Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 522/18372/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із житлових відносин, з них.
Надіслано судом: 24.12.2020. Зареєстровано: 25.12.2020. Забезпечено надання загального доступу: 30.12.2020.

Номер судового провадження: 2/522/1554/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 522/18372/19
		Провадження № 2/522/1554/20
		РІШЕННЯ
		 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		14 грудня 2020 року                                                           м. Одеса
		Приморський районний суд м. Одеси у складі:
		головуючого судді Науменка А.В.,
		за участю секретаря судового засідання Звонецької І.М., 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання за особою права на реєстрацію місця проживання та визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 і ОСОБА_1 про вселення та виселення, -
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Позивач,  ОСОБА_1 , звернулася до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання за особою права на реєстрацію місця проживання та визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, в якому просила:
		       - визнати за ОСОБА_1 право на реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , без отримання згоди власника/співвласників житла, наймача та членів його сім`ї;
		       - визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування жилим приміщенням, що розташовано за адресою: АДРЕСА_1 .
		Позовні вимоги ОСОБА_1 були вмотивовані тим, починаючи з 2009 року та до теперішнього часу, позивачка та ОСОБА_2 проживають у квартирі АДРЕСА_2 , право на житлову площу якої визнано за ОСОБА_2 рішенням Центрального районного суду м. Одеси від 05.11.2002 р. у справі № 2-2647/2002. Вказаним рішенням зобов`язано Центральну райадміністрацію виконавчого комітету Одеської міської ради укласти с ОСОБА_2 договір найму житлового приміщення, який в подальшому було укладено 03.05.2019 р. 07.12.2018 р. між позивачкою та ОСОБА_2 укладено шлюб. Однак, під час звернення ОСОБА_1 до Департаменту надання адміністративних послуг ОМР з метою реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 . 21.05.2019 р. місце проживання ОСОБА_1 було зареєстроване та видано довідку. В подальшому, 19.07.2019 р. позивачка отримала лист, у якому зазначалося, що Департаментом здійснено скасування реєстрації місця проживання позивачки, з підстав відсутності документів, що підтверджують право на проживання в житлі, які передбачені Правилами реєстрації місця проживання, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України віл 02.03.2016 р. № 207.
		З довідки (виписки з домової книги про склад сім`ї та реєстрацію) вбачається, що за адресою АДРЕСА_1  проживають:  ОСОБА_2  (наймач) та члени його сім`ї:  ОСОБА_3 (син наймача) та ОСОБА_1  (дружина наймача). Однак, у своїй позовній заяві ОСОБА_1 зазначала, що вона немає можливості отримати згоду на реєстрацію місця проживання за вищевказаною адресою від усіх членів сім`ї наймача, зокрема, від ОСОБА_3 (син наймача), оскільки, ані ОСОБА_1 , ані її чоловік, ОСОБА_2 , не мають зв`язку з відповідачем-2 та, водночас, у подружжя відсутня будь-яка інформація щодо можливого його місця проживання та/або місця знаходження.
		Ухвалою суду від 26 листопада 2019 року у справі відкрито провадження та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
		Відповідачем ОСОБА_2 відзив на позовну заяву не подавався.
		13 лютого 2020 року відповідачем-2 ОСОБА_3 було подано до суду відзив на позовну заяву, в якому він не погоджується із заявленими позовними вимогами та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. 
		13 лютого 2020 року представником ОСОБА_3 , адвокатом Михайліним О.Є., через канцелярію Приморського районного суду м. Одеси подано зустрічну позовну заяву до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про вселення та виселення, в якому він просив:
		- вселити  ОСОБА_3 у спірну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зобов`язавши ОСОБА_2 надати йому ключі від вхідних дверей квартири;
		- виселити  ОСОБА_1 зі спірної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
		Позивач за зустрічною позовною заявою зазначав, що він неодноразово звертався до правоохоронних органів з проханням вирішити питання щодо можливості його вселення в спірну квартиру та, водночас, вважає це звернення підтвердженням факту наявності перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_2 . 
		Разом із зустрічним позовом заявлено клопотання про витребування доказів, а саме витребувати з Центру надання адміністративних послуг Одеської міської ради (65017, м. Одеса, вул. Косовська, 2-д) належним чином завірені копії матеріалів (документів реєстраційної справи) щодо звернення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) із заявою про реєстрацію її місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 ; та матеріалів перевірки, за результатами якої скасовано реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 у вищезазначеній квартирі.
		Ухвалою суду від 24 березня 2020 року прийнято до провадження зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про вселення та виселення. Клопотання позивача за зустрічною позовною заявою - задоволено.
		Ухвалою суду від 24 березня 2020 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання за особою права на реєстрацію місця проживання та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про вселення та виселення призначено до розгляду за правилами загального позовного порядку.
		01 липня 2020 року представником  ОСОБА_1 , адвокатом Іскрою С.Л., подано до суду відзив на зустрічну позовну заяву, в якому вона не погоджується із заявленими позовними вимогами ОСОБА_3  та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
		В судовому засіданні представником ОСОБА_1 було надано заяву про збільшення позовних вимог шляхом доповнення позову, в якій позивачка просила суд визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_2 .
		Представником ОСОБА_3 подано до суду відзив на позовну заяву з урахуванням збільшення позовних вимог.
		25 вересня 2020 року судом закрито підготовче провадження і справа призначена до судового розгляду по суті. 
		Під час розгляду справи у судовому засіданні представником ОСОБА_3 було зазначено, що ОСОБА_1 було обрано неналежний спосіб захисту свого права, просив суд відмовити у задоволенні первісного позову у повному обсязі та про задоволення вимог зустрічної позовної заяви. 
		Представник ОСОБА_1 позовні вимоги підтримувала в повному обсязі, заперечувала проти доводів ОСОБА_4 та зазначала, що виселення або ж заборона сумісного проживання чоловіка та дружини однією сім`єю в спільному житлі є прямим порушенням національного та міжнародного законодавства. 
		Дослідивши матеріали справи, вислухавши сторони та їх представників, суд дійшов висновків. 
		Нормами статті 3 СК України передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
		Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що  ОСОБА_1 та ОСОБА_2 знаходяться в офіційному шлюбі, ведуть спільне господарство та проживають однією сім`єю. 
		Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 64 ЖК УРСР члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
		Наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
		Ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначає, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. 
		Як передбачено ч. 4 ст. 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Аналіз ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, щодо права на повагу до приватного і сімейного життя, та дослідження практики Європейського суду з прав людини (рішення Європейського суду з прав людини по справі «Пек проти Сполученого Королівства» 2003 р.), дозволяють зробити висновок, що повага до приватного життя передбачає невтручання держави та інших суб`єктів у прийняття людиною рішення щодо власного життя. 
		Норми Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, перш за все, захищають інтереси біологічної сім`ї, створеної згідно з національними особливостями. 
		Згідно зі ст. ст. 2, 3, 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території. Свобода пересування визначається як право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, вільно та безперешкодно за своїм бажанням переміщатися по території України у будь-якому напрямку, у будь-який спосіб, у будь-який час, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Вільний вибір місця проживання чи перебування є правом громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати. Громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання.
		Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що виселення або ж заборона сумісного проживання чоловіка та дружини однією сім`єю в спільному житлі є прямим порушенням національного та міжнародного законодавства. 
		Також, в ході розгляду справи судом було проаналізовано твердження ОСОБА_3 про створення йому перешкод у користуванні спірною квартирою та у проживанні в ній, проте реальних підтверджень, які б ґрунтувалися на фактичних обставинах справи, чи належних письмових доказах ОСОБА_3 надано не було.
		Суд вважає за необхідне зазначити, що розгляд і вирішення справ в судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ч. 1 - 3 ст. 10 ЦПК України). У відповідності зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
		Крім того, суд критично оцінює твердження ОСОБА_3 щодо незаконного проживання ОСОБА_1 у спірній квартирі, та відмовляє у вимозі за зустрічним позовом ОСОБА_3 про виселення ОСОБА_1 з даного приміщення. 
		Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
		Зокрема, у статті 9 ЖК УРСР передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
		Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 64 ЖК УРСР члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення.
		До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
		Також суд враховує, що представник ОСОБА_3 в судовому підтвердив ту обставину, що на сьогоднішній день ОСОБА_3 разом проживає зі своєю сім`єю за іншою адресою, але проживати квартирі за місцем реєстрації не представляється можливим, тому як квартира площею 19 кв.м.
		Так, вселення ОСОБА_3 до квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , передбачає в собі визнання його права на користування даним житловим приміщенням. Однак, суд приймає до уваги на зміст статті 65 ЖК УРСР, згідно з якою за особою не може бути визнано право користування жилим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання в іншому жилому приміщенні.
		Також суд встановлює, що первиним позивачем ОСОБА_1 не доведене по справі наявність достатніх підстав для визнання ОСОБА_5 таким, що втратив право користування квартирою.
		Крім того, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
		Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України, достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. 
		Проте, зважаючи на зміст норм чинного цивільного процесуального законодавства України, подання заяв до органів поліції, на які посилається ОСОБА_3 , саме по собі не підтверджує той факт, що відповідачі за зустрічним позовом якимось чином перешкоджають позивачу вселитися та проживати у вищевказаній квартирі.
		Таким чином, суд вважає, що в питанні щодо вселення ОСОБА_3 предмет спору відсутній, а підстави для його вирішення в судовому порядку вичерпані.
		Крім того, зауваження представника ОСОБА_3 , що ОСОБА_1 було обрано неналежний спосіб захисту свого права, оцінюється судом критично.
		Суд звертає увагу, що відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Таким чином, надаючи правову оцінку зазначеним вище фактам враховуючи вищенаведені положення законодавства України, міжнародного законодавства, практики Європейського суду з прав людини, а також принципів розумності, справедливості та невтручання в особисте і сімейне життя, враховуючи викладене, оцінюючи пояснення сторін, всі досліджені судом докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, а у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 суд вважає за необхідне відмовити у повному обсязі.
		Керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 77, 141, 259, 263, 264, 265, 268, 272, 273 ЦПК України,- 
		УХВАЛИВ:
		 
		Первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання за особою права на реєстрацію місця проживання задовольнити частково.
		Визнати за ОСОБА_1 право на реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , без отримання згоди власника/співвласників житла, наймача та членів його сім`ї.
		В іншій частині позовних вимог - відмовити.
		У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про вселення та виселення відмовити в повному обсязі.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1ст. 354 ЦПК України.
		 
		Суддя                                                                           А.В. Науменко
		 
		 
		 
		Повний текст рішення виготовлений 24.12.2020 року.
		 
		Суддя                                                                           А.В. Науменко
		14.12.20

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...