Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 284/41/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи окремого провадження; Справи про видачу і продовження обмежувального припису.
Надіслано для оприлюднення: 27.01.2021. Зареєстровано: 27.01.2021. Забезпечено надання загального доступу: 28.01.2021.
Дата набрання законної сили: 26.02.2021
Номер судового провадження: 2-о/284/8/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Народицький районний суд Житомирської області    
		 
		 
		Справа № 284/41/21
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		27 січня 2021 року                                              смт. Народичі
		Народицький районний суд Житомирської області в складі:
		під головуванням судді    Дубовика П.В.,
		з секретарем            Галенчик О.В.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт Народичі в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , проживаючої: АДРЕСА_1 , про видачу обмежувального припису, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 та Народицька селищна рада, адреса місцезнаходження: вул.Свято-Миколаївська,172, смт.Народичі Житомирської області -
		ВСТАНОВИВ:
		   ОСОБА_1 звернулась досуду іззаявою провидачу обмежувальногоприпису,в якійпросить заборонити ОСОБА_2 строкомна шістьмісяців перебуватив місціспільного проживання(перебування)з неюза адресою: АДРЕСА_1 , вести листування, телефонні переговори з або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб, наближатися на відстань ближче 100 метрів до місця її проживання за адресою: АДРЕСА_1 , роботи та інших місць її частого відвідування. В обгрунтування заяви зазначила, що вона зареєстрована та проживає у власномужитловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з нею проживають і перебувають на утриманні неповнолітні діти: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Також в будинку зареєстрований її колишній чоловік ОСОБА_2 . Під час спільного проживання, останній вчиняє фізичне та психологічне насильство відносно неї , переслідує, ходить за нею на роботу, постійно шле СМС- повідомлення з погрозами. У зв`язку з цим вона неодноразово зверталась до Народицького відділення поліції Коростенського ВП ГУНП в Житомирській області, що підтверджується витягами з ЄРДР за №12020065230000039 від 17.12.2020 року, №12020065230000040 від 17.12.2020 року, рапортом начальника СРПП Народицького відділення поліції Коростенського ВП ГУНП в Житомирській області від 13.12.2020 року, довідкою, виданою начальником СД Народицького відділення поліції Коростенського ВП ГУНП в Житомирській області від 28.12.2020 року. В результаті її звернень, ОСОБА_2 притягувався до адміністративної відповідальності за ст. 173-2 КУпАП (домашнє насильство), крім того, має місце кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, по якому призначено судовий розгляд. У зазначеному кримінальному провадженні вона є потерпілою, а ОСОБА_2 - обвинувачений. Таким чином, вважає що вона є особою, яка зазнала домашнього насильства, а оскільки є високою вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення щодо неї, такі ризики є реальними та підтверджуються доказами, тому для забезпечення дієвого та ефективного захисту вважає, що до ОСОБА_2 необхідно видати обмежувальний припис строком на шість місяців.
		Заявник та заінтересовані особи будучи належним чином повідомленими про місце та час розгляду справи, в судове засідання не з`явились, що не є перешкодою для розгляду справи, від останніх надійшли заяви, в яких вони просять розглядати справу за їх відсутності, заявник вимоги підтримала повністю, ОСОБА_2 та Народицька селищна рада щодо задоволення заявлених вимог не заперечують. 
		Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, суд дійшов висновку, що заява обґрунтована та підлягає задоволенню з наступних підстав.
		В судовому засіданні встановлені наступні обставини.
		Так, з копії паспорта заявника слідує, що зареєстрованим місцем її проживання є: с.Норинці Народицького району Житомирської області (а.с.14).
		Згідно довідкипро складсім`ї Народицькоїселищної радивід 18.01.2021року за№27, ОСОБА_1 зареєстрованата проживаєв житловомубудинку заадресою: АДРЕСА_1 , якого є власником (а.с.10). Разом в будинку зареєстровані її діти: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та співмешканець ОСОБА_2 .
		ОСОБА_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , є бувшим чоловіком ОСОБА_1 , що підтверджується копією рішення Народицького районного суду Житомирської області (а.с.3).
		ОСОБА_2 проживає разом з заявником та вчиняє домашнє насильство відносно останньої, яке виражається в агресивній поведінці в її адресу, фізичним та психологічним насильством, за що останній притягувався до адміністративної відповідальності за ст.173-2 КУпАП за вчинення домашнього насильства, та має місце кримінальне провадження щодо останнього за ч.1 ст.125 КК України, де заявник є потерпілою.
		Вказані обставини підтверджуються копією постанови Народицького районного суду Житомирської області від 12.08.2019 року про притягнення ОСОБА_2 за ст.173-2 КУпАП за вчинення домашнього насильства, копією довідки, виданої начальником СД Народицького відділення поліції Коростенського ВП ГУНП в Житомирській області від 28.12.2020 року, копіями витягів з ЄРДР за №12020065230000039 від 17.12.2020 року, №12020065230000040 від 17.12.2020 року, рапортом начальника СРПП Народицького відділення поліції Коростенського ВП ГУНП в Житомирській області від 13.12.2020 року (а.с. 4, 8, 5-7).
		Згідно п.п. 3, 6, 7, 8 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім"ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім"єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
		Домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь (п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України Про запобігання та протидію домашньому насильству (далі - Закон).
		Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи (п. 14 ч. 1 ст. 1 Закону).
		Діяльність, спрямована на запобігання та протидію домашньому насильству, ґрунтується, зокрема, на засадах гарантування постраждалим особам безпеки та основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на життя, свободу та особисту недоторканість, на повагу до приватного та сімейного життя, на справедливий суд, на правову допомогу, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону).
		Під час надання допомоги та захисту постраждалим особам враховуються вік, стан здоров`я, стать, релігійні переконання, етнічне походження, спеціальні потреби таких осіб (ч. 3 ст. 20 Закону).
		Одним із спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству є обмежувальний припис стосовно кривдника (п. 2 ч. 1 ст. 24 Закону).
		Обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи (п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону).
		Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків, зокрема, заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою та заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою (п.п. 1. 4 ч. 2 ст. 26 Закону).
		Згідно з частиною третьою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
		У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
		Частинами 2, 3, 4 ст.26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків:
		1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою;
		2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи;
		3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною;
		4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою;
		5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;
		6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.
		Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.
		Протидія насильству у сім`ї є одним із важливих напрямів суспільного розвитку. Вона розглядається не лише як соціальна проблема, а, насамперед, як проблема захисту прав людини. При здійсненні насильства у сім`ї відбувається порушенням прав і свобод конкретної людини, що вимагає втручання з боку держави і суспільства.
		Невжиття своєчасних обмежувальних заходів щодо кривдника може призвести в подальшому до завдання шкоди здоров`ю потерпілого від насильства у сім`ї.
		Положеннями ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, встановлено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
		Верховний Суд у постановах від 13.02.2019р. у справі № 462/2318/18 та у постанові від 24.04.2019р. у справі №359/7771/18 зазначив, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків. Під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису суди мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків. Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
		Крім цього, з практики ЄСПЛ, що стосується розгляду справ з аналогічними правовідносинами вбачається таке:
		«42. Суд нагадує, що жорстоке поводження має досягати мінімального рівня жорстокості, щоб підпадати під дію статті 3 Конвенції. Оцінка цього рівня жорстокості має відносний характер і залежить від сукупності обставин справи, таких, як: характер і контекст звернення, спосіб і метод його реалізації, тривалість звернення, його фізичні та психічні наслідки і, в деяких випадках, стать, вік і стан здоров`я потерпілого (див. Костелло Робертс проти Сполученого Королівства від 25 березня 1993 року, § 30, Серія A № 247 C і Кудла проти Польщі [БП], № 30210/96, § 91, ЄСПЛ 2000 XI).
		43. Надалі, Суд нагадує, що в силу взятих разом положень статей 1 і 3, держави повинні приймати певні заходи для забезпечення того, щоб особи в межах їх юрисдикції не зазнавали тортур або нелюдського, або такого, що принижує гідність видам поводження чи покарання, включаючи жорстоке звернення з боку приватних осіб (див. A. проти Сполученого Королівства від 23 вересня 1998 року, § 22, Звіти постанов і рішень 1998 VI і вищенаведене рішення у справі Опуз, § 159). В зобов`язання влади, крім іншого, входило зробити все, що можна було розумно очікувати від них, щоб уникнути безпосередньої і прямої загрози для життя встановленої особи або осіб від кримінально-забороненого діяння з боку третіх осіб, про який вони знали або повинні були знати (див ., серед багатьох інших, Осман проти Сполученого Королівства від 28 жовтня 1998 року, § 116, Звіти 1998 VIII; E. та інші проти Сполученого Королівства, № 33218/96, § 88, 26 листопада 2002 роки; і Й.Л. проти Латвії, № 23893/06, § 64, 17 квітня 2012 року).
		44. У роль Суду не входить субституція собою національних органів влади при виборі можливих запобіжних заходів, які слід було призначити для забезпечення виконання позитивних зобов`язань, взятих на підставі статті 3 Конвенції (див., Серед багатьох інших, Беваква і С. проти Болгарії, № 71127 / 01, § 82, 12 червня 2008 року). У той же час, на підставі статті 19 Конвенції та відповідно до принципу, що полягає в тому, щоб не теоретично або ілюзорно, а практично гарантувати ефективні права, Суд повинен забезпечити ефективне здійснення зобов`язання Держави щодо захисту прав осіб, які перебувають в його юрисдикції (див . Ніколова і Величкова проти Болгарії, № 7888/03, § 61, 20 грудня 2007 року).
		45. Надалі, стаття 3 зобов`язує Держави приймати певні заходи для забезпечення того, щоб особи в межах їх юрисдикції не зазнавали тортур або нелюдського, або такого, що принижує гідність видам поводження чи покарання, включаючи жорстоке поводження з боку приватних осіб (див. MC проти Болгарії, № 39272/98, § 151, ЄСПЛ 2003 XII, і Денис Васильєв проти Росії, № 32704/04, §§ 98-99, 17 грудня 2009 року). Для того щоб розслідування могло вважатися "ефективним", воно повинно, в принципі, бути здатне забезпечити з`ясування фактів, встановлення особистості та покарання винних у вчиненні злочину осіб. Зобов`язання розслідувати - це "не зобов`язання отримати результат, а зобов`язання вжити заходів". У справах, які зачіпають статті 2 і 3 Конвенції, в яких ставилося під сумнів ефективність офіційного розслідування, Суд часто оцінював, чи реагували влади на скарги невідкладно. Надавалося значення порушенню кримінальної справи, затримкам отримання показань і тривалості початкового розслідування (див. Вищенаведене постанову по справі ОСОБА_6 , § 100 з подальшими посиланнями; і Стойка проти Румунії, № 42722/02, § 67, 4 березня 2008 року).
		46. Втручання влади в приватне або сімейне життя може стати необхідним для охорони здоров`я і захисту прав особи або з метою попередження незаконних дій при певних обставинах (див. Вищенаведене справу Опуз, § 144). У підсумку, Держава повинна мати у своєму розпорядженні відповідну законодавчу базу і застосовувати її для надання захисту від жорстокого поводження з боку приватних осіб (див. X і Y проти Голландії від 26 березня 1985 року, § 22 і 23, Серія A № 91; Костелло Робертс проти Сполученого Королівства від 25 березня 1993 року, § 36, Серія A № 247-C; Д.П. і Ж.С. проти Сполученого Королівства, № 38719/97, § 118, 10 жовтня 2002 роки; вищенаведене справу MC проти Болгарії, § § 150 і 152, ЄСПЛ 2003 XII; вищенаведене справу Беваква, § 65, і Сандра Янкович проти Хорватії, № 38478/05, § 45, 5 березня 2009 року ).»
		«55. Також, Суд зазначив, що перша заявниця спробувала отримати захист від можливого жорстокого поводження до неї, заступаючись про ОСОБА_7 з їх загальної квартири. Проте, в своєму рішенні від 20 травня 2009 року Вища судова палата відхилила її вимоги, прийшовши до висновку, що метою поданої скарги, швидше за все, було право ОСОБА_8 на користування квартирою, а не захист першої заявниці від передбачуваної неминучої загрози. Також, Вища судова палата встановила, не достатню кількість доказів, які б свідчили про те, що він систематично порушував правила спільного проживання, не дивлячись на те, що ОСОБА_9 було порушено шість адміністративних справ, в результаті його насильницької поведінки по відношенню до першої заявниці (див. вищенаведений § 14).
		56. Надалі, судові інстанції посилалися на рішення від 20 травня 2009 року як підставу для відхилення скарги заявниці, тоді, коли вона клопотала про тимчасове ОСОБА_7 з їх загальної квартири після нападу від 21 серпня 2011 року (див. вищенаведений § 17). Суд вважає, що національні судові інстанції повинні були взяти до уваги фактичні події, які мали місце після винесення рішення від 20 травня 2009 року, а саме ті два додаткових напади В .Б. (Див. Вищенаведений § 16).
		57. Не оспорювався і той факт, що ОСОБА_8 неодноразово нападав на першу заявницю в їх спільній квартирі. Це стало причиною для винесення судовою інстанцією захисного припису 1 вересня 2011 року (див. Вищенаведений § 18). Незважаючи на кілька вжитих заходів, метою яких було перешкодити будь-якому зв`язку ОСОБА_8 з першою заявницею, включаючи заборону наближатися до місця її знаходження, місця роботи або зв`язуватися з нею будь-якими засобами, - В .Б. дозволили проживати в їх спільній квартирі. Суд згоден з доводом першої заявниці, який вона також привела перед Апеляційною палатою Кишинеу (див. Вищенаведений § 19) про те, що ОСОБА_10 проживати в одній квартирі з жертвою, інші заходи, про які розпорядилися в захисному приписі, були неефективними і піддали її загрозі можливого жорстокого поводження.
		58. Також, схоже, що саме спільне проживання зі своїм агресором у своїй власній квартирі піддало першу заявницю постійного відчуття страху перед можливим жорстоким поводженням, беручи до уваги кількість попередніх нападок. Цей страх був досить серйозним, щоб спровокувати страждання і занепокоєння першої заявниці, склавши нелюдське поводження за змістом статті 3 Конвенції.
		59. Суд не може прийняти аргумент влади про те, що перша заявниця не була піддана загрозі можливого жорстокого поводження і що вона мала на меті отримання видалення В .Б. від права на загальну квартиру, тим більше що вона клопотала в 2011 році про його тимчасове виселення і ясно клопотала перед судовими інстанціями про те, щоб вони не приймали рішення про спосіб розпорядження правом власності над майном (див. вищенаведений § 17). Це б дозволило національним судовим інстанціям дотримати обидва права, гарантованих Конвенцією (право заявниці не наражатися на жорстокому поводженню і право В.Б. користуватися квартирою), надавши реальний захист першої заявниці і в той же час не ОСОБА_11 свого майна. Також, судові інстанції могли б оцінити важливість твердження першої заявниці, що ґрунтувалось на статті 102 Житлового кодексу (див. Вищенаведений § 22). Проте, судові інстанції не зробили цього.
		60. Беручи до уваги вищевикладене, Суд приходить до висновку про те, що влада не виконала належним чином свої позитивні обов`язки, взяті на підставі статті 3 Конвенції для того, щоб захистити першу заявницю від жорстокого поводження.»
		«69. Суд повторює, що в той час як основним предметом статті 8 Конвенції є захист особи від самовільних дій органів державної влади, додатково можуть існувати і невіддільні позитивні зобов`язання по "поваги" приватного життя і сім`ї. Ці зобов`язання тягнуть за собою прийняття деяких заходів у сфері відносин між приватними особами. Особливо діти та інші вразливі особи мають право на ефективний захист (див. X і Y проти Голландії від 26 березня 1985 року, §§ 23-24 і 27, Серія A № 91, і рішення по справі Огаст проти Сполученого Королівства, № 36505 / 02, 21 січня 2003 року).
		70. Що стосується поваги приватного життя, Суд раніше стверджував в різних контекстах, що поняття приватного життя включає фізичну і психологічну цілісність особи, і зобов`язанням Держави є захистити його, навіть якщо небезпека відбувається в результаті дій інших осіб. У цьому напрямку, Держави повинні мати у своєму розпорядженні і застосовувати на практиці відповідну законодавчу базу, яка надає захист проти насильницьких дій з боку приватних осіб (див. Вищенаведене рішення у справі X та Y проти Голландії, §§ 22 і 23; Костелло Робертс проти Сполученого Королівства, 25 березня 1993 року, § 36, Серія A № 247-C; DP і Ж.C. проти Сполученого Королівства, № 38719/97, § 118, 10 жовтня 2002 роки; MC проти Болгарії, № 39272/98, §§ 150 і 152, ЄСПЛ 2003 XII; A. проти Хорватії, № 55164/08, § 60, 14 жовтня 2010 року; і вищенаведене справу Хаждуова, § 46). В даному контексті Суд зазначає, що особлива вразливість жертв домашнього насильства і необхідність активного втручання держави щодо їх захисту підкреслені в різних міжнародних документах (наприклад, див. Вищенаведене справу Беваква, §§ 64-65, і Сандра Янкович проти Хорватії, № 38478/05 , §§ 44-45, 5 березня 2009 року).»
		«71. У цій справі, Суд зазначив, що фізична і моральна цілісність заявниці, складова предмет поняття приватного життя (див. X і Y проти Нідерландів, 26 березня 1985 року, § 23, серія A № 91), була порушена періодичними зловживаннями з боку В .Б . У цьому сенсі, Суд посилається на свої констатування з вищенаведених параграфів 54-58 стосовно страждання і занепокоєння, перенесених першої заявниці в її власній квартирі, коли вона стикалася з реальною загрозою жорстокого поводження.
		72. Більш того, влада знала про ці обставини, оскільки ці обставини були розглянуті органами поліції та національними судовими інстанціями. На думку Суду, це повинно було спонукати владу діяти в силу своїх позитивних зобов`язань, взятих на підставі статті 8 Конвенції.
		73. У роль Суду не входить підміна собою національних органів влади, однак Суд повинен забезпечити ефективне здійснення зобов`язання Держави щодо захисту прав осіб, які перебувають в її юрисдикції. Тому, Суд вивчить, чи державні органи, особливо судові інстанції, при розгляді справи порушили своє позитивне зобов`язання, взяте на підставі статті 8 Конвенції (див. Вищенаведене справу ОСОБА_12 , § 46).
		74. У цьому сенсі, Суд зазначив, що 20 травня 2009 року Вища судова палата, скасувавши рішення судів нижчої інстанції, не вважала достатніми доказами шість адміністративних справ щодо В .Б. , що з упевненістю свідчать про жорстоке поводження з боку В .Б. до першої заявниці. У цивільному процесі, що мав місце в 2011 році, судові інстанції зробили посилання на рішення від 20 травня 2009 року для того, щоб підтвердити право ОСОБА_8 не бути виселеним з квартири, не взявши до уваги жорстоке поводження, застосоване ним в 2010 і 2011 роках. Судові інстанції навіть не спробували оцінити, чи право ОСОБА_8 користуватися квартирою в деякій мірі порушує права першої заявниці, гарантовані положеннями статті 8 Конвенції та статті 102 Житлового кодексу (див. вищенаведений § 22).
		75. За таких обставин, Суд приходить до висновку, що органи національної влади не дотримали свої позитивні зобов`язання, взяті на підставі статті 8 Конвенції. Таким чином, вони піддали першу заявницю постійній загрозі жорстокого поводження або того, щоб вона покинула свій будинок.
		Тому, було допущено порушення вимог статті 8 Конвенції.»
		Вказане є цитатами рішення ЄСПЛ від 16 липня 2013 року «Б. проти Республіки Молдова» (скарга № 61382/09).
		Вказані вище докази в своїй сукупності підтверджують факт тривалого психологічного насильства в сім`ї та зважаючи на неодноразовість вчинення протиправної поведінки; її до певної міри систематичність, а також збільшення загрози насильницьких дій, що в своїх останніх проявах підпадає також під ознаки кримінального правопорушення, суд вважає, що вказані докази, свідчать про те, що вчинення ОСОБА_2 фізичного та психологічного насильства в сім`ї щодо заявниці має місце тривалий час, а також про те, що на час ухвалення рішення судом існують і надалі ризики можливого продовження таких дій ОСОБА_2 , а також можливої ескалації такого насильства.
		Таким чином, суд вважає, що наявні підстави для вжиття заходів тимчасового обмеження прав для ОСОБА_2 стосовно заявниці ОСОБА_1 , що є необхідним зважаючи на вчинення ним насильства.
		Такі заходи,як вбачаєтьсяіз наведенихвище нормзакону тапрактики ЄСПЛє виправданими,оскільки будь-якихсвоїх правзаінтересована особа ОСОБА_2 не позбавляється,а такілише законнотимчасово обмежуютьсяз метоюзабезпечення реалізаціїта захиступрав потерпілихосіб,а самеправ нажиття,здоров`я,безпеку,житло,тощо,що слідвважати маютьу даномувипадку пріоритет. Такі заходи відповідно є законними, переслідують законну мету та слід вважати є пропорційними до мети, що переслідується, а також є необхідними в демократичному суспільстві з метою виховання особи в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття та запобігання вчиненню нових правопорушень.
		Суду не надано заінтересованою особою доказів, які б свідчили про те, що у нього окрім житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , відсутнє інше житло.
		Розділом IV глави 13 ЦПК України визначено порядок розгляду судом справ про видачу і продовження обмежувального припису.
		Відповідно до ч.1 ст.350-1 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису подається до суду за місцем проживання (перебування) особи, яка постраждала від домашнього насильства або насильства за ознакою статі.
		Згідно ст.350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
		Відповідно до пункту 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).
		Статтею 350-6 ЦПК України передбачено, що, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або відмову в її задоволенні. У разі задоволення заяви суд видає обмежувальний припис у вигляді одного чи декількох заходів тимчасового обмеження прав особи, яка вчинила домашнє насильство, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» на строк від одного до шести місяців.
		Згідно вимог статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Такі докази мають відповідати критеріям достатності, допустимості, належності і достовірності, визначених ст. 77-80 ЦПК України.
		Нормами статті 81 ЦПК України, визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Враховуючи вказані положення, суд зазначає, що на спростування позиції та доводів заявника, жодних доказів заінтересованою особою подано не було, а відповідно існування інших обставин, а ні ж зазначені в заяві, належними та допустимими доказами не підтверджено.
		Зважаючи на стислі строки розгляду судом справ про видачу обмежувального припису, та достатності доказів, які підтверджують необхідність його видачі в даному випадку, суд вважає за недоцільне відкладення розгляду справи у зв`язку з ненадходженням матеріалів з поліції, які витребовувались судом, оскільки це безумовно призведе до невиправданого тривалого затягування розгляду справи та прийняття рішення по ній. 
		З оглядуна вищенаведене,суд дійшоввисновку продоведеність належнимидоказами систематичноговчинення заінтересованоюособою домашньогонасильства стосовнозаявниці,у зв`язкуз чим,враховуючи потребита інтересиостанньої,інтереси їїдітей,оцінюючи ризики,тобто вірогідністьпродовження чиповторного вчиненнядомашнього насильства,настання тяжкихабо особливотяжких наслідківйого вчинення,суд вважаєза необхіднезадовольнити заявута видатиобмежувальний приписстосовно ОСОБА_2 та встановити заходи тимчасового обмеження прав кривдника та покладення на нього обов`язків, встановлених ст.26 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству".
		Суд вважає, що саме такий строк дії обмежувального припису в повній мірі відповідає характеру обставин, про які йшлося, та такий строк в повній мірі забезпечить заявницю від потенційних проявів насильства з боку ОСОБА_2 , а також матиме належний ефект щодо нього самого з метою усвідомлення ним негативної поведінки та унеможливлення такої в майбутньому.
		Згідно із ч. 4 ст.350-6 ЦПК України рішення суду про видачу обмежувального припису підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє виконання.
		Керуючись вимогами Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» та ст.ст.247, 350-1, 350-5, 350-6 ЦПК України, суд, -
		УХВАЛИВ:
		Заяву ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису - задовольнити.
		Видати обмежувальнийприпис відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,зареєстрованого заадресою: АДРЕСА_1 ,якому визначитинаступні тимчасовіобмеження йогоправ відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , на строк 6 (шість) місяців з наступними заборонами:
		- перебувати в місці спільного проживання з ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ;
		- вести з ОСОБА_1 листування, телефонні переговори або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб;
		- наближатися навідстань ближче100метрів домісця проживання ОСОБА_1 заадресою: АДРЕСА_1 , роботи та інших місць її частого відвідування.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження в разі пропуску строку з поважних причин. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Рішення суду про видачу обмежувального припису підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє його виконання.
		Не пізніше наступного дня з дня ухвалення цього рішення повідомити уповноважений підрозділ органів Національної поліції України за місцем проживання (перебування) заявника для взяття особи, стосовно якої видано або продовжено обмежувальний припис, на профілактичний облік, а також районну державну адміністрацію та виконавчий орган сільської ради за місцем проживання (перебування) заявника.
		 
		          
		Суддя:  П.  В.  Дубовик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...