Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 202/6796/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів купівлі-продажу.
Надіслано для оприлюднення: 05.02.2021. Зареєстровано: 07.02.2021. Забезпечено надання загального доступу: 08.02.2021.
Дата набрання законної сили: 28.01.2021
Номер судового провадження: 22-ц/803/364/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		Провадження № 22-ц/803/364/21 Справа № 202/6796/18   Суддя у 1-й інстанції - Слюсар Л. П. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова  М. Ю.
		 Категорія 19 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		28 січня 2021 року                                м. Дніпро
		 
		Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
		головуючого судді  Петешенкової М.Ю.,
		суддів  Деркач Н.М., Пищиди М.М.,
		при секретарі - Пивоваровій А.О.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу 
		за апеляційною скаргою ОСОБА_1 
		на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 травня 2020 року
		у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кучмій Наталія Валентинівна про визнання правочину недійсним,-
		 
		В С Т А Н О В И Л А:
		 
		У жовтні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду з відповідним позовом, посилаючись на те, що будучи особою похилого віку із вадами здоров`я, шукала родину для догляду за нею за умови подальшого спадкування належної їй на праві власності квартири. В червні 2015 року під час перебування на лікуванні в КЗ «Дніпропетровська обласна клінічна психіатрична лікарня» ДОР познайомилась з жителькою смт. Покровське Дніпропетровської області ОСОБА_3 яка розповіла, що має сина ОСОБА_1 . В подальшому, близько останніх двох років, вони вмовляли позивача скласти заповіт на користь відповідача за умови здійснення постійного догляду за нею. 
		21 жовтня 2017 року до квартири ОСОБА_2 завітали ОСОБА_1 разом із приватним нотаріусом Кучмій Н.В. з готовим договором на гербовому папері. Не зачитавши цей документ вголос, нотаріус дала його на підпис зворотнім боком, який вона підписала, не усвідомлюючи його змісту. Другий екземпляр документу вона у день його підписання не отримала. Вважає, що між нею та відповідачем було укладено договір довічного утримання, проте останній матеріальної допомоги їй не надавав та не доглядав. Крім того, грошових коштів за відчуження квартири від відповідача вона не отримувала. Таким чином, діями відповідача та приватного нотаріуса її було введена в оману. З часу укладення цього договору вона постійно і безперешкодно проживає у квартирі, оплачує комунальні послуги. Оскільки іншого житла вона не має, вимушена звернутися до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів, просила визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, укладений 21 жовтня 2017 року між нею та ОСОБА_1 .
		Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 травня 2020 року позов ОСОБА_2 задоволено.
		Визнано недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, квартири АДРЕСА_1 , укладений 21 жовтня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кучмій Н.В. 21 жовтня 2017 року за реєстровим номером 2766, за яким ОСОБА_2 продала квартиру ОСОБА_1 .
		Вирішено питання про судові витрати.
		Ухвалюючи зазначене рішення суд першої інстанції врахував похилий вік позивача та стан її здоров`я, що в сукупності унеможливило нею в повній мірі розуміти природу вчиненого правочину. Також суд врахував життєві обставини, що склалися навколо позивача, зокрема те, що спірна квартира є єдиним житлом позивача, що в своїй сукупності і призвело до помилки з боку позивача при укладенні оспорюваного договору купівлі-продажу нерухомого майна, а також відсутність волевиявлення у останньої укладати такий правочин. Позивач залишилася бути зареєстрованою та проживати в спірній квартирі. Укладений правочин був вчинений, у тому числі, під впливом обману.
		Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
		Апеляційну скаргу мотивовано тим, що ОСОБА_2 на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна була довести наявність обставин, які вказують на неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що позивачем здійснено не було, а тому суд першої інстанції зробив висновки ґрунтуючись виключно на припущеннях. Протягом усього розгляду справи суд постійно виявляв прихильність у бік позивача, повіривши кожному її вислову. Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які висновки експертиз, чи то медичні документи, які б підтверджували особливий стан позивача під час вчинення оспорюваного правочину. Фактично позивач стверджує, що покупцем та нотаріусом у відношенні неї здійснено шахрайські дії по заволодінню її квартирою, однак письмових доказів існування будь-яких кримінальних проваджень або звернень до поліції в матеріалах справи не має. Відповідач розрахувався з позивачем за квартиру, сплативши суму 100011,00 грн. у готівковій формі, про що свідчить п. 7 укладеного договору купівлі-продажу. Висновок суду ґрунтується на поясненнях позивача та копії договору невідомого походження, а тому не відповідає дійсним обставинам справи.
		Позивач ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін.
		Перевіривши законністьта обґрунтованістьрішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін, виходячи з наступного.
		Судом встановлено, що позивачу ОСОБА_2 на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 06 серпня 1997 року Виконкомом міської Ради народних депутатів та записаного КП Дніпропетровське МБТІ в реєстровій книзі №116п за №88.
		В спірній квартирі зареєстровано місце проживання позивача.
		21 жовтня 2017 року між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_1 , укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кучмій Н.В.
		Пунктом 7 Договору, що долучений позивачем до позовної заяви та наданий їй як другий екземпляр від другої сторони, передбачено, що ціна нерухомого майна становить 600011 грн. 00 коп., а підписання цього договору є підтвердженням факту повного розрахунку за продане нерухоме майно, яке є предметом цього договору та свідчить про відсутність будь-яких претензій фінансового характеру.
		Відповідно до п. 7 Договору, що був долучений до матеріалів справи відповідачем, ціна нерухомого майна становить 100011 грн. 00 коп., які сплачені покупцем до підписання цього Договору. Зазначена ціна встановлена за згодою сторін цього договору, є остаточною та не підлягає будь-яким змінам.
		Відповідно до звіту про оцінку майна ФОП ОСОБА_4 від 18 жовтня 2017 року, ринкова вартість двокімнатної квартири, загальною площею 45,2 м2, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , складає 100011 грн. 00 коп. 
		Відповідно до пункту 11 Договору, продавець зобов`язаний звільнити нерухоме майно, що є предметом цього договору, не пізніше 21 листопада 2017 року.
		Після укладення договору купівлі-продажу фактичної передачі квартири не відбулося, позивач ОСОБА_2 продовжує проживати в спірній квартирі та самостійно сплачувати комунальні послуги.
		Відповідно до статті 744 ЦК України, за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно. 
		Згідно статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
		Виходячи зі змісту статей 203, 655 ЦК України договір купівлі-продажу вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.
		Відповідно до частин 3, 5 статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		Згідно з частинами першою, третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		Нормами частини першої статті 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.
		У постанові Верховного Суду України від 29 квітня 2014 року у справі № 3-11гс14 зроблено висновок, що «обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Виходячи із змісту зазначеної норми, правочин визнається вчиненим внаслідок обману у разі навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю».
		Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
		Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.
		Виходячи із презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України, частина третя статті 215 ЦК України) обов`язок доказування недійсності правочину покладається на сторону, яка його оспорює.
		З роз`яснень, які викладені в пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними», вбачається, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. 
		При вирішенні питання про недійсність договору суд враховує не тільки факт прочитання сторонами тексту оспорюваного договору та роз`яснення нотаріусом суті договору, а й такі обставини, як: вік позивача, його стан здоров`я; наявність у нього спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору.
		Дана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України 21 жовтня 2015 року № 6-202цс15.
		Звертаючись до суду з позовом про визнання договору купівлі-продажу недійсним, ОСОБА_2 посилалась на те, що будучи людиною одинокою та хворою, шукала родину для догляду за нею за умови успадкування її квартири.
		Позивач не мала наміру укладати договір купівлі-продажу будинку, а бажала укласти договір довічного утримання, про що попередньо домовлялась з відповідачем, проте була введена в оману останнім з приводу правової природи правочину, внаслідок чого підписала оспорюваний договір купівлі  продажу, який не відповідав її внутрішній волі.
		Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є особою похилого віку, страждає на нестенозируючий атеросклероз.
		Згідно медичних документів в 1995 році позивач перенесла важку черепно-мозкову травму, в 2008 році ішемічний інсульт. В 2008 році виявлено порок серця (т.1 а.с.8-13).
		Відповідно до змісту оспорюваного договору та реєстру нотаріальних дій, договір посвідчено вдома за адресою: АДРЕСА_2 у зв`язку зі станом здоров`я ОСОБА_2 .
		Спірне нерухоме майно є єдиним житлом ОСОБА_5 , іншого житла позивач не має, сторонами не заперечувався факт того, що після укладання договору купівлі-продажу остання залишилася бути зареєстрованою та проживати в спірній квартирі, сплачувати комунальні послуги. 
		Будь  яких дій на виконання умов договору щодо звільнення нерухомого майна сторонами не здійснювалось.
		Тобто фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором продавцем покупцю не відбулося, факт розрахунку покупця з продавцем за договором відповідачем не доведено, а тому умови договору не виконано.
		Оплатність оспорюваного договору, яка є суттєвою умовою договору купівлі-продажу, не знайшла свого підтвердження під час судового розгляду, що є також підставою зробити висновок про відсутність домовленості між сторонами про відчуження майна позивача при укладанні договору.
		Таким чином, ОСОБА_2 погодилася на передачу її квартири у власність ОСОБА_1 лише за умови її довічного утримання, надання стороннього догляду і матеріальної допомоги, проте укладаючи оспорюваний договір, була введена відповідачем в оману щодо правової природи правочину, прав та обов`язків, які виникнуть внаслідок його укладення.
		Оспорюваний правочин на момент його укладення не відповідав волевиявленню позивача, а насправді відповідав волі відповідача, оскільки ОСОБА_2 в силу похилого віку та проблем зі здоров`ям, підписуючи договір купівлі-продажу вважала, що підписує договір довічного утримання, про який домовлялась з відповідачем, проте внаслідок навмисного введення її в оману відповідачем з приводу істотних умов правочину, підписала договір купівлі-продажу квартири.
		Врахувавши вище викладене, а також обставини, що передували укладенню спірного договору купівлі-продажу та пояснення позивача про те, що вона не мала наміру відчужувати квартиру, проте потребувала стороннього догляду, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем доведено факт вчинення оскаржуваного договору купівлі-продажу під впливом обману з боку відповідача, оскільки останній замовчував обставини, які б могли перешкоджати вчиненню правочину, внаслідок чого позивачем неправильно сприймалися фактичні обставини договору.
		Крім того, нормами ст. 14 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» передбачено, що органи влади відповідно до своїх повноважень у сфері соціального забезпечення та соціального захисту населення проводять роботу щодо запобігання випадкам незаконного відчуження житла і захисту майнових прав осіб похилого віку та осіб з інвалідністю.
		Таким чином, оспорюваний правочин призвів до порушення прав позивача та суперечить моральним засадам суспільства, оскільки також призвів до втрати нею права проживати у власному житловому приміщенні і фактично набуття позивачем статусу бездомної, що у відповідності до ст. 2 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» означає соціальне становище людини, зумовлене відсутністю в неї будь-якого житла, призначеного та придатного для проживання.
		Доводи апеляційної скарги щодо відсутності в матеріалах справи будь-яких висновків експертиз або медичних документів, які б підтверджували особливий стан позивача під час вчинення оспорюваного правочину, спростовуються дослідженими судом епікризами та виписками з медичної карти позивача.
		Твердження ОСОБА_1 щодо прихильності суду першої інстанції до позивача не заслуговують на увагу, оскільки неупередженість суду є одним із основних принципів цивільного судочинства, а у випадку наявності обставин, що викликають сумнів в неупередженості судді, відповідач не був позбавлений права скористатись правами, передбаченими ст. 36 ЦПК України, та заявити відвід.
		Аргументи апеляційної скарги про відсутність кримінальних проваджень або звернення до поліції з приводу укладеного між сторонами у справі правочину, колегією не беруться до уваги, оскільки позивач вправі самостійно обрати спосіб захисту своїх порушених прав, про що свідчить звернення до суду із дійсною позовною заявою про визнання правочину недійсним.
		Доводи відповідача в апеляційній скарзі про те, що він розрахувався з позивачем за квартиру готівкою у сумі 100011,00 грн., як це зазначено у договорі, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки належними доказами не підтверджені, а враховуючи похилий вік позивача та потребу у сторонній допомозі, що змусило її укласти спірний договір, є саме тією обставиною за якою позивачка розраховувала у майбутньому на її догляд довічно, а не на оплатне відчуження свого єдиного житла.
		Аргументи апеляційної скарги з приводу надання позивачем ксерокопії договору купівлі-продажу невідомого походження, не є підставою для скасування правильного по суті та законного рішення суду, оскільки змістом договору передбачено, що договір укладено у 2-х примірниках, один з яких зберігається в справах приватного нотаріуса, а інший видається покупцеві. Отже, копію зазначеного договору позивач могла отримати лише у відповідача, про що ОСОБА_2 зазначає у позовній заяві, що також ставить під сумнів добросовісність відповідача у відносинах з приводу оспорюваного договору.
		Таким чином, приведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до тлумачення діючого законодавства, незгоди з рішенням суду, переоцінки висновків рішення суду та не спростовують правильність рішення суду першої інстанції. 
		Доводи апеляційної скарги і зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку щодо допущення судом першої інстанції порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.
		Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Таким чином, переглядаючи справу, відповідно до вимог 367 ЦПК України в межах доводів та вимог апеляційної скарги, за наявними в справі доказами, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
		Згідно ст. 141 ЦПК України, судові витрати, у зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають.
		Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, - 
		 
		П О С Т А Н О В И Л А:
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1  залишити без задоволення.
		Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 травня 2020 року  залишити без змін. 
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
		 
		Судді:                                    М.Ю. Петешенкова
		 
		                                       Н.М. Деркач
		 
		                                       М.М. Пищида

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...