Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 42/254 : Господарські справи (до 01.01.2019); Справи про банкрутство; Банкрутство.
Надіслано для оприлюднення: 25.02.2021. Зареєстровано: 25.02.2021. Забезпечено надання загального доступу: 26.02.2021.
Дата набрання законної сили: 05.02.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		05 лютого 2021 року 
		м. Київ
		 
		Справа №  42/254 
		 
		 
		Верховний Суд у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду 
		Васьковського О.В. - головуючого, Баранця О.М., Булгакової І.В., Дроботової Т.Б., Кібенко О.Р., Львова Б.Ю., Селіваненка В.П., Уркевича В.Ю.,
		 
		за участі секретаря судового засідання Аліференко Т.В.
		 
		розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Голденграунд"
		на ухвалу Північного апеляційного господарського суду (головуючий - Остапенко    О.М., судді: Отрюх Б.В., Грек Б.М.) від 28.11.2019 
		за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Меджестік" 
		до Публічного акціонерного товариства "Сведбанк"
		про визнання договорів недійсними.
		 
		Учасники справи:
		 
		представник позивача - не з`явився,
		представник відповідача - не з`явився,
		представник скаржника - не з`явився,
		представник Компанії Пресан ЛТД - Кібець С.В., адвокат.
		 
		 
		1.          Короткий зміст вимог
		1.1.           15.11.2011 Господарський суд міста Києва ухвалив рішення про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Меджестік" (далі - Позивач) до Публічного акціонерного товариства "Сведбанк": визнав недійсними іпотечні договори від 18.05.2007 №14/42353/Н-150206/І та №15/42353/Н-150206/І, укладені між АКБ "ТАС-Комерцбанк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Сведбанк", та Позивачем; у задоволенні позову про визнання недійсним кредитного договору від 18.05.2007 №6/42353/Н-191206/К відмовив.
		1.2.          27.12.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю "Голденграунд" (далі - ТОВ "Голденграунд", скаржник) в порядку статті 254 Господарського кодексу України (далі ГПК України) в редакції, чинній з 15.12.2017, звернулося до апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення місцевого суду від 15.11.2011, в якій просило поновити йому строк на апеляційне оскарження, скасувати частково рішення суду та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову в частині визнання недійсними іпотечних договорів від 18.05.2007, укладених між Позивачем та АКБ "ТАС-Комерцбанк".
		1.3.          В обґрунтування вимог апеляційної скарги ТОВ "Голденграунд" зазначило, що оскаржуване судове рішення безпосередньо стосується його прав та інтересів, оскільки місцевим судом визнані недійсними іпотечні договори, якими було забезпечено виконання зобов`язань Позивача за кредитним договором від 18.05.2007 № 6/42353/Н-191206/К, у зв`язку з чим єдиним дійсним забезпеченням виконання кредитних зобов`язань Позивача залишилася іпотека майнового поручителя - ТОВ "Голденграунд" відповідно до іпотечного договору від 31.03.2009; на даний час правонаступником прав кредитора (Публічного акціонерного товариства "Сведбанк") у зобов`язаннях за кредитним договором від 18.05.2007 та договорами забезпечення від    18.05.2007 та від 31.03.2009 є АТ "РВС Банк".
		Скаржник зауважив, що його не було повідомлено про розгляд даної справи та не залучено до участі у справі, в той час як результат розгляду спору про визнання недійсними іпотечних договорів від 18.05.2007 прямо впливає на права та обов`язки ТОВ "Голденграунд", яке як майновий поручитель на момент передання належного йому нерухомого майна в іпотеку банку за іпотечним договором від 31.03.2009 не мало жодних сумнівів щодо можливості повного погашення основним боржником, Позивачем, кредитної заборгованості за рахунок майна, переданого одержувачем кредиту в іпотеку банку за спірними іпотечними договорами від 18.05.2007, вартість якого у декілька разів перевищувала суму кредитної заборгованості Позивача за оспорюваним кредитним договором.
		Скаржник доводив, що при прийнятті оскаржуваного рішення місцевим судом не було враховано, що після укладення 18.05.2007 оспорюваних правочинів сторонами вносились зміни та доповнення не лише до кредитного договору від 18.05.2007, а й до іпотечних договорів від 18.05.2007; такі договори укладались на підставі окремих рішень загальних зборів учасників Позивача, зокрема, договором про внесення змін від 15.01.2010 №    2 до іпотечного договору від 18.05.2007 №    14/42353/Н-150206/I погоджено забезпечення предметом іпотеки виконання Позивачем зобов`язань за кредитним договором від 18.05.2007 №6/42353/Н-191206/К про надання непоновлювальної кредитної лінії в сумі 31 806 197, 96 доларів США зі строком користування коштами до 17.05.2011; зазначений договір укладено на підставі рішення загальних зборів учасників Позивача від 17.12.2009, що свідчить про схвалення учасниками товариства спірних іпотечних договорів, укладених генеральним директором юридичної особи Позивача, та прийняття загальними зборами учасників товариства Позивача рішення про збільшення кредитної лінії, продовження строку повернення коштів та строку дії іпотеки нерухомого майна позивача. 
		Крім цього, скаржник, з посиланням на правові позиції Верховного Суду України у постановах від 12.07.2017 у справі №910/31610/15, від 13.03.2017 у справі №6-147цс17, від 30.11.2016 у справі №6-2362цс16, від 27.04.2016 у справі №6-62цс16, від 09.11.2016 у справі №6-206цс16 зауважив, що дефекти волі товариства, обмеження повноважень його виконавчого органу можуть перебувати поза межами розумного контролю з боку третьої особи, не викликаючи у третьої особи обґрунтованих сумнівів у правомірності дій виконавчого органу товариства; сам факт вчинення виконавчим органом товариства протиправних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами. 
		 
		 
		2.          Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
		2.1.          Справа розглядалася судами неодноразово.
		02.01.2019 Північний апеляційний господарський суд ухвалив: поновити за клопотанням ТОВ "Голденграунд" строк на подання апеляційної скарги, відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ    "Голденграунд" на рішення місцевого суду від 15.11.2011 та призначити справу до розгляду на 25.01.2019.
		25.01.2019 Північний апеляційний господарський суд ухвалив: замінити, за заявою АТ "РВС Банк", відповідача у справі: Публічне акціонерне товариство "Сведбанк" його правонаступником - АТ "РВС Банк" (далі - Відповідач); прийняти відмову Позивача від позову; визнати нечинним рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2011, а провадження у справі №    42/254 закрити.
		10.10.2019 Верховний Суд постановив за результатами розгляду касаційної скарги Компанії Пресан ЛТД, як нового власника іпотечного майна, що передавалось іпотекодавцем - Позивачем: скасувати ухвали Північного апеляційного господарського суду від 02.01.2019 та від 25.01.2019, а справу у скасованій частині направити на новий апеляційний розгляд до суду апеляційної інстанції на стадію розгляду питання щодо відкриття апеляційного провадження.
		2.2.          При новому розгляді справи 28.11.2019 Північний апеляційний господарський суд ухвалив: відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ТОВ    "Голденграунд" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2011.
		2.3.          Рішення суду мотивоване відсутністю підстав для "повторного" перегляду апеляційним судом у порядку статті 272 ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017, оскаржуваного рішення місцевого господарського суду, що вже переглядалось судом апеляційної інстанції (28.12.2011) та судом касаційної інстанції (14.02.2012), і набрало законної сили, так як процесуальним законом, чинним на дату прийняття місцевим судом рішення -15.11.2011, ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017) не було передбачено права на "повторний" апеляційний перегляд судового рішення, в тому числі за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, навіть якщо суд вирішив питання про її права та обов`язки.
		 
		3.          Обставини справи
		3.1          У справі за вимогами Позивача до Публічного акціонерного товариства "Сведбанк" про визнання недійсними кредитного договору від 18.05.2007 №    6/42353/Н-191206/К, а також іпотечних договорів від 18.05.2007 №15/42353/Н-150206/І та №14/42353/Н-150206/І Господарський суд міста    Києва 15.11.2011 ухвалив рішення (що залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.12.2011, постановою Вищого господарського суду України від 14.02.2012 та ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.04.2012 у справі за результатами розгляду заяви Відповідача про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами) про часткове задоволення вимог: визнання недійсними іпотечних договорів від 18.05.2007 №14/42353/Н-150206/І та №15/42353/Н-150206/І, укладених між Позивачем та АКБ "ТАС-Комерцбанк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Сведбанк"; та про відмову у задоволенні позову про визнання недійсним кредитного договору від 18.05.2007 №    6/42353/Н-191206/К.
		 
		4.          Касаційна скарга
		4.1          24.12.2019 ТОВ "Голденграунд" подало касаційну скаргу, в якій просило передати справу №    42/254 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав необхідності формування єдиної правозастосовчої практики застосування статті 55 та пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України щодо захисту прав та інтересів кредиторів та іпотекодавців, а також забезпечення розумної передбачуваності судових рішень; скасувати ухвалу апеляційного суду від 28.11.2019, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду апеляційної скарги ТОВ "Голденграунд" на рішення місцевого суду від 15.11.2011.
		 
		5.          Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		5.1.          Апеляційний суд порушив положення статей 11, 236, 254, 261, 272 ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017, а висновки в оскаржуваній ухвалі не відповідають правовій позиції Верховного Суду у постанові від 06.08.2018 у справі №    910/14369/16, оскільки апеляційний суд не врахував існування вагомих та непереборних обставин, які є підставою для відходу від принципу res judicata у цій справі, а саме: схвалення Позивачем вчинених від його імені 18.05.2007 генеральним директором Позивача спірних іпотечних договорів шляхом прийняття ТОВ "Аквамарин сервіс 2004", як новим власником істотної частки (99,99%) у статутному капіталі Позивача, рішення про надання згоди на отримання непоновлювальної кредитної лінії у новому розмірі із строком повернення коштів до 17.05.2011, що мало наслідком підписання між сторонами спору договору про внесення змін від 15.01.2010 №    2 до іпотечного договору від 18.05.2007 №    14/42353/Н-150206/I.
		5.2.          Апеляційний суд неправильно застосував у спірних правовідносинах норму процесуального права - статтю 272 ГПК України, оскільки апеляційному суду при вирішенні питання про можливість допуску апеляційної скарги ТОВ    "Голденграунд" до провадження належало керуватися приписами процесуального закону, чинного на момент подання апеляційної скарги у грудні 2018 року, тобто ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017, нормами якого особі, яка не брала участі у справі, однак вважає, що рішенням суду першої інстанції вирішено питання про її права та обов`язки, надано право оскаржити рішення місцевого суду в апеляційному порядку (стаття 254    ГПК    України), в тому числі якщо таке судове рішення вже було предметом апеляційного (та касаційного) перегляду та залишено без змін (стаття 272 ГПК    України).
		5.3.          Апеляційний суд помилково взяв до уваги роз`яснення Вищого господарського суду України, викладені в пункті 5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 №    7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" про те, що подання апеляційної скарги на рішення місцевого суду, яке вже було переглянуто в апеляційному порядку, виключає можливість розгляду такої апеляційної скарги по суті в силу приписів ГПК    України в редакції, чинній до 15.12.2017, оскільки на дату подання ТОВ    "Голденграунд" апеляційної скарги - 27.12.2018, до спірних правовідносин підлягали застосуванню положення ГПК    України в редакції, чинній з 15.12.2017, процесуальним законом було передбачено право суду апеляційної інстанції на "повторний" апеляційний перегляд рішення місцевого суду у разі наведення скаржником як особою, яка не брала участі у розгляді справи і зазначала про порушення її прав та інтересів оскаржуваним судовим рішення, інших доводів, ніж були викладені в апеляційній скарзі, за якою було здійснено апеляційний перегляд судового рішення, і були предметом дослідження апеляційного суду при первісному апеляційному розгляді.
		 
		6.          Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
		6.1.          Аргументи Відповідача у відзиві на касаційну скаргу загалом аналогічні аргументам у касаційній скарзі.
		6.2.          Аргументи Компанії Пресан ЛТД у відзиві на касаційну скаргу загалом аналогічні мотивам в оскаржуваній ухвалі апеляційного суду.
		 
		7.          Обґрунтування передання справи на розгляд об`єднаної палати
		7.1.          Ухвалою Верховного Суду від 12.08.2020 справу з касаційною скаргою ТОВ    "Голденграунд" на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2019 і доданими до неї документами передано на розгляд Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду на підставі частини другої статті 302 ГПК України, оскільки колегія суддів вважала за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах: від 17.09.2019 у справі №    20/5007/101/11 та від 02.04.2019 у справі №    922/765/15, - щодо неможливості "повторного" перегляду в апеляційному порядку судового рішення, яке було переглянуте в апеляційному порядку за апеляційною скаргою іншої особи за правилами ГПК    України в редакції, чинній до 15.12.2017, і набрало законної сили.
		7.2.          Суд, ухвалюючи про передачу справи на розгляд Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, виходив з:
		1)          права особи, яка не брала участі у справі, однак вважає, що рішенням місцевого суду, прийнятим та переглянутим апеляційним судом до 15.12.2017, вирішено питання про її права та обов`язки, очікувати застосування норм процесуального права (статей 17, 254, 261, 272 ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017) відповідно до закону, чинного на момент вирішення апеляційним судом питання щодо відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою після закінчення апеляційного розгляду справи, з огляду на відсутність в розділі XI "Перехідні положення" ГПК України в редакції Закону України №    2147-VII від 03.10.2017 імперативних приписів щодо заборони на "повторний" апеляційний перегляд в порядку статей 254, 272 ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017, судових рішень, які були переглянуті в апеляційному (та касаційному) порядку за правилами ГПК    України в редакції, чинній до 15.12.2017, та набрали законної сили;
		2)          правової природи норм Розділу ХI "Перехідні положення" ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) як допоміжних норм, що призначені сприяти запровадженню основних норм ГПК України ("тіла" закону) та не можуть тлумачитися, як спеціальні норми, які існують автономно від основних норм, інкорпорованих в нову редакцію ГПК України;
		3)          висновків Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21.10.2010), відповідно до яких суд зауважив, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться; цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, але й до національних судів;
		4)          відмінності практики суду господарської юрисдикції (з висновками Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 17.09.2019 у справі №    20/5007/101/11 та від 02.04.2019 у справі №    922/765/15) від практики судів адміністративної та цивільної юрисдикцій (з висновками у постановах: від 18.03.2020 у справі №    667/3883/15-ц, від 13.01.2020 у справі №815/1354/15) при вирішенні питання про допуск до апеляційного провадження апеляційної скарги, яка подана до суду апеляційної інстанції після набрання чинності 15.12.2017 Законом України від 03.10.2017 №2147-VIII, на рішення місцевого суду, що прийняте та залишене без змін за наслідком його апеляційного перегляду до 15.12.2017, оскільки касаційні суди адміністративної та цивільної юрисдикцій, на відміну від касаційного суду господарської юрисдикції, допускають скаржників до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду цивільної, адміністративної справ до набрання чинності 15.12.2017 змінами до Цивільного процесуального кодексу    України (далі - ЦПК України) та Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), застосовуючи у справах цивільної й адміністративної юрисдикцій однаковий підхід у застосуванні відповідних приписів процесуальних законів (статті    370    ЦПК України та статті 323 КАС України).
		 
		8.          Розгляд справи Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду
		8.1.          18.09.2020 Суд ухвалив відкласти розгляд касаційної скарги до надходження наукового висновку у цій справі від Науково-консультативної ради при Верховному Суді, перед фахівцями якої поставлені такі питання:
		1.           Чи можуть обмежуватися положення статей 3, 272 ГПК України щодо права на апеляційний перегляд судових рішень особою, яка не була присутня під час апеляційного оскарження, з огляду на встановлення судом факту первісного апеляційного перегляду рішення місцевого суду за правилами ГПК    України, які діяли до набрання чинності 15.12.2017 ГПК    України в редакції Закону України №2147-VII від 03.10.2017?
		2.          Яке правове значення має відсутність у Розділі ХI "Перехідні положення" ГПК України в редакції Закону України №2147-VII від 03.10.2017 норми щодо застосування (незастосування) статті 272 ГПК України у справах, апеляційний перегляд судових рішень за якими відбувся до 15.12.2017 (до набрання чинності новою редакцією ГПК України)?
		3.          Чи охоплюється принципом верховенства права право на "повторний" апеляційний перегляд рішення суду, яким вирішено питання про права та обов`язки особи, яка не приймала участі у справі, в системному тлумаченні статей 8, 24 (частина перша), 55 (частина перша), 129 (частини друга пункт 8) Конституції України та частини першої статті 91 ГПК України в редакції, чинній до 15.12.2017?
		4.          Чи буде відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на розгляд справи судом) та статті    1    Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на мирне володіння майном) недопуск особи, яка не брала участь у справі, до апеляційного суду в порядку статті 272 ГПК України, з огляду на оскарження такою особою рішення місцевого суду, прийнятого за правилами ГПК України в редакції, яка діяла до 15.12.2017?
		8.2.          19.10.2020 надійшов науковий висновок членів Науково-консультативної ради при Верховному Суді: кандидата юридичних наук Беляневича В.Е. та доктора юридичних наук, професора Беляневич О.А.; що сформулювали позицію з кожного із поставлених Судом питань. 
		8.3.          04.12.2020 Компанія Пресан ЛТД подала клопотання про долучення до матеріалів справи наукового висновку члена Науково-консультативної ради при Верховному Суді, доктора юридичних наук, професора ОСОБА_1 з питань застосування перехідних положень ГПК України в редакції Закону України № 2147-VII від 03.10.2017 про право на апеляційне оскарження. Цей висновок був складений за зверненням представника Компанії Пресан ЛТД, адвоката Кібця    С.В.
		8.4.          Суд прийняв ці висновки та частково врахував, водночас покладаючись у своїх висновках на судову практику та власні мотиви.
		 
		 
		9.          Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права
		Щодо допуску справи до перегляду в суді апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи
		9.1.          У справі порушено питання щодо допуску до апеляційного провадження скарги, яка подана до суду апеляційної інстанції після набрання чинності 15.12.2017 ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, на рішення місцевого суду, що прийняте та залишене без змін за наслідком його апеляційного перегляду за правилами ГПК    України в редакції, чинній до 15.12.2017.
		9.2.          Правила перегляду судових рішень в апеляційному провадженні визначені в главі 1 "Апеляційне провадження" розділу ІV "Перегляд судових рішень" чинного ГПК України. 
		Частина перша статті 254 цього кодексу встановлює загальне правило, згідно з яким учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
		9.3.          Апеляційний суд встановив, що у цій справі Господарський суд міста Києва 15.11.2011 ухвалив рішення, яке за результатами перегляду в апеляційному провадженні залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.12.2011 (пункт 3.1.).
		Крім цього апеляційний суд встановив, що у справі здійснювався перегляд судових рішень у касаційному порядку, за результатами якого Вищий господарський суд України 14.02.2012 прийняв постанову про залишення без змін рішення господарського суду міста Києва від 15.11.2011 та постанови Київського апеляційного господарського суду від 28.12.2011.
		Апеляційний суд також встановив, 10.04.2012 Господарський суд міста Києва за результатами перегляду судового рішення у цій справі за нововиявленими обставинами у цій справі ухвалив залишити без змін рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2011.
		9.4.          Правила перегляду судових рішень в апеляційному провадженні на час постановлення у 2011 році рішення суду першої інстанції у цій справі були визначені ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017).
		Відповідно до частини першої статті 91 цієї редакції ГПК України сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участі у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мали право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.
		Прийняття і розгляд апеляційної скарги на рішення, яке набрало законної сили, були можливими лише з дотриманням приписів частини другої статті 93 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) щодо поновлення строку подання скарги.
		У той же час, згідно з ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) якщо апеляційну скаргу було подано на рішення чи ухвалу місцевого господарського суду, яку вже було переглянуто в апеляційному порядку, то відповідні обставини виключали перегляд судових актів суду першої інстанції апеляційним господарським судом. 
		Правова позиція з наведеного питання викладена в пункті 5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 7, у редакції постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 12 та від 23.03.2012 №    3 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України".
		9.5.          Таким чином, станом на час постановлення оскаржуваного ТОВ    "Голденграунд" в апеляційному порядку судового рішення у цій справі положення ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017) не передбачали можливості "повторного" апеляційного чи касаційного перегляду судового рішення, в тому числі і за скаргою особи, яка не брала участі у справі, і у тому випадку, якщо господарський суд вирішив питання про її права та обов`язки.
		При цьому додержання прав усіх осіб під час апеляційного перегляду судового рішення забезпечували положення статті 101 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017), відповідно до яких апеляційний розгляд справ не обмежувався доводами апеляційної скарги, а апеляційний суд, повторно розглядаючи справу, здійснював перевірку законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції у повному обсязі. 
		9.6.          Нова редакція ГПК (в редакції Закону України від 03.10.2017    №    2147-VIII), на відміну від попередньої, а саме стаття 272 Кодексу, містить новелу, яка надає право та встановлює порядок розгляду апеляційної скарги, що надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи.
		Відповідно до частини 1, 3, 4 статті 272 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) якщо апеляційна скарга надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи, і особа, яка подала скаргу, не була присутня під час апеляційного розгляду справи, суд розглядає відповідну скаргу за правилами цієї глави; за результатами розгляду апеляційної скарги суд приймає постанову відповідно до статті 282 цього Кодексу. При цьому за наявності підстав може бути скасовано раніше прийняту постанову суду апеляційної інстанції; суд апеляційної інстанції розглядає скаргу, вказану в частині першій цієї статті, в межах доводів, які не розглядалися під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи.
		9.7.          Розділ ХІ "Перехідні положення" ГПК України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII) містить норми, які встановлюють особливості введення в дію нової редакції ГПК. За своєю правовою природою ці норми є темпоральними, які забезпечують належне запровадження та дію в часі нових процесуальних норм задля регулювання відповідних відносин, а з іншого боку - визначають межі дії процесуальних норм (задля регулювання відносин) в редакції Кодексу, що втратила чинність. 
		Розділ ХІ "Перехідні положення" ГПК України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII) не передбачає повторного апеляційного перегляду судових рішень, які були переглянуті в апеляційному порядку за правилами ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017).
		Водночас положення цього розділу не містять імперативних приписів і щодо заборони повторного апеляційного перегляду в порядку статей 254, 272 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) судових рішень, які були переглянуті в апеляційному (та касаційному) порядку та набрали законної сили за правилами ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017), аргументи про що і стали однією із підстав для передачі цієї справи на розгляд Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду (підпункти 1, 2 пункту 7.1.).
		У вирішенні цього питання Суд звертається до нормативного врегулювання порядку дії закону в часі. 
		9.8.          Відповідно статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
		Отже Основним Законом закріплений принцип незворотності дії закону у часі.
		Згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 06.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності 
		9.9.          Відповідно до частини третьої статті 3 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
		За змістом цієї норми під час розгляду справи має застосовуватися той нормативно-правовий акт, який набув чинності та залишався таким на момент вчинення процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
		Особливість цього темпорального правила полягає в тому, що процесуальні відносини завжди залежні від законодавчої форми правового закріплення відповідних процедур. Застосування процесуальної норми, у тому числі тієї, що узгоджує дію закону в часі, здійснюється у взаємозв`язку з іншими процесуальними нормами для виконання завдань судочинства у передбачених формах та на різних стадіях судового провадження. У цьому аспекті темпоральні норми встановлюють межі реалізації суб`єктивних процесуальних прав у відповідних господарсько-процесуальних правовідносинах.
		9.10.          Визначена згідно з нормами статей 91, 93, 97, 98 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) процедура апеляційного оскарження судового рішення суду першої інстанції передбачала, що особи, які не брали участь у справі, були наділені процесуальним правом подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, і в тому разі, коли був пропущений встановлений статтею 93 ГПК    України строк для апеляційного оскарження судового рішення - за заявою про поновлення строку на подання апеляційної скарги.
		9.11.          За наведеного правового регулювання порядку та строку на подачу апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, особою, яка не брала участь у справі, але стосовно якої господарський суд вирішив питання про права та обов`язки, з урахуванням висновків в пункті 9.4, цей строк завершувався і з моментом завершення апеляційного розгляду справи та не підлягав поновленню (був присічним).
		А тому суб`єктивне процесуальне право такої особи на здійснення апеляційного оскарження відповідного судового рішення, що не було реалізовано в період чинності ГПК    України (в редакції, чинній до 15.12.2017), припинялось з втратою чинності цим Кодексом, та не підлягало відновленню без спеціального застереження про це за новим процесуальним законом - ГПК    України (в редакції, чинній з 15.12.2017). 
		Між тим ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) не містить такого застереження.
		9.12.          Узагальнюючи наведені висновки, Суд зазначає: якщо особа, яка не брала участь у справі, а суд вирішив питання про її права та обов`язки, не реалізувала своє суб`єктивне процесуальне право - на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції протягом строків для апеляційного оскарження цього рішення відповідно до положень ГПК України в редакції, чинній на момент розгляду справи (чинній до 15.12.2017), то рішення суду першої інстанції є таким, що набрало законної сили за правилами ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017), і не може бути оскаржено із застосуванням нових правил на апеляційне оскарження судового рішення - відповідно до ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017).
		9.13.          У зв`язку із наведеними висновками, поширення скаржником правил оскарження судового рішення відповідно до статті 272 ГПК України на правовідносини з оскарження (судового рішення), що припинились в період чинності ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017), з буквальним прочитанням скаржником положень частини третьої статті    3    ГПК    України (в редакції, чинній з 15.12.2017), однак без урахування (застосування) принципу незворотності дії закону у часі, спотворює (викривлює) зміст норми частини третьої статті 3 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017).
		9.14.          Поряд з викладеним Суд зазначає, що закріплення принципу незворотності дії нормативно-правого акта у часі на конституційному рівні також є гарантією стабільності правовідносин, у зв`язку з чим Суд зазначає про таке.
		У статті 1 Конституції України закріплено, що Україна є правовою державою.
		Відповідно до статті 8 Конституції України пункту 1 частини третьої статті 2, частини першої статті 11 ГПК України визнається і діє принцип верховенства права. 
		Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
		Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (рішення Конституційного Суду від 30.01.2003, № 3-рп/2003). Верховенство права - це панування права в суспільстві (рішення від Конституційного Суду від 02.11.2004, № 15-рп/2004).
		У низці своїх рішень ЄСПЛ, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, також указав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права частиною спільної спадщини Договірних Сторін. 
		Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (пункт 61 рішення ЄСПЛ у справі "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v. Romania) [GC], No. 28342/95, ECHR 1999-VII). 
		В основі принципу юридичної визначеності, як одного із істотних елементів принципу верховенства права, лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися.
		Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях ЄСПЛ від 03.12.2003 у справі "Рябих проти Росії", від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 18.11.2004 у справі "Праведная проти Росії", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Понамарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до принципу res judicata (пункт 62 рішення ЄСПЛ у справі "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v. Romania) [GC], No. 28342/95, ECHR 1999-VII), тобто поваги до остаточного рішення суду. 
		Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (пункт 52 рішення ЄСПЛ у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), № 52854/39, ECHR 2003-IX, пункт 46 рішення ЄСПЛ у справі "Устименко проти України" №    32053/13). 
		Отже, забезпечення принципу res judicata є однією з найважливіших засад гарантування державою реалізації права людини на справедливий суд.
		9.15.          Враховуючи викладене, здійснення перегляду судового рішення, яке набрало законної сили і є чинним, є порушенням принципу правової певності як однієї з найважливіших засад гарантування державою реалізації права людини на справедливий суд, оскільки таке рішення не може бути поставлено під сумнів, а здійснення перегляду цього рішення не є виправданим та обґрунтованим, оскільки може мати наслідком порушення прав інших осіб, які покладаються на чинність рішення, здійснюючи свої права та обов`язки протягом усього часу чинності цього рішення. 
		9.16.          Підтверджуючи правильність наведеної позиції, Суд, керуючись положеннями частини четвертої статті 11 ГПК    України (в редакції, чинній з 15.12.2017) (щодо застосування судом при розгляді справ, зокрема практики ЄСПЛ як джерела права), звертається окрім судової практики ЄСПЛ, наведеної в пункті 9.14 цієї постанови, також до судової практики ЄСПЛ, відповідно до якої:
		У справі "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства. До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика. Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія (ЄСПЛ аналогічної позиції дотримується у справі "Steel and others v. The United Kingdom")
		Також у рішенні в справі "The Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд зазначив, що закон повинен бути досить доступним, він повинен служити для громадянина відповідним орієнтиром, достатнім у контексті, в якому застосовуються певні правові норми у відповідній справі; норма не може вважатися законом, якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, яка дає можливість громадянинові регулювати свою поведінку.
		При цьому ЄСПЛ у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
		Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції.
		Консультативна рада європейських судів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень наголосила на тому, що судді повинні послідовно застосовувати закон.
		9.17.          З огляду на викладене та ураховуючи встановлені апеляційним судом обставини перегляду рішення суду першої інстанції від 15.11.2011, що ухвалене та набрало законної сили до набрання чинності ГПК України в редакції Закону України № 2147-VII від 03.10.2017, переглядалось в апеляційному порядку за правилами чинного до 15.12.2017 ГПК    України, а також обставини перегляду рішення суду першої інстанції в касаційному порядку та за нововиявленими обставинами за правилами ГПК України (чинного до 15.12.2017) (пункт 3.1.), тобто із застосуванням як звичайної (ординарної), так і спеціальної (екстраординарної) процедури, Суд дійшов висновку про відсутність підстав для відходу від принципу res judicata у цій справі.
		А тому Суд не бере до уваги стверджуванні скаржником "вагомі й непереборні обставини" (пункт 5.1) та наведені скаржником підстави відповідно до частини п`ятої статті 272 ГПК України.
		9.18.          У зв`язку із цим Суд погоджується з правильними висновками суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження у справі за апеляційною скаргою ТОВ "Голденграунд" на підставі пункту 1    частини першої статті 261 ГПК України та з аналогічними аргументами Компанії Пресан ЛТД (пункт 6.2.).
		Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.04.2019 у справі №    922/765/15 та від 17.09.2019 у справі № 20/5007/101/11, від яких Суд не вбачає підстав відступити з мотивів, наведених в ухвалі від 12.08.2020 (пункт 7.1.). 
		9.19.          Щодо висновків в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13.01.2020 у справі №    815/1354/15 та в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №    667/3883/15-ц (підпункт 4 пункту 7.2.), то Суд звертається до приписів частини четвертої статті 3 КАС України (в редакції, чинній з 15.12.2017) та частини четвертої статті 3 ЦПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017), які за змістом є ідентичними та передбачають, що закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі. 
		Між тим господарське судочинство, зокрема положення частини третьої статті 3 ГПК України (в чинній редакції), на відміну від цивільного та адміністративного судочинства, не містить правового регулювання щодо дії процесуального закону в часі аналогічно наведеному в ЦПК України та в КАС України.
		Крім цього, Суд, звертається до завдань господарського судочинства згідно з положеннями статті 2 чинного ГПК України, особливість яких, порівняно з іншими видами судочинства (кримінального, адміністративного), полягає в тому, що перебуваючи в приватноправових відносинах рівності та непідпорядкуванні, жодна із сторін у господарському судочинстві не може вважатися такою, що отримала сприятливий режим захисту певних прав новим процесуальним законом, позаяк інша сторона процесу опинялась би у менш сприятливому становищі. 
		Дійшовши наведених висновків, Суд відхиляє протилежні аргументи скаржника (пункти 5.1.- 5.3.) та Відповідача (пункт 6.1.).
		9.20.          Таким чином рішення апеляційного суду, що переглянуто в передбачених статтею 300 ГПК України межах, про відмову у відкритті апеляційного провадження за скаргою особи, яка не приймала участі у справі, не була залучена як учасник справи до її розгляду, на судове рішення, що було ухвалене та набрало законної сили до набрання чинності ГПК України в редакції Закону України № 2147-VII від 03.10.2017 та переглядалось в апеляційному порядку за правилами ГПК України, чинного до 15.12.2017, прийнято відповідно до норм законодавства, а також відповідно до встановлених на підставі доказів у справі обставин справи. 
		У зв`язку з викладеним та з урахуванням положень пункту 1 частини першої статті 308 та статті 309 ГПК України оскаржувана ухвала апеляційного суду підлягає залишенню без змін як законна та обґрунтована.
		9.21.          У зв`язку із відмовою у задоволенні касаційної скарги судові витрати за подання касаційної скарги покладаються на скаржника - Товариство з обмеженою відповідальністю "Голденграунд".
		Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд
		П О С Т А Н О В И В :
		1.          Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Голденграунд" залишити без задоволення.
		2.          Ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2019 у справі №    42/254 залишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                О.В. Васьковський
		Судді                                                                                          О.М. Баранець
		                                                                                              І.В. Булгакова
		                                                                                           Т.Б. Дроботова
		                                                                                           О.Р. Кібенко
		                                                                                           Б.Ю. Львов
		                                                                                              В.П.    Селіваненко
		                                                                                          В.Ю. Уркевич

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...