Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 806/1600/16 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано судом: 07.12.2020. Зареєстровано: 08.12.2020. Забезпечено надання загального доступу: 09.12.2020.
Дата набрання законної сили: 07.01.2021
Номер судового провадження: 240/1600/16/7749/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		  
		 Р І Ш Е Н Н Я 
		 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 
		07 грудня 2020 року                        м. Житомир                             справа № 806/1600/16  
		категорія 106030000
		 
		Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гуріна Д.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання дій протиправними, стягнення недорахованих та невиплачених при звільненні винагороди за вислугу років, надбавки за вислугу років, надбавок, індексації, відшкодування моральної шкоди, 
		  встановив:
		 
		 
		26 серпня 2016 року до Житомирського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області про визнання дій протиправними, стягнення недорахованих та невиплачених при звільненні винагороди за вислугу років, надбавки за вислугу років, надбавок, індексації, відшкодування моральної шкоди.
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що в період з 13 січня 1997 року до 2 грудня 2005 року працювала на різних посадах в податковій адміністрації. Позивач вважає, що їй недонараховано та не виплачено складові заробітної плати: винагорода за вислугу років згідно з Порядком виплати винагороди за вислугу років службовим особам Державної податкової адміністрації України та місцевих державних податкових адміністрацій, які мають спеціальні звання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 вересня 1997 року №1013, надбавка за високі досягнення згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1996 року №1592, надбавка за Указом Президента України від 20 червня 2002 року №575 та відповідно не проведено індексацію на дані виплати. Загальна сума невиплаченої заробітної плати становить 5646,62 грн, а сума індексації на невиплачену заробітну плату - 32930,06 грн. Заборгованість, на думку позивача, виникла внаслідок невірного встановлення розміру винагороди за вислугу років на день прийняття її на роботу до ДПА у Житомирській області.
		Також позивач стверджує, що відповідно до даних трудової книжки її стаж роботи на посаді бухгалтера та в податковій інспекції станом на 29 січня 1997 року становив 20 років 3 місяці, тому розмір винагороди мав бути встановлений на рівні 35 відсотків, а не 20 відсотків. У зв`язку з цим за період з січня 1997 року до грудня 2005 року недонараховано та не виплачено винагороду за вислугу років відповідно до Порядку виплати винагороди за вислугу років службовим особам Державної податкової адміністрації України та місцевих державних податкових адміністрацій, які мають спеціальні звання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 вересня 1997 року №1013, надбавки згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1996 року №1592 та Указу Президента України від 20 червня 2002 року №575. У день звільнення - 2 грудня 2005 року позивач працювала, проте сума невиплаченої заробітної плати та індексації їй виплачена не була.
		Додатково позивач посилаючись на приписи статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, вважає, що недонараховані та не виплачені при звільненні складові заробітної плати, індексація та середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 2 грудня 2005 року по день прийняття судового рішення мають бути стягнуті з Головного управління ДФС у Житомирській області як правонаступника ДПА у Житомирській області. Разом з цим, позивач просить стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 50000 грн, оскільки діями відповідача їй завдано моральних страждань.
		Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2016 року відкрито провадження в адміністративній справі.
		Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 14 березня 2018 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. 
		Постановою Верховного Суду від 20 травня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 14 березня 2018 року та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2018 року у частині позовної вимоги про стягнення з Головного управління ДФС у Житомирській області не донарахованої та невиплаченої при звільненні складової заробітної плати, а саме: надбавки по постанові Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1996 року №1592; надбавки за Указом Президента України від 20 червня 2002 року №575; суми індексації на невиплачену заробітну плату; середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 2 грудня 2005 року по день прийняття судового рішення та моральної шкоди скасовано та в цій частині адміністративну справу №806/1600/16 направлено на новий розгляд до Житомирського окружного адміністративного суду. В іншій частині рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 14 березня 2018 року та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2018 року в справі №806/1600/16 залишено без змін.
		Відповідно до протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 26 травня 2020 року справа передана для розгляду головуючому судді Гуріну Д.М.
		10 червня 2020 року ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду прийнято справу до провадження у порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників справи.
		25 серпня 2020 року ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду замінено відповідача у справі - Головне управління ДФС у Житомирській області на його правонаступника - Головне управління ДПС у Житомирській області. Зобов`язано Головне управління ДПС у Житомирській області надати суду пояснення та докази на виконання пунктів 50, 57 постанови Верховного Суду від 20 травня 2020 року, а саме: чи підлягали виплаті позивачу надбавки визначені Постановою №1592 та Указом Президента України від 20 червня 2002 року №575 та чи були вони виплачені позивачу у встановленому Постановою №1592 та Указом Президента України від 20 червня 2002 року №575 розмірі.
		Ухвалою суду від 19 жовтня 2020 року повторно витребувано від Головного управління ДПС у Житомирській області додаткові докази.
		23 жовтня 2020 року на адресу суду від представника відповідача надійшло клопотання про продовження строку виконання ухвали суду від 19 жовтня 2020 року про витребування доказів, в обґрунтування вказаного клопотання відповідач зазначив, що враховуючи, що ГУ ДФС у Житомирській області перебуває в стані припинення та є окремою юридичною установою, для виконання вимог ухвали суду ГУ ДПС у Житомирській області звернулось до ГУ ДФС у Житомирській області з листом щодо надання витребуваних документів та пояснень у справі №806/1600/16, з огляду на те, що витребування відповідних документів потребуватиме додаткового часу, відповідач просить відтермінувати строк виконання ухвали суду про витребування доказів.
		27 жовтня 2020 року ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду продовжено Головному управлінню ДПС у Житомирській області строк на виконання ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2020 року у справі №806/1600/16 про витребування доказів.
		16 листопада 2020 року на адресу суду відповідачем на виконання ухвали про витребування додаткових доказів надано витребувані документи та пояснення щодо заявлених вимог, відповідно до яких відповідач вказує, що складові заробітної плати виплачувались позивачу згідно передбачених вимог. Також, відповідач у своїх поясненнях зазначає, що ОСОБА_1 у позовній заяві зазначає, що роботодавцем недоплачено надбавки згідно з Постановою №1592 та Указу Президента України №575 виключно у зв`язку із недоплатою їй винагороди за вислугу років по Постанові №1013. Оскільки постановою Верховного Суду від 20 травня 2020 року залишено рішення судів першої та апеляційної інстанції в цій частині вимог без змін, а вимоги щодо виплати індексації та середнього заробітку є пов`язаними з вимогами про виплату винагороди за вислугу років по Постанові №1013, то вимоги щодо стягнення індексації та середнього заробітку задоволенню також не підлягають (Том №2 а.с.83-90).
		Крім того, 23 листопада 2020 року від відповідача надійшли додаткові пояснення щодо заявлених вимог у частині стягнення індексації та середнього заробітку за час затримки розрахунку (Том №2 а.с.91).
		Згідно з частиною 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
		Частиною 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
		Відповідно до положень частини 5 статті 262, частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
		Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
		Судом встановлено, що ОСОБА_1 в період з 13 січня 1997 року до 2 грудня 2005 року працювала на різних посадах у Державній податковій адміністрації в Житомирській області.  
		Протоколом засідання Комісії по встановленню стажу роботи, який дає право на одержання винагороди за вислугу років Державній податковій адміністрації в Житомирській області (далі - Комісія) від 29 січня 1997 року №2 встановлено ОСОБА_1 розмір винагороди - 20%.
		Протоколами засідання Комісії від 1 липня 1997 року №5 від 9 грудня 1997 року №9, від 28 грудня 1998 року №8, від 30 грудня 1999 року №12, від 28 грудня 2000 року №5, від 8 січня 2002 року №1, позивачу встановлено розмір винагороди на рівні 25%.
		Протоколами Комісії від 27 грудня 2002 року №10, від 11 грудня 2003 року №14, від 27 грудня 2004 року №9 ОСОБА_1 встановлено розмір винагороди за вислугу років впродовж 2003-2005 років - 30%.  
		На підставі протоколів засідання Комісії, Державною податковою адміністрацією у Житомирській області винесені накази "Про виплату винагороди за вислугу років", якими встановлено працівникам, зокрема ОСОБА_1 , винагороду за вислугу років у відповідних розмірах.  
		2 грудня 2005 року позивача звільнено з посади заступника начальника управління контрольно-перевірочної роботи Державної податкової адміністрації в Житомирській області в порядку переведення до Житомирської ОДПІ на підставі пункту 5 статті 36 Кодексу законів про працю України.  
		24 листопада 2015 року ОСОБА_1 звернулася до ГУ ДФС у Житомирській області із заявою, в якій просила перевірити правильність нарахування та виплати їй надбавки за вислугу років та винагороди за вислугу років, здійснивши виправлення виявлених помилок, нарахування та виплату не нарахованих/недонарахованих сум. Також, з метою з`ясування правильності проведення з нею розрахунків по надбавці за вислугу років та винагороді за вислугу років за весь період її роботи в податковій адміністрації просила надати довідку про нарахування та виплату їй винагороди за вислугу років та надбавки за вислугу років за весь період її роботи з помісячною розшифровкою. При цьому позивач указала, що винагорода за вислугу років у період її роботи в податковій адміністрації їй нараховувалась та виплачувалась з порушенням вказаних норм, в тому числі мало місце нарахування вказаної винагороди з арифметичними помилками.  
		Також 24 листопада 2015 року позивачем направлено до ГУ ДФС у Житомирській області запит на отримання публічної інформації з вимогою письмово повідомити її про нараховані суми, належні їй при звільненні з роботи в податковій адміністрації.  
		Листом від 21 грудня 2015 року №818/14/06-30-05-33 позивачу надіслано довідку про нараховані та виплачені винагороди за вислугу років та надбавки за вислугу років за весь період її роботи в податковій адміністрації з помісячною розшифровкою запитуваної нею інформації.  
		За результатами розгляду звернення позивача про надання інформації від 24 листопада 2015 року ГУ ДФС у Житомирській області надано ОСОБА_1 відповідь у листі від 21 грудня 2015 року №816/14/06-30-05-33. У відповіді вказано, що на дату її звільнення - 2 грудня 2005 року ОСОБА_1 нараховано 13342,11 грн, з них: лікарняні - 2350,77 грн, компенсація за невикористану відпустку - 10903,19 грн, заробітна плата за 2 робочі дні - 83,15 грн, та виплачено (за мінусом всіх належних відрахувань) - 11248,04 грн.  
		30 грудня 2015 року позивач звернулася до ГУ ДФС у Житомирській області із заявою надати копії протоколів (або витягів з протоколів) засідань Комісії податкової інспекції з питань встановлення стажу, необхідного для нарахування винагороди за вислугу років (постійно діючої комісії по встановленню трудового стажу працівників податкової адміністрації), якою визначався її стаж роботи для виплати винагороди за вислугу років.
		У січні 2016 року ГУ ДФС у Житомирській області направлено ОСОБА_1 разом з листом від 13 січня 2016 року №22/14/06-30-04-27 копії протоколів засідань комісій по встановленню стажу роботи, який дає право на отримання винагороди за вислугу років, якими визначався стаж за період перебування на посадах в ДПА у Житомирській області (з 13 січня 1997 року до 2 грудня 2005 року.  
		ОСОБА_1 , вважаючи, що в день звільнення з нею не проведено повний розрахунок, а саме: не виплачено за період з 13 січня 1997 року до 2 грудня 2005 року не донарахованих і не виплачених складових заробітної плати: винагороди за вислугу років згідно з Порядком виплати винагороди за вислугу років службовим особам Державної податкової адміністрації України та місцевих державних податкових адміністрацій, які мають спеціальні звання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 вересня 1997 року №1013 (постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 1998 року №1336 до назви Порядку внесено зміни. Назва зі змінами - Порядок виплати винагороди за вислугу років посадовим особам органів державної податкової служби, які мають спеціальні звання) (далі - Порядок №1013), надбавка за високі досягнення згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1996 року №1592 "Про умови оплати праці працівників Державної податкової адміністрації України, місцевих державних податкових адміністрацій та податкової поліції" (постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 1998 року №1336 назву змінено на - «Про умови оплати праці працівників органів державної податкової служби», далі - Постанова №1592), надбавка за Указом Президента України від 20 червня 2002 року №575 та відповідно не проведено індексацію на дані виплати, звернулася до суду з даним позовом.
		Надаючи правову оцінку спірним правовим відносинам, суд виходь з наступного.
		У спірному періоді загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті, визначалися Законом України від 16 грудня 1993 року №3723-XII «Про державну службу» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон №3723-XII).
		Відповідно до статті 1 цього Закону державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.
		Відповідно до частини 2 статті 9 зазначеного Закону регулювання правового становища державних службовців, що працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України.
		Спеціальним законом, що визначав статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності, у період, коли позивач працювала в органах податкової служби, був Закон України «Про державну податкову службу в Україні» від 4 грудня 1990 року №509-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), який втратив чинність 19 листопада 2012 року (далі - Закон №509-XII).
		Статтею 15 Закону №509-XII встановлено, що посадовим особам органів державної податкової служби присвоюються спеціальні звання. Положення про спеціальні звання та порядок їх присвоєння, розмір надбавок за звання затверджуються Кабінетом Міністрів України.
		Щодо державних службовців, то класифікація їх посад та категорій визначені в статті 25 Закону №3723-ХІІ. Частина 4 вказаної статті прямо зазначає, що віднесення існуючих посад державних службовців, не перелічених у цій статті, а також віднесення до відповідної категорії нових посад державних службовців проводиться Кабінетом Міністрів України.
		Зазначене свідчить про чітке законодавче розмежування на працівників державної податкової служби, яким присвоєні спеціальні звання в силу вимог статті 15 Закону №509-XII, та працівників, посади яких віднесені до відповідної категорії державних службовців із присвоєнням відповідного рангу державного службовця.
		Посади всіх інших працівників, які не мають спеціальних звань, віднесені до відповідних категорій посад державних службовців. Таким державним службовцям присвоюються ранги державних службовців відповідно до статті 26 Закону №3723-ХІІ.
		Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12 вересня 1997 року №503-р «Про віднесення посад працівників місцевих державних податкових адміністрацій до відповідних категорій посад державних службовців» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - розпорядження №503-р) посади працівників державних податкових інспекцій, які не мають спеціальних звань, віднесені від четвертої до сьомої категорій посад державних службовців.
		Указане розмежування в статусі працівників податкової служби відображено в постанові Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006 року №268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» (далі - Постанова №268).
		У додатку №29 до постанови №268 наведена схема посадових окладів керівних працівників і спеціалістів державних податкових інспекцій, які мають ранг державного службовця, а в додатку №30 - схема посадових окладів керівних працівників і спеціалістів державних податкових інспекцій, які мають спеціальні звання. Посадові оклади, які визначені цими додатками, є різними.
		У межах законодавчо закріплених повноважень Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 12 вересня 1997 року №1013, якою затвердив Порядок, у пункті 2 якого визначив розміри винагороди за вислугу років посадовим особам державної податкової служби, які мають спеціальні звання, а у пункті 3 цього Порядку встановив, що розмір цієї винагороди визначається залежно від стажу роботи і обчислюється виходячи з посадового окладу та надбавки за спеціальне звання.
		Водночас статтею 33 Закону №3723-XII передбачено виплату щомісячно державним службовцям надбавки за вислугу років (як складової їх заробітної плати) у відсотках до посадового окладу з урахуванням доплати за ранг і залежно від стажу державної служби.
		Таким чином, законодавець розрізняє два види доплат за вислугу років до заробітної плати: «надбавка за вислугу років», передбачена статтею 33 Закону №3723-XII, і «винагорода за вислугу років», передбачена пунктом 2 Порядку.
		Хоча у положеннях Закону №3723-ХІІ та Порядку є певні термінологічні розбіжності у визначенні назви цієї складової заробітної плати для державних службовців, які мають відповідно загальний і спеціальний статус, це не змінює суті та природи цієї виплати саме як відповідної додаткової доплати за рахунок коштів державного бюджету до посадового окладу для відзнаки тривалого виконання особою трудових обов`язків на державній службі (стажу роботи) та не робить їх окремими (самостійними) складовими заробітної плати, зокрема для посадових осіб державної податкової служби, які мають спеціальні звання.
		Отже, Порядок є спеціальним порівняно зі статтею 33 Закону №3723-ХІІ підзаконним нормативно-правовим актом, виданим на розвиток Закону №509-ХІІ, який визначає умови і розміри виплати такої складової заробітної плати посадових осіб державної податкової служби, які мають спеціальні звання, залежно від їх стажу роботи як винагороду (по суті надбавку) за вислугу років. Тому положення частини п`ятої статті 33 Закону №3723-ХІІ для здійснення цих виплат для посадових осіб названих органів як державних службовців, що мають спеціальний статус та звання, а не ранги, застосуванню при вирішенні спірних правовідносин не підлягають.
		В розумінні вимог статті 24 Закону №3723-XII прийняття на державну службу, просування по ній службовців, стимулювання їх праці, вирішення інших питань, пов`язаних із службою, проводиться відповідно до категорій посад службовців, а також згідно з рангами, які їм присвоюються.
		Питання виплати винагороди за вислугу років позивачу досліджено та вирішено судом остаточно, в задоволенні позову в цій частині відмовлено. При цьому, судом встановлено, що стаж роботи роботодавцем встановлено правильно.
		При первинному розгляді справи судами встановлено, що на підставі протоколів засідання Комісії, Державною податковою адміністрацією у Житомирській області винесені накази "Про виплату винагороди за вислугу років", якими встановлено працівникам, зокрема ОСОБА_1 , винагороду за вислугу років у відповідних розмірах.  
		Додатково судами першої та апеляційної інстанції зауважено, що рішення Комісії, оформлені протоколами, та накази уповноваженої особи Державної податкової адміністрації у Житомирській області "Про виплату винагороди за вислугу років" позивачем оскаржені не були.
		У зв`язку із цим суди першої та апеляційної інстанцій інстанцій дійшли висновку, з яким погодився Верховний Суд, що оскільки рішення Комісії, оформлені протоколами, та накази уповноваженої особи Державної податкової адміністрації у Житомирській області "Про виплату винагороди за вислугу років" позивачем оскаржені не були, відтак, визначений в них стаж роботи для встановлення розміру винагороди за вислугу років є правильним, а визначений розмір винагороди за вислугу років підлягав урахуванню при нарахуванні позивачу складових заробітної плати відповідно до визначеного стажу роботи.
		Стосовно позовної вимоги про стягнення з Головного управління ДПС у Житомирській області недонарахованої та невиплаченої при звільненні складової заробітної плати, а саме: надбавки по постанові Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1996 року №1592, суд зазначає наступне.
		Відповідно до підпункту «д» пункту 5 Постанови КМУ від 31 грудня 1996 року №1592 «Про умови оплати праці працівників Державної податкової адміністрації України місцевих державних адміністрацій та податкової поліції», надано право головам державних податкових адміністрацій у межах установлених фондів оплати праці та граничної чисельності працюючих установлювати, окрім іншого, керівникам підрозділів, спеціалістам і службовцям, особам начальницького складу надбавки за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи - до 50 відсотків посадового окладу з урахуванням доплати за спеціальне звання або ранг державного службовця чи окладу грошового утримання.
		У разі несвоєчасного виконання завдань, погіршення якості роботи і порушення трудової дисципліни ці надбавки скасовуються або зменшуються.
		Отже, виплата надбавки за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи це право керівника і визначається у розмірі до 50 відсотків.
		За період роботи до втрати чинності підпункту «д» пункту 5 Постанови КМУ від 31 грудня 1996 року №1592, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2000 року №225, ОСОБА_1 , за рішенням керівника, здійснювалась виплата надбавки за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи з урахуванням доплати за спеціальне звання.
		В свою чергу, як вже встановлено судом, роботодавцем правильно визначено розмір винагороди за вислугу років згідно Порядку №1013, з урахуванням стажу роботи, посадового окладу та надбавки за спеціальне звання.
		Виплата надбавки у розмірі визначеному підпунктом «д» пункту 5 Постанови КМУ від 31 грудня 1996 року №1592 підтверджується копіями розрахункових документів, зроблених з архівної справи та особових рахунків за період з 1997 року до 2005 року (Том №2 а.с.85-90).
		Стосовно позовної вимоги про стягнення надбавки за Указом Президента України від 20 червня 2002 року №575, суд зазначає наступне.
		Указом Президента України від 20 червня 2002 року №575 встановлено посадовим особам та іншим державним службовцям органів державної податкової служби, крім осіб начальницького складу податкової міліції, надбавку за особливі умови роботи, кваліфікацію та інтенсивність праці у розмірі 100 відсотків посадового окладу з урахуванням надбавки за спеціальне звання або ранг державного службовця і надбавки за вислугу років.
		Суми визначених складових заробітної плати виплачувались позивачу згідно передбачених вимог, підтвердженням чого є розрахункові документи за 2002-2003 роки (Том №2 а.с. 89-90).
		Разом з тим, ОСОБА_1 в позовній заяві зазначає, що роботодавцем недоплачено надбавки згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1996 року №1592 та Указом Президента України №575 виключно у зв`язку із недоплатою їй винагороди за вислугу років по Постанові №1013.
		В свою чергу, Верховним Судом залишено без змін рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 14 березня 2018 року та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2018 року в частині відмови в задоволенні вимог про виплату винагороди за вислугу років по Постанові №1013.
		Щодо позовних вимог про виплату суми індексації на невиплачену заробітну плату та  середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 2 грудня 2005 року по день прийняття судового рішення, суд зазначає наступне.
		Статтею 117 Кодексу законів про працю України, визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
		Разом з тим, порядок розрахунку сум індексації визначений законом «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ. Згідно з положеннями статті 3 цього акта сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу.
		Позивачу виплачувалась індексація, підтвердженням чого є розрахунковий документ за 2002 рік (Том №2 а.с. 89).
		Суми індексації, які просить стягнути позивач є похідними до позовних вимог про надбавки по постанові Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1996 року №1592, Указом Президента України від 20 червня 2002 року №575. Оскільки суд дійшов висновку про безпідставність заявлених позовних вимог, то і вимога про стягнення індексації як похідна не може бути задоволена.
		Позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з грудня 2005 pоку, тобто з дня звільнення по день фактичного розрахунку. Оскільки судом не встановлено сум недоплаченої заробітної плати, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, вимоги позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та сум індексації за невиплачену заробітну плату задоволенню не підлягають.
		Щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди в розмірі 50000,00 грн, суд зазначає наступне.
		Відповідно до статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		Зі змісту цієї норми випливає, що основною умовою такого розгляду є те, що моральна шкода повинна бути заподіяна (похідною) протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин.
		Частиною 1 статті 22 Цивільного кодексу України, встановлено, що особа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
		Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		Оскільки у ході судового розгляду справи не встановлено, що діями чи бездіяльністю відповідача права чи законні інтереси ОСОБА_1 були порушені, тому суд дійшов висновку, що позовна вимога про відшкодування моральної шкоди є необґрунтованою та безпідставною, а тому не підлягає задоволенню.
		Частиною 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
		Відповідачем на виконання вимог частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України доведено правомірність своїх дій, та відсутність фактів порушення з боку ГУ ДПС у Житомирській області як при оплаті праці позивача під час роботи, так і при здійсненні розрахунку при звільненні, тому позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.
		Зважаючи на відсутність документально-підтверджених судових витрат у даній адміністративній справі та відмову у задоволенні позову, питання про їх розподіл судом не вирішується.
		Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,    
		  вирішив:
		 
		Відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Житомирській області (вул.Юрка Тютюнника, 7, м.Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 43142501) про визнання дій протиправними, стягнення недорахованих та невиплачених при звільненні винагороди за вислугу років, надбавки за вислугу років, надбавок, індексації, відшкодування моральної шкоди.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд апеляційну скаргу на рішення суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		 
		Суддя                                                                                                                                Д.М. Гурін

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...