Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 638/7125/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про недоговірні зобов`язання; Спори про відшкодування шкоди.
Надіслано судом: 24.12.2020. Зареєстровано: 25.12.2020. Забезпечено надання загального доступу: 28.12.2020.
Дата набрання законної сили: 24.12.2020
Номер судового провадження: 22-ц/818/4268/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		__________________________________________________________________
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		24 грудня 2020 року
		м. Харків
		справа № 638/7125/17
		провадження № 22-ц/818/4268/20
		Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
		головуючого судді  Тичкової О.Ю.,
		суддів  Кругової С.С., Пилипчук Н.П.,
		учасники справи:
		позивач  ОСОБА_1 ,
		відповідачі  Ліквідаційна комісія Харківського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, Державна казначейська служба України,
		розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Тищенко Вікторії Володимирівни, яка діє в інтересах Ліквідаційної комісії Харківського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова, ухвалене 26 лютого 2020 року у складі судді Омельченко К.О.,
		УСТАНОВИВ:
		У травні 2017 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України моральної шкоди, завданої внаслідок незаконних дій відповідача у розмірі 864 000 грн.
		Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 07.10.2004 уповноважені особи Ленінського районного відділу Харківського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області (надалі Харківський РВ ХМУ ГУ МВСУ в Харківській області), зловживаючи своїм службовим становищем, в інтересах третіх осіб, заочно сфальсифікували адміністративний протокол № 045012 про вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП, і з пропуском місячного строку направили для розгляду в Ленінський районний суд м. Харкова. 19.11.2004 Ленінський районний суд м. Харкова виніс постанову за відсутності правопорушника та визнав його винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП, призначивши покарання у вигляді арешту на 10 діб. Верховний Суд України 07.09.2005 скасував постанову Ленінського районного суду м. Харкова, а провадження відносно позивача закрив на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП. 23.11.2004 працівники Ленінського РВ ХМУ ГУМВСУ в Харківській області, продовжуючи свої незаконні дії та зловживаючи своїм службовим становищем, з застосуванням фізичної сили, незаконно затримали позивача та нанесли йому тілесні пошкодження, в результаті чого він під конвоєм був доставлений до 4-ї міської лікарні, де знаходився на лікуванні з 23.11.2004 по 02.12.2004, як арештований. Факт нанесення тілесних пошкоджень підтверджується актом судово-медичного обстеження №1835-а від 20.12.2004 та матеріалами кримінальної справи №17050011, порушеної 25.01.2005 прокуратурою м.Харкова за ч. 2 ст. 365 КК України за фактом перевищення влади працівниками Ленінського РВ ХМУ ГУМВСУ в Харківській області. 31.01.2005 начальник ХМУ ГУМВСУ в Харківській області своїм наказом №19 притяг до дисциплінарної відповідальності ДІМ Ленінського РВ ХМУ ГУМВСУ в Харківській області лейтенанта міліції ОСОБА_2 за допущені порушення законодавства про адміністративні правопорушення, який також завдав тілесні пошкодження при затриманні, що також підтверджує факт фальсифікації працівниками міліції адміністративного протоколу. Позивач вважає, що таким чином відповідач порушив вимоги Конституції України і кримінального процесуального законодавства. Своїми тривалими неправомірними і незаконними діями відповідач заподіяв йому, як потерпілому, моральну шкоду, тому що з вини відповідача йому були завдані тілесні пошкодження середнього ступеня тяжкості, які спричинили довготривалий розлад здоров`я; він змушений був тривалий час проходити курс лікування по реабілітації здоров`я; був позбавлений відчуття безпеки, правової стабільності, верховенства права; було порушено його психологічне благополуччя; принижена честь, гідність та ділова репутація; протягом тривалого часу він був змушений витрачати свій особистий час і звертатися до суду за захистом своїх прав, гарантованих Конституцією України, умисно грубо порушених відповідачем, що призвело до погіршення і позбавлення можливості реалізації своїх звичок і бажань, неможливості продовжити активне особисте життя, що вимагає від нього докласти більше зусиль для організації свого життя. Закон зобов`язує відповідача дотримуватись встановлених правил, за невиконання яких настає відповідальність по відношенню до громадянина, передбачена у вигляді компенсації за спричинення моральної шкоди. На підставі викладеного позивач просив стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 864000 грн.
		Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 26 лютого 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково. Стягнуто з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 5000 гривень. В іншій частині позовні вимоги залишені без задоволення. Судові витрати покладені за рахунок держави.
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що постановами Ленінського районного суду м. Харкова від 19.11.2004, 21.12.2004 та 29.03.2005 ОСОБА_1 визнавався винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП. Постановами Апеляційного суду Харківської області від 06.12.2004 та 16.02.2005 постанови Ленінського районного суду м. Харкова від 19.11.2004, 21.12.2004 у відношенні ОСОБА_1 скасовані та направлені на новий судовий розгляд в той самий суд в іншому складі суду. Постановою Верховного Суду України від 07.09.2005 постанова Ленінського районного суду від 29.03.2005 про визнання ОСОБА_1 винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП, і закриття провадження у справі в зв`язку з закінченням строку, передбаченого ст. 38 КУпАП, - скасована, а провадження у справі закрито на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП. Судом встановлено, що адміністративний протокол № 045012 від 07.10.2004, був складений працівниками Ленінського РВ ХМУ ГУМВСУ в Харківській області всупереч вимогам КУпАП. Працівники, які мали відношення до його складання та направлення для розгляду до суду були притягнуті до дисциплінарної відповідальності, що відображено у листі № 1215 вих-06 від 09.03.2006. На підставі зазначеного протоколу позивача було незаконно піддано адміністративному стягненню, що безперечно спричинило йому моральні страждання. Суд уважав доведеним факт завдання позивачу моральних страждань, втрат немайнового характеру і, виходячи із принципу розумності і виваженості, з огляду на конкретні обставини справи прийшов до висновку , що позовні вимоги про стягнення моральної шкоди підлягають частковому задоволенню в розмірі 5000 грн. Позовні вимоги про стягнення моральної шкоди за нанесення тілесних пошкоджень працівниками Ленінського РВ ХМУ ГУМВСУ в Харківській області суд першої інстанції вважав не доведеними, оскільки позивач не надав суду належних та допустимих доказів того, що отримані ним тілесні ушкодження були завдані саме працівниками Ленінського РВ ХМУ ГУМВСУ в Харківській області. Судове рішення про притягнення працівників Ленінського РВ ХМУ ГУМВСУ в Харківській області до кримінальної відповідальності відсутнє, а досудове слідство по кримінальній справі №17050011 за фактом нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_1 на теперішній час зупинено на підставі п. 3 ст. 206 КПК України (в ред. 1960 року), у зв`язку з не встановленням осіб, які вчинили злочин. У зв`язку з викладеним суд відмовив в задоволенні позовних вимог в цій частині.
		Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Тищенко Вікторія Володимирівна, яка діє в інтересах ХМУ ГУМВС України в Харківській області, звернулася з апеляційною скаргою, у якій просила рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі.
		Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки його прийнято з порушенням норм матеріального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Суд першої інстанції обґрунтував наявність моральної шкоди фактом складання протоколу про адміністративне правопорушення від 07.10.2004 №045012 відносно ОСОБА_1 , однак у позовній заяві позивач на зазначене, як на підставу позову, не посилався. Крім того, суд дійшов не обґрунтованого висновку, що даний адміністративний протокол складений всупереч вимогам КУпАП, оскільки працівники, які мали відношення до його складання та направлення до суду для розгляду, притягнуті до дисциплінарної відповідальності, що підтверджується даними листа прокуратури №1215 від 09.03.2006. Зазначений лист складений органом, який взагалі не є суб`єктом, що є розпорядником інформації про притягнення працівників Ленінського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області до дисциплінарної відповідальності. Тому судом не було достовірно з`ясовано, чи дійсно працівники Ленінського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області були притягнуті до дисциплінарної відповідальності, за які дії чи бездіяльність вони були притягнуті до дисциплінарної відповідальності та яким наказом. Таким чином, судом ухвалене рішення, яке не ґрунтується на достовірних доказах. Тому суд дійшов безпідставного висновку про наявність підстав для відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди.
		ОСОБА_1 надав відзив на апеляційну скаргу, яку просив залишити без задоволення, рішення суду просив залишити без змін. В обґрунтування відзиву посилався на формальність скарги, відсутність посилань на конкретні недоліки і прорахунки в проведенні судового слідства; обставини, на які посилається апелянт, були предметом дослідження судом, який їх спростував.
		Частина третя статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
		Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду - зміні з таких підстав.
		Судом першої інстанції встановлено, що 07.10.2004 уповноважені особи Ленінського РВ ХМУ ГУМВСУ в Харківській області склали адміністративний протокол у відношенні ОСОБА_1 №045012 про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП.
		19.11.2004 постановою Ленінського районного суду м. Харкова визнано ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП та призначено йому покарання у вигляді 10 діб адміністративного арешту.
		06.12.2004 Апеляційним судом Харківської області постанова Ленінського районного суду м. Харкова від 19.11.2004 скасована, а матеріали направлені на новий судовий розгляд в той же суд іншому судді.
		21.12.2004 постановою Ленінського районного суду м. Харкова припинено провадження у справі про адміністративне правопорушення за ст. 173 КУпАП, у зв`язку з закінченням строків притягнення особи до адміністративної відповідальності.
		16.02.2005 постановою Апеляційного суду Харківської області постанова Ленінського районного суду м. Харкова від 21.12.2004 скасована, справа направлена на новий судовий розгляд до того ж суду другому судді.
		29.03.2005 постановою Ленінського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП, провадження у справі закрито у зв`язку з закінченням строку, передбаченого ст. 38 КУпАП.
		07.09.2005 постановою Верховного Суду України постанова Ленінського районного суду м. Харкова від 29.03.2005 відносно ОСОБА_1 скасована, а справа провадженням закрита на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП.
		Згідно з листом від 09.03.2006 № 1215вих-06 за підписом прокурора Ленінського району м. Харкова, прокурорською перевіркою встановлені порушення чинного законодавства про адміністративні правопорушення працівниками Ленінського РВ ХМУ УМВС України в Харківській області при складанні відносно ОСОБА_1 протоколу про адміністративне правопорушення за ст. 173 КУпАП. Наказом від 31.01.2005 №19 начальника ХМУ УМВС України в Харківській області ДІМ Ленінського РВ ХМУ УМВС України в Харківській області лейтенант міліції ОСОБА_2 був притягнутий до дисциплінарної відповідальності за зазначені порушення (а.с. 146).
		Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції свої висновки мотивував тим, що адміністративний протокол №045012 від 07.10.2004 складено всупереч вимогам КУпАП, оскільки працівники, які мали відношення до його складання та направлення до суду для розгляду, притягнуті до дисциплінарної відповідальності. На підставі указаного протоколу позивач був незаконно підданий адміністративному стягненню, що спричинило йому моральні страждання.
		Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
		Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
		Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
		Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		Згідно ст.ст. 1173, 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
		Відповідно до правової позиції, яка при встановленні аналогічних обставин викладена Верховним Судом України у постанові від 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16, шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
		За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті  така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
		Оскільки у справі, яка переглядається, з`ясовано, що підставою для відшкодування шкоди є порушення чинного законодавства про адміністративні правопорушення працівниками Ленінського РВ ХМУ УМВС України в Харківській області при складанні відносно ОСОБА_1 протоколу про адміністративне правопорушення за ст. 173 КУпАП, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого і законного висновку, що у даному випадку застосовуються не спеціальні, передбачені у статті 1176 ЦК України, а визначені у статті 1174 ЦК України загальні підстави цивільно-правової відповідності за завдану фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень. Доводи скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
		Стягуючи моральну шкоду на користь ОСОБА_1 суд обґрунтовано вважав доведеним факт заподіяння позивачу моральної шкоди діями відповідача, а саме винесенням незаконних рішень, тривалістю негативного впливу на морально - фізичний стан позивача, що призвело до морально-психологічних перевантажень на нього, що спричинило моральні страждання та втрати немайнового характеру. 
		Колегія суддів відхиляє доводи скарги про недоведеність факту заподіяння моральної шкоди, оскільки відповідно до ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи, тобто вина органу влади у даному випадку презюмується. Відповідач всупереч положень ст. 81 ЦПК України не спростував відповідальність держави за завдану у даному випадку моральну шкоду
		Згідно зіст.280ЦК України якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.
		При цьому колегія суддів також зважає на те, що у таких спірних правовідносинах презуюмується й факт завдання потерпілому моральної шкоди. Саме з такого розуміння презумпції спричинення позивачу моральної шкоди відповідачем та обов`язку саме відповідача спростувати таку презумпцію в аналогічному спорі виходив Верховний Суд України в постанові від 27 вересня 2017 року по справі №6-1435цс17 за позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Віннер Імпортс Україна, Лтд» про захист прав споживача та відшкодування моральної шкоди, з підстав неправомірного поширення персональної, конференційної інформації, що також є конституційним немайновим правом особи.
		Колегія суддів не погоджується з висновком суду про стягнення моральної шкоди у розмірі 5000 грн, який всупереч загальних засад цивільного законодавства про справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) є надмірним відшкодуванням.
		Відповідно дост.263ЦПК Українисудове рішенняповинно ґрунтуватисяна засадахверховенства права,бути законнимі обґрунтованим. Законнимє рішення,ухвалене судомвідповідно донорм матеріальногоправа,із дотриманнямнорм процесуальногоправа. Судоверішення маєвідповідати завданнюцивільного судочинства,визначеному цимКодексом. Привиборі ізастосуванні нормиправа доспірних правовідносинсуд враховуєвисновки щодозастосування відповіднихнорм права,викладені впостановах ВерховногоСуду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Вимогам ст. 263 ЦПК України оскаржуване рішення в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди у повній мірі не відповідає.
		Відповідно дост.23ЦК Україниособа маєправо навідшкодування моральноїшкоди,завданої внаслідокпорушення їїправ. Моральнашкода полягає: 1)у фізичномуболю тастражданнях,яких фізичнаособа зазналау зв`язкуз каліцтвомабо іншимушкодженням здоров`я; 2)у душевнихстражданнях,яких фізичнаособа зазналау зв`язкуз протиправноюповедінкою щодонеї самої,членів їїсім`їчи близькихродичів; 3)у душевнихстражданнях,яких фізичнаособа зазналау зв`язкуіз знищеннямчи пошкодженнямїї майна; 4)у приниженнічесті тагідності фізичноїособи,а такожділової репутаціїфізичної абоюридичної особи. Якщоінше невстановлено законом,моральна шкодавідшкодовується грошовимикоштами,іншим майномабо вінший спосіб. Розміргрошового відшкодуванняморальної шкодивизначається судомзалежно відхарактеру правопорушення,глибини фізичнихта душевнихстраждань,погіршення здібностейпотерпілого абопозбавлення йогоможливості їхреалізації,ступеня виниособи,яка завдаламоральної шкоди,якщо винає підставоюдля відшкодування,а такожз урахуваннямінших обставин,які маютьістотне значення.При визначеннірозміру відшкодуваннявраховуються вимогирозумності ісправедливості. Моральнашкода відшкодовуєтьсянезалежно відмайнової шкоди,яка підлягаєвідшкодуванню,та непов`язаназ розміромцього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
		У п.3Постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни №4від 31.03.1995«Про судовупрактику всправах провідшкодування моральної(немайнової)шкоди» (далі Постанова)судам роз`яснено,що підморальною шкодоюслід розумітивтрати немайновогохарактеру внаслідокморальних чифізичних страждань,або іншихнегативних явищ,заподіяних фізичнійчи юридичнійособі незаконнимидіями абобездіяльністю іншихосіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
		Пунктом 5 вказаної Постанови роз`яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
		Колегія суддів в цьому контексті враховує той факт, що у справі відсутні достатні докази на підтвердження такої глибини душевних страждань та немайнових втрат потерпілої особи, які заслуговують на відшкодування у розмірі 3000 грн, а тому вважає за необхідне відповідно до характеру та розміру душевних страждань, завданих потерпілому, з урахуванням загальних засад цивільного законодавства, справедливості, добросовісності та розумності зменшити розмір відшкодування моральної шкоди до 3000 грн.
		Згідно з пунктом 23-1 частини першоїстатті 1 Бюджетного кодексу Україниєдиний казначейський рахунок - рахунок, відкритий центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у Національному банку України для обліку коштів та здійснення розрахунків у системі електронних платежів Національного банку України, на якому консолідуються кошти державного та місцевих бюджетів, фондів загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування та кошти інших клієнтів, які відповідно до законодавства знаходяться на казначейському обслуговуванні.
		Відповідно до пункту 9 РозділуVI «Прикінцеві та Перехідні положення» Бюджетного кодексу Українирішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно Казначейством України. Зазначені рішення передаються до Казначейства України для виконання. Безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється Казначейством України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань.
		Згідно з пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215(далі - Положення), Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.
		Відповідно до покладених завдань Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 Положення).
		Казначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 9 Положення).
		Механізм виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845(далі - Порядок).
		Відповідно до пункту 3 Порядку рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).
		Згідно з пунктом 35 Порядку Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.
		Таким чином, в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України. Управління наявними коштами Державного бюджету України, зокрема, безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду, входить до компетенції Державного казначейської служби України. 
		Тому висновок суду першої інстанції про стягнення коштів з Державної казначейської служби, а не з Державного бюджету України є помилковим. 
		Вказане узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 314/3982/14-ц.
		З огляду на те, що судом першої інстанції при ухваленні рішення були додержані норми матеріального права, проте не було належним чином обґрунтовано висновок про стягнення на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 5000 грн та помилково стягнуто моральну шкоду з Державної казначейської служби, а не з Державного бюджету України, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду - зміні в частині визначення розміру відшкодування та особи, з якої належить його стягнути.
		Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги стосовно того, що прокуратура Ленінського району м. Харкова, яка надала лист № 1215вих-06 від 09.03.2006, не є розпорядником інформації стосовно притягнення працівників міліції до дисциплінарної відповідальності, тому інформація, викладена в листі, не підтверджує викладених у ньому обставин. І суд не встановив, чи дійсно працівники Ленінського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області були притягнуті до дисциплінарної відповідальності, за які дії чи бездіяльність вони були притягнуті до дисциплінарної відповідальності та яким наказом. 
		Відповідно до п.2 ч.1 ст. 19 Закону України № 1789-XII від 05.11.1991 «Про прокуратуру» у редакції, що діяла з 02.02.2006, предметом нагляду за додержанням і застосуванням законів є додержання законів про недоторканність особи, соціально-економічні, політичні, особисті права і свободи громадян, захист їх честі і гідності, якщо законом не передбачений інший порядок захисту цих прав.
		При здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів прокурор має право вимагати для перевірки рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти і документи, одержувати інформацію про стан законності і заходи щодо її забезпечення (п.2 ч.1 ст. 20 Закону України «Про прокуратуру» в тій же редакції).
		Отже, на час надання листа № 1215вих-06 від 09.03.2006 прокуратура Ленінського району м. Харкова мала право запитувати інформацію у Ленінського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області, надавати на підставі отриманої інформації відповіді. 
		Ленінський РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області інформацію, викладену у листі № 1215вих-06 від 09.03.2006 не оспорив, не спростував, тому підстав уважати її недостовірною в суду немає. 
		Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382 - 384 ЦПК України, суд -
		ПОСТАНОВИВ:
		Апеляційну скаргу Тищенко Вікторії Володимирівни, яка діє в інтересах ліквідаційної комісії Харківського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області в Харківській області, задовольнити частково.
		Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 26 лютого 2020 року змінити.
		Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного рахунку Державного казначейської служби України на користь ОСОБА_1 3000 (три ) тисячі гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди.
		Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня проголошення і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.
		Повний текст судового рішення виготовлений 24 грудня 2020 року.
		 
		Головуючий О.Ю. Тичкова
		 
		Судді С.С. Кругова
		 
		Н.П. Пилипчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...