Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 341/141/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них; споживчого кредиту.
Надіслано для оприлюднення: 30.12.2020. Зареєстровано: 31.12.2020. Забезпечено надання загального доступу: 04.01.2021.
Дата набрання законної сили: 28.12.2020
Номер судового провадження: 22-ц/4808/1253/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 341/141/20 
		Провадження № 22-ц/4808/1253/20 
		Головуючий у 1 інстанції Юсип І. М. 
		Суддя-доповідач Девляшевський 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		28 грудня 2020 року м. Івано-Франківськ
		Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
		судді-доповідача        Девляшевського В.А., 
		               суддів:                Бойчука І.В., Томин О.О.,
		               секретаря                Капущак С.В., 
		               з участю:                представника АТ КБ «Приватбанк» - Рокетської С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції справу за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою представника АТ КБ «ПриватБанк» на заочне рішення Галицького районного суду, ухвалене головуючою суддею Юсип І.М. 16 червня 2020 року, 
		в с т а н о в и в:
		У січні 2020 року АТ КБ «Приватбанк» (надалі - Банк) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідно до укладеного договору №б/н від 27.09.2012 відповідач отримала кредит в розмірі 2000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що нею була підписана заява разом з умовами та правилами надання банківських послуг та тарифами банку, які викладені на банківському сайті. Протягом строку дії кредитного договору відповідач систематично порушувала термін сплати кредиту і процентів за користування кредитом. Станом на 09.12.2019 ОСОБА_1 має заборгованість по кредиту 15094,72 грн, а саме, заборгованість за тілом кредиту та простроченим тілом - 7784,90 грн, заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит - 1328,76 грн, нарахована пеня - 4786,07 грн; штраф (фіксована частина) - 500 грн, штраф (процентна складова) -694,99 грн. Враховуючи зазначене, просив стягнути суму кредитної заборгованості, а також судові витрати.
		Заочним рішенням Галицького районного суду від 16 червня 2020 року в позові Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.
		Не погоджуючись із вказаним рішенням АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, оскільки вважає його незаконним, ухваленим з порушенням норм процесуального та матеріального права. Апелянт вказав, що укладений між сторонами договір не виходить за межі дрібного побутового правочину, оскільки за даним договором відповідачу було видано зарплатну картку, 06.02.2014 було видано картку із кредитним лімітом 0,00 грн, а лише 30.03.2018 після досягнення відповідачем повноліття було встановлено кредитний ліміт в розмірі 2000 грн. Апелянт зазначає, що відповідач скористалася кредитними коштами лише 30.02.2018, а тому підстави для визнання договору недійсним відсутні. Крім того, відповідач не довела, що батьки, дізнавшись про вчинення правочину, протягом одного місяця заявили претензії банку. Також апелянт вказав, що ОСОБА_1 досягла повноліття ІНФОРМАЦІЯ_1 , була обізнана про укладення сторонами договору та могла звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, а тому договір є діючим та обов`язковим для виконання сторонами.
		Просить оскаржене рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» задовольнити в повному обсязі. Судові витрати покласти на відповідача.
		ОСОБА_1 своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направляла.
		ОСОБА_1 в засідання апеляційного суду не з`явилася, хоча про час і місце розгляду справи була повідомлена належно. Отже, є правові підстави для розгляду справи у її відсутності.
		В судовому засіданні апеляційного суду в режимі відеоконференції представник АТ КБ «ПриватБанк» - Рокетська С.В. доводи апеляційної скарги підтримала з мотивів, наведених у ній.
		Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
		Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам судове рішення в даній справі в повній мірі не відповідає.
		Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		В частини 2 статі 203 ЦК України зазначено, що особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
		Відповідно до ст.30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Обсяг цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється цим Кодексом і може бути обмежений виключно у випадках і в порядку, встановлених законом.
		Повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття). (ч.1 ст.34 ЦК )
		Обсяг цивільної дієздатність фізичної особи у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років визначено положеннями ст. 32 ЦК України відповідно до яких крім правочинів, передбачених статтею 31 цього Кодексу (дрібні побутові правочини, здійснення особистих немайнових прав на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом), фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітня особа) має право: самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом; бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи; самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім`я (грошовими коштами на рахунку).
		Неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників.
		Згода на вчинення неповнолітньою особою правочину має бути одержана від батьків (усиновлювачів) або піклувальника та органу опіки та піклування відповідно до закону.
		Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 27.09.2012 між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір б/н шляхом підписання останньою Анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку згідно з яким позивач надав відповідачу кредит в розмірі 2000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок (а.с.7). 
		У заяві, яка містить особистий підпис позичальника, зазначено, що відповідач згідна з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становлять між нею та Банком договір про надання банківських послуг; а також, що вона ознайомилася та погодилася з Умовами та правилами надання банківських послуг.
		До кредитного договору Банк додав витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», а саме: «Універсальна, 30 днів пільгового періоду»; «Універсальна, 55 днів пільгового періоду»; «Універсальна CONTRACT»; «Універсальна GOLD», та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку(а.с. 15, 16-32).
		Відповідно до довідки позивача на виконання умов кредитного договору б/н ОСОБА_1 отримала наступні кредитні картки: № НОМЕР_1 від 06.02.2014 терміном дії до 10/17; № НОМЕР_2 від 10.07.2017 терміном дії до 07/21; № НОМЕР_3 від 15.08.2018 терміном дії до 09/21 (а.с. 75).
		Як убачається з матеріалів справи та не спростовано сторонами позивач свої зобов`язання за кредитним договором виконав, видав позичальнику грошові кошти, проте відповідачем порушено умови погашення кредиту внаслідок чого виникла заборгованість за кредитом.
		З наданого банком Розрахунку заборгованості вбачається, що у відповідача станом на 09.12.2019 наявна заборгованість у розмірі 15094,72 грн, яка складається з: заборгованість за тілом кредиту -0,00 грн, за простроченим тілом - 7784,90 грн, заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит - 1328,76 грн, нарахована пеня - 4786,07 грн; штраф (фіксована частина) - 500 грн, штраф (процентна складова) -694,99 грн (а.с. 9-14).
		Згідно копії паспорту відповідача серії         НОМЕР_4 , виданого Галицьким РВ УМВС України в Івано-Франківській області, ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 8).
		Станом на день укладання договору № б/н від 27.09.2012 року відповідачу ОСОБА_1 було повних 15 років.
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог Банку суд першої інстанції, посилаючись на ст.ст. 221, 222 ЦК України, виходив з того, що на момент укладення кредитного договору ОСОБА_1 була неповнолітньою. Банком не доведено та судом не встановлено факту надання батьками відповідача згоди на укладення кредитного договору, а тому суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог.
		Апеляційний суд не може погодитися з цим висновком суду з огляду на таке.
		Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. (ст.204 ЦК України)
		Стаття 205 ЦК України визначає, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
		Частинами першою та другою статті 222 ЦК України передбачено, що правочин, який неповнолітня особа вчинила за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальника, може бути згодом схвалений ними у порядку, встановленому статтею 221 цього Кодексу. Правочин, вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальників, може бути визнаний судом недійсним за позовом заінтересованої особи.
		Згідно частини першої статті 221 ЦК України правочин, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності, може бути згодом схвалений її батьками (усиновлювачами) або одним з них, з ким вона проживає, або опікуном. Правочин вважається схваленим, якщо ці особи, дізнавшись про його вчинення, протягом одного місяця не заявили претензії другій стороні.
		Тобто, в силу приписів ч.3 ст.205, ч.1 ст.221 та ст. 222 ЦК України, правочин який вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів) чи піклувальника, вважається схваленим, якщо батьки (усиновлювачі) чи піклувальник дізнавшись про його вчинення, протягом одного місяця не заявили претензії другій стороні правочину. Схвалення може відбуватися як у формі мовчазної згоди, так і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину. Та по своїй суті схвалення правочину виключає можливість задоволення позову про визнання правочину вчиненим неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів) чи піклувальника недійсним.
		Таким чином, схвалення правочину припускається у разі, якщо батьки (усиновлювачі) чи піклувальник, довідавшись про правочин, не заявили претензію іншій стороні. Тому у даному випадку юридичного значення набуває факт відсутності заперечення тобто мовчання з боку батьків.
		Аналогічний правовий висновок, якій відповідно до ст. 263 ЦПК України повинен враховуватись судами при виборі і застосуванні норм права, висловлений Верховним Судом у постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 607/4359/15-ц (провадження № 61-29442св18) та у постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі №303/5942/17 (провадження № 61-43001св18).
		Статтею 12 ЦПК України визначено, що одним із принципів цивільного судочинства є змагальність сторін. Та відповідно до ч.3, 4 ст. 12 та ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
		В матеріалах справи відсутні будь-які докази про те, що батьки відповідача не знали про укладений кредитний договір, чи знаючи про нього протягом одного місяця заявили претензії банку. 
		Суд першої інстанції неправильно застосував положення статті 222 ЦК України та зробив необґрунтований висновок про відмову в задоволенні позову з вказаних підстав.
		Разом з тим, колегія суддів зауважує таке.
		Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
		За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
		Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
		У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
		Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
		Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
		Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
		За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
		У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
		Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, то повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
		Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
		Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
		За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
		Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
		Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
		Банк, пред`являючи вказаний позов, просив стягнути заборгованість за простроченим тілом кредиту, заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит,а також пеню та штрафи за несвоєчасну сплату кредиту.
		Обґрунтовуючи вказані позовні вимоги, у тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, позивач посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання батьківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua, як невід`ємні частини спірного договору.
		При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та правил надання батьківських послуг в ПриватБанку розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи 27.09.2012. року Анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів та неустойки (пені, штрафів), та саме у зазначеному в документах, доданих Банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
		Крім того, роздруківка із сайту позивача не може бути належним доказом, оскільки повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження №6-16цс15) та не спростовано позивачем при розгляді справи, яка переглядається.
		Колегія суддів вважає, що у даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання батьківських послуг в ПриватБанку у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
		За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку, відсутність у Анкеті-заяві від 27.09.2012 року домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані Банком Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання батьківських послуг в ПриватБанку не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із ОСОБА_1 27.09.2012 року Кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
		Надані АТ КБ «ПриватБанк» Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання Банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в Анкеті-заяві позичальника від 27.09.2012 року, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
		Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі №342/180/17.
		Що стосується заборгованості за простроченим тілом кредиту, то слід зазначити, що така є складовою його повної вартості, однак не є сумою, яку фактично отримав у борг позичальник, відтак не підлягає стягненню, що узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 1 вересня 2020 року по справі №293/599/19-ц.
		Вищенаведене свідчить про безпідставність заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача заборгованості по інших її складових частинах, таких як прострочене тіло кредиту, пеня та штрафи, окрім, як тілом кредиту, яка згідно наданого Банком Розрахунку заборгованості - відсутня.
		На вказані норми закону, а також обставини справи суд першої інстанції уваги не звернув, а тому апеляційний суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» з інших підстав.
		Частиною 6 ст. 19 ЦПК України визначено, що справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.
		Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, вона відноситься до малозначних справ.
		За приписами п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню.
		Керуючись статтями 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд
		п о с т а н о в и в :
		Апеляційну скаргу представника АТ КБ «ПриватБанк» задовольнити частково.
		Заочне рішення Галицького районного суду від 16 червня 2020 року - скасувати та ухвалити нове рішення.
		В позові АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.
		Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		 
		Суддя-доповідач:                                                         В.А. Девляшевський 
		Судді:                                                                        І.В. Бойчук 
		                                                                               О.О. Томин
		Повний текст постанови складено 30 грудня 2020 року.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...