Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 344/434/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів купівлі-продажу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 08.12.2020. Забезпечено надання загального доступу: 08.12.2020.
Дата набрання законної сили: 25.11.2020
Номер судового провадження: 61-17183ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		25 листопада 2020 року
		м. Київ
		 
		справа № 344/434/16-ц
		провадження № 61-17183св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Крата В. І.,
		суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 , яка підписана представником ОСОБА_5 , на рішення                 Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 листопада 2017 року у складі судді Татарінової О. А. та постанову апеляційного суду Івано-Франківської області від 12 березня 2018 року у складі колегії суддів: Пнівчук О. В., Василишин Л. В., Томин О. О., 
		ВСТАНОВИВ:
		Історія справи
		Короткий зміст позовних вимог
		У січні 2016 року ОСОБА_1 подала позов до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів. 
		Позов мотивований тим, що 12 серпня 2014 року між позивачем та учасниками товариства з обмеженою відповідальністю «Грушів Агрозахід» (далі - ТОВ «Грушів Агрозахід», товариство) ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 укладено попередній договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі товариства (далі - Договір). Відповідно  пункту 1.1. Договору сторонами досягнуті домовленості про те, що не пізніше 01 жовтня 2014 року буде укладено основний договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ «Грушів Агрозахід» в розмірі 100 %. 
		На підтвердження дійсних намірів про наступне укладання основного договору, ОСОБА_1 передала, а відповідачі отримали грошову суму в розмірі 532 000 грн, що була еквівалентна 30 000 євро згідно з офіційним курсом гривні станом на 12 серпня 2014 року, як передоплату за 100 % частку в статутному капіталі товариства. 
		Отримання грошових коштів ОСОБА_2 в присутності ОСОБА_3 , ОСОБА_4 підтверджено в судовому засіданні Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 26 грудня 2014 року, рішенням цього суду від 15 квітня 2015 року та  розпискою про отримання завдатку. 
		Згідно з пунктом 2.4 Договору у разі, коли основний договір не відбудеться з причин, які залежать від відповідачів, вони повинні у трьох денний строк повернути позивачу отримані грошові кошти в сумі, яка зазначена в пункті 2 договору, а також додатково сплатити неустойку (штраф) у розмірі 532 000 грн. При несвоєчасному поверненні грошової суми відповідачами сплачується неустойка в розмірі 1% від суми, що підлягає поверненню за кожен день прострочення виконання. 
		Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 15 квітня 2015 року № 442/9379/14-ц, яке залишено в силі ухвалою апеляційного суду Львівської області від 20 листопада 2016 року, в задоволенні позову   ОСОБА_1 до ТОВ «Грушів Агрозахід», зацікавлені особи - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів  відмовлено. 
		ОСОБА_1 , з урахуванням збільшених позовних вимог просила стягнути солідарно з відповідачів суму боргу в розмірі 5 256 160 грн, яка складається з:
		- 532 000 грн (сума, яку позивач передала відповідачам), 
		- 532 000 грн (штраф відповідно до пункту 2.4. Договору чи/або подвійна сума завдатку), 
		- 4 192 160 грн (1% від суми що підлягає поверненню за кожен день прострочення виконання).
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 листопада 2017 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості  задоволено частково.
		Стягнуто солідарно із ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,   ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 4 000 640 грн.
		Вирішено питання про стягнення судового збору. 
		В задоволенні іншої частини позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості відмовлено. 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачами умови попереднього договору у визначений термін, як і протягом наступних років, фактично не виконано, основний договір не укладено саме з вини останніх, що тягне за собою відповідальність, встановлену умовами пункту 2.4. попереднього договору та є підставою для стягнення із них суми отриманих коштів в розмірі 532 000 грн як передоплату (аванс) за вищевказану частку в статутному капіталі ТОВ «Грушів Агрозахід» та неустойку (штраф) у розмірі 532 000 грн. Строк пред`явлення вимоги про сплату неустойки розпочався у зв`язку з невиконання попереднього договору 01 жовтня 2014 року, а до суду позивач звернулася лише 18 січня 2016 року. Оскільки ОСОБА_2 подано заяву про застосування позовної давності до вимоги про стягнення пені, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову в частині стягнення неустойки (штрафу) у розмірі 532 000 грн відповідно до пункту 2.4. попереднього договору в зв`язку з пропуском позовної давності.
		Суд першої інстанції стягнув на користь позивача неустойку у розмірі 1% від суми за кожен день прострочення виконання зобов`язання в межах позовних вимог з урахуванням позовної давності за період з 18 січня 2015 року по 30 листопада 2016 року у розмірі 3 468 640 грн (532 000 грн х 1/100 х 652 дні прострочення). 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Постановою апеляційного суду Івано-Франківської області від 12 березня 2018 року апеляційні скарги представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 ,                  ОСОБА_4 , ОСОБА_3 задоволено частково. 
		Рішення Івано-Франківського міського суду від 10 листопада 2017 року змінено.
		Стягнуто із ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 на користь  ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 1 064 000 грн.                                                                                                         
		Вирішено питання про стягнення судового збору.
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що з відповідачів відповідно до п. 2.4 попереднього договору слід стягнути на користь позивача отримані за попереднім договором кошти в розмірі 532000 грн як передоплату (аванс) за частку в статутному капіталі ТОВ «Грушів Агрозахід».Застосовуючи позовну давність, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення неустойки у вигляді штрафу у розмірі 532 000 грн та  дійшов висновку про стягнення неустойки у розмірі 1% від суми, що підлягає поверненню за кожен день прострочення виконання в межах строку позовної давності за період з 18 січня 2015 року по 30 листопада 2016 року у розмірі 3 468 640 грн. Проте, суд першої інстанції не врахував, що відповідно до положень частини третьої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду. Розмір неустойки, який значно перевищує суму основного зобов`язання слід зменшити та визначити у тому ж розмірі що і сума основного зобов`язання за попереднім договором - 532 000 грн.
		При відхиленні доводів апеляційних скарг про те, що основний договір не укладено не з вини відповідачів, апеляційний суд вказав, що вони не підтверджені належними доказами з цього приводу. Надісланий відповідачами ОСОБА_1 лист від 26 вересня 2014 року з проханням перенести дату підписання основного договору купівлі-продажу корпоративних прав до 20 жовтня 2014 року через технічні причини по оформленню договорів оренди землі з власниками земельних паїв свідчить про те, що основний договір не відбувся з причин залежних від Сторони 1 попереднього договору, тобто відповідачів ОСОБА_7 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
		Апеляційний суд вважав необґрунтованими посилання відповідачів на те, що невірно стягнуто суму заборгованості за попереднім договором у солідарному порядку. Як вбачається із змісту договору на підтвердження дійсних намірів про наступне укладення основного договору Сторона 1, а саме ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та представник ОСОБА_4 - ОСОБА_8 отримали від Сторони 2 - ОСОБА_1 грошову суму у розмірі 532 000 грн без визначення конкретної суми кожному з них, відповідачі своїми підписами у попередньому договорі підтвердили проведений розрахунок та відсутність у них претензій фінансового характеру. Договором передбачена відповідальність саме Сторони 1 у договорі, а тому вимоги позивача про стягнення заборгованості за договором у солідарному порядку з відповідачів передбачена укладеним сторонами попереднім договором.
		Аргументи учасників справи
		У травні 2018 року ОСОБА_4 подав касаційну скаргу за підписом  представника ОСОБА_5 , у якій просить скасувати рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Івано-Франківської області від 12 березня 2018 року в частині стягнення з ОСОБА_4 заборгованості у розмірі 1 064 000 грн та судового збору, відмовити у задоволенні позову в цій частині.
		Касаційна скарга мотивована тим, що судами зроблено помилковий висновок про правомірність підписання попереднього договору ОСОБА_8 від імені ОСОБА_4 , оскільки повноваження ОСОБА_8 згідно доручення були обмежені вчиненням дій щодо розпорядження майном. Тобто ОСОБА_8   вийшов за межі наданих у дорученні повноважень. Окрім того, ОСОБА_8 про вчинення правочину ОСОБА_4 не повідомив, інші учасники про існування такого договору також не проінформували. На зборах учасників товариства 11 серпня 2014 року ОСОБА_4 присутній не був та не голосував за продаж його частки, його підпис на протоколі підроблено. Вважає, що саме з вини позивача не був укладений основний договір. Судами невірно застосовано норми статей 549, 635 ЦК України та безпідставно стягнуто  неустойку у вигляді пені, без будь-якої вини ОСОБА_4 . Авансові кошти він не отримував. 
		Аналіз касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються лише в частині задоволених позовних вимог, в іншій частині не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються. 
		Позиція інших учасників справи
		Відзив на касаційну скаргу не подано.
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі, витребувано цивільну справу № 344/434/16-ц з суду першої інстанції, зупинено виконання рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 листопада 2017 року та постанови апеляційного суду Івано-Франківської області від 12 березня 2018 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку. 
		У червні 2018 року матеріали цивільної справи № 344/434/16-ц надійшли до Верховного Суду.
		13 квітня 2020 року справа передана судді-доповідачу Дундар І. О. 
		Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		Позиція Верховного Суду
		Колегія суддів частково приймає доводи, викладені у касаційній скарзі, з таких підстав. 
		Суди встановили, що згідно протоколу № 5 зборів засновників ТОВ «Грушів Агрозахід» від 11 серпня 2014 року ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та        ОСОБА_3 вирішено підписати договір про наміри продажу корпоративних прав ТОВ «Грушів Агрозахід» та передачі частки 100 % покупцю.
		Згідно свідоцтва про формування статутного капіталу ТОВ «Грушів Агрозахід» від 11 серпня 2014 року, сформовано статутний капітал товариства наступним чином: ОСОБА_2 - 8 000 грн, що становить 40 % від статутного капіталу товариства; ОСОБА_4 - 4 000 грн, що становить 20 % від статутного капіталу товариства; та ОСОБА_3 - 8 000 грн, що становить 40 % від статутного капіталу товариства.
		12 серпня 2014 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , який діяв від імені ОСОБА_4 (Сторона 1) та ОСОБА_1 (Сторона 2) укладено попередній договір, відповідно до якого сторони домовились про те, щоб не пізніше 01 жовтня 2014 року укласти договір купівлі-продажу 100 % частки в статутному капіталі ТОВ «Грушів Агрозахід» на умовах встановлених цим договором.
		У пункті 2.1 договору визначено, що купівля-продаж частки в статутному капіталі ТОВ «Грушів Агрозахід» буде вчинена на загальну суму 7 980 000 грн, що еквівалентно 600 000 дол. США.
		Згідно пункту 2.2 договору на підтвердження дійсних намірів про наступне укладення основного договору Сторона 2 передала, а Сторона 1 отримала грошову суму в розмірі 532 000 грн як передоплату (аванс) за вищевказану частку в статутному капіталі ТОВ «Грушів Агрозахід».
		Попередній договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кузьміним О. О. за реєстровим номером № 872.
		Згідно розписки від 12 серпня 2014 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 завдаток згідно попереднього договору від 12 серпня 2014 року про купівлю-продаж частки статуту в капіталі ТОВ «Грушів Агрозахід» у розмірі 532 000 грн.
		Основний договір сторонами до 01 жовтня 2014 року укладено не було, матеріали справи не містять пропозицій сторін щодо його укладення.
		26 вересня 2014 року ТОВ «Грушів Агрозахід» - засновники ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 звернулися з листом до ОСОБА_1 про перенесення дати підписання основного договору купівлі-продажу корпоративних прав підприємства до 20 жовтня 2014 року у зв`язку з технічними причинами по оформленню договорів оренди землі фірмою ТОВ «Грушів Агрозахід» з власниками земельних паїв.
		Згідно частини третьої статті 635 ЦК України зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановлений попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.
		Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
		Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
		Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
		Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».
		За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок, що основний договір не було укладено саме з вини відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , і з відповідачів слід стягнути 532 000 грн та неустойку.
		Колегія суддів не погоджується з висновками судів про необхідність солідарного стягнення грошових коштів та неустойки з таких підстав.
		У статті 540 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати обов`язок у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.
		Відповідно до статті 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.
		Тлумачення статей 540 та 541 ЦК України дає підстави для висновку, що при існуванні множинності осіб у зобов`язанні виникають часткові зобов`язання. Тому стягувач у частковому зобов`язанні має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати свій обов`язок у рівній частці. Натомість солідарне зобов`язання виникає у випадках, встановлених договором або законом, зокрема, у разі неподільності предмета зобов`язання.
		У пункті 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19) зазначено, що «солідарне зобов`язання виникає лише у випадках, встановлених договором або законом. Тобто солідарні зобов`язання виникають лише у випадках, передбачених договором чи актом чинного законодавства (див. наприклад постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 243/10982/15-ц (провадження № 14-81 цс 18), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (провадження № 14-178 цс 18), від 12 вересня 2018 року у справі № 569/96/17 (провадження № 14-386 цс 18), від 23 січня 2019 року у справі № 712/21651/12) (провадження № 14-526 цс 18))».
		Як свідчить аналіз судових рішень в них відсутнє посилання на будь-яку норму закону, що передбачала б виникнення солідарного зобов`язання в такому випадку. Також немає вказівки й на пункт попереднього договору від 12 серпня 2014 року, який встановлює виникнення солідарного зобов`язання. 
		Таким чином, оскільки на підставі попереднього договору від 12 серпня 2014 року виникло зобов`язання із множинністю осіб, то таке зобов`язання є частковим і кожний із боржників повинен виконати обов`язок у рівній частці. 
		Тому з відповідачів на користь позивача слід стягнути грошові кошти та неустойку в розмірі 1 064 000 грн пропорційно розміру їх часток у статутному капіталі, а саме: з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по 425 600 грн, а з ОСОБА_4 - 212 800 грн, мотивувальну частина судових рішень та резолютивну частину постанови апеляційного суду слід змінити.
		Колегія суддів відхиляє аргумент касаційної скарги про те, що укладаючи від імені ОСОБА_4 попередній договір від 12 серпня 2014 року, ОСОБА_8 діяв з перевищенням повноважень, з таких підстав.
		В матеріалах справи міститься копія заяви ОСОБА_4 про скасування 29 квітня 2016 року довіреності на представництво його інтересів, посвідченої приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Львівської області Куртяк О. О., 03 липня 2013 року за реєстром № 913, виданої на ім`я ОСОБА_8 (т.1 арк. спр. 124).
		В довіреності від 03 липня 2013 року вказано, що ОСОБА_4 уповноважив ОСОБА_8 вести від його імені будь-які справи в усіх без винятку підприємствах, установах та організаціях виключно з питань, які стосуватимуться його як учасника ТОВ «Грушів Агрозахід», крім  розпорядження майном (т. 1 арк. спр. 63).
		Аналіз статті 635 ЦК України свідчить, що по своїй суті попередній договір є організаційним і на його підставі не відбувається розпорядження майном. Тому  ОСОБА_8 , при укладенні попереднього договору діяв від імені ОСОБА_4 відповідно наданим йому повноваженням.
		Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги стосовно того, що ОСОБА_4 авансові кошти не отримував.
		Суд першої інстанції встановив, що 12 серпня 2014 року, ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 згідно попереднього договору від 12 серпня 2014 року про купівлю-продаж частки статуту в капіталі ТОВ «Грушів Агрозахід» 532 000 грн.
		Передача грошей підтверджується пунктами 2.2., 2.3 попереднього договору, у яких зазначено:
		«2.2 На підтвердження дійсних намірів про наступне укладення Основного договору «Сторона 2» передала, а «Сторона 1» отримала від «Сторони 2» грошову суму в розмірі  532 000 грн, як предоплату (аванс) за вищевказану частку в статутному капіталі ТОВ «Грушів Агрозахід».
		2.3 Передачу грошей здійснено готівкою в національній валюті України. Сторони підтверджують факт повного розрахунку за даним договором. «Сторона 1» своїм підписом під цим договором підтверджує, що розрахунок за даним договором проведено  повністю, претензій фінансового характеру відсутні». 
		У постанові Великої Палати Верховного суду від 08 вересня 2020 року у справі № 916/667/18 (провадження № 12-145гс19) зазначено, що «судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до пункту 5 договору купівлі-продажу від 03 червня 2016 року продаж частки 80 % у статутному капіталі товариства за домовленістю сторін вчиняється за 5 520 000,00 грн. Гроші у вказаній сумі продавці отримали у відповідних частках повністю до підписання зазначеного договору. Підписання цього договору свідчить про те, що розрахунки за частки у статутному капіталі товариства здійснені повністю та про те, що немає претензій до покупців щодо оплати з боку продавців… Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей пункт договору в тій його частині, в якій він містить відомості про отримання покупцями грошей, суму цих грошових коштів та пропорції, в якій вони отримані кожним з продавців, є даними, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи. Отже, положення договору, які містять зазначені відомості, відповідають визначенню доказів, наведеному в частині першій статті 73 ГПК України, а тому вони є доказом. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 73 ГПК України вони є письмовим доказом».
		Згідно частини другої статті 410 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Доводи касаційної скарги дають підстав для висновку, що судові рішення в оскарженій частині ухвалені частково без додержання норм матеріального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, змінити мотивувальну та резолютивну частини судових рішень в оскарженій частині щодо солідарного стягнення та судового збору, в іншій оскарженій частині судові рішення слід залишити без змін.
		Щодо розподілу судових витрат
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, ухвалює нове рішення, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. 
		Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про зміну судових рішень, відповідно підлягає зміні розподіл судових витрат, а саме, з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 слід стягнути на користь ОСОБА_1 витрати по оплаті судового збору у розмірі по 336 грн з кожного; з ОСОБА_4 - у розмірі 168 грн.
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.
		При поданні касаційної скарги  ОСОБА_4 сплатив судовий збір у розмірі 13 800 грн.
		Оскільки касаційна скарга  ОСОБА_4 , яка підписана представником ОСОБА_5 , підлягає частковому задоволенню, судові рішення підлягають зміні, з позивача на користь ОСОБА_4 слід стягнути судовий збір у розмірі 2 760 грн. 
		Керуючись статтями 141, 400, 410, 412, (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:                                                                 
		Касаційну скаргу ОСОБА_4 , яка підписана представником ОСОБА_5 , задовольнити частково.
		Змінити мотивувальну та резолютивну частини рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 листопада 2017 року в незміненій постановою апеляційного суду Івано-Франківської області від 12 березня 2018 року частині та мотивувальну та резолютивну частини постанови апеляційного суду Івано-Франківської області від 12 березня 2018 року щодо солідарного стягнення грошових коштів та судового збору.
		Викласти третій та четвертий абзаци резолютивної частини постанови апеляційного суду Івано-Франківської області від 12 березня 2018 року в такій редакції:
		«Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 заборгованість в розмірі 425 600 грн.
		Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 заборгованість в розмірі 425 600 грн.
		Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4  на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 заборгованість в розмірі 212 800 грн.
		Стягнути зОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 витрати по оплаті судового збору у розмірі по 336 грн з кожного.
		Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4  на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 витрати по оплаті судового збору у розмірі 168 грн».
		В іншій оскарженій частині рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Івано-Франківської області від 12 березня 2018 року залишити без змін.
		Стягнути з  ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі  2 760 грн.
		З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 листопада 2017 року та постанова апеляційного суду Івано-Франківської області від 12 березня 2018 року в зміненій частині втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                            В. І. Крат      
		 
		Судді:                                                                                      Н. О. Антоненко
		 
		                                                                                                                     І. О. Дундар 
		 
		                                                                                               Є. В. Краснощоков
		 
		                                                                                                                     М. М. Русинчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...