Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 199/5396/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано судом: 01.03.2021. Зареєстровано: 01.03.2021. Оприлюднено: 02.03.2021.
Дата набрання законної сили: 01.04.2021
Номер судового провадження: 2/199/743/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		                                                
		                                                                       Справа № 199/5396/20
		                                                                       (2/199/743/21) 
		 
		РІШЕННЯ
		Іменем України
		 
		25.02.2021 року         Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська
		 
		у складі головуючого судді - Авраменка А.М.,
		при секретарі судового засідання - Завродській Т.М.,
		 
		за участю представника позивача - Анастасіаді С.Г. ,
		представника відповідача - ОСОБА_4,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області до ОСОБА_2 про відшкодування завданої матеріальної шкоди, -
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		В провадженні Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська перебуває вищевказана цивільна справа, в обґрунтування позовних вимог за якою позивач послався на те, що 13 серпня 2018 року з вини відповідача, який керував автомобілем «ЗАЗ 1102» д.н.з. НОМЕР_1 , сталася ДТП, внаслідок якої потерпілому ОСОБА_3 завдано тілесних ушкоджень, а також потерпілий тимчасово втратив працездатність, внаслідок чого йому було видано всім листків непрацездатності. Оскільки ОСОБА_3 на момент вказаної ДТП перебував у трудових правовідносинах із ТДВ «Дніпропетровське автотранспортне підприємство 11205», позивачем, як страховиком, за заявами вказаного роботодавця у зв`язку із настанням наведеного нещасного випадку невиробничого характеру за 168 днів тимчасової непрацездатності ОСОБА_3 в якості компенсації втрати останнім заробітної плати виплачено потерпілому 19703,04 гривні. Вказані кошти позивач оцінює як майнову шкоду, завдану йому відповідачем, як володільцем джерела підвищеної небезпеки - «ЗАЗ 1102» д.н.з. НОМЕР_1 , в ході ДТП від 13 серпня 2018 року, по результатам якої позивач змушений був виплатити потерпілому неведену суму коштів. З викладених підстав позивач і звернувся до суду із даним позовом, в якому просив стягнути з відповідача на користь позивача 19703,04 гривні в якості компенсації завданої матеріальної шкоди.
		В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, наполягав на задоволенні позову з викладених у ньому підстав.
		Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала через необґрунтованість та безпідставність позовних вимог, посилаючись на практику Верховного Суду, зокрема у своїх письмових поясненнях.
		Крім того, від відповідача до суду надійшов відзив, в якому відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що право регресу виникає лише у випадку майнового страхування, в той час як між потерпілим та позивачем існували відносини особистого страхування, а отже позивач не набув право вимоги до відповідача. Крім того, виплата позивачем потерпілому зазначених сум є його обов`язком, а отже не може бути завданою шкодою. Послався відповідача і на те, що потерпілий в момент ДТП перебував у стані алкогольного сп`яніння, а також не має жодних претензій до відповідача, отримавши від останнього грошову компенсацію в розмірі 58000 гривень. Відзначив відповідач у своєму відзиві і те, що його мати під час ДТП також отримала тілесні ушкодження, відповідач для компенсації завданої потерпілому шкоди взяв кредиту у банку, а також має на утриманні неповнолітнього сина, що підтверджує ту обставину, що сума, яку просить стягнути позивач, має велике значення для відповідача. Окрім того, відповідач послався на те, що його відповідальність, як власника джерела підвищеної небезпеки, на момент ДТП була застрахована в ПрАТ СК «ЮНІВЕС», а тому позивач має пред`явити вимоги про відшкодування завданої йому матеріальної шкоди саме зазначеному страховику. (а.с.43-48)
		Вислухавши представників сторін та дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.
		Судом встановлені наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
		В судовому засіданні встановлено, що 13 серпня 2018 року о 17 годині 30 хвилин відповідач, керуючи автомобілем «ЗАЗ 1102» д.н.з. НОМЕР_1 , в районі перехрестя вул. Полтавське шосе та вул. Мохова в м. Дніпро, порушуючи вимоги п.12.3 Правил дорожнього руху, скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_3 , внаслідок чого останній отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості. Викладені фактичні обставини ДТП, а також вина відповідача в її скоєнні встановлені ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 квітня 2019 року, якою кримінальне провадження відносно відповідача за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст.286 ч.1 КК України, закрито на підставі ст.284 ч.2 п.1 КПК України, а самого відповідача звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ст.46 КК України у зв`язку із примирення із потерпілим. Оскільки дана ухвала суду набрала законної сили ще 09 квітня 2019 року, викладені в ній фактичні обставини спричинення шкоди та вина відповідача у її спричиненні відповідно до ст.82 ч.6 ЦПК України є преюдиційно встановленими та не підлягають доказуванню. (а.с.8-9)
		Цивільно-правова відповідальність відповідача, як володільця джерела підвищеної небезпеки - автомобіля «ЗАЗ 1102» д.н.з. НОМЕР_1 , перед третіми особами на момент вищевказаної ДТП була застрахована в ПрАТ СК «ЮНІВЕС», що підтверджуються копією відповідного полісу (а.с.58).
		Також судом в ході розгляду справи встановлено, що потерпілий ОСОБА_3 на момент ДТП перебував у трудових правовідносинах із ТДВ «Дніпропетровське автотранспортне підприємство 11205», яким складено акт №17 про розслідування обставин нещасного випадку невиробничого характеру (а.с.18).
		Крім того, на підставі 8 листків непрацездатності, протоколу №192 засідання комісії із соціального страхування ТДВ «Дніпропетровське автотранспортне підприємство 11205», заяв-розрахунків Дніпровським відділенням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, в якому перебував на обліку роботодавець потерпілого, здійснено виплату потерпілому допомоги по тимчасовій непрацездатності у загальному розмірі 19703,04 гривні за період непрацездатності з 13 серпня 2018 року по 01 лютого 2019 року (а.с.10-18, 20-26).
		25 березня 2020 року позивачем направлено письмову претензію відповідачу із вимогою компенсувати позивачу здійснені виплати потерпілому на наведену вище суму, у відповідь на що позивач отримав письмову відмову (а.с.27-30).
		Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані нормами ЦК України, Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», Основами законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування.
		Так, відповідно до ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		Відповідно до ст.11 ЦК України підставою для виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, акти цивільного законодавства, а також завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі.
		Згідно ст.1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є в тому числі діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
		Нормою ст.1166 ЦК України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
		Відповідно до ст.1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
		Зазначена норма, що міститься в главі 82 ЦК України та регулює правовідносини щодо відшкодування шкоди, передбачає право регресу особи в разі, якщо вона відшкодувала потерпілому шкоду, завдану іншою особою в рамках деліктних правовідносин між нею та потерпілим. Разом з тим, правовідносини, пов`язані зі страхуванням різних видів, регулюються нормами глави 67 ЦК України.
		Положеннями ст.980 ЦК України визначено, що предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані з: 1) життям, здоров`ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування);  2) володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); 3) відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).
		Згідно ст.999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
		За змістом ст.ст.1, 18 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», ст.4 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування різновидом загальнообов`язкового державного соціального страхування є страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, в якому страховиком виступає Фонд соціального страхування України. Страхуванню у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), цивільно-правового договору, на інших підставах, передбачених законом, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності та господарювання, у тому числі в іноземних дипломатичних та консульських установах, інших представництвах нерезидентів або у фізичних осіб, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах, фізичні особи-підприємці, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності на інших підставах.
		За змістом норм ст.ст.20, 22, 30, 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності застрахованій особі надається допомога по тимчасовій непрацездатності у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання в такої особи, зокрема, тимчасової непрацездатності на період реабілітації внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві. Матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності застрахованим особам, які працюють на умовах трудового договору (контракту), цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених законом, призначаються та надаються за основним місцем роботи (діяльності). Фінансування страхувальників для надання матеріального забезпечення застрахованим особам здійснюється робочими органами Фонду в порядку, встановленому правлінням Фонду. Підставою для фінансування страхувальників робочими органами Фонду є оформлена за встановленим зразком заява-розрахунок, що містить інформацію про нараховані застрахованим особам суми матеріального забезпечення за їх видами.
		Нормою ст.993 ЦК України встановлено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
		Статтею 515 ЦК України передбачено, що заміна кредитора не допускається у зобов`язаннях, нерозривно пов`язаних з особою кредитора, зокрема у зобов`язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю.
		Оцінюючи дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.
		Аналізуючи встановлені судом фактичні обставини в контексті викладених норм законодавства, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, керуючись наступним.
		Так, правовідносини із загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок тимчасової втрати працездатності на період реабілітації внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, є різновидом особистого страхування та врегульовані нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та Основами законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Однак вказаними законодавчими актами, в тому числі з огляду на суб`єктний склад учасників таких правовідносин, не врегульований правовий механізм відносин Фонду соціального страхування України, як страховика, з іншими особами, відповідальними за шкоду, завдану життю та здоров`ю застрахованої особи (право на пред`явлення страховиком вимоги до винної особи в порядку регресу або суброгації), то ж до таких правовідносин мають застосуватись загальні положення ЦК України щодо страхування (глава 67 ЦК України - ст.ст.979-999). При цьому, до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення ст.1191 ЦК України щодо права зворотної вимоги до винної особи (регресу), оскільки такі положення входять до іншої глави ЦК України - 82, а також тому, що при відшкодуванні страховиком застрахованій ним особі шкоди, завданої останній третьою (винною) особою, виникають правовідносини не регресу, а суброгації, що передбачено ст.993 ЦК України. Разом з тим, суброгація має місце лише у правовідносинах майнового, а не особистого страхування (ст.ст.515, 993 ЦК України). Наведені правові висновки суду узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України у постановах від 12 вересня 2011 року по справі №6-21цс11, від 05 вересня 2012 року по справі №3-32гс12, а також правовими позиціями Верховного Суду у постановах від 30 січня 2019 року по справі №755/9320/15-ц, від 14 серпня 2019 року по справі №335/14116/14-ц.
		Керуючись наведеними вище правовими висновками та враховуючи, що виплата позивачем потерпілому ОСОБА_3 компенсації втрати останнім заробітної плати в розмірі 19703,04 гривні, які тепер позивач просить стягнути з відповідача, як з винної в ДТП особи, відбулась в рамках правовідносин особистого страхування, за якими позивач є страховиком, а ОСОБА_3 застрахованою особою, суд приходить до беззаперечного висновку, що до позивача не перейшло право вимоги до відповідача в межах розміру виплаченого страхового відшкодування на суму 19703,04 гривні. Таким чином позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, а значить задоволенню не підлягають.
		При цьому не можуть бути підставою для задоволення позову і посилання позивача на загальні норми ЦК України, які передбачають відшкодування шкоди в деліктних правовідносинах, зокрема ст.ст.1166, 1187 ЦК України, оскільки позивач не є учасником делікту - ДТП від 13 серпня 2018 року.
		Враховуючи результат розгляду справи, керуючись положеннями ст.ст.133, 141 ЦПК України, суд приходить до висновку, що судові витрати позивача у вигляді сплаченого ним при зверненні до суду судового збору відшкодуванню йому не підлягають.
		На підставі викладеного та керуючись ст.ст.11, 15, 16, 515, 993, 980, 999, 1166, 1187, 1191 ЦК України, ст.ст.1, 18, 20, 22, 30, 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», ст.4 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, ст.ст.2, 5, 12, 13, 76-82, 89, 95, 133, 137, 141, 223, 240, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		У задоволенні позову Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області до ОСОБА_2 про відшкодування завданої матеріальної шкоди - відмовити.
		 
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		 
		Повне рішення суду складено 01 березня 2021 року.
		 
		 
		 
		 
		 
		Суддя        А.М. Авраменко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...