Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 420/9973/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 18.02.2021. Зареєстровано: 21.02.2021. Забезпечено надання загального доступу: 22.02.2021.
Дата набрання законної сили: 23.03.2021
Номер судового провадження: П/420/10148/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 420/9973/20 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		18 лютого 2021 року м. Одеса
		 
		 
		Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Катаєвої Е.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області (вул. Бабеля,2, м. Одеса, 65005), Державної судової адміністрації України (вул. Липська,18/5,м. Київ,01601), Державної казначейської служби України (вул. Бастіонна,6, м. Київ,01601), третя особа Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області (вул. Садова,1-А, м. Одеса, 65123) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, 
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		До Одеського окружного адміністративного суду звернувся з позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, третя особа Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області, в якому позивач просив:
		визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати йому суддівської винагороди за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року (за винятком днів відпустки) із застосуванням обмежень її розміру, встановленому ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»;
		зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату суддівської винагороди йому з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року у повному обсязі (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до ст.130 Конституції України та ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», без застосування обмежень встановлених ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» відповідно до розміру суддівського окладу, визначеного штатним розписом Київського районного суду міста Одеси з урахуванням надбавки за вислугу років, та виплатити недоотриману частину.
		Також позивач просив допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць, зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області подати до суду звіт про виконання рішення суду.
		Позивач зазначив, що Указом Президента України від 05.12.2000 року №1304/2000 його було призначено на посаду судді Суворовського районного суду м. Одеси строком на п`ять років, та 15.12.2015 року Постановою Верховної Ради України №3218-ІУ було обрано суддею місцевого Суворовського районного суду м.Одеси безстроково. Указом Президента України 09.11.2012 року №634/2012 його переведено на посаду судді Київського районного суду м. Одеси.
		Наказом голови Київського районного суду №5-ос від 27.01.2016 року йому встановлено щомісячну доплату з 25.01.2016 року за вислугу років в розмірі 60 відсотків посадового окладу, а наказом від 18.05.2020 року №7-ос, його призначено на адміністративну посаду заступника голови Київського районного суду м.Одеси та встановлено щомісячну доплату у розмірі 5 відсотків від посадового окладу з 18.05.2020 року по 17.05.2023 року.
		За період з 01 січня 2020 року до 18 квітня 2020 року йому нарахована суддівська винагорода, для визначення розміру якої використовувався посадовий оклад виходячи з 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2020 року, регіонального коефіцієнту 1,25 до базового розміру посадового окладу, у зв`язку із здійсненням правосуддя у суді, що розташований в населеному пункті з кількістю населення понад один мільйон осіб, та доплати за вислугу років в розмірі 60% від посадового окладу судді.
		12.03.2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19», якою з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
		18.04.2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року №553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29, якою встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, нараховується, у тому числі суддівська винагорода, у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
		Позивач вказує, що відповідно з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року він отримував суддівську винагороду з урахуванням вказаних змін, тобто у меншому розмірі.
		Разом з тим, статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
		Частиною 1 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно- правовими актами.
		Відповідно до ч.9 ст.135 вказаного Закону обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
		Відповідно до ст. 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
		Конституційний Суд України в п. 4.1 рішення від 11 березня 2020 року в справі № 4-р/2020 з посиланням в тому числі на норми міжнародного права зазначив, що: «Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року №6-рп/99, від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, від 3 червня 2013 року №3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року №Ю-рп/2013, від 8 червня 2016 року №4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року №11-р/2018, від 18 лютого 2020 року №2-р/2020.
		У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
		Виходячи з наведених вимог процесуального права та враховуючи те, що ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» в частині суддівської винагороди не відповідає Конституції України та нормам міжнародного права, суд до спірних правовідносин застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
		Крім того, рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2СОУГО-19, та етапів послаблення протиепідемічних заходів», положень частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення: - частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами; - абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року №553-ІХ.
		Так, вказаним рішенням також було зазначено, що Конституцією України встановлено, що виключно законами України визначається, зокрема, статус суддів (пункт 14 частини першої статті 92); незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України; вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється (частини перша, друга статті 126); держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (перше речення частини першої, частина друга статті 130).
		Відповідно до вказаного Рішення Конституційного Суду України, положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року №94-ІХ зі змінами, Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року №553-ІХ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
		Згідно п.п.2,3,4,5 наказу Державної судової адміністрації України №82 від 05 квітня 2011 року «Про затвердження Положення про територіальні управління Державної судової адміністрації України» територіальні управління є територіальними органами ДСА України та їй підпорядковуються. Територіальні управління у своїй діяльності керуються Конституцією і законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, рішеннями з`їзду суддів України та Ради суддів України, Положенням про ДСА України, наказами ДСА України, рішеннями колегії ДСА України, іншими нормативно-правовими актами та цим Положенням. Основним завданням територіальних управлінь є організаційне забезпечення діяльності місцевих судів, з метою створення належних умов для їх функціонування, суддів та забезпечення роботи суддівського самоврядування. Територіальні управління відповідно до покладеного на них завдання, зокрема, забезпечують належні умови діяльності місцевих судів.
		Позивач вважає, що до належних умов діяльності відноситься також і належне фінансування роботи суддів.
		Конституційний Суд України у своєму рішенні від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 вважає, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України.
		Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв`язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.
		Положенням абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II „Прикінцеві положення Закону №553 передбачено, що з дня набрання чинності
		Законом №553 (18 квітня 2020 року) і до 1 січня 2021 року тимчасово не застосовується частина перша статті 25 Кодексу, згідно з якою „Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
		Верховний Суд вважає, що вказане положення Закону №553 суперечить частинам першій, другій статті 129-1 Конституції України.
		Позивач вважає, що нараховуючи та виплачуючи йому суддівську винагороду із застосуванням ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» відповідач, як суб`єкт владних повноважень, діяв з порушенням вимог ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що призвело до порушення його, як позивача прав та гарантій незалежності судді.
		З огляду на наведене з метою ефективного захисту та відновлення його прав порушених прав позивач просить задовольнити позовні вимоги.
		Ухвалою суду від 07.10.2020 року позовну заяву залишено без руху, надано строк для усунення недоліків. 
		Ухвалою суду від 02.11.2020 року позовна заява прийнята до розгляду та відкрите провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
		Ухвалою суду від 14.12.2020 року залучені у якості співвідповідачів по справі Державна судова адміністрація України, Державна казначейська служба України. Повідомлені учасники справи, що розгляд адміністративної справи починається спочатку. Вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
		Ухвалою суду від 11.02.2021 року витребувані докази по справі, провадження по справі зупинено.
		Ухвалою суду від 18.02.2021 року провадження по справі поновлено.
		Представник відповідача ТУ ДСА надав до суду відзив на позов, в якому зазначив, що позовна заява обґрунтована тим, що Територіальним управлінням нараховано позивачу суддівську винагороду із застосуванням обмеження, встановленого Законом України "Про внесення змін до Закону України від 13.04.2020 №553-ІХ "Про Державний бюджет України на 2020 рік", що на думку позивача не відповідає вимогам чинного законодавства.
		Представник відповідача стверджує, що ТУ ДСА як розпорядник коштів нижчого рівня не мало правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону №553-ІХ). ДСА України здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів.
		Абзац перший ч.1 ст. 48 Бюджетного кодексу України визначає, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов`язань минулих років.
		Згідно з ч.4 ст. 48 Бюджетного кодексу України зобов`язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов`язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов`язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов`язань не здійснюються
		Положеннями ч.2 ст. 4 Бюджетного кодексу України визначено, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються надходження та витрати Державного бюджету України.
		Постановою КМУ від 11.03.2020 №211 на всій території України з 12.03.2020 року встановлено карантин, а з 18.04.2020 року набрав чинності Закон України від 13.04.2020 року №553-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", яким було встановлені обмеження, крім іншого, на суддівську винагороду, яка повинна нараховуватися у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року, тобто нарахована судівська винагорода обмежена максимальним розміром 47 230 грн на місяць.
		Конституційним Судом України 28.08.2020 ухвалено рішення №10-р/2020 та визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин 1.3 ст.29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11. 2019 року №294-ІХ зі змінами; абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року №553-ІХ.
		Проте ч.2 ст.152 Конституції України, ч.1 ст.91 Закону України "Про Конституційний Суд України", передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
		Конституційний Суд України у рішенні від 28.08.2020 №10-р/2020 не визначив будь-яких особливостей застосування чи виконання свого рішення.
		За змістом ст. 152 Конституції України (а також рішень Конституційного Суду України від 24.12.1997 №8-зп, від 08.12.2004 №2222-ІV) рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення.
		Таким чином, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України положення ч.1,3 ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону №553-ІХ) на майбутнє, проте фактично визнав їх чинність до ухвалення ним рішення.
		Отже, дія ч.1,3 ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" втратила чинність 28.08.2020, а у період з 18.04.2020 до 28.08.2020 норми Закону були чинними і на підставі них Територіальним управлінням здійснювалось нарахування та виплата позивачу суддівської винагороди.
		За таких обставин, рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 на спірні правовідносини з 18.04.2020 до 28.08.2020 не може вплинути, оскільки правовідносини у даній справі виникли до прийняття такого рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до прийняття такого рішення.
		Така позиція висловлена Верховним Судом в ухвалі від 23.01.2019 у справі № 820/2462/17, в постановах від 25.07.2019 у справі №804/3790/17, від 23.12.2019 у справі № 814/1274/17.
		З зв`язку з рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 починаючи з 28.08.2020 року виплата суддівської винагороди позивачу здійснюється Територіальним управлінням у повному обсязі, відповідно до статті 135 Закону.
		Представник ТУ ДСА стверджує, що прийняття рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 не є підставою для нарахування та виплати позивачу недорахованої суддівської винагороди відповідно до ст. 135 Закону з 18.04.2020 до 28.08.2020, так як зазначене рішення не поширюється на правовідносини, що виникли до дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
		ТУ ДСА не допустило протиправних дій, діяло на підставі та в межах, передбачених Конституцією України, Бюджетним кодексом України та законами України.
		Представник вказує, що ТУ ДСА не наділено правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості здійснювати нарахування та виплату суддівської винагороди з 18 квітня без обмежень, встановлених статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону №55З-IX).
		Таким чином, Територіальне управління в період з 18.04.2020 року здійснювало нарахування та виплату суддівської винагороди відповідно до норм чинного законодавства, що діяло на момент спірних правовідносин.
		Також представник ТУ ДСА зауважив, що порядок виконання рішень про стягнення коштів з державних органів регулюється Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 року №4901-УІ та постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року №845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників».
		Наказом Державної судової адміністрації України від 07.02.2020 року №58 відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» затверджено паспорт бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», відповідальним виконавцем якої є Державна судова адміністрація України.
		У постанові КАС ВС від 18.06.2019 року по справі №826/721/16 зазначено, що виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів здійснюється Державною судовою адміністрацією України.
		Представник ДСАУ подав до суду відзив на позов, в якому просив відмовити у задоволенні позову та зазначив, що відповідно до ч.1ст. 130 Конституції України, ч.1 ст. 146 Закону України від 02.06.2016 №1402-VІІІ "Про судоустрій і статус суддів" (далі  Закон №1402-VІІІ) держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів.
		Положеннями частини другої статті 4 Бюджетного кодексу України визначено, що виключно Законом про Державний бюджет України визначаються надходження та витрати Державного бюджету України. Пунктом 2 ч.1 ст. 7 Бюджетного кодексу України визначено принцип збалансованості Державного бюджету України, відповідно до якого повноваження на здійснення витрат бюджету мають відповідати обсягу надходжень бюджету на відповідний бюджетний період. Положеннями статей 148, 149 Закону визначено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
		Суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, в межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
		Представник вказує, що ДСА України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, встановлених ст. 152 зазначеного Закону (ч.1 ст. 151 Закону №1402-VІІІ).
		Відповідно до статті 148 Закону №1402-VІІІ ДСА України здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів.
		У Рішенні від 27.11.2008 №26-рп/2008 у справі про збалансованість бюджету Конституційний Суд України зазначив, що положення частини третьої статті 95 Конституції України стосовно прагнення держави до збалансованості бюджету України у системному зв`язку з положеннями частини другої цієї статті. 
		Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19" з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19 на всій території України з 12.03.2020 року встановлено карантин.
		Верховною Радою України 13.04.2020 прийнято Закон України №553-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", який набрав чинності 18.04.2020, та яким встановлені обмеження щодо нарахування, зокрема, суддівської винагороди максимальним розміром 47 230 грн на місяць (нарахування у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року).
		Отже, ТУ ДСА в Одеській області як розпорядник коштів нижчого рівня не мав правових підставдля виплати суддівської винагороди без застосування обмежень, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону №553-ІХ).
		Конституційним Судом України 28.08.2020 ухвалено рішення №10-р/2020, яким визнано є неконституційними вищезазначене положення ст.29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".
		Представник ДСАУ, як і представник ТУ ДСА, з посиланням на положення ч.2 ст.152 Конституції України, ч.1 ст. 91 Закону України "Про Конституційний Суд України", рішення Конституційного Суду України від 24.12.1997 №8-зп, від 30.09.2010 № 20-рп/20Ю Конституційний Суд України, вказує, що рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення.
		Отже, у період з 18.04.2020 до 28.08.2020 положення частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону № 553-ІХ) були чинними і на підставі них здійснювалось нарахування та виплата позивачу суддівської винагороди.
		Представник відповідача ДКСУ відзив на позов не надав.
		Представник третьої особи ГУ ДКС пояснень до суду не надав. 
		Справа розглянута у письмовому провадженні.
		Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 Указом Президента України від 05.12.2000 року №1304/2000 призначений на посаду судді Суворовського районного суду м. Одеси строком на п`ять років, та 15.12.2015 року Постановою Верховної Ради України №3218-ІУ було обрано суддею місцевого Суворовського районного суду м.Одеси безстроково. Указом Президента України 09.11.2012 року №634/2012 його переведено на посаду судді Київського районного суду м. Одеси 
		Наказом голови Київського районного суду №5-ос від 27.01.2016 року йому встановлено щомісячну доплату з 25.01.2016 року за вислугу років в розмірі 60 відсотків посадового окладу, а наказом від 18.05.2020 року №7-ос, позивача призначено на адміністративну посаду заступника голови Київського районного суду м.Одеси та встановлено щомісячну доплату у розмірі 5 відсотків від посадового окладу з 18.05.2020 року по 17.05.2023 року.
		За період з 01 січня 2020 року до 18 квітня 2020 року йому була нарахована та виплачена судівська винагорода у відповідності до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
		За період з 01 січня 2020 року до 18 квітня 2020 року йому нарахована суддівська винагорода, для визначення розміру якої використовувався посадовий оклад виходячи з 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2020 року, регіонального коефіцієнту 1,25 до базового розміру посадового окладу, у зв`язку із здійсненням правосуддя у суді, що розташований в населеному пункті з кількістю населення понад один мільйон осіб, та доплати за адміністративну посаду та вислугу років в розмірі 60% від посадового окладу судді.
		12.03.2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19», якою з 12.03.2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
		18.04.2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року №553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29, 18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року №553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29 наступного змісту: Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
		Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
		Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)».
		У зв`язку з прийняттям вказаного Закону позивачу з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року нараховувалась суддівська винагорода з урахуванням вказаних змін у меншому розмірі, тобто у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року.
		Рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів», положень частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення: - частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року №294-ІХ зі змінами; - абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року №553-ЇХ.
		У рішенні Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 зазначено, що Конституцією України встановлено, що виключно законами України визначається, зокрема, статус суддів (пункт 14 частини першої статті 92); незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України; вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється (частини перша, друга статті 126); держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (перше речення частини першої, частина друга статті 130).
		Відповідно до рішення Конституційного Суду України положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 року №294-ІХ зі змінами, Закону України №553-ІХ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
		З прийняттям Конституційним Судом України рішення від 28.08.2020 року позивачу суддівська винагорода нараховується та виплачується без обмежень у відповідності до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
		Проте позивач вважаючи протиправними дії ТУ ДСА щодо нарахування йому суддівської винагороди за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року з обмеженнями встановленими Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11. 2019 року №294-ІХ зі змінами, Закону України №553-ІХ, звернувся до суду з даним позовом. 
		Встановлені обставини по справі визнаються учасниками справи та в силу ч.1 ст.78 КАС України не підлягають доказуванню.
		У рішенні Конституційного Суду України від 28.08.2020 року №10-р/2020 зазначено, що відповідно до ст.6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
		У пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить ст.6, ч.2 ст.19, ст.130 Конституції України.
		Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
		Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується статтями 8 та 55,124 Конституції України.
		Незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України (ст.126).
		Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
		Отже, обмеження суддівської винагороди є посяганням на гарантії незалежності суддів.
		Конституційний Суд України вважає, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України.
		Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв`язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.
		Таким чином, Конституційний Суд України у рішенні від 28.08.2020р №10-р/2020 дійшов правового висновку, що обмеження судівської винагоди можливо лише за умови воєнного чи надзвичайного стану, але при цьому втрачені, у зв`язку з цим кошти, підлягають компенсуванню відповідними виплатами.
		Між тим, позивачу були встановлені обмеження суддівської винагороди на у зв`язку з вказаними обставинами (воєнний чи надзвичайний стан).
		Отже, зазначений Закон України №553-ІХ від 13.04.2020 року про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» щодо зменшення розміру виплати суддівської винагороди не відповідає нормам Конституції України, а тому не може бути застосований до визначення розміру виплати суддівської винагороди.
		Статтею 152 Конституції Ккраїни визначено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
		Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
		Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
		Конституційний Суд України у рішенні від 28.08.2020 №10-р/2020 не визначив будь-яких особливостей застосування чи виконання свого рішення.
		Таким чином, за змістом ст. 152 Конституції України положення ч.1,3 ст.29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону №553-ІХ) втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
		Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Частиною 2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено);5) добросовісно;6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Оскільки дія ч.1,3 ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" втратила чинність 28.08.2020, а у період з 18.04.2020 до 28.08.2020 норми Закону були чинними і на підставі них Територіальним управлінням здійснювалось нарахування та виплата позивачу суддівської винагороди. Підстави для визнання дій ТУ ДСА щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди не у повному обсязі відсутні. Також у ТУ ДСА відсутні підстави для нарахування і виплати позивачу недоотриманої суддівської винагороди, оскілки ці обмеження судівської винагоди не були наслідком введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні.
		У той же час обмеження права на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі становить порушення вимог ст.19,130 Конституції України, ст.135 Закону №1402 та ст.1 Протоколу 1 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
		Частиною 3 ст.152 Конституції України визначено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
		Згідно зі ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Відповідно до п.10 ч.2 ст.242 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
		Оскільки судом достовірно встановлено порушення прав позивача щодо не отримання ним суддівської винагороди у повному обсязі у зв`язку з прийняттям нормативного акту, що визнаний неконституційним, то суд вважає необхідним для ефективного захисту порушених прав позивача застосувати ч.3 ст.152 Конституції України як норму прямої дії (ч.3 ст.8 Конституції).
		Згідно з довідкою ТУ ДСА загальна сума обмеження суддівської винагороди позивача за період з 18.04.2020 р. по 27.08.2020 р. становить 280168,77грн (не донарахована суддівська винагорода). З урахуванням утримання податків та зборів неоттримана суддею судівська винагорода (матеріальна шкода) складає 226018,87грн.
		Недоотриманні суми суддівської винагороди є матеріальною шкодою та позивач вправі вимагати відшкодування цієї шкоди.
		Недоотриманні суми суддівської винагороди, в період дії закону який визнано неконституційним, є матеріальною шкодою для позивача у вигляді недоотриманих доходів, які повинні бути відшкодовані державою.
		Частиною 4 ст.55 КАС України визначено, що держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника., 
		Частиною 1 ст.25 Бюджетного Кодексу України визначено, що Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Згідно з ч.1ст.43 Бюджетного Кодексу України при виконанні Державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Казначейство України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.
		Казначейське обслуговування бюджетних коштів передбачає:
		1) розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів, а також інших клієнтів відповідно до законодавства;
		2) контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень бюджету, реєстрації взятих бюджетних зобов`язань розпорядниками бюджетних коштів та здійсненні платежів за цими зобов`язаннями;
		3) ведення бухгалтерського обліку і складання звітності про виконання бюджетів з дотриманням національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку в державному секторі та інших нормативно-правових актів Міністерства фінансів України;
		4) здійснення інших операцій з бюджетними коштами.
		Відповідно до ч.1, п.1 ч.2ст.22 Бюджетного Кодексу України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
		Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути, зокрема, Державна судова адміністрація України.
		Частиною 1 ст.3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 №4901-VІ виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
		Постановою КМУ від 03.08.2011 року №845 затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників (далі за текстом Порядок №845), який визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами).
		Відповідно до пп.3 п.35 Порядку №845 Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації): шкоди, заподіяної органом державної влади у сфері нормотворчої діяльності.
		Пунктом 38 Порядку №845 встановлено, що для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок.
		Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету.
		З огляду на п.25 Порядку №845 у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою.
		Отже, Державна казначейська служба України не є розпорядником бюджетних коштів, а здійснює списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, за відповідним рішенням.
		Натомість, відповідно до абз.2 ч.3 ст.148 Закону №1402 функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює Державна судова адміністрація України.
		Таким чином, оскільки даний спір стосується стягнення шкоди, при цьому виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється за рахунок бюджетної програми, головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України, а безспірне списання проводиться Державною казначейською службою України, то відповідачем за таким спором є держава Україна в особі Державної судової адміністрації України та Державної казначейської служби України.
		Частиною 5 ст.242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Суд вважає необхідним застосувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 05.06.2019 у справі №686/23445/17 щодо юрисдикції спорів даної категорії  відшкодування шкоди особі у зв`язку з прийняттям нормативного акту, який визнано неконституційним. 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (ст.124 Конституції України).
		Відповідно до ч.1 ст.25 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
		Частиною 1статтатті 18 Закону №1402 встановлено, що суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
		Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
		Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
		Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.
		Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
		Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
		Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
		Згідно з п.2 ч.1 ст.19 КАСУ юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
		В розумінні п.13 ч.1 ст.4 КАС України публічна служба діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
		Спір щодо відшкодування шкоди, завданої прийняттям неконституційного акта, у вигляді недоплаченої суддівської винагороди, стосується проходження публічної служби, а тому відповідно до п.2 ч.1 ст.19 КАС України належить до юрисдикції адміністративних судів.
		Вирішуючи спірні правовідносини суд вважає, що порушені права позивача повинні бути поновлені у порядку адміністративного судочинства.
		Відповідно до абз.10 п.9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення в правах.
		Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникав би необхідності повторного звернення до суду, а здійснювалося б примусове виконання рішення.
		Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)».
		Статтями 72-76 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
		Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
		Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
		Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Враховуючи встановлені судом обставини, оцінивши докази вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання суд дійшов до висновку по необхідть щ\застосуванння ефективного захисту порушених прав позивача шляхом стягнення з держави України за рахунок коштів Державного бюджету України, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України, шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України на користь позивача матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у розмірі 226018,87грн, заподіяної прийняттям неконституційного правового акту.
		Оскільки позивачу заподіяна матеріальна шкода у вигляді недоотриманої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року, заподіяна прийняттям неконституційного правового акту, підстави для негайного виконання рішення відсутні.
		Станом на час прийняття рішення судом не встановлено також підстав для застосування положень ст.382 КАС України щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.
		 
		На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2,5,6,7,9,139,242-246 КАС України, суд,-
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		Адміністративний позов  ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області (вул. Бабеля,2, м. Одеса, 65005, код ЄДРПОУ 26302945), Державної судової адміністрації України (вул. Липська,18/5,м. Київ,01601, код ЄДРПОУ 26255795), Державної казначейської служби України (вул. Бастіонна,6, м. Київ,01601, код ЄДРПОУ 37567646), третя особа Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області (вул. Садова,1-А, м. Одеса, 65123, код ЄДРПОУ 37607526) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
		Стягнути з держави України за рахунок коштів Державного бюджету України, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України, шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у вигляді недоотриманої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у розмірі 226018,87грн, заподіяної прийняттям неконституційного правового акту.
		У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
		Рішення набирає законної сили у порядку ст.255 КАС України.
		Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст.295-297 КАС України.
		 
		 
		Суддя Е.В.Катаєва
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...