Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/1181/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 19.02.2021. Зареєстровано: 21.02.2021. Забезпечено надання загального доступу: 22.02.2021.
Дата набрання законної сили: 03.06.2021
Результат оскарження 03.06.2021 Шостий апеляційний адміністративний суд: залишено судове рішення без змін
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		 
		19 лютого 2021 року                               м. Київ                              № 640/1181/20
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Мазур А.С., розглянувши  в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу:
		за позовомОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України  провизнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії
		          ВСТАНОВИВ:
		          До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1  з позовом до Апарату Верховної Ради України, в якому просила суд:
		          - визнати протиправним і скасувати розпорядження Керівника Апарату Верховної Ради України від 19.12.2019 №3559-к про звільнення ОСОБА_1 з посади головного консультанта;
		          - поновити ОСОБА_1 на державній службі на посаді головного консультанта секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики з 19.12.2019;
		          - стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1  середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 19.12.2019 до дня поновлення на роботі із розрахунку середньоденної заробітної плати 1    961,40 грн.
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.01.2020 відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд якої вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
		          В обґрунтування позову позивач вказала, що при її звільненні відповідачем порушено статті 42 та 49-2 Кодексу законів про працю України, статтю 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», частини шосту та сьому статті 54, частини четверту та п`яту статті 55 Закону України «Про  комітети Верховної Ради України», пункт 5 розпорядження Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України від 19.09.2019 №2270-к «Про затвердження структури та штатної чисельності секретаріатів комітетів Верховної Ради України дев`ятого скликання», оскільки:
		- порушено процедуру звільнення, яке відбулося без подання Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики щодо її звільнення;
		- не запропоновано позивачці наявні на той час вакантні посади з урахуванням її професії чи спеціальності, зокрема в секретаріаті Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики;
		- не повідомлено в установленому порядку профспілку про причини звільнення, кількість і категорію працівників, яких може стосуватися звільнення;
		- не взято до уваги переважне право позивачки на залишення на роботі порівняно з іншими працівниками, оскільки вона має понад 10 років стажу державної служби  з 06.08.2006,  одна без чоловіка виховує неповнолітню доньку та в сім`ї відсутні інші працівники із самостійним заробітком.
		З огляду на протиправне звільнення позивачка уважає, що на її користь з відповідача належить стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.
		Відповідач, не погоджуючись із доводами позивачки, надав відзив на позовну заяву, в якому вказав, що звільнення проведено в установленому порядку з дотриманням вимог Закону України «Про державну службу» та інших законодавчих актів,  тому підстави для задоволення позову відсутні.
		          Як вбачається з матеріалів справи, розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України від 12.03.2008 №2957 ОСОБА_1 з 06.03.2008 призначена на посаду консультанта секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики з випробувальним терміном шість місяців.
		          Згідно з розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України від 16.03.2011 №1603 після звільнення з посади консультанта секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної справи ОСОБА_1 з 16.03.2011 призначена на посаду консультанта секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, банківської діяльності, податкової та митної політики.
		          Розпорядженням від 15.05.2013 №1152 з 01.04.2013 Голови Верховної Ради України призначено ОСОБА_1 на посаду консультанта за рахунок посади старшого консультанта секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної справи, увільнивши її з посади консультанта секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, банківської діяльності, податкової та митної політики.
		          Відповідно до розпорядження Керівника Апарату Верховної Ради України від 21.07.2014 №3767 з 18.07.2014 ОСОБА_1 призначена на посаду старшого консультанта секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики після звільнення її з посади консультанта цього секретаріату.
		          Розпорядженням Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України від 31.03.2016 №597-к позивачку з 01.04.2016 призначено на посаду головного консультанта секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики після звільнення з посади старшого консультанта цього ж секретаріату.
		Постановою Верховної Ради України від 29.08.2019 №19-ІХ «Про перелік, кількісний склад і предмети відання комітетів Верховної Ради України дев`ятого скликання» утворено 23 комітети Верховної Ради України дев`ятого скликання, встановлено кількісний склад народних депутатів України, які можуть входити до складу комітетів, визначено предмети відання комітетів.
		Розпорядженням першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України від 19.09.2019 №2270-к  «Про затвердження структури та штатної чисельності секретаріатів комітетів Верховної Ради України дев`ятого скликання» визначено, зокрема, структуру секретаріатів комітетів Верховної Ради України, штатна чисельність яких становила 350 одиниць. Зокрема, на базі секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань фінансової політики і банківської діяльності та секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики утворено секретаріат Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики та затверджено його структуру штатною чисельністю в кількості 22 штатні одиниці: керівник секретаріату - 1; заступник керівника секретаріату - 3; головний консультант - 17; старший консультант - 1.
		Водночас указаним розпорядженням управлінню кадрів разом з управлінням справами Апарату Верховної Ради України доручено відповідно до частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» здійснити заходи, пов`язані із змінами, передбаченими цим розпорядженням, та вжити заходів щодо працевлаштування працівників секретаріатів комітетів Верховної Ради України з урахуванням перерозподілу предметів відання комітетів та фаху державних службовців.
		У зв`язку з викладеним 23.09.2019 позивачку письмово попереджено про можливе наступне звільнення через два місяці від дня цього попередження, що нею не заперечується.
		02.12.2019 позивачці запропоновано для працевлаштування посаду головного консультанта секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики, з якою вона погодилася. Проте, її призначення на цю посаду не відбулося.
		17.12.2019 позивачці письмово запропоновано низку посад для працевлаштування, з якими вона не погодилася, стверджуючи, що жодна з них не відповідає її професії чи спеціальності. 
		          Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України від 19.12.2019 №3559-к ОСОБА_1 звільнена з посади головного консультанта секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики, відповідно до пункту 1 частини першої, частини четвертої статті 87 Закону України «Про державну службу», пункту 1 статті 40, статті 44 Кодексу законів про працю України у зв`язку з реорганізацією секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики та на підставі розпорядження Першого заступника Керівника  Апарату Верховної Ради України - керуючого справами від 19.09.2019 №2270-к «Про затвердження структури та штатної чисельності секретаріатів комітетів Верховної Ради України дев`ятого скликання».
		          Оцінюючи правомірність указаного розпорядження, суд виходить з наступного.
		          Відповідно до  частини першої статті 1 Закону України «Про комітети Верховної Ради України» комітет Верховної Ради України (далі - комітет) - орган Верховної Ради України, який утворюється з числа народних депутатів України для здійснення за окремими напрямами законопроектної роботи, підготовки і попереднього розгляду питань, віднесених до повноважень Верховної Ради України, виконання контрольних функцій.
		          Згідно з приписами статті 5 цього Закону визначено, що Верховна Рада України затверджує кількість комітетів, їх назви та предмети відання. Кількість комітетів, їх назви та предмети відання можуть бути змінені за рішенням Верховної Ради України нового скликання до вирішення питання про формування персонального складу комітетів.
		Верховна Рада України може утворити новий або ліквідувати раніше створений комітет, змінити назву комітету чи предмет його відання. При утворенні нового комітету одночасно приймається рішення про його предмет відання та персональний склад із одночасним внесенням змін до рішення Верховної Ради України про кількісний склад комітетів.
		Порядок підготовки і розгляду Верховною Радою України питань про утворення, ліквідацію комітетів, зміну їх назв чи предметів відання, обрання, зміни їх керівництва та персонального складу визначається на основі Конституції України    цим Законом та    Регламентом Верховної Ради України.
		Для забезпечення роботи комітетів Верховної Ради України створюються секретаріати комітетів,  які згідно з частиною першою статті 54 Закону України «По комітети Верховної Ради України» є структурними підрозділами Апарату Верховної Ради України, які підпорядковуються комітету і Керівнику Апарату Верховної Ради України.
		          Частиною третьою статті 54 згаданого Закону визначено, що структура і чисельність працівників секретаріатів комітетів за поданням комітетів установлюються розпорядженням Голови Верховної Ради України в межах затвердженої Верховною Ради України чисельності Апарату Верховної Ради України.
		Згідно з частиною четвертою статті 55 Закону України «По комітети Верховної Ради України» керівники відділів та служб (у разі їх утворення), інші працівники секретаріату комітету призначаються на посади та звільняються з посад Керівником Апарату Верховної Ради України за поданням комітету.
		Відповідно до статті 56 Закону України «По комітети Верховної Ради України» права, обов`язки працівників секретаріатів комітетів визначаються Законом України «Про державну службу», цим та іншими законами України.
		Згідно з частинами першою та другою статті 1 Закону України «Про державну службу» державна служба - це публічна служба, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань та функцій держави. Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримання принципів державної служби.
		          За змістом пунктів 3, 7 статті 2 Закону України «Про державну службу»:
		- керівник державної служби в державному органі (далі- керівник державної служби) - посадова особа, яка займає вищу    посаду державної служби в державному органі, до посадових обов`язків якої належить здійснення повноважень з питань державної служби та організації роботи інших працівників у цьому органі; 
		- суб`єкт призначення - державний    орган або посадова особа, яким відповідно до законодавства надано повноважень від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби в державному органі та звільняти з такої посади.
		Відповідно до пункту 4 частини першої статті 17 Закону України «Про державну службу» повноваження керівника державної служби здійснюють у державних органах, посади керівників яких належать до посад державної служби, - керівник відповідного органу.
		Керівник державної служби призначає громадян України, які пройшли конкурсний відбір, на посади державної служби категорії «Б» і «В», звільняє з таких посад, відповідно до цього Закону (пункт 4 частини 2 статті 17 зазначеного Закону).
		Пунктом 2 частини другої статті 31 Закону України «Про державну службу» встановлено, що прийняття рішення про призначення на посади державної служби категорій «Б» і «В»    приймається керівником державної служби, якщо інше не передбачено законом.
		Розпорядженням Верховної Ради України від 25.08.2011 №769 (в редакції розпорядження Голови Верховної Ради України від 20.11.2014 №734) «Про затвердження Положення про Апарат Верховної Ради України» затверджено однойменне Положення  (далі - Положення №769).
		За змістом пунктів 1 та 2 розділу І Положення №769 Апарат Верховної Ради України (далі - Апарат) є постійно діючим органом, який здійснює правове, наукове, організаційне, документальне, інформаційне, експертно-аналітичне, фінансове і матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України, її органів та народних депутатів України.
		Апарат у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України, розпорядженнями Голови Верховної Ради України та Керівника Апарату, іншими нормативно-правовими актами.
		Згідно з приписами пункту 14 розділу ІІ Положення №769 керівник Апарату, поміж іншого, забезпечує діяльність Апарату відповідно до Регламенту Верховної Ради України та цього Положення (підпункт 1); здійснює загальне керівництво, організацію і координацію роботи структурних підрозділів Апарату (підпункт 2); здійснює загальне керівництво щодо добору і розстановки кадрів в Апараті, формування кадрового резерву, організації навчання та підвищення кваліфікації працівників Апарату (підпункт 8).
		Як вбачається із матеріалів справи, розпорядженням першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України №597-к від 31.03.2016 призначено ОСОБА_1 на посаді головного консультанта секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики, отже, прийняття рішення щодо звільнення позивачки з посади головного консультанта секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної справи, який є  структурним підрозділом Апарату Верховної Ради України, законодавством віднесено до повноважень  керівника Апарату Верховної Ради України. 
		Тому оскаржуване розпорядження Керівника Апарату Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з вищевказаної посади прийняте Керівником Апарату Верховної Ради України в межах повноважень, визначених законодавством.
		Що стосується правомірності підстав звільнення позивачки та дотримання процедури   звільнення, то суд уважає за доцільне зазначити про таке.
		Як вбачається зі змісту оскаржуваного розпорядження позивачку звільнено із займаної посади відповідно до пункту 1 частини першої, частини четвертої статті 87 Закону України «Про державну службу», пункту 1 статті 40, статті 44 Кодексу законів про працю України у зв`язку з реорганізацією секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики та на підставі розпорядження Першого заступника Керівника  Апарату Верховної Ради України - керуючого справами від 19.09.2019 №2270-к «Про затвердження структури та штатної чисельності секретаріатів комітетів Верховної Ради України дев`ятого скликання».
		Пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» (у редакції, чинній на час попередження позивачки про можливе наступне звільнення 23.09.2019)  визначено, що підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу. 
		Частиною третьою указаної статті Закону України «Про державну службу» також визначено, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.
		Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.
		Згідно з пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
		Відповідно до частини п`ятої статті 36 Кодексу законів про працю України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).
		Частиною шостою статті 54 Закону України «Про Комітети Верховної Ради України»  передбачено, що у разі ліквідації комітету працівникам секретаріату цього комітету надаються гарантії, передбачені законом.
		Відповідно до вимог статті 49-2 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на час попередження позивачки про можливе наступне звільнення 23.09.2019) про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. 
		При цьому згідно з приписами статті 43 Кодексу законів про працю України Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника)
		Розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.
		У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.
		Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. Якщо працівник або його представник не з`явився на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного частиною другою цієї статті. У разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності. Якщо розірвання трудового договору з працівником проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до виборного органу первинної    профспілкової організації (профспілкового представника), суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду виборного органу первинної    профспілкової організації (профспілкового представника) і після її одержання або відмови виборного органу первинної    профспілкової організації (профспілкового представника) в дачі згоди на звільнення працівника (частина перша цієї статті) розглядає спір по суті.
		Як встановлено судом Керівник Апарату Верховної Ради України звернувся до Об`єднаного профспілкового комітету первинної профспілкової організації Апарату Верховної Ради України з листом від 12.11.2019 №20-45/3361 щодо надання згоди на розірвання трудового договору на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України з працівником Апарату Верховної Ради України - членом профспілкової організації ОСОБА_1 .
		Листом від 19.11.2019 №26/12-111 Об`єднаний профспілковий комітет первинної профспілкової організації Апарату Верховної Ради України повідомив Керівника Апарату Верховної Ради України, що остаточне рішення стосовно надання згоди на звільнення   ОСОБА_1 прийматиметься на засіданні  26.11.2019.
		Листом від 28.11.2019 Об`єднаний профспілковий комітет первинної профспілкової організації Апарату Верховної Ради України повідомив Керівника Апарату Верховної Ради України, що ураховуючи інформацію Управління кадрів Апарату Верховної Ради України щодо наявності відповідних вакантних посад у секретаріаті Комітету з питань податкової та митної політики, а також специфіку процедури призначення на посади в секретаріати комітетів, що здійснюється згідно зі статтею 55 Закону України «Про комітети Верховної Ради України» з дотриманням вимог Закону України «Про державну службу», профком прийняв рішення звернутися до адміністрації з проханням надіслати до голів зазначеного Комітету листа про можливість призначення ОСОБА_1 на відповідні вакантні посади.
		Відтак, остаточне рішення щодо надання згоди на звільнення позивачки  профспілковий орган не прийняв.
		Відсутність такого рішення станом на час звільнення позивачки з роботи є доказом порушення установленої законодавством процедури звільнення працівника, який є членом профспілки. Однак, суд не вбачає за доцільне зупиняти провадження у справі з тим, щоб звернутися до Об`єднаного профспілкового комітету первинної профспілкової організації Апарату Верховної Ради України з метою запитування згоди на звільнення або відмови в наданні згоди на звільнення позивачки, оскільки вбачає й інші порушення, які мали місце при її звільненні.
		Відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» під час розгляду спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про подальше вивільнення.
		Крім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 25.01.2019 у справі №826/3806/17, від 19.03.2020 у справі №804/1542/16, від 18.06.2020 у справі №826/25065/15, власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі наявні вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював, оскільки обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися в установі протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
		Отже, вирішуючи спори про припинення державної служби з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII, суди повинні з`ясувати: чи мала місце ліквідація державного органу або його реорганізація, якщо так, то чи мало це наслідком скорочення чисельності та/або штату державних службовців. Так, скорочення штату може бути встановлено шляхом порівняння штатних розписів цієї юридичної особи до і після її реорганізації.
		Як встановлено судом вище, відповідно до постанови Верховної Ради України від 29.08.2019 №19-IX «Про перелік, кількісний склад і предмети відання комітетів Верховної Ради України дев`ятого скликання» утворено 23 комітети Верховної Ради України дев`ятого скликання, встановлено кількісний склад народних депутатів України, які можуть входити до складу комітетів, визначено предмети відання комітетів.
		Згідно з розпорядженням першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України від 19.09.2019 №2270-к  «Про затвердження структури та штатної чисельності секретаріатів комітеті в Верховної Ради України дев`ятого скликання» визначено, зокрема, структуру секретаріатів комітетів Верховної Ради України, штатна чисельність яких становила 350 одиниць. Зокрема, на базі секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань фінансової політики і банківської діяльності та секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики утворено секретаріат Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики та затверджено його структуру штатною чисельністю в кількості 22 штатні одиниці: керівник секретаріату - 1; заступник керівника секретаріату - 3; головний консультант - 17; старший консультант - 1.
		З листа Управління кадрів Апарату Верховної Ради України від 13.02.2020 №20-45/348, адресованого заступнику керівника відділу зв`язків з органами правосуддя Апарату Верховної ради України, вбачається, що предмети відання Комітету Верховної Ради України з питань фінансової політики  і банківської діяльності та секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики стали предметами відання Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики на базі секретаріату
		Водночас з рішення Окружного адміністративного суду від 10.06.2020 у справі №640/1337/20 за позовом ОСОБА_2 до Апарату Верховної Ради України про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, залишеного без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.11.2020,  вбачається відповідно до розпорядження Голови Верховної Ради України від 24.12.2014 №1777 «Про затвердження структури та штатної чисельності секретаріатів комітетів та секретаріатів спеціальних комісій Верховної Ради України восьмого скликання» кількість штатних одиниць секретаріатів  та секретаріатів спеціальних комісій Верховної Ради України складала. Зокрема, секретаріат Комітету з питань податкової та митної політики, де працювала позивачка, налічував 16 штатних одиниць, з них: завідувач секретаріату - 1; заступник завідувача секретаріату - 2; головний консультант - 9; старший консультант - 4. Штатна чисельність секретаріату Комітету з питань фінансової політики і банківської діяльності, на базі якого створено секретаріат Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики, передбачав 8 штатних одиниць, у тому числі: завідувач секретаріату - 1; заступник завідувача секретаріату - 1; головний консультант - 5; старший консультант - 1.
		Відтак, внаслідок визначення Постановою Верховної Ради України від 29.08.2019 №19-IX нового переліку комітетів Верховної Ради України дев`ятого скликання відбулося скорочення штатної чисельності працівників секретаріатів комітетів Верховної Ради України з 364 штатних одиниць у Верховній Раді України восьмого скликання до 350 штатних одиниць у Верховній Раді України дев`ятого скликання. Разом з тим у штаті новоствореного секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики, загальна чисельність якого 22 штатні одиниці, було 17 посад головного консультанта, тоді як у штаті секретаріату з питань фінансової політики і банківської діяльності та секретаріаті з питань податкової та митної політики разом узятих було 24 штатні одиниці, зокрема 14 посад головного консультанта.
		Таким чином, у секретаріаті Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики, створеного на базі секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань фінансової політики і банківської діяльності та секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики, і якому передано предмети відання загаданих секретаріатів, штатна чисельність посад головного консультанта порівняно із загальною кількістю посад головного консультанта секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань фінансової політики і банківської діяльності та секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики, зросла із 14 до 17. 
		На думку суду, наведені докази не доводять реорганізації державного органу Апарату Верховної Ради в розумінні Закону України «Про державну службу» та Кодексу законів про працю України та скорочення посад головного консультанта у зв`язку з трансформацією вищевказаних секретаріатів Комітету Верховної Ради України.
		Верховний Суд в постанові від 24.07.2020 у справі № 816/654/17 наголосив, що сама лише трансформація одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший без скорочення штату не є підставою для звільнення з публічної служби чи зміни істотних умов її проходження.
		З матеріалів справи вбачається, що Керівник Апарату Верховної Ради України звернувся до Голови Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики та до керівника секретаріату цього Комітету відповідно з листами від 22.11.2019 №20-45/3491 та від 22.11.2019 №20-45/3486 про те, що станом на 26.11.2019 за поданням Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики призначено 16 державних службовців, а 6 працівників секретаріату Комітету Верховної Ради з питань податкової та митної політики та секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань фінансової політики та банківської діяльності залишаються непереведеними, в той час як вакантними в секретаріаті Комітету з питань фінансів, податкової та митної політики залишається 5 посад. З огляду на викладене та відповідно до статті 55 Закону України «Про Комітети Верховної Ради України» керівнику секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики запропоновано внести пропозиції для розгляду на найближчому засіданні названого Комітету, зокрема, питання щодо призначення на вакантні посади вказаного секретаріату Комітету працівника секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної справи ОСОБА_1 , а Голові Комітету Верховної Ради України з питань фінансової політики та банківської діяльності  - на найближчому засіданні розглянути питання щодо її призначення на вакантні посади секретаріату цього Комітету або надати вмотивоване рішення щодо її звільнення.
		Як встановлено судом вище, 02.12.2019 позивачці запропоновано посаду головного консультанта секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики, на яку вона погодилася, проте на вказану посаду призначена не була.
		Листом від 16.12.2019 №20-15/3713 Керівник Апарату Верховної Ради України запропонував позивачці для працевлаштування інші вакантні посади, а саме:
		1)          в Головному науково-експертному управлінні:
		- посаду головного наукового консультанта відділу з питань бюджету, оподаткування та банківської діяльності;
		           2) в Головному юридичному управлінні посади:
		          - головного консультанта сектору з питань європейської інтеграції відділу з міжнародно-правових питань управління конституційного законодавства та державного будівництва;
		          - головного консультанта відділу з питань конституційного, кримінального, адміністративного законодавства та судово-правової реформи управління конституційного законодавства та державного будівництва;
		          - головного консультанта відділу обліку, систематизації законодавства та правил нормопроектування управління конституційного та державного будівництва;
		          - головного консультанта відділу з питань цивільного, податкового, бюджетного законодавства та підприємництва управління цивільного, фінансового та соціального законодавства;
		          - старшого консультанта відділу з питань конституційного, кримінального, адміністративного законодавства та судово-правової реформи управління конституційного законодавства та державного будівництва;
		3) в інформаційному управлінні:
		- посаду головного консультанта відділу роботи з публічною інформацією;
		4) в управлінні комп`ютеризованих систем посади:
		- головного консультанта сектору програмної підтримки та захисту баз даних відділу баз даних законотворчого процесу;
		- головного консультанта відділу спеціалізованих інформаційно-технічних комплексів;
		5) в управлінні забезпечення міжпарламентських зв`язків посади:
		- головного консультанта відділу забезпечення зв`язків з національними парламентами;
		- головного консультанта відділу забезпечення зв`язків з міжнародними парламентськими організаціями;
		- старшого консультанта відділу організаційно-протокольного забезпечення;
		- старшого консультанта відділу забезпечення зв`язків з національними парламентами;
		6) в управлінні кадрів:
		- посаду головного консультанта відділу документального забезпечення (на час відпустки по догляду за дитиною основного працівника);
		7) в управлінні справами посади:
		- головного спеціаліста відділу управління об`єктами державної власності;
		- головного спеціаліста відділу організації будівництва;
		- головного спеціаліста сектору договірної роботи та супроводження закупівель відділу юридичного забезпечення;
		- провідного спеціаліста загального відділу.
		Від запропонованих посад 17.12.2019 ОСОБА_1 відмовилася, стверджуючи що вони не відповідають її професії, спеціальності та кваліфікації.
		Судом встановлено, що згідно з дипломом від 26.06.2006   НОМЕР_1 , ОСОБА_1 у 2006 році закінчила Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова і отримала повну вищу освіту за спеціальністю «Українська мова та література» та здобула кваліфікацію вчителя української мови і літератури та зарубіжної літератури.
		У 2005 році позивачка закінчила повний курс Учбового центру «Терра» за спеціальністю бухгалтер-економіст з правом роботи головним бухгалтером та отримала кваліфікацію бухгалтер-економіст з правом роботи головним бухгалтером, що підтверджується копією диплому від 01.06.2005.
		Водночас, як свідчать матеріали справи, з 2008 року ОСОБА_1 на різних посадах працювала в секретаріаті Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики; секретаріаті Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної справи; секретаріаті Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, банківської діяльності, податкової та митної політики; секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної справи; секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики; секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики, що свідчить про тривалий досвід її роботи за напрямком діяльності у сфері фінансів, банківської діяльності, податкової та митної політики.
		Як зазначено у постанові Верховного Суду від 11.03.2020 у справі № 813/1220/16, поняття «кваліфікація» включає в себе не лише освітній рівень працівника, а й стаж роботи, здатність виконувати особливі доручення керівництва, володіння певними навиками, програмами тощо.
		Суд погоджується з доводами позивачки, що запропоновані посади не відповідали її кваліфікації, зокрема, з огляду на тривалий досвід роботи за напрямком діяльності у сфері фінансів, банківської діяльності, податкової та митної політики. 
		Як наслідок, суд дійшов висновку, що при звільненні ОСОБА_1 відповідачем не було враховано її кваліфікацію  з указаного напрямку діяльності за наявності достатньої кількості в секретаріаті Комітету з питань фінансів, податкової та митної політики Верховної Ради України посад головного консультанта, яка є рівноцінною посаді, яку обіймала позивачка до звільнення. Указану посаду їй було запропоновано для працевлаштування, однак в кінцевому результаті  на посаду не призначено.
		При цьому суд критично сприймає доводи відповідача про відсутність підстав для призначення ОСОБА_1 на посаду головного консультанта секретаріату Комітету з питань фінансів, податкової та митної політики Верховної Ради України у зв`язку з відсутністю подання Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики щодо її призначення  на посаду головного консультанта секретаріату цього Комітету, оскільки відсутність такого подання не звільняє відповідача від обов`язку вжити заходи щодо забезпечення позивачки вакантною посадою за відповідною професією чи спеціальністю, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
		За висновком суду, встановлених вище порушень, допущених відповідачем при прийнятті розпорядження про звільнення позивачки, достатньо для визнання цього розпорядження протиправним і його скасування, тому суд не надає правової оцінки решті доводам позивачки, якими вона обґрунтовує протиправність цього розпорядження, що  узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої  у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10.02.2010).
		Отже, вимога позивачки про визнання протиправним і скасування  розпорядження Керівника Апарату Верховної Ради України від 19.12.2019 №3559-к про її звільнення з вищевказаної посади 19.12.2019 є обґрунтованою та підлягає задоволенню судом.
		Водночас є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню  вимога позивачки про її поновлення на державній службі на посаді головного консультанта секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики з 19.12.2019, що пояснюється тим, що вона на цю посаду не обіймала та не була звільнена з цієї посади.
		Оскільки 19.12.2019 ОСОБА_1 звільнено з державної служби з посади головного консультанта секретаріату  Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики, то з метою поновлення її порушеного права на проходження державної служби, за захистом якого вона звернулася до суду з адміністративним позовом, суд уважає за необхідне відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України вийти за межі позовних вимог і поновити її на посаді головного консультанта секретаріату  Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики з 20.12.2019.
		Крім того, суд звертає увагу, що поновленню на вищевказаній посаді позивачка підлягає саме з 20.12.2019, що обґрунтовується наступним.
		Відповідно до пункту 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України, Міністерства праці України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 днем звільнення вважається останній день роботи. Відтак, день звільнення позивачки 19.12.2019 був останнім її робочим днем на займаній посаді, тому поновленню на цій посаді вона підлягає з наступного дня, тобто з 20.12.2019.
		Згідно з частиною другою статті 235 Кодексу законів про працю України  при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
		З матеріалів справи також вбачається, що після протиправного звільнення ОСОБА_1 з 03.02.2020 була прийнята на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_3 на час виконання його депутатських повноважень (патронатна служба).
		Однак, указана обставина судом не береться до уваги, оскільки виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу і законом    не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин. Наведене відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній в постанові від 20.06.2018 у справі №826/808/16.
		З огляду на це на користь позивачки підлягає стягненню з відповідача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 20.12.2019 по день постановлення судового рішення - 19.02.2021. 
		Період вимушеного прогулу позивачки становить 290 робочий день, а саме у:
		- грудні 2019 року - 7 робочих днів;
		- у 2020 році -  250 робочих днів;
		- січні 2021 року - 19 робочих днів;
		- у лютому 2021 року - 14 робочих днів.
		Згідно з довідкою Управління справами Апарату Верховної Ради України від 14.02.2020 №9-12/1167 середньомісячна заробітна плата позивачки за жовтень  та листопад 2019 року, які передували її звільненню в грудні 2019 року, становила відповідно 25    609,96 грн. та 24    434,01 грн. У жовтні 2019 року кількість робочих днів становила 22, у листопаді 2019 року - 21 робочий день.
		Згідно з указаною довідкою середньомісячна заробітна плата позивачки 25    021,99 грн.
		Відтак, середньоденний заробіток позивачки становитиме 1    163,81 грн. ((25    609,96 грн. + 24    434,01 грн.) : (22 робочих дні + 21 робочий день)), тоді як позивачка помилково вважає, що  середньоденний заробіток становить 1    961,40 грн.
		Середній заробіток за 290 робочий день вимушеного прогулу становить  337 504, 90 грн. (1    163,81 грн. х 290 робочий день = 337 504, 90  грн.).
		          Таким чином, на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 338 668,71 грн. 
		          Беручи до уваги вищевикладене, позовні вимоги є частково обґрунтованими, а тому підлягають до часткового задоволення судом.
		          Згідно з частиною першою статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць (пункт 2); поновлення на посаді у відносинах публічної служби (пункт 3). Отже, негайному виконанню підлягає рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 25    021,99 грн. за виключенням податків та обов`язкових внесків.
		Оскільки сторонами не надано інших доказів понесення судових витрат, такі витрати розподілу та присудженню не підлягають.
		Відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України    суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
		У даному випадку суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю.
		Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням    повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Керуючись статтями  2, 5-11, 19, 77, 90, 139, 194, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України,  Окружний адміністративний суд міста Києва,-
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іпн. НОМЕР_2 ) задовольнити частково.
		Визнати протиправним і скасувати розпорядження Керівника Апарату Верховної Ради України від 19.12.2019 року №3559-к «Про звільнення   ОСОБА_1 з посади головного консультанта».
		Поновити ОСОБА_1 на посаді головного консультанта секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики з 20.12.2019.
		Стягнути з Апарату Верховної Ради України (01008, м. Київ, вулиця Грушевського, будинок 5, код ЄДРПОУ 20064120,) на користь ОСОБА_1 АДРЕСА_1 , іпн. НОМЕР_2 середній заробіток за час вимушеного в розмірі 338 668,71 грн . (триста тридцять вісім тисяч шістсот шістдесят вісім гривень 71 коп.) з відрахуванням з цієї суми податків та обов`язкових платежів.
		У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
		Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного консультанта секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики з 20.12.2019.
		Допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Апарату Верховної Ради України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 25    021,99 грн. (двадцять п`ять тисяч двадцять одна) грн. 99 коп. з відрахуванням з цієї суми податків та обов`язкових платежів.
		 
		Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		          Суддя                                                                                                А.С. Мазур

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...