Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 359/3844/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 05.02.2021. Забезпечено надання загального доступу: 05.02.2021.
Дата набрання законної сили: 27.01.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		     КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		 
		 
		Справа № 359/3844/20
		№ апеляційного провадження: 22-ц/824/2302/2021
		 
		П О С Т А Н О В А 
		І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И
		 
		27 січня 2021 року                                                                                     м. Київ
		 
		Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
		судді - доповідача Слюсар Т.А.,
		суддів : Білич І.М., Кирилюк Г.М.
		за участю секретаря судового засідання Верес Ю.М., 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами адвоката Клименко Катерини Олегівни в інтересах ОСОБА_1 та Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 07 жовтня 2020 року у складі судді Борця Є.О.,
		у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України про стягнення матеріальної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку,-
		 
		В С Т А Н О В И В :
		 
		У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулася у суд позовом про стягнення матеріальної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку.
		 
		Позов обґрунтовано тим, що починаючи з 20 серпня 2007 року ОСОБА_1 безперервно працювала в ДП «Украерорух». 
		 
		Зазначено, що станом на день звільнення з роботи позивач обіймала посаду заступника начальника відділу економічного планування управління економіки та фінансів, розмір посадового окладу становив 39 925 грн.
		 
		Наказом в.о. директора ДП «Украерорух» №447/о від 29 квітня 2020 року ОСОБА_1 була звільнена з роботи за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію, згідно зі ст. 38 КЗпП України. Стаж безперервної роботи позивача в ДП «Украерорух» склав повних 12 років. На підставі п.6.25.2 колективного договору, укладеного між адміністрацією підприємства та профспілками, у відповідача виник обов`язок виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу в розмірі 20 посадових окладів, що становить 798 500 грн. 
		 
		Однак ДП «Украерорух» ухиляється від добровільного виконання цього обов`язку, у з чим, позивачка просить стягнути з ДП «Украерорух» матеріальну допомогу в розмірі 798 500 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку з 29 квітня 2020 року до дня ухвалення рішення суду.
		 
		Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 07 жовтня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
		Стягнуто з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу в розмірі 798 500 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 79 850 грн. У задоволенні позову в частині вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку в більшому розмірі ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання судових витрат.
		 
		В апеляційній скарзі адвокат Клименко К.О. в інтересах ОСОБА_1  не погоджується з рішенням суду в частині стягнення середньою заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, а також стягнення судових витрат. Вважає рішення не обґрунтованим та таким, що ухвалено з порушенням ст. 117 КЗпП України не правильно її застосувавши до спірних правовідносин.
		 
		Зазначає, що позивача було звільнено з роботи 29 квітня 2020 року. Строк, з якого розпочалась затримка розрахунку при звільнені розпочинається з 29 квітня 2020 року та закінчується днем фактичного розрахунку.
		 
		Вказує на те, що оскаржуване рішення постановлено 07 жовтня 2020 року, а тому суд мав розраховувати середній заробіток за період з 29.04.2020 року по 07.10.2020 року, що становить 111 робочих днів. Середньоденний заробіток позивача становить 3 144 грн. 69 коп., а отже розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку на 07.10.2020 року становить: 349 060 грн. 59 коп. (3144,69х111), а не 79 850 грн., як стягнув суд.
		 
		Враховуючи зазначене, просить скасувати рішення районного суду в частині стягнення середньою заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та судових витрат та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позовних вимог. В частині стягнення матеріальної допомоги рішення не оскаржується.
		 
		В апеляційній сказі ДП «Украерорух», посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення районного суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
		 
		Зазначено, що судом першої інстанції не було надано належної оцінки доказам наданим Украерорухом на підтвердження обставин вказаних у відзиві, а саме відсутності фінансової можливості підприємства здійснювати додаткові (понад ті, що передбачені законодавством) виплати за колективним договором, що передбачені зокрема розділом 6 Колективного договору, пунктом 14.1 якого передбачено, що «усі виплати, пов`язані з перевищенням законодавчо-правових норм, здійснюються за рахунок власних коштів підприємства (за їх наявності). Отже, наявність власних коштів у підприємства - пряма умова виконання умов розділу 6, у тому числі пункту 6.25.2. колективного договору. А тому, суд першої інстанції не дослідивши належним чином всі докази по даній справі, постановив рішення, яке суперечить вимогам щодо законності та обґрунтованості рішення, оскільки ґрунтується на припущеннях, зокрема щодо наявності власних коштів на рахунку відповідача, не взявши при цьому до уваги твердження відповідача про те, що протягом звітного періоду підприємство не отримувало прибутку, а навпаки несло величезні збитки.
		 
		 
		Вказано, що судом першої інстанції не було враховано, що рішенням створеної на підприємстві робочої групи з оперативного реагування на кризові ситуації фінансово-економічного характеру від 18.03.2020 року було прийнято рішення про призупинення передбачених колективним договором виплат.
		Крім того, ДП «Украерорух» посилався на постанову Верховного Суду у справі №640/19162/16-ц від 11.03.2019 року, з якої убачається що виплата одноразової допомоги відповідно до колективного договору можлива у разі наявності фінансової можливості. У свою чергу на підприємстві відповідача була відсутня фінансова можливість виплати такої одноразової допомоги, а тому відповідальність підприємства, передбачена статтею 117 КЗпП України, на неї не розповсюджується.
		 
		Також зазначено, що оскільки колективним договором передбачається не законодавчо встановлена соціальна гарантія, а додатково встановлений соціальний захист для працівників Украероруху, то законні підстави для виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні відсутні.
		 
		У відзиві на апеляційну скаргу ДП «Украерорух» адвокат Клименко К.О. в інтересах ОСОБА_1 не погоджується з доводами скарги та просить відмовити в їх задоволенні, рішення районного суду залишити без змін.
		 
		У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 ДП «Украерорух» не погоджується доводами скарги та просить в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та судових витрат відмовити в повному обсязі.
		 
		Вислухавши пояснення ОСОБА_1 її представників ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які просили апеляційну скаргу позивача задовольнити, а апеляційну скаргу ДП «Украерорух» залишити без задоволення, Мостову М.І. в інтересах ДП «Украерорух», яка просила апеляційну скаргу підприємства задовольнити, а скаргу позивачки залишити без задоволення, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
		 
		Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		 
		Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
		 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		За частиною 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		 
		За статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
		 
		Як убачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 у період з 20 серпня 2007 року по 29 квітня 2020 року працювала в ДП «Украерорух» на посаді заступника начальника відділу економічного планування управління економіки та фінансів (а.с.22-33).
		 
		Посадовий оклад позивачки становив 39 925 гривень. Ця обставина підтверджується копією розрахункового листа за березень 2020 року (а.с.38).
		 
		Наказом в.о. директора ДП «Украерорух» №447/о від 29 квітня 2020 року  ОСОБА_1 була звільнена з роботи за  власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію, згідно зі ст.38 КЗпП України (а.с.35-36).
		 
		Відповідно до матеріалів справи, згідно рішення №31 від 28.05.2020 року до колективного договору були внесені зміни й п.6.25.2 договору передбачено, що в подальшому виплата матеріальної допомоги буде здійснюватися на основі договору між працівником та адміністрацією, типова форма якого буде погоджена з профспілковою організацією. Відповідно до такого договору виплата матеріальної допомоги буде надаватись за схемою: 1 посадовий оклад з урахуванням доплати за знання та постійне використання у роботі іноземної мови, як такої, що збільшує посадовий оклад, протягом 10 банківських днів з дати початку дії договору, залишок суми матеріальної допомоги по узгодженому графіку (орієнтовно 1 оклад з урахуванням доплати за знання та постійне використання у роботі іноземної мови, як такої, що збільшує посадовий оклад, раз на 2 місяці, починаючи з 12 місяця з дати підписання договору). При цьому договір на виплату матеріальної допомоги може бути підписаний до 1 липня 2020 року за умови відсутності судового спору між працівником та підприємством з цього питання (а.с.106-109).
		 
		З довідки головного бухгалтера ДП «Украерорух» №4.3-21-107 від 29 квітня 2020 року, убачається, що станом на день звільнення позивача з роботи розмір його середньоденного заробітку становив 3 144 грн. 69 коп. (а.с.39).
		 
		Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , стягнувши матеріальну допомогу в розмірі 798 500 грн., суд першої інстанції виходив з того, що ДП «Украерорух» безпідставно відмовило виплатити позивачу матеріальну допомогу, що розцінено судом як свавільне втручання відповідача у право позивача на мирне володіння належним йому грошовими коштами, що гарантується ч.1 ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, позаяк фінансовий стан ДП «Украерорух» не може бути підставою для невиплати позивачу матеріальної допомоги, яка гарантована умовами колективного договору, як і не може бути підставою для відмови у позові, а лише для відстрочення або розстрочення виконання рішення суду в порядку, передбаченому ст.435 ЦПК України. 
		 
		Зменшуючи середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні  до 79 850 грн., районний суд виходив з того, що стягнення в повному обсязі санкцій, передбачених ст.117 КЗпП України, може призвести до істотного погіршення фінансового становища ДП «Украерорух», що є стратегічним підприємством, яке забезпечує безпеку повітряного руху України. З метою запобігання настання вказаних негативних наслідків такий розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку є справедливою та достатньою сатисфакцією для ОСОБА_1 .
		 
		Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
		 
		Матеріалами справи доведено, що ОСОБА_1   перебувала у трудових відносинах з відповідачем з 20.07.2007 року по 29.04.2020 року. 
		 
		З п.6.25.2 Колективного договору, укладеного між адміністрацією ДП «Украерорух» та профспілками, в редакції, чинній на час звільнення позивача з роботи, у випадку звільнення працівника за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію адміністрація підприємства гарантувала надання матеріальної допомоги у розмірі: при стажі безперервної роботи на підприємстві повних 5 років - 6 посадових окладів з урахуванням доплати за знання та постійне використання у роботі іноземної мови, як такої, що збільшувала посадовий оклад, за відповідним наказом; за кожний повний рік роботи понад 5 років - по 2 посадових оклади з урахуванням доплати за знання та постійне використання у роботі іноземної мови, як такої, що збільшувала посадовий оклад, за відповідним наказом за кожний рік. В цілому максимальний розмір матеріальної допомоги не міг перевищувати 20 посадових окладів (а.с.40-68).
		 
		Отже, безперервний стаж роботи позивача на державному підприємстві становить повних 12 років, а тому відповідач при звільненні ОСОБА_1 у зв`язку з виходом на пенсію, зобов`язаний був виплатити їй 798 500 грн. передбаченої умовами колективного договору матеріальної допомоги. 
		 
		Згідно ст.10, а також ч.1 та ч.3 ст.13 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів. Зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції. Колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги.
		 
		Відповідно до положення ч.1 ст.5 Закону України «Про колективні договори і угоди» умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.
		 
		Положеннями ст. 14 Закону України «Про колективні договори і угоди» встановлено, що зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.
		 
		Відповідно до протоколу №2 від 18 березня 2020 року (а.с.111-113), робочою групою з оперативного реагування на кризові ситуації фінансово-економічного характеру було прийнято рішення про здійснення виплати лише заробітної плати працівникам, а також обов`язкових податків та зборів.
		 
		Ні чинним законодавством України, ні положеннями самого колективного договору, укладеного на підприємстві відповідача, не передбачено можливості припинення чи зміни порядку його дії за рішенням робочої групи з оперативного реагування на кризові ситуації фінансово-економічного характеру або іншого аналогічного органу. 
		 
		За таких умов, незважаючи на рішення зазначеної групи від 18.03.2020 р., на яке посилався відповідач, обов`язок виконання ним умов колективного договору не припинявся, відтак доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.
		 
		 Відповідно до змісту наказу, робоча група не має повноважень зупиняти чи скасовувати  дію положень колективного договору, а тому рішення робочої групи, відображене у протоколі робочої групи від 18.03.2020 року про призупинення виплат не відповідає функціям  даної робочої групи, що визначені у наказі про її створення.
		 
		Рішення про зміну положень колективного договору може прийматися виключно сторонами колективного договору та у відповідності до процедури, встановленої законодавством.
		 
		Зі змісту листа заступника директора з управління активами ДП «Украерорух»       №1-17.4/6496/20 від 02 червня 2020 року вбачається, що станом на 29 квітня 2020 року на рахунках відповідача зберігались грошові кошти в розмірі 26 021 500 грн. 18 коп., 14 701, 49 долара США, 671 1907 євро 43 центів та 1630 фунтів стерлінгів (а.с.128-129).
		 
		Між тим, у справі відсутні докази про те, що зазначених коштів було недостатньо для  виплати у день звільнення ОСОБА_1   матеріальної допомоги.
		 
		Пунктом 14.1 колективного договору передбачено, що усі виплати, пов`язані з перевищенням законодавчо-правових норм, здійснюються за рахунок власних коштів підприємства (за їх наявності) у послідовності пріоритетів, визначених додатком № 26 до цього договору.
		 
		Між тим, згідно  змісту додатку № 26, черговість виплати матеріальної допомоги у зв`язку із виходом працівника на пенсію не передбачена (а.с.110 т.1), що свідчить про  обов`язковість виконання умов п.6.25.2 колективного договору щодо виплати  працівникові, який звільняється у зв`язку з виходом на пенсію, передбаченої положеннями договору матеріальної допомоги. 
		 
		Зазначаючи про те, що з початку введення в дію в Україні карантинних заходів у 2020 році підприємство несе збитки, відтак не має сплачувати передбачені колективним договором виплати, пов`язані з перевищенням законодавчо-правових норм, до яких відноситься і передбачена п.6.25.2 колективного договору матеріальна допомога, відповідач фактично здійснює підміну понять «прибуток підприємства» та «майно підприємства» (до якого входять і кошти підприємства), і які не є тотожними.
		 
		Враховуючи викладене, посилання апеляційної скарги на те, що  підприємство у 2020 році має від`ємні показники діяльності не може свідчити про відсутність у нього власних коштів, за рахунок яких мають здійснюватися передбачені п.6.25.2 колективного договору матеріальні виплати.  
		 
		Колегія суддів вважає таким, що не заслуговує на увагу  долучений до справи висновок Торгово-Промислової Палати України від  29 липня 2020року про наявність істотних змін обставин умов Колективного договору, остільки зазначений висновок  не є висновком судової експертизи, складений на звернення відповідача та не може слугувати  підставою для невиконання  обов`язків роботодавця, визначених умовами діючого на час звільнення позивача Колективного договору.
		 
		Жодних належних доказів щодо неможливості виконання умов колективного договору та невиплати матеріальної допомоги ОСОБА_1 , підтверджених у відповідності до чинного законодавства, відповідачем не надано.     
		 
		Статтею 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов`язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів  міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення  для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази  подаються сторонами та іншими особами,  які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду.
		 
		 Представлені відповідачем документи щодо показників діяльності у 2020 році не містять інформації про майно підприємства, а тому не можуть слугувати належним доказом з цього приводу. Крім того, в судовому засіданні представник відповідача зазначив про наявність у відповідача коштів в кількості, що значно перевищує обсяг зобов`язань перед позивачем, однак безпідставно з точки зору суду наполягав на використанні в даному випадку саме поняття чистого прибутку підприємства. 
		 
		З урахуванням викладеного, доводи апеляційної скарги в цій частині також не можуть бути прийняті судом.
		 
		Щодо посилань апеляційної скарги на нову редакцію колективного договору, відповідно до якої порядок виплати матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію було змінено, колегія суддів враховує таке.
		 
		Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 було звільнено з роботи 29.04.2020 року. За таких умов на спірні правовідносини мають розповсюджуватися лише норми, що діяли на час її звільнення, зокрема редакція колективного договору від 01 лютого 2020 року. Таким чином положення нової редакції колективного договору, які були прийняті значно пізніше від часу звільнення позивачки, на спірні правовідносини не поширюються.
		 
		Стосовно тверджень апеляційної скарги про безпідставність стягнення з  відповідача  середнього заробітку за час затримки виплати позивачу матеріальної допомоги.
		 
		Відповідно до ст. 44 КЗпП України вихідна допомога виплачується працівникові при припиненні трудового договору з певних підстав. Однак підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно із законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників (частина перша статті 9-1 КЗпП України). Іншими словами, оскільки законодавство встановлює мінімальні гарантії щодо виплати вихідної допомоги, то більший, ніж визначений у КЗпП України, її розмір може бути встановлений, зокрема, у трудовому договорі.
		 
		Відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення.
		 
		З аналізу вказаної норми вбачається, що в день звільнення працівнику мають бути виплачені усі без виключення належні до виплати суми, незалежно від того, чи входять такі виплати до системи оплати праці, чи ні.
		 
		Положення ст. 117 КЗПП України передбачають, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
		 
		В зазначеній нормі також відсутнє будь-яке посилання на те, що така санкція стосується лише заробітної плати чи іншого нарахування, що входить до системи оплати праці. Така санкція застосовується у випадку невиплати будь-якої належної працівнику суми у день звільнення.
		 
		Під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
		 
		Аналогічна правова позиція викладена у  постановах  Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі  №810/451/17 та від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.
		 
		Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм  права, викладені в постановах Верховного Суду.
		 
		Зважаючи на викладене, колегія суддів визнає безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що визначені положеннями  ст. 117 КЗпП України наслідки  несвоєчасної виплати належних звільненому працівникові сум не застосовуються до передбачених умовами Колективного договору  ОСОБА_1 виплат.
		 
		При цьому посилання апеляційної скарги на ряд рішень Верховного Суду, в тому числі й на постанову Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі        № 910/4518/16 є некоректними, оскільки вказані судові рішення стосуються зовсім інших правовідносин.  
		 
		Враховуючи обставини справи, компенсаційний характер заходів відповідальності, а також виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційностіймовірного розміру пов`язаних з затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку, колегія суддів погоджується з висновками районного суду щодо наявності підстав до зменшення  розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає стягненню з відповідача на користь ОСОБА_1 з нарахованої суми 349 060 грн. 59 коп. до 79 850 грн.
		 
		Такі висновки районного суду також узгоджуються з правовою позицією, викладеною  Великою Палатою  Верховного Суду    у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
		 
		З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи. 
		 
		Доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом. За таких умов підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні.
		 
		Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,-
		 
		П О С Т А Н О В И В :
		 
		Апеляційну скаргу адвоката Клименко Катерини Олегівни в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Апеляційну скаргу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України залишити без задоволення.
		 
		Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 07 жовтня 2020 року залишити без змін.
		                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                               
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з моменту складання повного судового рішення.
		 
		Повне судове рішення складено 02 лютого 2021 року.
		 
		Суддя-доповідач: 
		 
		Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...