Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 536/1006/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них; про поновлення на роботі, з них.
Надіслано для оприлюднення: 02.02.2021. Зареєстровано: 02.02.2021. Забезпечено надання загального доступу: 03.02.2021.
Дата набрання законної сили: 07.06.2021
Результат оскарження 14.09.2021 Касаційний цивільний суд Верховного Суду: залишено постанову апеляційної інстанції без змін
Номер судового провадження: 2/536/122/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 536/1006/20 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		19 січня 2021 року Кременчуцький районний суд Полтавської області в складі: головуючої судді Клименко С.М.
		за участю секретаря судового засідання Мудрої В.С. 
		представника позивача Хаменушка Р.М. за угодою адвоката Гуйванюка Й.Є. 
		представника відповідача Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» за угодою адвоката Підлипенського Д.В., 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в залі судових засідань в м. Кременчуці в режимі відео конференції за допомогою сервісу EasyCon справу за позовом ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», третя особа: ОСОБА_2 про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу 
		 
		 ВСТАНОВИВ:
		 
		31 липня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		В обґрунтування позовних вимог позивач посилається, що з квітня 2010 року він перебував у трудових відносинах з відповідачем, займав різні посади. З 22.06.2017 обіймав посаду першого заступника директора ДП «Укравтогаз» згідно наказу № 88к від 21.06.2017. Згідно наказу №04к від 16.01.2019 його було звільнено з займаної посади з 17.01.2019 на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України в зв`язку з закінчення строку дії трудового договору. Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 26.03.2020 його звільнення визнано незаконним та відповідно до наказу ДП «Укравтогаз» №151к від 26.03.2020 поновлено на роботі на посаді першого заступника директора ДП «Укравтогаз». 
		30.03.2020 йому повідомили про скорочення його посади та наступне звільнення, але жодних посад йому не запропонували. Через три тижні він поштою отримав від відповідача перелік 14 посад від 15.06.2020 на яких він міг, на думку керівника підприємства, продовжувати роботу на підприємстві, серед яких не було жодної, яка б підходила йому за освітою, рівнем виконуваної роботи та передбачала переїзд в іншу місцевість. 
		06.07.2020 в другій половині дня йому повторно вручили перелік посад і це були 14 попередніх та 6 нових і вже через дві години його було ознайомлено з наказом №211к від 06.07.2020 про звільнення з 07.07.2020 за п.1 ст.40 КЗпП України у зв`язку зі змінами в організації виробництва та праці, видано трудову книжку і довідку про розмір заробітної плати. 
		Вважає, що відповідачем допущено ряд зловживань при його звільненні, що призвело до порушення його права на працю.
		Так, відповідач не надав йому єдиного повного переліку вільних посад, не запропонував тієї роботи, яка б його зацікавила та дозволила б продовжити трудові відносини. Він займав посаду, яка належить до рівня «керівник», а наявні для нього вакансії, які пропонувались, обмежувались рівнем простого робітника в іншому населеному пункті на значній відстані від попереднього його місця роботи та місця проживання його родини. 
		Також вказує, що його поновлення на роботі за рішенням суду в 2020 році не було повним, оскільки йому не пропонували керівних посад, на які він мав би право бути призначеним у порядку переведення, якби не був незаконно звільненим. Так, після його звільнення в 2019 році на його місце було прийнято працівника і, здійснюючи реорганізацію, відповідач запропонував йому посаду відповідно до рівня раніше виконуваної роботи: з посади першого заступника директора його було переведено на таку ж керівну посаду: директора з виробництва, яка повинна була бути запропонована йому, оскільки зміни в організації праці на підприємстві поширюються і на нього за всіма стадіями, де дивлячись на його тимчасову відсутність в зв`язку з незаконністю його звільнення.
		Крім того, його звільнили без згоди профспілкового комітету, оскільки він перебував у складі первинної профспілкової організації, сплачував внески, заяви про вихід профспілки ніколи не подавав. 
		В правовому обґрунтуванні своїх позовних вимог посилається на положення статей 3,43 Конституції України та КзпП України, а саме: статті 2, 21, 40,ч.2,3 ст.49-2, ч.1ст.40 та на п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.12.1999 року №9 «Про практику розгляду трудових спорів».
		Просив суд визнати незаконним та скасувати наказ Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» від 06.07.2020 №211к про його звільнення, поновити його на роботі на посаді першого заступника директора Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», стягнути з Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» на його користь заробітну плату за час вимушеного прогулу у сумі 119 824,26грн., допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення його на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць, судові витрати покласти на відповідача.
		26.10.2020 представник позивача адвокат Гуйванюк Й.Є. надав суду заяву про збільшення розміру позовних вимог, де уточнив позовні вимоги в частині стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та просив стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу станом на 05.11.2020 в сумі 542 362,44 грн., виходячи з розрахунку, що середньоденна заробітна плата позивача становить 6306,54 грн. і 86 днів прогулу, яка у підготовчому засіданні відповідно до ухвали від 05.11.2020 прийнята судом. 
		20.11.2020 представник позивача адвокат Гуйванюк Й.Є. надав суду заяву про збільшення розміру позовних вимог, де уточнив позовні вимоги в частині стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та просив стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу станом на 23.11.2020 в сумі 618 040, 92 грн., виходячи з розрахунку, що середньоденна заробітна плата позивача становить 6306,54 грн. і 98 днів прогулу., яка у підготовчому засіданні відповідно до ухвали від 23.11.2020 прийнята судом. 
		23.11.2020 представник позивача адвокат Гуйванюк Й.Є. надав суду заяву про зміну (доповнення) позовних вимог, де доповнив позовні вимоги додатковою вимогою, а саме: просив зобов`язати Дочірнє підприємство «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» створити у новому штатному розкладі посаду за рівнем «керівник» та запропонувати ОСОБА_1 роботу на цій посаді в порядку статті 49-2 Кодексу законів про працю України, яка у підготовчому засіданні відповідно до ухвали від 23.11.2020 прийнята судом. 
		В судовому засіданні уповноважений представник позивача ОСОБА_1 за угодою адвокат Гуйванюк Й.Є. позов підтримав та просив задовольнити, про обставини та підстави якого пояснив так, як це викладено в заяві. 
		Уповноважений представник відповідача Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» за довіреністю адвокат Підлипенський Д.В. позов не визнав та в його задоволенні просив відмовити, вважає його безпідставним та необґрунтованим.
		В обґрунтування своєї позиції посилається, що наказом ДП «Укравтогаз» №29 від 31.01.2019 «Щодо організаційної структури ДП «Укравтогаз», на виконання наказу НАК «Нафтогаз України» №24 від 23.01.2019, введено в дію з 01.02.2019 нову організаційну структуру підприємства, де АГНКС безпосередньо підпорядковано підприємству, вивівши їх із підпорядкування регіональних виробничих управлінь «Львівавтогаз», «Київавтогаз», «Харківавтогаз, скоротивши ряд посад, в тому числі і посаду першого заступника директора ДП «Укравтогаз». 
		Наказом ДП «Укравтогаз» №151к від 26.03.2020 наказ №04к від 16.01.2019 скасовано та поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» з 26 березня 2020 року. 30 березня 2020 року позивача повідомлено про майбутнє звільнення у зв`язку з скороченням його посади і у зв`язку з відсутністю на той час вакантних посад жодна посада йому не була запропонована. 05.05.2020, 15.06.2020 та 06.07.2020 повивачу по мірі вивільнення посад надавались пропозиції працевлаштування на вакантні посади, від яких він відмовився. Обов`язок щодо звернення до органу профспілки для отримання погодження про звільнення позивача відповідач виконав та з позивачем було вчасно проведено усі належні розрахунки та видано трудову книжку. Посади, які були вакантними до 30.03.2020 та могли бути вільними після 06.07.2020 відповідач пропонувати ОСОБА_1 не був зобов`язаний. Наказом ДП «Укравтогаз» №211к від 06.07.2020 позивача звільнено у зв`язку з його відмовою від переведення на будь-яку із запропонованих посад.
		Вважає звільнення позивача законним і обґрунтованим і підстави для задоволення позову відсутні. 
		Щодо уточнення позовних вимог та збільшення їх розміру з 119 824,26 грн. до 618 040,92 грн. та заявлення нової позовної вимоги немайнового характеру про зобов`язання відповідача створити у новому штатному розкладі посаду за рівнем «керівник» та запропонувати позивачу роботу на цій посаді, то вказує, що відсутні визначені законом підстави для прийняття до розгляду таких позовних вимог посилаючись на положення ст.49, ч.4 ст.263, ст.188 ЦПК України, правові позиції Верховного суду від 10.12.2019 у справі №923/1061/18, від 19.12.2019 у справі №925/186/19, від 23.01.2020 у справі №925/186/19, від 09.07.2020 у справі №922/404/19. 
		Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується розпискою про отримання судової повістки, з заявою про відкладення розгляду справи не звертався, причин неявки не повідомив. 
		Заслухавши пояснення уповноважених представників сторін, дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
		Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
		Кожна особа, як слідує зі змісту ч. 1 ст. 4 ЦПК України, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. 
		Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Статтею 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		З огляду на викладене, суд розглянув справу в межах позовних вимог та за наявними в ній доказами, які надані сторонами.
		Установлено, що 10.05.2017 відповідно до наказу ДП «Укравтогаз» №49-к ОСОБА_1 прийнятий на роботу на посаду заступника начальника Регіонального виробничого управління «Київавтогаз» ДП «Укравтогаз» НАК «Нафтогаз України». 
		21.06.2017 ДП «Укравтогаз» видано наказ №88к, яким позивач ОСОБА_1 призначений на посаду першого заступника директора ДП «Укравтогаз». 
		Наказом ДП «Укравтогаз» від 16.01.2019 №04к позивача звільнено з роботи з посади першого заступника директора ДП «Укравтогаз» на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України. 
		Наказом ДП «Укравтогаз» №29 від 31.01.2019 з 01.02.2019 введено в дію нову організаційну структуру підприємства. У новій організаційній структурі відсутня посада першого заступника директора. 
		Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 26.03.2020 у справі звільнення ОСОБА_1 визнано незаконним. Наказом ДП «Укравтогаз» від 26.03.2020 №151к позивача поновлено на роботі на посаді першого заступника директора ДП «Укравтогаз».
		30 березня 2020 року відповідач повідомив позивача ОСОБА_1 про скорочення посади, яку він займав та наступне вивільнення, вільні посади не пропонувались.
		05.05.2020 повідомленням №3 відповідач запропонував позивачу вакантні місця на підприємстві у кількості 7 посад.
		Повідомленням №8 від 15.06.2020 адміністрація ДП «Укравтогаз» запропонувала позивачу ОСОБА_1 ще сім вільних посад для можливого подальшого переведення позивача на іншу роботу (всього 14).
		06.07.2020 повідомленням №10, окрім раніше пропонованої роботи, відповідач пропонував позивачу ще шість посад. Всього двадцять. 
		Цього ж дня, 06.07.2020, ДП «Укравтогаз» видано та вручено позивачу ОСОБА_1 наказ №211к про його звільнення з роботи з посади першого заступника директора на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України  у зв`язку зі змінами в організації виробництва та праці. Позивачу видана трудова книжка та довідка про заробітну плату. З 07.07.2020 позивач у ДП «Укравтогаз» не працює.
		Вказані обставини відповідачем не оспорюються. 
		Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
		Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
		Згідно статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
		Відповідно до пункту 1 частини першої, частини другої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
		Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
		Положеннями статті 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
		При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
		Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. 
		Як вказано в пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов`язані із звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
		Роботодавець є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
		При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
		Згідно правового висновку викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2018 у справі №800/538/17, за приписами частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення.
		Із досліджених в судовому засіданні наказів про звільнення, переведення та призначення на посади працівників ДП «Укравтогаз» у період, від дня поновлення позивача ОСОБА_1 на роботі до дня його звільнення, наданих відповідачем на вимогу суду, вбачається, що позивачу було запропоновано не всі вільні робочі місця на підприємстві. 
		Так, згідно наказу ДП «Укравтогаз» від 30.06.2020 №201к з 01.07.2020 на підприємстві була вакантна посада провідного інженера відділу кадрового адміністрування управління по роботі з персоналом, але не була запропонована позивачу, як і посади провідного юрисконсульта відділу договірної роботи управління правового забезпечення та провідного юрисконсульта відділу загально-правової роботи управління правового забезпечення відповідно до наказу №213 від 06.07.2020. Доказів пропозиції позивачу посади начальника відділу претензійно-позовної роботи управління правового забезпечення згідно наказу №181к від 03.06.2020 відповідач суду не надав.
		Аналізуючи зазначені норми права та встановлені в судовому засіданні обставини суд приходить до висновку, що відповідач при звільненні позивача ОСОБА_1 не дотримався вимог законодавства та не здійснив усіх необхідних дій щодо працевлаштування його на іншу вакантну роботу, яку він може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації та досвіду. 
		Отже, наказ про звільнення позивача є незаконним, а позовні вимоги про поновлення на роботі є доведеними, тому суд їх задовольняє. 
		Відповідно до частини першої статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених, зокрема пунктом 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації) статті 40 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.
		Згідно зі статтею 43-1 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається, якщо працівник не є членом первинної профспілкової організації, що діє на підприємстві, в установі, організації.
		Доводи позивача про його звільнення без погодження з первинною профспілковою організацією безпідставні, оскільки у справі наявний протокол №05 від 12.05.2020, зі змісту якого вбачається, що відповідач звертався до голови Об`єднаного профспілкового комітету ДП «Укравтогаз» з проханням надати згоду на звільнення з роботи ОСОБА_1 в зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці згідно п.1 ст.40 КЗпП України, але рішення не приймалася в зв`язку з тим, що ОСОБА_1 не є членом профспілки. 
		За змістом частини 1 статті 243 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
		Згідно зі статтею 235 КЗпП України підставою для поновлення працівника на роботі є його звільнення без законних підстав. Тому поновлений на роботі може бути лише працівник, якого звільнено незаконно, з порушенням процедури звільнення чи за межами підстав, передбачених законом чи договором або за відсутності підстав для звільнення.
		Частиною другою ст. 235 КЗпП України встановлено, що у разі винесення рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш, як за один рік.
		Розглядаючи вимогу позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд керується Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», якою передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються з середньої заробітної плати за останні два мiсяцi роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично вiдпрацьованi протягом двох мiсяцiв робочі (календарні) днi на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
		Середньоденна заробітна плата позивача обраховується шляхом ділення нарахованої заробітної плати на кількість робочих днів за попередні повні два місяці до звільнення з роботи (травень та червень 2020). Згідно довідки ДП «Укравтогаз» №104 від 06.07.2020, в травні 2020 та червні 2020 заробітна плата позивача склала 245 955,16 грн. Кількість робочих днів у цьому періоді становила 39 днів. Середньоденна заробітна плата позивача становить 6 306,54грн. З дня звільнення позивача до дня закриття судом підготовчого провадження у даній справі налічується 108 робочих днів (вимушений прогул). Сума компенсації вимушеного прогулу становить 681 106,32грн.
		З огляду на викладене суд вважає, що позов в частині стягнення 681 106,32 підлягає задоволенню у повному обсязі.
		Розглядаючи позовну вимогу про зобов`язання відповідача вчинити на користь позивача певні дії, суд враховує таке.
		Як встановлено судом, позивач ОСОБА_1 до звільнення займав посаду першого заступника директора ДП «Укравтогаз», у новій організаційній структурі підприємства така посада відсутня.
		Позивач обґрунтовуючи вказану позовну вимогу посилається, що чинним законодавством України чітко не врегульовано права та обов`язки учасників правовідносин у таких обставинах і тому відповідно до ч. 2 ст. 5 ЦПК України, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
		Частиною 2 статті 16 ЦК України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
		Отже, захист цивільних прав та інтересів у вказаний позивачем такий спосіб не передбачений законом.
		Позивач посилається на ч.3 ст.16 ЦК України, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
		Відповідно до положень ч.4 ст.64 ГК України, яку суд вважає за можливе застосувати у даних спірних правовідносинах, підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.
		Аналізуючи зазначені норми права та встановлені в судовому засіданні обставини суд приходить до висновку, що задоволення позовної вимоги про зобов`язання відповідача створити у новому штатному розкладі посаду за рівнем «керівник» та запропонувати позивачу роботу на цій посаді, є ні чим іншим, як втручанням суду в господарську діяльність підприємства, що неприпустимо, і тому в задоволенні позову в цій частині відмовляє. 
		Приходячи до такого висновку суд враховує і те, що задоволення позову у визначеній судом частині є ефективним та достатнім для поновлення порушених прав та інтересів позивача в повному обсязі. 
		На підставі ст.141 ЦПК України, оскільки позов задоволено і позивач був звільнений він сплати судового збору при зверненні з позовом до суду, з відповідача слід стягнути судовий збір в сумі 840,80 грн. за немайнову вимогу про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, та 10 510 грн. за майнову про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в дохід держави.
		В задоволенні вимог про стягнення судового збору в сумі 840 грн.80 коп. сплаченого позивачем за позовну вимогу немайнового характеру слід відмовити, оскільки в задоволенні позову в цій частині відмовлено.
		Відповідно до положень пунктів 2,4 частини 1 ст.430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць, поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.
		 
		Керуючись статтями 13, 81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд 
		 
		 ВИРІШИВ:
		 
		Позов ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», третя особа: ОСОБА_2 про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити частково.
		Визнати незаконним та скасувати наказ Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» від 06.07.2020 № 211к про звільнення з роботи ОСОБА_1 , першого заступника директора Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», з 06 липня 2020 року у зв`язку із змінами в організації виробництва та праці, згідно п.1 ст. 40 КЗпП України.
		Поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді першого заступника директора Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» з 06 липня 2020 року.
		Стягнути з Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу у сумі 681 106 (шістсот вісімдесят одна тисяча сто шість) грн. 32 грн.
		В іншій частині позовних вимог відмовити.
		Стягнути з Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (юридична адреса: 03134 м. Київ, вул. Григоровича-Барського, буд. 2 , ЄДРПОУ 36265925) на користь ОСОБА_1  840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп. судового збору та 10 510 (десять тисяч п`ятсот десять) грн. судового збору у дохід держави. 
		Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.
		 
		На рішення суду учасниками справи може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Полтавського апеляційного суду через Кременчуцький районний суд Полтавської області або безпосередньо до суду апеляційної інстанції. 
		У разі оголошення вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.  
		   
		СуддяС. М. Клименко
		Повний текст судового рішення складено 26 січня 2021 року.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...