Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 707/411/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 29.12.2020. Забезпечено надання загального доступу: 29.12.2020.
Дата набрання законної сили: 16.12.2020
Номер судового провадження: 61-20791ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова 
		Іменем України
		                                                                                                   
		16 грудня 2020 року
		м. Київ
		 
		справа № 707/411/18
		провадження № 61-20791св19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		 
		головуючого  -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О.,Олійник А. С.,  Яремка В. В., 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс»,
		третя особа - ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від  26  лютого 2019 року у складі судді Луценка О. М. та постанову Київського апеляційного суду від   16   жовтня   2019   року у складі колегії суддів: Вербової І. М., Саліхова В. В., Соколової В. В.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
		У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (далі - ТОВ «ФК «Вектор Плюс»), третя особа - ОСОБА_2 , про захист прав споживачів та припинення зобов`язання за кредитним договором.
		 
		Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 15 лютого 2006 року між позивачем та Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» (далі - АКБ «ТАС-Комерцбанк»)  укладено кредитний договір № 16.06-04/312-КЛ, відповідно до умов якого банк надав позичальнику грошові кошти в сумі 43 000,00 грн у вигляді відновлювальної кредитної лінії на строк до 14 лютого 2011 року зі сплатою 21,0 % річних. 
		 
		З метою забезпечення виконання зобов`язання за вищевказаним договором між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір від 15 лютого 2006 року № 16.06-04/312-КЛ-І, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 , та належить останньому на праві приватної власності. 
		 
		03 грудня 2007 року правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк» стало Відкрите акціонерне товариство «Сведбанк», яке в подальшому перейменовано на Публічне акціонерне товариство «Сведбанк» (далі - ПАТ «Сведбанк»).
		 
		28 листопада 2012 року між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ПАТ «Сведбанк» укладено договір факторингу № 15 та договір про відступлення прав за іпотечним договором, відповідно до умов яких останнє відступило право вимоги за кредитним договором від 15 лютого 2006 року № 16.06-04/312-КЛ. 
		 
		31 березня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А. М. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відповідно до якого право власності на іпотечне майно - квартиру АДРЕСА_1 , - зареєстровано за ТОВ «ФК «Вектор Плюс». 
		 
		Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 26 вересня 2017 року скасовано рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 27 липня 2017 року та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог іпотекодавця ОСОБА_2 про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на зазначену квартиру.
		 
		Позивач переконував, що ТОВ «ФК «Вектор Плюс» задовольнило свої вимоги за кредитним договором від 15 лютого 2006 року № 16.06-04/312-КЛ, тому зобов`язання за вищевказаним кредитним договором слід вважати припиненими. 
		 
		Крім того, позивач зазначав, що витяг з реєстру заборгованостей боржників № 1-Б, що є додатком до договору факторингу від 28 листопада 2012 року № 15, свідчить про те, що заборгованість за кредитним договором становила 39 469,16 грн, тоді як відповідно до висновку про оцінку предмета іпотеки іпотекодержатель набув у власність предмет іпотеки вартістю 1 271,00 дол. США.
		 
		Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 26 лютого 2019 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки після проведення державної реєстрації права власності на предмет                іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , за ТОВ «ФК «Вектор Плюс» з урахуванням її майбутньої реалізації, сума боргу не буде повернута позивачем відповідачу в повному обсязі, то підстав вважати зобов`язання позивача за кредитним договором припиненими немає.
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 26 лютого 2019 року залишено без змін.
		 
		Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що судом першої інстанції повно і всебічно з`ясовані всі обставини справи, дана належна правова оцінка доказам, висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.
		 
		Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи 
		 
		У листопаді 2019 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 26 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги. 
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій: 
		 
		-  не звернули увагу на те, що договір факторингу від 28 листопада 2012 року № 15 та наявні до нього додатки укладено без дотримання вимог підпункту 2 пункту 1 розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від  03 квітня 2009 року № 231 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг», що зареєстроване в Міністерстві юстиції України 23 квітня 2009 року за № 373/1689, а отже, цей договір є нікчемним відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України);
		 
		- не врахували, що відповідачем не надано належних доказів, які б підтвердили отримання заявником кредитних коштів та перехід права вимоги за кредитним договором від 15 лютого 2006 року № 16.06-04/312-КЛ до нього, як належного кредитора;
		 
		- не надали оцінку тому, що первісна, згідно з інформаційною довідкою від  26  вересня 2016 року з Державного реєстру  речових прав на нерухоме                     майно та обтяжень, іпотека за первісним кредитором - Черкаською філією                        АКБ «ТАС-Комерцбанк» - не припинена;
		 
		- не звернули увагу на те, що іпотечним договором від 15 лютого 2006 року                            № 16.06-04/312-КЛ-І встановлена вартість предмета іпотеки в розмірі 15 190,00 дол. США, тоді як кредитор набув у власність предмет іпотеки за значно нижчою вартістю, а саме 1 271,00 дол. США;
		 
		- не надали правової оцінки тому, що дії відповідача порушують права заявника як споживача банківських послуг відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів».
		 
		У грудні 2019 року ТОВ «ФК «Вектор Плюс» засобами поштового зв`язку подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому, посилаючись на необґрунтованість та безпідставність доводів касаційної скарги, просить її відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
		 
		Станом на дату розгляду справи інших відзивів на касаційну скаргу  ОСОБА_1  на адресу Верховного Суду не надходило.
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		 
		Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 листопада 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 26 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження за вищезазначеною касаційною скаргою, витребувано матеріали справи № 707/411/18 із Оболонського районного суду міста Києва та надано учасникам справи строк для подання відзивів на касаційну скаргу. 
		 
		У  грудні 2019 року матеріали справи № 707/411/18 надійшли до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2020 року справу№ 707/411/18  призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2020 року касаційне провадження у справі № 707/411/18 зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 916/3146/17 за позовом Публічного акціонерного товариства «Імексбанк» до Товариства з обмеженою              відповідальністю «Україна», треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Товариство з обмеженою відповідальністю «Галіот», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Ренталс», ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , про застосування наслідків недійсності нікчемних правочинів, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Імексбанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Імексбанк» на рішення Господарського суду Одеської області від 04 липня 2019 року і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28 жовтня 2019 року.  
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2020 року поновлено касаційне провадження у справі № 707/411/18.
		 
		 
		Позиція Верховного Суду 
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України   (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ).
		 
		Згідно з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		 
		Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 подана до Верховного Суду улистопаді 2019 року, то вона підлягає розгляду у порядку, визначеному в ЦПК України в редакції до 08 лютого 2020 року.
		 
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга  ОСОБА_1 підлягає задоволенню із таких підстав.
		 
		Фактичні обставини справи 
		 
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що 15 лютого 2006 року між ОСОБА_1 та АКБ «ТАС-Комерцбанк» укладено кредитний договір                   № 16.06-04/312-КЛ, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати позичальнику кредит у сумі 43 000,00 грн на строк з 15 лютого 2006 року по 14 лютого 2011 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 21 % річних за весь строк фактичного користування кредитом. 
		 
		З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором                        15 лютого 2006 року між ОСОБА_2 та АКБ «ТАС-Комерцбанк» укладено договір іпотеки № 16.06-04/312-КЛ-І, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 . Пунктом 5 цього договору передбачено, що за згодою сторін предмет іпотеки оцінюється на суму 76 710,00 грн, що курсом Національного банку України на день укладення договору становить в еквіваленті 15 190,00 дол. США.
		 
		Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 07 травня 2012 року у справі № 2320/663/2012 з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Сведбанк», яке виступає правонаступником ВАТ «Сведбанк», яке у свою чергу виступає правонаступником АКБ   «ТАС-Комерцбанк», стягнуто заборгованість за кредитним договором від 15 лютого 2006 року № 16.06-04/312-КЛ у сумі 25 099,13 грн.  
		 
		28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «ФК «Вектор Плюс» укладено договір факторингу № 15, на підставі якого банк відступив фактору свої права вимоги заборгованості за кредитними договорами, укладеними з боржниками, зазначеними у реєстрі заборгованості боржників № 1-Б. 
		 
		Із вищевказаного реєстру вбачається, що до нього включено і право вимоги за кредитним договором від 15 лютого 2006 року № 16.06-04/312-КЛ до ОСОБА_1 . 
		 
		Також 28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «ФК «Вектор Плюс» укладено договір про відступлення прав за іпотечними договорами, відповідно до якого первісний іпотекодержатель відступає новому іпотекодержателю права за іпотечними договорами, перелік яких наведено у додатку № 1.
		 
		31 березня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А. М. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відповідно до якого право власності на іпотечне майно - квартиру АДРЕСА_1 , зареєстровано за ТОВ «ФК «Вектор Плюс».
		 
		Також судами встановлено, що рішенням Апеляційного суду Черкаської області від   26   вересня   2017   року у справі № 22-ц/793/1979/17 скасовано рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 27 липня 2017 року та відмовлено ОСОБА_2 в задоволенні позову до державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А. М. про скасування рішення про державу реєстрацію прав та їх обтяжень.
		 
		Висновком про вартість об`єкта оцінки від 16 березня 2016 року визначено, що  ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 , становить 34 171,00 грн (еквівалент у доларах США - 1 271,00).
		 
		Звертаючись до суду із цим позовом ОСОБА_1 вказував на те, що                          ТОВ «ФК «Вектор Плюс» задовольнило свої вимоги за кредитним договором від 15 лютого 2006 року № 16.06-04/312-КЛ, тому зобов`язання за вищевказаним кредитним договором слід вважати припиненими. 
		 
		Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що оскільки після проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , за ТОВ «ФК «Вектор Плюс», з урахуванням її майбутньої реалізації, сума боргу за кредитним договором від 15 лютого 2006 року № 16.06-04/312-КЛ не буде повернута позивачем відповідачу в повному обсязі, то підстав вважати зобов`язання позивача за вказаним кредитним договором припиненими немає.
		 
		Верховний Суд не погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної  інстанцій з огляду на таке.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та їх нормативно-правове обґрунтування
		 
		Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
		Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		 
		Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
		 
		За загальним правилом зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
		 
		Так, за змістом статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
		 
		Окремим видом застави є іпотека (стаття 575 ЦК України).
		 
		Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
		 
		За змістом статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
		 
		Згідно з частиною першою статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
		 
		Відповідно до частин першої, третьої та четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на дату укладення іпотечного договору) сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
		 
		Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
		 
		Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.
		 
		Отже, положення статті 36 Закону України «Про іпотеку» передбачають таку підставу припинення зобов`язання, як позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки з метою забезпечення вимог кредитора - іпотекодержателя. У разі  завершення такого позасудового врегулювання, тобто звернення стягнення на предмет іпотеки у способи, визначені статтею 37 Закону України «Про іпотеку», зобов`язання припиняється, оскільки за положеннями закону усі наступні вимоги є недійсними.   
		 
		Як вбачається із матеріалів цієї справи та встановлено судами, ТОВ «ФК «Вектор Плюс» скористалося своїм правом, передбаченим договором іпотеки від 15 лютого 2006 року № 16.06-04/312-КЛ-І, тазареєструвало за собою право власності на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 - на виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», тобто вирішило питання шляхом позасудового врегулювання спору на підставі договору.
		 
		Тому будь-які наступні вимоги іпотекодержателя ТОВ «ФК «Вектор Плюс» щодо стягнення суми заборгованості за кредитним договором, яка залишилася після реалізації предмета іпотеки, відповідно до частини четвертої статті 36 Закону            України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на дату укладення іпотечного договору) є недійсними.
		 
		Суди першої та апеляційної інстанцій, розглядаючи справу, на вказане увагу не звернули, неправильно застосували до виниклих правовідносин норми матеріального права та дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позову.
		 
		Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги 
		 
		Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд. 
		 
		Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).
		 
		Згідно з частиною третьою статті 412 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
		 
		Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, тому Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, рішення судів першої й апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про захист прав споживачів та припинення зобов`язання за кредитним договором з підстав, наведених у мотивувальній частині цієї постанови.
		 
		Щодо розподілу судових витрат
		 
		Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, із розподілу судових витрат.
		Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).
		 
		Частинами першою-другою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		 
		З огляду на висновки Верховного Суду щодо суті касаційної скарги та задоволення позовних вимогОСОБА_1 , в порядку частин першої та другої статті 141, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню фактично сплачений судовий збір за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг, а саме: 3 168,80грн (704,80 грн + 1 056,00 грн + 1 408,00 грн).
		 
		Керуючись статтями 141, 406, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
		 
		Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 26 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року скасувати,ухвалити нове рішення.
		 
		Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс», третя особа - ОСОБА_2 , про захист прав споживачів та припинення зобов`язання за кредитним договором задовольнити. 
		 
		Визнати зобов`язання ОСОБА_1 за кредитним договором                        від 15 лютого 2006 року № 16.06-04/312-КЛ, укладеним між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк», припиненими. 
		 
		Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді судового збору за розгляд справи в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій у сумі 3 168,80 грн. 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		ГоловуючийО. В. Ступак        Судді:І. Ю. Гулейков         А. С. Олійник         С. О. Погрібний         В. В. Яремко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...