Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 914/1804/18 : Господарські справи (до 01.01.2019); Корпоративних відносин; пов’язані з правами на акції, частку у статутному капіталі.
Надіслано для оприлюднення: 14.01.2021. Зареєстровано: 14.01.2021. Забезпечено надання загального доступу: 15.01.2021.
Дата набрання законної сили: 12.01.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		12 січня 2021 року 
		м. Київ
		 
		Справа №  914/1804/18 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Губенко Н.М. - головуючий, Кролевець О.А., Мамалуй О.О., 
		 
		за участю секретаря судового засідання - Охоти В.Б.,
		 
		представників учасників справи:
		позивача - не з`явився, 
		відповідача - Балаєва Ф.Д.,
		третьої особи - не з`явився,
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 
		 
		на рішення Господарського суду Львівської області
		у складі судді Іванчук С.В.
		від 05.03.2019 та
		на постанову Західного апеляційного господарського суду 
		у складі колегії суддів: Кравчук Н.М., Зварич О.В., Кордюк Г.Т.
		від 09.07.2019
		 
		за позовом ОСОБА_1 
		до Приватного акціонерного товариства "Компанія Ензим"
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: ОСОБА_2 
		про визнання недійсною знеособлену публічну безвідкличну вимогу про придбання акцій в усіх власників акцій Приватного акціонерного товариства "Компанія Ензим" від 10.01.2018, 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		1. Короткий зміст позовних вимог
		ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Львівської області із позовом до Приватного акціонерного товариства "Компанія Ензим" про визнання недійсною знеособленої публічної безвідкличної вимоги про придбання акцій в усіх власників акцій Приватного акціонерного товариства "Компанія Ензим" від 10.01.2018.
		Позивач обґрунтував позовні вимоги тим, що його не було належним чином повідомлено про викуп акцій товариства. Зокрема, ні копії вимоги, ні будь-яких інших документів у встановлені строки на адресу позивача (ні у м. Львів, ні у м. Харків) направлено не було, що в свою чергу свідчить про порушення процедури обов`язкового продажу акціонерами простих акцій та тягне за собою визнання вимоги недійсною. Також позивач зазначає, що правочин щодо обов`язкового викупу акцій Приватного акціонерного товариства "Компанія Ензим" є неправомірним, здійсненим з порушенням норм Конституції України та Конвенції про захист прав людини і її основоположних свобод.
		2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
		Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Приватне акціонерне товариство "Компанія Ензим" є юридичною особою, код ЄДРПОУ 00383320, місцезнаходження: м. Львів, вул. Личаківська, буд. 232.
		Згідно із інформацією вказаною у сертифікаті іменних акцій серія НОМЕР_1 від 03.09.2001 ОСОБА_1 власник 3033 простих акцій, емітента Закритого акціонерного товариства "Ензим", код ЄДРПОУ 00383320, м. Львів вул. Личаківська, 232.
		27.12.2017 ОСОБА_2 звернулася листом до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку та Приватного акціонерного товариства "Компанія Ензим" у якому зазначила, що вона як акціонер разом із афілійованими особами станом на дату набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня корпоративного управління в акціонерних товариствах" від 23.03.2017 №1983-VІ були та станом на 26.12.2017 є власниками 352802 штук простих іменних акцій Приватного акціонерного товариства "Компанія Ензим", що складає 95,64% від загальної кількості простих іменних акцій Товариства, і відповідно до Закону України "Про акціонерні товариства" є домінуючим контрольним пакетом акцій. Також у даному листі повідомлено про намір скористатись правом щодо обов`язкового продажу простих акцій акціонерами відповідно до статті 65-2 Закону України "Про акціонерні товариства" та пункту 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня корпоративного управління в акціонерних товариствах". 
		До даного листа від 27.12.2017 долучено повідомлення від 27.12.2017 про намір скористатися правами передбаченими статтею 65-2 Закону України "Про акціонерні товариства", згідно із яким зокрема, визначено дату набуття домінуючого контрольного пакета акцій товариства-12.04.2016. 
		Повідомлення про намір скористатись правами, передбаченими статтею 65-2 Закону України "Про акціонерні товариства" розміщено (опубліковано) на інтернет сайті https://smida.gov.ua 28.12.2017.
		11.01.2018 викладено (опубліковано) на інтернет сайті https://smida.gov.ua публічну безвідкличну вимогу про придбання акцій в усіх власників акцій Приватного акціонерного товариства "Компанія Ензим", код за ЄДРПОУ - 00383320, місцезнаходження: 79014, м. Львів, вул. Личаківська, буд. 232.
		Приватним акціонерним товариством "Компанія Ензим" отримано від Публічного акціонерного товариства "Національний депозитарій України" Реєстр власників іменних цінних паперів Приватного акціонерного товариства "Компанія Ензим" вих.№147734зв від 16.01.2018. Згідно із даними вказаного реєстру власників іменних цінних паперів місцезнаходженням (місцем проживання) акціонера ОСОБА_1 визначено - АДРЕСА_1 ; загальна кількість ЦП - 3033; відсоток у СК - 0,822189. На вказану в реєстрі власників іменних цінних паперів адресу 18.01.2018 Приватним акціонерним товариством "Компанія Ензим" надіслано позивачу копію публічної безвідкличної вимоги, що підтверджується описом вкладення в цінний лист від 18.01.2018 №7901411620525, фіскальним чеком від 18.01.2018. Відповідач зазначив, що конверт повернувся за закінченням терміну зберігання.
		3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
		Рішенням Господарського суду Львівської області від 05.03.2019 у справі                                      № 914/1804/18, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 09.07.2019, у задоволенні позову відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції мотивовані тим, що:
		- Приватним акціонерним товариством "Компанія Ензим" було дотримано вимоги статті 65-2 Закону України "Про акціонерні товариства" щодо надсилання (повідомлення) позивачеві, як акціонеру, акції якого придбаваються, копії публічної безвідкличної вимоги, відповідно до інформації наведеної у реєстрі власників іменних цінних паперів. Проте, не отримання поштової кореспонденції самим учасником товариства з суб`єктивних причин, які залежали лише від його волі, не може бути підставою для визнання недійсною знеособленої публічної безвідкличної вимоги про придбання акцій в усіх власників акцій Приватного акціонерного товариства "Компанія Ензим" від 10.01.2018;
		- Приватним акціонерним товариством "Компанія Ензим" всі етапи регламентованої статтею 65-2 Закону України "Про акціонерні товариства" були виконані у передбачені терміни та відповідно до умов встановлених цією нормою;
		- посилання позивача на порушення вимог статей 68, 69 Закону України "Про акціонерні товариства" є безпідставними, оскільки ці норми регулюють іншу процедуру, яка стосується обов`язкового викупу акціонерним товариством акцій на вимогу акціонера і є відмінною від процедури обов`язкового продажу акцій акціонерами на вимогу особи (осіб, що діють спільно), яка є власником домінуючого контрольного пакета акцій, що передбачена статтею 65-2 зазначеного закону;
		- оскільки положення статті 65-2 Закону України "Про акціонерні товариства" та Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня корпоративного управління в акціонерних товариствах" №1983-УІІІ від 23.03.2017 є чинними, неконституційними не визнавались, а відтак регулюють відповідні суспільні відносини.
		4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи
		У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду, та прийняти нове рішення про задоволення позову.
		Касаційна скарга мотивована тим, що:
		- місцевий та апеляційний господарські суди не враховали, що відповідачем надано неналежний доказ надсилання позивачу документів;
		- суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що відповідачем дотримано вимоги статті 65-2 Закону України "Про акціонерні товариства";
		- положення статті 65-2 Закону України "Про акціонерні товариства" суперечать Конституції України;
		- судом апеляційної інстанції не відхилено доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, щодо порушення відповідачем положень статті 36 Закону України "Про акціонерні товариства";
		- суд апеляційної інстанції встановивши, що рішення у даній справі може вплинути на права і обов`язки ОСОБА_2 , та залучивши її до участі у справі у якості третьої особи, в порушення вимог пункту 4 частини 3 статті 277 Господарського процесуального кодексу України залишив без змін рішення суду першої інстанції.
		Приватне акціонерне товариство "Компанія Ензим" подало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просило залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, як такі, що прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
		5. Позиція Верховного Суду
		Згідно з частинами 3, 4 статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.
		Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
		Згідно із статтею 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною 2 статті 353 цього Кодексу.
		Вказані норми Конституції України, Конвенції та ЦК України визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення особи своєї власності. При цьому зазначені норми припускають можливість винятку з цього загального правила за умови, коли позбавлення права власності перебачено законом, здійснюється в інтересах суспільства (з мотивів суспільної необхідності) та є пропорційним (зокрема передбачає компенсацію, відшкодування вартості майна).
		Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити зазначеним нормам Конституції України та Конвенції.
		Згідно із частиною 2 статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		Відповідно до частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
		Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов`язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.  
		14.06.1994 було укладено Угоду про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими співтовариствами та їх державами-членами. Угода передбачала процес зближення існуючого та майбутнього законодавства України із законодавством співтовариства. Україна зобов`язалася вживати заходи для забезпечення того, щоб її законодавство поступово було приведено у відповідність із законодавством співтовариства.
		21.03.2014 підписано Угоду про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (далі - Угода). Ця Угода була ратифікована Законом України від 16.09.2014 № 1678-VII і є невід`ємною частиною українського законодавства. Відповідно до статті 480 Угоди додатки і протоколи до цієї Угоди є її невід`ємною частиною.
		Додатком XXXIV до глави 13 "Законодавство про заснування та діяльність компаній, корпоративне управління, бухгалтерський облік та аудит" розділу V "Економічне і галузеве співробітництво" Угоди передбачено, що Україна зобов`язується поступово наблизити своє законодавство до законодавства Європейського Союзу про заснування та діяльність компаній, корпоративне управління, бухгалтерський облік та аудит у встановлені додатком терміни. У цьому додатку наведено й Директиву про поглинання. Відповідно до графіка, зазначеного у додатку,  положення цієї Директиви повинні бути впроваджені протягом 4 років з дати набрання чинності цією Угодою. Таким чином, Україна відповідно до міжнародного договору взяла на себе зобов`язання з упровадження у своє законодавство положень Директиви про поглинання у строки, визначені в додатку XXXIV до Угоди.
		Згідно із частиною 3 статті 249 Договору про заснування Європейської Спільноти директива є обов`язковою для кожної держави-члена, якій вона адресована, стосовно визначеного в ній результату, однак залишає державам вибір форми та засобів його досягнення. Директива покладає на держави-члени обов`язок видавати правові акти для досягнення результату, зазначеного в директиві (імплементувати директиву у внутрішнє законодавство). Отже, директиви не є актами, які безпосередньо регулюють відповідні відносини у державах-членах , таке регулювання запроваджується внаслідок імплементації директив у внутрішні правопорядки. Проте обов`язок України з імплементації Директиви про поглинання випливає не з Договору про заснування Європейської Спільноти, не з членства України в Європейському Союзі, а з ратифікованої Законом України від 16.09.2014 № 1678-VII Угоди, яка встановлює певні міжнародні зобов`язання України.
		Директива про поглинання регулює відносини за участю акціонерних товариств, усі або частина акцій яких знаходяться в обігу на регульованому ринку. Оскільки ця Директива встановлює лише мінімальні стандарти в цій сфері, то держави можуть поширити її дію і на інші товариства.
		Згідно із частиною 2 статті 15 Директиви про поглинання  держави-члени повинні забезпечити, щоб оферент був спроможний вимагати від усіх власників решти цінних паперів продати йому/їй ці папери за справедливою ціною. Держави-члени можуть запровадити таке право у наступних ситуаціях: (а) у разі, якщо оферент володіє акціями, що складають не менше, ніж 90 % капіталу, що дає право голосу та 90 % голосів у компанії-адресата оферти, або (b) у разі, якщо, після прийняття пропозиції, оферент придбав або остаточно зобов`язався придбати цінні папери, що представляють не менше 90 % капіталу адресата оферти, що забезпечує право голосу та 90 % голосів, що були предметом оферти. У випадку, передбаченому пунктом (а), держави-члени можуть встановити вищий поріг, котрий, однак, не може бути вищим, ніж 95 % капіталу, що дає право голосу.
		Україна виконуючи обов`язки з адаптації її корпоративного законодавства до законодавства Європейського Союзу, запровадила інститути витіснення та примусового продажу (squeeze-out і sell-out). Таке запровадження має більш широкий характер, аніж це передбачено мінімальними стандартами Директиви про поглинання: ці інститути були запроваджені щодо всіх акціонерних товариств, а не тільки тих, акції яких знаходяться в обігу на регульованому ринку; вони були запроваджені не лише у зв`язку із пропозицією про поглинання і після його завершення та стосувалися всіх акціонерних товариств, які на дату набрання чинності Законом України "Про акціонерні товариства" мали серед акціонерів власника домінуючого контрольного пакета акцій акціонерного товариства. Водночас Україна застосувала вищий відсоток володіння акціями (95 %), який надає акціонеру право на сквіз-аут, порівняно з мінімально дозволеним Директивою (90 %).
		Відповідно до положень статей 85, 91 Конституції України Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші правові акти. Вони є юридичною формою реалізації повноважень єдиного органу законодавчої влади в Україні.
		Виконуючи міжнародні зобов`язання України за Угодою, Верховна Рада України прийняла Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня корпоративного управління в акціонерних товариствах", яким доповнено Закон України "Про акціонерні товариства" статтею 65-2.
		Відповідно до частини 4 статті 65-2 Закону України "Про акціонерні товариства" протягом 90 днів з дня подання повідомлення відповідно до частини другої цієї статті та за умови виконання нею дій, передбачених статтею 65 або 65-1 цього Закону, особа, яка є власником домінуючого контрольного пакета акцій, або будь-яка її афілійована особа, або уповноважена особа має право надіслати до товариства публічну безвідкличну вимогу про придбання акцій в усіх власників акцій товариства. У разі подання до товариства публічної безвідкличної вимоги всі акціонери акціонерного товариства, крім осіб, що діють спільно із такою особою, та її афілійованих осіб, та саме товариство зобов`язані у безумовному порядку продати належні їм акції цього товариства заявнику вимоги.
		Відповідно до частини 9 статті 65-2 Закону України "Про акціонерні товариства" заявник вимоги сплачує ціну акцій акціонерам шляхом перерахування грошових сум банківській установі, в якій заявником вимоги відкрито рахунок умовного зберігання (ескроу), бенефіціарами якого є акціонери, у яких придбаваються акції.
		Зазначеними нормами Закону України "Про  акціонерні товариства" передбачено примусове відчуження міноритарними акціонерами належних їм акцій на вимогу власників домінуючого контрольного пакета акцій.  
		Запровадження державою зазначеного законодавчого регулювання зумовлено наявністю інтересів суспільства у сталому функціонуванні та розвитку акціонерних товариств, що забезпечує робочі місяця та сплату податків у державі, зростанні інвестиційної привабливості акціонерних товариств, зменшенні корпоративних конфліктів, рейдерства тощо. Зазначене вимагає належного рівня корпоративного управління та мінімізації пов`язаних із цим витрат, необхідних, зокрема, для підтримання інфраструктури, пов`язаної зі скликанням загальних зборів акціонерного товариства або з реалізацією акціонерами своїх інших прав та повноважень.
		Отже, забезпечення можливості примусового викупу акцій може відповідати інтересам суспільства. Проте ця процедура, як і будь-який інший спосіб примусового відчуження об`єктів права власності, має застосовуватись у виключних випадках задля досягнення легітимної мети та з дотриманням балансу інтересів усіх акціонерів, у тому числі щодо виплати власником домінуючого контрольного пакета акцій компенсацій міноритарним акціонерам у розмірі справедливої вартості належних їм акцій.
		Власник домінуючого контрольного пакета акцій при прийнятті рішення про примусовий викуп акцій та надісланні відповідної вимоги про придбання акцій повинен мати легітимну мету позбавлення міноритарних акціонерів права власності на належні їм акції, яка підлягає перевірці судом у разі виникнення відповідного спору.  
		Отже, у разі оскарження міноритарними акціонерами процедури примусового відчуження належних їм акцій суд має встановити: 1) чи проводилась ця процедура відповідно до норм закону; 2) чи здійснювалась вона з легітимною метою, а саме чи відповідали мотиви мажоритарних акціонерів суспільним інтересам у запровадженні цієї процедури; 3) чи є запропонована міноритарним акціонерам вартість викупу акцій справедливою, та відповідно, чи дотриманий критерій пропорційності втручання у права позивачів (такий висновок викладено в пункті 7.24 постанови Великої Палати Верховного Суду від 24.11.2020 у справі № 908/137/18).
		Критерій пропорційності вимагає співрозмірного обмеження прав і свобод людини для досягнення публічних цілей. Дотримання вказаного критерію передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано розумного балансу між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Одним із важливих елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право на мирне володіння майном є надання справедливої та обґрунтованої компенсації.
		Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини умови компенсації примусового відчуження активів, згідно з положеннями національного законодавства, є значущими для оцінки того, чи оскаржуваний захід зберігає необхідний справедливий баланс, та особливо для визначення того, чи покладає такий захід непропорційний тягар на особу (власника).  
		У пункті 39 рішення Європейського суду з прав людини від 21.02.1986 в справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" зазначено, що передання права власності від однієї особи до іншої без сплати суми, яка більш-менш відповідає вартості майна, звичайно становить непропорційне втручання, яке не можна вважати виправданим у контексті статті 1  Першого протоколу до Конвенції.
		З урахуванням викладеного вище, перевіряючи доводи позивача щодо порушення  статті 1 Першого протоколу до Конвенції у спірних правовідносинах, суди першої та апеляційної інстанцій мали б установити, чи містить процедура обов`язкового продажу акцій, передбачена статтею 65-2 Закону України "Про акціонерні товариства", чіткий та прозорий порядок визначення ціни акцій, та чи  містять положення Закону України "Про акціонерні товариства" запобіжники проти можливої недобросовісної поведінки власників товариств, які мають можливість занизити вартість акцій під час їх викупу, і, як наслідок, чи здатні встановлені у наведеній нормі умови компенсації, які не повинні створювати непропорційний тягар для міноритарних акціонерів, гарантувати повне відшкодування вартості майна (акцій). Наведене надасть можливість зробити висновок, чи може вважатися визначеною справедливо зазначена у публічній вимозі ціна акцій, за умови, що міноритарний акціонер законом не наділений правом впливати на визначення ціни викупу у нього акцій.
		Згідно із частиною 5 статті 65-2 Закону України "Про акціонерні товариства" ціною обов`язкового продажу акцій визначається найбільша з наступних: 1) найвища ціна акції, за якою заявник вимоги, його афілійовані особи або треті особи, що діють спільно з ним, придбавали акції цього товариства протягом 12 місяців, що передують даті набуття домінуючого контрольного пакета акцій включно з датою набуття; 2) найвища ціна, за якою заявник вимоги, його афілійовані особи або треті особи, що діють спільно з ним, опосередковано набули право власності на акції цього товариства протягом 12 місяців, що передують даті набуття такою особою домінуючого контрольного пакета акцій товариства включно з датою набуття, за умови що вартість акцій товариства, які прямо або опосередковано належать такій юридичній особі, за даними її останньої річної фінансової звітності, становить не менше 90 відсотків загальної вартості активів такої юридичної особи; 3) ринкова вартість акцій товариства, визначена суб`єктом оціночної діяльності відповідно до статті 8 цього Закону станом на останній робочий день, що передує дню набуття заявником вимоги домінуючого пакета акцій товариства.
		Запровадження нормативного регулювання, при якому, залежно від обраного способу визначення ціни акцій, їх вартість може відрізнятися в рази, не може гарантувати отримання міноритарним акціонером в усіх випадках справедливої компенсації за обов`язковий продаж акцій, та відповідно, дотримання у таких відносинах критерію пропорційності втручання у право власності (такий висновок викладено в пункті 7.31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 24.11.2020 у справі № 908/137/18).
		Частиною 9 статті 65-2 Закону України "Про акціонерні товариства" визначено, що заявник вимоги сплачує ціну акцій акціонерам шляхом перерахування грошових сум банківській установі, в якій заявником вимоги відкрито рахунок умовного зберігання (ескроу), бенефіціарами якого є акціонери, у яких придбаваються акції (їхні спадкоємці або правонаступники, або інші особи, які відповідно до законодавства мають право на отримання коштів). Перерахування всього обсягу грошових сум у порядку, встановленому частиною дев`ятою цієї статті, є належним виконанням заявником вимоги зобов`язання щодо оплати акцій, що придбаваються (абзац 2 частини 13 статті 65-2 цього Закону). Центральний депозитарій цінних паперів протягом трьох робочих днів з дня отримання від товариства інформації про перерахування в повному обсязі грошових сум за акції, що придбаваються заявником вимоги, в порядку, встановленому законодавством про депозитарну систему, здійснює зняття обмеження, встановленого відповідно до частини десятої цієї статті, та забезпечує переведення депозитарними установами прав на відповідні акції з рахунків їхніх власників на рахунок заявника вимоги (абзац 1 частини 14 статті 65-2 цього Закону).
		Тобто процедура примусового викупу акцій відповідно до статті 65-2 Закону України "Про акціонерні товариства" є таким правочином, в якому особа, яка володіє домінуючим контрольним пакетом акцій, може впливати на спосіб визначення ціни акцій та набуває право власності на них унаслідок виконання вимог, визначених зазначеною нормою, тоді як міноритарний акціонер втрачає право власності на акції за відсутності свого волевиявлення, без будь-якого впливу на визначення ціни, та за відсутності законодавчого механізму здійснення спеціального контролю з боку суду або Комісії.
		Запровадження державою спеціальної процедури з примусового відчуження акцій на користь приватних осіб в будь-якому випадку має супроводжуватися встановленням гарантій захисту прав особи, яка позбавляється майна, і такі гарантії мають бути передбаченими саме у цій процедурі (такий висновок викладено в пункті 7.34 постанови Великої Палати Верховного Суду від 24.11.2020 у справі № 908/137/18).
		Водночас зазначених гарантій для міноритарного акціонера законодавче регулювання спірних правовідносин не містить, а можливість міноритарного акціонера захистити свої права в загальному порядку, визначеному нормами Цивільного кодексу України, у спосіб пред`явлення вимоги про стягнення з особи, на користь якої відбулося примусове відчуження акцій, грошових коштів у розмірі різниці між визначеною ціною у публічній безвідкличній вимозі та справедливою ціною таких акцій або ж у спосіб визнання недійсним зазначеного правочину, не може вважатися достатньою гарантією захисту прав цього учасника, адже за таких обставин обов`язок доказування справедливої ціни викупу акцій буде здійснюватися вже після фактичної втрати слабшою, в цих відносинах, стороною права власності та супроводжуватись необхідністю понесення останньою значних витрат на проведення оцінки майна товариства, сплату судового збору, витрат на професійну правничу допомогу тощо.
		За вказаних обставин, враховуючи, що при визначенні ціни акцій існує ймовірність недобросовісної поведінки особи, яка володіє домінуючим контрольним пакетом акцій, відсутність можливості впливу міноритарним акціонером на визначення ціни акцій при їх відчуженні без його волевиявлення та відсутність спеціального контролю з боку суду або Комісії за процедурою такого визначення до позбавлення міноритарного акціонера права власності на акції, свідчить про те, що у спірних правовідносинах попередні судові інстанції мали б надати оцінку тому, чи була ціна, визначена у безвідкличній вимозі, справедливою, та за наслідком цього встановити, чи було дотримано критерій пропорційності втручання у право власності, і залежно від вказаних обставин вирішити цей спір (аналогічний висновок викладено в пункті 7.37 постанови Великої Палати Верховного Суду від 24.11.2020 у справі № 908/137/18).
		Разом з тим, вирішуючи даний спір, суди попередніх інстанцій не встановлювали зазначених вище обставини, а відтак не з`ясували наявності легітимної мети та справедливої ціни акцій, дотримання чи недотримання критерію пропорційності втручання у право власності в спірних правовідносинах, у зв`язку із чим Суд вважає передчасними висновки судів про відсутність порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції під час проведення процедури обов`язкового продажу акцій, та відповідно про не доведення позивачем факту порушення прав за захистом яких він звернувся до суду.
		Крім того, у справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції, встановивши після відкриття апеляційного провадження, що рішення суду першої інстанції стосується прав і обов`язків ОСОБА_2 , яка не була залучена до участі у справі, в мотивувальній частині оскаржуваної постанови дійшов висновку, що рішення Господарського суду Львівської області від 05.03.2019 у цій справі прийнято, зокрема, з дотриманням норм процесуального права.
		В той же час, відповідно до пункту 4 частини 3 статті 277 Господарського процесуального кодексу України прийняття судового рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі є порушенням норм процесуального права, яке тягне за собою обов`язкове скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.
		Натомість, суд апеляційної інстанції залишив рішення суду першої інстанції без змін, чим порушив положення пункту 4 частини 3 статті 277 Господарського процесуального кодексу України.
		Водночас, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 282 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції мають бути зазначені мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.
		Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.
		Позивач, в апеляційній скарзі, зазначав про те, що місцевим господарським судом під час розгляду даного спору залишено поза увагою допущені відповідачем порушення положень статті 36 Закону України "Про акціонерні товариства".
		Разом з тим, приймаючи оскаржувану постанову, суд апеляційної інстанції, всупереч положенням пункту 3 частини 1 статті 282 Господарського процесуального кодексу України, взагалі не надав жодної оцінки вказаним доводам позивача. 
		З огляду на наведене Верховний Суд дійшов висновку, що судами попередніх інстанцій належним чином не з`ясовано й не перевірено усіх обставин справи та пов`язаних з ними доказів, що є порушенням вимог статей 86, 236, 238, 282 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
		Допущені судами порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом в силу меж розгляду справи в суді касаційної інстанції (стаття 300 Господарського процесуального кодексу України). 
		Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.
		Згідно із пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
		6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		За таких обставин Касаційний господарський суд вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції у справі скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
		При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, здійснити належну перевірку доказами обставин, зазначених у цій постанові, надати цим доказам та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до закону.
		7. Судові витрати
		Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
		Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України розподіл судових витрат здійснюється за результатами розгляду справи по суті. 
		Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314 - 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.  
		 
		2. Рішення Господарського суду Львівської області від 05.03.2019 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 09.07.2019 у справі                           № 914/1804/18 скасувати.
		 
		3. Справу передати на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                              Н.М. Губенко
		 
		 
		Судді                                                                                                          О.А. Кролевець
		 
		           
		                                                                                                                         О.О. Мамалуй

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...