Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/9185/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них; плати за землю.
Надіслано для оприлюднення: 26.11.2020. Зареєстровано: 27.11.2020. Забезпечено надання загального доступу: 30.11.2020.
Дата набрання законної сили: 26.11.2020
Номер судового провадження: A/855/14363/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/9185/20                                                                       Суддя (судді) першої інстанції: Вовк П.В.
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		  26 листопада 2020 року                                                                                  м. Київ
		          
		Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
		 
		Головуючого судді                               Оксененка О.М.,
		суддів:                                                   Лічевецького І.О.,
		                                                          Мельничука В.П.,
		 
		розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2020 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податковх повідомлень-рішень, -
		 
		В С Т А Н О В И В :
		 
		Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, в якому просив: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 28 квітня 2017 року №45226-1305 та від 24 квітня      2019 року №190352-1305-2615.
		В обґрунтування позовних вимог зазначено, що оскаржувані рішення прийняті відповідачем з порушенням норм чинного законодавства, з огляду на те, що ФОП ОСОБА_1 звільнений від сплати земельного податку, оскільки використовує належне йому нерухоме майно в своїй господарській діяльності.
		Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2020 року позовні вимоги задоволено. 
		Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 28 квітня 2017 року №45226-1305 та від 24 квітня 2019 року №190352-1305-2615.
		В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог - відмовити.
		В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що позивач є власником нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , пропорційна площа 0,017305 га (173,05 кв.м.), відтак останній є платником земельного податку з дати державної ресєтрації права власності на таке нерухоме майно.
		У відзиві на апеляційну скаргу позивачем зазначено, що відповідачем не було надано доказів на підтвердження правильності розрахунку суми грошових зобов`язань, визначених в оскаржуваних рішеннях.
		Окрім того, позивач звертає увагу на те, що оскаржувані рішення не були вручені позивачу, що також свідчить про їх безпідставність.
		З огляду на вказане, прийняті податкові повідомлення-рішення є правомірними та такими, що не підлягають скасуванню.
		Згідно пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
		З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
		Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
		Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 зареєстрований         10 червня 2002 року як фізична особа-підприємець згідно з наявною в матеріалах справи випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадський формувань, дата на номер запису - 05 березня 2008 року №20690170000015539.
		У відповідності до свідоцтва платника єдиного податку, позивач з 01 січня 2012 року є платником єдиного податку третьої групи, ставка єдиного податку 5%, за видами господарської діяльності - здавання в оренду власного нерухомого майна (код КВЕД 70.20.0); консультування з питань комерційної діяльності та управління (код КВЕД 74.14.0).
		Позивач є власником житлового будинку: АДРЕСА_1 , загальною площею 531, 80 кв.м. та складається з квартир № 1 та №2 , загальною площею 225, 60 кв.м. та нежитлових приміщень загальною площею 306, 20 кв.м.
		01 квітня 2016 року між позивачем та Приватно-орендним сільськогосподарським підприємством «Україна» було укладено договір оренди приміщення № 3/4/16, згідно умов якого орендодавець надає, а орендар приймає в оренду частину приміщення, загальною площею 100,1 кв.м. на першому поверсі та у підвалі будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що розташовані у межах, вказаних на плані приміщення для розміщення офісу.
		01 червня 2016 року між ФОП ОСОБА_1 та Громадським об`єднанням Rosa Luxemburg Stiftung було укладено договір оренди приміщення № 2-2016-R, згідно умов якого орендодавець надає, а орендар приймає в оренду приміщення загальною площею 100 кв.м., розташоване на мансардному (четвертому) поверсі будинку за адресою: АДРЕСА_1 , для розміщення офісу.
		26 січня 2018 року між ФОП ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Медія Коворкінг Парк Київ» було укладено договір оренди приміщення  № 26/01/2018, відповідно до умов якого орендодавець надає, а орендар приймає в оренду приміщення загальною площею 99,99 кв.м., розташоване на другому поверсі будинку за адресою: АДРЕСА_1 , для розміщення офісу.
		28 січня 2019 року між позивачем та ІАК Аграрконсалтинг ГмбХ було укладено договір оренди приміщення № 2-Рейт, згідно умов якого орендодавець надає, а орендар приймає в оренду приміщення загальною площею 99,99 кв.м., розташоване на другому поверсі будинку за адресою: АДРЕСА_1 , для розміщення офісу.
		У подальшому, Головне управління ДФС у м. Києві прийнято податкові повідомлення-рішення:
		- від 28 квітня 2017 року № 45226-1305, яким позивачу визначено суму грошового зобов`язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб за податковий період - 2017 рік у розмірі 26 503, 80 грн.;
		- від 24 квітня 2019 року № 190352-1305-2615, яким позивачу визначено суму грошового зобов`язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб за податковий період - 2019 рік у розмірі 28 094, 03 грн.
		Не погоджуючись з такими рішеннями відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки  відповідачем не надано доказів на підтвердження правильності розрахунку суми грошових зобов`язань, визначених в оскаржуваних рішеннях, наявні підстави для визнання їх протиправними та скасування.
		Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
		Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України, використання землі є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
		Згідно п. п. 14.1.72, 14.1.73 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу), землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
		За змістом підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв);  землекористувачі.
		Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об`єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
		За правилами пункту 287.6 статті 287 Податкового кодексу України     при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.
		Власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (п. 287.8 ст. 287 Податкового кодексу України).
		Згідно частин першої та другої ст. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. 
		Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
		Відповідно до статей 125, 126 цього Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952-IV від 01.07.2004.
		Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України, згідно з якими до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
		Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об`єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов`язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.
		Так, у розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 287.7 статті 287 ПК України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.
		Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Відповідно з моменту набуття права власності на об`єкт нерухомого майна, обов`язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об`єкт, покладається на особу, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду.
		Аналогічна правова позиція вже була висловлена Верховним Судом України у постанові від 8 червня 2016 року (справа №21-804а16) та постанові від 12 вересня 2017 року (справа №21-3078а16), а також Верховним Судом у постановах від 31 січня 2018 року (справа №825/308/17), від 19 червня 2018 року (справа №822/2696/17), від 17 грудня         2019 року (справа № 804/4739/16), від 27 січня 2020 року (справа №804/886/18).
		Як свідчать матеріали справи, позивач є власником нежитлового приміщення, за земельну ділянку під якими відповідачем згідно з оскаржуваним податковими повідомленням-рішенням нараховано земельний податок. 
		Відтак, позивач як власник нежилих приміщень у багатоквартирному жилому будинку згідно з пунктом 287.8 статті 287 ПК України несе обов`язок із сплати до бюджету податку за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
		У той же час, з матеріалів справи вбачається, що позивач з 01.01.2012 перебуває на спрощеній системі оподаткування 3 групи платника єдиного податку, та одним із видів економічної діяльності такого суб`єкта господарювання є надання в оренду власного чи орендованого нерухомого майна (код 68.20).
		У пункті 269.2 статті 269 Податкового кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу XIV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).
		Згідно з підпунктом 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів: податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.
		У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб`єкта господарювання від виконання податкових зобов`язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 статті 297 Податкового кодексу України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.
		Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб`єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності.
		Вказане узгоджується з висновком, викладеним в постанові Верховного Суду від         10 вересня 2019 року у справі № 802/966/15-а.
		Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов`язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб`єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. 
		Тобто з набуттям ознак (якості) суб`єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов`язку сплати земельного податку.
		Отже, обрання позивачем спрощеної системи оподаткування і сплата єдиного податку не звільняє позивача від сплати земельного податку за земельну ділянку під нежилими приміщеннями з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території.
		У той же час, надаючи оцінку правильності розрахунку земельного податку ФОП ОСОБА_1 , колегія суддів звертає увагу на наступні обставини. 
		У силу вимог пункту 271.1 статті 271 ПК України базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.
		Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки (пункт 274.1 статті 274 Податкового кодексу України).
		У силу вимог пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
		Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Пунктом 286.5 статті 286 цього Кодексу встановлено, що нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають (вручають) платникові за місцем його реєстрації до          01 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.
		У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника - юридичної або фізичної особи до іншого протягом календарного року податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому припинилося право власності на зазначену земельну ділянку, а новим власником - починаючи з місяця, в якому він набув право власності.
		У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника - фізичної особи до іншого протягом календарного року контролюючий орган надсилає (вручає) податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.
		Якщо такий перехід відбувається після 1 липня поточного року, то контролюючий орган надсилає (вручає) попередньому власнику нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним).
		Аналіз вищезазначених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що контролюючий орган уповноважений здійснювати нарахування фізичним особам податкових зобов`язань із земельного податку на підставі даних державного земельного кадастру щодо площі земельної ділянки, її нормативної грошової оцінки з урахуванням коефіцієнтів індексації, а також рішення сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад щодо ставок земельного податку.
		Так, підпунктом 14.1.42 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що дані державного земельного кадастру - сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону.
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.
		У силу вимог частин першої і другої статті 20 Закону України «Про оцінку земель» за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.
		Статтею 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено, що відомості про нормативну оцінку земельної ділянки включаються до Державного земельного кадастру.
		Відповідно до частини першої статті 38 вказаного Закону відомості з Державного земельного кадастру надаються державними кадастровими реєстраторами у формі: витягів з Державного земельного кадастру про об`єкт Державного земельного кадастру; довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території), за формою, встановленою Порядком ведення Державного земельного кадастру; викопіювань з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану); копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру.
		За змістом пункту 4 Порядку подання інформації про платників податків, об`єкти оподаткування та об`єкти, пов`язані з оподаткуванням, для забезпечення ведення їх обліку, а також обчислення та справляння податків і зборів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2011 № 1386, Держгеокадастр та Мін`юст подають щомісяця до 10 числа, а також на запит територіального органу ДФС за місцезнаходженням земельної ділянки або ДФС інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю та єдиного податку, в тому числі: Держгеокадастр - про земельні ділянки, зокрема про кадастровий номер земельної ділянки, дату реєстрації у Державному земельному кадастрі, дату державної реєстрації земельної ділянки (відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою чи договору оренди), площу відповідно до правовстановлюючих документів, цільове призначення та місце розташування земельної ділянки, дату та значення нормативної грошової оцінки, частку кожного із співвласників земельної ділянки (у разі коли земельна ділянка перебуває у спільній частковій власності), а також про землевласників або землекористувачів, зокрема найменування та місцезнаходження або прізвище, ім`я, по батькові та місце проживання землевласника або землекористувача.
		Таким чином, належним джерелом даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки є витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, який виданий територіальним органом Держгеокадастру за місцем розташування земельної ділянки, або відомості з Державного земельного кадастру.
		Як зазначив відповідач у апеляційній скарзі ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення в багатоквартирному будинку, яке розташовано за адресою: АДРЕСА_1 , та пропорційна площа земельної ділянки під таким приміщенням складає 0, 017305 га (173, 05 кв.м.)
		Сума податкових зобов`язань за платежем: земельний податок з фізичних осіб за   2017 рік та 2019 рік відносно земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 була розрахована податковим органом наступним чином:
		2017 рік - 173,05 x 2690,92 x 2,0 x 1,5 x 1,249 x 1,433 x 1,06 х 1% = 26 503, 80 грн.;
		2019 рік - 173,05 x 2690,92 x 3,0 x 1,06 x 1,249 x 1,433 x 1,06 х 1% = 28 094, 03 грн., де:
		173,5 кв.м. - площа земельної ділянки;
		2 690,92 грн. за 1 кв.м. - базова вартість 1 кв.м. території в межах економіко- планувальної зони (Рішення Київської міської Ради від 03 липня 2014 року № 23/23, введено в дію з 01 липня 2015 року Рішенням Київської міської ради від 10 грудня 2014 року №565/565);
		2 - коефіцієнт на функціональне використання землі (Наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25 листопада 2016 року № 489 «Про затвердження Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів»    із змінами та доповненнями в редакції Наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 27 березня 2018 року № 162 «Про внесення змін до Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів» щодо 2017 року;
		3 - коефіцієнт на функціональне використання землі (Наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25 листопада 2016 року № 489 «Про затвердження Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів» із змінами та доповненнями в редакції Наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 27 березня 2018 року № 162 «Про внесення змін до Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів» щодо 2019 року;
		1,5 - узагальнюючий локальний коефіцієнт на місцезнаходження земельної ділянки (Рішення Київської міської Ради від 03 липня 2014 року № 23/23 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва») щодо 2017 року;
		1,06 - узагальнюючий локальний коефіцієнт на місцезнаходження земельної ділянки (Рішення Київської міської Ради від 03 липня 2014 року № 23/23 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва») щодо 2019 року;
		1,249 - коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до листа Державного агентства земельних ресурсів України від 14 січня 2015 року № 6-280.22-215/2-15 та    статті 289 ПК України;
		1,433 - коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 11 січня 2016 року №6-28-0.22-201/2-16 та статті 289 ПК України;
		1,06 - коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 12 січня 2017 року №22-28-0.22-443/2-16 та статті 289 ПК України;
		1 - коефіцієнт індексації грошової оцінки (відповідно до порядку проведення індексації грошової оцінки земель, затвердженого витягом з листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 11 січня 2018 року №6-28-0.22-244/2-18 «Про індексацію нормативної грошової оцінки земель»);
		1% - ставка земельного податку (відповідно до таблиці 1 до додатку 3 Положення «Про плату за землю в місті Києві» затвердженого Рішенням Київської міської ради «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві та акцизного податку» від 23 червня    2011 року № 42/5629 із змінами та доповненнями у редакції рішення Київської міської ради від 18 жовтня 2018 року № 1910/5974).
		У відповідно до положень частини другої та четвертої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
		Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов`язку суд витребовує названі документи та матеріали.
		Разом з тим, відповідачем в порушення вимог пункту 286.1 Податкового кодексу України не надано до матеріалів справи інформації, яка отримана від Центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин у Державному земельному кадастрі відомостей щодо земельної ділянки та нормативно-грошової оцінки останньої, на якій розташоване належне позивачу на праві власності нерухоме майно.
		Окрім того, у матеріалах справи відсутні докази визначення пропорційної частки земельної ділянки, на яку нарахований земельний податок в межах спірних правовідносин, розрахованої згідно з інформацією Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.
		Також, відповідачем не надано доказів, які б підтверджували розмір площі прибудинкової території та виділення частки прибудинкової території пропорційно до площі належного позивачу нежилого приміщення, що суперечить приписам    статті 287 ПК України.
		Враховуючи, що відповідачем як суб`єктом владних повноважень не надано доказів на підтвердження правильності розрахунку суми грошових зобов`язань, визначених в оскаржуваних рішеннях, вказане свідчить про безпідставність винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
		Отже, висновок суду попередньої інстанції про наявність підстав для задоволення позову є правильним та таким, що відповідає приписам законодавства, якими врегульовано спірні правовідносини.
		Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
		Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
		Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
		Інші доводи апеляційної скарги не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні.
		За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
		Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
		За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329  КАС України суд,
		 
		ПОСТАНОВИВ :
		 
		Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві - залишити без задоволення.
		Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2020 року - залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.
		 
		Головуючий суддя                                                            О.М. Оксененко 
		 
		 
		Судді                                                                                  І.О. Лічевецький
		 
		 
		                                                                                          В.П. Мельничук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...