Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 645/3243/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 17.02.2021. Забезпечено надання загального доступу: 17.02.2021.
Дата набрання законної сили: 09.02.2021
Номер судового провадження: 61-1257ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Ухвала
		Іменем України
		 
		09 лютого 2021 року
		м. Київ
		 
		справа № 645/3243/19
		провадження № 61-1257ск21
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,
		 
		розглянувши касаційну скаргу Литвиненко Людмили Володимирівни на рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 11 червня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», державного реєстратора Красноградської районної державної адміністрації Харківської області Литвиненко Людмили Володимирівни про визнання протиправним та скасування рішення,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У травні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду з указаним позовом, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Красноградської районної державної адміністрації Харківської області (далі - Державний реєстратор) Литвиненко Л. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19 лютого 2019 року, індексний № 45596505, яким проведено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк»).
		 
		Позов ОСОБА_2 мотивовано тим, що 08 грудня 2005 року між нею та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» було укладено договір іпотеки № 826/4-27/20/5-180, за умовами якого вона передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 . Вказаний договір іпотеки було укладено для забезпечення виконання зобов`язань за договором кредиту № 826/1-27/20/5-644, за яким їй було надано кредит в сумі 33 300 доларів США зі сплатою 13 % річних, строком до 07 грудня 2012 року. Пізніше строк дії кредитного договору було продовжено до 07 грудня 2017 року. Крім того, 27 квітня 2007 року між нею та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» було укладено іпотечний договір № 826/4-27/20/7-056, згідно з яким вона передала квартиру в наступну іпотеку на забезпечення виконання її зобов`язань за договором кредиту № 826/1-27/20/7-036, за яким їй було надано кредит в сумі 11 500 доларів США, зі сплатою 13 % річних, строком до 10 квітня 2017 року. 19 лютого 2019 року Державним реєстратором Литвиненко Л. В. було прийнято рішення № 45596505 про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк». Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 26 травня 2019 року № 168012395 підставою виникнення права власності на квартиру в Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» є вищезгадані договори іпотеки. Реєстрація права власності на квартиру відбулася з порушенням чинного законодавства України, а саме Державний реєстратор порушила положення підпункту 1 пункту 1, пункту 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», а також - процедуру здійснення позасудового стягнення, встановлену Законом України «Про іпотеку». Державний реєстратор не мала права проводити реєстраційних дій щодо спірної квартири, оскільки вона є предметом іпотеки за договором, укладеним з метою виконання договору споживчого кредиту, наданого в іноземній валюті. Спірна квартира є єдиним її житлом, площа цієї квартири не перевищує 140 кв. м. Крім того, Державний реєстратор не встановила наявності в неї заборгованості за договорами кредиту, вартості спірної квартири на момент набуття права власності на неї відповідачем, що є порушенням вимог закону. Також Державний реєстратор не перевірила чи було її належним чином повідомлено про намір кредитора звернути стягнення на спірну квартиру в позасудовому порядку.
		 
		Рішенням Фрунзенського районного суду міста Харкова від 11 червня 2020 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року, позов задоволено. Визнано протиправним і скасовано рішення Державного реєстратора Литвиненко Л. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19 лютого 2019 року, індексний № 45596505, яким проведено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк». Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що Державний реєстратор прийняла рішення про проведення державної реєстрації права власності на спірну квартиру від 19 лютого 2019 року, індексний № 45596505, з порушенням процедури встановленої пунктом 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок № 1127), та за наявності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на квартиру. Так, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів про вручення ОСОБА_2 рекомендованого відправлення з вимогою іпотекодержателя про виконання порушеного зобов`язання та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки. Крім того, спірна квартира, загальна площа якої не перевищує 140 кв. м, є предметом іпотеки за споживчим кредитом в іноземній валюті та використовується позивачем як місце постійного проживання, а тому згідно із Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» на неї не може бути примусового звернено стягнення без згоди власника.
		 
		19 січня 2021 року Литвиненко Л. В. подала засобами поштового зв`язку касаційну скаргу на рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 11 червня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і передати справу до Фрунзенського районного суду міста Харкова на новий розгляд в іншому складі суду.
		 
		Касаційна скарга Литвиненко Л. В. мотивована тим, що місцевий суд безпідставно проігнорував клопотання АТ «Альфа-Банк» про перенесення розгляду справи, у зв`язку з чим відповідачі не змогли надати пояснень щодо обставин справи. Крім того, у відзиві ОСОБА_2 було наголошено про необхідність застосування до спірних правовідносин судової практики, сформованої у 2020 році, в той час як оскаржувані реєстраційні дії були вчинені у 2019 році. Наданий АТ «Альфа-Банк» пакет документів для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки був повним, а тому в неї не було законних підстав для відмови у вчиненні відповідної реєстраційної дії. Крім того, суди не врахували правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 травня 2019 року у справі № 490/3505/17.
		 
		Зі змісту наведених доводів вбачається, що касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
		 
		Касаційне провадження не підлягає відкриттю з таких підстав.
		 
		Відповідно до пункту 1 частини першої та абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Згідно з пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
		 
		Задовольняючи позов і скасовуючи рішення Державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на обтяжену іпотекою квартиру, суди попередніх інстанцій застосували правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/1310/17 та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, про те, що системний аналіз положень статей 17, 33, 36, 37 Закону України «Про іпотеку» дає підстави для висновку, що згода іпотекодавця про передачу належного йому нерухомого майна у власність іншої особи (іпотекодержателя), не є беззастережною, а залежить від ряду умов, таких як: чинність іпотеки, невиконання або неналежне виконання основного зобов`язання, визначення в установленому порядку вартості майна, наявності чинного рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на вказане майно. Можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки передбачена статтею 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 07 липня 2004 року. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. 07 червня 2014 року набув чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», пунктом 1 якого передбачено, що протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку. Верховний Суд України у постанові від 02 березня 2016 року у справі 
		№ 6-1356цс15, дійшов правового висновку про те, що поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов`язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України). Установлений Законом мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення на майно (відчуження без згоди власника). Крім того, протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Оскільки Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов`язань, то він не може бути мотивом для відмови у позові, а є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнень на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію цього Закону на період його чинності, з урахування положень статті 109 Житлового кодексу Української РСР. Звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку у спосіб реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, має наслідком відчуження предмету іпотеки на користь іпотекодержателя без згоди власника такого нерухомого майна. Отже, визначальним при вирішення спору щодо можливості звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку протягом строку дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» є настання правового наслідку, що в даному конкретному випадку передбачає фактичний перехід до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, без згоди власника майна.
		 
		При цьому судами встановлено, що 08 грудня 2005 року між ОСОБА_2 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» було укладено договір іпотеки № 826/4-27/20/5-180, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гончаренко Н. Ю., згідно з яким було передано в іпотеку банку належну позивачу квартиру АДРЕСА_1 , для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 826/1-27/20/5-644, за яким позивачу було надано кредит в розмірі 33 300 доларів США, строком 07 грудня 2012 року для придбання вищезазначеної квартири. 
		 
		27 квітня 2007 між ОСОБА_2 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» було укладено договір іпотеки                 № 826/4-27/20/7-056, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гончаренко Н. Ю., згідно з яким вищевказану квартиру було передано в наступну іпотеку, для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 826/1-27/20/7-036, за яким позивачу було надано кредит в розмірі 11 500 доларів США строком до 10 квітня 2017 року.
		 
		Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, 19 лютого 2019 року Державним реєстратором Литвиненко Л. В. було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 45596505, про проведення державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк».
		 
		Пунктом 4.5. договору іпотеки від 08 грудня 2005 року № 826/4-27/20/5-180, зі змінами внесеними додатковим договором № 1 до вказаного договору, передбачено право банку звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».
		 
		Встановивши, що оспорюваним рішенням Державного реєстратора відбулося примусове стягнення (без згоди власника) належної позивачу квартири, площа якої не перевищує 140 кв. м, яка є предметом іпотеки за споживчим кредитом в іноземній валюті та використовується позивачем як місце постійного проживання, суди дійшли правильного висновку, що такі дії Державного реєстратора вчинені всупереч встановленій Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» забороні на вчинення таких дій, та обґрунтовано задовольнили позовні вимоги ОСОБА_2 .
		 
		Такі висновки судів попередніх інстанцій узгоджуються з усталеною судовою практикою Верховного Суду у справах за подібних правовідносин (щодо застосування Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»).
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що місцевий суд безпідставно проігнорував клопотання АТ «Альфа-Банк» про перенесення розгляду справи, у зв`язку з чим відповідачі не змогли надати пояснень щодо обставин справи, є неспроможними, оскільки в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції викладені мотиви суду щодо відхилення таких клопотань та визнання причин неявки АТ «Альфа-Банк» в судове засідання 11 червня 2020 року неповажними. При цьому Литвиненко Л. В. , яка була своєчасно та належним чином повідомленою про дату, час та місце слухання справи, взагалі не повідомила суд про причини своєї неявки в судове засідання та не подала відзиву чи інших пояснень (заперечень) щодо позову.
		 
		Посилання заявника на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 травня 2019 року у справі № 490/3505/17 (щодо вичерпності переліку обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя), не заслуговує на увагу, з огляду на вищенаведені обставини щодо неможливості вчинення оспорюваних реєстраційних дій у зв`язку із забороною, встановленою Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». При цьому таких обставин у справі № 490/3505/17 судами не було встановлено.
		 
		Із змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою, Верховний Суд вже викладав у своїх постановах висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до таких висновків.
		 
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (пункт 45 рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1996 року у справі «Леваж Престейшинз Сервісиз проти Франції», пункти 37, 38 рішення ЄСПЛ від 19 грудня 1997 року у справі «Бруалла Гомесде ла Торре проти Іспанії»).
		 
		Виходячи з викладеного, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
		 
		Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Литвиненко Людмили Володимирівни на рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 11 червня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», державного реєстратора Красноградської районної державної адміністрації Харківської області Литвиненко Людмили Володимирівни про визнання протиправним та скасування рішення.
		 
		Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
		 
		Ухвала оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:В. А. Стрільчук   В. М. Ігнатенко   С. О. Карпенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...