засідання, явка представників в судове засідання не була визнана обов`язковою, вказані представники не з`явились у жодне із попередніх судових засідань, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість здійснення розгляду апеляційної скарги у даній справі за відсутності представників апелянта, інших відповідачів та третіх осіб.
		Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства колегія встановила таке.
		Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_8 12.04.2018 р. продав належні йому акції Товариства третім особам, а саме:
		продав ОСОБА_3 акції Товариства в кількості 550 162 акцій за договором купівлі-продажу цінних паперів № БВ-18/04/12-15 від 12.04.2018, номінальна вартість акцій 137 540,5 грн., договірна ціна акцій 894 013,25 грн.
		продав ОСОБА_4 акції Товариства в кількості 550 160 акцій за договором купівлі-продажу цінних паперів № БВ-18/04/12-16 від 12.04.2018, номінальна вартість акцій 137 540 грн., договірна ціна акцій 894 010 грн.
		продав ОСОБА_5 акції Товариства в кількості 550 160 акцій за договором купівлі-продажу цінних паперів № БВ-18/04/12-18 від 12.04.2018, номінальна вартість акцій 137 540 грн., договірна ціна акцій 894 010 грн.
		продав ОСОБА_6 акції Товариства в кількості 550 160 акцій за договором купівлі-продажу цінних паперів № БВ-18/04/12-20 від 12.04.2018, номінальна вартість акцій 137 540 грн., договірна ціна акцій 894   010  грн.
		продав ОСОБА_7 акції Товариства в кількості 550 160 акцій за договором купівлі-продажу цінних паперів № БВ-18/04/12-17 від 12.04.2018, номінальна вартість акцій 137 540 грн., договірна ціна акцій 894 010 грн.
		продав ОСОБА_1 акції Товариства в кількості 550 160 акцій за договором купівлі-продажу цінних паперів № БВ-18/04/12-19 від 12.04.2018, номінальна вартість акцій 137 540 грн., договірна ціна акцій 894 010 грн.
		Вказані обставини підтверджують копіями договорів купівлі-продажу цінних паперів, наявних в матеріалах справи (а.с. 217-247, Т. 6). 
		Реєстром власників іменних цінних паперів Товариства станом на 17.04.2018 р., наявним в матеріалах справи підтверджується перехід права власності на акції Товариства від ОСОБА_8 до покупців - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_16 у відповідній кількості.
		Наведені обставини, як правильно зауважив суд першої інстанції, не суперечать іншим матеріалам справи та не спростовані особами, які беруть участь у справі, не заперечуються ними. 
		За таких умов, суд першої інстанції правильно встановив наявність обставин укладення відповідних договорів купівлі-продажу цінних паперів від 12.04.2018 р. та обставини переходу за ними права власності на акції від   ОСОБА_8 до покупців - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_16 .
		В матеріалах справи наявна належним чином засвідчена копія Переліку акціонерів Товариства станом на 19.03.2018 р. В той же час відсутні будь-які докази того, що з 19.03.2018 р. і по 12.04.2018 р. (до моменту укладення оспорюваних правочинів) склад акціонерів змінювався, що також не суперечить іншим доказам у справі та не заперечується сторонами.
		До моменту укладення оспорюваних правочинів склад акціонерів Товариства був наступним:
		ОСОБА_8 володів 3 300 962 штук акцій Товариства загальною номінальною вартістю 825 240,5 грн., що становить 54,2030 % акцій у статутному капіталі Товариства.
		ОСОБА_15 володів 1 655 347 штук акцій Товариства загальною номінальною вартістю 413 836, 75  грн., що становить 27,1814 % акцій у статутному капіталі Товариства;
		ОСОБА_2 володів 1 002 494 штук акцій Товариства загальною номінальною вартістю 250 623,5 грн., що становить 16,4613 % акцій у статутному капіталі Товариства;
		ОСОБА_14 володів 131 197 штук акцій Товариства загальною номінальною вартістю 32 799, 25 грн., що становить 2,1543 % акцій у статутному капіталі Товариства.
		Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив, що, як станом на 19.03.2018 р., так і станом на 12.04.2018 р. (до моменту укладення оспорюваних правочинів) ОСОБА_8 був акціонером Товариства та володів 3 300 962 штук акцій Товариства, що становило 54,2030% акцій у статутному капіталі Товариства, а також, що ОСОБА_2 був акціонером Товариства та володів 1 002 494 штук акцій Товариства, що становило 16,4613% акцій у статутному капіталі Товариства.
		Окрім цього, місцевий господарський суд правильно зауважив, що доказів того, що ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_16 були акціонерами Товариства на момент укладення оспорюваних договорів купівлі-продажу цінних паперів від 12.04.2018 р., матеріали справи не містять. За таких умов суд правильно встановив, що ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_16 не були акціонерами Товариства на момент укладення оспорюваних договорів купівлі-продажу цінних паперів від 12.04.2018 р.
		Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України «Про акціонерні товариства» переважне право акціонерів приватного акціонерного товариства на придбання акцій цього товариства, що пропонуються їх власником до відчуження третій особі, може бути передбачено статутом акціонерного товариства, якщо станом на дату прийняття такого рішення кількість акціонерів не перевищує 100 осіб. У разі якщо статутом приватного акціонерного товариства передбачено переважне право його акціонерів на купівлю акцій, що пропонуються їх власником до продажу третій особі, таке переважне право реалізовується відповідно до частин третьої - шостої цієї статті. Порядок реалізації переважного права акціонерів на придбання акцій приватного акціонерного товариства, що пропонуються їх власником до відчуження (крім продажу) третій особі, встановлюється статутом такого товариства.
		В матеріалах справи наявна належним чином засвідчена копія статуту Товариства (надалі - Статут), затвердженого протоколом установчих зборів засновників товариства від 21.07.2015 р., зареєстрований Державним реєстратором юридичних осіб та фізичних осіб підприємців Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві Бровко Катериною Петрівною 10.08.2015 р., номер запису 10741020000055465.
		Відповідно до п. 6.3 Статуту акціонери Товариства мають переважне право на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами Товариства, за ціною та на умовах, запропонованих акціонером третій особі, пропорційно кількості акцій, що належать кожному із них. Переважне право акціонерів на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами цього товариства, діє протягом двох місяців з дня отримання товариством повідомлення акціонера про намір продати акції. Якщо акціонери Товариства не скористаються переважним правом на придбання всіх акцій, що пропонуються для продажу, протягом визначеного строку, акції можуть бути продані третій особі за ціною та на умовах, що повідомлені акціонерам Товариства.
		З матеріалів справи вбачається, що Статут у зазначеній редакції діяв станом на 12.04.2018 р., що також не суперечить іншим доказам у справі та не заперечується сторонами.
		Таким чином, місцевим господарським судом правильно встановлено, що з моменту створення Товариства і до 12.04.2018 р. включно акціонери Товариства були наділені переважним правом на придбання акцій цього товариства, що пропонуються їх власником до відчуження третій особі.
		Аналізуючи обставини дотримання ОСОБА_8 передбаченої законом і Статутом процедури повідомлення акціонером Товариства, про свій намір продати свої акції третій особі, колегія суддів зауважує таке.
		Згідно із ч. 4 ст. 7 Закону України «Про акціонерні товариства» акціонер приватного акціонерного товариства, який має намір продати свої акції третій особі, зобов`язаний письмово повідомити про це решту акціонерів товариства із зазначенням ціни та інших умов продажу акцій. Повідомлення акціонерів товариства здійснюється через товариство. Після отримання письмового повідомлення від акціонера, який має намір продати свої акції третій особі, товариство зобов`язане протягом двох робочих днів направити копії повідомлення всім іншим акціонерам товариства. Якщо інше не передбачено статутом товариства, повідомлення акціонерів товариства здійснюється за рахунок акціонера, який має намір продати свої акції.
		Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні правильно зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_8 повідомив Товариство про свій намір продати акції Товариства третім особам. Також у матеріалах справи відсутні докази того, що Товариство повідомляло інших акціонерів Товариства про намір ОСОБА_8  продати свої акції третім особам.
		За таких умов місцевий господарський суд правильно встановив, що акціонером Товариства ОСОБА_8 не було дотримано передбаченої ст. 7 Закону України «Про акціонерні товариства» процедури повідомлення акціонером Товариства інших акціонерів про свій намір продати свої акції третій особі.
		Вирішуючи господарський спір, слід з`ясувати, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку правові підстави для задоволення вимог відсутні.
		Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14 червня 2019 року в справі № 910/6642/18, від 21 січня 2020 року в справі № 910/7815/18, від 11 лютого 2020 року в справі № 922/1159/19.
		Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності. Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 5 червня 2018 року в справі № 338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (пункти 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року в справі № 488/5027/14-ц).
		Наведеними вище обставинами справи підтверджується наявність у ОСОБА_2 , як акціонера, який володів 1   002   494 штук акцій Товариства, переважного права на купівлю акцій Товариства, в тому числі тих, які відчужив ОСОБА_8 відповідно до умов договорів купівлі-продажу цінних паперів від 12.04.2018 р., укладених із відповідачами. 
		Це право ОСОБА_2 з огляду на недотримання процедури, встановленої нормами пп.2-4 ст. 7 Закону України «Про акціонерні товариства», порушене було ОСОБА_8 та  відповідачами 12.04.2018 р. Колегія суддів зауважує, що докази поновлення переважного права ОСОБА_2 в матеріалах справи відсутні, а відтак таке право підлягало захисту в судовому порядку. 
		Відповідно до ч. 5 ст. 7 Закону України «Про акціонерні товариства» у разі порушення зазначеного у цій статті переважного права на придбання акцій будь-який акціонер товариства має право протягом трьох місяців з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про таке порушення, вимагати в судовому порядку переведення на нього прав та обов`язків покупця акцій. Тобто, за наведених вище обставин справи єдиним ефективним способом захисту права третьої особи, яка заявила самостійні вимоги у справі ( ОСОБА_2 ), є переведення на нього прав та обов`язків покупця акцій в судовому порядку.
		Відтак, оскільки ОСОБА_8 в порушення переважного права інших акціонерів Товариства на підставі договорів купівлі-продажу цінних паперів від 12.04.2018 р. були продані третім особам акції Товариства, то в інших акціонерів, зокрема у ОСОБА_2 виникло право вимагати у судовому порядку переведення прав та обов`язків покупця відповідних акцій.
		З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 був залучений у справу як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ухвалою від 05.12.2018 р. Як встановлено судом першої інстанції, згідно із повідомленням про вручення, наявним в матеріалах справи, зазначена ухвала була одержана ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку 20.12.2018 р. Саме клопотання представника первісного позивача про залучення ОСОБА_2 третьою особою було подано суду лише 04.12.2018 р., до нього було долучено опис вкладення у цінний лист, згідно із яким ОСОБА_2 було надіслано лише копію вказаного клопотання, текст якого не містив посилання на обставини порушення переважного права акціонерів ПрАТ «Вестінтро». Як зауважив суд першої інстанції, інші матеріали справи не вказують на ту обставину, що ОСОБА_2 дізнався, міг чи повинен був дізнатись про порушення свого переважного права на викуп акцій Товариства раніше. Як встановлено місцевим господарським судом, про намір ОСОБА_8 продати акції на користь третіх осіб ОСОБА_2 не було повідомлено ні Товариством, ні самим ОСОБА_8 . В матеріалах справи відсутні будь-які докази надіслання ОСОБА_2 інформації про порушення його права у процесі судового розгляду до моменту залучення його у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору 05.12.2018 р. чи до моменту отримання ним вказаної ухвали засобами поштового зв`язку 20.12.2018 р.
		При цьому, суд першої інстанції відкинув посилання відповідачів стосовно того, що ОСОБА_2 дізнався про порушення свого права із ухвали Господарського суду м. Києва по даній справі, яка була оприлюднена для загального доступу в Єдиному державному реєстрі судових рішень 12.12.2018 р., оскільки зміст вказаної ухвали, яка міститься в загальному доступі в Єдиному державному реєстрі судових рішень, є знеособленим, з нього не вбачається, кого саме було залучено в якості третьої особи і з яких підстав. Також із змісту наведеної ухвали неможливо встановити ким саме і за яких обставин було порушене відповідне право.
		Натомість, апелянт в апеляційній скарзі зауважує, що сам ОСОБА_2 у своїй позовній заяві зазначає, що йому стало відомо про порушення переважного права 12.12.2018 з оприлюдненої в Єдиному державному реєстрі судових рішень ухвали Господарського суду міста Києва від 05.12.2018 у справі № 910/5349/18. Таким чином, як вважає апелянт, сам позивач визнає, що він дізнався про порушення його переважного права 12.12.2018, і тому позовна  заява подана до суду 14.03.2019 є такою, що подана із пропуском тримісячного строку позовної давності. 
		Відповідно до ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		При цьому, як вже вказувалось, ч. 5 ст. 7 Закону України «Про акціонерні товариства» для спорів щодо переведення прав та обов`язків покупця акцій встановлює особливість початку спливу позовної давності за такими спорами, вказуючи, що відповідний строк починає спливати з моменту, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про відповідне порушення.
		Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_2 повинен був дізнатись про своє порушене право з моменту одержання ним засобами поштового зв`язку копії ухвали Господарського суду м. Києва від 05.12.2018 р. про залучення його третьою особою без самостійних вимог на предмет спору у даній справі, тобто з 20.12.2018 р., і саме із наведеного часу почав спливати тримісячний строк позовної давності, встановлений ст. 7 Закону України «Про акціонерні товариства», котрий, відповідно до положень ч. 3 ст. 254 ЦК України повинен був сплинути 20.03.2019 р. А, оскільки наведений позов третьої особи відповідно до відмітки на титульній сторінці було подано до Господарського суду м. Києва 14.03.2019 р., ОСОБА_2 не пропусьтив встановлений ст. 7 строк позовної давності, а відповідний позов третьої особи було подано у межах зазначеного строку.
		Колегія суддів частково погоджується із вказаними вище висновками суду першої інстанції. В той же час, вважає за необхідне зауважити додатково таке. З аналізом матеріалів справи в цій частині встановлено, що позовну заяву ОСОБА_2 подав засобами поштового зв`язку ще 13.03.2019, що підтверджується відміткою штемпеля відділення поштового зв`язку (арк. спр. 235, том 8).
		Частиною 7 ст. 116 ГПК України передбачено, що строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв`язку.
		Тобто, позовна заява ОСОБА_17 подана до суду 13.03.2019, а не 14.03.2019, як зазначив місцевий господарський суд.
		Згідно з ч. 1 ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
		Частиною 3 ст. 254 ЦК України визначено, що строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.
		Отже, навіть за умови, якщо ОСОБА_2 дізнався про порушення свого права 12.12.2018, про що зазначено останнім в тексті позовної заяви, яку направлено до суду засобами поштового зв`язку 13.03.2019, то в такому випадку початком відліку строку позовної давності згідно з ч. 1 ст. 253 ЦК України є 13.12.2018, а останнім днем спеціального трьохмісячного строку позовної давності на звернення до суду із відповідними вимогами акіонера в даному випадку згідно ч. 3 ст. 254 ЦК України є 13.03.2019. Тобто, за будь-яких обставин, позовно заяву подано в межах строку позовної давності. Відтак, доводи апелянта в цій частині суд визнає безпідставними.
		Наведене свідчить про те, що  ОСОБА_2 своєчасно звернувся із захистом свого порушеного переважного права у єдиний, як зауважено колегією суддів вище, ефективний та можливий спосіб з огляду на спірні правовідносини. 
		Щодо обсягу переведення прав покупця спірних акцій Товариства, апелянт вважає, що ОСОБА_2 міг претендувати лише на частку відчужених акцій пропорційно до кількості акцій у Товаристві, якою володів ОСОБА_2 до моменту відчуження ОСОБА_8 , тобто 16,4613%.
		Колегія суддів не погоджується з таким висновком з огляду на таке.
		Ухвалою Господарського суду м. Києва по даній справі від 19.03.2019 р. було прийнято позовну заяву третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - ОСОБА_2 про переведення на нього прав та обов`язків покупця акцій простих іменних Приватного акціонерного товариства «Вестінтро» у кількості 1 245 070 шт. загальною вартістю 311 267, 50 грн. до розгляду та об`єднано позовну заяву третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_2 у справі № 910/5349/18 в одне провадження з первісним позовом у справі № 910/5349/18.
		Позовна заява ОСОБА_2 , що була подана до Господарського суду м. Києва 14.03.2018 р., обґрунтована, серед іншого, посиланням на ст. 7 Закону України «Про акціонерні товариства» та наведеними вище обставинами порушення переважного права ОСОБА_2 , як акціонера Товариства, на викуп акцій іншого акціонера, які останній має намір відчужити на користь третіх осіб. Частина 3 ст. 7 наведеного Закону передбачає переважне право акціонерів на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами цього товариства, пропорційно кількості акцій, що належать кожному з них. У відповідному позові ОСОБА_2 обґрунтовував свої позовні вимоги з урахуванням позовних вимог іншого акціонера - ОСОБА_15 , первісного позивача у справі. Відповідно, кількість акцій, за якими ОСОБА_2 просив перевести на нього права і обов`язки покупця, були обчислені з урахуванням вимог первісного позивача пропорційно до всієї кількості акцій, відчужених ОСОБА_8 .
		Як правильно зауважив суд першої інстанції, за змістом ч. 4 ст. 7 Закону України «Про акціонерні товариства» акціонери приватного акціонерного товариства володіють переважним правом на придбання всіх акцій, що пропонуються для продажу. З урахуванням наведеного, акціонери мали переважне право викупу усіх акцій, що були відчужені ОСОБА_8 на користь третіх осіб, а отже і мали право, відповідно до ч. 5 ст. 7 вказаного Закону вимагати в судовому порядку переведення на них прав та обов`язків покупців усіх таких акцій. При цьому, відповідна кількість акцій, права та обов`язки покупців яких мали бути переведені на інших акціонерів, повинна була визначатись виходячи із кількості усіх акцій, запропонованих ОСОБА_8 до продажу і у такому випадку частка кожного акціонера повинна визначатись із такої загальної кількості відчужених ОСОБА_8 акцій пропорційно до кількості уже належних акцій акціонерів, які мають намір реалізувати своє переважне право.
		Як встановлено місцевим господарським судом, акціонер Товариства ОСОБА_14 надав пояснення на первісний позов ОСОБА_15 , за змістом яких він не має наміру реалізовувати своє переважне право на викуп акцій, відчужених ОСОБА_8 на користь третіх осіб.
		Одночасно, позивач за первісним позовом по справі, ОСОБА_15 , 14.01.2020 р. подав до суду заяву про залишення позову без розгляду. Відповідну заяву ОСОБА_15 про залишення позову без розгляду підписано ним власноруч, справжність його підпису засвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Докуліною І.Г., особу ОСОБА_15 встановлено приватним нотаріусом. На підставі вказаної заяви суд ухвалою від 15.01.2020 р. залишив позов ОСОБА_15 про переведення прав та обов`язків покупця простих іменних акцій без розгляду на підставі п.5 ч.1 ст. 226 ГПК України і наведена ухвала набула законної сили.
		Оскільки іншими акціонерами Товариства, окрім ОСОБА_2 , у даній справі не заявлено вимог щодо переведення на них прав та обов`язків покупців усіх акцій Товариства, відчужених ОСОБА_8 на користь третіх осіб, то за таких умов місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_2 має право вимагати переведення на нього відповідних прав і обов`язків покупця усіх відчужених ОСОБА_8 акцій, і саме тому відповідна пропорція щодо акцій, переважним правом викупу яких володіє ОСОБА_2 , становить сто відсотків.
		Аналогічні висновки щодо реалізації переважного права акціонерів на викуп акцій, запропонованих іншим акціонером для продажу третім особам, викладені у Постанові Вищого господарського суду України від 30 листопада 2010 р. по справі № 18/185пн-к та у Постанові Вищого господарського суду України від 13.07.2011 р. по справі № 5/3пн-к/2011(18/183пн-к).
		Із наведених підстав, як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 04.02.2020 р. подав заяву про збільшення позовних вимог, в якій просив суд перевести на нього права та обов`язки покупця стосовно усіх акцій, відчужених ОСОБА_8 на користь третіх осіб за договорами купівлі-продажу цінних паперів від 12.04.2018 р. Вказана заява з дотриманням пункту 1 частини 2 статті 46 ГПК України була подана до закінчення підготовчого засідання, а позов прийнято до розгляду в редакції позовних вимог, заявлених у заяві про збільшення позовних вимог від 04.02.2020 р.
		Поряд з цим, суд першої інстанції правильно встановив, що матеріалами справи спростовуються твердження відповідача щодо того, що ОСОБА_2 не внесена на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець. Так, до заяви ОСОБА_2 про збільшення позовних вимог від 04.02.2020 р. долучені оригінали платіжних документів про внесення на депозитний рахунок суду 5 364 063,25  гривень, що відповідає загальній сумі договірних грошових зобов`язань, що підлягають сплаті покупцями на користь продавця за спірні акції за договорами купівлі-продажу цінних паперів від 12.04.2018 р. (№ БВ-18/04/12-15 між ОСОБА_8 та ОСОБА_3 ; № БВ-18/04/12-16 між ОСОБА_8 та ОСОБА_4 ; № БВ-18/04/12-18 між ОСОБА_8 та ОСОБА_5 ; № БВ-18/04/12-20 між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 ; № БВ-18/04/12-17 між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 ; № БВ-18/04/12-19 між ОСОБА_8 з ОСОБА_1 ), за якими ОСОБА_2 просить перевести на нього права і обов`язки покупця.
		Також колегією суддів відхиляються доводи апелянта про те, що у зв`язку із невнесенням ОСОБА_2 на депозитний рахунок суду одночасно із позовною заявою грошову суму, яку за договорами купівлі-продажу цінних паперів від 12.04.2018 повинні були сплатити покупці, в позові повинно бути відмовлено. По-перше, як зауважено було вище, таку грошову суму ОСОБА_2 вніс до закінчення підготовчого провадження. По-друге, ч. 3 ст. 362 ЦК України застосовується за  аналогією із спірними правовідносинами та не містить прямих приписів, які визначають обов`язок внесення грошових коштів в конкретний строк. Відтак, надмірний формалізм, до якого зводяться доводи апелянта в цій частині, не може бути перешкодою захисту переважного права позивача на переведення прав покупців спірних акцій Товариства. 
		Окрім цього, в матеріалах справи наявні копії наведених додаткових угод, а саме:
		додаткової угоди від 06.03.2019 р. до договору купівлі-продажу цінних паперів № БВ-18/04/12-15 від 12.04.2018р., укладеної між ОСОБА_8 та ОСОБА_3 , про розірвання договору купівлі-продажу цінних паперів № БВ-18/04/12-15 від 12.04.2018р., укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_3 ;
		додаткової угоди від 06.03.2019 р. до договору купівлі-продажу цінних паперів № БВ-18/04/12-16 від 12.04.2018р., укладеної між ОСОБА_8 та ОСОБА_4 , про розірвання договору купівлі-продажу цінних паперів № БВ-18/04/12-16 від 12.04.2018р.;укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_4 ;
		додаткової угоди від 06.03.2019 р. до договору купівлі-продажу цінних паперів № БВ-18/04/12-18 від 12.04.2018р., укладеної між ОСОБА_8 та ОСОБА_5 , про розірвання договору купівлі-продажу цінних паперів № БВ-18/04/12-18 від 12.04.2018р., укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_4 ;
		додаткової угоди від 06.03.2019 р. до договору купівлі-продажу цінних паперів № БВ-18/04/12-20 від 12.04.2018р., укладеної між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 , про розірвання договору купівлі-продажу цінних паперів № БВ-18/04/12-20 від 12.04.2018р., укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 ;
		додаткової угоди від 06.03.2019 р. до договору купівлі-продажу цінних паперів № БВ-18/04/12-17 від 12.04.2018р., укладеної між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , про розірвання договору купівлі-продажу цінних паперів № БВ-18/04/12-17 від 12.04.2018р., укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 
		додаткової угоди від 06.03.2019 р. до договору купівлі-продажу цінних паперів № БВ-18/04/12-19 від 12.04.2018р., укладеної між ОСОБА_8 та ОСОБА_1 , про розірвання договору купівлі-продажу цінних паперів № БВ-18/04/12-19 від 12.04.2018р., укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_1 .
		З наведених угод судом першої інстанції встановлено, що 06.03.2019 р. сторони розірвали відповідні договори купівлі-продажу цінних паперів.
		Також в матеріалах справи наявні копії виписок про операції з цінними паперами за період з 11.03.2019 р. по 11.03.2019 р. за підписом неуповноваженої особи, прізвище ім`я та по батькові якої не встановлені, скріплені печаткою ТОВ «Домінанта Трейд», з яких вбачається, що 11.03.2019 р. спірні акції були переведені із рахунків в цінних паперах, відповідно, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 ) на рахунок у цінних паперах ОСОБА_8 .
		Крім того, до матеріалів справи відповідачами долучались:
		виписка про стан рахунку в цінних паперах ОСОБА_8 станом на 20.11.2019 р. (оригінал, засвідчений мокрою печаткою ТОВ «Домінанта Трейд» за підписом невстановленої особи), з якої вбачається, що на рахунку в цінних паперах ОСОБА_8 обліковується 3 300 962 штуки акцій Товариства, загальною номінальною вартістю 825 240,5 грн, що становить 54.2030 % акцій у статутному капіталі Товариства;
		виписка про стан рахунку в цінних паперах ОСОБА_8 станом на 11.12.2019 р. (оригінал, засвідчений мокрою печаткою ТОВ «Домінанта Трейд» за підписом невстановленої особи), з якої вбачається, що на рахунку в цінних паперах ОСОБА_8 обліковується 3 300 962 штуки акцій Товариства, загальною номінальною вартістю 825 240,5 грн, що становить 54.2030 % акцій у статутному капіталі Товариства;
		виписка про стан рахунку в цінних паперах ОСОБА_8 станом на 21.01.2020 р. (оригінал, засвідчений мокрою печаткою ТОВ «Домінанта Трейд» за підписом невстановленої особи), з якої вбачається, що на рахунку в цінних паперах ОСОБА_8 обліковується 3 300 962 штуки акцій Товариства, загальною номінальною вартістю 825 240,5 грн, що становить 54.2030 % акцій у статутному капіталі Товариства;
		виписка про стан рахунку в цінних паперах ОСОБА_8 станом на 04.02.2020 р. (оригінал, засвідчений мокрою печаткою ТОВ «Домінанта Трейд» за підписом невстановленої особи), з якої вбачається, що на рахунку в цінних паперах ОСОБА_8 обліковується 3 300 962 штуки акцій Товариства, загальною номінальною вартістю 825 240,5 грн, що становить 54.2030 % акцій у статутному капіталі Товариства.
		Таким чином, колегією суддів встановлено, що договори купівлі-продажу від 12.04.2018 р. були розірвані відповідними додатковими угодами від 06.03.2019 р. і право на спірні акції були повернуті на рахунок у цінних паперах ОСОБА_8 11.03.2019 р.
		З цього приводу апелянт зауважує, що таким чином сторони договори купівлі-продажу від 12.04.2018 р. повернулись у первісний стан, зобов`язання сторін припинено, а порушення переважного права ОСОБА_2 усунуто. Тобто, спір у справі, на думку апелянта, відсутній взагалі, а переведення прав та обов`язків покупця спірних акцій Товариства неможливий. Також апелянт посилається на правові висновки Верховного Суду, надані у постанові від 08.10.2019 у справі № 910/5349/18, обгрунтовуючи позицію того, що судом встановлено усі обставини, на яких наголошував Верховний Суд, що є додатковим підтвердженням відсутності спору у справі.
		Колегія суддів не погоджується з такими висновками апелянта з огляду на таке. 
		Відсутність спору, по замовчуванню, є підставою для закриття провадження у справі згідно із п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України. Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи. Під предметом спору розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Так, господарський суд закриває провадження у справі з підстав відсутності предмета спору, якщо наявними в матеріалах справи доказами підтверджується відсутність предмета спору, зокрема, у випадку припинення його існування (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань (див. постанову Верховного Суду від 15.01.2020 № 911/3197/17). 
		У справі, яка розглядається, предметом спору є майнові права, які виникли внаслідок порушення переважного права ОСОБА_2 та інших акціонерів Товариства за фактом відчуження ОСОБА_8 спірних акцій Товариства ще у 12.04.2018, а також саме переважне право позивача. Тобто, з моменту такого порушення та за умови звернення ОСОБА_2 із позовом у справі, останній має право на поновлення свого порушеного права у спосіб, встановлений ч. 5 ст. 7 Закону України "Про акціонерні товариства" шляхом переведення прав та обов`язків за договорами купівлі-продажу цінних паперів від 12.04.2018 р., укладеними між ОСОБА_8 та відповідачами. 
		За таких умов, колегія суддів доходить висновку про те, що внаслідок розірвання відповідних договорів купівлі-продажу акцій, предмет спору не перестав існувати, оскільки спір між сторонами існує не тільки у зв`язку із самим фактом укладення договорів купівлі-продажу цінних паперів, а і у зв`язку із порушенням переважного права позивача та інших акціонерів на придбання акцій, яке передувало факту відчуження акцій відповідачам. Тим самим, всі подальші дії з відчуженими акціями, в тому числі повернення їх до колишнього власника шляхом розірвання договору купівлі-продажу акцій, не спростовує на даний час факту порушення законних прав та інтересів позивача у цій справі, та не відновлює порушеного переважного права останнього на придбання таких акцій. Аналогічна позиція викладена у Постанові Північного апеляційного господарського суду від 02.07.2019 р. у справі № 910/5349/18, яка залишена без змін Постановою Верховного Суду від 08.10.2019, на яку посилається сам апелянт.
		Відтак, місцевий господарський суд дійвшов правильно висновку про те, що всі подальші дії з відчуженими акціями, в тому числі повернення їх до колишнього власника шляхом розірвання договору купівлі-продажу акцій, не спростовує факту порушення законних прав та інтересів позивача та третьої особи у цій справі, та не відновлює порушеного переважного права останніх на придбання таких акцій.
		Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
		Згідно із ч. 1 ст. 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. При цьому, відповідно до ч. 5 ст. 7 Закону України «Про акціонерні товариства» єдиним способом захисту переважного права акціонера на придбання акцій у разі його порушення є переведення на нього прав та обов`язків покупця акцій.
		За таких умов, оскільки порушено переважного права ОСОБА_2 на викуп акцій Товариства, то таке право підлягає ефективному захисту в порядку, передбаченому законом.
		Разом з тим, стосовно укладення в подальшому сторонами угод від 06.03.2019 р. про розірвання договорів купівлі-продажу цінних паперів від 12.04.2018 р., якими спірні договори купівлі-продажу було розірвано, колегія суддів вважає за необхідне зауважити також наступне.
		Частиною першою статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
		Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частини перша статті 526 ЦК України).
		Відповідно до ч. 5 ст. 7 Закону України «Про акціонерні товариства» у разі порушення зазначеного у цій статті переважного права на придбання акцій будь-який акціонер товариства має право протягом трьох місяців з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про таке порушення, вимагати в судовому порядку переведення на нього прав та обов`язків покупця акцій.
		Згідно із ч. 4 ст. 362 ЦК України у разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред`явити до суду позов про переведення на нього прав та обов`язків покупця. Одночасно позивач зобов`язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець.
		Умовами задоволення позову ОСОБА_2 про переведення на нього прав та обов`язків покупця за договорами купівлі-продажу акцій, як правильно зауважив суд першої інстанції, є наступні обставини: акціонер продав акції іншій, третій особі, з порушенням переважного права позивача на купівлю акцій; позивач вніс на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець.
		При цьому розірвання договору не спричиняє його недійсність, а тому наслідки виконання зобов`язань за договором, які настали до його розірвання, мають юридичну значимість і зберігають її й після розірвання договору.
		Порушене в результаті укладення договору право третьої особи, яка не є стороною договору і позбавлена законної можливості впливати на його умови, підлягає захисту в належний спосіб за загальним правилом статей 15, 16 ЦК України, незалежно від того, чи було добровільно розірвано в подальшому цей договір. У такому випадку саме по собі розірвання договору не може бути єдиною підставою для відмови судом у захисті порушеного права третьої особи, якщо по суті таке розірвання договору не відновлює порушеного права третьої особи і не захищає його.
		Враховуючи положення ч.1 ст.9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Як звернула увагу Велика Палата Верховного Суду у постанові  від 11.09.2019 у справі №1522/16455/12, згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		Концепція «майна» у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном» (пункт 98 рішення ЄСПЛ щодо прийнятності заяви у справі «Броньовські проти Польщі» (Broniowski v. Poland), заява № 31443/96; пункт 22 рішення ЄСПЛ від 10 березня 2011 року у справі «Сук проти України», заява № 10972/05).
		У контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об`єктами права власності можуть бути у тому числі «легітимні очікування» та «майнові права» (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1991 року у справі «Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії» (Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland), заява № 12742/87; ухвала ЄСПЛ від 13 грудня 1984 року щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, № 10741/84).
		У справі "Федоренко проти України" ЄСПЛ констатував, що право власності, гарантоване ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності (пункт 21 рішення ЄСПЛ у справі "Федоренко проти України").
		Відповідно до п. 32 рішення ЄСПЛ у справі "Стретч проти Сполученого Королівства" від 24.06.2003 поняття "майно" може означати "існуюче право" або активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні "законне сподівання" на отримання можливості ефективно здійснити майнове право; і в цілях статті 1 Першого протоколу Конвенції - таке законне сподівання можна вважати додатковою частиною майнових прав (п. 35 вказаного рішення).
		Таким чином, за певних обставин «законне очікування» отримання активу також може користуватися захистом статті 1 Протоколу № 1 (Pressos Compania Naviera S.A. and Others v. Belgium, § 31; a contrario Gratzinger and Gratzingerova v. the Czech Republic (ухв.) [ВП], § 73).
		Як зауважує ЄСПЛ, для того, щоб «очікування» було «законним», воно повинне бути більш конкретним, ніж звичайна надія і бути заснованим на нормі права або правовому акті, такому як судове рішення, пов`язаному з майновим інтересом (Kopecky v. Slovakia [ВП], §§ 49-50; Centro Europa 7 S.R.L. and di Stefano v. Italy [ВП], § 173; Saghinadze and Others v. Georgia, § 103; Ceni v. Italy, § 39; Belane Nagy v. Hungary [ВП], § 75).
		Інший аспект поняття «законного очікування» проілюстрований у справі Pressos Compania Naviera S.A. and Others v. Belgium, § 31. На підставі ряду рішень Касаційного суду Суд постановив, що заявники могли стверджувати, що вони мали «законне очікування» того, що їх позови, які виникли внаслідок нещасного випадку в лікарні, будуть вирішені відповідно до загального деліктного права, згідно з яким такі позови виникають відразу ж після того, як була завдана шкода. Визначене в цій справі «законне очікування» саме по собі не складало майновий інтерес; воно стосувалося способу, у який розглядався позов, який був кваліфікований як «актив» згідно з національним законодавством (Draon v. France [ВП], § 70; Maurice v. France [ВП], §§ 67-69).
		Таким чином, у межах згаданих вище підходів ЄСПЛ до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".
		Відтак, суд першої інстанції правильно зауважив, що відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод підлягає застосуванню для захисту правомірних очікувань щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною майна. Законні очікування розглядаються як елемент правової визначеності, в тому числі і тоді, коли йдеться про захист законних очікувань щодо здійснення права власності. Характеристика очікувань як легітимних поєднує в собі їх законність, яка зумовлена реалізацією особою належного особі суб`єктивного права, а також їх обґрунтованість, тобто зумовлену законом раціональність сподівань учасників суспільних відносин. 
		В конкретному ж спірному випадку в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини, захисту підлягає майнове право, яке виникло внаслідок порушення переважного права ОСОБА_2 та інших акціонерів Товариства за фактом відчуження ОСОБА_8 спірних акцій Товариства ще у 12.04.2018, а також саме переважне право позивача. 
		Пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України до основних засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність. Відповідно до частин другої-четвертої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна дотримуватися моральних засад суспільства. 
		Враховуючи, що на момент укладення спірних договорів купівлі-продажу акцій від 12.04.2018 р., право позивача на переважне право на придбання спірних акцій було порушене, а розірвання зазначених договорів після є недобросовісною поведінкою відповідачів, то відповідачі не мали права як на укладення спірних договорів, так і на їх розірвання, оскільки такими діями порушувалось встановлене законом переважне право інших акціонерів, у тому числі ОСОБА_2 .. Такої ж позиції у подібних правовідносинах щодо реалізації переважного права на викуп орендарем орендованого майна притримується і Верховний Суд у Постанові від 22 травня 2019 року у справі № 201/10030/17.
		Зокрема в постанові зазначено, що порушене в результаті укладення договору право третьої особи, яка не є стороною договору і позбавлена законної можливості впливати на його умови, підлягає захисту в належний спосіб за загальним правилом статей 15, 16 ЦК України, незалежно від того, чи було добровільно розірвано в подальшому цей договір. У такому випадку саме по собі розірвання договору не може бути єдиною підставою для відмови судом у захисті порушеного права третьої особи, якщо по суті таке розірвання договору не відновлює порушеного права третьої особи і не захищає його.
		За таких обставин, суд першої інстанцій дійшов правильного висновку про те, що ані укладення вказаних додаткових угод від 06.03.2019 р., ані повернення акцій на рахунок у цінних паперах ОСОБА_8 не усуває порушень прав позивача, та не свідчить про ефективне поновлення таких прав, оскільки спір виник не у зв`язку із укладенням договорів купівлі-продажу акцій від 12.04.2018 р., а у зв`язку із порушенням переважного права акціонерів (у тому числі ОСОБА_2 ) на придбання акцій ОСОБА_8 , яке може бути відновлене виключно у спосіб переведення на позивача прав та обов`язків покупця за відповідними договорами купівлі-продажу акцій відповідно до положень ч. 5 ст. 7 Закону України «Про акціонерні товариства».
		Щодо позовних вимог в частині оскарження додаткових угод від 06.03.2019р. до договорів купівлі-продажу цінних паперів від 12.04.2018р., заявлених в порядку, встановленому ч. 3 ст. 237 ГПК України, колегія суддів також погоджується із висновками місцевого господарського суду, з огляду на наступне.
		Так, як зауважив суд першої інстанції, зі змісту наведених норм закону вбачається, що суб`єктивне право на продаж акцій  третій особі (не акціонеру ПрАТ) виникає у акціонера ПрАТ з моменту одержання відмови усіх інших співвласників від здійснення переважного права на купівлю або нездійснення ними цього права протягом не менш ніж 20 днів (у випадку Товариства - не менш, ніж двох місяців) з дня отримання товариством повідомлення про продаж акцій.
		Відповідно до зазначених ч.ч. 1-3 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
		Частиною 1 статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
		З цього приводу, Верховний Суд у постанові від 18.09.2019 у справі № 128/1748/16-ц з посиланням статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка підлягає застосуванню для захисту правомірних очікувань щодо певного стану речей (у майбутньому) як складової частини майна, зауважив, що наявність встановленого судом факту недобросовісних дій сторони, яка уклала договір щодо спільного майна, та третьої особи - контрагента за таким договором, які діяли недобросовісно, може бути підставою для визнання такого договору недійсним. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.02.2019 у справі № 646/3972/16-ц., де суд погодився із висновком суду апеляційної інстанції про наявність підстав для визнання недійсним договору дарування, оскільки оспорюваний договір не направлений на реальне настання правових наслідків, а спрямований на встановлення стороні спору перешкод у розпорядженні спірною квартирою. Тобто дії відповідачів в конкретному спірному випадку свідчили про недобросовісну поведінку, спрямовану на позбавлення позивача в майбутньому законних майнових прав.
		З урахуванням наведеного, колегія судді погоджується з висновком суду першої інстанції, про те, що укладенням оспорюваних додаткових угод про розірвання договорів купівлі-продажу акцій порушено вимоги ст. 203 ЦК України, оскільки такі додаткові угоди укладено на порушення переважного права позивача, встановленого ст. 7 Закону України «Про акціонерні товариства». Також оспорювані правочини суперечать ст. 13 ЦК України, оскільки є за своєю суттю зловживанням правом, суперечать засадам добросовісності, визначеним ст. 3 ЦК України. Крім того, оскільки ОСОБА_8 було порушено порядок реалізації переважного права інших акціонерів на викуп акцій, то укладаючи як спірні договори купівлі-продажу, так і оспорювані додаткові угоди про розірвання договорів купівлі-продажу акцій від 06.03.2019 р., він діяв поза межами власної цивільної дієздатності, оскільки у даному випадку безумовне право розпоряджатись спірними акціями, у тому числі укладати стосовно них будь-які правочини, могло виникнути у ОСОБА_8 тільки після відмови інших акціонерів від реалізації переважного права на придбання відповідних акцій.
		Колегія суддів також відхиляє доводи апелянта про обов`язковість колегіального розгляду у справі, оскільки така позиція не заснована на правильному застосуванні норм процесуального права. 
		Так, ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.05.2018 року відкрито провадження у справі № 910/5349/18. Поряд з цим, як правильно зазначає апелянт, ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.05.2018 р. вирішено здійснювати розгляд справи № 910/5349/18 колегіально у складі трьох суддів. В той же час, ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.04.2019 р. провадження у справі № 910/5349/18 закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.07.2019 р., залишеною без змін постановою Верховного Суду від 08.10.2019р., ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.04.2019р. скасовано, справу №910/5349/18 передано на розгляд Господарського суду міста Києва. 
		Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.10.2019 для розгляду справи № 910/5349/18 після повернення матеріалів обрано суддю ОСОБА_18 .
		Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України визначення судді, а в разі колегіального розгляду - судді-доповідача для розгляду конкретної справи здійснюється Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою під час реєстрації документів, зазначених в частині другій статті 6 цього Кодексу, а також в інших випадках визначення складу суду на будь-якій стадії судового процесу, з урахуванням спеціалізації та рівномірного навантаження для кожного судді, за принципом випадковості та в хронологічному порядку надходження справ. 
		Згідно із ч. 1 ст. 36 ГПК України суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої інстанції, не може брати участі в розгляді цієї самої справи в судах апеляційної і касаційної інстанцій, а так само у новому розгляді справи судом першої інстанції після скасування рішення суду або ухвали про закриття провадження в справі.
		П. 7.4 Розділу XI ГПК України встановлено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи визначення судді або колегії суддів (судді-доповідача) для розгляду конкретної справи здійснюється … після приведення Положення про автоматизовану систему документообігу суду у відповідність із цією редакцією Кодексу в частині порядку визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретної справи - за допомогою автоматизованої системи документообігу суду за правилами, встановленими цією редакцією Кодексу.
		П. 3 розділу VIII Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого Рішенням Ради суддів України 26.11.2010 року № 30 (у редакції рішення Ради суддів України від 02 березня 2018 року № 17) (надалі - Положення про авторозподіл) встановлено, що визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретної справи або матеріалів кримінального провадження здійснюється модулем автоматизованого розподілу шляхом:
		1) первісного розподілу справи;
		2) додаткового визначення суддів;
		3) передачі судової справи на розгляд палати, об`єднаної або Великої Палати Верховного Суду;
		4) заміни судді в колегії або основного судді;
		5) повторного розподілу справи;
		6) передачі судової справи раніше визначеному судді, колегії суддів, палаті або об`єднаній палаті.
		Підпунктом 2) пункту 21 розділу VIII Положення про авторозподіл додатково визначено, що передача судової справи (матеріалів кримінального провадження) раніше визначеному судді, колегії суддів, палаті або об`єднаній палаті проводиться модулем автоматизованого розподілу щодо судових справ, що надійшли із судів апеляційної або касаційної інстанцій після скасування ухвал, які перешкоджають подальшому розгляду судової справи (крім ухвал про закриття, припинення провадження) та ухвал, які не перешкоджають подальшому розгляду судової справи. 
		Таким чином, з урахуванням скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 10.04.2019 у справі № 910/5349/18, було здійснено новий автоматизований розподіл справи відповідно до Положення про авторозподіл з дотриманням вимог, передбачених ГПК України. 
		ЄСПЛ у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
		З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, інші доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.
		Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне  застосування норм матеріального права.
		Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду у даній справі відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.
		Керуючись ст. ст. 129, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 18.03.2020 р. у справі № 910/5349/18 - без змін.
		2. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на ОСОБА_1 . 
		3. Поновити дію рішення Господарського суду м. Києва від 18.03.2020 р. у справі № 910/5349/18.
		4. Матеріали справи № 910/5349/18 повернути до Господарського суду м. Києва.
		5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. 287, 288 Господарського процесуального кодексу України. 
		Повний текст постанови складено 24.11.2020р.
		 
		Головуючий суддя                                                            А.І. Мартюк 
		 
		Судді                                                                                Л.П. Зубець
		 
		                                                                                О.М. Гаврилюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...