Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 712/12136/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи про звільнення майна з-під арешту (виключення майна з опису).
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 26.02.2021. Забезпечено надання загального доступу: 26.02.2021.
Дата набрання законної сили: 03.02.2021
Номер судового провадження: 61-4726ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Ухвала
		Іменем України
		 
		03 лютого 2021 року
		місто Київ
		 
		справа № 712/12136/18
		провадження № 61-4726св19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Ступак О. В., 
		суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Соснівський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області, 
		треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Черкаська філія державного підприємства «Національні інформаційні системи»,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Соснівського районного суду м. Черкаси від 06 грудня 2018 року у складі судді Мельник І. О., постанову Апеляційного суду Черкаської області від 31 січня 2019 року у складі колегії суддів: Вейтас І. В., Бездрабко В. О., Приходько Л. А.,
		ВСТАНОВИВ:
		І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Стислий виклад позиції позивача
		У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Соснівського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області (далі - ВДВС) про зняття арешту.
		В обґрунтування позову посилався на те, що на виконанні державного виконавця ВДВС знаходиться виконавче провадження від 02 червня 2015 року № 47727431 з виконання виконавчого листа від 16 березня 2015 року № 2/695/8/15, виданого Золотоніським міськрайонним судом Черкаської області, про стягнення з нього на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 аліментів у твердій грошовій сумі у розмірі 500, 00 грн щомісячно, до досягнення сином повноліття. У зв`язку із утворенням заборгованості за аліментами державним виконавцем ВДВС 22 вересня 2015 року ухвалено постанову, якою на нерухоме майно позивача, а саме на квартиру АДРЕСА_1 накладено арешт. Протягом 2016 та 2017 років позивач заборгованість погасив та щомісячно сплачує аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 . Позивач зазначає, що оскаржуваною постановою порушено не тільки його права і законні інтереси, а і його матері ОСОБА_3 , оскільки частина арештованої квартири належить їй.
		Стислий виклад заперечень відповідача
		Відзив на позов не надходив.
		Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 06 грудня 2018 року закрито провадження у справі.
		Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про закриття провадження у справі, керувався тим, що ОСОБА_1 є боржником у виконавчому провадженні, а тому для нього встановлений інший порядок захисту порушеного права шляхом звернення до суду із скаргою, а не у порядку позовного провадження.
		Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 31 січня 2019 року ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.
		Рішення апеляційного суду обґрунтовувалася тим, що ОСОБА_1 є стороною виконавчого провадження, отже спірне питання регулюється спеціальними нормами права, встановленими у розділі VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень». Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що зазначений спір не підлягає розгляду у порядку позовного провадження.
		ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у лютому 2019 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, справу повернути для продовження розгляду.
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга обґрунтовується неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права. Заявник зазначає, що суди дійшли необґрунтованих висновків про те, що зазначений спір не підлягає розгляду у порядку позовного провадження. Заявник стверджує, що він буде позбавлений можливості захистити свої права та інтереси у разі звернення до суду зі скаргою на дії державного виконавця.
		Узагальнений виклад позиції інших учасників справи 
		У наданому відзиві відповідач просив касаційну скаргу залишити без задоволення.
		ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
		Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою.
		Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
		Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у березні 2019 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
		З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи в межах доводів касаційної скарги, за результатами чого зробив такі висновки. 
		Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
		Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на виконанні ВДВС перебуває виконавчий лист від 16 березня 2015 року № 2/695/8/15, виданий Золотоніським міськрайонним судом Черкаської області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів у розмірі 500, 00 грн щомісячно.
		Постановою державного виконавця ВДВС від 22 вересня 2015 року накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить боржнику ОСОБА_1 .
		Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі 
		Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
		Верховний Суд в оцінці оскаржуваних рішень врахував, що відповідно до частини першої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
		Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
		Під час виконання судових рішень учасники справи мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
		Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
		При цьому в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби (приватного виконавця).
		Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого виду судочинства.
		Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
		У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».
		Відповідно до частини другої статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 
		1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.
		В обґрунтування оскаржуваних рішень суди посилалися на пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України, відповідно до якого суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
		Критеріями розмежування судової юрисдикції та належного виду провадження, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства і в порядку певного виду провадження, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути безпосереднє визначення в законі певного виду судочинства, а також певного виду судового провадження, в якому розглядається визначена категорія справ.
		Водночас, дійшовши висновку про те, що вирішення питання про скасування арешту з майна позивача не підлягає вирішенню у позовному провадженні, суди неправильно застосували положення статті 255 ЦПК України, оскільки, не врахувавши, що наведене правило регламентує виключно підстави закриття провадження у справі лише у разі, якщо така справа взагалі не підлягає розглядові у порядку цивільного судочинства, а не у разі, якщо позивач обрав неправильний вид провадження у межах цивільного судочинства.
		Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Зазначеною нормою цивільного права визначено способи захисту прав та інтересів. Зокрема, пунктом 10 частини другої статті 16 ЦК України визначено способом захисту цивільних прав та інтересів судом визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
		Таким чином, закон визначає ефективний та належний спосіб захисту порушеного права та інтересу особи - боржника внаслідок наявності обтяжень, накладених державним виконавцем на його майно в межах виконавчого провадження - має право на оскарження рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
		Позивач зазначає, що обтяження накладено державним виконавцем в межах виконавчого провадження, де він був боржником.
		Таким чином, позивачем неправильно обрано спосіб захисту своїх прав та інтересів, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
		Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 636/2408/19 (провадження № 61-21706св19), у постанові від 23 грудня 2020 року у справі № 554/7908/17-ц (провадження 
		№ 61-4357св19), підстав відступити від них судом не встановлено.
		За наведених обставин висновки судів першої та апеляційної інстанцій про закриття провадження в справі є помилковими.
		Щодо підстав передачі справи на розгляд Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
		Верховний Суд під час вирішення цього спору встановив наявність інших, відмінних за змістом правових висновків щодо застосування тих же норм права у подібних правовідносинах, сформульованих та викладених в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду.
		Зокрема, такими прикладами формулювання іншого правового висновку є такі, що викладені у постанові: від 29 липня 2020 року у справі № 161/3171/19 (провадження № 61-2484св20), ухваленій Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду.
		За обставинами наведеної справи до суду звернувся позивач, який є боржником у виконавчому провадженні, із позовом про зняття арешту на його майно, що накладений державним виконавцем у межах виконавчого провадження.
		У постанові зроблений висновок, що оскільки арешт накладено на майно боржника у межах виконавчого провадження з метою забезпечення виконання рішення суду, тому він не може виступати позивачем у цій справі і така справа не підлягає розгляду в позовному провадженні і висновки судів про необхідність закриття провадження у справі є обґрунтованими.
		Отже, судом касаційної інстанції під час перегляду оскаржуваних судових рішень констатується наявність різних за змістом застосувань положень статті 255 ЦПК України у подібних правових ситуаціях колегій суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
		Верховним Судом також встановлена наявність подібних висновків і в постанові від 27 січня 2021 року у справі № 157/298/19 (провадження 
		№ 61-20261св19), ухваленій Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, що додатково свідчить про наявність протилежних за змістом підходів до вирішення визначеної категорії справ.
		З огляду на наведений аналіз норм матеріального права за встановлених фактичних обставин справи Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від правових висновків, викладених у постановах від 29 липня 2020 року у справі № 161/3171/19 (провадження № 61-2484св20), ухваленій Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, від 27 січня 2021 року у справі 157/298/19 (провадження № 61-20261св19), ухваленій Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що у разі звернення до суду із позовом про скасування арешту з майна боржника, накладеного у межах виконавчого провадження, у суду відсутні процесуальні повноваження закрити провадження у справі відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, водночас це є підставою для відмови у позові через неправильно обраний спосіб захисту порушених прав.
		Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
		Однакове застосування закону забезпечуватиме реалізацію верховенства права, рівність перед законом та правову визначеність у державі. Єдність у практиці застосування одних й тих самих норм права поліпшуватиме громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також сприятиме утвердженню довіри до судової влади в цілому.
		Ухвалення протилежних чи суперечливих судових рішень, особливо судом вищої інстанції, може призвести до порушення права на справедливий суд, закріпленого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
		Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.
		Згідно з частиною другою статті 403 ЦПК України та з урахуванням наведеного наявні підстави для передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
		Керуючись статтями 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		УХВАЛИВ:
		Передати на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу № 712/12136/18 (провадження № 61-4726св19) за позовом ОСОБА_1 до Соснівського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Черкаська філія державного підприємства «Національні інформаційні системи», про зняття арешту, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Соснівського районного суду м. Черкаси від 06 грудня 2018 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 31 січня 2019 року.
		Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                                     О. В. Ступак
		 
		 
		Судді                                                                                                              І. Ю. Гулейков
		 
		 
		                                                                                                                        С. О. Погрібний
		 
		 
		                                                                                                                        Г. І. Усик
		 
		 
		                                                                                                                        В. В. Яремко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...