Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 328/2842/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:; щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
Надіслано судом: 26.11.2020. Зареєстровано: 27.11.2020. Оприлюднено: 30.11.2020.
Дата набрання законної сили: 17.11.2020
Номер судового провадження: 22-ц/807/3240/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Дата документу 17.11.2020 Справа № 328/2842/19
		 
		ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		 
		Є.У.№ 328/2842/19                    Головуючий у 1 інстанції: Коваленко П.Л.
		№ 22-ц/807/3240/20                        Суддя-доповідач: Крилова О.В.
		 
		ПОСТАНОВА
		       ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		17 листопада 2020 року    м. Запоріжжя
		Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
		головуючого:        Крилової О.В.
		суддів:        Бєлки В.Ю.
		           Полякова О.З.
		секретар:        Бєлова А.В.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу  ОСОБА_1 на рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 31 березня 2020 року та на ухвалу від 31 березня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права користування земельного ділянкою,
		 
		ВСТАНОВИВ
		 
		В листопаді 2019 року  ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до  ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права користування земельного ділянкою.
		 
		В обґрунтування позову зазначав, що йому як фізичній особі-підприємцю на праві власності згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 01 липня 2014 року належить земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,02 га, кадастровий номер 2311000000:01:013:0305, цільове призначення  для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, для розташування торгівельних павільйонів. Однак, на належній позивачеві земельній ділянці знаходиться майно ОСОБА_1 , яке складається з торгівельного павільйону, розташованого на літньому майданчику та недобудови у вигляді арок з цегли і фундаменту. Зазначене майно не відноситься до категорії нерухомості, бо на нього відсутня державна реєстрація. В зв`язку з перебуванням майна відповідача на належній позивачеві земельній ділянці, позивач несе збитки, бо не має реальної можливості використовувати земельну ділянку. Самостійно звільнити земельну ділянку від свого майна відповідач відмовляється. Наявність майна відповідача перешкоджає позивачеві навести порядок на земельній ділянці та використовувати її за цільовим призначенням.
		 
		Посилаючись на зазначені обставини просив суд, усунути перешкоди у здійсненні права користування земельного ділянкою.
		 
		Відповідач подав зустрічний позов, який     ухвалою Токмацького районного суду Запорізької області від 31 березня 2020 року повернуто ОСОБА_1 . 
		 
		Рішенням Токмацького районного суду Запорізької області від 31 березня 2020 року позовну заяву задоволено.
		 
		Зобов`язано ОСОБА_1 усунути перешкоди ОСОБА_2 у здійсненні ним права користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,02 га, кадастровий номер 2311000000:01:013:0305, цільове призначення земельної ділянки  для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, для розташування торгівельних павільйонів, що належить ОСОБА_2 як фізичній особі-підприємцю на праві власності згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 01 липня 2014 року.
		Зобов`язано ОСОБА_1 звільнити від свого майна земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,02 га, кадастровий номер 2311000000:01:013:0305, цільове призначення земельної ділянки  для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, для розташування торгівельних павільйонів, що належить ОСОБА_2 як фізичній особі-підприємцю на праві власності згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 01 липня 2014 року, шляхом знесення торгівельного павільйону, розташованого на літньому майданчику та недобудови у вигляді арок з цегли і фундаменту.
		Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 1536,80 гривень.
		Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, в сумі 4000,00 гривень.
		 
		Не погоджуючисьз рішеннямсуду таухвалою поповернення зустрічногопозову, ОСОБА_1 подав апеляційні скарги, в яких посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та закрити провадження у справі.
		 
		Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		 
		Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		 
		Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
		 
		Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		 
		 
		Судом першої інстанції встановлено, що за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 01 липня 2014 року Токмацька міська рада на підставі Рішення №4 Токмацької міської ради від 12.02.2014 та Рішення №8 Токмацької міської ради від 08.04.2014, Протоколу №47 земельних торгів з продажу земельної ділянки у місті Токмак від 01.07.2014 передала у власність ОСОБА_2 як фізичній особі-підприємцю земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,02 га, кадастровий номер 2311000000:01:013:0305, цільове призначення земельної ділянки  для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, для розташування торгівельних павільйонів.
		Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер 23668112, підтверджується, що ОСОБА_2 на праві приватної власності належить земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,02 га, кадастровий номер 2311000000:01:013:0305, цільове призначення для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, для розташування торгівельних павільйонів.
		Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 14.11.2007, справа №22-1861/2007, яке набрало законної сили 14.11.2007, виділено ОСОБА_3 в рахунок поділу спільного майна торгівельний павільйон, розташований на літньому майданчику за адресою: АДРЕСА_1 і АДРЕСА_2 . 
		Із інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців слідує, що 03.12.2018 внесено запис про припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_3 .
		 
		Судом першої інстанції встановлено та не оспорено сторонами, що на належній на праві приватної власності позивачеві земельній ділянці знаходиться майно ОСОБА_1 , яке складається з торгівельного павільйону, розташованого на літньому майданчику та недобудови у вигляді арок з цегли і фундаменту. 
		 
		Заперечуючи проти оскаржуваного судового рішення та позову в цілому, відповідач зазначав, що він раніше правомірно користувався спірною земельною ділянкою, розташування там належних йому об`єктів нерухомості унеможливлювало придбання земельної ділянки позивачем. 
		 
		Разом з тим, з часу придбання земельної ділянки позивачем, відповідач не оспорив правочин з придбання земельної ділянки позивачем.
		 
		Лише при розгляді даної справи він подав зустрічний позов та як слідує зі змісту зустрічного позову, ОСОБА_1 по суті оскаржує дії Токмацької міської ради з приводу укладення 01.07.2014 договору купівлі-продажу земельної ділянки між Токмацькою міською радою та ФОП ОСОБА_2 , посилаючись на те, що він є орендарем спірної земельної ділянки на підставі договору оренди, який був укладений строком до 18.04.2008. 
		 
		З огляду на зазначене, враховуючи що дотепер право власності позивача на земельну ділянку не припинено, немає підстав для відмови у позові про усунення перешкод користування нею.
		 
		Оскаржуючи ухвалу про повернення зустрічного позову, відповідач зазначав, що суд безпідставно не прийняв її до розгляду.
		 
		Натомість суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що вказані позови не є взаємопов`язаними, виникають з різних підстав, що обумовлюються різними правовідносинами сторін по справі. Розгляд вказаних позовних заяв в одному провадженні не є доцільним, оскільки це затягне розгляд справи та зумовить вчинення значної кількості додаткових процесуальних дій, спрямованих на встановлення обставин, необхідних для вирішення зустрічного позову.
		 
		Такий висновок суду базується на змісті зустрічного позову, у якому ОСОБА_4 оскаржує дії Токмацької міської ради з приводу укладення 01.07.2014 договору купівлі-продажу земельної ділянки та наполягає на існуванні між Токмацькою міською радою та ним відносин з оренди тієї ж ділянки.
		 
		При цьому відповідач не заперечував ані при розгляді справи у суді першої інстанції, ані в апеляційній скарзі ту обставину, що розміщене на спірній земельній ділянці майно відповідача не оформлене як об`єкт нерухомості.
		 
		З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що перебування майна відповідача на належній позивачеві земельній ділянці, завдає позивачеві збитки, бо він не має реальної можливості використовувати земельну ділянку за призначенням.
		 
		Суд першої інстанції правильно виходив з положень ч.1ст.4 ЦПК України, за якою кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справу не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках.
		Суд першої інстанції правильно послався на чинні норми закону, правозастосовну практику та ухвалив відповідне закону рішення.
		 
		Також судом було враховано, що за ч.1 ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень свідчить про офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		Законодавче закріплення необхідності державної реєстрації права власності на нерухоме майно є, таким чином, визнанням з боку держави публічно-правового інтересу у встановленні належності нерухомого майна конкретній особі. Державна реєстрація прав покликана служити забезпеченням стабільності обороту нерухомості, оскільки остання має не тільки майнову, а й соціальну значимість. Подібна стабільність досягається шляхом винесення операцій та інших дій з нерухомістю за рамки приватних інтересів сторін, а також створення особливої, єдиної інформаційної системи, дозволяє всім суб`єктам права отримувати виключно і єдино достовірні дані про правовий статус того чи іншого об`єкта.
		 
		Державна реєстрація нерухомого майна виступає формальною умовою подальшого захисту (у тому числі і судового) прав особи.
		 
		Відповідачем не зареєстроване на праві власності майно, яке розташоване на земельні ділянці позивача, незважаючи на те, що відповідач посилається на правомірність набуття права та належність йому цього майна, яке як він зазначає, є нерухомим.
		 
		Тож суд першої інстанції правильно виходив з того, що системний аналізстатті 331 ЦК Українита статей177-179,181,182,334 ЦК України, частини третьоїстатті 3 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно, в тому числі і об`єкт незавершеного будівництва, як об`єкт цивільних прав, виникає з моменту його державної реєстрації.
		 
		Відповідно достатті 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», «Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2004 року №1243, державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку.
		Частиною другоюстатті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»суб`єкти містобудування зобов`язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів.
		Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації (частина четвертастатті 26 цього закону).
		 
		Судом першої інстанції було перевірено доводи відповідача щодо наявності орендних відносин між ним та Токмацькю міською радою та було встановлено 01.07.2014 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки між Токмацькою міською радою та ФОП ОСОБА_2 ..
		 
		Одночасно в цей період часу закінчив свою дію договір оренди, який був укладений строком міськрадою з відповідачем до 18.04.2008. Як зазначив суд першої інстанції строк дії договору оренди, на який посилався відповідач, закінчився 18.04.2008.
		 
		Враховуючи, що ОСОБА_1 не має прав користувача земельної ділянки, тому підстав для здійснення ним будівництва на земельній ділянці, яка йому не належить ні на праві власності, ні на праві користування, він не мав та не може мати статусу забудовника.
		 
		Тож відповідач, який не маючи чинних прав на земельну ділянку, та який на власний ризик розмістив на цій ділянці належне йому майно, на обґрунтовану думку суду першої інстанції, повинен звільнити земельну ділянку, та усунути перешкоди позивачеві для користування земельною ділянкою.
		 
		Судом першої інстанції надана правова оцінка доводам відповідача про те, що наявне на земельній ділянці позивача майно відноситься до об`єктів незавершеного будівництва та належить до поняття «будівлі».
		 
		Зокрема, суд першої інстанції зазначив, що за рішенням Апеляційного суду від 14.11.2007 ОСОБА_3 в рахунок поділу спільного майна виділено саме торгівельний павільйон, розташований на літньому майданчику за адресою: АДРЕСА_1 і АДРЕСА_2 . 
		Відповідно дост.28Закону України«Про регулюваннямістобудівної діяльності»тимчасова спорудаторговельного,побутового,соціально-культурногочи іншогопризначеннядляздійснення підприємницькоїдіяльності-одноповерховаспоруда,щовиготовляєтьсяз полегшенихконструкційзурахуванням основнихвимогдоспоруд,визначенихтехнічнимрегламентом будівельнихвиробів,будівельіспоруд,івстановлюєтьсятимчасово,безулаштуванняфундаменту. Тимчасоваспорудадляздійснення підприємницькоїдіяльностіможемати закритеприміщеннядлятимчасового перебуваннялюдей(павільйонплощеюнебільше 30квадратнихметрівпо зовнішньомуконтуру)абонемати такогоприміщення. 
		 
		Погоджуючись з висновками суду першої інстанції. судова коелігя враховує. що доказів на підтвердження тог, що відповідач має будь-які орендні відносини щодо спірної ділянки не надано як і не надано жодного доказу, що він мав намір продовжити дію договору оренди, укладеного 24.07.2007 між ним та Токмацькою міською радою строком до 18.04.2008, предметом якого була земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 і АДРЕСА_2 .
		 
		Не надано таких доказів і в апеляційну інстанцію, жодних відомостей про те, що відповідач намагався продовжити орендні відносини, але йому було неправомірно відмовлено в цьому відповідач також не надав.
		 
		Тож суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, виходив з наявних у матеріалах справи доказів, наданих позивачем у відповідності із процесуальним законом, і керувався принципами змагальності та диспозитивності цивільного судочинства. 
		 
		Наведені вище обставини свідчать про те, що суд першої інстанції, мотивуючи своє рішення, вірно проаналізував норми закону та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог .
		 
		Доводи скарги та матеріали справи не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права.
		З огляду на викладене, судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного судового рішення.
		 
		Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, суд,-
		 
		П О С Т А Н О В И В :
		 
		Апеляційні скарги  ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Токмацького районного суду Запорізької області та ухвалу того ж суду про повернення зустрічного позову від 31 березня 2020 року по цій справі залишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		 
		Повний текст постанови складено 26 листопада 2020 р.
		 
		 
		 
		Головуючий                                О.В. Крилова
		 
		 
		 
		Судді:                                    В.Ю. Бєлка
		 
		 
		 
		   О.З. Поляков

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...