Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 420/6255/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу забезпечення функціонування органів прокуратури, адвокатури, нотаріату та юстиції (крім категорій 107000000), зокрема у сфері; прокуратури.
Надіслано для оприлюднення: 22.01.2021. Зареєстровано: 24.01.2021. Забезпечено надання загального доступу: 25.01.2021.
Дата набрання законної сили: 21.01.2021
Номер судового провадження: 854/8625/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		 
		 
		___________________________________________________________________________________
		 
		П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		21 січня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/6255/20
		Головуючий в І інстанції: Єфіменко К.С.
		Дата та місце ухвалення рішення: 08.09.2020 р.
		м. Одеса
		 
		П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: 
		 
		судді  доповідача Шеметенко Л.П.судді Стас Л.В. судді Турецької І.О. розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Офісу Генерального прокурора на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2020 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів про визнання дій протиправними, стягнення моральної шкоди, 
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, в якому просив:
		- визнати протиправними дії та бездіяльність Офісу Генерального прокурора та Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, які полягають у не наданні ОСОБА_1 , за поданими ним заявами (запитами) від 21 лютого 2020 року та від 14 березня 2020 року належної відповіді, включно з не наданням запитаної ним посвідченої належним чином копії повного тексту рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів № 343дп-18 від 26 липня 2018 року «Про накладення на заступника Генерального прокурора - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України ОСОБА_2 дисциплінарного стягнення»;
		- зобов`язати Офіс Генерального прокурора та Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію прокурорів надати ОСОБА_1 , за поданими ним заявами (запитами) від 21 лютого 2020 року та від 14 березня 2020 року належну відповідь, включно з наданням запитаної посвідченої належним чином копії повного тексту рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів № 343дп-18 від 26 липня 2018 року «Про накладення на заступника Генерального прокурора - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України ОСОБА_2 дисциплінарного стягнення»;
		- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора та Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів моральну шкоду, заподіяну йому через незаконну бездіяльність цих суб`єктів владних повноважень у розмірі 1700,00 грн.;
		- встановити судовий контроль за виконанням судового рішення в адміністративній справі та зобов`язати Офіс Генерального прокурора та Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію прокурорів у місячний строк з дня набрання рішення суду законної сили подати до Одеського окружного адміністративного суду звіт про його виконання;
		- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора та кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів судові витрати, понесені у цій справі, зокрема,сплачений судовий збір.
		В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що він згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року № 605-р був призначений Урядовим уповноваженим у справах Європейського суду з прав людини та розпорядженням КМУ від 16 грудня 2015 року № 1357-р був звільнений з посади. Починаючи з січня 2018 року позивач неодноразово був допитаний детективами Національного антикорупційного бюро України, які діяли під процесуальним керівництвом Спеціалізованої антикорупційної прокуратури у кримінальному провадженні № 52017000000000361 щодо власної діяльності в якості Уповноваженого та надавав відповідні свідчення в якості свідка. Питання кримінального провадження № 52017000000000361 були пов`язані із діяльністю Уповноваженого, Секретаріату Уповноваженого, інших службових осіб Міністерства юстиції України. Позивач зазначає, що у 2018 році у публікаціях преси з`явилася інформація про притягнення Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_2 за порушення, зокрема, ймовірно пов`язані з веденням кримінального провадження № 52017000000000361. В подальшому на офіційному сайті КДКП було оприлюднено рішення про притягнення ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності, однак, у знеособленому вигляді.
		Позивач вказує, що у Рішенні КДКП встановлено наявність дисциплінарного проступку ОСОБА_2 у вчиненні ним дій, що можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури, порушенні правил прокурорської етики.
		Зважаючи на значний суспільний резонанс вказаного Рішення КДКП, значний суспільний резонанс кримінального провадження № 52017000000000361, високу ймовірність у таких умов вагомого значення Рішення для його, ОСОБА_1 , прав гарантованих ст. 6, 18 та іншими Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), у липні 2019 року він запитав у КДКП, керуючись законодавством про інформацію та про доступ до рішень органів влади, належним чином засвідчену повнотекстову копію Рішення, на що отримав від КДКП письмову відмову.
		Позивач зазначив, що вказана відмова КДКП була оскаржена ним в судовому порядку (справа №640/14777/19), однак, станом на момент подачі вказаного позову, жодного процесуального рішення по суті справи не прийнято.
		З метою ефективної реалізації своїх прав, позивач 21.02.2020 року ще раз звернувся із запитом про отримання повного тексту рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів № 343дп-18 від 26 липня 2018 року до КДКП, однак, відповіді на запит не отримав.
		В подальшому, 14.03.2020 року позивач повторно звернувся до КДКП із аналогічним запитом, а також подав відповідний запит до Офісу Генерального прокурора, на який у відповідь отримав не завірену належним чином копію рішення КДКП № 343дп-18 від 26 липня 2018 року з знеособленими даними.
		Позивач вважає, що ненадання йому належної відповіді на його запити істотно, неправомірно та непропорційно обмежило його права, гарантовані як Конвенцією, так і Конституцією України, а також Закону № 1697, Закону 2939.
		Позивач посилався на те, що надаючи відповідь на його запит Офіс Генерального прокурора жодним чином не обґрунтував надання копії рішення у знеособленому вигляді та вказав хибну підставу надання копії запитуваного рішення у не посвідченому вигляді.
		На думку ОСОБА_1 , запитувана ним інформація стосується його особисто, як колишнього Уповноваженого, та протиправних вчинків найвищих посадових осіб держави, має істотне значення особисто для нього та водночас має вагомий публічний інтерес.
		Позивач вважає, що запитувана ним інформація не віднесена Законами України до інформації з обмеженим доступом, при цьому, навпаки, Законами встановлено категорії інформації, обмеження доступу до яких заборонено. Як зазначає ОСОБА_1 , саме таку інформацію було запитано ним у відповідачів. Посилаючись на постанову Пленуму ВАСУ № 10 від 29.09.2016 року, позивач вказував на те, що відмова у наданні інформації може бути визнана обґрунтованою лише у разі, якщо розпорядник інформації вказує в листі, якому саме із інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини. Однак, у відповіді Офісу Генерального прокурора такі дані не наводились.
		В позові також зазначено, що інформація, яка запитувалась у відповідачів охоплюється ч. 2 ст. 29 Закону України "Про інформацію" та становить суспільний інтерес, була необхідна не лише для реалізації прав та законних інтересів позивача, а й для реалізації запитувачем інформації його функцій зі сприяння публічній дискусії з суспільно важливих питань діяльності Міністерства юстиції України, прокуратури, народних депутатів. позивач вважає, що запитувані ним відомості цілком відповідають критеріям суспільної необхідності запитуваної ним інформації.
		Вважаючи свої права порушеними, позивач зазначив, що ефективним засобом захисту і відновлення його порушених прав буде зобов`язання Офісу генерального прокурора та КДКП надати належні та вичерпні відповіді по суті на його заяви від 21.02.2020 року та від 14.03.2020 року, та надати йому посвідчену належним чином повнотекстову копію Рішення.
		Крім того, позивач просить стягнути з відповідачів на його користь моральну шкоду, посилаючись на те, що протиправними діями та бездіяльністю відповідачів негативно вплинула на його гідність, престиж та ділову репутацію, на його право отримати публічну інформацію та рішення органу державної влади, яке торкається його прав.
		Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, Офіс Генерального прокурора у строк, встановлений судом, подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив про безпідставність викладених в ній доводів. В якості доводів в обґрунтування своєї позиції відповідач зазначив, що оскільки витребуване позивачем рішення від 26.07.2018 року № 343дп-18 приймалося КДКП, то саме цей орган є розпорядником інформації у даному випадку.
		Відповідач посилався на те, що у зв`язку з набранням чинності з 25.09.2019 року Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-ІХ, зупинено до 01.09.2021 дію положень Закону України «Про прокуратуру», що визначали статус і повноваження КДКП, голова і члени КДКП вважаються звільненими з посад, а їх повноваження - достроково припиненими (п. 2. пп. 2 п. 21 розд. II «Прикінцеві і перехідні положення»). Однак, Закон № 113-ІХ не визначив Офіс Генерального прокурора як правонаступника КДКП, у зв`язку з чим, на думку відповідача, позов до Офісу Генерального прокурора є безпідставним, необґрунтованим та не підлягає задоволенню.
		Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 08.09.2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
		Визнано протиправними дії Офісу Генерального прокурора та Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, які полягають у не наданні ОСОБА_1 , за поданими заявами (запитами) від 21 лютого 2020 року та від 14 березня 2020 року належної відповіді, включно з не наданням запитаної ним посвідченої належним чином копії повного тексту рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів № 343дп-18 від 26 липня 2018 року «Про накладення на заступника Генерального прокурора - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України ОСОБА_2 дисциплінарного стягнення».
		Зобов`язано Офіс Генерального прокурора та Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію прокурорів надати ОСОБА_1 , за поданими заявами (запитами) від 21 лютого 2020 року та від 14 березня 2020 року належну відповідь, включно з наданням запитаної посвідченої належним чином копії повного тексту рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів № 343дп-18 від 26 липня 2018 року «Про накладення на заступника Генерального прокурора - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України ОСОБА_2 дисциплінарного стягнення» з дотриманням вимог Законом України "Про інформацію", Законом України "Про доступ до публічної інформації", Конституції України та забезпечення захисту персональних даних третіх осіб зазначених у рішенні Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів № 343дп-18 від 26 липня 2018 року.
		В іншій частині позовних вимог відмовлено.
		Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 та Офіс Генерального прокурора подали апеляційні скарги, в яких посилались на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин по справі. 
		Так, з поданої ОСОБА_1 апеляційної скарги вбачається, що позивач не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, а також у частині зобов`язання відповідачів надати запитану ним належним чином посвідчену копію повного тексту рішення КДКП від 26.07.2018 року із такою умовою, як забезпечення захисту персональних даних третіх осіб, зазначених у Рішенні від 26.07.2018 року.
		ОСОБА_1 вважає, що зазначення у резолютивній частині рішення такої умови судом не обґрунтовано у мотивувальній частині рішення.
		Апелянт зазначає, що в оскаржуваному рішенні суду міститься теза про те, що інформація стосовно досудового розслідування, зокрема, інформація, яка містить таємницю досудового розслідування, є публічною, але конфіденційно інформацією. Однак, на думку апелянта, наведені тези не є належним обґрунтуванням вимоги надати копію саме із забезпеченням захисту персональних даних третіх осіб.
		На думку апелянта, законодавство України не передбачає гарантій таємниці дисциплінарних проваджень, які ведуться КДКП, як щодо порушника, так й стосовно третіх осіб.
		Апелянт звертав увагу на те, що потреба захисту персональних даних не є абсолютною і підлягає обмеженню за передбаченими законодавством підставами, в тому числі не може бути обмежено персональні дані щодо прізвища, ім`я та по батькові службової особи, яка займає посаду, пов`язану із виконанням функцій держави. Також апелянт наполягав на тому, що інформація з обмеженим доступом може бути поширена у разі її суспільної необхідності. На його думку, мета запитуваної інформації цілком відповідала вимогам трискладового тесту.
		В апеляційній скарзі апелянт також виказав незгоду з рішенням суду в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення моральної шкоди та встановлення судового контролю.
		З огляду на доводи, викладені в апеляційній скарзі апелянт просив частково скасувати рішення суду першої інстанції у частині його резолютивної частини "та забезпечення захисту персональних даних третіх осіб зазначених у рішенні Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів № 343дп-18 від 26 липня 2018 року" та щодо речення "В іншій частині - відмовити", ухвалити у справі нове рішення у відповідній частині, не передаючи справи на новий розгляд, у новому рішенні додатково до вже задоволених вимог його позовної заяви задовольнити у повному обсязі решту вимог його позовної заяви.
		Офіс Генерального прокурора в обґрунтування доводів поданої апеляційної скарги посилався на те, що в силу положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-ІХ з 25.09.2019 року КДКП фактично припинила свою діяльність, а запит позивача від 21.02.2020 року взагалі не направлявся до Офісу Генерального прокурора, тому суд першої інстанції протиправно задовольнив вимоги позивача та визнав протиправними дії Офісу Генерального прокурора та КДКП. Крім того, апелянт посилався на те, що в провадженні іншого суду вже перебуває справа про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (справа № 640/14777/19, яка перебуває в провадження Окружного адміністративного суду м. Києва).
		Крім того, Офіс Генерального прокурора також посилався на те, що у рішенні КДКП від 26.07.2018 року містилась інформація з різним режимом доступу, а також інформація щодо відомостей досудового розслідування, порядок надання якої регламентується нормами КПК України, у зв`язку з чим при наданні відповіді позивачу були знеособлені персональні дані фізичних осіб, які згоди на поширення своїх персональних даних не надавали.
		З огляду на зазначене апелянт просить скасувати рішення суду та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.
		Офіс Генерального прокурора не подавав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 .
		В свою чергу, ОСОБА_1 15.12.2020 року подав засобами електронного зв`язку відзив на апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора, в якій висловив незгоду з доводами, викладеними відповідачем у своїй апеляційній скарзі.
		Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
		Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів приходить до наступних висновків.
		Судом першої інстанції встановлено, що 21 лютого 2020 року ОСОБА_1 подав до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів засобами електронної пошти та поштового зв`язку заяву на отримання копії рішення та запит на отримання публічної інформації (Заява № 1), у яких позивач просив КДКП надати йому належним чином засвідчену повнотекстову копію Рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів № 343дп-18 від 26 липня 2018 р. 
		Як зазначає позивач, та не спростовано відповідачем по справі (КДКП), відповідь на вказаний запит позивачем не отримано.
		14 березня 2020 року позивачем повторно подано до КДКП заяву на отримання копії рішення та запит на отримання публічної інформації (Заява № 2) щодо Рішення КДКП № 343дп-18 від 26 липня 2018 р. У Заяві № 2 вказувалося про те, що позивачем відповіді на Заяву № 1 не отримано. Крім того, одночасно позивачем подано і до Офісу Генерального прокурора заяву на отримання копії рішення та запит на отримання публічної інформації, в якому він просив надати копію Рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів № 343дп-18 від 26 липня 2018 р.
		20 березня 2020 року від Офісу Генерального прокурора на електронну адресу позивача, зазначену ним у запиті надійшла відповідь на запит разом із копією рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів № 343дп-18 від 26 липня 2018 року «Про накладення на заступника Генерального прокурора - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України ОСОБА_2 дисциплінарного стягнення» із частково знеособленими відомостями.
		У відповіді на запит Офіс Генерального прокурора повідомив позивача про надання копії запитуваного ним рішення КДКП, а також зазначив, що Законом України «Про доступ до публічної інформації» засвідчення копій документів не передбачено. Також повідомлено позивача про право оскаржити відповідь у разі незгоди з нею до керівництва Офісу Генерального прокурора або до суду.
		Позивач, вважаючи протиправними дії та бездіяльність відповідачів по справі, що виразилась у ненаданні йому запитуваної інформації з боку КДКП та наданні у повному обсязі запитуваної інформації з боку Офісу Генерального прокурора, звернувся з даним позовом до суду першої інстанції.
		Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача про визнання протиправними дій Офісу Генерального прокурора та Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, які полягають у не наданні ОСОБА_1 , за поданими заявами (запитами) від 21 лютого 2020 року та від 14 березня 2020 року належної відповіді, включно з не наданням запитаної посвідченої належним чином копії повного тексту рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів № 343дп-1.8 від 26 липня 2018 року «Про накладення на заступника Генерального прокурора - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України ОСОБА_2 дисциплінарного стягнення» є правомірними та підлягають задоволенню. Також суд дійшов висновку, що вимога про зобов`язання Офісу Генерального прокурора та Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів надати ОСОБА_1 , за поданими заявами (запитами) від 21 лютого 2020 року та від 14 березня 2020 року належну відповідь, є також обґрунтованою, однак підлягає задоволенню шляхом зобов`язання відповідачів надати запитану посвідчену належним чином копію повного тексту рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів № 343дп-18 від 26 липня 2018 року з дотриманням вимог Законом України "Про інформацію", Законом України "Про доступ до публічної інформації", Конституції України та забезпечення захисту персональних даних третіх осіб зазначених у рішенні Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів № 343дп-18 від 26 липня 2018 року.
		Колегія суддів не погоджується у повному обсязі із висновками суду першої інстанції, викладеними у рішенні суду та вважає за необхідне зазначити наступне.
		Згідно ч.2 ст. 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
		Відповідно до ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
		Статтею 1 Закону України «Про інформацію» визначено, що інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
		Статтею 5 цього Закону встановлено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.
		Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
		Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначено Законом України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року №2939-VI (далі - Закон №2939-VI).
		З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 звертався до відповідачів у справі із запитами саме про надання публічної інформації, у зв`язку з чим суд надає оцінку спірним правовідносинам з урахуванням вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації».
		Згідно із статтею Закону №2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
		Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
		Статтею 3 Закону №2939-VI визначено, що право на доступ до публічної інформації гарантується, зокрема, обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.
		Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.13 Закону №2939-VI, розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.
		Як встановлено судом, згідно Закону України «Про прокуратуру» в редакції до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-IX від 19.09.2019 року (який набрав чинності з 25.09.2019 року), Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів  це орган, що здійснює дисциплінарне провадження відносно прокурорів.
		Згідно Положення про порядок роботи Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів (із змінами, прийнятими всеукраїнською конференцією прокурорів 21 грудня 2018 року) 2018), прийнятого Всеукраїнською конференцією прокурорів 27 квітня 2017 року, комісія має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, код ЄДРПУО, а також штампи для засвідчення документів Комісії. Комісія має самостійний баланс та рахунки в органах Державної казначейської служби України.
		Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів є юридичною особою, організаційно-правова форма якої  державна організація (установа, заклад), ідентифікаційний код - 41356563, дата та номер запису про реєстрацію - 25.05.2017 року, номер запису: 10741020000067230. Відомостей щодо припинення юридичної особи Єдиний державний реєстр станом на момент розгляду даної справи не містить.
		Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів в розумінні Закону №2939-VI є суб`єктом владних повноважень та розпорядником інформації відповідно до пункту 3 частини першої статті 13 Закону №2939-VI, пов`язаної з виконанням її повноважень.
		В свою чергу, слід зазначити, що в силу положень ч. 8 ст. 48 Закону України «Про прокуратуру», Офіс Генерального прокурора, має у розпорядженні рішення, запитуване позивачем, а тому також у розумінні Закону №2939-VI є розпорядником інформації, запитуваної позивачем.
		Пунктом 6 частини 1 статті 14 Закону №2939-VI визначено, що розпорядники інформації зобов`язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
		Запит на інформацію, згідно ст. 19 Закону №2939-VI, - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
		Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту (ч. 2 ст. 19 Закону №2939-VI).
		Згідно ст. 22 Закону №2939-VI, розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту, зокрема, якщо інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.
		Статтею 6 Закону №2939-VI визначено, що інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.
		Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:
		1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;
		2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;
		3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
		Як встановлено в ході розгляду даної справи, Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів на запити позивача від 21.02.2020 року та від 14.03.2020 року будь-яких відповідей надано не було, що свідчить про порушення вказаним відповідачем по справі положень Закону України "Про доступ до публічної інформації" в частині обов`язку розпорядників інформації надавати інформацію за запит або надавати мотивовану відмову у наданні такої інформації.
		В свою чергу, Офісом Генерального прокурора, на запит ОСОБА_1 від 14.03.2020 року, було надано Рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів № 343дп-18 від 26 липня 2018 року «Про накладення на заступника Генерального прокурора - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України ОСОБА_2 дисциплінарного стягнення», в якому у частині встановлених Комісією в ході дисциплінарного провадження обставин були знеособлені відомості (вилучені персональні дані) про осіб, які приймали участь у подіях, з якими пов`язано притягнення ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності, а також осіб, які є учасниками кримінальних проваджень та інших осіб. Крім того, у наданій копії рішення Офісом Генерального прокурора було обмежено відомості стосовно номерів кримінальних проваджень, які згадуються у зазначеному рішенні КДКП.
		Колегія суддів звертає увагу на те, що згідно ст. 11 Закону України «Про інформацію», інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
		Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. 
		Кожному забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законом.
		Прізвище, ім`я та по батькові, безсумнівно є персональними даними, оскільки їх за допомогою є можливим ідентифікувати конкретну особу.
		Згідно ст. 7 Закону №2939-VI конфіденційна інформація - інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій статті 13 цього Закону.
		Розпорядники інформації, визначені частиною першою статті 13 цього Закону, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
		В свою чергу, згідно ч. 4 ст. 21 Закону України "Про інформацію", до інформації з обмеженим доступом не можуть бути віднесені відомості, зокрема, про факти порушення прав і свобод людини; про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб.
		Крім того, ст. 29 цього Закону передбачено, що інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення.
		Предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.
		Частиною 3 статті 10-1 Закону №2939-VI, публічна інформація, що містить персональні дані фізичної особи, оприлюднюється та надається на запит у формі відкритих даних у разі додержання однієї з таких умов:
		1) персональні дані знеособлені та захищені відповідно до Закону України "Про захист персональних даних";
		2) фізичні особи (суб`єкти даних), персональні дані яких містяться в інформації у формі відкритих даних, надали свою згоду на поширення таких даних відповідно до Закону України "Про захист персональних даних";
		3) надання чи оприлюднення такої інформації передбачено законом;
		4) обмеження доступу до такої інформації (віднесення її до інформації з обмеженим доступом) заборонено законом.
		У постанові від 29.09.2016 року № 10, Пленум Вищого адміністративного суду вказував на те, що з урахуванням положень частини другої статті 7 Закону № 2939-VІ та частини другої статті 32 Конституції України суспільними інтересами (інтерес громадськості), у яких конфіденційна інформація може бути поширена, є лише інтереси національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Вимога частини першої статті 29 Закону України «Про інформацію» щодо встановлення переваги потенційної шкоди від поширення конфіденційної інформації над правом громадськості знати її відображає принцип пропорційності обмеження права, який є аспектом принципу верховенства права, передбаченого статтею 8 Конституції України і через призму якого досліджується правомірність будь-якого обмеження права, в тому числі права на отримання інформації. 
		Таким чином, аналіз чинного законодавства свідчить про те, що за загальним правилом розголошення персональних даних забороняється, але є кілька умов, за наявності яких оприлюднення персональних даних можливе, однак, таке поширення здійснюється відповідно до статті 29 Закону України «Про інформацію» після застосування «трискладового тесту».
		Розпорядник повинен застосовувати «трискладовий тест»  вимоги, передбачені частиною другою статті 6 Закону № 2939-VІ,  з урахуванням особливостей положень Закону України "Про інформацію". Застосування «трискладового тесту» в такому разі повинно здійснюватись таким чином:
		1)встановлення відповідності обмеження доступу до запитуваної конфіденційної інформації одному із захищених інтересів (у справах щодо надання конфіденційної інформації, як правило, такими інтересами є захист репутації або прав інших людей, запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно);
		2)встановлення можливості завдання істотної шкоди цим інтересам;
		3)порівняння цієї потенційної шкоди з правом громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини. Якщо ця шкода не переважає суспільний інтерес в доступі до інформації, то конфіденційна інформація може бути розголошена і доступ до неї не може бути обмежений. 
		Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 що потреба захисту персональних даних не є абсолютною і підлягає обмеженню за передбаченими законодавством підставами.
		В свою чергу, положення ч. 4 ст. 22 Закону № 2939-VІ передбачають, що відмова у задоволенні запиту на інформацію має мати мотивовану підставу.
		Відмова у наданні інформації може вважатись обґрунтованою лише у разі, якщо розпорядник в листі вказує, якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини.
		Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку Офіс Генерального прокурора у своїй відповіді на запит ОСОБА_1 жодним чином не обґрунтував обмеження певної інформації у наданій копії Рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів № 343дп-18 від 26 липня 2018 року «Про накладення на заступника Генерального прокурора - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України ОСОБА_2 дисциплінарного стягнення», та не відобразив висновків відповідного аналізу застосування трискладового тесту при вирішенні питання щодо ненадання певної інформації її запитувачу.
		Також відповідач не обґрунтував обмеження інформації щодо номерів кримінальних проваджень, за якими до ЄРДР внесені відомості про вчинення кримінальних правопорушень.
		Відсутність будь-якого обґрунтування відмові позивачу у наданні повної інформації, яку він запитував, а також висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї зі трьох підстав «трискладового тесту» свідчить саме про протиправну бездіяльності відповідача (пасивну поведінку відповідача), що виразилась у ненаданні належної відповіді на запит та необґрунтованість відмови позивачу у доступі до публічної інформації. 
		Однак, з урахуванням зазначених вище положень Законів України "Про доступ до публічної інформації", "Про інформацію", а також положень Закону України "Про захист персональних даних", відсутність належного обґрунтування з боку розпорядника інформації обмеженню певної інформації та висновків про застосування "трискладового тесту" унеможливлює вирішення питання щодо зобов`язання розпорядника надати запитувачу інформації, яким в даному випадку є позивач по справі, повнотекстову копію рішення КДКП, яке його цікавить, без обмеження будь-якої інформації, оскільки це може призвести до безпідставного порушення прав та інтересів інших осіб.
		В свою чергу, слід зазначити, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, що передбачено частиною другою статті 5 КАС України.
		Верховенство права, як основоположний принцип адміністративного судочинства, визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту. 
		Статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 14.11.1950 року передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
		Згідно із положеннями пунктів 3, 4 та 10 частини другої статті 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
		Аналіз наведених норм права у сукупності з обставинами даної справи дають підстави для висновку про те, що належним способом відновлення порушеного права ОСОБА_1 в даному випадку є зобов`язання відповідача по справі - Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії - розглянути запити позивача від 21.02.2020 року та від 14.03.2020 року та надати відповідь на вказані запити у відповідності до вимог чинного законодавства, яке регулює питання здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, а також зобов`язання другого відповідача по справі - Офісу Генерального прокурора - повторно розглянути запит позивача від 14.03.2020 року та надати відповідь у відповідності до вимог чинного законодавства із врахуванням висновків, викладених у даній постанові суду апеляційної інстанції. 
		Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції та доводи ОСОБА_1 про наявність підстав для визнання протиправної бездіяльності Офісу Генерального прокурора щодо надання відповіді на обидва запити позивача від 21.02.2020 року та від 14.03.2020 року та наявності підстав для зобов`язання його надати відповідь на обидва запити, з огляду на те, що позивачем запит від 21.02.2020 року був адресований саме Кваліфікаційно-дисциплінарній комісії прокурорів та до Офісу Генерального прокурора не надсилався, що виключає необхідність вказаного відповідача здійснювати розгляд вказаного запиту.
		Посилання Офісу Генерального прокурора на те, що фактично КДКП припинила свою діяльність відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-ІХ, а тому не могла здійснювати розгляд запитів, колегія суддів не приймає до уваги з огляду на те, що згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відсутні відомості щодо припинення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів як юридичної особи, тоді як згідно ч. 5 ст. 104 ЦК України, юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення.
		Що стосується посилань апелянта на те, що у провадженні Окружного адміністративного суду м. Києва перебуває справа про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (справа № 640/14777/19), колегія суддів зазначає наступне.
		З матеріалів справи встановлено, що позивач у липні 2019 року подавав запит до КДКП, про отримання належним чином засвідченої повнотекстової копії Рішення № 343дп-18 від 26 липня 2018 року «Про накладення на заступника Генерального прокурора - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України ОСОБА_2 дисциплінарного стягнення», на що отримав від КДКП письмову відмову.
		Саме вказана відмова була оскаржена позивачем до Окружного адміністративного суду м. Києва (справа № 640/14777/19).
		В свою чергу у даній адміністративній справі позивачем оскаржується протиправна бездіяльність КДКП по ненаданню відповіді на запити від 21.02.2020 року та від 14.03.2020 року, крім того, у цій справі оскаржуються і протиправні дії офісу Генерального прокурора по ненаданню повної відповіді на запит від 14.03.2020 року.
		Виходячи з предмету та підстав позову, заявленого в даному випадку позивачем, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав вважати, що спір у справі № 640/14777/19 є аналогічним спору у даній адміністративній справі. Дана справа та справа № 640/14777/19 має різні предмети, різні підстави та різний склад учасників.
		Що стосується доводів ОСОБА_1 щодо протиправності надання Офісом Генерального прокурора незавіреної копії запитуваного ним рішення, колегія суддів звертає увагу на наступне.
		Доступ до інформації може забезпечуватися як шляхом надання копій документів (частина друга статті 21 Закону № 2939-VІ), так і шляхом перегляду документів за місцезнаходженням розпорядника інформації. 
		В свою чергу, Закон № 2939-VІ не вимагає від розпорядника завіряти копії документа, що надається у відповідь на інформаційний запит. 
		Пунктом 6 частини першої статті 14 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено, що розпорядники інформації зобов`язані, зокрема, надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
		Отже, виходячи з положень Закону України «Про доступ до публічної інформації» діє презумпція достовірності інформації, що надається розпорядником у відповідь на запит.
		При цьому, за надання недостовірної інформації розпорядники інформації несуть відповідальність, передбачену Кодексом України про адміністративні правопорушення.
		Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача на його користь моральної шкоди в сумі 1700 грн., колегія суддів зазначає наступне.
		Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про доступ до публічної інформації» особи, на думку яких їхні права та законні інтереси порушені розпорядниками інформації, мають право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди в порядку, визначеному законом.
		Згідно ч.1 та ч.2 ст.23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
		Відповідно до п.3 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 р. під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
		У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
		Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (абз.2 п.5 Постанови).
		Позивач стверджує, що ненадання Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів відповіді на запит та надання Офісом Генерального прокурора неналежної відповіді на його запит про отримання публічної інформації спричинило негативні наслідки для його гідності, престижу та репутації, вплинуло на його право отримання публічної інформації та рішення органу влади, що стосується його прав.
		Однак, на думку колегії суддів, позивач не надав належних доказів та не навів достатніх та обґрунтованих обставин, які підтвердили б спричинення протиправними діями та бездіяльністю відповідачів йому моральних страждань, не зазначив, в чому конкретно полягають його страждання.
		Таким чином, колегія суддів вважає, що вимога позивача щодо стягнення з Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Офісу Генерального прокурора моральної шкоди в сумі 1700 грн. є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.
		Крім того, у поданому позові позивач просив встановити судовий контроль за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання КДКП та Офісу Генерального прокурора у місячний строк з дня набрання рішенням законної сили подати до одеського окружного адміністративного суду звіт про його виконання.
		Дослідивши заявлене клопотання про встановлення судового контролю, колегія суддів зазначає наступне.
		Згідно ст.1291 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
		Відповідно до ч.1 ст.382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
		В свою чергу, з аналізу норм статті 382 КАС України слідує, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду та вирішується на його розсуд. Таким чином, процесуальні дії, визначені ст. 382 КАС України, є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.
		В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що відповідачі будуть ухилятись від виконання рішення суду у визначений чинним законодавством спосіб.
		За таких обставин, на думку колегії суддів, відсутня необхідність застосування положень статті 382 КАС України.
		У контексті оцінки доводів апеляційної скарги колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
		Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
		Відповідно до ст. 317 КАС України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		В даному випадку рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст. 242 КАС України, оскільки судом першої інстанції не надано належної правової оцінки обставинам справи, доводам сторін по справі, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
		З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню на підставі ст. 317 КАС України, з ухваленням нового рішення, про часткове задоволення позовних вимог.
		Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
		Частиною 6 статті 139 Кодексу передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
		При зверненні з позовом до суду першої інстанції позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 842,00 грн., що підтверджується квитанцією №99 від 13.07.2020р.
		При зверненні до суду апеляційної інстанції позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1262,00 грн., що підтверджується квитанцією ПН № 2460 від 02.10.2020р..
		З огляду на встановлення протиправності дій та бездіяльності відповідачів про справі, враховуючи характер позовних вимог та обраний спосіб захисту порушеного права, колегія суддів вважає, що стягненню на користь ОСОБА_1 солідарно з Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Офісу Генерального прокурора (за рахунок бюджетних асигнувань вказаних суб`єктів владних повноважень) підлягає вся сума сплачених позивачем судових витрат в розмірі 2104 грн.
		Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності відповідно до п.2 ч.6 ст.12 КАС України та розглядалась за правилами спрощеного провадження, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягають.
		Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Офісу Генерального прокурора - задовольнити частково.
		Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2020 року -скасувати.
		Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Визнати протиправною бездіяльність Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів щодо ненадання відповіді на запити ОСОБА_1 від 21.02.2020 року та від 14.03.2020 року.
		Зобов`язати Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію прокурорів розглянути запити ОСОБА_1 від 21.02.2020 року та від 14.03.2020 року. 
		Визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо належного розгляду та надання відповіді на запит ОСОБА_1 від 14.03.2020 року на отримання публічної інформації.
		Зобов`язати Офіс Генерального прокурора повторно розглянути запит ОСОБА_1 від 14.03.2020 року та надати відповідь у відповідності до вимог чинного законодавства із врахуванням висновків, викладених у даній постанові суду апеляційної інстанції.
		В задоволенні інших позовних вимог відмовити.
		Стягнути з Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів (04050, місто Київ, вул. Мельникова, будинок 81-Б, код ЄДРПОУ 41356563) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 1052 (одна тисяча п`ятдесят дві) грн.
		Стягнути з Офісу Генерального прокурора (01011, Київ-11, вул. Різницька, 13/15, код ЄДРПОУ 00034051) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 1052 (одна тисяча п`ятдесят дві) грн.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
		 
		 
		Судове рішення складено у повному обсязі 21.01.2021 р.
		 
		 
		 
		Суддя  доповідач: Л.П. Шеметенко 
		 
		 
		Суддя: Л.В. Стас
		 
		 
		Суддя: І.О. Турецька

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...