Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/8250/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо.
Надіслано для оприлюднення: 05.02.2021. Зареєстровано: 09.02.2021. Забезпечено надання загального доступу: 09.02.2021.
Дата набрання законної сили: 09.03.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		27 січня 2021 року                                         м. Київ                              № 640/8250/20
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Літвінової А.В., суддів Погрібніченка І.В., Шулежка В.П., при секретарі судового засідання Невмержицькій О.В., розглянувши  у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу 
		за позовом           Всеукраїнського об`єднання «Автомайдан»
		до                     Кабінету Міністрів України
		треті особи          Міністерство охорони здоров`я України
		про                    визнання протиправними підпунктів 1-3,5,7,17 пункту 2 
		постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2020 №255,
		за участю:
		представника відповідача - Мальцева С.С.,
		представника третьої особи     - Дяк Ю.М.
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		Громадська організація Всеукраїнське об`єднання «Автомайдан» (далі по тексту - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Кабінету Міністрів України (далі по тексту - відповідач), в якій просить суд визнати протиправними підпункти 1-3,5,7,17 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2020 №255 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211» (далі по тексту-Постанова Кабінету Міністрів України від 02.04.2020 №255).
		В обґрунтування позовних вимог вказано, що запровадження Кабінетом Міністрів України в оскаржуваних положеннях заборон призвело до обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, зокрема: права на повагу до його гідності; права на свободу та особисту недоторканність; свободи пересування; права на невтручання в особисте і сімейне життя; права безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди; права збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації; права на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом; права на страйк;  права непрацездатних батьків на піклування з боку їх повнолітніх дітей тощо.
		Позивач посилається на прийняття Кабінетом Міністрів України підзаконного нормативного акту, який суперечить положенням Конституції України та законам України. Під час прийняття оскаржуваної постанови, Кабінет Міністрів України, на думку позивача, мав керуватись положеннями Конституції України та Законів України «Про захист населення від інфекційних хвороб», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», а також Основами законодавства України про охорону здоров`я. Разом з тим, оскаржувана постанова ґрунтується лише на статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», відповідно до якої карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України. У рішенні про встановлення карантину зазначаються обставини, що призвели до цього, визначаються межі території карантину, затверджуються необхідні профілактичні, протиепідемічні та інші заходи, їх виконавці та терміни проведення, встановлюються тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов`язки, що покладаються на них. Карантин встановлюється на період, необхідний для ліквідації епідемії чи спалаху особливо небезпечної інфекційної хвороби. На цей період можуть змінюватися режими роботи підприємств, установ, організацій, вноситися інші необхідні зміни щодо умов їх виробничої та іншої діяльності.
		На думку позивача, ні Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб», ні Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» не можуть наділяти Кабінет Міністрів України повноваженням обмежувати конституційні права та свободи громадянин в силу статті 64 Конституції України, яка встановлює можливість таких обмежень лише у випадку запровадження воєнного чи надзвичайного стану.
		Зазначено, що 25.03.2020 на всій території України було запроваджено режим надзвичайної ситуації, тобто спеціальний правовий режим, що виникає через порушення нормальних умов життя і діяльності людей через аварію, катастрофу, стихійне лихо або епідемію. Надзвичайна ситуація не передбачає втручання держави в управління приватними компаніями чи обмеження прав та свобод людини і громадянина. Обмеження у здійсненні конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень є можливим у разі введення надзвичайного стану, зміст якого визначений Законом України «Про правовий режим надзвичайного стану». Так, указом Президента України про введення надзвичайного стану в інтересах національної безпеки та громадського порядку з метою запобігання заворушенням або кримінальним правопорушенням, для охорони здоров`я населення або захисту прав і свобод інших людей на період надзвичайного стану можуть запроваджуватися такі заходи: встановлення особливого режиму в`їзду і виїзду, а також обмеження свободи пересування по території, де вводиться надзвичайний стан; обмеження руху транспортних засобів та їх огляд; посилення охорони громадського порядку та об`єктів, що забезпечують життєдіяльність населення та народного господарства; заборона проведення масових заходів, крім заходів, заборона на проведення яких встановлюється судом; заборона страйків; примусове відчуження або вилучення майна у юридичних і фізичних осіб. Наголошено, що за надзвичайної ситуації такі заходи не застосовуються. Це означає, що запровадження обмежень прав і свобод людини і громадянина, наведених в оскаржуваних підпунктах постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2020 №255, було б виправданим у разі введення воєнного або надзвичайного стану. Разом з тим, стаття 64 Конституції України чітко визначає, що не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
		Також, позивачем вказано, що Кабінетом Міністрів України всупереч положенням Конституції України, Законів України «Про захист населення від інфекційних хвороб», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», а також Основ законодавства України про охорону здоров`я було обмежено низку конституційних прав і свобод людини і громадянина. Прийняття оскаржуваних положень Постанови Кабінетом Міністрів України знівелювало закріплений чинним законодавством механізм обмеження прав і свобод людини і громадянина, оскільки таке обмеження можливе лише за введення воєнного або надзвичайного стану.
		Щодо порушення Кабінетом Міністрів України прав позивача, останнім зазначено, що Громадська організація «Всеукраїнське об`єднання «Автомайдан» є громадською організацією, правові засади діяльності якої в Україні регулюються Законом України «Про громадські об`єднання» від 22.03.2012 №4572-VI. На відміну від попереднього Закону України «Про об`єднання громадян» від 16.06.1992 №2460-ХІІ, який втратив чинність 01.01.2013, Закон України «Про громадські об`єднання» не обмежує «захист інтересів» від імені громадських організацій лише «власними інтересами» членів цих організацій. Навпаки, Закон №4572-VI у статті 1 визначає громадську організацію як добровільне об`єднання фізичних осіб для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів. Таким чином, відповідно до закону, діяльність громадських організацій спрямована не лише на задоволення інтересів їх членів, а й покликана захищати суспільні інтереси, тобто суспільства в цілому. При цьому, держава як форма організації суспільства повинна діяти в його інтересах, в іншому ж випадку, суспільство в особі громадян та створених ними організацій має право реагувати на будь-які порушення, у тому числі через механізми судового захисту.
		Вказано, що право представляти інтереси своїх членів громадська організація реалізує відповідно до Конституції України та законодавства про об`єднання громадян. Громадська організація «Всеукраїнське об`єднання «Автомайдан» є добровільним, неприбутковим громадським об`єднанням, створеним на основі єдності інтересів для спільної реалізації його членами своїх прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних та інших інтересів та мети діяльності організації. Статутом організації визначено, що головною метою діяльності організації є спільна реалізація її членами своїх прав та свобод, задоволення та захист суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, наукових, інформаційних та методологічних інтересів, направлених на поліпшення якості людей, спільне виконання проектів, спрямованих на сприяння в формуванню в законному порядку дієвих механізмів захисту громадянських прав та свобод членів Організації, а також об`єднання зусиль членів організації для сприяння правоохоронним органам України в протидії та боротьбі з корупцією та організованою злочинністю, а також спільного запровадження та виконання проектів, спрямованих на розвиток громадянського суспільства, запровадження євростандартів у громадянське суспільство, проведення люстрацїї в державних установах, реформування правоохоронних органів, інших державних органів та установ, реабілітації постраждалих (політв`язнів) від дій влади. Прийняття оскаржуваних пунктів постанови Кабінету Міністрів України призвело до порушення прав членів організації, передбачених статтями 28,29,32,33,35,39,42,43,51 Конституції України.
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.04.2020 відкрито провадження в адміністративній справі №640/8250/20 та вирішено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження. По справі призначено підготовче судове засідання з викликом сторін. Зобов`язано Кабінет Міністрів України не пізніше як за 7 днів до підготовчого засідання опублікувати оголошення щодо оскарження постанови Кабінету Міністрів України №255 від 02.04.2020 у порядку, передбаченому статтею 264 Кодексу адміністративного судочинства України. Запропоновано відповідачу протягом 20 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі надати відзив на позовну заяву, копію відзиву одночасно надіслати позивачу.
		Представником Кабінету Міністрів України 04.05.2020 подано відзив на позовну заяву, в якому останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог позивача та вказав, що доводи позовної заяви зводяться до аналізу позивачем положень оскаржуваної постанови виключно відносно норм Конституції України, що не належить до юрисдикції адміністративного cуду.
		Щодо правомірності встановлення обмежувальних заходів представником відповідача зазначено, що спеціальним нормативно-правовим актом стосовно спірних правовідносин є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 №1645-ІІІ (далі - Закон №1645-ІІІ, тут і надалі застосовано положення Закону у редакції станом на дату прийняття оскаржуваних актів), який визначає засади діяльності органів державної влади, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб. Відповідно до положень статті 1 Закону №1645-ІІІ: карантин - адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб; особливо небезпечні інфекційні хвороби - інфекційні хвороби (у тому числі карантинні: чума, холера, жовта гарячка), що характеризуються важкими та (або) стійкими розладами здоров`я у значної кількості хворих, високим рівнем смертності, швидким поширенням цих хвороб серед населення; обмежувальні протиепідемічні заходи - медико-санітарні та адміністративні заходи, що здійснюються в межах осередку інфекційної хвороби з метою запобігання її поширенню; протиепідемічні заходи - комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.
		Так, відповідно до положень статті 29 Закону №1645-ІІІ та статті 30 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», Кабінету Міністрів України надано повноваження щодо встановлення, відміни карантину, а також встановлення обмежувальних заходів на території поширення інфекційних хвороб та уражень людей.
		Згідно із частинами четвертою та шостою статті 29 Закону №1645-ІІІ (яка була чинною, в тому числі, станом на дату прийняття оскаржуваної постанови) у рішенні про встановлення карантину зазначаються обставини, що призвели до цього, визначаються межі території карантину, затверджуються необхідні профілактичні, протиепідемічні та інші заходи, їх виконавці та терміни проведення, встановлюються тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов`язки, що покладаються на них. Карантин встановлюється на період, необхідний для ліквідації епідемії чи спалаху особливо небезпечної інфекційної хвороби. На цей період можуть змінюватися режими роботи підприємств, установ, організацій, вноситися інші необхідні зміни щодо умов їх виробничої та іншої діяльності. Організація та контроль за дотриманням встановленого на території карантину правового режиму, своєчасним і повним проведенням профілактичних і протиепідемічних заходів покладаються на місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.
		Пунктами 2-2 та 2-3 Прикінцевих положень Закону №1645-ІІІ встановлено, що тимчасово, на період здійснення заходів щодо запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), передбачених карантином, встановленим Кабінетом Міністрів України, громадяни України, які повертаються до України з країн, де виявлено особливо небезпечні інфекційні хвороби, зобов`язані виконувати обмежувальні протиепідемічні заходи, встановлені уповноваженими органами, у тому числі щодо перебування в ізоляції на визначений цими органами термін. Тимчасово, на період здійснення заходів щодо запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), передбачених карантином, встановленим Кабінетом Міністрів України, з урахуванням епідемічної ситуації, можуть бути запроваджені обмежувальні протиепідемічні заходи щодо фізичних осіб.
		Відтак, за посиланням представника відповідача, актами вищою юридичної сили встановлена можливість Кабінету Міністрів України тимчасово обмежувати окремі права фізичних і юридичних осіб, в тому числі при встановленні карантину, та запроваджувати обмежувальні протиепідемічні заходи.
		Щодо відповідності Постанови Кабінету Міністрів України №255 положенням законів України та чинним нормативно-правовим актам, представником відповідача зазначено, що Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 №338-р «Про переведення єдиної державної системи цивільного захисту у режим надзвичайної ситуації», з урахуванням поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, висновків Всесвітньої організації охорони здоров`я щодо визнання розповсюдження COVID-19 у країнах світу пандемією, з метою ліквідації наслідків медико-біологічної надзвичайної ситуації природного характеру державного рівня, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення та відповідно до статті 14 та частини другої статті 78 Кодексу цивільного захисту України установлено для єдиної державної системи цивільного захисту на всій території України режим надзвичайної ситуації до 24 квітня 2020 року.
		Таким чином, в умовах надзвичайної ситуації Кабінет Міністрів України, нарівні з іншими центральними органами виконавчої влади діє з метою захисту першочергового захисту прав громадян на захист життя, здоров`я, які є найвищою соціальною цінністю.
		Вказано, що відповідно до статті 29 Закону №1645-ІІІ карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України. Питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, за поданням головного державного санітарного лікаря України.
		За посиланням представника відповідача, заступник Міністра охорони здоров`я України - Головний державний санітарний лікар України, як посадова особа міністерства, брав безпосередню участь у порушенні перед Урядом питання про встановлення карантину та розробці оскаржуваного нормативно-правового акту. Враховуючи вищевикладене, представник відповідача вважає хибними доводи позовної заяви про порушення процедури введення карантину.
		Наголошено, що 11.03.2020 Всесвітня організація охорони здоров`я визнала розповсюдження COVID-19 у країнах світу пандемією. Як вбачається з офіційної статистики Міністерства охорони здоров`я України станом на 11.03.2020 (дату прийняття Постанови №211), у світі було зареєстровано 119132 випадки захворювання на COVID-19 у 108 країнах світу (територіях, регіонах), а в Україні виявлено вже 43 підозри на захворювання на COVID-19. Водночас станом на 02.04.2020 (дату прийняття Постанови №255) в Україні було зафіксовано вже 897 випадків коронавірусної хвороби COVID-19, з яких 22 - летальні випадки. При цьому, станом на 30.04.2020 кількість зафіксованих в Україні лабораторних випадків захворювання становить 10406, за добу зафіксовано 540 нові випадки захворювання гострою респіраторною хвороби COVID-19.
		Разом з тим, зазначено, що наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25.02.2020 №521 «Про внесення зміни до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб» особливо небезпечну інфекційну хворобу COVID-19 було внесено до відповідного переліку, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19.07.1995 №133. 
		Відтак, гостра респіраторна хвороба COVID-19, спричинена коронавірусом SARS-CoV-2 відноситься до категорії особливо небезпечної інфекційної хвороби, що закріплено на законодавчому рівні, а тому запровадження Кабінетом Міністрів України є обґрунтованим та правомірним заходом, спрямоване на захист здоров`я та життя людей.
		Звернуто увагу, що Урядом було введено додаткові обмежувальні заходи як засіб реагування на темпи поширення коронавірусної інфекції, оскільки підставою для запровадження більш жорстких протиепідемічних заходів, порівняно із первинно вжитими Постановою №211 (у редакції Постанови № 255) обмеженнями, слугувало недопущення масового розповсюдження та нівелювання негативних наслідків особливо небезпечної інфекційної хвороби.
		На думку представника відповідача, оскаржувані акти Уряду відповідають актам вищої юридичної сили, прийняті з урахуванням норм міжнародного права та практики Європейського суду з прав людини.
		Крім того, представником відповідача вказано на відсутність порушеного права позивача, зокрема, вказано, що право громадської організації на звернення до суду із позовом до органу державної влади має бути закріплено у профільному законі та відображено в статуті такої організації. У позовній заяві, Громадська організація Всеукраїнське об`єднання «Автомайдан» зазначає про те, що звернення до суду обумовлено порушенням прав як організації, так і її членів. Водночас, до позовних матеріалів не було долучено будь-яких підтверджень того, що члени організації звертались до органів правління із заявами щодо порушення їх прав та, як наслідок, ініціювання питання звернення із позовною заявою до Уряду. Також, позивачем не підтверджено обставини прийняття будь-яким із органів правління організації рішення про звернення до суду в інтересах об`єднання. Крім того, зі змісту Статуту, долученого до позовної заяви не вбачається можливість прийняття одноособово керівником об`єднання рішення про звернення до суду як в інтересах організації, так і з метою захисту прав окремих її членів.
		Наголошено, що низка доводів позовної заяви, не стосується прав громадської організації як юридичної особи. На переконання представника відповідача, право на повагу до гідності, особисту недоторканість, свободу пересування, невтручання в особисте і сімейне життя, релігійні зібрання, підприємницьку діяльність, страйк, а також права непрацездатних батьків на піклування з боку їх неповнолітніх дітей не є гарантіями, які безпосередньо стосуються громадської організації, а тому наявні підстави вважати, що порушення суб`єктивних прав позивача, як громадської організації, внаслідок прийняття оскаржуваної постанови не відбулось.
		На думку представника відповідача, доводи позовної заяви не підтверджують порушення відповідачем положень статті 19 Конституції України під час прийняття оскаржуваних актів Уряду, а тому, на переконання останнього, наявні підстави для відмови в задоволенні позовних вимог.
		Представником Кабінету Міністрів України, на виконання вимог ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.04.2020, в Офіційному віснику України від 28.04.2020 №33 було опубліковано оголошення про відкриття провадження в адміністративній справі №640/8250/20 за позовом Всеукраїнського об`єд нання «Автомайдан» до Кабінету Міністрів України про визнання протиправними окремих положень постанови Кабінету Міністрів України від 02 квітня 2020 року №255 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211».
		В судовому засіданні 05.08.2020 судом протокольною ухвалою залучено до участі в справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерство охорони здоров`я України.
		Представником Міністерства охорони здоров`я України 23.09.2020 надано суду пояснення, в яких вказано, що позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Проте ці рішення, дія або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин. Саме необхідністю захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно- правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень і визначено завдання адміністративного судочинства. В позовній заяві зазначено, що позивачем подано позов в інтересах членів громадської організації та усіх громадян України. Позиція висловлена у позові зводиться до припущень щодо порушення прав невизначеного кола осіб. Крім того, до позовних матеріалів не було долучено будь-яких підтверджень того, що члени громадської організації звертались до будь-яких органів правління із заявами щодо порушення їх прав, як наслідок, ініціювання питання звернення із позовною заявою до Уряду. Також, позивачем не підтверджено обставини прийняття будь-яким із органів управління організації рішення про звернення до суду в інтересах об`єднання.
		На думку представника третьої особи, в позовній заяві не надано доказів, які б підтверджували про наявність дійсного порушення Кабінетом Міністрів України прав чи інтересів позивача. 
		Звернуто увагу, що 11 лютого 2020 року Всесвітня організація охорони здоров`я затвердила офіційну назву захворювання як «коронавірусна хвороба 2019 (COVID-19)».
		Наказом МОЗ України від 25.02.2020 № 521 «COVID-19» було внесено до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, як особливо небезпечну інфекційну хворобу.
		10 березня 2020 року відбулось позачергове засідання Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій на якому було обговорено стан забезпечення санітарно-епідеміогічного благополуччя населення України та заходів стосовно стабілізації епідеміологічної ситуації спричиненої коронавірусом COVID-19.
		Генеральний директор ВООЗ на брифінгу 11 березня 2020 року для засобів масової інформації заявив, що за оцінкою ВООЗ спалах COVID-19 у світі охарактеризовано як пандемію.
		Пандемію цієї хвороби Всесвітня організація охорони здоров`я визнала надзвичайною ситуацією у сфері міжнародної охорони здоров`я та внесла заходи з боротьби проти неї до тимчасових рекомендацій згідно з Міжнародними медико- санітарними правилами 2005 року.
		Кабінетом Міністрів України 11.03.2020 було прийнято постанову №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та запроваджено карантин по всій території України з наступним його посиленням. Впровадження карантину, заходів із самоізоляції та обсервації (ізоляції) дозволили забезпечити необхідне дистанціювання осіб, що в свою чергу, запобігає внутрішньокраїнній передачі хвороби між громадянами та швидкому розповсюдженню захворюваності на коронавірусну хворобу COVID-19.
		Вказано, що ці заходи допомогли значною мірою попередити швидке зростання нових випадків COVID-19 та надали час для кращої підготовки системи охорони здоров`я до зростання кількості пацієнтів з COVID-19. Викладене свідчить, що відповідно до розвитку епідемічної ситуації в Україні та світі, починаючи з січня 2020 року, Урядом вживалися заходи спрямовані на попередження поширення COVID-19 в України, мобілізацію та координацію дій органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, що здійснюють сані гарно-епідеміологічні заходи.
		Також зазначено, що постановами Кабінету Міністрів України від 16 березня 2020 року №215, від 20 березня 2020 року №242, від 25 березня 2020 року №239, від 29 березня 2020 року №241, від 2 квітня 2020 року №255, від 8 квітня 2020 року №262, від 15 квітня 2020 року №284, від 22 квітня 2020 року №291, від 29 квітня 2020 року №313, від 4 травня 2020 року №332, від 4 травня 2020 року №343, від 14 травня 2020 року №377, від 20 травня 2020 року №392, до зазначеної постанови вносились зміни та доповнення.
		Звернуто увагу, що постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2020 №215 було змінено назву Постанови №211 - «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»
		Крім того, вказано, що Урядом 20 травня 2020 було прийнято постанову №392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 та етапів послаблення протиепідемічних заходів», якою продовжено дію карантину та на території регіонів із сприятливою епідемічною ситуацією запроваджено послаблення протиепідемічних заходів.
		Наведене свідчить, що Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, відповідно до епідеміологічної ситуації в Україні поетапно вживаються заходи спрямовані спочатку на попередження поширення COV1D-19, а згодом - на запобіганню його поширенню та подолання. 
		Звернуто увагу, що постановами Уряду були внесені зміни до Постанови №211, а позивач просив визнати протиправною та нечинною Постанову №211 (в частині) у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2020 №255. Зміни, що вносились Урядом були спричинені змінами епідеміологічної ситуації на території України в продовж дії карантину. Однак норми, що оскаржуються позивачем фактично відсутні у Постанові №255, у редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 №392. 
		Представник третьої особи вказує на відсутність порушеного права та предмету позову.
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.10.2020 закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи №640/8250/20 колегією суддів по суті. Встановлено сторонам строк для подання додаткових доказів по справі із дотриманням приписів статті 79 Кодексу адміністративного судочинства України.
		В судовому засіданні 27.01.2021 представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.
		Представник третьої особи також просив відмовити в задоволенні позовних вимог Громадської організації Всеукраїнське об`єднання «Автомайдан».
		Розглянувши адміністративний позов та додані до нього матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких він ґрунтується, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
		ВСТАНОВИВ:
		Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, відповідно до  статті 29  Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10 березня 2020 р. установлено з 12 березня до 3 квітня 2020 р. на усій території України карантин.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2020 №215 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. №211» внесено до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р.  №211  "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19"  зміни, зокрема, назву постанови викладено в такій редакції: "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
		Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 №242 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211» внесено до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р.  № 211  "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", - із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2020 р. № 215, зміни.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 №239 «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України», внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р.  №211  "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2",   постанові Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р.  № 211  "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 8) - із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2020 р. № 215:
		1) у  пункті 1  слова і цифри "до 3 квітня 2020 р." замінити словами і цифрами "до 24 квітня 2020 р.";
		2) у  пункті 2:
		у підпунктах 1 і 2 слова і цифри "до 3 квітня 2020 р." замінити словами і цифрами "до 24 квітня 2020 р.";
		підпункт, зокрема, 3 викласти в такій редакції:
		"3) до 24 квітня 2020 р. роботу суб`єктів господарювання, яка передбачає приймання відвідувачів, зокрема закладів громадського харчування (ресторанів, кафе тощо), торговельно-розважальних центрів, інших закладів розважальної діяльності, фітнес-центрів, закладів культури, торговельного і побутового обслуговування населення, крім:
		торгівлі продуктами харчування, пальним, засобами гігієни, лікарськими засобами та виробами медичного призначення, ветеринарними препаратами, кормами, пестицидами та агрохімікатами, насінням і садивним матеріалом, засобами зв`язку за умови забезпечення відповідного персоналу засобами індивідуального захисту, а також дотримання відповідних санітарних та протиепідемічних заходів;
		провадження банківської та страхової діяльності, а також медичної практики, ветеринарної практики, діяльності автозаправних комплексів, діяльності з технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів, технічного обслуговування реєстраторів розрахункових операцій, діяльності з ремонту комп`ютерів, побутових виробів і предметів особистого вжитку, об`єктів поштового зв`язку за умови забезпечення відповідного персоналу засобами індивідуального захисту, а також дотримання відповідних санітарних та протиепідемічних заходів;
		торговельної діяльності та діяльності з надання послуг громадського харчування із застосуванням адресної доставки замовлень за умови забезпечення відповідного персоналу засобами індивідуального захисту, а також дотримання відповідних санітарних та протиепідемічних заходів.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2020 №241 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211» внесено до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р.  № 211  "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" із змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 16 березня 2020 р. № 215 та від 25 березня 2020 р. № 239, зміни.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2020 №255 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211» внесено до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р.  № 211  "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" - із змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 16 березня 2020 р. № 215, від 20 березня 2020 р. № 242, від 25 березня 2020 р. № 239 та від 29 березня 2020 р. № 241, зміни.
		Відповідно до змін, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р.  № 211, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2020 №255, забороняється до 24 квітня 2020 року, зокрема:
		- з 6 квітня 2020 р. перебування в громадських місцях без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіратора або захисної маски, у тому числі виготовлених самостійно (підпункт 1 пункту 2);
		- з 6 квітня 2020 р. переміщення групою осіб у кількості більше ніж дві особи, крім випадків службової необхідності та супроводження осіб, які не досягли 14 років, батьками, усиновлювачами, опікунами, піклувальниками, прийомними батьками, батьками-вихователями, іншими особами відповідно до закону або повнолітніми родичами дитини (підпункт 2 пункту 2);
		- перебування в громадських місцях осіб, які не досягли 14 років, без супроводу батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників, прийомних батьків, батьків-вихователів, інших осіб відповідно до закону або повнолітніх родичів дитини (підпункт 3 пункту 2);
		- відвідування парків, скверів, зон відпочинку, лісопаркових та прибережних зон, крім вигулу домашніх тварин однією особою та в разі службової необхідності (підпункт 5 пункту 2);
		- проведення всіх масових (культурних, розважальних, спортивних, соціальних, релігійних, рекламних та інших) заходів, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, за умови забезпечення учасників засобами індивідуального захисту, зокрема респіраторами або захисними масками, у тому числі виготовленими самостійно, а також дотримання відповідних санітарних та протиепідемічних заходів (підпункт 7 пункту 2);
		- самовільно залишати місця обсервації (ізоляції) (підпункт 17 пункту 2).
		Позивач вважаючи, що запровадження Кабінетом Міністрів України у вищезазначених пунктах заборони призвело до обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, зокрема, права на повагу до його гідності; права на свободу та особисту недоторканність; свободи пересування; права безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди; права збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації; права на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом; права непрацездатних батьків на піклування з боку їх повнолітніх дітей тощо, тому останній звернувся до суду з даним позовом.
		Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступним. 
		Статтею 19 Конституції України  встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені  Конституцією  та Законами України.
		Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
		  Статтею 55 Конституції України, встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
		Системний аналіз положень статей  Конституції України  та  Кодексу адміністративного судочинства України, які зазначені у цьому рішенні свідчать, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах.
		  Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої  статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга  статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених  Конституцією  і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
		Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої  статті 55 Конституції України, статей  2,  6 Кодексу адміністративного судочинства України.
		  Гарантоване  статтею 55 Конституції України  й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
		Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище.
		З наведеного слідує, що суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача.
		Водночас право на оскарження нормативно - правового акту мають особи, щодо яких застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. При цьому коло осіб, які вправі звернутися з позовом у розглядуваних справах, є вужчим, ніж коло осіб, що окреслено в частині першій  статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України  - особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.
		Нормативно-правовий акт - офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженими на це суб`єктами нормотворчості у визначеній формі та за встановленою процедурою, спрямований на встановлення, зміну або скасування норми права.
		Іншими словами, нормативно-правовий акт - це документ, прийнятий у визначеному порядку компетентним органом публічної влади, у якому містяться норми права.
		У правовій системі України нормативно-правовий акт є основним джерелом права.
		Дія закону (нормативно-правового акта) чи окремої його норми права - це обов`язковість їх виконання (всіма) громадянами, посадовими особами, державними органами та іншими суб`єктами права стосовно певної сфери (виду) суспільних відносин, за певних обставин (ситуацій), протягом певного часу, на певній території (у певному просторі) та щодо конкретного кола суб`єктів права, тобто осіб, організацій (в широкому значенні цього слова), які наділені певними характеристиками.
		Як зазначено вище, позивач вважає протиправними підпункти 1-3, 5, 7 та 17 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2020 №255 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211» та такими, що обмежують конституційні права і свобод людини і громадянина.
		Повноваження Кабінету Міністрів України у спірних правовідносинах, зокрема, регламентовано  Конституцією України,  Законом України від 27.02.2014 року №794-VII "Про Кабінет Міністрів України"  (із змінами і доповненнями) (далі також -  Закон №794-VII).
		Згідно з частиною другою  статті 1 Закону №794-VII  Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.
		Відповідно до частини першої  статті 3 Закону №794-VII, діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах верховенства права, законності, поділу державної влади, безперервності, колегіальності, солідарної відповідальності, відкритості та прозорості.
		Відповідно до частини третьої  статті 3 Закону №794-VII  Кабінет Міністрів України є колегіальним органом, Кабінет Міністрів України приймає рішення після обговорення питань на його засіданнях.
		Згідно з положеннями статті 4 Закону №794-VII, Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується  Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до  Конституції  та законів України.
		Приписами  статті 117 Конституції України  визначено, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.
		Згідно із  статтею 19 Закону №794-VII  діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання  Конституції  та законів України, актів Президента України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, вирішення питань державного управління у сфері економіки та фінансів, соціальної політики, праці та зайнятості, охорони здоров`я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, природокористування, правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина, запобігання і протидії корупції, розв`язання інших завдань внутрішньої і зовнішньої політики, цивільного захисту, національної безпеки та обороноздатності.
		Відповідно до частини першої  статті 49 Закону №794-VII, Кабінет Міністрів України на основі та на виконання  Конституції  і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до  Конституції  та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.
		Частиною другою цієї ж статті встановлено, що акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.
		Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 22.04.2020 №291 «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України» внесено зміни, зокрема, у постанові Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р.  № 211  "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 8 квітня 2020 р. № 262:
		1) у  пункті 1  цифри і слово "24 квітня" замінити цифрами і словом "11 травня"; 
		2) у  пункті 2 в абзаці першому цифри і слово "24 квітня" замінити цифрами і словом "11 травня".
		Постановою Кабінету Міністрів України від 04.05.2020 №343 «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України» внесено зміни, зокрема, у постанові Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р.  № 211  "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" із змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 22 квітня 2020 р. № 291, від 29 квітня 2020 р. № 313 та від 4 травня 2020 р. № 332: 
		у  пункті 1  цифри і слово "11 травня" замінити цифрами і словом "22 травня"; 
		у  пункті 2 в абзаці першому цифри і слово "11 травня" замінити цифрами і словом "22 травня"; 
		підпункти 5 і 6 виключити; 
		підпункт 7 викладено в такій редакції: "7) проведення всіх масових (культурних, розважальних, спортивних, соціальних, релігійних, рекламних та інших) заходів, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, індивідуальних тренувальних занять (біг, хода, їзда на велосипеді, фігурне катання, рух на активних візках спортсменів з інвалідністю), навчально-тренувальних зборів спортсменів національних збірних команд України з олімпійських, неолімпійських, національних видів спорту та видів спорту осіб з інвалідністю за умови забезпечення учасників засобами індивідуального захисту, зокрема респіраторами або захисними масками, у тому числі виготовленими самостійно, а також дотримання відповідних санітарних та протиепідемічних заходів;".
		Постановою Кабінету Міністрів України від 14.05.2020 №377 «Про внесення змін до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211» внесено зміни до  пункту 2  постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061) - із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 4 травня 2020 р. № 343:
		1. Підпункт 2 викласти в такій редакції:
		"2) пересування групою осіб у кількості більше ніж вісім осіб, крім випадків службової необхідності".
		Постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 №392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» внесено до актів Кабінету Мінстрів України зміни, зокрема:   Пункти 2-13  постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" - із змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 4 травня 2020 р. № 343 і від 14 травня 2020 р. № 377, виключено.
		Відтак, станом на 27.01.2021 оскаржувані пункти постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2020 №255 втратили чинність.
		Як зазначає Верховний Суд у своїх постановах від 14.02.2019 у справі №826/5493/16 (адміністративне провадження №К/9901/14109/18), від 18.07.2019 у справі №826/16725/17 (адміністративне провадження №К/9901/66655/18) оскаржувати можна чинні, активні нормативно-правові акти, а звідси - не підлягають оскарженню нормативно-правові акти, які втратили чинність.
		Аналізуючи доводи відповідача та третьої особи щодо відсутності порушеного права позивача, суд зазначає наступне.
		Згідно із положеннями частини першої та частини третьої статті 1 Закону України №4572-VI   «Про громадські об`єднання» (далі- Закон №4572-VI), громадська організація - це добровільне об`єднання фізичних осіб для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів.
		Пунктом 2 частини першої  статті 11 Закону №4572-VI  передбачено, що статут громадського об`єднання має містити відомості про мету (цілі) та напрями його діяльності.
		Відповідно до пункту 2 частини першої  статті 21 Закону №4572-VI  для здійснення своєї мети (цілей) громадське об`єднання має право звертатися у порядку, визначеному  законом, до органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб з пропозиціями (зауваженнями), заявами (клопотаннями), скаргами.
		Водночас, право громадських організацій на звернення до суду із відповідними позовами у розумінні пункту 2 частини першої статті 21 наведеного  Закону  є загальною прерогативою та обмежено певними категоріями правовідносин, з якими безпосередньо пов`язана статутна діяльність громадських організацій, та законодавством, яке безпосередньо регулює відповідні правовідносини.
		Згідно з  Рішенням Конституційного Суду України від 28.11.2013 №12-рп/2013  громадська організація може захищати в суді особисті немайнові та майнові права як своїх членів, так і права та охоронювані  законом  інтереси інших осіб, які звернулися до неї за таким захистом, лише у випадках, якщо таке повноваження передбачено у її статутних документах та якщо відповідний  закон  визначає право громадської організації звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших осіб.
		Водночас передбачена  законом  можливість звернення до суду громадських організацій за захистом прав, свобод та інтересів інших осіб передбачає, що такі особи можуть і самостійно звернутися до суду з таким позовом, проте у цьому випадку належить встановити факт порушення їхніх прав, свобод чи інтересів оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.
		Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №640/11643/19 (адміністративне провадження №К/9901/4128/20).
		Суд зазначає, що позивачем не надано доказів тому, що будь-які особи уповноважували Громадську організацію «Всеукраїнське об`єднання «Автомайдан» захищати їх права, в тому числі в судовому порядку.
		Згідно  статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України  кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
		1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
		2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
		3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;
		4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;
		5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;
		6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
		Згідно  статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України  завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Право на захист - це самостійне суб`єктивне право, яке з`являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього.
		Таким чином, за наслідком розгляду та дослідження всіх обставин та матеріалів справи, судом встановлено відсутність порушеного права позивача. 
		Пунктом першим  статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод  передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом.
		З огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві національне законодавство має забезпечувати достатній рівень доступу до суду в аспекті права на суд. Для того, щоби право на доступ до суду було ефективним, особа має мати зрозумілу та реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France) від 4 грудня 1995 року, заява № 23805/94, § 36).
		Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, судовому захисту підлягає порушене право.
		Так, відповідно до  статті 35 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод  суд оголошує неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, подану згідно зі статтею 34, якщо він вважає: a) що ця заява несумісна з положеннями Конвенції або протоколів до неї, явно необґрунтована або є зловживанням правом на подання заяви; або b) що заявник не зазнав суттєвої шкоди, якщо тільки повага до прав людини, гарантованих Конвенцією і протоколами до неї, не вимагає розгляду заяви по суті, а також за умови, що на цій підставі не може бути відхилена жодна справа, яку національний суд не розглянув належним чином.
		Таким чином, право особи на звернення до Європейського суду з прав людини пов`язане з наявністю у неї статусу жертви (потерпілого). Слово «жертва» в контексті статті 34 Конвенції означає особу або осіб, яких прямо або опосередковано торкнулося стверджуване порушення. Отже, стаття 34 стосується не тільки безпосередньої жертви або жертви стверджуваного порушення, але також непрямих жертв, яким порушення заподіяло б шкоду або які б мали дійсну і особисту зацікавленість в тому, щоб воно припинилося (Валліанатос та інші проти Греції [ВП], №№ 29381/09 та 32684/09, п. 47, від 7 листопада 2011).
		Щоб мати можливість подати скаргу відповідно до статті 34, заявник повинен бути здатним довести, що оскаржуваний захід «зачіпає його безпосередньо» (Тенасє проти Молдови [ВП], № 7/08, п. 104, від 27 квітня 2010, Берден проти Сполученого Королівства [ВП], №. 13378/05, п. 33, від 29 квітня 2008).
		  Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
		Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі №826/4406/16 і підстави для відступлення від неї відсутні.
		Згідно з вимогами    статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених  статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
		Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
		Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
		Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
		Суд вважає, що Громадською організацією Всеукраїнське об`єднання «Автомайдан»  не підтверджено достатніми та належними доказами факту порушення її прав та охоронюваних інтересів в межах спірних правовідносин, а тому, виходячи з вище викладеного, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення адміністративного позову.
		Згідно з частиною п`ятою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		В даному випадку позивач в силу норм  Закону України "Про судовий збір"  від сплати судового збору не звільнений та відомості щодо понесених відповідачем судових витрат відсутні, а тому судові витрати за рахунок позивача на користь відповідача не стягуються.
		Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77-79, 139, 243- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
		В И Р І Ш И В:
		 
		В задоволенні позову Всеукраїнського об`єднання «Автомайдан» відмовити.
		 
		Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.
		 
		Головуючий суддя                                                                       Літвінова А.В.
		 
		Судді                                                                                           Погрібніченко І.М.
		 
		                                                                                          Шулежко В.П.
		 
		          Повний текст рішення складено та підписано 04.02.2021.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...