Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/672/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них; податку на доходи фізичних осіб.
Надіслано для оприлюднення: 09.12.2020. Зареєстровано: 10.12.2020. Забезпечено надання загального доступу: 11.12.2020.
Дата набрання законної сили: 08.12.2020
Номер судового провадження: A/855/19796/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД01010,  м. Київ,  вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6apladm.ki.court.gov.ua
		 
		Головуючий у першій інстанції: Вєкуа Н.Г.
		                                                                                                      суддя-доповідач: Епель О.В.
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		08 грудня 2020 року                                                                                         Справа № 640/672/20
		 
		Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: 
		Головуючого судді          Епель О.В., 
		суддів:                                    Карпушової О.В., Степанюка А.Г.,
		за участю секретаря           Лісник Т.В.,
		розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 липня 2020 року у справі 
		 
		за позовом          фізичної особи-підприємця 
		ОСОБА_1 
		 
		до                     Головного управління Державної податкової служби у м. Києві
		 
		про                     визнання протиправними та скасування 
		податкових повідомлень-рішень, 
		 
		В С Т А Н О В И В :
		 
		          Історія справи.
		Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 10.10.2019 №№  0078014203, 0078024203, 0078034203, 0078044203, 0078054203.
		Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 липня 2020 року адміністративний позов задоволено повністю.
		Ухвалюючи таке рішення, суд виходив з того, що утримання банківської комісії за надані послуги з еквайрингового обслуговування Організації за період 2017-2018 рр. відбувалося до зарахування коштів на банківський рахунок позивача, а також з того, що висновки інспектора про внесення до доходів позивача плати за послуги еквайрингу в розмірі 108 219,95 грн., які не потрапляли на рахунок ФОП, є необґрунтованими, і що висновки контролюючого органу про перевищення позивачем ліміту в 5  000  000,00 грн. є необґрунтованими та спростовуються первинними документами, наявними в матеріалах цієї справи.
		Крім того, суд зазначив, що при проведенні перевірки відповідач не врахував первинні документи позивача, не прийняв до уваги зміст та специфіку проведених господарських операцій за договором комісії, неправомірно встановив перевищення ліміту обсягу доходу в 5  000  000,00 грн., що призвело до необґрунтованих висновків та винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
		Також судоми першої інстанції на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача було стягнуто витрати, понесені на сплату судового збору в розмірі 10510,00 грн. та на професійну правничу допомогу в розмірі 9620,00 грн.
		Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити постанову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, наполягаючи на правомірності оспорюваних позивачем податкових повідомлень-рішень, наводячи викопіювання з акта перевірки та норми податкового законодавства і стверджуючи про наявність розбіжностей між сумами задекларованих позивачем доходів та виторгами РРО і коштами, які надійшли на його розрахунковий рахунок від контрагентів за 2017-2018 рр.
		Разом з тим, апелянт вказує, що позивачем не було надано контрольні стрічки для підтвердження реалізації товару, переданого на комісію, що на його переконання, унеможливлює підтвердження факту реалізації саме того товару, який був наданий згідно договору комісії.
		З цих та інших підстав апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи в цілому.
		          Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.10.2020 було відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду.
		          Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, наполягаючи на необґрунтованості та безпідставності доводів апелянта, стверджуючи, що до перевірки ним були надані всі необхідні первинні документи і що в матеріалах справи також містяться докази, які підтверджують правомірність формування показників його податкової звітності.
		Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін з наступних підстав.
		Обставини справи, установлені судом першої інстанції.
		Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець (далі - ФОП ОСОБА_1 ) та перебуває на податковому обліку в ГУ ДПС у м. Києві.
		За договором комісії №08/04 від 08.04.2017 комісіонер - ФОП ОСОБА_1 продавав товар ФОП ОСОБА_2 .
		У листі АТ «Державний експортно-імпортний банк України» від 24.02.2020 року № 00/5200/5046-20 зазначено:
		«Відповідно до п. 4.2.1 Договору, Організація уповноважує Банк утримувати з поточних та/або наступних платежів, що здійснюватимуться   на користь Організації, та/або не здійснювати перерахування на користь Організації комісійної винагороди за надані послуги з розрахункового обслуговування Організації за проведеними нею операціями з продажу товарів, робіт, послуг, плата за які здійснена за допомогою карток.
		Таким чином, утримання банківської комісії за надані послуги з еквайрингового обслуговування Організації за період 2017-2018 рр. відбувалося до зарахування коштів на банківський рахунок ФОП ОСОБА_1 №  НОМЕР_1 ».
		Аналогічно, у листі АТ КБ «Приватбанк» від 27.02.2020 № 20.1.0.0.0/7-200131/4530 вказано, що: «Відповідно до п.3.6.1.4.1.6. здійснювати зарахування прийнятих платежів на поточні установи підприємства на наступний операційний день Банку, який слідує за днем прийняття платежу. Відповідно до п. 3.6.1.13.1. комісії за розрахункове обслуговування операцій, стягуються банком при відшкодуванні сум торговцю, відповідно з анкетою-заявою на підключення до послуги «еквайринг».
		Відповідачем на підставі п.п 20.1.4 п. 20.1 ст.20, п.п. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78, п. 79.1 ст. 79, п. 82.2 т. 82 Податкового Кодексу України та відповідно до наказу   Головного управління державної податкової служби у м. Києві від 23 серпня 2019 року № 11835 була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2017по 31.12.2018Ю, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2017 по 31.12.2018 року   фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ).
		За результатами проведеної перевірки контролюючим органом складено акт від 09.09.2019 № 22/26-15-42-03-30/ НОМЕР_2 , в якому встановлено порушення позивачем вимог:
		1) п. 291.4 ст. 291, п. 292.1 ст. 292, п. 293.3, п. 293.4 ст. 293, пп. 298.2.3 п. 298.2 ст. 298 Податкового Кодексу України, не нараховано та не сплачено до бюджету суму єдиного податку за 9 місяців 2017 року у І розмірі 7844,60грн. та не здійснено перехід на загальну систему оподаткування з 01.10.2017;
		2) пп. 177.5.2 п. 177.5 ст.177, пп. 49.18.2, п. 49.18, ст. 49, пп. 49.18.5, п. 49.18, ст. 49 І Податкового кодексу України - податкові декларації про майновий стан і доходи за четвертий квартал І 2017 року та за 2018 рік до контролюючого органу не подані;
		3) п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України - занижено податок з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності на суму 267,41грн., за 2017 рік та на суму 262 365,39 грн за І 2018 рік;
		4) п. 16 прим. 1 підр. 10 розд. XX Податкового кодексу України, не нараховано та не сплачено військового збору у розмірі 22,28грн за 2017рік та у розмірі 21 863,78 грн. за 2018 рік;
		5) ст. 6 п. 2 пп. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на і загальнообов`язкове державне соціальне страхування» № 2464-УІ від 08.07.2010 - звіт щодо сум нарахованого єдиного внеску за 2017-2018 роки подано за невстановленою формою;
		6) абз.З, п. 8, ст. 9. Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року N 2464-VІ зі змінами та доповненнями, а саме не нараховано та не сплачено суму єдиного внеску, нарахованого з чистого оподатковуваного доходу у розмірі 55 914,06 грн. за 2018 рік;
		7) п. 181.1 ст.181, п.183.2, п.183.4 ст.183, ст.187, п.201.8. ст.201 Податкового Кодексу України - не визначено суму ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету в розмірі 724  428,00 грн.
		При цьому, контролюючий орган дійшов висновку, що кошти в розмірі 108  219,95 грн., які утримані банківськими установами, фактично були доходом ФОП ОСОБА_1 .
		На вказаний акт перевірки позивачем були подані заперечення, проте листом ГУ ДПС у м. Києві № 5848/ФОП/26-15-42-03-27 від 07.10.2019 повідомило про залишення акту перевірки без змін, а заперечень позивача - без задоволення.
		10.10.2019 відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення, які позивачем отримано 18.10.2019:
		1) № 0078014203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з єдиного податку з фізичних осіб на суму 7 844,60 грн. і штраф 1 916,15 грн., а загалом 9 760,75 грн.;
		2) № 0078024203, яким застосовано штрафні санкції 340,00 грн. з податку на доходи фізичних осіб;
		3) № 0078034203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 262 632,79 грн. і застосовано штраф 65  658,20 грн., а загалом на суму 328 290,99 грн.;
		4) № 0078044203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за військовим збором на 21 886,06 грн. і нараховано штраф 5 471,52 грн., а загалом на суму 27 357,58 грн.;
		5) № 0078054203, яким позивачу збільшено зобов`язання з податку на додану вартість на суму 724 428,00 грн. і застосовано штраф 181107,00 грн., а загалом 905  535,00 грн.
		24.10.2019 позивачем подано скаргу до ДПС України.
		08.11.2019 рішенням ДПС України № 8885/6/99-00-08-05-04 було продовжено строк розгляду скарги до 23.12.2019.
		20.12.2019 ДПС України прийнято рішення про результати розгляду скарги № 113776/6/99-00-08-05-04, яким скаргу позивача залишено без задоволення.
		Позивач, вважаючи зазначені податкові повідомлення-рішення рішення протиправними, звернувся до суду з цим позовом.
		Нормативно-правове обґрунтування.
		Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Податковим кодексом України (далі - ПК України), Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), Законами України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI), «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 № 265/95-ВР  (далі - Закон № 265/95-ВР), Порядком передачі електронних копій розрахункових документів і фіскальних звітних чеків реєстраторів розрахункових операцій дротовими або бездротовими каналами зв`язку до органів державної податкової служби, затвердженим наказом Міністерства фінансів України 08.10.2012 № 1057 (далі - Порядок № 1057).
		Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно зі ст. 1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента. 
		Комітент повинен виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановлених у договорі комісії (ст. 1013 ЦК України).
		Відповідно до ст. 2 та п. 7 ст. З Закону № 265/95-ВР через модем реєстратора розрахункових операцій (РРО) здійснюється передача копій і сформованих РРО розрахункових документів і фіскальних звітних чеків в електронній формі по дротових або бездротових каналах зв`язку до податкового органу. Порядок передачі інформації до органів доходів і зборів по дротових або бездротових каналах зв`язку встановлюється органами доходів і зборів на базі технології, розробленої Національним банком України та погодженої центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику.  
		Згідно з Порядком № 1057, суб`єкти господарювання, які використовують РРО, що створюють КСЕФ, та/або електронні контрольно-касові реєстратори, що створюють контрольну стрічку в друкованому вигляді, повинні забезпечити передачу до сервера обробки інформації електронні копії розрахункових документів і фіскальних звітних чеків, які містяться на контрольній стрічці у пам`яті РРО або в пам`яті модемів, які до них приєднані (п. 1.5 Порядку).
		Відповідно до п.п. 292.1, 292.4, 292.6 ПК України у разі надання послуг, виконання робіт за договорами комісії доходом є сума отриманої винагороди повіреного (агента).
		Доходом платника єдиного податку є для фізичної особи - підприємця - дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній пунктом 292.3 цієї статті. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності.
		Датою отримання доходу платника єдиного податку є дата надходження коштів платнику єдиного податку у грошовій (готівковій або безготівковій) формі, дата підписання платником єдиного податку акту приймання-передачі безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг). Для платника єдиного податку третьої групи, який є платником податку на додану вартість, датою отримання доходу є дата списання кредиторської заборгованості, за якою минув строк позовної давності.
		Згідно з підпунктом 16.1.7 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний подавати контролюючим органам інформацію в порядку, у строки та в обсягах, встановлених податковим законодавством.
		У пунктах 44.1, 44.7 статті 44 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
		Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
		Платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом визначених законодавством термінів, але не менш як 1095 днів (2555 днів - для документів та інформації, необхідної для здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статей 39 та 39-2 цього Кодексу) з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а в разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності, та документів, пов`язаних з виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, - не менш як 1095 днів з дня здійснення відповідної господарської операції (для відповідних дозвільних документів - не менш як 1095 днів з дня завершення терміну їх дії).
		У пунктах 177.2, 177.4, 177.10 статті 177 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
		До переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать:
		- витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат;
		- витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу);
		- обов`язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов`язкове страхування життя або здоров`я працівників у випадках, передбачених законодавством;
		- суми податків, зборів, пов`язаних з проведенням господарської діяльності такої фізичної особи - підприємця (крім податку на додану вартість для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, та акцизного податку, податку на доходи фізичних осіб з доходу від господарської діяльності, податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, з об`єктів житлової нерухомості); суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; платежі, сплачені за одержання ліцензій на провадження певних видів господарської діяльності фізичною особою - підприємцем, одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, пов`язаних з господарською діяльністю фізичної особи - підприємця;
		- інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.
		Не включаються до складу витрат підприємця:
		- витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою - підприємцем;
		- витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації;
		- витрати на придбання та утримання основних засобів, визначених абзацами восьмим - десятим підпункту 177.4.6 цього пункту;
		- документально не підтверджені витрати.
		Зазначені у цій статті підприємці мають право (за власним бажанням) включати до складу витрат, пов`язаних з провадженням їх господарської діяльності, амортизаційні відрахування з відповідним веденням окремого обліку таких витрат. При цьому амортизації підлягають:
		- витрати на придбання основних засобів та нематеріальних активів;
		- витрати на самостійне виготовлення основних засобів, реконструкцію, модернізацію та інші види поліпшення основних засобів (крім поточного ремонту).
		Фізичні особи - підприємці зобов`язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару.
		У пункті 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України визначено, що 
		Тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.
		Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.
		Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.
		Ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.
		Частиною восьмою статті 9 Закону № 2464-VI визначено, що платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
		При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов`язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Винятком є випадки, якщо внесок, нарахований на ці виплати, вже сплачений у строки, встановлені абзацом першим цієї частини, або за результатами звірення платника з податковим органом за платником визнана переплата єдиного внеску, сума якої перевищує суму внеску, що підлягає сплаті, або дорівнює їй. Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі. При цьому фактичним отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення) вважається отримання відповідних сум готівкою, зарахування на рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, отримання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей у рахунок зазначених виплат, фактичне здійснення з таких виплат відрахувань згідно із законодавством або виконавчими документами чи будь-яких інших відрахувань.
		Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
		Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до податкового органу (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.
		Висновки суду апеляційної інстанції.
		Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що законодавством регламентовано обов`язок суб`єктів господарювання своєчасно та в повному обсязі відображати в їх бухгалтерській і податковій звітності отримані доходи, прибутки та нараховувати і сплачувати з них ПДФО, військовий збір, ЄСВ, ПДВ в порядку та розмірах, визначених чинним законодавством.
		При цьому, господарські операції, за результатами яких платником здійснюється формування показників його податкової звітності, повинні підтверджуватися відповідними первинними документами.
		Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що підставою для нарахування позивачу спірних податкових зобов`язань та штрафних санкцій стали висновки контролюючого органу щодо отримання позивачем доходу за 2017-2018 рр. в розмірі 108  219,95 грн., що не був ним задекларований та, на переконання контролюючого органу, свідчить про перевищення ліміту 5  000  000,00 грн.
		Разом з тим, апеляційний суд зазначає, що вказана сума 108 219,95 грн. не є доходом позивача в розумінні приписів податкового законодавства, а є сумою коштів, які були утримані банківськими установами на умовах еквайрингу. Тобто, за договором еквайрингу електронні кошти клієнтів після проведення операції із застосуванням РРО потрапляли на транзитні рахунки банків позивача (а не самого позивача), з яких банк відраховував комісію, а залишок коштів направлявся вже безпосередньо на банківський рахунок позивача.
		Таким чином, на рахунок позивача не надходила повна сума за продаж товару, яка зазначалась у фіскальних касових чеках, а надходили кошти в сумі ціни товару з вирахуванням комісії банку за використання послуг еквайрингу.
		Отже, доходом позивача є решта суми, що була ним фактично отримана за відповідним договором комісії (після вирахування послуг еквайрингу). 
		Тож, доводи апелянта про наявність розбіжностей між сумами задекларованих позивачем доходів та виторгами РРО і коштами, які надійшли на його розрахунковий рахунок від контрагентів за 2017-2018 рр., є необґрунтованими, безпідставними і вказують на поверхневе та неповне з`ясування контролюючим органом відповідних обставин при проведенні перевірки позивача та застосування до нього відповідних санкцій.
		Крім того, судова колегія звертає увагу на те, що відповідні операції (розрахунки) були проведені через РРО позивача і, відповідно, в ГУ ДПС у м.  Києві (як таке передбачено п. 1.5 Порядку № 1057) в електронній формі під час проведення перевірки були наявні всі необхідні дані і контролюючий орган мав доступ до інформації контрольних стрічок РРО позивача і можливість їх перевірити, про що вказано безпосередньо самим контролюючим органом в акті перевірки (п. 2.1.2 акта).
		З огляду на це, апеляційний суд відхиляє доводи апелянта про те, що позивачем не було надано контрольні стрічки для підтвердження реалізації товару, переданого на комісію, що на його переконання, унеможливлює підтвердження факту реалізації саме того товару, який був наданий згідно договору комісії.
		Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо протиправності податкових повідомлень-рішень від 10.10.2019 №№ 0078014203, 0078024203, 0078034203, 0078044203, 0078054203.
		Зворотного апелянтом не доведено і жодних доказів, окрім акта перевірки, не було надано ані до суду першої інстанції, ані в ході апеляційного провадження. 
		Разом з тим, колегія суддів зазначає, що висновки контролюючого органу засновуються на припущеннях, які відповідно до ст. 242 КАС України не можуть бути покладені в основу судового рішення, оскільки вказаною нормою процесуального законодавства передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.
		Крім того, постулатом адміністративного процесуального законодавства є презумпція винуватості відповідача у справі - суб`єкта владних повноважень (частина друга статті 77 КАС України).
		У свою чергу податковим законодавством презюмується правомірність рішень, дій та бездіяльності платника податків (ст. 4 ПК України).
		Зазначене в сукупності обумовлює покладення обов`язку доказування в податкових спорах на податковий орган, який у відповідності до принципу офіційного з`ясування обставин справи повинен доводити в суді обставини, що стали підставою для нарахування платнику податків спірних податкових зобов`язань, та правомірність прийняття свого рішення.
		Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду від 20.02.2018 у справі № 817/149/17, від 29.03.2018 у справі № 813/2758/16 та, відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України, є обов`язковим для колегії суддів при вирішенні даної справи.
		Такий правовий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».
		Судова колегія також враховує правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені в п.п. 70, 71 рішення у справі RYSOVSKYY v. UKRAINE («Рисовський проти України») заява № 29979/04, в якому ЄСПЛ підкреслено особливу важливість принципу «належного урядування», відповідно до якого, в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). 
		Крім того, в рішеннях у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року Європейський суд з прав людини наголосив, що саме на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій та мінімізують ризик помилок.
		Аналізуючи всі доводи учасників справи, колегія суддів приймає до уваги висновки, викладені в рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.
		Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» висновки Європейського суду з прав людини є джерелом права.
		Отже, судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
		Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Таким чином, апеляційна скарга Головного управління Державної податкової служби у м. Києві підлягає залишенню без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 липня 2020 року - без змін.
		Розподіл судових витрат.
		З огляду на результат розгляду цієї справи, відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.
		          Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		          Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 липня 2020 року - без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
		Судове рішення виготовлено 08 грудня 2020 року.
		 
		 
		Головуючий суддя          
		 
		 
		Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...